Вступ

Перехід України до ринкової економіки характеризується не тільки формуванням нових виробничих відносин, а й зміною відносин в інших сферах життя.

Сьогодні в Україні майже 100 % комерційних банків і підприємств великого бізнесу уже створили власні структури безпеки, які з різним ступенем ефективності забезпечують їх захист. Така поведінка підприємців і банкірів цілком зрозуміла і виправдана і до того ж підтверджується світовим досвідом бізнес-діяльності. За деякими даними, захист приватної власності і підприємницької діяльності в розвинутих країнах світу у 70 % випадків здійснюється якраз на приватному рівні. Тобто забезпечення безпеки бізнесу силами приватних установ і організацій є закономірним явищем у суспільстві з ринковими відносинами. Водночас безпека бізнесу є складовою національної безпеки країни і їй належить відповідна роль у формуванні політики безпеки держави.

В основному безпека бізнесу регулюється окремими положеннями загальноправових і відомчих законодавчих актів, а також нормативними документами Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств. Ураховуючи, що таких актів і документів досить велика кількість, окремі їх положення часто суперечать одне одному, не повною мірою здійснюють регулювання деяких видів і форм забезпечення безпеки бізнесу. Фахівцям, які залучені до організації безпеки бізнесу, складно орієнтуватись у великій кількості таких актів, що створює невпевненість їх у своїх діях і підвищує можливість виникнення непередбачених ситуацій. Виходячи з цього, для ефективного забезпечення безпеки бізнесу її спеціалісти повинні бути досить підготовленими, вміти використовувати норми різних галузей права та узагальнювати їх для ефективного забезпечення своєї роботи.

Для більш повного розуміння необхідності забезпечення безпеки бізнесу доцільно розглянути умови, в яких здійснюється її організація і які суттєво впливають на її стан та зміст. До таких умов слід віднести: внутрішньополітичні, правові, економічні, соціальні умови та особливості їх розвитку.

Заходи безпеки, які виконуються за рахунок діяльності приватних структур безпеки, дають змогу правоохоронним органам максимально сконцентрувати свої зусилля і матеріально-технічні ресурси на виявленні і розкритті найбільш серйозних видів злочинів.

Узагальнюючи практику діяльності приватних структур безпеки в зарубіжних країнах, можна зазначити, що основними їх завданнями є:

організація і здійснення охорони об'єктів, вантажів та громадян;

патрулювання відповідних районів, зон, площ, ділянок та спостереження за порядком під час проведення масових видовищ, свят, тощо;

установка, обслуговування ти ремонт різного роду технічних засобів та систем охорони, контролю доступу, сповіщення;

пошук осіб, які пропали безвісти,

збір доказів у цивільних справах;

реалізація заходів безпеки фірм, підприємств, банків щодо захисту від недобросовісної конкуренції та промислового шпигунства, протиправних посягань на їх власність та імідж, підроблення документів і знаків фірм, підприємств, банків;

здобування конфіденційної інформації для ділових переговорів;

виявлення і перевірка некредитоспроможних і ненадійних контрагентів;

здійснення охорони авторських прав.

1. Поняття та межі банківської таємниці

Під банківською таємницею в Україні розуміється інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

До банківської таємниці, зокрема, відносяться відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; коди, що використовуються банками для захисту інформації; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація.

Можна стверджувати, що до банківської таємниці певного банку також належить інформація про клієнтів інших банків, яка може стати відомою з документів, угод та операцій клієнта банку.

Законом віднесено до банківської таємниці інформацію про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта банку, її керівників, напрями діяльності. В цьому вбачається одна з якісних відмінностей, що відрізняє банківську таємницю від комерційної, адже, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” від 9 серпня 1993 року № 611 [4], комерційною таємницею не може бути визнано інформацію за всіма формами статистичної звітності, а також установчі документи юридичної особи. Саме з установчих та статистичних документів найпростіше роздобути інформацію про організаційно-правову структуру юридичної особи, її керівників (засновників), напрями діяльності.

Також банківську таємницю складає інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню, як то: дата реєстрації, кількість балансових філій, кількість працюючих на кінець року, кількість рахунків, валюта балансу, обсяг кредитного портфелю, обсяг вкладів громадян, капітал банку згідно з Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, сплачений статутний фонд, сума доходів, сума витрат, прибуток, рентабельність власного капіталу у відсотках [5]. Склад відомостей для опублікування в засобах масової інформації визначається Державним комітетом статистики України відповідно до законодавства України. Водночас необхідно пам'ятати, що Національним банком України, а також самим банком на його власний розсуд може встановлюватися перелік узагальненої інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню. В такому випадку відповідна інформація також не включається до банківської таємниці.

