Міра відсоткового ризику

а також коефіцієнт кумулятивних розривів:

Серед гіпотез, що приймаються при використанні розривів як вимірювачів відсоткового ризику, заслуговує на увагу гіпотеза стосовно симетричного руху ставок для різних інструментів, тобто якщо ставки по овернайту (добовому міжбанківському депозиту) зростуть на 1 %, то й по кредитах, облігаціях, депозитних сертифікатах вони також зростуть на 1 %.

У [233] зазначається, що апарат дюрації й опуклості є досконалішим відносно апарату розривів, але він вимагає проведення складніших розрахунків по портфелю банку. Для пакета облігацій ці обчислення набагато простіші й суттєво ефективніші.

2. Управління відсотковими ризиками

Не менш важливою процедурою в процесі кредитування інвестиційних проектів є ефективна оцінка відсоткових ризиків при інвестиційному кредитуванні, яка також потребує вдосконалення.

Відсотковий ризик зумовлений тим, що середня вартість залучених коштів банку (депозитів і взятих у борг грошей) може протягом дії строку кредиту перевищити середню відсоткову ставку за кредит. Відтак кредитування інвестиційних проектів потребує ефективного управління відсотковим ризиком, адже ці кредити мають переважно строковий характер.

Відсотковий ризик обумовлений і невизначеністю майбутньої динаміки рівня відсотків на кредити під інвестиційні проекти. Він виникає тоді, коли не збігаються терміни повернення наданих та залучених коштів або коли ставки за активними та пасивними операціями встановлюються різними способами (фіксовані ставки проти перемінних чи навпаки). У цьому разі прикладом може бути ситуація, коли кошти позичаються на короткий термін за змінними ставками, а кредити видаються на тривалий строк за фіксованими ставками у розрахунку на те, що змінні відсоткові ставки не перевищать очікуваний рівень.

На відсотковий ризик найбільш наражаються ті банки, які регулярно маніпулюють відсотками у спекулятивних цілях, а також ті, що не приділяють належної уваги прогнозним змінам відсоткових ставок.

Отже, одним із найважчих завдань у кредитуванні інвестиційних проектів є визначення відсоткової ставки. Кредитор, з одного боку, бажає встановити досить високу ставку, аби одержати прибуток за кредит та компенсувати всі свої ризики. З іншого боку, ставка за кредит повинна бути низькою, щоб позичальник був спроможний виплатити його і не звертатися до іншого кредитора.

Сьогодні відсоткова ставка за інвестиційні кредити може бути фіксованою або плаваючою залежно від зміни базової ставки. Рішення про те, якою буде ставка (фіксованою чи плаваючою), приймають банк та клієнт, залежно від того, яку величину відсотків вони очікують у майбутньому. Зазвичай банки віддають перевагу плаваючим ставкам при довгостроковому кредитуванні, а позичальники -- фіксованим. Фактор відсоткової ставки відіграє велику роль у визначенні витрат позичальника на розширення виробництва або впровадження нового товару на ринок. Отже, фіксована відсоткова ставка дає змогу позичальникам точно оцінити свої витрати та внести їх до кошторису проекту.

З усього сказаного випливає, що правильне встановлення відсоткових ставок за інвестиційні кредити сьогодні є одним з насущних завдань банків, які кредитують інвестиційні проекти.

Найважливішим елементом загальної кредитної політики банку є також визначення ціни інвестиційного кредиту, що передбачає врахування таких факторів:

Ризик. Складовим елементом визначення ціни є систематичне встановлення ступеня ризику, пов'язаного з проектом чи станом позичальника.

Агресивність. Залежить від того, які цілі переслідує банк -- зростання чи закріплення позицій на кредитному ринку.

Конкуренція. Визначається тим, чи конкуруватиме банк з іншими банками у визначенні ціни на інвестиційні кредити.

Категорія клієнта. Залежить від орієнтації банку -- на розвиток відносин з клієнтом чи на одержання вигоди від кредитування.

Прибутковість. Кредитну маржу банк може скоротити, якщо клієнт забезпечує банку значний дохід за іншими операціями (валютними, акредитивами, зобов'язаннями, гарантіями тощо).

Вартість ставки. Ціна кредиту ґрунтується на базовій ставці, що визначається як середньозважена за всіма джерелами коштів, разом із вартістю страхування депозитів, резервних вимог Національного банку та всіх відсоткових витрат, пов'язаних із мобілізацією коштів, накладних, адміністративних та маркетингових витрат.

Гнучкість ціни кредитування. Банк може запропонувати клієнтові змінити плаваючу ставку на фіксовану (при револьверному кредитуванні), плаваючу ставку з нижньою і/або верхньою межею або будь-яку іншу зміну чи поправку, привабливу для клієнта та прийнятну для банку за прибутковістю та за цілями.

