1. Охарактеризуйте відсоткову ставку за позикою і вкажіть фактори, що впливають на її розмір

Відсоткова ставка за позикою або позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. Процент взагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі. Проте це не означає, що він не є економічною категорією, як це стверджують деякі економісти. Очевидно, така думка склалась через нерозуміння ієрархії економічних категорій, які певним чином ранжировані: категорією першого порядку є гроші, другого - такі грошові категорії, як ціна, фінанси, кредит тощо, які також без грошей не існують. третього - податки, позичковий процент тощо.

Проте існування товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин як основи виникнення процента не може досить повно пояснити природу позичкового процента.

Процент (від лат. pro centum - на сотню) - сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово «відсоток». Такою часткою він був як у період існування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений іншими формами кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми, суть процента в різних способах виробництва надто відмінна.

Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та феодального суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, що часто приводило до повного розорення позичальників. Їх високий рівень пояснюється тим, що, як правило, цей кредит мав непродуктивний характер. Позичальниками були рабовласники чи феодали, а також дрібні виробники - ремісники і селяни. Однак якщо перші користувалися лихварським кредитом для купівлі предметів розкоші чи ведення війн, то другі - для сплати боргів, задоволення нагальних поточних споживчих потреб тощо. Високий процент за лихварський кредит нерідко поглинав не тільки весь додатковий продукт, а й частину необхідного продукту.

Капіталістичний кредит надається для задоволення потреб функціонуючого капіталіста у тимчасових коштах, щоб прискорити або організувати процес виробництва чи обігу товарів. Звичайно, тут позичковий процент не повинен поглинати весь додатковий продукт. Інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було взаємовигідним і для кредитора, і для позичальника.

Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією.

Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у будь-якій формі, називається процентними грошима, або, коротко, процентами. І який би вид чи походження не мали проценти, це завжди конкретний прояв такої економічної категорії, як позичковий процент.

Для відносин з приводу процента характерно те, що вони відображають єдність щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання споживної вартості позичкового капіталу є передачею певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, котрий повертається. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше чи пізніше останнього.

Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням - його ставка, або норма.

Норма позичкового процента - це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Наприклад, якщо позичковий капітал дорівнює 200 тис. грн., а отриманий на нього річний дохід - 30 тис. грн., то норма процента становитиме 15% річних

На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки - відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32.

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора. Відомо, що прибуток поділяється на процент та підприємницький дохід. Перший привласнює кредитор, а другий - позичальник. Оскільки процент як ціна позичкового капіталу не виражає його вартості, а є лише ціною його споживної вартості, зміна норми позичкового процента не визначається законом вартості.

Рівень норми позичкового процента встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма процента. Слід розрізняти ринкову норму процента, котра існує в кожен даний момент на грошовому ринку, і середню норму процента, тобто норму процента за певний період. Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його цільового призначення та забезпеченості повернення, його розміру і строків користування, особистості клієнта тощо. Найнижчою є процентна ставка для «першокласних» позичальників (у США, наприклад, її називають «прайм рейт»), яка встановлюється для найбільш надійних великих позичальників. Вона є базовою для встановлення інших процентних ставок.

Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає багато інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме:

розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспільстві та товарно-грошова збалансованість виробництва;

масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперування;

співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

циклічність коливань виробництва;

сезонність умов виробництва та реалізації продукції;

темпи інфляції, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. При цьому розрізняють номінальну і реальну (з урахуванням рівня інфляції) процентні ставки. Якщо темпи інфляції випереджають зростання процентної ставки, остання стає «негативною» (від'ємною), тобто такою, коли процент стягується з кредитора;

своєчасність повернення кредиту;

рівень кредитно-грошового регулювання економіки центральним банком з допомогою процентних ставок та інших властивих йому інструментів, їх диференційованості залежно від грошово-кредитної політики;

міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в країну, передусім так званих «гарячих» грошей.