Слід мати на увазі, що режим конфіденційності деякого обсягу інформації про банк, яка складає банківську таємницю, має строковий, а не абсолютний характер - припинення режиму конфіденційності даної інформації пов'язується із настанням певної події в часі, а саме: на такій стадії ліквідації банку, як призначення ліквідатора, відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю. Однак решта відомостей, що становлять банківську таємницю, зберігають режим конфіденційності.

Як відомо, в Україні відповідно до Законів України “Про банки і банківську діяльність” та “Про національний банк України” [6] здійснюється банківський нагляд. Банківський нагляд - це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Очевидно, що в процесі здійснення банківського нагляду в наглядної інстанції може накопичитися значний обсяг банківської інформації конфіденційного характеру. У зв'язку з цим інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, також становить банківську таємницю. У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

2. Сутність безпеки банку, її мета і завдання

Безпека банку -- стан стійкої життєдіяльності, за якого забезпечується реалізація основних інтересів і пріоритетних цілей банку, захист від зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів незалежно від умов функціонування. Основна мета безпеки банку -- виключити можливість нанесення йому збитків або упущення вигоди та забезпечити ефективну його діяльність і якісну реалізацію всіх операцій та угод. Головним критерієм ефективності та якості безпеки банку є стабільність його фінансового й економічного розвитку відповідно до планів і завдань незалежно від зміни ситуації.

Мета безпеки досягається через виконання відповідних завдань. До них належать:

захист законних інтересів банку та його співробітників;

профілактика та попередження правопорушень і злочинних посягань на власність і персонал банку;

своєчасне виявлення реальних і потенційних загроз банку, вжиття заходів щодо їх нейтралізації;

виявлення внутрішніх і зовнішніх причин і умов, які можуть сприяти заподіянню банку, його працівникам, клієнтам і акціонерам матеріальної, моральної та іншої шкоди, перешкоджати їх нормальній діяльності;

оперативне реагування елементів структури банку на загрози, що виникають, та негативні тенденції розвитку зовнішньої і внутрішньої обстановки;

виявлення та формування причин і умов, сприятливих для реалізації банком своїх основних інтересів;

виховання та навчання персоналу банку з питань безпеки;

послаблення шкідливих наслідків від акцій конкурентів або злочинців з підриву безпеки банку;

збереження й ефективне використання фінансових, матеріальних та інформаційних ресурсів банку.

Організація забезпечення безпеки банку здійснюється на основі принципу централізованого управління стратегічними напрямками даної діяльності на рівні керівництва банку. Крім того, основними принципами банківської безпеки є:

законність: заходи, що виконуються в межах, необхідних для убезпечення безпеки банку, ґрунтуються на чинних законах України, постановах Кабінету Міністрів, Указах Президента України, нормативних актах Національного банку, вимогах документів місцевих органів влади та статуту банку;

самостійність і відповідальність: підрозділи безпеки банку повинні мати у своєму розпорядженні всі необхідні засоби для ефективного вирішення поставлених перед ними завдань, повноваження осіб і підрозділів банківської безпеки суворо регламентуються нормативними актами банків;

економічна доцільність: заходи безпеки не повинні призводити до погіршення умов діяльності та стану банку, перешкоджати реалізації його інтересів; витрати на проведення заходів безпеки мають бути адекватними ефективності останніх;

компетентність: виконання заходів безпеки повинно здійснюватися грамотно, на високому професійному рівні, ґрунтуватися на об'єктивних даних, не обмежувати права і не ображати гідності громадян;

цілеспрямованість: заходи безпеки здійснюються у суворій відповідності до завдань, які вирішує банк згідно із затвердженою його керівництвом комплексною програмою безпеки;

координація і взаємодія: служба безпеки банку координує зусилля всіх його установ і підрозділів щодо виконання заходів безпеки; з цією метою встановлює необхідні зв'язки з підрозділами банку і зовнішніми організаціями;

конфіденційність: заходи безпеки проводяться на конфіденційній основі без їх розголошення; про результати виконання заходів безпеки інформується керівництво банку і за його рішенням інші особи, робота яких пов'язана з необхідністю володіння відповідною інформацією. Надійність та ефективність безпеки визначаються через реалізацію відповідних вимог.

