Основні функції сучасних банків

Активне впровадження лізингу завдяки його можливостям може стати потужним імпульсом технічного переозброєння виробництва і структурної перебудови економіки країни. Ефективність лізингових угод виявляється в інтенсифікації інвестиційного процесу, поліпшенні фінансового стану підприємств-лізингоодержувачів, прискоренні розвитку малого та середнього бізнесу. Лізинг є найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується у західних країнах, тобто це довгострокова оренда машин, устаткування. Вона по суті є і новим способом фінансування та активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем. Механізм цієї форми оренди полягає в тому, що компанія-орендодавець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання нове обладнання, техніку, механізми, що дає змогу швидко переходити на нову технічну базу, не вимагає значних одноразових витрат, допомагає звільнитися від обслуговування і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки (рис.7).

Рис.7 Структурна схема лізингових відносин

Законодавчою базою проведення операцій з лізингу в Україні є Закони «Про лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про фінансовий лізинг», Положення НБУ «Про кредитування».

Банківський лізинг. Розвиток лізингу в нашій країні стикається з проблемою пошуку значних за обсягом та стабільних джерел коштів для здійснення лізингових операцій. Аналіз стану вітчизняного підприємництва дає підстави для висновку про те, що сьогодні найбільш реальними господарюючими суб'єктами, котрі мають тимчасово вільні кошти або доступ до таких, є банківські установи, що зумовлює доцільність їх залучення до здійснення лізингових операцій.

Як уже зазначалося, суб'єктом лізингу може виступати банк. Його участь може бути як безпосередньою, так і опосередкованою.

До опосередкованих форм участі у лізингових угодах належать такі:

- створення власної дочірньої лізингової компанії;

-створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній;

- кредитне обслуговування лізингових компаній (включаючи факторингове);

За кордоном для здійснення своїх операцій лізингові компанії використовують переважно позичені кошти. Це свідчить про тісний зв'язок банківського кредиту й лізингу; по суті відбувається трансформація однієї форми кредиту в іншу.

Кредитні відносини банків та лізингових компаній можуть будуватися по-різному. Банки надають гарантовані кредити окремо по кожній операції після вивчення платоспроможності клієнта. Надані ним негарантовані кредити є звичайними банківськими кредитами компанії, як і будь-якому позичальникові.

Разом з тим використання лізинговою компанією кредитів значних розмірів робить її надто залежною від їх джерела. Ефективність роботи фірми залежить тоді від можливості отримати банківський кредит, коливань позичкового відсотка та інших факторів, пов'язаних із банківською політикою. Іншою серйозною проблемою вітчизняних лізингових компаній є те, що сьогодні основною формою кредитів комерційних банків є короткострокові, а договір лізингу зазвичай має довгостроковий характер. Через це лізингова фірма, укладаючи лізингову угоду, змушена прораховувати всі її параметри з метою узгодження суми лізингових платежів із здійсненими затратами на залучення коштів, а також для забезпечення належного рівня ліквідності та виконання своїх платіжних зобов'язань.

Задовольняючи значні потреби лізингових компаній, кредитні установи (передусім банки) мають можливість впливати на масштаби, напрями та розвиток конкретних видів лізингу.

Виступаючи у ролі позикодавця лізинговій компанії, а безпосередньо - як лізингодавець, комерційні банки таким чином використовують форму (метод) безпосередньої участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі. При цьому банк діє відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», де зазначено, що банки можуть здійснювати таку банківську операцію, як «придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг)».

В умовах загострення конкуренції на ринку банківських послуг проведення банками комерційних лізингових операцій може стати ефективним засобом розширення сфери банківського впливу. Виконуючи функцію лізингодавця, банк може зробити свій внесок у формування стратегії й тактики оновлення основних фондів, визначати напрями розвитку лізингу, контролювати ситуацію на лізинговому ринку.

Перевага лізингової операції для банку полягає також у досить високій її рентабельності. Крім того, банки можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій та платежів порівняно із операціями довгострокового кредитування.

Порівняно із створюваними лізинговими компаніями переваги банків полягають у тому, що вони вже організаційно оформлені, для проведення ними лізингових операцій потрібно тільки виділення у їх структурі спеціального відділу чи групи, у складі яких мають бути працівники, ознайомлені із специфікою даних операцій. Привабливість для комерційних банків лізингових операцій пояснюється тим, що, крім прибутку, ці операції дадуть змогу комерційним банкам розширити свої операції, поліпшити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити кількість їх, закріпити традиційні зв'язки й налагодити нові взаємовигідні партнерські стосунки з клієнтами.[9.-c.294].

