Ринок цінних паперів

19

19

Курсова робота

Ринок цінних паперів

Вступ

Фінансове забезпечення декларованого переходу нашої економіки на ринкові рейки є найважливішою проблемою поточного моменту і доступного для огляду майбутнього. Очевидно, що створення фондового ринку є єдиною альтернативою існуючому ще недавно, а тепер істотно підірваному дефіцитом централізованих засобів, вольовому розподілу фінансових ресурсів. Розвитий внутрішній фінансовий ринок міг би істотно полегшити задачу інтеграції у світовий фінансовий ринок і створити канал для інвестування іноземного капіталу в нашу економіку через розміщення наших цінних паперів.

Вивчення закордонного досвіду функціонування ринків цінних паперів показує нам, що ми не маємо поки ще багатьох передумов і необхідних компонентів для його створення. Організація великомасштабного ринку для коштовних паперів, що звертаються, мабуть, є складним і тривалим процесом. Масовому обігу акцій повинний передувати масове створення акціонерних підприємств, якому в наших умовах повинне передувати роздержавлення і приватизація підприємств.

В даний час в Україні відбувається розвиток такого немаловажного сектора економіки, як ринок державних цінних паперів, правові основи якого були закладені ще деякими законодавчими актами СРСР. Однак остаточно ринок державних боргових зобов'язань поки не сформувався, і його розширення продовжується.

Ринок ЦП

Ринок ЦП - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських позичок). Банк рідко видає позички більш ніж на рік. Випускаючи ЦП, можна одержати гроші навіть на кілька десятиліть (облігації) чи взагалі в безстрокове користування (акції). За цим розподілом фінансового ринку на двох частин коштує розподіл капіталу на оборотний і основний.

Ринок ЦП (РЦП) доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам РЦП позички для підписки на ЦП нових випусків, а ті продають банкам великі блоки ЦП для перепродажу і з інших причин. У деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку ЦП грають найбільші комерційні банки.

Важливою частиною РЦП можна вважати грошовий ринок, на якому звертаються короткострокові (до року) боргові зобов'язання, головним чином казначейські векселі (квитки).

Задача РЦП - забезпечити можливо більш повний і швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) за ціною, яка б влаштовувала обидві сторони. Рішення цієї задачі неможливо без участі діючих на РЦП посередників - брокерів і дилерів. Брокер купує і продає ЦП із доручення клієнтів, одержуючи за це комісійні, а дилер ще і купує ЦП на своє ім'я і за свій рахунок, щоб потім їх перепродати.

РЦП підрозділяють на первинний і вторинний ринок. Термін “первинний ринок” відноситься до продажу нових випусків ЦП. У результаті продажу акцій і облігацій на первинному ринку емітент одержує необхідні йому фінансові засоби, а папери осідають у руках первісних покупців. Слідом за цим первісний інвестор вправі перепродати ці папери іншим обличчям, а ті у свою чергу вільні перепродувати їх наступним вкладникам. Наступні перепродажі паперів утворять вторинний ринок, на якому вже не відбувається акумулювання нових фінансових засобів для емітента, а має місце тільки перерозподіл ресурсів серед наступних інвесторів. Без повнокровного вторинного ринку не можна говорити про ефективне функціонування первинного ринку. Створюючи механізм для негайного перепродажу паперів, вторинний ринок підсилює до них довіру з боку вкладників, стимулює їхнє бажання купувати нові фондові цінності і тим самим сприяє більш повному акумулюванню ресурсів суспільства в інтересах виробництва.

При відсутності вторинного ринку чи його слабкої організації наступна перепродажа ЦП була б неможлива чи утруднена, що відіпхнуло б інвесторів від покупки усіх чи частини паперів. У підсумку суспільство залишилося б у програші, тому що багато хто, особливо новітні підприємства і починання, не одержали б необхідної підтримки.

Цінний папір являє собою документ, що виражає зв'язані з ним майнові і немайнові права, може самостійно обертатися на ринку і бути об'єктом купівлі-продажу й інших угод, служить джерелом одержання регулярного чи разового доходу.