Безперервність безпеки. Забезпечення безпеки не може бути одноразовим актом. Це -- безперервний процес, який включає обґрунтування та реалізацію найбільш раціональних форм, методів, способів і шляхів створення, удосконалення і розвитку системи безпеки, безперервне управління нею, контроль за функціонуванням.

Плановість безпеки. Заходи безпеки не повинні бути епізодичними або відставати від фактичних подій. Плановість передбачає запобіжний характер безпеки.

Конкретність безпеки. Захисту підлягають конкретні об'єкти, загроза яким може завдати шкоди банку.

Активність безпеки. Постійне прагнення до виявлення загроз банку, своєчасної та ефективної їх нейтралізації.

Універсальність безпеки. Заходи безпеки повинні перекривати всі можливі напрямки виникнення загроз незалежно від місця їх дії.

Комплексність безпеки. Для забезпечення безпеки необхідно застосовувати всі форми і методи захисту та протидії загрозам у повному обсязі.

3. Види безпеки і форми її організації

Розглядаючи банківську безпеку як багатоступеневу систему, слід визначити її види та форми організації.

Вид безпеки -- це сукупність ознак, які характеризують готовність банку протистояти загрозам його діяльності.

Серед видів безпеки банку можна виділити:

особисту безпеку - здатність кожного працівника банку протистояти загрозам його здоров'ю, життю і професійній діяльності на основі оволодіння нормами і правилами безпечної поведінки. Досягається додержанням усіма працівниками заходів застереження, передбачених умовами роботи і нормами особистої поведінки: проведенням спеціальних охоронних заходів щодо працівників банку; вивченням кожним працівником правил поведінки у складних умовах та екстремальних ситуаціях, грамотними діями в них;

колективну безпеку -- здатність підрозділів банку забезпечувати ефективний режим роботи в умовах діяльності різноманітних дестабілізуючих факторів. Досягається створенням доброзичливої, спокійної обстановки у колективах, додержанням принципів справедливості, грамотним стимулюванням праці; постійним вивченням психологічної обстановки в колективах, своєчасним виявленням підвищеної напруженості у взаємовідносинах працівників, попередженням і швидким вирішенням конфліктних ситуацій; виконанням режимних заходів, охороною території, будівель і приміщень; постійною перевіркою стану будівель і обладнання, проведенням атестації приміщень, виконанням протипожежних заходів;

економічну безпеку -- стан, за якого забезпечується економічний розвиток і стабільність діяльності банку, гарантований захист його фінансових і матеріальних ресурсів, здатність адекватно і без істотних втрат реагувати на зміни внутрішньої і зовнішньої ситуацій. Досягається створенням ефективного комплексу захисту електронної системи платежів банку і попередження відпливу коштів через фальсифікацію фінансових документів, наявністю відповідних установленим вимогам місць зберігання готівки, цінностей, технічних засобів, транспорту та обладнання банку, вмілою їх експлуатацією; грамотною організацією хорони та режимних заходів у банку; створенням обстановки бережливого ставлення до майна банку, суворої і неминучої відповідальності за крадіжки матеріальних засобів та їх я; ефективним плануванням заходів і додержанням правил пожежної безпеки; наявністю у банку сучасних ефективних технологій банківського виробництва, високопрофесійними діями його працівників; зваженою політикою керівництва банку в усіх сферах банківської діяльності, що забезпечує виправданий і ефективне вкладення грошей; всебічним знанням і врахуванням особливостей ситуації у регіонах, країні та за її межами від масштабів угод, прогнозуванням її розвитку і змін; то інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище діяльності банку;

інформаційну безпеку -- стан, за якого забезпечується необхідний рівень інформованості керівництва персоналу і також зовнішнього середовища, ефективний захист усіх видів інформації від зовнішніх і внутрішніх загроз. Досягається організацією збору інформації про внутрішнє і зовнішнє середовище банку, проведенням інформаційно-аналітичного дослідження клієнтів, партнерів та конкурентів, інформаційного аудиту та інформаційного моніторингу в банку, аналітичною обробкою інформації; організацією системи інформаційного забезпечення рішень керівництва банку; визначенням категорій банківської інформації та виробленням відповідних заходів щодо її захисту; дотриманням відповідних діяльності банку; виконанням усіма працівниками банку норм і правил роботи з інформацією; своєчасним виявленням спроб і можливих каналів втрати інформації та їх перетинанням.

