8

Курсова робота

на тему:

Становлення і механізм функціонування ринку цінних паперів та інвестицій

Зміст

Вступ

1. Формування ринку цінних паперів

2. Види цінних паперів

3. Сутність інвестиційної діяльності

4. Державне регулювання інвестиційної діяльності. Організаційно-правова основа інвестиційної діяльності

5. Шляхи залучення інвестицій у сільське господарство

Висновок

Література

Вступ

Фінансове забезпечення декларованого переходу нашої економіки на ринкові рейки є найважливішою проблемою поточного моменту і доступного для огляду майбутнього. Очевидно, що створення фондового ринку є єдиною альтернативою існуючому ще недавно, а тепер істотно підірваному дефіцитом централізованих засобів, вольовому розподілу фінансових ресурсів. Розвитий внутрішній фінансовий ринок міг би істотно полегшити задачу інтеграції у світовий фінансовий ринок і створити канал для інвестування іноземного капіталу в нашу економіку через розміщення наших цінних паперів.

Вивчення закордонного досвіду функціонування ринків цінних паперів показує нам, що ми не маємо поки ще багатьох передумов і необхідних компонентів для його створення. Організація великомасштабного ринку для коштовних паперів, що звертаються, мабуть, є складним і тривалим процесом. Масовому обігу акцій повинний передувати масове створення акціонерних підприємств, якому в наших умовах повинне передувати роздержавлення і приватизація підприємств.

В даний час в Україні відбувається розвиток такого немаловажного сектора економіки, як ринок державних цінних паперів, правові основи якого були закладені ще деякими законодавчими актами СРСР. Однак остаточно ринок державних боргових зобов'язань поки не сформувався, і його розширення продовжується.

1. Формування ринку цінних паперів

Ринок ЦП - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських позичок). Банк рідко видає позички більш ніж на рік. Випускаючи ЦП, можна одержати гроші навіть на кілька десятиліть (облігації) чи взагалі в безстрокове користування (акції).

Організаційно оформлений і постійно діючий ринок цінних паперів становить фондову біржу. На фондовій біржі, з одного боку, здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважуються попит та пропозиція, а з іншого -- акумулюються грошові нагромадження підприємств, держави, кредитно-фінансових інститутів і приватних осіб, які спрямовуються на виробниче і невиробниче інвестування. Суб'єктами операцій на ринку цінних паперів є емітенти (ті, хто здійснює емісію цінних паперів), інвестори (покупці) та посередники при укладанні угод. Посередники, в свою чергу, поділяються на брокерів, що зводять продавця з покупцем, одержуючи за посередництво комісійні, і дилерів, що купують цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою їх перепродажу. Брокерами і дилерами можуть виступати як окремі особи, так і цілі фірми, а також комерційні банки.

Важливу роль на ринку цінних паперів відіграє центральний банк, який вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов'язань, визначає умови їх обігу, забезпечує стабільність курсу державних цінних паперів, впливає на розмір резервів комерційних банків і взагалі визначає стан кредиту та грошового обігу країни. Різноманітними є операції комерційних банків, які, виконуючи роль інвесторів, купують цінні папери для власного портфеля, виступають учасниками первинного розповсюджування недовипущених паперів серед інвесторів, виконують операції за дорученням клієнтів, видають позики під цінні папери тощо.

Необхідність швидкої розбудови ринку цінних паперів в Україні очевидна для всіх. Його підґрунтям є розбудова правової бази, механізму державного регулювання процесів випуску та обігу цінних паперів, формування системи фінансових інститутів, спеціалізованих інвестиційних компаній та банків, брокерських, консультаційно-посередницьких та аудиторських фірм, організація фондових бірж та аукціонів. І хоч Закон України про цінні папери і фондову біржу прийнято ще 18 червня 1991 p., відсутність належної інфраструктури й достатньої кількості цінних паперів в обігу стримує процес розгортання нормального ринку цінних паперів. А коли цінні папери не купуються і не продаються, то вони навіть не можуть виконувати свої економічні функції. Це ще не акції і не облігації, тому що вони ще не мають ціни.

