Банківська таємниця та конфіденційність інформації

Проблеми захисту комерційної та банківської таємниці в Україні на сьогодні є досить актуальними, в першу чергу, внаслідок недостатнього юридичного опрацювання цього питання.

В це коло проблем залучені норми фінансового, адміністративного, кримінального, цивільного та трудового законодавства.

В умовах жорсткої конкурентної боротьби захист ділової, фінансової, технологічної та іншої інформації від крадіжок, несанкціонованого використання, її зміни чи знищення набуває важливого значення. Комерційні структури, які зацікавлені у своїй конкурентоспроможності, перш за все вживають заходів щодо захисту такої інформації, спираючись на відповідні норми чинного законодавства та власну нормативну базу.

Законодавством України визначено декілька видів таємниць: державна, комерційна, банківська. До інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація.

Найбільший інтерес з точки зору захисту комерційних інтересів банків викликає банківська і комерційна таємниця.

Відповідно ст. 52 («Банківська таємниця») Закону України «Про банки і банківську діяльність» зміст банківської таємниці визначається як відомості по операціях, рахунках та вкладах клієнтів і кореспондентів банків.

Цим же законом передбачено і доступ до банківської таємниці. Так, у частині другій ст. 52 зазначено, що довідки по операціях і рахунках юридичних осіб та інших організацій видаються самим організаціям, державним податковим інспекціям з питань оподаткування, а також у випадках, передбачених законодавством, на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Антимонопольного комітету, державної контрольно-ревізійної служби, арбітражного суду та аудиторським організаціям.

Частина третя ст. 52 зазначеного закону передбачає, що довідки по рахунках і вкладах громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, також судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ у справах, що знаходяться в їх провадженні.

Аналізуючи приведені норми закону, слід звернути увагу на таке:

* державним податковим інспекціям можуть видаватись лише довідки по операціях та рахунках юридичних осіб та інших організацій, надання їм інформації по рахунках і вкладах громадян законодавством не передбачено;

* у переліку органів та організацій, яким видаються довідки по рахунках і вкладах громадян, відсутні також арбітражний суд, органи державної контрольно-ревізійної служби, Антимонопольного комітету, аудиторські організації;

* якщо для одержання інформації по рахунках і вкладах громадян обов'язковою є наявність у провадженні правоохоронних органів кримінальної справи, то для одержання довідки по операціях і рахунках організацій така умова не передбачена, але робиться застереження про те, що відомості можуть бути видані лише у випадках, передбачених чинним законодавством. Такі випадки будуть розглянуті нижче.

До форм державної звітності відносяться лише форми, встановлені (затверджені) Міністерством статистики України.

До документів про платоспроможність і даних, що необхідні для перевірки обчислення податків, не можна відносити документи і відомості по операціях, рахунках і вкладах клієнтів та кореспондентів банку, оскільки вони згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» належать до банківської таємниці. Як відомо, у разі розходження у правових нормах повинен спрацьовувати принцип верховенства закону над підзаконним актом.

Відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробітну плату не треба плутати з поіменним складом персоналу банку і матеріальним забезпеченням конкретних працівників. Відкритий доступ до такої інформації, особливо про осіб, що займають ключові посади у банку, може бути використано злочинцями для тиску на цих працівників з метою примушення їх до виконання протиправних дій або скоєння злочину.

Постає питання, як бути з інформацією, яка згідно із вищезазначеними актами не може бути визначена як банківська або комерційна таємниця, але доступ до якої необхідно обмежити? Це питання може бути вирішене шляхом надання такій інформації режиму конфіденційної. Відповідно до ст. 30 («Інформація з обмеженим доступом») Закону України «Про інформацію», конфіденційна інформація за своїм правовим режимом належить до інформації з обмеженим доступом. Її складають відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і розповсюджуються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Згідно із вищеназваним законом власник має право самостійно відносити інформацію до категорії конфіденційної, визначати режим доступу до неї та встановлювати систему її захисту.