4. Заходи банку щодо захисту від зовнішніх та внутрішніх загроз

Захист банку від зовнішніх та внутрішніх загроз повинен мати упереджувальний характер і ґрунтуватись на трьох групах заходів: кадрових, організаційно-технологічних та інтелектуальних.

Заходи кадрового характеру мають сприяти створенню досконалої системи підбору, вивчення, перевірки та відбору працівників банку, мотивації та контролю роботи. Велике значення також матимуть заходи, спрямовані на попередження та швидке вирішення конфліктних ситуацій у колективах банку, роботу з працівниками, які мають намір розірвати трудові відносини з банком. Ще одну групу становлять заходи щодо впровадження системи відповідальності за допущені порушення і зловживання службовим становищем працівниками банку.

Слід також визначити ще одну окрему групу заходів пов'язаних насамперед з організацією розвитку персоналу. Тільки досвідчений фахівець може оволодіти необхідними банку сучасними технологіями банківського виробництва, не створюючи умов і причин для виникнення якихось загроз банку.

Організаційно-технічні заходи переважно передбачають:

-- розроблення технологій, які б виключали або ускладнювали можливість проведення шахрайських дій у ході здійснення банківських операцій;

дотримання принципу «чотирьох очей»;

періодичні перевірки і ревізії, щоденний контроль і облік;

інформаційно-аналітичні дослідження клієнтів, партнерів, конкурентів у процесі діяльності банку;

категоріювання доступу до коштів банку, матеріальних засобів, цінностей, інформації, документів;

нагляд за функціонуванням заходів захисту діяльності банку;

моніторинг виконання зобов'язань клієнтами і партнерами банку;

розроблення службових субординацій, описів робочих місць і робочих процесів, розподіл функцій, регулювання розпорядчих і дозвільних повноважень.

Інтелектуальні заходи, спрямовані на формування у працівників банківського патріотизму, організацію і проведення виховної і профілактичної роботи щодо запобігання правопорушень та злочинів, навчання працівників протидії спробам банківського/
шахрайства.

5. Правове регулювання захисту таємниць банку

Підприємницька діяльність досить насичена не тільки діловими відносинами, їй значною мірою притаманні тісні інформаційні відносини партнерів та конкурентів. Останні ж регулюються відповідними законодавчими та нормативними актами держави, а також ' нормативними документами підприємницьких структур. Що ж до банківської інформації, то, відповідно до положень Законів України «Про інформацію», «Про підприємства в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та інших законодавчих актів.

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківської таємниці належить інформація про діяльність і фінансовий стан клієнта, що стала відома банку у процесі його обслуговування і взаємовідносин з ним або з третіми особами під час надання послуг банком, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Тлумачення поняття комерційної таємниці дається у ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні». Зокрема, вказується, що під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передання, втрата) яких може завдати шкоди його інтересам.

Підприємство, згідно з даним Законом, самостійний статутний суб'єкт господарювання, який мас права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, до підприємств можуть бути віднесені у даному разі і банки.

Поняття «конфіденційна інформація» наведено в Законі України «Про інформацію», де зазначено, що остання за своїм правовим режимом є інформацією з обмеженим доступом і вона являє собою «... відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи то юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов» (ст. ЗО).

Розрізняючи поняття банківської та комерційної таємниць, конфіденційної інформації, законодавець установлює і різний правовий режим захисту такої інформації.

Правовий режим захисту банківської таємниці встановлено Законом України «Про банки і банківську діяльність». Згідно зі ст. 62 названого Закону інформація, що становить банківську таємницю фізичних осіб -- клієнтів банку, розкривається банком на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації, а також на письмову вимогу або за рішенням суду. Водночас банківська таємниця юридичних осіб -- клієнтів банку, крім зазначених умов, розкривається у таких випадках:

органам прокуратури України, СБУ, МВС України на їх письмові вимоги щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

органам ДПА України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками

Конкретної юридичної особи або фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Обмеження на отримання інформації, яка становить банківську таємницю, не поширюється на службовців НБУ або уповноважених ними осіб, які в межах, передбачених Законом України Про Національний банк України», виконують функції банківський) нагляду або валютного контролю, а також на випадки повідомлення банками відповідно до законодавства про операції, які Шість сумнівний характер, на інші, передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю.

Банку заборонено надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена вказуються в документах, угодах і операціях клієнта.