Інші фактори. Визначення ціни кредиту передбачає також визначення ціни інструментів, наданих за винагороду, -- гарантій, зобов'язань, акредитивів на умовах "стенд-бай" тощо. Ціна забезпечених та гарантованих кредитів повинна включати і витрати, пов'язані з наглядом та управлінням цими кредитами.

Не менш складною проблемою управління відсотковим ризиком є також управління "гепом" (розривом) в активах та пасивах, який відчутно впливає на рівні відсоткових ставок. Успішне управління "гепом" потребує передбачення майбутніх змін відсотків за кредитами. На практиці існує позитивний "геп", коли активи зі змінною ставкою перевищують пасиви зі змінною ставкою та негативний "геп", коли пасиви зі змінною ставкою перевищують такі самі активи.

Наприклад, за очікуваного спаду відсоткових ставок банку необхідно збільшити частку залучених фондів зі змінною ставкою та збільшити частку активів з фіксованою ставкою, і в такий спосіб збільшити відсоткову маржу та скоротити величину позитивного "гепу". У разі очікуваного підвищення відсоткових ставок банку слід збільшити портфель активів зі змінною ставкою та підвищити частку ресурсів під фіксований відсоток. Таким чином збільшиться величина позитивного "гепу". Отже, банк має розробити ефективну стратегію управління "гепом",яка,на нашу думку, повинна містити спеціальні плани операцій для всіх категорій активів і пасивів на кожній фазі ділового циклу інвестиційного кредитування. Наведемо приклад такої стратегії.

Перший етап: низькі відсоткові ставки (очікується зростання). Заходи:

· збільшити строки позичкових коштів;

· зменшити кількість кредитів із фіксованою ставкою;

· скоротити строки портфеля інвестицій;

· продати інвестиції (цінні папери);

· одержати довгострокові позички;

· закрити кредитні лінії.

Другий етап: відсоткові ставки підвищуються (очікуються у майбутньому найвищі відсотки). План дій:

· скоротити строки позичкових коштів;

· подовжити строки інвестицій;

· підготувати видачу кредитів із фіксованою ставкою;

· підготуватися до збільшення частки інвестицій у цінні папери;

· розглянути можливість дострокового погашення заборгованості з фіксованим відсотком.

Третій етап: високі відсотки (очікується їх зниження). Доцільно:

· скоротити строк позичкових коштів;

· збільшити частку кредитів із фіксованою ставкою;

· подовжити строки портфеля інвестицій;

· розширити портфель інвестицій із фіксованою ставкою;

· запланувати майбутній продаж активів;

· зосередити увагу на нових кредитний лініях.

Четвертий етап: зниження відсоткових ставок (очікуються найнижчі відсотки).

Необхідні дії:

подовжити строки позичкових коштів;

· скоротити терміни інвестицій;

· збільшити частку кредитів зі змінною ставкою;

· скоротити інвестиції у цінні папери;

· вибірково продати активи з фіксованою ставкою;

· запланувати збільшення довгострокової заборгованості з фіксованою ставкою.

Отже, за будь-яких стратегій банку необхідно збільшувати чисту відсоткову маржу у межах параметрів ризику, визначених політикою банку, адже відсоткові ставки та ступінь ризику, притаманні кредитним операціям, -- це змінні величини, що формуються під впливом зовнішніх факторів, вектор яких важко передбачити і на які банк вплинути не може.

Резюмуючи, підкреслимо, що комерційним банкам, які здійснюють інвестиційне кредитування, слід навчитися оперативно керувати кредитним та відсотковим ризиками, намагаючись зводити їх до мінімуму.

3. Проблеми управління відсотковим ризиком комерційного банку

Серед ризиків, з якими стикаються банки у своїй діяльності, останніми роками найбільшу увагу приділяють ризику процентних ставок унаслідок їх мінливості та непередбачуваності руху. Масштаб впливу ризику процентних ставок на фінансовий стан банку спонукає розробляти складні засоби його оцінки та контролю. Спроможність менеджменту "осідлати" цей вид ризику - вагома перевага у конкурентній боротьбі. Якщо ризик надмірний або недостатньо контролюється та вистежується, це може призвести до серйозної загрози прибутковості банку внаслідок коливання:

· чистої процентної маржі при невідповідності обсягів активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок;

· вартості банківських активів, зобов'язань, позабалансових інструментів, оскільки теперішня вартість майбутніх грошових потоків змінюється зі зміною процентних ставок.

Зміна процентних ставок призводить до урону прибутковості банку, підвищення його витрат, зменшення надходжень по активам, скорочення вартості інвестицій акціонерів, банкрутства банків. Ризик зміни відсоткових ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду дії може перевищити середню відсоткову ставку за активами, що в багатьох випадках веде до збитків банку.