В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позичкового капіталу і процента на різних фазах промислового циклу. Це випливає з того, що позичковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені передусім циклічними коливаннями виробництва. Однак динаміка позичкового та торгово-промислового капіталу не завжди збігається.

Скорочення виробництва і надлишок дійсного капіталу під час кризи супроводжуються гострою нестачею позичкового капіталу і різким підвищенням норми процента. Адже в цей час вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення вкладів. Окрім того, щоб не збанкрутувати, торгово-промислові підприємці мають великий попит на кредит для погашення боргів.

У період застою (депресії), коли частина продуктивного капіталу набуває грошової форми, нагромадження позичкового капіталу випереджає нагромадження дійсного капіталу, знижується середня норма прибутку і норма позичкового процента. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому норма позичкового процента підвищується.

У цілому ж у генеральній перспективі норма позичкового процента має тенденцію до зниження. Це обумовлено, по-перше, тенденцією середньої норми прибутку до зменшення, по-друге, з розвитком економіки зростає відносний надлишок позичкового капіталу. Збільшення останнього випереджає нагромадження дійсного капіталу. Однак цей надлишок виникає лише на певних фазах промислового циклу, передусім у період депресії, а також у зв'язку з використанням капіталу на непродуктивні цілі державою, біржовими спекулянтами тощо.

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом під впливом багатьох факторів і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. При цьому змінною вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції -- ЛІБОР (London interbank offered rate). До ЛІБОР додається надбавка (спред) за кредитами. При цьому для розрахунків береться постійна або послідовно змінна база. В останньому випадку за базу береться сума, отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування, інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти. При постійній базі використовуються прості, а при змінній - складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або «плаваючими». В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

Маржа (від фр. marge край) - різниця між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ресурси тощо, і може бути постійним або змінним протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Інколи її розмір може обмежуватись центральним банком країни.

Поняття «маржа» в банківській практиці має й інші значення та способи і визначення. Вона може також означати різницю між процентними ставками за кредитами, що надаються різним категоріям позичальників, між сумою забезпечення, під яке надана позичка, і сумою наданого кредиту, між ціною продажу і купівлі валюти чи цінних паперів тощо.

2. Назвіть способи захисту від кредитного ризику

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання.

Кредитні ризики - це активні позичкові операції банку з простроченим терміном оплати, термінові позички з різноманітним ступенем можливих втрат. Кредитні ризики виникають при погіршенні фінансового стану позичальника, появі непередбачених ускладнень у його діяльності, при несприятливій обстановці на ринку. До них також слід віднести ризик, пов'язаний із наданням експортних комерційних кредитів, де ризик може мати своєю підставою недобросовісність клієнта, пов'язану з фінансовою частиною операції, а також невідповідність позицій, розбіжності між продавцем і покупцем за умовами торгової угоди - при товарному кредиті.

Найбільш ефективним способом захисту від кредитного ризику є проведення комплексної якісної оцінки кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність - це здатність позичальника повністю та у визначений термін розрахуватись за своїми борговими зобов'язаннями. У світовій практиці використовується багато методик оцінки кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану позичальника та його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку. Так, в практиці американських банків застосовується правило «5С» як абревіатура від перших літер базових критеріїв кредитування:

Character (характер);

Сарасіtу (спроможності);

Саріtаl (капітал);

Соllаteral (забезпечення);

Сопdіtіons (умови).

«Характер» позичальника - це перш за все його ділова репутація, ступінь відповідальності, спроможність погашати борги. Тут же визначається ставлення позичальника до своїх зобов'язань у минулому, чи мав він затримки у погашенні позик, який його статус у світі бізнесу. Найбільш повно характер позичальника розкривається в ході попереднього інтерв'ю.

«Спроможності» позичальника визначаються за допомогою глибокого аналізу його фінансового стану, доходів і витрат та перспектив їх динаміки у майбутньому. При цьому особлива увага приділяється тому, що позичальник практично має тільки три джерела для погашення кредиту:

поточні грошові надходження (cash inflow);

продаж активів;

нові позики на грошовому ринку.