Фондова біржа -- акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, статуту і правил біржі.

Статутом фондової біржі визначається розмір статутного фонду, умови й порядок прийняття в члени та виключення з них, права та обов'язки членів біржі, її організаційна структура, порядок і умови відвідування. Правилами фондової біржі передбачено відповідні види угод, що укладаються на ній, порядок торгівлі, умови допуску і передплати цінних паперів, порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації, система інформаційного забезпечення, види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них тощо.

Водночас власник повинен мати можливість у будь-який час продати свої цінні папери, в тому числі і до строку погашення. Це -- аксіома фінансового ринку. Ціни на ньому, наприклад на облігації державної позики, яку держава не бере назад, формуватимуться під впливом попиту та пропонування, тобто в кінцевому підсумку з урахуванням рівня відсоткової ставки та індекса інфляції.

Основними функціями фондової біржі стали: мобілізація ресурсів для фінансування капіталовкладень; здійснення структурних зрушень в економіці та перебудова виробничих структур; розвиток колективних форм господарювання при дотриманні демократичних принципів та ефективності виробництва. В країнах з розвинутою ринковою економікою фондова біржа -- «барометр» економічного життя. Акціонерне товариство «Українська фондова біржа», яку створили такі провідні фінансові центри, як Укрінбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк «Україна», Ощадний банк України та інші акціонери, зосередили попит та пропонування на цінні папери на єдиному ринку. З 15 січня 1992 р. тут розпочалися торги акцій, облігацій підприємств та внутрішніх позик, казначейських зобов'язань країни, акціонерних сертифікатів, векселів, а також цінних паперів, що відображають процес руху кредитних ресурсів та валюти.

Основоположними принципами функціонування фондової біржі є: по-перше, особиста довіра між брокерами і клієнтами. Угода укладається навіть усно, а юридичне оформляється потім, навіть заднім числом; по-друге, гласність. Відомості про всі угоди І фінансово-економічні показники, що їх надають емітенти, публікуються відкрито у спеціальних випусках та інших засобах масової інформації; по-третє, регулювання діяльності біржових фірм через застосування адміністрацією суворих фінансових, адміністративних, торговельних і бухгалтерських правил.

Діяльністю біржі повсякденно керує президент, якого призначає правління. На всіх біржах з числа представників фірм-членів створюються різні комітети. Зокрема, важливе місце посідають комітет по лістингу, що розглядає заявки про включення акцій у біржовий список, та комітет по процедурах торгового залу, який спільно з адміністрацією визначає режим торгових сесій, стежить за виконанням Інструкцій з поведінки у торговому залі тощо. При цьому до котировки допускаються найнадійніші акції, що отримали підтримку з боку біржового лістингового комітету і мають офіційну ціну -- курс. Розрахунковий курс встановлює лише спеціальний курсовий брокер. Він має статус державного службовця, не має права брати участі у діяльності будь-яких комерційних фірм або здійснювати угоди за свій рахунок.

При складанні замовлень пропоновані ціни купівлі-продажу можуть відхилятися від орієнтовного курсу, але не більше, ніж на 10 одиниць. Інакше угода може не відбутися. Як правило, орієнтовна ціна акцій розглядається як мінімальна ціна. Далі, отримавши замовлення, курсовий брокер визначає найвищу ціну покупця і найменшу ціну продавця для кожного акційного випуску.

Власна самостійна торгівля на фондовій біржі -- виключне право членів-організаторів. Купівлею та продажем цінних паперів мобілізуються кошти для довготривалих капіталовкладень, для швидкого переливу коштів у найефективніші галузі виробництва й підприємства. Фондова біржа також тісно пов'язана з усією системою короткотривалого кредиту, тому своїм чітким функціонуванням здатна надати надзвичайно важливу послугу всьому відтворювальному процесові в Україні.

Ціни, за якими продаються цінні папери, становлять біржову котировку. Згідно із Законом інформація про їх випуск у відкритому продажі обов'язково публікується в органах преси Верховної Ради та Кабінету Міністрів України і в офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку передплати, а сама передплата цінних паперів допускається не раніш як за 30 днів після опублікування оголошення про їх випуск. Курси цінних паперів публікуються щотижня.

