Ринковий ризик банківської діяльності

Ринковий ризик банківської діяльності

Сергій Савлук,

кандидат економічних наук, доцент Київського інституту банківської справи

Мінімізація ризиків банківської діяльності стає все більш актуальним питанням, яке виокремлюється у самостійний напрямок організації системи менеджменту комерційного банку. Банківська система України переживає важливий етап переходу від оцінки надійності її діяльності за достатністю певних показників згідно з системою CAMELS до оцінки за рівнем керованості ризиками в банківській діяльності. Так звана система СОР - система оцінки ризиків стає ключовою в забезпеченні фінансової безпеки діяльності банківської системи України. В свою чергу такий підхід вимагає дослідження впливу ризиків на розвиток грошово-кредитної системи України.

Новим видом ризику, з яким постійно стикаються українські банки, є ринковий ризик. У той же час ні Банківська енциклопедія [1], ні Енциклопедія банківської справи України [2] не дають визначення цього поняття. Українські і російські автори (Кириченко, [3, с.416], Жуков [4, с.211]) сутність ринкового ризику визначають як зовнішній до банку економічний ризик: нестійкість валютного курсу, інфляція, банкрутство клієнтів. Зі свого боку західні економісти (Пітер С. Роуз [5, с.143]) визначають ринковий ризик як зміну вартості цінних паперів чи інших активів у портфелі банку в залежності від зміни відсоткових ставок за цими інструментами на ринку. Тобто саме поняття "ринковий ризик" поступово трансформується внаслідок розвитку ринкових відносин і формування відповідних сегментів ринку, тенденції на яких вже самі по собі є індикаторами ринкових змін. Тому визначення впливу ринкового ризику на фінансову систему України є ключовим завданням даної публікації.

Нормативні документи Національного банку України передбачають створення окремого підрозділу з ризик-менеджменту в банку, основним завданням якого є оцінка ризиків і розробка заходів щодо їх мінімізації. Це необхідно для захисту вкладників банку та його акціонерів. Поширення набувають різні методи та принципи аналізу напрямку VAR -аналіз (вартість при зваженні на ризик), GARP (загальноприйняті принципи ризиків), які передбачають оцінку впливу на капітал банку ризиків зміни параметрів зовнішнього середовища: зміни валютного курсу, процентних ставок, котирувань цінних паперів та внутрішніх ризиків: кредитного операційного, стратегічного, юридичного.

Найбільш деталізовані системи оцінки кредитного ризику перш за все на основі кредитного скорингу, тобто бальної оцінки різних параметрів кредитного проекту: кредитної історії позичальника, економічних показників його діяльності, джерел погашення кредиту, рівня забезпеченості позики заставою тощо.

Важливим компонентом при оцінці платоспроможності позичальника є визначення рівня ризику середовища, в якому він здійснює свою діяльність, або його ще можна назвати ринковим ризиком відносно конкретного позичальника: ринки збуту його продукції, економічний стан виду економічної діяльності, до якого він належить, регіону, в якому він працює, а також котирувань випущених ним цінних паперів. В економічній літературі ринковий ризик більше розуміється як ризик країни, де здійснює свою діяльність позичальник 4, і для його оцінки використовуються макроекономічні показники. Тому виділення більш вузького сегмента ринкового ризику - галузевого (вид економічної діяльності) або регіонального - дає можливість ранжирувати ринковий ризик за певними рівнями:

1. макроекономічний (стан і перспективи економіки світу та відповідної країни);

2. галузевий (розвиток галузі діяльності, в якій працює позичальник);

3. виду економічної діяльності (продуктовий сегмент, або сегмент діяльності позичальника, який передбачає оцінку попиту на продукцію позичальника);

4. регіону діяльності позичальника (місце розташування підприємства позичальника в сенсі інфраструктури, кваліфікованої робочої сили, ставлення місцевих органів влади, податкових органів).

Кожний вид ринкового ризику потребує вимірювання з метою відстежування його динаміки та можливості оцінки його впливу на діяльність позичальників банку, а відповідно і на сам банк, у тому числі на його капітал. Визначити, наскільки капітал чутливий до ринкових ризиків і наскільки він захищає від них клієнтів банку, є одним із ключових завдань системи ризик-менеджменту в комерційному банку.

