Роль банківської системи в перехідний період

2

Міністерство освіти и науки України

Горлівський технікум Донецького національного університету

Реферат

З дисципліни: «Банківська справа»

На тему: «Роль банківської системи в перехідний період»

Виконав: Ахметов С.С.

2010

Зміст

1.Роль банків в сучасній економіці

1.1 Роль банківської системи в СРСР

1.2 Роль, відведена банкам в Росії

2. Основні напрямки реформ

2.1 Наслідки, невдачі реформ

3. Створення нової банківської системи в Росії

3.1 Поведінка нової банківської системи в нових умовах

4. Взаємодія держави і комерційних банків Росії

5. Роль, займана банками в Росії

6. Вплив ринку цінних паперів на банківську систему

Висновок

Список використаної літератури

1.Роль банків в сучасній економіці

Сучасна економіка являє собою дуже складну систему, кожна частина якої тісно пов'язана з іншими і грає важливу роль. Але, одну з найважливіших ролей грає банківська система, що забезпечує на сучасному етапі розвитку економічних взаємин нормальне функціонування всієї економіки в цілому. На сьогоднішній день банки покликані: акумулювати вільні грошові кошти, виконувати функції касирів господарських суб'єктів, виробляти емісію.

Зараз неможливо уявити гармонійно розвинену державу без розгалуженої мережі банків. І дійсно, банки відіграють в сучасній економіці роль численних сердець, за допомогою яких можливий розвиток і становлення економіко-політичної потужності держави. Саме економіко-політичної, так як ще не створена політична доктрина, в якій економіка розглядалася б окремо від політики. На сьогоднішній день, банки є економічним інструментом в руках уряду.

Але, як правило, в прямому підпорядкуванні уряду знаходиться один центральний банк, наприклад, Федеральний Банк ФРН, а решта банок тільки керуються його рекомендаціями. І федеральний Німецький уряд не може безпосередньо впливати на всі банки Німеччини. Вплив на них можливо через уряд тієї землі, до якої вони "прикріплені". Таким чином, уряд не може жорстко диктувати свої умови (часто керовані політичними мотивами правлячої партії) банкам.

До недавнього часу у нас банківська діяльність цілком і повністю визначалася внутрішньою політикою КПРС. Але, у зв'язку з політико-економічними перетвореннями, в нашій країні з'явилося безліч недержавних банків, діяльність яких регулюється з одного боку - об'єктивними економічними законами, а з іншого - листами Центробанку і недосконалим поки законодавством.

Сучасні російські банки розвиваються дуже високими темпами, якщо врахувати, що перші недержавні фінансові інститути з'явилися в 1988 р., то поява в 1993 р. кредитних карток як на магнітних, так і на електронних носіях, можна розглядати як великий прогрес.

Незважаючи на недосконалість банківського законодавства, Російські банки займають міцне становище на внутрішньому ринку капіталів, і відкривають філії за кордоном. Щоправда, говорити про Російську банківської експансії ще не час, тому що економічні труднощі в нашій країні не дозволяють сформуватися повноцінної банківській системі.

Перехід до ринку пов'язаний з реалізацією кредитних відносин. Перебудова грошового обігу і кредиту, максимальне скорочення централізованого фінансування, перехід до горизонтального руху грошових ресурсів на фінансовому ринку. Кредит - форма руху позикового капіталу, тобто капіталу, пропонованого в позику. Перерозподіл коштів сприяє зрівнювання норми прибутку між різними галузями. Кредитна система може приймати дві форми:

- сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування (функціональна форма) з кредитно - фінансових установ, що акумулюють вільні грошові кошти і надають їх в позику (інституційна форма).

Перша форма представлена наступними формами кредиту:

- комерційним, що виникають при продажу товару з відстрочкою платежу

- банківським, що виникає при дачі позик банком

- споживчим, що виникає при наданні позик на купівлю товару юридичними особами-державним, коли кредитором виступає держава-міжнародним, коли суб'єктами кредитування є іноземні банки.

Усім цим видам кредиту властиві специфічні форми відносин кредитування. Реалізують ці відносини спеціальні установи, що утворюють кредитну систему в інституційному її розумінні.

Центральні банки - це банки, що здійснюють випуск банкнот і є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе місце і є, як правило, державними установами.

До основних функцій центрального банку відносяться наступні:

- Емісійна функція, що зберігає своє значення, оскільки готівка як і раніше необхідна для значної частини платежів і забезпечення ліквідності кредитної системи, яка повинна мати кошти остаточного погашення боргових зобов'язань.

- Функція акумулювання і зберігання касових резервів для комерційних банків, тобто кожний банк, - член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати на резервному рахунку в Центральному банку суму в певній пропорції до розміру його внесків. Одночасно Центральний банк по традиції є охоронцем офіційних золотовалютних резервів країни (офіційні валютні резерви Росії в 1993 р. склали 4 млрд. дол і близько 300 т золота).

- Функція кредитування комерційних банків, характерна для соціалістичної економіки при державній монополії на кредитну діяльність, а також для перехідного періоду, що супроводиться недостачею коштів в руках приватних фінансових інститутів. Менш виявляється вона в розвиненій ринковій економіці, де подібне кредитування існує переважно в періоди фінансових труднощів.

- Надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів, оскільки в бюджетах різного рівня акумулюється до половини і більше за ВВП країн. Дані кошти нагромаджуються на рахунках в центральних банках і витрачаються з них. При цьому центральні банки ведуть рахунки урядових установ і організацій. Крім того, вони здійснюють операції з державними цінними паперами, надають державі кредит в формі прямих короткострокових і довгострокових позик або купівлі державних облігацій. Центральні банки також проводять за дорученням урядових органів операції із золотом і іноземною валютою.

- Клірингова функція або функція проведення безготівкових розрахунків. Так, у ряді країн центральний банк веде операції по загальнонаціональному клірингу, виступаючи посередником між комерційними банками, розташованими в різних районах країни. Прикладом загальнонаціональної розрахункової палати може служити Федеральна резервна система Сполучених Штатів.