Окремі економісти ще й нині висувають ряд заперечень проти вільного функціонування фондових бірж. Серед їхніх аргументів -- спекуляція цінними паперами. Відомо, що спекуляції здійснюються на основі значних коливань курсів. Тоді прибуток дорівнює курсовій різниці, тобто різниці курсів продажу і купівлі. Своєчасно уникнути чи хоч би обмежити спекуляції можна з допомогою відповідного законодавства. Тому невипадковим є передбачення Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» про те, що фондова біржа реєструється Кабінетом Міністрів, тобто вищим розпорядчим органом. Держава в особі Мінфіна призначає своїх представників, які повинні стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі її керівних органів.

Таким чином, в Україні формується досконала розгалужена кредитна система, яка ліквідує державну монополію, раціональніше організує грошовий обіг, а емісію нових грошей приведе у відповідність з дією законів грошового обігу. Тоді й виникне гостра потреба кредитних грошей.

2. Види цінних паперів

Для забезпечення платежів та кредитів, прискорення й полегшення розрахунків, а також для застав на укладені угоди використовуються цінні папери. Цінні папери -- це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери об'єктивно необхідні, тому що вони:

а) оперативно задовольняють потреби здійснення платежів;

б) прискорюють і полегшують розрахунки між суб'єктами виробничо-комерційної діяльності;

в) дають змогу вирішувати проблеми надійності гарантій у вигляді застав на укладені угоди тощо.

Як кредитні знаряддя обігу цінні папери виступають знаками вартості, що виникають на основі кредиту й виконують дві функції: а) засобу обігу; б) засобу платежу. Вони не мають самостійної, внутрішньої вартості, тому що в них не втілено абстрактної суспільно необхідної праці, і виступають як знаки повноцінних грошей, їх представниками й замінниками в процесі обігу. Тобто цінні папери в такому розумінні наближаються до паперових грошей. Однак вони суттєво відрізняються від останніх, тому що слугують одночасно і знаками золота, й кредитними документами, що виражають відносини між кредиторами й позичальниками.

На внутрішньому ринку цінні папери виконують такі функції:

а) слугують насамперед інструментом інвестування й кредитування різних сфер і галузей економіки, допомагають акумулювати й залучати до господарського обороту розрізнений тимчасово вільний фінансовий капітал і кошти населення;

6} забезпечують перелив інвестиційних і кредитних ресурсів у найприбутковіші сфери виробництва. При цьому цінні папери виконують роль об'єктивного індикатора розподілу й перерозподілу капіталу по сферах, галузях, видах діяльності, а також підвищення ефективності його функціонування у даних сферах;

в) слугують інструментом фінансування й рефінансування дефіциту бюджетної системи, перешкоджають надлишковій емісії грошей і стримують розвиток інфляції;

г) надають підприємцям багатоваріантний вибір джерел фінансування й кредитування;

д) відіграють роль гнучкого механізму зміни суб'єктів власності, створення змішаного капіталу;

е) регулюють сумарний купівельний попит, стримують спекулятивну активність тієї частини населення, що має вільні фінансові ресурси, забезпечують власникам цінних паперів додаткове джерело доходів, що перевищують розмір депозитного банківського процента.

В Україні випускаються в обіг і обертаються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання країни, ощадні сертифікати й векселі. Цінні папери можуть бути іменними (тоді вони передаються шляхом повного індосамента) або на пред'явника (обертаються вільно і можуть використовуватися для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів). Юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску (дивіденд, відсоток), називається емітентом. Емітент усі зобов'язання повинен виконувати в строки і в порядку, які передбачені рішенням про випуск цінних паперів за законодавством України.