Інакше встановлено правовий режим захисту комерційної таємниці. Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про підприємства в ^Країні» порядок захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначає керівник підприємства (банку). Цією ж статтею надається право керівникові визначати склад і обсяг таких відомостей.

Подібним чином визначений і правовий режим захисту конфіденційної інформації. Відповідно до ч. З ст. 30 Закону України «Про інформацію» власникам конфіденційної інформації надано право самим включати її до категорії конфіденційної, визначати режим доступу до неї і встановлювати систему (способи) її захисту.

Окремо визначено правовий режим захисту інформації, яка міститься в автоматизованих системах, що для банків є особливо необхідним, оскільки понад 65 % банківської інформації міститься якраз в автоматизованих системах. Законодавством установлено, що доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в автоматизованих системах, здійснюється згідно з Правилами розмежування доступу, які встановлюються власником інформації чи уповноваженою ним особою (ст. 6 Закону України «Про захист інформації в автоматизованих системах»). Тобто і в цьому разі право захисту інформації покладено на її власника -- банк.

Слід звернути увагу на ряд особливостей щодо режиму функціонування банківської і комерційної таємниці. Так, право 6анківської таємниці породжує право відносного характеру: особа, яка довірила банку відповідні відомості, отримує право вимагати від нього їх схоронності у таємниці від третіх осіб; перелік відомостей, які є банківською таємницею, встановлено законом, і ніхто не має права їх змінювати, такі відомості для всіх осіб, у всіх випадках будуть становити таємницю; для банківської таємниці важливим є захист (охорона) не тільки її сутності, змісту, а й самого факту взаємовідносин банку і його клієнта; банківська таємниця не може повідомлятись третім особам за плату, Виходячи з таких особливостей законодавець у законодавчому порядку встановив обов'язкові заходи банків щодо забезпечення захисту банківської таємниці. Серед них:

обмеження кола осіб, які мають доступ до відомостей, що становлять банківську таємницю;

організація спеціального діловодства з документами, які містять банківську таємницю;

застосування технічних засобів для попередження несанкціонованого доступу до електронних та інших носіїв інформації;

--застосування заходів попередження щодо охорони банківської таємниці і відповідальності за її розголошення в договорах і угодах між банком і клієнтами.

Керівники, службовці банку, приватні особи й організації зобов'язані не розголошувати, не використовувати у своїх інтересах або інтересах третіх осіб інформацію, яка є банківською таємницею і яка стала їм відома під час виконання посадових обов'язків у банку або в процесі взаємовідносин з ним.

Особливості режиму функціонування комерційної таємниці мають дещо інший, відмінний від банківської таємниці, характер. Тут право комерційної таємниці породжує право відносин абсолютного характеру -- одній правомочній особі протистоїть неви-значене коло зобов'язаних осіб; перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю визначається керівником банку (підприємства), і одні й ті самі відомості в одному випадку можуть вважатись комерційною таємницею, а в іншому зовсім ні; для комерційної таємниці важливим є охорона її сутності і змісту; комерційна таємниця може бути надана її власником за плату.

Враховуючи, що перелік відомостей, які становлять комерційну таємницю, визначається керівником підприємства (банку), необхідно пам'ятати, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 611 від 9 серпня 1993 р., не можуть бути комерційною таємницею:

установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;

інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

--дані, необхідні для перевірки, обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

--інформація про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, що є суб'єктами підприємництва;

-- документи про платоспроможність;

--інформація про забруднення навколишнього природного середовища, невиконання умов безпеки праці, реалізацію продукції, яка завдала шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України і розміри завданих при цьому збитків;

-- відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню (масова інформація та інформація, що публічно поширюється через друковані та аудіовізуальні канали, закони, нормативні акти, що стосуються свобод і законних інтересів громадян та ін.). .

Ураховуючи відкритий доступ до зазначеної інформації, необхідно пояснити таке.

До форм державної звітності відносять лише форми, установлені (затверджені) Міністерством статистики України;

Під документами про платоспроможність і даними, що необхідні для перевірки обчислення податків, не можна розуміти документи і відомості про операції клієнтів банку, оскільки вони згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» належать до банківської таємниці. Як відомо, у разі розходження у правових нормах повинен діяти принцип верховенства закону над підзаконним актом.

Відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробітну плату не треба сплутувати з поіменним складом персоналу банку і матеріальним забезпеченням конкретних працівників. Відкритий доступ до такої інформації, особливо про осіб, що обіймають ключові посади у банку, може бути використано злочинцями для тиску на цих працівників з метою примушення їх до виконання протиправних дій або скоєння злочину.