4.4 Трастові послуги

Трастові послуги грунтуються на довірчих правовідносинах, коли одна особа - засновник (установник управління) передає своє майно в розпорядження іншій особі - довірительному власнику (управителю) для управління в інтересах третьої особи - бенефіціара (вигодо-набувача).

Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.

Об'єктами трасту в українській банківській практиці можуть бути:

* акції акціонерних товариств, підприємств, колективів;

* державні цінні папері;

* муніципальні облігації;

* облігації підприємств;

* депозитні й ощадні сертифікати;

* вексельний і чековий портфелі клієнта;

* грошові кошти, що утворюються в операціях з цінними паперами на трастових рахунках.[4.-c.426].

При виконанні трастових операцій банки можуть виступати у двох ролях:

* бути повним представником клієнта, що розпоряджається його майном самостійно в межах договору;

* виконувати суворо конкретні операції з власністю клієнта за його дорученням.

Трастові операції використовуються комерційними банками:

1) як джерело отримання додаткових доходів;

2) як отримання контролю над великими підприємствами та їх грошовими потоками;

3) для налагодження зв'язків з корпоративними клієнтами;

4) для подолання обмежень за інвестиційної діяльності. У міжнародній банківській практиці поширені такі види трастових операцій:

- здійснення інвестицій у цінні папери шляхом купівлі-продажу за дорученням, від імені і за рахунок коштів власника портфеля;

- інформаційне, методичне, правове, аналітичне і консультаційне обслуговування, послуги при здійсненні операцій з цінними паперами;

- посередництво в організації випуску і розміщенні цінних паперів, пов'язане з розробкою документації та умов випуску, попередня оцінка паперів, здійснення реклами та інше;

- здійснення розрахунків за цінні папери за дорученням;

- перереєстрація цінних паперів на умовне ім'я;

- зберігання, охорона, перевезення та пересилання цінних паперів за дорученням;

- повернення (часткове або повне) відкличних облігацій чи привілейованих операцій у разі їх відкликання емітентом до строку погашення (в інтересах інвестора);

- погашення боргових цінних паперів;

- конвертування в прості акції привілейованих акцій та облігацій;

- реалізація тендерної пропозиції;

- «спін-оф» (виділення з компетенції структурного підрозділу і утворення на його основі нового акціонерного товариства);

- реінвестування дивідендів від цінних паперів, а також доходів, отриманих від зростання курсової вартості, та інші.

Залежно від характеру розпорядження майном трастові послуги поділяються на активні, коли майно перебуває в розпорядженні трастової компанії чи банку, може видозмінюватися, зокрема, шляхом його продажу, надання в позику або заставу без додаткової згоди довірителя , і пасивні.

Трастові послуги фізичним особам. Функцією банку трастових операцій є управління персональними трастами, тобто надання трастових послуг фізичним особам. Такі операції виникають за угодою між довірителем і довіреною особою і пов'язані переважно з передачею майна довіреній особі, яка далі володіє майном на користь довірителя.

До трастових послуг, що надаються банками окремим особам, належать:

Розпорядження спадком. Згідно із законом, розподіл майна після смерті заповідача, якщо тільки не йдеться про незначні грошові і майнові активи, має здійснювати спеціально уповноважений на те виконавець. Іноді виконавець може бути визначений в заповіті (іноді ним є траст - відділ відповідного банку). Якщо ж виконавець у заповіті не вказаний, то виконавця призначає суд, а призначений судом виконавець часто вважає за краще звернутися до послуг банку.

Управління персональними трастами. Однією із найважливіших функцій, виконуваних траст- відділами комерційних банків, є управління персональними трастами. Банк при цьому виступає як довірена особа, що розпоряджається і володіє майном на користь довірителя або бенефіціара. Трасти можуть бути заповітними (в цьому випадку банк бере на себе зобов'язання і після смерті довірителя розпоряджатися його майном і розподіляти дохід від нього між призначеними бенефіціарами) і прижиттєвим, а також може бути укладений страховий траст.

За прижиттєвого трасту довіритель передає банку в управління майно, а банк зберігає його, інвестує, розпоряджається доходом, одержаним від майна, у визначеному договором порядку. У визначених договором випадках довіритель зберігає право втручатися в процес управління майном. Право управління майном може переходити до банку не тільки за заповітом, а й через укладення прижиттєвих угод. Це пов'язано з тим, що довіритель майна не хоче передавати його спадкоємцям відразу, не в змозі чи не бажає самостійно займатися своїм бізнесом тощо.

Управління майном передбачає прийняття рішень щодо його розміщення, оформлення страхування і внесення страхових платежів, депозитні операції з готівкою, облікові операції, виплату доходів бенефіціару, аналіз ефективності використання майна тощо.