Прибуток, який приносять цінні папери, може бути проданий на фондовій біржі. Це зумовлює курс цінних паперів, тобто ту ціну, за якою вони продаються. Ціна прямо пропорціональна принесеному цінними паперами прибутку й обернено пропорціональна нормі позичкового відсотка. Наприклад, якщо якийсь цінний папір приносить прибуток (П) в 20 гривень, а норма позичкового відсотка (Ц) -- 4%, то

Існують десятки різновидів ЦП. Вони відрізняються закріпленими в них правами і зобов'язаннями інвестора (покупця ЦП) і елемента (того, хто випускає ЦП

Акція - це безстрокова ЦП, що свідчить про внесок у майно акціонерного товариства (АТ) і дає право на одержання частини доходу АТ, що підлягає розділу у вигляді дивідендів, а також на участь у керуванні підприємством.

Розрізняють привілейовані і прості акції.

Від звичайної акції привілейована відрізняється тим, що сума дивідендів по ній фіксована, заздалегідь обговорена і складає визначений відсоток від номінальної вартості акції (не залежить від поточної прибутку підприємства). Величина дивіденду по звичайних акціях не фіксована, вона залежить від отриманого прибутку і рішення зборів акціонерів по виділенню частки засобів на виплату дивідендів.

До боргових ЦП відносяться усі види облігацій , заставні, депозитні й ощадні сертифікати. Боргові ЦП засвідчують відносини позики. Вони можуть бути як короткостроковими (з терміном погашення менш одного року), так і довгостроковими (з терміном погашення більш одного року). Після закінчення визначеного терміну позичальник повинний повернути позначену на облігації ( чи заставної) суму. Доход по цим ЦП може бути як регулярним (коли визначені відсотки від номінальної вартості ЦП виплачуються регулярно у визначений термін протягом усього періоду позики), так і разовим (одержуваним у момент погашення облігації за рахунок різниці між покупкою і номінальною вартістю), але в будь-якому випадку доход є фіксованим і гарантованої.

Облігації можуть випускатися державою, а також приватними компаніями з метою залучення позикового капіталу. Випускаються вони звичайно під заставу визначеного майна. Облігації, забезпечені заставою, дають їх власникам додаткову гарантію по утрати своїх засобів, оскільки заставна надає право власнику облігацій продавати закладене майно у випадку, якщо підприємство не в змозі здійснити належні платежі. Однак існують і беззаставні облігації, що представляють собою боргові зобов'язання, засновані лише на довірі до кредитоспроможності підприємства, але не забезпечені майном. Випускають такі облігації підприємства зі стійким фінансовим положенням.

Депозитний чи ощадний сертифікат - це письмове свідчення банку - емітента про внесок коштів, що засвідчує право вкладника чи його правонаступника на одержання після закінчення встановленого терміну суми внеску і відсотків по ньому. Депозитні сертифікати видаються юридичним особам, ощадні - фізичним.

Усі ЦП поділяються на іменні і не іменні (на пред'явника). Рух кожної іменний ЦП, будь-які операції з нею строго фіксуються в книзі реєстрації, що ведеться емітентом.

Вексель - це різновид письмового боргового зобов'язання векселедавця беззастережно сплатити у визначеному місці суму грошей, зазначену у векселі, власнику векселя при настанні терміну виконання зобов'язання (платежу) чи по його пред'явленню.

Існує також цілий ряд вторинних ЦП, що закріплюють права й обов'язки емітента й інвестора по здійсненню визначених операцій із ЦП. До таким ЦП відносяться опціони, фьючерси, права, ордера й ін.

Опціон - це короткострокова ЦП, що дає право її власнику купити чи продати інший ЦП протягом визначеного періоду за визначеною ціною контрагенту, що за грошову премію приймає на себе зобов'язання реалізувати це право.

Фінансові фьючерси - стандартні короткострокові контракти на чи покупку продаж визначеної ЦП за визначеною ціною на визначену майбутню дату. Якщо власник опціону може відмовитися від реалізації свого права, утративши при цьому грошову премію, що він виплатив контрагенту, то ф'ючерсна угода є обов'язкової для наступного виконання.

3. Сутність інвестиційної діяльності

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest”, що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення

За фінансовим визначенням, ІНВЕСТИЦІЇ - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т.д.).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.