Інформація, яка визначена постановою Кабінету Міністрів України №611 як така, що не може бути комерційною таємницею, може отримати статус конфіденційної інформації, яка за Законом України «Про інформацію» (ст. ЗО) також є інформацією з обмеженим доступом. Заходи захисту інформації в цьому разі будуть обиратись керівництвом банку і ним же встановлюватиметься відповідальність за посягання на таку інформацію.

Організація захисту банківської інформації у відповідний спосіб може спиратися і на норми трудового законодавства України, зокрема на ті його положення, що передбачають установлення трудових відносин на основі контрактів. Останні визначають особливі відносини, які передбачають, що строк дії контракту та умови його розірвання встановлюються за згодою сторін.

6. Вас обдурювали! Банківської таємниці в Україні немає. (Стаття Українського ділового тижневика «Контракти»)

Аспект перший - "старорежимний". Ситуація просто парадоксальна: податкові органи, міліція, прокуратура тощо, під час подання запитів до банків з приводу надання тієї чи іншої інформації, й досі посилаються на закони та підзаконні акти (на кшталт Кримінального кодексу), що або прийняті ще за радянських часів, або цілком зберегли дух і букву радянської правосвідомості. Себто зрозуміло, що вони вже застаріли, але працівники слідчих органів і досі вимагають від банків інформацію, наприклад, "для проведення оперативно-слідчої роботи". А що банки? Мають надавати.

Втім, деякі фінансові установи знайшли засіб боротьби проти постійних запитів, принаймні з правоохоронних органів. "Коли до нашого банку приходить слідчий із запитом про якогось з клієнтів, ми не відмовляємо в інформації, - розповіли "Контрактам" в одному з банків. - Але просимо його підписати документ, згідно з яким він особисто відповідає за розголошення даних, які вимагає від банку". Врешті-решт з'ясувалося, що в половині випадків банківська інформація не була вкрай необхідною для слідства: 50% правоохоронців відмовлялися поставити підпис під "особистою відповідальністю".

Аспект другий - "сучасний". Мається на увазі старанна робота податкових органів щодо просування потрібних наказів, постанов (варто лише згадати про "хіт" цього року - постанову НБУ №587). Усе - з однією метою: перетворити банківські установи на інформаційні підрозділи Державної податкової адміністрації. Тиск на банки має закінчитися якщо не повною капітуляцією фінансових установ (читай - наданням інформації в режимі "on line"), то принаймні певними поступками. Цілком ймовірно, що банки все ж погодяться відповідати хоча б на певну частину запитів або звітувати перед фіскальними органами за певним показником постійно. Приміром, раз на квартал.

Скидається на те, що зверхників вдовольняє ситуація, коли у фіскальних органів "розв'язані руки". Якщо ж декому щось не подобається, то податківці можуть переконати, у них "залізні" аргументи: ДПА має наповнювати державний бюджет, боротися за легалізацію тіньових коштів, аби вони працювали на "білу" економіку тощо. За таких умов навіть не зрозуміло, про яку таку банківську таємницю може йтися, коли зачіпається "святе"...

Отже, розраховувати на підтримку можновладців не варто, сподіватися можна хіба що на допомогу законодавців. Багато ж банкірів та підприємців носять депутатські значки. Час скористатися їхнiми лобістськими можливостями настав вже давно, адже просто необхідно, щоб Верховна Рада розставила всі крапки над "і". Отже, гасло "Зателефонуй своєму депутатові!" знову актуальне.

Інше питання, чи "стукають" банки на своїх клієнтів, чи просто ігнорують запити митарів. Залежно від відповіді банки можна поділити на три групи.

До першої входять системні банки та фінансові установи з іноземним капіталом - вони можуть дозволити собі таку розкіш, як ненадання інформації за запитами податкових органів. "Податківці виходять з принципу подвійних стандартів: чомусь "на іноземців" і банки-велетні вони не "наїжджають", проте відриваються на всіх інших", - зазначають роздратовані банкіри. Звісно, такі коментарі роблять фінансисти іншої категорії, яких відносять до другої групи: банки, що пачками отримують запити від податкових органів. Ці фінансові установи надають інформацію фіскалам, хоча й роблять це із затримкою та не в повному обсязі.