У минулому цінні папери існували винятково у фізично відчутній, паперовій формі і друкувалися типографічним способом на спеціальних паперових бланках. Цінні папери, як правило, виготовляються з досить високим ступенем захищеності від можливих підробок. Останнім часом у зв'язку зі значним збільшенням обороту цінних паперів багато з них стали оформлятися у виді записів у книгах обліку, а також на рахунках, що ведуться на різних носіях інформації, тобто перейшли у фізично невловиму (безпаперову) форму. Тому на ринку цінних паперів випускаються, ходять в обігу і погашаються як власне цінні папери, так і їхні замінники. Об'єкти угод на ринку цінних паперів також називають інструментами ринку цінних паперів, фондами (у значенні грошові фонди) чи фондовими цінностями.

Економічну суть і ринкову форму кожного цінного паперу можна одночасно розглядати з різних точок зору, у зв'язку з чим кожен цінний папір має цілий набір характеристик. Це визначає і можливість класифікації цінних паперів по різних ознаках, що звичайно диктується практичними потребами.

Можливо насамперед розділити всі цінні папери на дві великі групи: грошові і капітальні чи фондові цінні папери, тобто ті, котрі обертаються на ринку капіталів, що називають також фінансовим, чи фондовим, ринком.

Економічна роль коштовних грошових паперів складається в забезпеченні безперервності кругообігу промислового, комерційного і банківського капіталу, безперебійності бюджетних витрат, у прискоренні процесу реалізації товарів і послуг, тобто в кінцевому рахунку в забезпеченні процесу кожного індивідуального відтворення, що припускає безперервність припливу грошового капіталу до вихідного пункту. Існування таких цінних паперів дозволяє банкам, приватним корпораціям реалізувати всі, що вивільняються на короткі терміни засоби, як капітал. Банківська система, використовуючи перманентну купівлю-продаж казначейських векселів, балансує усі свої активи і пасиви на щоденній основі.

У групу капітальних цінних паперів включають акції, облігації, паї кооперативів, інвестиційні сертифікати, заставні листи і їхні різновиди. Ринок капітальних цінних паперів є найважливішою частиною економіки, що функціонує на ринкових принципах: без нього немислиме формування капіталу великого виробництва.

Серед капітальних цінних паперів розрізняють часткові папери, фонди, борги.

Багато цінних паперів випускаються приватними компаніями і тому одержали назву часток (комерційних). Приватні інструменти фондового ринку є менш надійними в порівнянні з державними, по яких уряд гарантує виконання умов випуску.

Вимоги до цінних паперів

Немає основ вважати цінними паперами контракт на покупку - продаж будинку, постачання партії сировини, договір оренди устаткування і т.д., якщо передача права, що виникають з них, може бути забезпечена тільки складанням нового договору, а не продажем вже укладеного контракту.

Інакше кажучи, у якості ЦП визнаються тільки такі посвідчення прав на ресурси, що відповідають наступним фундаментальним вимогам:

обіг на ринку

доступність для цивільного обороту

стандартність і серійність

документальність

регулюємість і визнання державою

ліквідність

ризикованість

обов'язковість виконання.

Обіг - це здатність ЦП купуватися і продаватися на ринку, а також у багатьох випадках виступати в якості самостійного платіжного інструмента, що полегшує обіг інших товарів.

Обіг указує на те, що ЦП існує тільки як особливий товар, що, отже, повинний мати свій ринок із властивої йому організацією, правилами роботи на ньому і т.д. Повинні в основній масі належати ринку, бути товарами і ті ресурси, відображенням прав на який є ЦП.

Доступність для цивільного обороту - здатність ЦП не тільки купуватися, але і бути об'єктом інших цивільних відносин, включаючи усі види угод (позики, дарування, збереження і т.п.)

Стандартність - ЦП повинна мати стандартний зміст (стандартність прав, що надає ЦП, стандартність учасників, термінів, місць торгівлі, правил обліку й інших умов доступу до зазначених прав, стандартних угод, зв'язаних з передачею ЦП із рук у руки, стандартність форми самого паперу і т.п.). Саме це робить ЦП товаром здатним до обігу.