Страховий траст виникає, коли якась особа призначає траст-відділ банку довіреною особою за страховим полісом і доручає йому виплачувати страхову суму після його смерті одному спадкоємцеві.

Виконання ролі опікуна. Опікунство та забезпечення зберігання майна передбачають виконання операцій, аналогічних управлінню майном. За значного впливу трастових послуг поширюється переважно на неповнолітніх, які вважаються недієздатними для управління та володіння майном. Якщо неповнолітній дістав у спадщину майно, то в цьому разі призначається опікун, який розпоряджається ним в інтересах спадкоємця.

Опікунство та забезпечення зберігання майна існують у двох формах: опікунства індивіда (неповнолітнього, недієздатного) та опікунства майна - випадку, якщо власник майна фізично неспроможний самостійно здійснювати управління ним.

Виконання агентських, функцій. Траст-відділи комерційних банків можуть виконувати для фізичних осіб і окремі агентські функції, пов'язані із збереженням активів, управлінням власністю і юридичним обслуговуванням. Ці операції відрізняються від операції повного траста переважно тим, що при виконанні функцій агента право власності здебільшого зберігається за її власником. Одним із різновидів агентських угод між траст-відділом банку та його клієнтом є договір про збереження активів. За такої угоди траст-відділ приймає на відповідальне зберігання і в управління певні активи (зазвичай у цінних паперах). При цьому траст-відділ зобов'язаний одержувати доходи по них і повідомляти клієнта про їх надходження, погашати облігації з настанням термінів погашення, купувати і продавати цінні папери. Головне завдання траст-відділу - зберегти і примножити довірений йому капітал.

У розширеному вигляді договір про збереження активів може передбачати повні представницькі функції, коли траст-відділ банку здійснює всі види інвестиційних або комерційних операцій з капіталом довірителя, тобто повністю розпоряджається інвестиційним портфелем клієнта.

Трастові послуги юридичним особам. У діяльності комерційних банків великий обсяг становлять послуги юридичним особам, їх отримують фірми, компанії і підприємства. Значна частина послуг, які банки надають компаніям, включає такі операції:

-управління пенсійними фондами корпорацій;

- участь у прибутку;

- випуск облігацій;

- тимчасове управління справами компанії у разі її реорганізації або банкрутства;

- виконання платіжних функцій (погашення облігацій, виплата дивідендів акціонерам компаній).

В результаті виконання цих послуг банки, працюючи з юридичними особами, створюють трасти: корпоративний, траст найманих робітників, інституційний, комунальний.

Корпоративний траст організують у формі майна, що закладається в банку для забезпечення випуску облігацій компанії. Траст найманих робітників має форму або пенсійного фонду, або участі в прибутках. У першому випадку керівництво компанії вносить грошові кошти до фонду, керованого банком, для купівлі аннуїтетів або виплат працівникам при досягненні ними пенсійного віку. Якщо працівники вносять гроші до фонду, тоді його іменують пенсійним трастом з участю. Вищі навчальні заклади можуть створювати інституційний траст і передавати його банкові на довірче управління. Окрім того, група осіб, що проживають у певній місцевості, має право фундувати в банку траст (комунальний траст} на користь місцевої громади (сільської, міської). Такі трасти створюються для таких цілей, як заохочення наукових досліджень, допомоги навчальним і добродійним закладам, установам, допомога хворим, людям похилого віку, поліпшення умов праці і т. ін.

Трастові відділи банків не обмежуються сферою приватних корпорацій, а управляють також державними фондами на різних умовах -від муніципалітету до міста і округу. Крім того, для юридичних осіб траст-відділи банків виконують найрізноманітніші посередницькі функції. Вони виступають як агенти з передачі права власності на акції корпорацій.

Найперспективнішими для української економіки є послуги інвестиційних організацій для приватних пенсійних фондів, преміальних фондів - так званий фінансовий траст. При цьому розрізняють:

- публічний траст, що утворюється з пожертв приватних осіб на доброчинні цілі;

- пенсійний траст, що фундується для управління фондами компанії, з яких виплачуються пенсії компаніям;

- дискретний траст - дає право розпоряджатися засобами засновника з метою отримання доходів.

Іншою досить поширеною формою трастових відносин є трасти з нерухомості. Вони утворюються переважно шляхом взаємних вкладень, що дає змогу інвесторам одержувати переваги в оподаткуванні.

Основними видами трастів з нерухомості є:

- акціонерні, що утворюються в результаті об'єднання високодохідного майна і випуску під нього акцій;

- заставні - утворюються як акціонерні, що одержують дохід за рахунок здійснення операцій купівлі-продажу застав і нерухомості;

- комбіновані -- найстійкіший вид трастових відносин, оскільки засоби інвестуються як у нерухомість, так і в позики під заставу.