Основними цінностями інвестицій є: рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери; майнові права, похідні від авторського права -- ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності; право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

Інвестиції у відтворення основних фондів здійснюються у формі капітальних вкладень. Слід відзначити, що до 1991року поняття інвестицій ототожнювалось з терміном "капітальні вкладення", що характеризує діяльність замовників (інвесторів).

Капітальні вкладення розглядались у двох аспектах: як економічна категорія; як процес, пов'язаний з рухом грошових ресурсів. Капітальні вкладення як економічна категорія - це система грошових відносин, пов'язаних з рухом вартості, авансованої у довгостроковому порядку в основні фонди від моменту виділення коштів до моменту їх відшкодування.

Головним об'єктом вивчення виступали капітальні вкладення як процес руху вартості, авансованої у розширене відтворення основних фондів. Основна увага приділялась вивченню структури джерел і фінансування капітальних вкладень, договірним стосункам замовників та підрядників, ролі банків як установ, що здійснюють фінансування та кредитування капітальних вкладень. Позитивним фактором виявилось внесення до складу капітальних витрат на фінансування обігових коштів підприємств-новобудов у зв'язку з наданням їх новобудовам один раз на весь період функціонування підприємства.

За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.

Існує також таке розуміння інвестування, яке характеризується витратами матеріальних, трудових та грошових ресурсів на створення основних фондів галузей народного господарства шляхом капітальних вкладень. У капітальному будівництві планування, управління та організація, разом з проектуванням, ресурсозабезпеченням будівництва в сукупності складають зміст процесу інвестування.

Головними етапами інвестування є:

* перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

* перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;

* приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто процес нагромадження повторюється. При цьому слід мати на увазі, що процес нагромадження грошових ресурсів, не входячи в інвестиційну діяльність, є його необхідною передумовою.

Інвестиційна діяльність є основою індивідуального кругообігу інвестицій на підприємстві. Інвестиційний цикл (період) містить один оборот інвестицій, тобто рух вартості, авансованої у капітальне майно від моменту акумуляції коштів до моменту їх відшкодування. Держава стимулює інвестиційну діяльність підприємств шляхом надання їм податково-амортизаційних преференцій (пільг з оподаткування прибутку або пільгових норм амортизації).

Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій. Кругообіг фінансових інвестицій виявляє зворотний вплив на кругообіг реальних інвестицій. У кінцевому підсумку це приводить до злиття, неподільності потоків виробничих та фінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локальних та національних ринках капіталів.

Усі фінансові інвестиції оцінюються за прибутком, що приноситься ними. З цієї точки зору всі цінні папери однорідні, усі вони зрештою являють собою право на прибуток, незалежно від того, в яку галузь або сферу економіки посвідчують вони вкладення позикового капіталу. Капіталізована оцінка прибутку, що приноситься цінними паперами і є, власне, ціна або курс даних паперів. Динаміка курcy цінних паперів відбиває, з одного боку, стан та найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза циклу, рівень інфляції, стан платіжного балансу, дефіцитність держбюджету і т.ін., а з іншого боку - фінансовий стан конкретного підприємства - емітента даних цінних паперів. Таким чином, реалізується суспільний взаємозв'язок ринків капіталів, ринків інвестиційних товарів та рух реальних активів ( дійсного капіталу) в процесі відтворення.

4. Державне регулювання інвестиційної діяльності. Організаційно-правова основа інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

– новоутворювані та ті, що реконструюються; основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

– цінні папери (акції, облігації та ін.);

– цільові грошові внески;

– науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України шляхом: пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств; створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб; придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам; придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами; надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є: інвестори (замовники); виконавці робіт (підрядники); користувачі об'єктів інвестиційної діяльності; постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції; юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.); громадяни України; іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій.

До складу інвестицій сфери включаються:

1) сфера капітального будівництва, яка об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших суб'єктів інвестиційної діяльності;

2) екологічна сфера;

3) інноваційна сфера;

4) сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах);

5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Інвесторові надане право володіти, користуватись розпоряджатись об'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою (контрактом) свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.