Серійність - можливість випуску ЦП однорідними серіями, класами, що складає елемент їхньої якості.

Документальність ЦП - це завжди визначений документ, що містить передбачені законодавством реквізити. Відсутність хоча б одного з них волоче недійсність ЦП чи її переклад у розряд інших зобов'язальних документів.

Регулюємість і визнання державою.

Документи, що претендують на статус ЦП, повинні бути визнані державою в якості таких, що забезпечують їх гарну регулюємість і довіру публіки до них. Погано регульовані і не визнані державою папери не можуть претендувати на статус коштовних, яка би безмежна не була фантазія фінансистів, що пропонують публіці всі нові і нові фінансові продукти і послуги.

Ліквідність - це здатність ЦП бути швидко проданими, перетворитися в кошти (у наявній чи безготівковій формі) без істотних утрат для власника. Якщо ринок відмовляється визнати їх ліквідність, то ЦП перетворюється з товару в нічого не вартий клаптик

папера.

Необхідно відрізняти ліквідність конкретної ЦП від:

ліквідності фондового ринку в цілому (здатність ринку поглинати значні кількості ЦП при незначних коливаннях курсової вартості і низьких витрат на реалізацію).

ліквідності підприємства, банку, інвестиційного інституту (ступінь ліквідності, готовності перетворення в кошти активів підприємства з метою виконання зобов'язань по притягнутих ресурсах).

Ризикованість - можливість утрат, зв'язані з інвестиціями в ЦП.

Обов'язковість виконання.

Законодавство не допускає відмовлення від виконання зобов'язання, вираженого ЦП, якщо тільки не буде доведено, що ЦП потрапили до власника неправомірним шляхом.

Види цінних паперів

Для забезпечення платежів та кре-дитів, прискорення й полегшення роз-рахунків, а також для застав на укла-дені угоди використовуються цінні папери.

Цінні папери -- це грошові документи, що за-свідчують право володіння або відносини позики, визна-чають відносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери об'єктивно не-обхідні, тому що вони:

а) оперативно задовольняють потреби здійснення платежів;

б) прискорюють і полегшують розрахунки між суб'єктами виробничо-комерційної діяльності;

в) дають змогу вирішувати проблеми надійності гарантій у вигляді за-став на укладені угоди тощо.

Як кредитні знаряддя обігу цінні папери виступають зна-ками вартості, що виникають на основі кредиту й виконують дві функції: а) засобу обігу; б) засобу платежу. Вони не мають самостійної, внутрішньої вартості, тому що в них не втілено абстрактної суспільно необхідної праці, і виступають як знаки повноцінних грошей, їх представниками й замінниками в процесі обігу. Тобто цінні папери в такому розумінні наближа-ються до паперових грошей. Однак вони суттєво відрізняються від останніх, тому що слугують одночасно і знаками золота, й кредитними документами, що виражають відносини між кредиторами й позичальниками.

На внутрішньому ринку цінні папери виконують такі функції:

а) слугують насамперед інструментом інвестування й кре-дитування різних сфер і галузей економіки, допомагають аку-мулювати й залучати до господарського обороту розрізнений тимчасово вільний фінансовий капітал і кошти населення;

6} забезпечують перелив інвестиційних і кредитних ресур-сів у найприбутковіші сфери виробництва. При цьому цінні папери виконують роль об'єктивного індикатора розподілу й перерозподілу капіталу по сферах, галузях, видах діяльності, а також підвищення ефективності його функціонування у даних сферах;

в) слугують інструментом фінансування й рефінансування дефіциту бюджетної системи, перешкоджають надлишковій емісії грошей і стримують розвиток інфляції;

г) надають підприємцям багатоваріантний вибір джерел фінансування й кредитування;

д) відіграють роль гнучкого механізму зміни суб'єктів влас-ності, створення змішаного капіталу;

е) регулюють сумарний купівельний попит, стримують спе-кулятивну активність тієї частини населення, що має вільні фінансові ресурси, забезпечують власникам цінних паперів додаткове джерело доходів, що перевищують розмір депо-зитного банківського процента.