Комерційні банки являють собою приватні і державні банки, що здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торговельних та інших підприємств, головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які вони отримують у вигляді внесків.

Виділяють декілька їх функцій:-акумулювання безстрокових депозитів, або ведення поточних рахунків, і оплата чеків, виписаних на ці банки.

Надання кредитів підприємцям. Особлива заслуга комерційних банків також полягає в здійсненні розрахунків в масштабах усього національного господарства. На базі їх операцій виникають кредитні гроші (чеки, банківські векселі).

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включають банківські і небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування. Так, зовнішньоторговельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту та імпорту товарів, а іпотечні банки і компанії - на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості (землі і будов).

До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто провідні операції по випуску і розміщенню на фондовому ринку цінних паперів, отримуючи від цього прибуток. Вони не мають права приймати депозити і залучають капітали, як правило, шляхом продажу власних акцій або за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей господарства. На сьогоднішній день в Росії вони нечисленні.

Велика група ощадних установ, що займає важливе місце в кредитній завдяки залученню дрібних заощаджень і прибутків, які інакше не зможуть функціонувати як капітал.

Страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення коштів - продаж страхових полісів. Отримані доходи, вони вкладають, перш за все, в облігації та акції інших компаній, державні цінні папери.

Пенсійні фонди, які розрізнюються по організації, управлінню і структурі активів. Так, є застраховані пенсійні фонди, (керовані страховими компаніями) і незастраховані (керовані підприємствами або по їх дорученням - банками), фундовані (їх кошти інвестовані в цінні папери) і нефундировані (пенсії виплачуються з поточних надходжень і прибутків) і багато інших.

Інвестиційні компанії, що розміщують серед дрібних держателів свої зобов'язання (акції) і використовуючі вилучені кошти для купівлі цінних паперів народного господарства. Дрібні інвестори охоче купують зобов'язання інвестиційних компаній, так як через значну диверсифікацію (вкладення коштів у різні підприємства) досягається відоме розосередження активів, знижується небезпека втрати заощаджень через банкрутства фірм, в чиї акції вкладений капітал. Так, інвестиційні чекові фонди в Росії є, по суті, теж інвестиційними компаніями.

Таким чином, кредитна система в Росії полягає, по-перше, з банківської системи, що має звичайно два рівні:

- центральний банк;

- комерційні банки.

Але іноді банківська система буває і трирівневої (наприклад, в США): Казначейство; 12 окружних федеральні резервних банків; 5000 банків-членів.

І, по-друге, з кредитно-фінансових інститутів, що займають третій і четвертий її поверхи.

Багаторівневість і складність взаємозв'язків всередині даної структури створює можливості для її широкого використання, дозволяє своєчасно вводити в дію великий набір різних кредитно-грошових важелів регулювання, впливати на економічний механізм як на систему. З чого випливає комплексний характер кредитної політики.

1.1 Роль банківської системи в СРСР

До 1987 року в СРСР існувало чотири банки: Держбанк, Будбанку, Внешторгбанк, Гострудсбекасси. Емісійні, управлінські і контрольні функції, а також короткострокове кредитування, розрахунково-касове обслуговування виконував Держбанк СРСР. У ньому автоматично акумулювалися вільні грошові кошти, що розподіляються між економічними суб'єктами за заздалегідь затвердженим кредитним планом. Держбанк був, орієнтований в основному на виконання цього плану своєї філіальною мережею і ніс відповідальність тільки перед вищестоящими органами, а не клієнтурою.

Гранична централізація банківської системи мала і свою привабливу сторону, принаймні, для окремих економічних суб'єктів. Грошова система перебувала в одних руках, що дозволяло пригнічувати інфляцію, стабілізувати грошовий обіг, стримувати зростання державного внутрішнього і зовнішнього боргу. Вдавалося здійснювати практично безвідсоткове банківське кредитування державних підприємств, і особливо радгоспів і колгоспів, у ряді випадків борги державному банку просто не поверталися і перетворювалися на дотації.

У період панування командно-адміністративної системи в нашій країні роль банків була гранично звужена. Їх функції зводилися до проведення безготівкових розрахунків між підприємствами, касового обслуговування, а також фінансування капітального будівництва за рахунок коштів держбюджету і спеціальних цільових фондів. Будучи складовою частиною державного апарату, банки при централізованому загальнодержавному плануванні здійснювали кредитні операції в межах суворо регламентованих напрямків використання грошових коштів і лімітуються фондів кредитування. Позапланові операції допускалися тільки за рішеннями партійно-урядових органів. Для керівників підприємств і для самих банківських працівників фактично не було істотної різниці між бюджетним і кредитним фінансуванням, кредитування проводилося з того ж бюджету за умовними відсотками. Державний банк постійно займався відтворенням через кредит фінансового образу директивного державного народногосподарського плану і доповнюють його урядових програм і постанов. По суті справи Держбанк був касою уряду, здійснюючи грошову і кредитну емісію для фінансування багато в чому дефіцитних, марнотратних, і часто, просто непотрібних урядових програм. Введення на додаток до державного мережі спеціалізованих банків не змінювало справи по суті, оскільки вони стали розділеним централізованим банком, в якому додалося число вертикальних структур. Подібна банківська система лише гальмувала розвиток товарно-грошових відносин.

У зв'язку з узятим КПРС в середині 80-х років курсом реформ, виникла необхідність у реформуванні та банківської системи. Вважалося, що банківський сектор покликаний забезпечувати максимальну стійкість грошової системи в період реформ, сприяти стабільному функціонуванню підприємств.

У 1987 році почалася 2-х етапна організація.

1.2 Роль, відведена банкам в Росії

У Російській Федерації створення і функціонування комерційних банків ґрунтується на Законі РФ "Про банки і банківську діяльність в РФ". У відповідність з цим законом банки Росії діють як універсальні кредитні установи, здійснюють широке коло операцій на фінансовому ринку: надання різних за видами та строками кредитів, купівля-продаж і зберігання цінних паперів, іноземної валюти, залучення коштів у внески, здійснення розрахунків, видача гарантій , поручительств та інших зобов'язань, посередницькі і довірчі операції і т.п.