5. Шляхи залучення інвестицій у сільське господарство

Найбільш привабливою для сільськогосподарського підприємства формою залучення інвестицій є створення спільних підприємств та стратегічних альянсів. Вона передбачає залучення інвестицій у вигляді внесків до статутного фонду підприємства. Інвесторами виступають переважно фінансово міцні промислові, агросервісні, іноземні та інші підприємства. Права й обов'язки інвестора визначаються Статутом новоствореного господарського товариства чи спільного підприємства.

Традиційною і практично найбільш поширеною формою є залучення кредитних ресурсів комерційних банків та інших фінансових інвесторів. Джерелами кредитування є банки та інші фінансові організації. Сільськогосподарські товаровиробники можуть отримати кредити за двосторонніми домовленостями з іноземними фінансовими інвесторами.

Найбільш простою формою залучення інвестицій є використання господарських договорів про спільну виробничу діяльність, при якій обмежений в коштах сільськогосподарський товаровиробник та фінансове міцне підприємство спільно фінансують виробничі витрати. При цьому досягається краще використання землі й виробничих сільськогосподарських потужностей, зберігаються робочі місця, а працівники отримують заробітну плату. Винагородою партнерам за понесені ними витрати матеріальних і грошових ресурсів є вироблена продукція. Частки кожного партнера в загальному обсязі продукції визначаються пропорційно їх внескам у спільну діяльність. Взаємовідносини між партнерами регулюються господарським договором про спільну виробничу діяльність.

Перспективною формою залучення інвестицій у сільське господарство є також спільна діяльність сільськогосподарських, агросервісних, промислових та інших підприємств у складі агропромислових фінансових груп. Хоча зараз такі групи в сільському господарстві відсутні, вже створена достатня законодавчо-нормативна база для їх поширення.

Разом з вищенаведеними сільськогосподарські підприємства можуть використовувати й інші, менш поширені варіанти залучення інвестицій.

Іноземні інвестиції являють собою всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України.

Підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо протягом року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція. Для новостворених підприємств цей критерій визначається за підсумками першого повного календарного року їх існування.

Кваліфікаційна іноземна інвестиція - це іноземна інвестиція, що становить не менше 20% статутного капіталу. Декретом Кабінет Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" (ст.1) визначені мінімальні розміри кваліфікаційної іноземної інвестиції залежно від виду інвестицій та суб'єктів інвестування (зокрема, не менше 50, 100, 500 тис. та 1 млн. дол. США).

Декретом Кабінету Міністрів України № 55-93 іноземним інвесторам надано право здійснювати інвестиції в таких формах: частковій участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки у діючих підприємствах, створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; придбання прямо не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи земельні ділянки, будинки, квартири, приміщення, устаткування, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів; придбання самостійно або з участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користування землею, концесій на використання природних ресурсів та території України; придбання інших майнових прав; в інших формах здійснення інвестицій, зокрема на основі угод із суб'єктами господарської діяльності України, які прямо та виключно не заборонені законами України.

Висновок

Проте, процеси, що відбуваються в нашій країні, повинні привести до нормального функціонування системи цінних паперів, тому що законодавча база в цій області вже створене і послідовне рішення тут проблем (одна з яких поліпшення ситуації з чеканнями інвесторів) не тільки дозволять створити дійсно динамічний фінансовий ринок у країні, але і дадуть державі важливий інструмент регулювання економіки. При цьому уміле використання державних цінних паперів у перспективі стане взаємовигідним: підприємства, страхові суспільства, позабюджетні фонди придбають ще одну можливість для ефективного вкладення засобів; уряд же зможе додатково фінансувати витрати бюджету.

Література

1. Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії. Книга перша. К.: Либідь, - 1998.

2. В. А. Павчак, Р. А. Іванух, В. Г. Поплавський. Економіка сільського господарства. К.: Вища школа. - 1990.- 398 с.

3. Алексєєв М. Ю. Ринок цінних паперів. К. 1993.

4. Астахов В. П. Цінні папери. К. 1995.

5. Кролін Л. А. Український ринок цінних паперів: склад, структура, проблеми розвитку // Бухгалтерський облік. № 1. 1996.

6. Усатов І. А. Ціна і ціноутворення в умовах переходу до ринкової економіки. К. 1995.