В Україні випускаються в обіг і обертаються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'я-зання країни, ощадні сертифікати й векселі. Цінні папери можуть бути іменними (тоді вони передаються шляхом повного індосамента) або на пред'явника (обертаються вільно і можуть використовуватися для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів). Юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'я-зується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх ви-пуску (дивіденд, відсоток), називається емітентом. Емітент усі зобов'язання повинен виконувати в строки і в порядку, які передбачені рішенням про випуск цінних паперів за законо-давством України.

Прибуток, який приносять цінні папери, може бути про-даний на фондовій біржі. Це зумовлює курс цінних паперів, тобто ту ціну, за якою вони продаються. Ціна прямо пропорціональна принесеному цінними паперами прибутку й оберне-но пропорціональна нормі позичкового відсотка. Наприклад, якщо якийсь цінний папір приносить прибуток (П) в 20 гривень, а норма позичкового відсотка (Ц) -- 4%, то

Існують десятки різновидів ЦП. Вони відрізняються закріпленими в них правами і зобов'язаннями інвестора (покупця ЦП) і елемента (того, хто випускає ЦП

Акція - це безстрокова ЦП, що свідчить про внесок у майно акціонерного товариства (АТ) і дає право на одержання частини доходу АТ, що підлягає розділу у вигляді дивідендів, а також на участь у керуванні підприємством.

Розрізняють привілейовані і прості акції.

Від звичайної акції привілейована відрізняється тим, що сума дивідендів по ній фіксована, заздалегідь обговорена і складає визначений відсоток від номінальної вартості акції (не залежить від поточної прибутку підприємства). Величина дивіденду по звичайних акціях не фіксована, вона залежить від отриманого прибутку і рішення зборів акціонерів по виділенню частки засобів на виплату дивідендів.

До боргових ЦП відносяться усі види облігацій , заставні, депозитні й ощадні сертифікати. Боргові ЦП засвідчують відносини позики. Вони можуть бути як короткостроковими (з терміном погашення менш одного року), так і довгостроковими (з терміном погашення більш одного року). Після закінчення визначеного терміну позичальник повинний повернути позначену на облігації ( чи заставної) суму. Доход по цим ЦП може бути як регулярним (коли визначені відсотки від номінальної вартості ЦП виплачуються регулярно у визначений термін протягом усього періоду позики), так і разовим (одержуваним у момент погашення облігації за рахунок різниці між покупкою і номінальною вартістю), але в будь-якому випадку доход є фіксованим і гарантованої.

Облігації можуть випускатися державою, а також приватними компаніями з метою залучення позикового капіталу. Випускаються вони звичайно під заставу визначеного майна. Облігації, забезпечені заставою, дають їх власникам додаткову гарантію по утрати своїх засобів, оскільки заставна надає право власнику облігацій продавати закладене майно у випадку, якщо підприємство не в змозі здійснити належні платежі. Однак існують і беззаставні облігації, що представляють собою боргові зобов'язання, засновані лише на довірі до кредитоспроможності підприємства, але не забезпечені майном. Випускають такі облігації підприємства зі стійким фінансовим положенням.

Депозитний чи ощадний сертифікат - це письмове свідчення банку - емітента про внесок коштів, що засвідчує право вкладника чи його правонаступника на одержання після закінчення встановленого терміну суми внеску і відсотків по ньому. Депозитні сертифікати видаються юридичним особам, ощадні - фізичним.

Усі ЦП поділяються на іменні і не іменні (на пред'явника). Рух кожної іменний ЦП, будь-які операції з нею строго фіксуються в книзі реєстрації, що ведеться емітентом.

Вексель - це різновид письмового боргового зобов'язання векселедавця беззастережно сплатити у визначеному місці суму грошей, зазначену у векселі, власнику векселя при настанні терміну виконання зобов'язання (платежу) чи по його пред'явленню.

Існує також цілий ряд вторинних ЦП, що закріплюють права й обов'язки емітента й інвестора по здійсненню визначених операцій із ЦП. До таким ЦП відносяться опціони, фьючерси, права, ордера й ін.

Опціон - це короткострокова ЦП, що дає право її власнику купити чи продати інший ЦП протягом визначеного періоду за визначеною ціною контрагенту, що за грошову премію приймає на себе зобов'язання реалізувати це право.