Важливе значення має для банку такий критерій, як «капітал» фірми: ретельно аналізується його розмір, структура, співвідношення з іншими статтями активів та пасивів.

«Забезпечення» кредиту - дослідження конкретних форм і видів забезпечення, визначення його достатності, якості, а також встановлення ринкової вартості та ступеня ліквідності кредитної застави.

«Умови» - це загальні економічні умови, що визначають ринкову ситуацію та справляють вплив на становище як банку, так і позичальника, стан економічної кон'юнктури, наявність конкуренції, податкова політика, механізм ціноутворення тощо.

Комерційні банки європейських країн використовують різні системи оцінки кредитоспроможності позичальників, найвідомішими серед яких є системи РАRТS, САМРАRI, назви яких також виступають як абревіатури від перших літер слів, що визначають ключові умови кредитування

Наприклад, «РАRTS»:

Риrроsе (цілі кредитування);

Атоипt (розмір кредиту);

Rераутепt (механізм погашення кредиту);

Теrms (строк, на який надається кредит);

Sесиrіtу (забезпечення кредиту).

Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників - юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

1) аналіз фінансового стану;

2) аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Перший етап - розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності потенційного позичальника на основі аналізу його фінансової звітності в розрізі таких компонентів, як прибутковість; платоспроможність; ділова активність (ефективність); фінансова стійкість.

За кожним з цих компонентів нараховуються бали від 1 («сильний» рейтинг) до 5 («незадовільний» рейтинг) залежно від рівня показників та коефіцієнтів:

Бали за кожним з компонентів підсумовуються та діляться на 4 (за кількістю компонентів) для отримання сукупної попередньої рейтингової оцінки першого етапу, яка необхідна для подальшого визначення кінцевої рейтингової оцінки й категорії надійності позичальника . Для аналізу кожного компонентів використовуються відповідні показники. Так, для оцінки прибутковості підприємства беруться показники, що дають можливість оцінити ефективність використання як сукупних активів в цілому, так і власного капіталу зокрема.

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану потенційною позичальника виступає другий етап оцінки кредитоспроможності - аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:

1) аналіз історії позичальника;

2) ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі;

3) ефективність менеджменту позичальника;

4) наявність забезпечення (застава, гарантія, поручительство).

Аналіз історії позичальника дозволяє дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому. Дуже важливим моментом є період існування підприємсгва: практика показує, що найбільш критичними є перші 3-5 років активної діяльності.

Оцінка ринкової позиції позичальника включає ознайомлення з такими елементами:

місцезнаходження підприємства - дозволяє з'ясувати його ефективність з точки зору відповідності виду діяльності та характеру господарських операцій (віддаленість від постачальників; наявність кваліфікованих трудових ресурсів, доступність для покупців тощо);

вид діяльності підприємства - надає можливість врахувати фактори, унікальні для даного сегмента ринку. При цьому беруться до уваги капіталомісткість галузі, ефективний розмір підприємства в галузі тощо;

метод операцій - визначається належність підприємства до однієї з 3 основних груп;

виробництво;

оптова торгівля;

роздрібна торгівля;

юридична форма підприємства - показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у разі його ліквідації та якою буде процедура ліквідації;

наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;

макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку галузі позичальника - враховується пріоритетність галузі для банку, стадія зрілості галузі, чутливість галузі до змін макроекономічних умов, рівень банкрутства у галузі, середній життєвий цикл підприємств у галузі.

Для визначення ефективності менеджменту позичальника враховується:

наявність у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими підприємствами;

рівень компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті;

частота зміни керівництва, її причини та наслідки;

наявність ретельно підготовленого перспективного бізнес-плану;

наявність позитивних аудиторських висновків.