Тут слід зазначити, що деякі матеріали містять коментарі, згідно з якими комерційна таємниця є конфіденційною інформацією. Зауважимо, що згідно із Законом України «Про інформацію» (ст. 30) інформація з обмеженим доступом (а саме про неї йде мова) поділяється на конфіденційну і таємну, тобто таємна інформація не може бути конфіденційною і навпаки. Тому конфіденційна інформація є самостійним видом інформації з обмеженим доступом.

Окремо регулюється доступ до інформації, що знаходиться в автоматизованих системах. Згідно зі ст. 6 («Доступ до інформації») Закону України «Про захист інформації в автоматизованих системах», доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в автоматизованих системах, здійснюється лише згідно із правилами розмежування доступу, встановленими власником інформації чи уповноваженою ним особою.

Відповідальність за порушення встановлених правил роботи з банківською і комерційною таємницями ґрунтується на положеннях відповідних законодавчих актів, перш за все Кримінального та Цивільного кодексів України. Відповідно до цих актів за порушення правил роботи з комерційною або банківською таємницею може наступати кримінальна чи цивільна відповідальність.

Кримінальна відповідальність може наступати за дії, передбачені статтями 1486 («Незаконний збір з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю») і 1487 («Розголошення комерційної таємниці») Кримінального кодексу України.

Окреме місце займає захист банківської і комерційної таємниці з використанням норм трудового законодавства, при цьому йдеться про правові норми, які регулюють договірні трудові відносини. Такі норми визначаються трудовими угодами, договорами або контрактами. Так, при складанні трудового договору згідно зі ст. 21 Кодексу законів про працю України працівник зобов'язується виконувати умови внутрішнього трудового розпорядку, однією з вимог якого може бути зберігання в таємниці службової інформації. Крім того, при укладанні договору окремо може передбачатись укладання окремої угоди про конфіденційність. За таких умов підставою для дострокового розірвання трудового договору (як міра впливу на працівника) може бути передбачене ст. 40 Кодексу законів про працю України систематичне невиконання обов'язків, покладених правилами внутрішнього розпорядку.

Особливою формою трудових договірних відносин є контракт, строк дії якого, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівників, умови його розірвання можуть встановлюватись згодою сторін. Порядок укладання і розірвання контракту регламентують статті 24, 36 Кодексу законів про працю України і постанови Кабінету Міністрів України № 203 від 19 березня 1993 р. та № 170 від 19 березня 1994 р. Розірвання трудового договору може здійснюватись не за умов, передбачених чинним законодавством, а за умов, передбачених контрактом.

Однією з умов розірвання трудового договору, заснованого на контракті, може бути заподіяння службовцями банку матеріальної, моральної шкоди банку, у тому числі шляхом протиправних посягань на банківську і комерційну таємницю.

Оцінка банком кредитоспроможності позичальника

До укладання кредитної угоди необхідно ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні позичкової операції. Тому оцінювання якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з'ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов'язань перед іншими кредиторами в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника встановлюються кожним кредитором самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою оцінювання фінансового стану позичальника з урахуванням результатів аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо.

Фінансовий стан позичальника оцінюється в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше одного разу на три місяці.

Кредитори можуть самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, які можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики - особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Для оцінювання фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

платоспроможність;

фінансова стійкість;

рентабельність (у динаміці);

оборот за рахунками;

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Платоспроможність позичальника визначається за показниками (коефіцієнтами) ліквідності:

миттєвої - КЛ1;

поточної - КЛ2;

загальної - КЛЗ.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 = Ав / Зп (1)

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 - не менше ніж 0,2.

Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал / Зп (2)

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 - не менше ніж 0,5.

Коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

КП = Ао / Зп (3)

де Ао - оборотні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше ніж 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за допомогою коефіцієнтів:

маневреності власних коштів (КМ);

незалежності (КН).

Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ = (Вк - Ан) / Вк (4)

де Вк - власний капітал підприємства,

Ан - необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ - не менше ніж 0,5.

Коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

КН = Зк / Вк (5)

де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання).

Оптимальне теоретичне значення показника КН - не більше ніж 1,0.

Рентабельність позичальника визначається за двома показниками:

рентабельність активів (Ра);

рентабельність продажу (Рп).