Фінансові фьючерси - стандартні короткострокові контракти на чи покупку продаж визначеної ЦП за визначеною ціною на визначену майбутню дату. Якщо власник опціону може відмовитися від реалізації свого права, утративши при цьому грошову премію, що він виплатив контрагенту, то ф'ючерсна угода є обов'язкової для наступного виконання.

Зовнішні фактори ціноутворення на державні цінні папери

Ціноутворення на ринку державних цінних паперів знаходиться під значним впливом обставин, безпосереднім образом не зв'язаних із природою, сутністю, цільовим призначенням того чи іншого виду цінних паперів. Подібного роду фактори можна назвати зовнішніми.

Об'єктивні фактори ціноутворення є параметрами, що характеризують загальний стан економіки країни в цілому (стан виробництва, грошового обігу, фінансів, бюджету) і ринку державних цінних паперів (його організаційно-правову оформленість, можливий обсяг операцій, взаємодія з іншими ринками) зокрема. Іноді об'єктивні фактори ціноутворення на ринку цінних паперів розділяють на макро- і мікрорівневі. Однак до ринку державних цінних паперів такий поділ не застосовується. Держава, що виступає в ролі емітента державних цінних паперів, є одночасно головним суб'єктом макроекономіки. Тому такі мікрорівневі за формою фактори, як імідж і фінансовий стан емітента, стосовно до державних цінних паперів стають макрорівневими. Загалом, на ринку державних цінних паперів відбувається своєрідне змикання мікро- і макрорівнів.

До суб'єктивних факторів ринкового ціноутворення на державні цінні папери відносять ті, що мають поведінкову природу і характеризують реакцію окремих суб'єктів ринку на ситуацію, що на ньому складається(чи прогнозовану) . Ведуче місце тут належить ринковим чеканням. Це передбачення сприятливої чи несприятливий для даного обличчя ситуації на ринку, відчуття небезпеки і ризику, психологічні установки учасника угод з цінними паперами.

До числа первинних і найбільш важливих об'єктивних зовнішніх факторів ціноутворення на державні цінні папери відносяться регламентування способу встановлення ціни і додання визначеної спрямованості процесу подальшої зміни поточних цін. Ці можливості закладені в умовах випуску і поширення цінних паперів. Варто відзначити два крайніх прояви дії подібних факторів.

При твердій регламентації заздалегідь задаються не тільки вихідна ціна продажу і кінцева ціна викупу, але і (у тім чи іншому ступені) весь тренд зміни цін у межах між цими полюсними значеннями. Ціни на державні цінні папери стають фіксованими цінами продавця, що не залежать від поводження покупця. Відтворюється відома по минулому досвіді картина призначуваних державними органами цін.

При м'якій регламентації емітент визначає тільки первинну ціну і ціну викупу, тоді як на вторинному ринку має місце вільне ринкове ціноутворення.

До об'єктивних факторів ціноутворення на державні цінні папери варто віднести так називаний законодавчий ризик. Існує небезпека виходу у світ нових законодавчих актів, нормативних документів, що змінюють правову базу ринку цінних паперів у зв'язку зі здійсненням економічних чи реформ зміною урядового курсу, коректуванням економічної політики. Цей вид ризику дуже характерний для умов перекладу української економіки на ринкові рейки, глибокої перебудови методів господарювання. Дані обставини в стані значно трансформувати ціноутворюючі фактори на ринку цінних паперів.

До ринкових факторів ціноутворення на державні цінні папери відносяться і кон'юнктурні ризики. Ризик неплатежу чи непогашення виявляється насамперед у наявності ненульової імовірності того, що держава не зможе чи не побажає розплатитися з інвесторами. Приводячи до зниження попиту і ринкових цін на державні цінні папери, він обумовлений недовірою до української держави як до фінансового суб'єкта, позичальнику засобів.