Управління своїм процентним ризиком банк може здійснювати, змінюючи строки розміщення та залучення своїх активів та пасивів, рівень доходності за відсоткочутливими активами, діапазон коливання відсоткових ставок. Керівництво банку може проводити або агресивну, або захисну, або помірливу політику в області управління відсотковим ризиком.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирішити такі завдання:

· досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу;

· передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;

· встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;

· використовувати засоби хеджування.

Джерелом валютного ризику є позиції балансового звіту банку, чутливі до зміни валютного курсу. Валютний ризик - це ймовірність того, що рівень прибутковості та капіталу зменшиться внаслідок зміни курсу валюти. Ступінь цього ризику залежить від обсягів активів та пасивів, деномінованих в інших валютах, та курсових змін. Якщо тенденції валютного ринку керівництво банку може лише прогнозувати, то політика щодо залучення та розміщення коштів у іноземних валютах залежить від рівня прийнятого ризику. Банк, керівництво якого схиляється до безпечного рівня ризику, прагне підтримувати закриту валютну позицію. Очікування спекулятивних прибутків спонукають поглиблювати відкриту валютну позицію у тому чи іншому напрямі. У світовій практиці широко застосовуються засоби хеджування валютного ризику; вітчизняним банкам використовувати їх нині заборонено.

Отже, банки наражаються на відсотковий ризик. Це зумовлює потребу безперервно контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом. Основними параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою балансування структури активів і зобов'язань є строки та суми.

Висновки

Ризиком у бізнесі та банківській діяльності зокрема є дії суб'єкта господарювання за непрозорих, невизначених обставин. Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпечення, що спричиняє недостатню обґрунтованість прогнозних рішень керівництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору ринку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо.

Ризики притаманні всім сферам банківської діяльності. Більшість ризиків пов'язана з активними операціями банку, насамперед кредитною та інвестиційною діяльністю. Діяльність щодо залучення коштів на вклади (депозити), на розрахункові та поточні рахунки також пов'язана з багатьма ризиками. Той факт, що банк здійснює одночасно й активні, й пасивні операції, вказує на додаткові чинники ризику та зумовлює розробку особливого підходу до обмеження їх впливу, що отримав назву "управління активами і пасивами". Діяльність операційних підрозділів, застосування інформаційних технологій і реалізація концепції маркетингу пов'язані з низкою функціональних ризиків, які теж можуть негативно позначитися на прибутку та капіталі банку. Нарешті, на банк у цілому впливають зовнішні ризики; деякі з них (наприклад, ризик невідповідності умовам державного регулювання) мають першорядне значення для його діяльності. Тому управління ризиком входить до числа ключових завдань стратегічного управління банком.

За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти. До основних ризиків, з якими стикаються банки, належать: Кредитний ризик, ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик, ринковий ризик, ризик репутації, ризик ліквідності, операційний ризик, правовий ризик, процентний ризик.

Управління ризиками -- одна з ключових функцій стратегічного управління банком. Його суть полягає в обмеженні або мінімізації ризиків, оскільки повністю уникнути їх неможливо. Досягнути поставлених цілей можна шляхом створення комплексної системи управління ризиками.

Для процесу управління ризиками надзвичайно важливим є ефективний нагляд з боку керівництва та ради банку. Конче необхідно, аби члени ради та правління розуміли сутність своїх обов'язків щодо управління ризиками і відповідально виконували покладені на них відповідні функції.

Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення -- вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат. Про найпоширеніші проблемні ситуації, що виникають у процесі банківської діяльності, та перевірені практикою засоби їх вирішення йдеться далі. Основні ризики, притаманні банківській діяльності, можуть спричинити проблеми, які справляють вплив на менеджмент (ризик-менеджмент), якість активів, обсяги надходжень, адекватність капіталу, ліквідність, чутливість банку до ринкових ризиків.

Основними методами зменшення відсоткового ризику комерційного банку є управління гепом, імунізація портфеля, а також похідні інструменти.

Щодо методів зниження функціональних ризиків, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту, вдосконалення документообігу, розробка внутрішніх методик і техніко-економічного обґрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне (фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.

Стратегія управління банківськими ризиками -- невід'ємна частина банківського менеджменту. Система управління банківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка, контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати на вдосконалення кожної із цих складових.

Використана література

1. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком,Вітлінський В.В.,Верченко П.І.--К.:КНЕУ,2000

2. Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф.Пуховкіна та. ін. / За ред. А.М.Мороза. - К.:КНЕУ, 2000. - 384с.

3. Любунь О.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку. Навч. посібник. - К.: Слово, 2004. - 296с.

4. Шевченко Р.І. Банківські операції. Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2000. - 160 с.

5. Боринець С.Я. "Міжнародні фінанси": Підручник. К.: Знання-Прес, 2002 - 311 с.

6. Операції комерційних банків / кол. авторів - 4-те вид. змін і доп. К.: Алерта, 2004 - 500 с.