Рентабельність активів:

Ра = Пч / А (6)

де Пч - чистий прибуток,

А - активи.

Рентабельність продажу:

Рп = Пч / Ор (7)

де Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника: співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

(8)

де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу);

n - кількість місяців дії кредитної угоди;

Ск - сума кредиту та відсотки за ним.

Оптимальне теоретичне значення показника К не менше 1,5.

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці загалом та в промисловості зокрема;

наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

ефективність управління позичальника;

професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів та звіт про власний капітал, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи робиться висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди.

Регулювання банківської діяльності та нагляд зі сторони НБУ

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

створення нових банків та їхніх установ;

діяльності банків;

реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Ефективна система банківського регулювання та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до втрати довіри до всієї банківської системи.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки та існування системи державних банків не було потреби у створенні системи банківського регулювання та нагляду. Напрями й умови діяльності банків визначалися урядом, він же і контролював їхню діяльність. Так, зокрема, уряд затверджував кредитний план Держбанку, в якому визначалися обсяг кредитних вкладень та їхня цільова спрямованість. Він же встановлював і розмір процентних ставок як за позичками, так і за депозитами.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується банківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи пруденційного банківського регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на такі фактори:

нестабільний характер економіки перехідного періоду;

незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектора;

недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах ринкової економіки;

ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредитування, що виявляється в екстремально високому рівні простроченої, пролонгованої та безнадійної до повернення кредитної заборгованості, а також у надмірному кредитуванні інсайдерів, у концентрації кредитного ризику;

недостатній рівень банківського капіталу та резервів на покриття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків;

неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в банках стану банківської системи.

У світовій практиці спочатку десятиріччями, століттями формувалася банківська система, а потім уже система регулювання та нагляду. В Україні ці процеси відбуваються паралельно, що є, безумовно, ускладнювальним фактором. Водночас Україна має й деякі переваги - вона може і повинна скористатися накопиченим світовим досвідом у галузі банківського регулювання та нагляду. В Україні згідно з Законами «Про банки і банківську діяльність», а також «Про Національний банк України» функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо.

Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, департаментів та управління, до якої входять:

департамент реєстрації та ліцензування банків;

департамент безвиїзного нагляду;

департамент інспектування банків;

департамент з питань роботи з проблемними банками;

управління координації з питань банківського нагляду.

Система банківського нагляду на рівні регіонального управління НБУ також представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків і відповідних структурних підрозділів. Основні напрями діяльності цих підрозділів:

підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій;

надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;

інспектування банків і банківських установ;

оброблення економічної інформації;

здійснення нагляду за банками, які отримали сукупний рейтинг «сильний» (1), «задовільний» (2) та «посередній» (3).

Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і ме-тоди регулювання банківської діяльності та банківського нагляду. Проте треба зауважити, що в останні десятиріччя у світовій банківській практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Певною мірою ця тенденція пов'язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії у м. Базелі при Банкові міжнародних розра-хунків). Базельський комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. У комітет входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. у зв'язку з глобалізацією банківської системи через координацію зусиль національних регулятивно-наглядових банківських органів. Комітет не є директивною структурою. Мета його діяльності - надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки.

НБУ як орган регулювання банківської діяльності, спираючись на законодавчу базу і використовуючи світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету, визначає:

порядок реєстрації банків у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ;

порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності;

правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій;

принципи та стандарти бухгалтерського обліку банків;

правила організації фінансової та статистичної звітності банків;

економічні нормативи, що регламентують діяльність банків;

методи банківського нагляду, а також форми наглядового реагування, тобто впливу на банки;

режим фінансового оздоровлення для банків, що належать до проблемних;

порядок страхування банківських ризиків і порядок гаранту-вання депозитів;

механізм реорганізації та ліквідації банків тощо.

Нагляд за банками НБУ та його установи традиційно здійснюють двома методами:

безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд;

виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд - це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну позицію, ліквідну позицію, рентабельність, а також певною мірою і про якість активів.

Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу:

виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи;

досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період;

проводити порівняльний аналіз за групами банків.