У Росії банки можуть створюватися на основі будь-якої форми власності - приватної, колективної, акціонерної, змішаної. Не виключається можливість створення банків, заснованих винятково на державній формі власності, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати свою діяльність на комерційній основі. Для формування статутних капіталів російських банків допускається залучення іноземних інвестицій. Під банками за участю іноземних інвестицій відповідно до Умов відкриття банків з участю іноземного капіталу на території Російської Федерації, затвердженими ЦБ РФ 08.04.93 р., розуміються:

- Спільні банки, тобто банки, статутний капітал яких формується за рахунок коштів резидентів і нерезидентів;

- Іноземні банки - банки, статутний капітал яких формується за рахунок нерезидентів;

- Філії банків-нерезидентів.

Рішення про відкриття кожного окремого банку за участю іноземних інвестицій приймається Радою директорів ЦБ РФ. ЦБ встановлює ліміт участі іноземного капіталу в банківській системі країни. Обмеження на участь іноземного капіталу мають на меті створити найбільш сприятливі умови для становлення вітчизняних комерційних банків та захисту від експансії закордонних банків.

За способом формування статутного капіталу банки поділяються на акціонерні (відкритого і закритого типу) і пайові. Можливість створення банків, що належать одній особі (юридичній або фізичній) виключається чинним законодавством, згідно з яким статутний капітал банку формується із засобів не менше трьох учасників.

Якщо на початковому етапі реформування кредитної системи комерційні банки створювалися головним чином на пайовій основі, то для нинішнього етапу характерне перетворення пайових банків в акціонерні й створення нових банків у формі акціонерних товариств. Для акціонерного товариства характерно, що власником його капіталу виступає саме суспільство, тобто банк. А пайові комерційні банки власниками свого капіталу не є, оскільки кожен з пайовиків зберігає право власності на свою частку капіталу. Пайові комерційні банки організовані на принципах товариства з обмеженою відповідальністю, тобто суспільства відповідальність кожного пайовика обмежена межами його внеску в загальний капітал банку. Розширення статутного фонду може здійснюватися як за рахунок внесення учасниками додаткових внесків, так і за рахунок вступу в банк нових учасників. Питання про вступ нових учасників і розміри їхнього вкладу до статутного фонду банку вирішується на загальних зборах учасників.

У банків, що функціонують як акціонерне товариство, статутний капітал розділений на певне число акцій рівної номінальної вартості, що розміщуються серед юридичних і фізичних осіб. Акціонери не вправі вимагати від банку повернення цього вкладу, що підвищує стійкість, і надійність банку і створює для банку міцні основи для управління, його ліквідністю. Акціонерні банки бувають закритого і відкритого типів. Акції закритих банків можуть переходити з рук в руки тільки за згодою більшості акціонерів. Акції банків відкритого типу можуть переходити з рук в руки без згоди інших акціонерів та передавати у порядку відкритої підписки. Підписка на цінні папери вважається відкритою, якщо список покупців цінних паперів не затверджується заздалегідь засновниками або керівними органами банку-емітента, і в результаті ці папери може придбати будь-яка особа. Відкрита підписка вимагає від банку широкої інформації про свою діяльність.

2. Основні напрямки реформ

1) Створення 2-х рівневої банківської системи, що складається з емісійного банку і державних спеціалізованих банків, які безпосередньо обслуговують народне господарство; переклад спеціалізованих банків на госпрозрахунок і самофінансування, вдосконалення форм і методів кредитування. Центральне місце в цій системі належить Державному банку, з метою відокремлення емісії від кредитування. Він також є координатором діяльності спеціалізованих банків і проведення єдиної кредитно-грошової політики.

У 1987 році, на базі раніше існуючих інститутів були створені Промбудбанк, Житлосоцбанку, Ощадбанк, Агропромбанк, Зовнішекономбанк СРСР. Це привело до певного пожвавлення банківської діяльності, але повноцінної банківської реформи не відбулося - економічні відносини залишилися колишніми. Стали впроваджуватися договірні відносини з клієнтурою, покращилася структура кредитних вкладень. Відсутність ефективної системи економічного регулювання грошового обороту посилило товарно-грошову незбалансованість економіки. Директивне закріплення клієнтури в залежності від її галузевої приналежності викликало нерівномірний розподіл пасивів між банками. Крім того, слід зазначити, що монополія на проведення банківських операцій залишилася за державою.

Створення нового механізму грошово-кредитного регулювання, що дозволяє економічними методами впливати на макроекономічні пропорції суспільного відтворення. Створення умов для переливу ресурсів з однієї галузі в іншу, наприклад, у сільське господарство. Для цих цілей Держбанк був виведений з підпорядкування уряду. Була створена дворівнева банківська система.

Але, не було враховано, що нова банківська система повинна відображати реальності склалися в банківській справі за останні 60 років (розподіл грошових накопичень, роль окремих кредитних інститутів, основні грошові потоки і т.п.). Не враховувалося, що майбутня банківська система не може бути повністю адекватна класичним дворівневим системам, створеним в індустріальних країнах зі стабільно розвивається. На відміну від них це - банківська система перехідного і розвивається господарства, що відрізняється нестабільністю і різкими структурними зрушеннями.

2.1 Наслідки, невдачі реформ

У результаті ряду корінних реформ, які здійснюються останнім часом в нашій країні, була створена якісно нова система економічних відносин. Однією з основних її особливостей є висока ступінь монополізації економіки, що виникла як в результаті необдуманих економічних кроків керівництва країни, так і внаслідок високої централізації радянської економічної системи. Це створює суттєві труднощі при формуванні цивілізованого ринку кредитних ресурсів.

