Таблиця 1 - Розрахунок розміру капіталу банку Н1

Таблиця 2 - Активи, зважені за групами ризику

Н3 = Капітал банку : Загальна сума активів, зважених за групами ризику * 100% = 30 591 906 : 599 052 412 * 100 % = 5,11 %

Таблиця 3 - Розрахунок платоспроможності банку

Таблиця 4 - Аналіз адекватності капіталу банку

Н4 = Капітал банку : Загальна сума * 100%= 30 591 906 : 679 423 234 * 100%= = 4,5 %

1.2 Аналіз якості активів

Таблиця 5 - Класифікація активів банку

Найбільшу питому вагу в складі активів займають кредити надані, особливо задовільні, що є позитивним. 24,0 % займають інші активи.

1.3 Аналіз прибутковості банку

Таблиця 6 - Аналіз структури доходів банку

Таблиця 7 - Аналіз структури витрат банку

Таблиця 8 - Аналіз рівня надходжень банку

1.4 Аналіз ліквідності

Таблиця 9 - Скориговані сукупні активи

Таблиця 10 - Розрахунок нормативів ліквідності банку

З таблиці видно, що банк не дотримується нормативу співвідношення високоліквідних активів до робочих активів.

2. Визначення зведеного рейтингу банку

Таблиця 11 - Шкала рейтингової оцінки доходності банку

Таблица 12

3. Проектний розділ

Тобто менеджменту банку необхідно звернути особливу увагу на управління власним капіталом банку. Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд інших важливих показників, які істотно впливають на діяльність банку.

У банківській практиці використовуються два методи управління капіталом:

* метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;

* метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку - найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази дає змогу не розширювати коло власників, а отже, зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідності акцій внаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Чистий прибуток банку, що залишився в його розпорядженні після виплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань:

1) забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам;

2) достатнє фінансування діяльності банку.

Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.

Завдання менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми при залученні капіталу в майбутньому, оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

Високий рівень дивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризиковими. Дивідендна політика впливає не лише на внутрішні джерела поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додаткового залучення капіталу значною мірою визначаються розміром дивідендів.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами:

1) емісія акцій;

2) емісія капітальних боргових зобов'язань (субординований борг);

3) продаж активів та оренда нерухомості.

Найпопулярнішим зовнішнім джерелом є емісія звичайних та привілейованих акцій. Випуск та розміщення на ринку акцій банку - це найдорожчий з погляду вартості спосіб нарощування капіталу. Така процедура пов'язана з високими витратами та супроводжується значним ризиком, який полягає у можливості зниження прибутку на одну акцію та втрати контролю над банком з боку акціонерів. Якщо емісія акцій значна і акціонери не в змозі викупити всі нові акції, то перед банками постає загроза зміни власників шляхом концентрації контрольного пакета акцій. Водночас розширення кола акціонерів створює сприятливі умови для залучення додаткових коштів у майбутньому.

Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі країни. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі керівництва банку. Фактично банківська діяльність заснована на довірі, і якщо підривається довіра до банку, то все інше руйнується дуже швидко.

Щоб запобігти надмірному підвищенню ризику ліквідності, менеджмент банку має керуватися у своїй діяльності такими принципами:

пріоритетність ліквідності, у тому числі й при виборі напрямків розміщення коштів;

постійність аналізу потреб банку в ліквідних засобах з метою уникнути як їх надлишку, так і дефіциту;

планування та прогнозування дій банку в разі виникнення незбалансованої ліквідності та кризових ситуацій;

взаємозв'язок ризику ліквідності з іншими сферами діяльності, такими як залучення та розміщення коштів, а також управління ризиком відсоткових ставок.

Стан ліквідності комерційного банку здебільшого визначається такими якісними чинниками, як структура та стабільність ресурсної бази і структура та якість портфеля активів

Література