Системи оцінки макроекономічних ризиків, або ризиків стану і перспектив розвитку економіки країни в цілому, базуються переважно на оцінках рейтингових агенцій, таких як "Moody's", "Standart" and "Poors", або української "Кредит - рейтинг". Всі вони передбачають якісну оцінку об'єкта дослідження, результатом якої є надання йому певного рейтингу, який визначається літерами А, В, С, D, E. Найвищим є рейтинг А, який означає високу надійність об'єкта дослідження: країни, галузі, підприємства, банку.

Визначення рейтингу економіки в цілому передбачає аналіз попередньої динаміки її розвитку та прогнозу майбутніх тенденцій хоча б на найближчу перспективу. В США, наприклад, для цього широко використовується такий показник, як споживчі настрої населення країни. Споживчі настрої визначаються на основі соціологічних опитувань і свідчать про плани населення витрачати свої кошти на задоволення певних потреб. Але, як правило, результатом таких опитувань є загальна оцінка ситуації, а для стратегічних висновків необхідно визначити конкретні групи товарів, на які населення планує збільшити витрати, а на які - зменшити.

Відсутність таких прогнозів в Україні можна лише частково компенсувати дослідженням співвідношення споживчих цін та цін виробників. Якщо у суспільстві переважають позитивні споживчі настрої, то споживчі ціни зростають дещо більше за ціни виробників і лише потім останні підтягуються до паритетного рівня, коли споживчі настрої погіршуються, що, в свою чергу, створює загрозу кризи перевиробництва, коли попит починає відставати від товарної пропозиції.

В Україні індекси споживчих цін і цін виробників за останні майже 6 років мали тенденцію, наведену в таблиці 1.

Таблиця 1. - Динаміка індексу споживчих цін і цін товаровиробників за 2001 - 2006 роки*

*Джерело: Бюлетень НБУ. - 2006. - № 12 ст. 72.

Наведені у таблиці показники засвідчують, що споживчі ціни за останні роки відставали від індексу цін виробників. Якщо абстрагуватись від того, що індекси споживчих цін є надто заниженими, то таке співвідношення означає, що частина продукції реалізується на експорт, при цьому в структурі споживання майже половину займають імпортні товари. В кінцевому підсумку це веде до суттєвого зниження реалізації своєї продукції вітчизняними виробниками на внутрішньому ринку, яке може спровокувати платіжну кризу.

На думку автора теорії "дешевих грошей" Дж. Кейнса [6], помірна регульована інфляція веде до економічного розвитку. Тим більше вона створює підґрунтя для повернення кредитів банкам у зв'язку із зростанням грошової маси як джерела погашення позик. Тому в плані оцінки ринкових ризиків і відповідно до перспектив розвитку кредитної діяльності важливим є аналіз динаміки грошової маси в порівнянні зі змінами ВВП і зростанням обсягів кредитування.

Найкращою ситуацією з точки зору мінімізації макроекономічного ринкового ризику для банків є ріст ВВП, який випереджає збільшення грошової маси, яке, в свою чергу, повинно перевищувати зростання кредитної заборгованості. Тоді з'являються як виробничі (товарні) чинники повернення кредиту, так і монетарні, а економіка залишається незакредитованою. Аналогічною є ситуація зі споживчим кредитуванням, коли зростання доходів населення має бути як мінімум еквівалентним зростанню грошової маси і не перевищувати темп зростання споживчих кредитів. Більше того, якщо доходи населення зростають швидше за ВВП, то споживче кредитування стає більш привабливим, ніж кредитування суб'єктів господарювання.

Ситуація, коли виробництво і доходи населення, грошова маса зростають швидше від збільшення кредитної заборгованості, характеризується помірним макроекономічним ризиком кредитування (модель 1).

У другому випадку грошова маса збільшується швидше, ніж ВВП. Доходи населення випереджають зростання ВВП і приблизно дорівнюють зростанню грошової маси. В такій ситуації основним джерелом погашення кредитів є монетарний чинник, який супроводжується зростанням цін. Ризик у такій ситуації є вищим, особливо коли припиняється подальше зростання монетизації економіки, досягнувши певного піку. Як правило, така модель росту є "імпортозалежною", і в разі, коли валютні надходження від експорту продукції, припливу іноземного капіталу та інших джерел припиняться, подальше збільшення кредитування буде провокувати макроекономічні загрози для повернення кредитів внаслідок кризи перевиробництва (модель 2).