Існує навіть думка, що на сьогоднішній день на банківському ринку немає реальної конкуренції, тому що попит на кредитні ресурси дуже великий. На даний момент участь кредитних ресурсів у реальному інвестиційному процесі в економіку країни сильно обмежено, оскільки останній пов'язаний зі значними ризиками та падінням оборотності капіталу. У цьому сенсі сучасна дворівнева структура не цілком відповідає потребам перетворення макроструктури економіки, тобто, не відображає об'єктивних вимог до достатньої оптимізації макроекономічних корпорацій і до формування відтворювальної структури, відповідного ринкового типу.

Спосіб перетворення економіки і банків носив революційний характер. А якщо враховувати, що радянська економіка до моменту початку реформ перебувала в стані млявої кризи, то стає ясними причини сьогоднішнього стану російської економіки. Найкращим способом перебудови банківської системи та економіки в цілому, є еволюційні зміни, поступовий перехід від однієї схеми економічних відносин - командної до іншої - планової, так як економіка в цілому, в макро - і мікроструктурі змінюється еволюційно. Банківська система повинна була структурно організуватися на еволюційний процес і поєднувати в собі одно-та дворівневі компоненти.

При реформи банківської системи слід було б поряд з державними спеціалізованими банками створити банки з капіталом, сформованим на ринкових принципах. Вони повинні обслуговувати поточну інвестиційну діяльність, що виходить за рамки державних програм.

Відмінність півторарівневої системи від нинішньої дворівневої полягає в існуванні сильних недержавних банків. Адже кредитний портфель всіх Російських банків в 1995 році склав 5 млрд. доларів США, що можна порівняти з аналогічним показником одного середнього закордонного банку. У такій ситуації держава мало б кращою ресурсною базою для фінансування інвестиційних програм, більш простою і дешевою системою обслуговування державного боргу і валютного контролю. У результаті темпи зростання цін і економічного спаду могли б бути менше, темпи реструктуризації економіки-вище, а все суспільство трохи ближче до соціально орієнтованого ринку, ніж при функціонуванні існуючої банківської системи. Але, ці можливості можуть бути практично реалізовані лише за умови адекватної економічної політики в цілому.

Протягом сімдесяти дореформених років вкоренилося уявлення про банківську систему як про щось другорядне, що виконує функції обслуговування виробництва. Це сталося в наслідок надцентралізації управління. У цих умовах використання двоступеневої системи як моделі для реорганізації банківської структури приваблювало очевидністю і доступністю.

Не варто забувати, що створення дворівневої системи було другим кроком реформи, розпочатої в 1987 р. Перший, був спрямований проти централізованого Держбанку, і сприяв створенню "чотириголового" банківської системи, управління якої було трохи утруднено. Змінити її можна було тільки силовими методами. Ці обставини і послужили поштовхом до радикальних реформ банківського сектору. Нарешті, держава не мала реальних програм структурної перебудови економіки по еволюційному типу. У силу цього не було і до цих пір немає схеми забезпечення фінансової підтримки таких перетворень. У наших умовах Держбанк не потрібен як банк, що обслуговує державні потреби в широкому сенсі цього слова. Тільки останнім часом, у зв'язку з прийняттям указу "Про заходи щодо посилення контролю за використанням коштів федерального бюджету" на Центробанк покладається обов'язок по веденню рахунків з обліку доходів і коштів федерального бюджету.

Загальним підсумком реформування банківської системи СРСР і Росії з'явилася банківська система більш структурно упорядкована і прогресивна, ніж те, що було до і особливо після першого кроку реформ. Але не можна назвати існуючу банківську систему повноцінною. Яким же чином можна зробити її такою? Швидше за все, треба здійснювати виважені реформаторські зусилля для наближення банківської системи до стану, адекватного вимогам становлення ринкової економіки. Це може бути введення більш жорсткого режиму діяльності Ощадбанку, включаючи ліміти на його активні операції на міжбанківському та комерційному ринках, використання коштів, Ощадбанку для фінансування програм реконструкції економіки, використання послуг Центробанку для здійснення великих інвестиційних проектів, наділення Банку Росії на ринку державних цінних паперів брокерськими повноваженнями щодо нефінансової клієнтури. Це має сприяти фінансовій централізації, зміцненню фінансової бази структурної перебудови економіки, розвитку конкуренції на ринку банківських послуг.

Банківський сектор, що існує в розвинених країнах, не є адекватною моделлю для перехідної економіки Росії. Слід використовувати моделі становлення банківського сектора ринкового типу, тобто моделі, що відображають перехідний стан сучасної вітчизняної економіки. З цих позицій в найбільшою мірою відповідають заданій реструктуризації економіки стала б банківська система, що поєднує в собі риси однорівневої і дворівневої систем з сильним державним початком і перехідною формою Центробанку, що виконує до того ж функції комерційного банку. У міру розвитку матеріальної структури, що задовольняє вимогам капіталістичної економіки, комерційні функції Центробанку згасали б і йшов процес формування традиційної дворівневої системи.

3. Створення нової банківської системи в Росії

У зв'язку з розпадом СРСР, корінними змінами в політиці та економіці банківська система вже не могла ефективно функціонувати. Виникла необхідність в її новій, другий за останні 10 років перебудови. Нова банківська система повинна була здійснюватися за умов:

- масштабних структурних змін, що ведуть до радикальної зміни економічного і політичного устрою країни (зміни у формах власності, конверсія, демонополізація, масштабні зміни в структурі виробленої продукції, порушення цілісного господарського комплексу колишнього СРСР, формування зовні орієнтованої економіки, масштабна перебудова державної та політичної системи);

- крайньої нестабільності, яка вимагає не тільки оперативного, але, передусім довгострокового, перспективного управління;

- глибокої кризи господарства (падіння виробництва та його ефективності, інфляція), найтяжчого стану грошово-кредитного обігу, розлади всього фінансового господарства країни;

- невдалої поточної політики Банку Росії в 1991-I півріччі 1992 р., яка призвела до ослаблення банківської системи (платіжна криза, криза готівки, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірно жорстка і непередбачувана монетарна політика і т.п.) .