Дуже важливу роль в оцінці якісного боку діяльності позичальника окрім вищенаведених грають такі компоненти, як наявність (відсутність) прийнятних видів забезпечення, наявність (відсутність) картотеки, тривалість періоду прибуткової (збиткової) діяльності.

Рейтингова оцінка якісних показників діяльності потенційного позичальника визначається шляхом підсумовування відповідних балів, що встановлюються за кожним з компонентів, та діленням на кількість компонентів. Кінцева загальна рейтингова оцінка потенційного позичальника визначається як середнє значення від рейтингової оцінки 2-го етапу і сукупної попередньої рейтингової оцінки 1-го етапу. Виходячи зі значення кінцевої рейтингової оцінки, позичальнику присвоюється відповідна категорія надійності, наприклад:

Спираючись на дані кінцевої загальної рейтингової оцінки та присвоєну категорію, відповідальний кредитний працівник повинен визначити, чи відповідає рівень кредитоспроможності позичальника вимогам кредитної політики банку. У разі позитивного висновку здійснюється перехід до наступного етапу банківського кредитування - підготовки до складання кредитного договору.

Існують й інші методи захисту від кредитного ризику, що направлені на його зниження. Це диверсифікація, об'єднання ризику (страхування), резервування коштів, розподіл ризику, пошук інформації, лімітування .

З метою мінімізації збитків від неповернення наданих кредитів комерційні банки зобов'язані здійснювати щоквартальне формування резерву для відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Резерв формується банками відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами кредитів та встановленого рівня резерву:

Резерв розподіляється на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховується на стандартні кредити за рахунок прибутку банку, що залишається після оподаткування. Спеціальний резерв нараховується на нестандартні кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні. Джерелом формування спеціального резерву є:

збільшення валових витрат розміром у 30% загальної суми боргових вимог банку;

прибуток, що залишається після оподаткування.

3. Назвіть відсоткові прибутки за позиковою операцією

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки, стягнуті з позичальників за користування позичками. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, що здійснюють перерозподіл коштів між тими, у кого вони вивільнилися, і тими, у кого в них з'явилася тимчасова потреба. Розмір процентної ставки за користування кредитом визначається в процесі переговорів між банком і позичальником при укладанні кредитного договору. Причому він неоднаковий не тільки в різних банках, але й у тому самому банку у відношенні різних позичальників.

При встановленні розміру процентної ставки враховують такі фактори: розмір базової процентної ставки (ставки рефінансування), який встановлений Національним банком України; вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позичкових капіталів; співвідношення попиту та пропозиції на кредит; ступінь ризику, властивий цій позичці; розмір і термін погашення кредиту; рівень витрат банку, пов'язаний з оформленням кредиту і здійсненням контролю за його погашенням; перспективи розвитку економіки і насамперед інфляційного процесу і т.д.

Значні доходи банки одержують від проведення операцій з іноземною валютою. Цьому сприяє те, що Україна не має власної вільно конвертованої грошової одиниці. Тому конвертація валюти України у вільно конвертовану валюту пов'язана зі значними труднощами. Іншою причиною одержання банками високих доходів від операцій з іноземною валютою в умовах інфляції є високий попит на вільно конвертовану іноземну валюту з боку фізичних і юридичних осіб з метою зберегти свої кошти від знецінення. Доходи від цих операцій виступають як у виді комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у виді курсової різниці.

Банки також можуть одержувати доходи від операцій з цінними паперами. Але оскільки ринок цінних паперів в Україні тільки починає формуватися, то і доходи банків від цих операцій поки незначні.

Операції з іноземною валютою і цінними паперами проводять банки, що мають на це ліцензії, видані відповідно Національним банком України і Міністерством фінансів України.

Банки здійснюють для своїх клієнтів широкий спектр послуг: надання гарантій і поручительств клієнтам, розрахунково-касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами й ін. Ці операції приносять банку доходи, як правило, у виді комісійної винагороди й інших видів оплати послуг. Частка цих видів у сукупному доході кожного банку неоднакова і залежить від виконуваних операцій і їхнього обсягу.