Найбільш небезпечною для фінансового сектора є модель, коли темпи кредитування перевищують як зростання доходів населення, так і збільшення ВВП і, головне, грошової маси. Всі джерела повернення кредитів у такій ситуації є послабленими, але економіка може розвиватись за рахунок власне самих кредитів, які самі по собі мультиплікують грошову масу завдяки кредитним коштам. Така модель може бути прийнятною на стадії низької кредитизації економіки, коли нові кредити створюють нові кредитні кошти для повернення попередніх кредитів. Але, досягнувши певного максимуму, який для кожної країни є своїм і знаходиться, на нашу думку, в інтервалі від 50 до 100 відсотків співвідношення кредитів ВВП, дана модель розвитку може призвести до кризи неплатежів, у тому числі масового неповернення кредитів, особливо за несприятливих умов, коли кредитизація економіки різко припиниться (модель 3).

Наведені типи моделей розвитку для української економіки майже за 6 останніх років подані у таблиці 2.

Таблиця 2. - Моделі розвитку української економіки (темп росту до попереднього року, відсотки)*

*Джерело: Бюлетень НБУ. - 2006 - №11 - 58, 62, 64, 77.

Наведені в таблиці 2 дані свідчать про постійне домінування третьої моделі розвитку. Причому темп росту кредитів постійно випереджає динаміку ВВП, доходів населення і самої грошової маси, що свідчить про активне продукування банками кредитних грошей в економіку. Тобто в разі різкого зменшення кредитування грошова маса припинить зростання і настане криза неплатежів. Чинником гальмування кредитизації економіки може стати невиконання банками нормативу адекватності регулятивного капіталу, особливо у разі його підвищення до 12 %. Тому основним макроекономічним завданням держави має стати поступове гальмування темпів кредитизації економіки з метою не допустити їх значного падіння.

Безумовно, найбільш актуальним для банківської системи є прогноз майбутніх грошово-фінансових показників. Прогноз Національного банку України передбачає зростання грошової бази в 2007 році на 21-26 %, а грошової маси на 28-33 %. Кабінет Міністрів прогнозує темп приросту ВВП - 6,5 %, а інфляцію на рівні 10 %. Тобто очікується подальша кредитизація економіки, яка за 9 місяців 2006 року становила 45 % проти 34 % на початок 2006 року, а на кінець 2007 року вона може досягнути 55 % (45*1,3/1,065). Тобто з 2007 року банки почнуть працювати в умовах підвищеного рівня кредитизації економіки.

Висновки

Перевищення темпів зростання грошової маси над рівнем інфляції буде створювати передумови подальшого зниження відсоткових ставок як за депозитами, так і кредитами, що знизить норму чистого відсоткового доходу при зростанні його маси за рахунок збільшення обсягів банківських операцій.

Таким чином, у 2007 році кредитування може залишитись основним джерелом збільшення грошової маси і доходів населення. При об'єктивній необхідності певного уповільнення темпів зростання кредитування важливо не допустити різкого гальмування кредитизації економіки. При цьому кредитні гроші мають направлятись на виробництво вітчизняної продукції та стимулювання її споживання. На державному рівні необхідно розробити програму, яка б передбачала систему стимулів для банків кредитувати вітчизняних виробників і споживачів їх продукції, а не іноземних товарів. Таким важелем може бути: компенсація відсоткових ставок за кредитами в інноваційну сферу, відстрочка податкових платежів за такими кредитами, виділення в банківському обліку кредитування споживчих кредитів на придбання вітчизняних товарів зі зменшенням норм резервування під такі кредити або зменшення коефіцієнта ризику з 1 до 0,8 (як приклад) при врахуванні таких кредитів в розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу банків, створення ефективної системи правового захисту банків щодо повернення виданих кредитів.

Таким чином, формування сприятливого економічного середовища і утримання помірного ринкового ризику своєї діяльності будуть створювати самі банки, повільно, без вагань продовжуючи нарощувати обсяги кредитування і забезпечуючи при цьому повернення виданих кредитів.

Література

1. Банківська енциклопедія / За ред. А.М. Мороза. - К.: Ельтон, 1993. - 325 с.

2. Енциклопедія банківської справи України. - К.: Молодь, Ін. Юре, 2001. - 680 с.

3. Банківський менеджмент / О. Кириченко та ін. - К.: Основи, 1999 . - 671 с.

4. Банки и банковские операции / Е.Ф. Жуков и др. - М.: Юнити, 1997. - 471 с.

5. Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. - М.: Дело, 1997. - 719 с.

6. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. - М., 1978.

7. Кейнс Дж. М. Трактат о денежной реформе: Пер. с англ. - М., 1925.