У кінцевому підсумку існувала необхідність довгострокової концепції переходу України до економіки ринкового типу і демократичної державності, яким відповідає якісна інша банківська система, ніж для централізовано планованої економіки та тоталітарної держави.

На жаль, проект такої концепції був розроблений О. І. Лаврушина, Я. М. Міркіна тільки в 1993 р.

Основними принципами цієї концепції були: Організація банківської справи в перехідній економіці Реальна ступінь "ринковості" майбутньої банківської системи, співвідношення в ній централізованих і децентралізованих начал. Спрямованість нової банківської системи на обслуговування процесу реформ:

- диверсифікацію власності (приватизацію, становлення незалежного приватного сектора);

- демонополізацію;

- становлення нових ринків (цінних паперів, землі, основних фондів, страхових послуг, науково-технічної продукції та інформації і т.п .);

- технічну, технологічну та продуктову перебудову господарства, конверсію і скорочення військових витрат;

- перебудову міжрегіональних та міжреспубліканських зв'язків;

- посилення відкритості економіки, її інтеграцію в мікрогосподарську зв'язку

- перерозподіл повноважень між центром і регіонами.

Крім того, банківська система, на думку авторів концепції має сприяти розвитку приватної власності у фінансовому секторі, розвитку різних видів кредитних інститутів. Але, при цьому, не повинна порушуватися, сувора, система контролю за діяльністю банків з боку Центрального банку і представницьких органів держави.

Організація ринкових банківських реформ. Вони повинні здійснюватися значно повільніше, ніж відбуваються політичні зміни, і не революційно категорично, а еволюційно, з максимально ефективним збереженням всіх корисних елементів старої системи. У теж час, незважаючи на те, що, банківські реформи є лише наслідком політичних змін, вони не повинні значно відставати від них.

3.1 Поведінка нової банківської системи в нових умовах

Російська банківська система завжди відчувала вплив економічного спаду через серйозних недоліків її інституційних основ. Але, довгий час, воно було прихованим, внаслідок високоприбуткових ризикових операцій, проведення яких сприяв високий рівень інфляції.

Одним з недоліків її інституційного устрою є обмежена диверсифікація кредитного портфеля. Ця проблема зародилася на першому етапі реформи, коли були створені спеціалізовані банки. В умовах подальших реформ, які сприяли розвалу загальнонаціональної мережі банків, відбулося перетворення спеціалізованих банків в банки обслуговують один сектор економіки в одному регіоні. Крім того, економічний спад не сприяв розширенню кола позичальників за рахунок "сторонніх" клієнтів, що не сприяло їх залученню в банки. Це призвело до того, що тільки деякі банки мають сьогодні диверсифікований кредитний портфель. Також в умовах високої інфляції, при здійсненні банками, а в першу чергу Центробанком політики "дорогих грошей" відбулася відмова ряду успішно працюючих підприємств від кредитів під 250-300% річних. Підприємства ж які не змогли за рахунок своїх коштів забезпечити повноцінне функціонування були змушені вдаватися до кредитів видаються під такі високі відсотки. Це породило велику кількість неповернень кредитів і навіть такі заходи як звільнення робітників не змогли стабілізувати ситуацію. Ці підприємства вимушені були брати нові кредити, щоб віддати старі, що, врешті-решт, привело їх самих і кредитували їх банки в кризовий стан. Зараз часто існують такі банки, які в результаті невдалого кредитування одного підприємства-гіганта знаходяться на дебетовому сальдо, і не можуть проводити навіть поточні платежі, не кажучи про кредитування.

Необхідна диверсифікація позикової діяльності стримується трьома факторами: економічним спадом; недостатньою інформацією про фінансові продуктах з боку банків; обмеженістю фінансових ноу-хау у більшості підприємців. А також низький рівень конкуренції.

Велику роль у формуванні російської банківської системи такою, яка вона є, зіграв високий рівень інфляції. Через інфляцію постійно зростала вартість забезпечуваних банками кредитів. Капіталізуємо свої доходи від банківських відсотків в умовах зростання інфляції, банки почували себе в безпеці. Це призвело до зростання посередницьких послуг та маржі. Це, а також високий рівень заробітної плати, не сприяє підвищенню ліквідності, підірвали довіру до банків.

Коли уряд вжив заходів до зменшення інфляції, а Центробанк знизив облікову ставку, а також був, обмежений зростання курсу долара багато банків не змогли вижити в умовах, що склалися. Вони не зуміли працювати при низькій інфляції.

Недоліки існуючої банківської системи розкрили заходи Центробанку по своєчасності платежів. Це істотно знизило роль джерел спекулятивних доходів, пов'язаних із затримкою платежів. Крім того, як відзначають зарубіжні фахівці: "Численні приклади підтверджують точку зору про те, що керівниками банків дуже часто стають непрофесіонали, які мають потрібні зв'язки для того, щоб бути призначеними управляючими банками. Очевидно, що рівень корупції насилу піддається вимірюванню ".

4. Взаємодія держави і комерційних банків Росії

Перехід до нових форм господарювання не означає повної відмови держави від управління економікою. Навпаки, саме в перехідний період як ніколи важливою стає можливість контролю за ходом реформ, і в цьому велику роль відіграють комерційні банки. Стабілізація економіки неможлива без ефективно діючої, розгалуженої мережі надійних банків, діяльність яких не йде в розріз з інтересами держави. Тільки, на відміну від командної економіки управління банками здійснюється не директивно, а за допомогою законодавства про банківську діяльність.

На сьогоднішній момент основними завданнями ЦБ є регулювання грошового обігу, забезпечення стійкості рубля, єдина грошово-кредитна політика, організація розрахунків і касового обслуговування, захист інтересів вкладників, банків, нагляд за діяльністю комерційних банків, зовнішньоекономічна діяльність, встановлення норм обов'язкового резервування, облікової ставки. ЦБР є кредитором останньої інстанції. Серед банків складових другий рівень банківської системи існують і спеціалізовані: муніципальні, іпотечні, земельні, інвестиційні.