Існує ризик невдалого вибору часу чи покупки продажі державних цінних паперів на ринку: у силу чисто випадкових обставин його кон'юнктура може мінятися в ту чи іншу сторону. Сугубо випадковий, ризик значною мірою залежить від стабільності економічної ситуації, стійкості державного керування; чим нижче стабільність, тим вище ризик і його вплив на ціни. Посилення цієї складової ризику приводить звичайно до зниження попиту і цін на державні цінні папери.

У числі інших факторів ціноутворення на державні цінні папери ( стан депозитного ринку (депозитна процентна ставка) і ринку комерційних цінних паперів, включаючи акції. Попит на облігації залежить також від можливості залучення засобів на їхню покупку на міжбанківському кредитному ринку і з інших джерел. Впливає на ціни на державні цінні папери і можливість їхнього страхування.

Таким чином, ціни на державні цінні папери формуються відповідно до загальних принципів ціноутворення, але під впливом специфіки і багатофакторності, тобто існує основний тренд цін, відхилення від яких і підрозумівається присутністю чи відсутністю якого-небудь ряду факторів.

Інвестиції

Ключовою задачею, що повинний виконувати ринок цінних паперів є насамперед забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, у порівнянні з банківськими кредитами капіталу.

Під інвестиціями розуміються кошти, цільові банківські вклади, паї акції й ін. цінні папери, технології машини устаткування, ліцензії в тому числі і на товарні знаки, кредити будь-яке інше майно чи майнові права.

Згідно діючого законодавства інвестиційна діяльність на території України може фінансувати за рахунок:

-- власних фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів інвестора ( прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження і заощадження громадян і юридичних осіб, засоби що виплачуються органами страхування у виді відшкодування утрат від аварій ,стихійних лих і ін. );

-позикових фінансових засобів інвестора ( банківські і бюджетні кредити ,облігаційні позики );

-- притягнутих фінансових засобів інвестора ( засоби отримані від продажу акцій пайові й інші внески членів трудових колективів , громадян юридичних осіб);

-інвестиційних асигнувань з державних бюджетів , місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

-- іноземних інвестицій ;

власні фінансові ресурси (самофінансування) 

Прибуток -головна форма чистого доходу підприємства , що виражає вартість прибавочного продукту . Її величина виступає як частина грошового виторгу , що складає різницю між реалізаційною ціною продукції (робіт послуг) і її повною власністю . Прибуток є узагальнюючим показником результатів комерційної діяльності підприємства. Після сплати податків і інших платежів із прибутку в бюджет у підприємства залишається чистий дохід . Частина його можна направити на капітальні вкладення соціального і виробничого характеру . Другим великим джерелом фінансування інвестицій на підприємствах є амортизаційні відрахування . Нагромадження вартісного зносу на підприємстві відбувається систематично ( щомісяця), у той час як основні виробничі фонди не вимагають відшкодування в натуральній формі після кожного циклу відтворення . В результаті формуються вільні кошти ( шляхом включення амортизаційних відрахувань у витрати виробництва ) які можуть бути направленні для розширення виробництва основного капіталу підприємств.

Необхідність відновлення основних фондів викликана конкуренцією товаровиробників змушує підприємства робити прискорене списання устаткування з метою утворення нагромадження для наступного вкладення їх в інновації. Прискорена іновація, як економічний стимул інвестування, здійснюється двома способами .

Перший заключається в тім що , штучно скорочуються нормативні терміни служби і відповідно збільшуються норми амортизації. Амортизаційні відрахування, нараховані прискореним методом , використовуються підприємствами самостійно для заміни фізично і морально застарілої техніки на нову більш продуктивну. За рахунок високих амортизаційних відрахувань знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже величина податку. Для стимулювання відновлення устаткування малих підприємств на ряді з застосуванням методу прискореної амортизації дозволено в перший рік його експлуатації списувати на себівартість продукції додатково як амортизаційні відрахування до 50 відсотків первісної вартості активних основних фондів з терміном служби до 3_ х років.

Другий спосіб прискореної амортизації полягає в тім ,що без скорочення встановлених державою нормативних термінів служби основного капіталу окремим фірмам дозволяється в плині ряду років робити амортизаційні відрахування в підвищених розмірах але зі зниженням їхній у наступні роки.