У деяких країнах органи безвиїзного банківського нагляду можуть здійснювати моніторинг великих кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, моніторинг позичальників, що несвоєчасно повертають банківські позички, тощо.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків коригувальних заходів до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці. Проте слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та у разі дотримання ними певних стандартів обліку та звітності і високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності. Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків:

достовірність звітності;

дотримання законів і нормативних актів;

надійність управління банком;

стійкість фінансового стану банку.

Порівняно з безвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Проте цей метод нагляду є більш трудомістким, потребує більшої чисельності персоналу.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнювальними. Слід також додати, що наглядові органи повинні мати контакт з керівниками банків і глибоке розуміння банківської діяльності.

Важливим елементом банківського нагляду є здатність наглядових органів здійснювати нагляд на консолідованій основі, тобто вони повинні розглядати діяльність банку як усередині країни, так і за її межами, аналізувати операції, що провадяться безпосередньо банком, і ті, що провадяться через дочірні організації банку.

Перед НБУ стоїть завдання забезпечити комплексний, безперервний процес розумного банківського нагляду на консолідованій основі з урахуванням світового досвіду.

Задача 1

ВАТ "Соняшник" розглядає можливість придбання виробничого обладнання на суму 12 тис. ум.од. Термін експлуатації обладнання - 8 років, після чого воно підлягає списанню. Обладнання може бути придбане за рахунок банківського кредиту, взятого на 8 років під 14 % річних, з погашенням рівними щорічними платежами. Обладнання також може бути взяте в оренду (лізинг) на 8 років. У обох також може бути взяте в оренду (лізинг) на 8 років. У обох випадках виплати здійснюються наприкінці кожного року. Підприємство використовує метод рівномірного списання вартості обладнання. Ставка податку на додану вартість - 20 %.

Визначити розмір щорічних лізингових платежів.

Амортизаційні відрахування = 12 тис. грн. / 8 років = 1,5 тис. грн.

Таблиця - Загальний розмір лізингових платежів за роками

Період	Амортизаційні відрахування, тис. грн.	Сума ПДВ, тис. грн.	Загальна сума лізингових платежів (2 + 3), тис. грн.
1	2	3	4
1 рік	1,5	0,3	1,8
2 рік	1,5	0,3	1,8
3 рік	1,5	0,3	1,8
4 рік	1,5	0,3	1,8
5 рік	1,5	0,3	1,8
6 рік	1,5	0,3	1,8
7 рік	1,5	0,3	1,8
8 рік	1,5	0,3	1,8

За умовою неврахований розмір плати-винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг обладнання.

При умові, якщо ВАТ “Соняшник” укладе договір з банком, то розмір лізингових платежів буде наступним:

Сума нарахованих процентів за кредит за рік = 12 тис. грн. * 14 % / 100 % = 1,68 тис. грн.

Таблица

Період	Амортизаційні відрахування, тис. грн.	Сума нарахованих процентів за кредит	Сума ПДВ, тис. грн.	Загальна сума лізингових платежів (2 + 3 + 4)
1	2	3	4	5
1 рік	1,5	1,68	0,3	3,48
2 рік	1,5	1,68	0,3	3,48
3 рік	1,5	1,68	0,3	3,48
4 рік	1,5	1,68	0,3	3,48
5 рік	1,5	1,68	0,3	3,48
6 рік	1,5	1,68	0,3	3,48
7 рік	1,5	1,68	0,3	3,48
8 рік	1,5	1,68	0,3	3,48

Задача 2

Споживчий кредит на суму 46 тис. грн. відкритий на два роки за ставкою-10% річних. Погашення кредиту повинне здійснюватись рівними внесками щоквартально. Визначити вартість кредиту та розмір щоквартальних внесків. Вказати, яка буде вартість кредиту, якщо погашення його буде здійснюватись щомісячно. Пояснити особливості погашення кредиту рівними частинами та рівними строками виплатами.

Таблиця - Вартість кредиту та розмір щоквартальних внесків, тис. грн.