Особливе місце в банківській системі Росії займають Зовнішекономбанк - він обслуговує зовнішній борг РФ і Банк реконструкції та розвитку - займається фінансуванням урядових програм з використанням бюджетних ресурсів. Крім того, існують спеціальні кредитні інститути: кредитні спілки, кооперативи, фінансові та трастові компанії, страхові компанії, приватні пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, інвестиційні фонди. Їх основна відмінність від банків полягає в тому, що вони виконують обмежену кількість банківських операцій. Вони акумулюють кошти населення та юридичних осіб, здійснюють кредитування підприємств і громадян, трастові операції.

У РФ функції регулювання діяльності комерційних банків в рамках єдиної грошової системи покладені на Центробанк. Основними, покладеними на нього завданнями є: стійкість роботи і зміцнення фінансового становища КБ орієнтація і стимулювання діяльності банку в областях кредитування спрямованих на виконання пріоритетних завдань економіки наукова організація грошового обігу в народному господарстві.

Але, на відміну від командної економіки, тепер методи управління банківською системою в основному економічні: зміна норм обов'язкового резервування в НБУ зміна обсягу кредитів, наданих ЦБР комерційним банкам, а також процентних ставок по них проведення операцій на відкритому ринку з цінними паперами та валютою.

У відповідність з інструкцією № 1 ЦБР утворений резервний фонд кредитної системи РФ за рахунок резервування певної частки залучених комерційними банками коштів сторонніх підприємств і організацій, які використовуються в якості кредитних ресурсів.

ФОР при необхідності забезпечує можливість комерційним банкам своєчасно виконувати зобов'язання за рахунок того, що частина цих коштів депонується і не використовується банками як кредитні ресурси. ЦБР змінюючи норми обов'язкового резервування, впливає на кредитну політику КБ і зміна грошової маси в країні.

Одним з інструментів економічного управління комерційними банками є централізоване кредитування економічних суб'єктів з боку ЦБР через КБ, а також кредитування самих банків.

Але в окремих випадках, наприклад, стійка втрата банком ліквідності, порушення термінів внесення коштів у ФОР, можуть застосовуватися адміністративні заходи.

Управління та контроль за стійкістю банківської системи полягає у виконанні банками певних умов, які забезпечують виконання 12 основних нормативів.

Н 1-мінімальна достатність капіталу - співвідношення капіталу банку і сумарного обсягу активів, зважених з урахуванням ризику.

Н 2-мінімальна поточна ліквідність - відношення суми активів до суми зобов'язань банку по рахунках до запитання більш половини ліквідних активів представлено залишками за рахунком "Операції з державними цінними паперами" (194) Н 3-норматив миттєвої ліквідності банку-відношення суми високоліквідних активів до зобов'язань банку до запитання.

Н 4-максимальний ризик за довгостроковими кредитами - відношення кредитів строком понад рік до капіталу і довгострокових депозитів.

Н 5-мінімальне співвідношення ліквідних і сумарних активів. Співвідношення ліквідних активів і сумарних активів. Сумарні активи розглядаються як активи-нетто.

Н 6-максимальний розмір ризику на одного позичальника - відношення сукупної суми кредитів і гарантій, виданих одному позичальнику до капіталу банку.

Н 7-максимальний розмір ризику по великих кредитах - співвідношення сукупної величини великих кредитів і 50% гарантій до капіталу банку.

Н 8-максимальний розмір ризику на одного кредитора - співвідношення величини вкладу за рахунками одного кредитора до капіталу банку.

Н 9-максимальний розмір кредитів, наданих одному акціонеру - відношення сукупної суми кредитів і гарантій, виданих одному позичальнику-акціонеру, до капіталу банку.

Н 10-максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдеру. Відношення сукупної суми кредитів і гарантій, виданих інсайдерам, до капіталу банку.

Н 11-максимальний розмір залучених вкладів населення. Співвідношення загальної суми вкладів громадян і капіталу банку.

Н 12-максимальне використання власних коштів для придбання акцій однієї юридичної особи. Процентне співвідношення інвестуються і власних коштів.

Крім того, існують методики, що дозволяють визначати ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків, належних кредитору у встановлений кредитним договором строк - кредитний ризик. Це необхідно при формуванні кредитного портфеля, що показує загальну картину кредитів, виданих банком у звітний період (як правило, квартал). Виходячи зі ступеня ризику позичкову заборгованість підрозділяють на 5 умовних груп ризику. Оцінка кредитних ризиків проводиться залежно від наявності відповідного та належним чином оформленого забезпечення, а також кількості днів прострочення за позикою. Існують також обмеження по великих кредитах - кредитами, що видаються одному позичальнику, і становить 20 і більше відсотків від статутного капіталу банку.

Спроби держави контролювати банки в перехідний період не нові: вони робилися ще в період НЕПу. Здатність банку забезпечити своєчасність своїх зобов'язань, перебувала в центрі уваги кредитної політики в середині 20-х років. Тоді ліквідність радянських банків досягалася через збалансованість їх активів та пасивів, а державне регулювання їх платоспроможності здійснювалося шляхом встановлення пропорцій між величиною зобов'язань банку і його власними засобами, обмеження разової видачі кредиту одному клієнту та іншими способами. Діяльність кредитних установ з 1921 по 1928 р. обмежувалася, як правило, десятикратною величиною їх власного капіталу. Так, відповідно до Декрету ВЦВК і РНК від 18 січня 1923 р. були створені комунальні банки, в Статуті яких вказувалося, що "загальний підсумок прийнятих банком сум у внески й на поточні рахунки переоблікованих ними векселів і всяких інших сум прийнятих на себе грошових зобов'язань не повинен ні в якому разі перевищувати більш ніж у десять разів власний капітал банку, основний і запасний ". Аналогічна вимога було включено до статутів Центрального сільськогосподарського банку, акціонерного банку по електрифікації "Електробанк". Для товариств сільськогосподарського кредиту сума прийнятих на себе зобов'язань, включаючи поручительства, не повинна перевищувати більш ніж у 20 разів їх власні капітали. Перехід до кредитного планування довгострокових і короткострокових кредитів в кінці 20-х років, протиставлення плану і ринку привели до відмови від регулювання діяльності галузевих банків у цілому. В інтересах дотримання ліквідності банків і клієнтів в 20-х роках статутами і положеннями кредитних установ також обмежувалася видача кредиту одному позичальнику. Так, в Статуті комунального банку передбачалося, що кредит, який відкривається кожному з окремих клієнтів, не міг перевищувати суму, рівну 1 / 10 частки основного капіталу. Незважаючи на зміну економічної ситуації в країні такі вимоги актуальні й донині.