Третя група банків - це так звані бунтівники, що не надають відомостей про клієнтські кошти. Переважна більшість фінансових установ надсилають податківцям відписки на кшталт "вважаємо надання неприпустимим через суперечності із Законом "Про банки та банківську діяльність". Набагато менше банків виборюють банківську таємницю в суді. Нагадаємо, що торік 12 львівських банків виграли судові процеси проти Державної податкової адміністрації. А недавно Правекс-банк подав позов до Вищого арбітражного суду щодо скасування постанови Нацбанку №587 (про що "Контракти" повідомляли у попередньому числі).

Цікаво, що після подання Правекс-банком позовної заяви до ВАСУ навіть нацбанківці визнали можливість своєї поразки у Вищому арбітражному суді. "Напевно, ми програємо цю справу, але податкова не припинить "наїзди" на банки, - стверджують у Національному банку. - Через певний час з'явиться новий документ відомства пана Азарова або - під тискам ДПА - НБУ, яким встановлюватимуться правила надання банками інформації фіскальним органам".

Отже, ця гонитва й надалі триватиме. Принаймні допоки не з'являться зміни та доповнення до чинного законодавства, що регламентуватимуть таке поняття, як "банківська таємниця": від визначення цього вкрай важливого постулату банківської діяльності до встановлення відповідальності за його порушення. Якщо ж нормативна база не буде приведена до загального знаменника, гідного цивілізованої країни, в якій переслідується мета розбудови ефективної економіки, то кількість коштів поза банківською системою збільшуватиметься, а гроші й надалі тікатимуть за межі країни - туди, де банківські гарантії стабільніші. Це природна реакція капіталів на умови, що їх може сьогодні запропонувати клієнтам вітчизняна банківська система. За відсутності стабільних і зрозумілих правил гри українські капітали й надалі працюватимуть не на вітчизняному фінансовому ринку, а десь у Республіці Науру, Сан-Марино, Аомині, на Кіпрі...

7. Європа позбувається банківської таємниці. Поступово

Країни ЄС принципово домовилися, що протягом 9 років вони реалізують програму, спрямовану на ліквідацію банківської таємниці. Такі правила намагаються зараз проштовхнути й у нас. Так, Нацбанк України з 4 грудня зобов'язав комерційні банки надавати правоохоронним органам інформацію про стан рахунків своїх клієнтів, проти котрих порушені кримінальні справи.

Минулого тижня країни ЄС зробили черговий крок у напрямку до чистоти фінансових операцій - вони домовилися про єдиний порядок оподатковування банківських внесків, який змінює принцип непорушності таємниці внесків.

Головна мета цієї угоди - боротьба з ухилянням від сплати податків.

Відповідно до нових правил, податкові відомства країн ЄС будуть обмінюватись інформацією про громадян, котрі розміщують свої внески у банках інших країн Європи з метою ухилитися від сплати податків.

Під час переговорів було досягнуто компромісу: банки надаватимуть інформацію про рахунки своїх клієнтів фіскальній владі своєї країни лише через 9 років.

До того часу можуть їх зберігати в таємниці, та з умовою, що банки самі сплачуватимуть податок із відсотків чи прибутків з рахунків інвестиційних клієнтів. Так, до 2003 року розмір цього податку встановлено на рівні 15%, потім - 20%. З них 75% податку на банківський внесок нерезидента підуть у бюджет країни, звідки походить власник рахунку, а решта залишиться в тій країні, на території якої цей внесок розміщений. І якщо все йтиме згідно з планом, то до 2010 року всі країни мають перейти на обмін інформацією про таємні рахунки.

Деталі цієї угоди висвітлили глибокі розбіжності між 15 країнами ЄС щодо координації економічної політики, навіть коли це торкається такого питання, як боротьба з фінансовими зловживаннями. Нова угода практично означає лише позиції сторін, оскільки залишається багато відкритих питань. Річ у тому, що угода набуде чинності лише тоді, коли ЄС переконає інші офшорні зони, в тому числі Швейцарію, щоби вони також почали ділитись інформацією. А такі переговори можуть виявитися дуже складними і тривалими.

Наприклад, Швейцарія вже заявила, що не підписуватиме угоди, хоч і погодилася на пропозицію ЄС оподатковувати прибуток від інвестицій. Представник Міністерства фінансів Швейцарії зазначив щодо цього: “Ми завжди говорили, що готові допомогти ЄС, але через оподаткування, а не обмін інформацією”.