Значною є роль трастового відділу і як уповноваженого з ліквідації майна підприємства-банкрута. Трастові фірми можуть виступати гарантом в операціях із зберігання і передачі цінностей від одного контрагента іншому.[3.- c.17.].

Висновок

Отже, можна чітко визначити, що таке сучасний банк: це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю з боку органів банківського нагляду. Вони утворюються як акцiонернi товариства або на пайових засадах i є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають “фінансовими універмагами”.

Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення, мають широкі права і базують свою діяльність на двох постулатах - ризику та прибутку.

Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках, організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків. в цих якостях він розкриває свою суть.

Можна зазначити, що специфіка діяльності комерційного банку визначається його операціями, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3 , Статутом банку. Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. У кожного банку є певний базовий набір, без якого він не може існувати і нормально функціонувати: прийом депозитiв вiд юридичних i фiзичних осiб; відкриття та ведення поточних рахункiв і банкiв кореспондентів, переказ грошових коштiв з цих рахункiв за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштiв на них; Розміщення залучених коштiв від свого iменi, на власних умовах та на власний ризик.

Усi банківські операцiї відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви - операції з мобілізації ресурсів комерційного банку та активи - діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

Всі банки виконують певні функції, систематичне виконання яких і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому, а переплітаючись між собою, вони створюють потужну базу розвитку фінансової системи країни: управлiння грошовим обiгом; забезпечення платiжного механiзму; акумуляцiя заощаджень; надання кредиту; фiнансування зовнiшньої торгiвлi; довiрчi операцiї; зберiгання цiнностей; консультування i надання iнформацiї, однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” -- розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Отже, можна сказати, що дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.

Користування послугами комерційних банків стає все нагальнішою потребою підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій і приватних осіб. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, для здійснення різноманітних платежів, для „доходного” розміщення своїх вільних коштів, послуг з обміну валюти, купівлі-продажу цінних паперів, надання позичок тощо.

Все це зумовлює необхідність того, щоб всі члени суспільства були добре обізнані зі структурою і роллю комерційного банку в сучасній економіці. Особливо це необхідно для сучасного українського суспільства, яке йде шляхом ринкових реформ і створення сучасної банківської системи.

Сьогодні стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування.

Використана література

1. Учинець-Ходаківська В.П. Вихор О. І.„Ринок фінансових послуг”- К.: Кондор.2009.-484с.

2. Банківська справа: Теорія і практика: Навч. посіб. / С. М. Подік, Б 23 В. І. Ігнатенко; За ред. С. М. Подіка. - 2-ге вид., доп. - Львів: ЛА «Піраміда», 2006. - 642 с. - Бібліогр.: С. 637-641.

3. Мойсеєнко І. П. Ринок фінансових послуг: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2006. -- 360 с.: іл. -- Бібліогр.: с. 349-351.

4. Мілан А. О. Кредитно-розрахункові операції: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2004.

5. Иванов В.М. Финансовьій рьінок: Конспект лекций / Межреги-ональная академия управлення персоналом. - К., 1999. -112с.

6. Маслова С.О., Опалов О.А., Фінансовий ринок. -- Київ.: "Каравела", Львів.: "Новий світ- 2000". - 2002.- 304с.

7. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.

8. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. - Київ.: ЦУЛ, 2002. -612с.

9. Енциклопедія банківської справи. -- К.: Молодь; НБУ, 2001. -- С. 547.

10. Петрук О.М. Банківська справа. - К.: КОНДОР., 2004.

11. Шевченко Р.І. Банківські операції: Навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2000.

12. Закон України «Про Національний банк України» ВР України № 679-ХІУ від 20.05.1999.

13. Цивільний кодекс України від 16.01.03.-- Ст. 560. С. 17.

14. Васюренко О.В. Банківські операції. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Вступ до банківської справи: Навч. посібник / За ред. М.І. Савлука. - К.: Лібра, 1998.

15. Внукова Н.М. Основи факторингу. - К.: Знання, 1998.

16. Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук Г. та інші. Операції комерційних банків. - 2-ге вид., доп. - Львів.: ЛБІ НБУ, 2001.

17. Коцовська Р., Ричаківська В.. Табачук Г. та інші. Операції комерційних банків. - 3-тє вид. - К.: Альтера; ЛБІ НБУ, 2003.

18. Кредитування: теорія і практика. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

19. Лагутін В.Д. Кредитування: Теорія і практика: Навчальний посібник. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

20. http://bank.gov.ua

21. http://bin.com.ua/index.shtml

22. http://www.e-xecutive.ru