Починаючи з 30-х років банківська система, заснована на державній формі власності, працювала в основному з державними підприємствами та організаціями. Переважання державності в народному господарстві означало, що за зобов'язаннями позичальників перед кредитними інститутами, в кінцевому рахунку, відповідало держава в особі міністерств і відомств. Це призвело до того, що банки в своїй роботі не відчували ризику. Безмежні платоспроможність і ліквідність держави в умовах неконвертованість національної валюти і закритої економіки захищали банки від ризиків, робили зайвої роботу кредитних інститутів з підтримки ліквідності.

У результаті було втрачено досвід і навички розпізнавання, оцінки та контролювання кредитних ризиків. Новий економічний механізм, наведений у дію законами про державне підприємство, про кооперацію в СРСР, зміни у формах власності зажадали адекватних змін у банківській сфері. Виникнення спеціалізованих, комерційних і кооперативних банків, заснованих на різних формах власності, викликало децентралізацію кредитних ресурсів, відокремив емісійну діяльність від кредитної, змінило вигляд Держбанку і інших кредитних інститутів. Поява елементів ринкових відносин зробило діяльність банків сполученої з ризиками.

Більш ніж півторастолітній банківський досвід дозволив визначити класичні важелі впливу з боку Центрального банку на інші кредитні інститути з метою підтримки їх платоспроможності та регулювання грошово-кредитних відносин в цілому. Це, перш за все, обмеження заборгованості одного позичальника, система резервування коштів, що зобов'язує комерційні та інші банки зберігати в Центральному банку певну частку від загальної суми вкладів, система рефінансування та процентних ставок по рефінансуванню або обліку банківських векселів в Центральному банку, операції Центрального банку з цінними паперами на ринку, контроль за достатністю капіталу. Найсильнішим методом регулювання діяльності комерційних банків є система рефінансування з боку Центрального (емісійного) банку. Більша частина кредитів, видаваних комерційними банками, покривається за рахунок рефінансування.

Взагалі, банк - це організація, що виконує певні економічні та суспільні функції. Причому, ці функції відрізняються в залежності від економічного ладу. В умовах жорсткої централізації та планування банки є частиною державного апарату управління і контролю за діяльністю господарства. При цьому нагляд, сигналізація про допущені недоліки, безгосподарності на підприємствах стають одним з основних напрямів їх діяльності. У такій ситуації банк може тлумачитися як елемент надбудови. Основна функція банку в ринковій економіці - перерозподіл грошових коштів у цих умовах базується не на ринковій кон'юнктурі, а на директивах вищого керівництва, принцип "один банк для клієнта" не дає основи для розвитку комерційних відносин у банківській сфері. А це в свою чергу, не сприяє розвитку нових форм банківської діяльності, веде до її застою. Дійсно, при реформі банківської системи стало, очевидно, що вітчизняний рівень банківських операцій ні кількісно, ні якісно не відповідає зарубіжному. Те, що було, наприклад, операції з векселями - забуто, а нові види банківських послуг не сформовані.

Але, і в нинішній Російській економіці комерційні банки продовжують брати участь у контролі за діяльністю підприємств, часто на шкоду своїй основній діяльності.

Не можна не відзначити, що банки також можуть впливати на державу шляхом:- надання або ненадання кредитів уряду - зміни обсягів операцій з валютою і державними цінними паперами-зміною своєї кредитної політики по відношенню до вітчизняним товаровиробникам.

Нарешті, у банківського співтовариства в Росії існує представницький орган - Асоціація Російських Банків, на останньому з'їзді якої низкою провідних банкірів була висловлена серйозна заклопотаність існуючому станом справ в економіці. Ось, що зокрема сказав В. Виноградов: "Вважаємо, що збільшення агрегату М2 ..., можна було б орієнтувати на зниження заборгованостей з виплати пенсій та інших зобов'язань соціального характеру .... Відсутність необхідних схем взаємодії держави з банками при вирішенні це проблеми призводить до того, що в першому кварталі поточного року при емісії більш ніж 20 трлн. рублів при загальному річному плані емісії ЦП 70 трлн. рублів заборгованість підприємств і федерального бюджету по заробітній платі зросла на 7 трлн. рублів ".

5. Роль, займана банками в Росії

На даний момент, банківська система є важливою ланкою вітчизняної економіки. Саме внаслідок значної акумуляції грошових коштів, банки можуть мати значний вплив на курс національної валюти, і на приплив грошей у скарбницю, шляхом операцій з державними цінними паперами. В умовах безперервної кризи неплатежів банківська система покликана утримувати обсяг грошової маси в рамках, що забезпечують функціонування економіки.

Стабілізаційна роль банківської спільноти на даному етапі розвитку економіки дуже важлива. Спроби стихійного (чисто ринкового) переливу коштів з однієї галузі в іншу не привели до бажаних результатів, більш того, капітал банківської системи за даними Г. Ханіна абсолютно скоротився з 1991 року в 3-4 рази, по відношенню до ВВП він знаходиться на рівні Англії 80-х років XVIII століття. Це наводить на думку про те, що ефективний перерозподіл коштів у вітчизняній економіці на даному етапі здатна забезпечити тільки державна програма, розроблена з урахуванням світового досвіду та вітчизняних реалій. Як це, приміром було в США в 40-50-х роках, коли там була, прийнята програма підтримки пріоритетних галузей у науці й економіці.