Слід зазначити, що часто зазначені послуги (насамперед надання банківських гарантій і поручительств своїм клієнтам, лізинг, факторинг) при визначених обставинах можуть принести не доход, а збитки. Тому комерційні банки повинні досить обережно підходити до здійсненню цих операцій, а у випадку погрози одержання збитків від цих операцій вживати рішучих заходів по їхньому запобіганню.

При укладанні двостороннього договору між банком-гарантом або поручителем і одержувачем гарантії - клієнтом банку або тристороннього між банком, що видає гарантію (поручительство), клієнтом і банком, що одержує гарантію (поручительство), передбачається розмір комісійних за оформлення гарантії, а також комісійні, стягнуті у відсотках від суми гарантії. У випадку, якщо гарантія (поручительство) не буде використана, перші комісійні, як правило, не повертаються, а другі можуть бути повернуті частково.

Комісійні за оформлення гарантії повинні покрити видатки банку-гаранта (поручителя), пов'язані з аналізом фінансово-господарської діяльності клієнта, вивченням його ділової репутації і т.д. Розмір повернення комісійних, сплачених за одержання гарантії (поручительства), що не була використана, залежить від того, скільки пройшло часу з дня одержання гарантії. Адже видані гарантії (поручительства) враховуються при розрахунку економічних нормативів, які повинні дотримувати комерційні банки. А це впливає на скорочення кредитних вкладень комерційного банку, а отже, зменшує доходи банку у вигляді відсотків за користування позичками.

Багато комерційних банків беруть плату зі своїх клієнтів за здійснення розрахункових операцій - переказних, акредитивних, інкасових. Ця плата повинна покривати видатки банку на здійснення розрахункових операцій, у тому числі плату банку регіональній розрахунковій палаті за здійснення електронних платежів і касово-регіональному центру регіонального керування Національного банку України за ведення їм кореспондентського рахунка банку й інші операції.

Правда, деякі банки для залучення додаткових клієнтів можуть не стягувати з них плату за здійснення розрахункових операцій. Навпаки, великі банки з метою рятування від дрібних клієнтів, які їм часто невигідні, можуть добиватися переказу ними своїх розрахункових рахунків в інші банки шляхом підвищення плати за здійснення розрахункових операцій.

Багато банків беруть плату зі своїх клієнтів за здійснення касових операцій з готівкою - прийом (інкасацію) готівки і її видачу. Розмір цієї плати в різних банках неоднаковий і залежить від можливостей банку і його зацікавленості в збільшенні чи скороченні кількості клієнтів, що обслуговуються.

Довірчі (трастові) операції дуже різноманітні. Вони не завжди прибуткові для комерційного банку, особливо коли обсяг цих операцій невеликий. Іноді здійснення довірчих операцій комерційним банком викликано його прагненням показати, що він робить усі види послуг своїм клієнтам.

Приносять банкам доходи й інші види операцій (консультаційні, маркетингові, аудиторські послуги, операції з монетарними металами, факторинг, лізинг і т.д.).

Задача

Банк уклав кредитний договір з позичальником на строк з 02.04.01 до 01.06.01 на суму 100 тис. грн. Згідно з договором позичальник має виплатити відсотки по закінченні строку дії з розрахунку 40% річних.

Розв'язок

Розрахуємо суму, яку позичальник повинен сплати банку у вигляді відсотків за 60 днів користування кредитом (з 02.04.01 до 01.06.01):

(100 тис. грн. 40% 60 днів) / 365 днів 100% = 6575,34 грн.

Отже, загальна сума боргу позичальника складає 100000 грн. + 6575,34 грн.=106575,34 грн.

Література

Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001.-602с.

2. Качан 0.0. Банківське право: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер. 2000. - 288с.

Вступ до банківської справи / Під ред. М.І. Савлука. - К.: Лібра, 1998.

4. Васюренко О.В. Банківські операції - К.: Т-во “Знання”, КОО, -362с.