Головний керуючий Спілки швейцарських банкірів Урс Рот заявив: “Я не думаю, що Швейцарія погодиться піти на поступки під тиском ЄС. Добре рішення може бути досягнуте тоді, коли всі сторони вважатимуть його таким і будуть у стані його реалізувати”.

Країнам ЄС також довелося докласти чимало зусиль, аби переконати Люксембург пристати до цієї угоди. Відомо, що князівство було справжньою оазою для уникнення оподаткування: в люксембурзьких банках узагалі не беруть податку на дохід від цінних паперів та інвестицій.

Однак після чотирьох років рішучого спротиву Люксембург здався і нарешті відмовився від свого права вето. Так, згідно з попередньою умовою “п'ятнадцятки”, наприкінці 2002 року угоду про скасування таємниці банківських рахунків одноголосно підтвердили уряди країн ЄС. Тепер Люксембург уже не зможе, як раніше, блокувати впровадження цієї угоди.

Навзамін князівству пообіцяли деякі поступки: Євросоюз протягом двох років має домовитися про аналогічний обмін інформацією з іншими європейськими “податковими оазами”. Люксембург боявся, що саме туди попливуть усі гроші громадян ЄС. У Люксембурзі банкова діяльність складає майже 37% ВВП, приносить 46% прибутків до бюджету і дає роботу 20% усіх працівників. У князівстві діють 210 банків, загальний баланс яких - понад 660 мільярдів євро.

Німеччина й Австрія також мають закони, які суворо оберігають банківську таємницю, однак у цих країнах доволі високий податок на дохід від цінних паперів. Берлін уже погодився змінити ці закони. Доведеться це зробити й Відню, навіть незважаючи на те, що банківську таємницю гарантує Конституція країни. Проте урядовці ЄС не втрачають оптимізму. “На міжнародній фінансовій арені дме вітер змін”, - переконаний комісар ЄС у справах оподаткування Фриц Болкештайн.

Довідка “Поступу”. За деякими оцінками, сукупні банківські депозити злочинних угруповань у банках світу становлять 590 млрд. доларів. Згідно з оцінками Міжнародного валютного фонду, нелегальні гроші, що циркулюють у глобальному масштабі, складають від 2 до 5% ВВП всіх країн планети.

Висновок

Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіко-господарського механізму. З метою забезпечення її стабільного та ефективного функціонування держава створює ряд гарантій банківської діяльності, чинне місце серед яких займає банківська таємниця.

Основи конфіденційності деяких банківських операцій були відображені ще в Цивільному Кодексі УРСР 1963 року, стаття 384 якого проголошувала, що “держава гарантує таємницю вкладів” фізичних осіб [1]. Однак Закон УРСР “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 року [2] (який діяв аж до кінця 2000 року) не містив достатнього правового матеріалу з банківської таємниці: цьому питанню була присвячена всього одна стаття. Обсяг правового поняття банківської таємниці за Законом 1991 року був невиправдано обмеженим: до банківської таємниці відносились лише відомості по операціях, рахунках і вкладах клієнтів та кореспондентів банку.

На сьогодні основоположним документом, який визначає правовий режим банківської таємниці в Україні, є Закон України “Про банки і банківську діяльність” № 2121-14 в редакції від 7 грудня 2000 року [3]. З прийняттям зазначеного Закону банківська таємниця отримала легальне визначення, було окреслено обсяг поняття банківської таємниці, встановлено механізм збереження і порядок її розкриття. В цілому, правові норми, що прямо чи опосередковано регулюють суспільні відносини з приводу банківської таємниці, утворюють субінститут банківської таємниці, який входить до інституту права конфіденційності комерційної діяльності в галузі інформаційного права України.

Списик використаної літератури

1. Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці затверджені Ухвалою Національного банку України від 14.07.06 №267.

2. Закон України “Про заставу” // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 47.

3. Закону України «Про банки і банківську діяльність»

4. Закону України «Про Національний банк України»

5. Зубок М. Безпека банків. - К.: КНТЕУ, 2003.

6. Зубок М. Безпека банківської діяльності. - К.: КНЕУ, 2002.

7. Клеков О. Банківська безпека. - К. : Бліцінформ, 1997

8. Осадчий В. И. Мошенничество с финансовыми ресурсами // Все о бухгалтерском учете. - 1996. - 27 ноября - № 46/128.

9. Стрельцов Е. Л. Экономическая преступность в Украине: Курс лекций: АОБАХВА. - Одесса, 1997.