Залучення зарубіжних кредитних ресурсів ускладнене з кількох причин: По-перше, Росія і так вже є досить великим боржником.

По-друге, корупційні процеси в державному апараті, який власне і повинен завідувати розподілом закордонних кредитів, серйозно підривають довіру іноземних кредиторів і не дають гарантій напрямки виділених коштів в економіку країни.

По-третє, до цих пір в Росії дуже високі інвестиційні ризики, частково через відсутність подібної програми.

По-четверте, іноземні кредитори часто не зацікавлені в розвитку певних галузей нашої економіки, і ніколи не будуть виділяти на це кредитні ресурси.

Крім того, не варто забувати, що Росії і так надаються кредити МБРР. Більше того, вони витрачаються. На VII з'їзді АРБ В. Виноградов з цього приводу сказав: "Багато хто з присутніх керівників у залі, мабуть, навіть і не знають, що кредитний портфель Міжнародного банку реконструкції та розвитку в Росії включає сьогодні 29 позик на загальну суму 6,4 млрд . доларів США. При цьому використано з цих позик 10-15%. У цьому році МБРР дає 2,24 млрд. доларів. На 1998 рік планується 3,24 млрд. Способи використання цих коштів все ще є секретом за сімома замками для більшості з нас ".

Все це вказує на необхідність створення такої системи державного взаємодії з банками в галузі кредитної політики, яка забезпечувала б не на словах, а на ділі ефективне виконання банками властивих їм функцій.

Прийняття програми покликана визначити найбільш пріоритетні напрямки кредитування, але не варто забувати, що у багатьох підприємств немає ні прийнятного заставного забезпечення, ні гарантій. Таким чином, кредитування цих підприємств значно погіршує сукупний кредитний портфель російських банків з точки зору ризиків. А це на сьогоднішній момент неприпустимо, бо він і так переобтяжений сумнівними кредитами. Значить, необхідно розробити систему гарантій та поручительств, які повинні забезпечити прийнятні кредитні ризики вкладень у ці підприємства.

Окремі кроки з впорядкування ролі комерційних банків вже приймаються. Приміром прийняття указу "Про заходи щодо посилення контролю за використанням коштів федерального бюджету" повинен скоротити до мінімуму число уповноважених банків.

А поки, банківська система є не повністю використовуються економічним інструментом, до того ж не надто розвиненим.

На даний момент, банківська система є важливою ланкою вітчизняної економіки. Саме внаслідок значної акумуляції грошових коштів, банки можуть мати значний вплив на курс національної валюти, і на приплив грошей у скарбницю, шляхом операцій з державними цінними паперами. В умовах безперервної кризи неплатежів банківська система покликана утримувати обсяг грошової маси в рамках, що забезпечують функціонування економіки.

Стабілізаційна роль банківської спільноти на даному етапі розвитку економіки дуже важлива. Спроби стихійного (чисто ринкового) переливу коштів з однієї галузі в іншу не привели до бажаних результатів, більш того, капітал банківської системи за даними Г. Ханіна абсолютно скоротився з 1991 року в 3-4 рази, по відношенню до ВВП він знаходиться на рівні Англії 80-х років XVIII століття. Це наводить на думку про те, що ефективний перерозподіл коштів у вітчизняній економіці на даному етапі здатна забезпечити тільки державна програма, розроблена з урахуванням світового досвіду та вітчизняних реалій. Як це, приміром було в США в 40-50-х роках, коли там була, прийнята програма підтримки пріоритетних галузей у науці й економіці.

Залучення зарубіжних кредитних ресурсів ускладнене з кількох причин: По-перше, Росія і так вже є досить великим боржником.

По-друге, корупційні процеси в державному апараті, який власне і повинен завідувати розподілом закордонних кредитів, серйозно підривають довіру іноземних кредиторів і не дають гарантій напрямки виділених коштів в економіку країни.

По-третє, до цих пір в Росії дуже високі інвестиційні ризики, частково через відсутність подібної програми.

По-четверте, іноземні кредитори часто не зацікавлені в розвитку певних галузей нашої економіки, і ніколи не будуть виділяти на це кредитні ресурси.

Крім того, не варто забувати, що Росії і так надаються кредити МБРР. Більше того, вони витрачаються. На VII з'їзді АРБ В. Виноградов з цього приводу сказав: "Багато хто з присутніх керівників у залі, мабуть, навіть і не знають, що кредитний портфель Міжнародного банку реконструкції та розвитку в Росії включає сьогодні 29 позик на загальну суму 6,4 млрд . доларів США. При цьому використано з цих позик 10-15%. У цьому році МБРР дає 2,24 млрд. доларів. На 1998 рік планується 3,24 млрд. Способи використання цих коштів все ще є секретом за сімома замками для більшості з нас ".

Все це вказує на необхідність створення такої системи державного взаємодії з банками в галузі кредитної політики, яка забезпечувала б не на словах, а на ділі ефективне виконання банками властивих їм функцій.

Прийняття програми покликана визначити найбільш пріоритетні напрямки кредитування, але не варто забувати, що у багатьох підприємств немає ні прийнятного заставного забезпечення, ні гарантій. Таким чином, кредитування цих підприємств значно погіршує сукупний кредитний портфель російських банків з точки зору ризиків. А це на сьогоднішній момент неприпустимо, бо він і так переобтяжений сумнівними кредитами. Значить, необхідно розробити систему гарантій та поручительств, які повинні забезпечити прийнятні кредитні ризики вкладень у ці підприємства.

Окремі кроки з впорядкування ролі комерційних банків вже приймаються. Приміром прийняття указу "Про заходи щодо посилення контролю за використанням коштів федерального бюджету" повинен скоротити до мінімуму число уповноважених банків.