Період	Сума кредиту	Розмір процентів	Розмір внесків
1 рік
1 кв.	5,75	1,15 = 46 * 0,1 / 4	6,9 = 5,75 + 1,15
2 кв.	5,75	1,006 = 40,25 * 0,1 / 4	6,756 = 5,75 + 1,00625
3 кв.	5,75	0,863 = 34,5 * 0,1 / 4	6,613 = 5,75 + 0,863
4 кв.	5,75	0,719 = 28,75 * 0,1 / 4	6,469 = 5,75 + 0,719
2 рік
1 кв.	5,75	0,575 = 23 * 0,1 / 4	6,325 = 5,75 + 0,575
2 кв.	5,75	0,413 = 17,25 * 0,1 / 4	6,163 = 5,75 + 0,413
3 кв.	5,75	0,288 = 11,5 * 0,1 / 4	6,038 = 5,75 + 0,288
4 кв.	5,75	0,144 = 5,75 * 0,1 / 4	5,894 = 5,75 + 0,144
Разом	46,00	5,334	51,158

Таблиця - Вартість кредиту та розмір щомісячних внесків, тис. грн.

Місяці	Сума кредиту	Розмір процентів	Розмір внесків
1 рік
1	1,917	0,383 = 46 * 0,1 / 12	2,300
2	1,917	0,367 = 44,083 * 0,1 /12	2,284
3	1,917	0,351 = 42,167 * 0,1 /12	2,268
4	1,917	0,335 = 40,250 * 0,1 /12	2,252
5	1,917	0,319 = 38,333 * 0,1 /12	2,236
6	1,917	0,303 = 36,417 * 0,1 /12	2,220
7	1,917	0,288 = 34,500 * 0,1 /12	2,204
8	1,917	0,272 = 32,583 * 0,1 /12	2,188
9	1,917	0,256 = 30,667 * 0,1 /12	2,172
10	1,917	0,240 = 28,750 * 0,1 /12	2,156
11	1,917	0,224 = 26,833 * 0,1 /12	2,140
12	1,917	0,208 = 24,917 * 0,1 /12	2,124
2 рік
1	1,917	0,192 = 23,000 * 0,1 /12	2,108
2	1,917	0,176 = 21,083 * 0,1 /12	2,092
3	1,917	0,160 = 19,167 * 0,1 /12	2,076
4	1,917	0,144 = 17,250 * 0,1 /12	2,060
5	1,917	0,128 = 15,333 * 0,1 /12	2,044
6	1,917	0,112 = 13,417 * 0,1 /12	2,028
7	1,917	0,096 = 11,500 * 0,1 /12	2,013
8	1,917	0,080 = 9,583 * 0,1 /12	1,997
9	1,917	0,064 = 7,667 * 0,1 /12	1,981
10	1,917	0,048 = 5,750 * 0,1 /12	1,965
11	1,917	0,032 = 3,833 * 0,1 /12	1,949
12	1,917	0,016 = 1,917 * 0,1 /12	1,933
Разом	46,00	4,792	50,792

За способом сплати процента розрізняються банківські позички: з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит); з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць) або, як розглядалося в задачі, через певні рівні строки (щокварталу, щопівроку)

Література

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. № 2121-III зі змінами і доповненнями.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постанова Правління Національного банку України 28.08.2001 року № 368.

Банківські операції: Підручник. / За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476с.

Вступ до банківської справи / Під ред. М.І. Савлука. - К.: Лібра, 1998.

Васюренко О.В. Банківські операції - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002.

Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602с.

Загородній А., Сліпушко О., Вознюк Г, Смовженко Т. Словник банківських термінів. - К.: Аконіт, 2000. - 215с.

Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках. - К.: Знання, 1997. - 172с.

Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент - Київ: ОСНОВИ, 1999. - 420с.

Кочетков В.Н. Анализ банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект: Монография. - К.: МАУП, 1999. - 192с.

Лаврушин О.И. Банковское дело - М.: «Экономика», 1992.

Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. - Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш, 2001. - 320с.

Остапишин Т.П. Основи банківської справи: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999.-112с.

Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навч.посібник.-К.: КНЕУ, 1999. - 280с.