акціонування як метод інвестування 

У нашій країні цінні папери включають : Акції, облігації, векселі , казначейські зобов'язання держави , ощадні сертифікати й ін. Оборот цінних паперів і складає фінансовий ринок . Він істотно розширює можливості залучення тимчасово вільних коштів підприємств і громадян для інвестування на виробничі і соціальні заходи . Випуск цінних паперів у сучасних умовах повинний сприяти розосереджених засобів підприємств для здійснення великих інвестицій, зм'якшити наслідки скорочення обсягів бюджетного фінансування. У структурі джерел фінансування інвестицій знижується частка довгострокових кредитів банків у зв'язку з ростом ставки банківського відсотка. Тому методом зовнішнього фінансування інвестиційних програм підприємств стає емісія цінних паперів . Цей процес, що полягає в заміщенні банківського кредиту ринковими борговими зобов'язаннями ( акціями й облігаціями ), одержав назву “секюритезація”.

Учасником ринку коштовних паперів повинний стати інвестиційний інститут , що як юридична особа створюються в будь-якій організаційно-правовій формі . Засновниками інвестиційних інститутів можуть бути громадяни ( вітчизняні й іноземні ) і юридичні особи. Як  інвестиційні інститути можуть виступати банки . Інвестиційний інститут може здійснювати свою діяльність на ринку цінних паперів як посередника ( фінансового брокера); інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії ; інвестиційного фонду. Діяльність фінансового брокера на ринку цінних паперів полягає в посередницьких функціях при купівлі продажу цих паперів . Діяльність інвестиційного консультанта складається в організації консультаційних послуг по випуску й обігу цінних паперів. У функції інвестиційної компанії входить : організація випуску цінних паперів і видача гарантій , вкладення засобів у цінні папери , купівля- продаж цінних паперів від свого імені і за свій рахунок

Висновок

У ході державних реформ була досягнута деяка стабілізація в економіці, зокрема сильно були уповільнені темпи інфляції. Цей фактор дуже важливий для розвитку фондового ринку в Україні і торгівлі цінними паперами. Тепер підприємства можуть інвестувати засобу в державні цінні папери й одержувати при цьому ефективний прибуток навіть за винятком інфляційного відсотка. Слід також зазначити, що підвищення довіри до держави як до позичальника також знизилася кількість негативних факторів, що відхиляють ціни державних зобов'язань у меншу сторону.

Проте, процеси, що відбуваються в нашій країні, повинні привести до нормального функціонування системи цінних паперів, тому що законодавча база в цій області вже створене і послідовне рішення тут проблем (одна з яких поліпшення ситуації з чеканнями інвесторів) не тільки дозволять створити дійсно динамічний фінансовий ринок у країні, але і дадуть державі важливий інструмент регулювання економіки. При цьому уміле використання державних цінних паперів у перспективі стане взаємовигідним: підприємства, страхові суспільства, позабюджетні фонди придбають ще одну можливість для ефективного вкладення засобів; уряд же зможе додатково фінансувати витрати бюджету.

Література

Алексєєв М. Ю. Ринок цінних паперів. М. 1993.

Астахов В. П. Цінні папери. М. 1995.

Банк Росії знизив ставку по угодах репо // Коммерсантъ-Daily від 5 листопада 1996.

Бюджетна криза не дасть загинути ГКО. Погроза госзаимствований знову піднімає ставки // Експерт від 21 жовтня 1996. № 40(59).

Для своїх не шкода! Розрив прибутковості карбованцевих і валютних держоблігацій і не думає скорочуватися // Експерт від 4 листопада 1996. № 42(61).

Кролли Л. А. Російський ринок цінних паперів: склад, структура, проблеми розвитку // Бухгалтерський облік. № 1. 1996.

Хто підтримає ринок. Первинні дилери припускають допомагати собі, а не Мінфіну // Експерт від 7 жовтня 1996. № 38(57).

Родіонова В. М. Фінанси. М.: Фінанси і статистика. 1992.

Усатов И. А. Ціна і ціноутворення в умовах переходу до ринкової економіки. М. 1995.

Фінансовий ринок // Експерт від 28 жовтня 1996. № 41(60).