Поняття банківського права

7

Поняття банківського права

ПЛАН

Вступ

1. Поняття банківського права та банківських правовідносин

2. Принципи, функції та особливості правової природи фінансово-кредитних установ

3. Особливості використання застави для забезпечення кредитних зобов`язань

Висновок

Використана література

Вступ

В ринкової економіці банківська справа набуває надзвичайної ваги в суспільному житті. Банки різних рівнів своєю діяльність глибоко проникають у всі сфері економіки, активно обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні. Банківська справа забезпечує ринкову систему механізмами та інструментами реалізації її здатності до саморегулювання, а державі надає можливість ефективно впливати на економіку задля реалізації всіх суспільних інтересів. Тому в ринкових умовах з банківською справою постійно стикаються, по суті, всі члени суспільства, будь-то звичайні фізичні особи, чи підприємства та великі господарські структури, чи урядові та законодавчі органи влади, і, звичайно самі працівники банків.

Дуже нагальною є потреба в банківських послугах підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій тощо. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, для здійснення різноманітних платежів, для “доходного” розміщення своїх вільних коштів тощо. Постійно потребують вони від банків послуг з обміну валюти, купівлі та продажу цінних паперів, консультацій та багато інших.

Важливою частиною діяльності банків є надання кредитів підприємствам та організаціям. Кредитні операції в комерційних банках -- ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків -- важливе джерело грошових коштів для бізнесового і споживчого секторів економіки.

Дослідження організації банківської діяльності та кредитних операцій в комерційних банках і є метою даної роботи.

1. Поняття банківського права та банківських правовідносин

Банківське право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані банківською діяльністю.

Банківська діяльність - це набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено.

Банк в правовому відношенні - це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності. Банківське право: Навчальний посібник. Х., Торсінг, 1999, с. 12.

Тому предметом банківського права виступають кредитні установи та пов'язана з ними діяльність.

В Законі “Про банки і банківську діяльність” (березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох посередницьких операцій:

ѕ приймати грошові вклади від клієнтів;

ѕ надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

ѕ здійснювати розрахунки між клієнтами.

Комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними.

Необхідність формування банківської системи, як особливої структури банківських правовідносин, визначається двома групами причин:

ѕ пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;

ѕ пов'язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева їх побудова.

На першому рівні знаходиться центральний банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все - підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. Банківське право: Навчальний посібник. Х., Торсінг, 1999, ст. 14.

В зарубіжних країнах до комерційних належить тільки частина банків другого рівня. Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків - кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

2. Принципи, функції та особливості правової природи фінансово-кредитних установ

Комерційні банки можуть розглядатися у двох аспектах -- широкому та вузькому. В широкому розумінні комерційний банк -- це будь який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи, після центрального банку. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій всі банки, крім центрального, по суті називаються комерційними.

У вузькому розумінні комерційний банк -- це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківський практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою комерційних банків діє велика група інших банків другого рівня, які не називаються комерційними. В подальшому у цій роботі буде використовуватися поняття комерційного банку в тому розумінні, яке прийнято в української практиці. Основы банковского дела. Под. ред. Мороза А.Н. К., Либра, 1994, с. 87.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

ѕ принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

ѕ принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Українська банківська практика переважно орієнтується на принцип сегментування. Але незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються по набору операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки, такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операцій, наприклад, іпотечних, кредитних тощо, та галузевою чи секторовою, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні банки.

В Україні за набором операцій, що виконуються, переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універсальних.

Виходячи з досвіду західних країн, всі універсальні банки можна об'єднати в 3 групи: комерційні банки (у вузькому розумінні); ощадні банки; кооперативні банки. Відрізняються між собою ці групи банків правовою формою, набором клієнтури та цілями діяльності.

Комерційні банки (у вузькому розумінні) обслуговують насамперед підприємства та організації різних галузей народного господарства, а також фізичних осіб. Правовою формою їх організації є переважно акціонерна. Банківські акціонерні товариства можуть бути відкритого та закритого типу. Акціонерами можуть бути юридичні та фізичні особи. Серед юридичних осіб переважають акціонерні компанії, але можуть бути і приватні фірми, громадські об'єднання, державні підприємства та організації. Так, значна частина акціонерного капіталу найбільш комерційних банків України (Промінвестбанку, Укрсоцбанку) належить державі, а серед їх акціонерів переважають фізичні особи, зокрема працівники цих банків.

Світова практика знає цілий ряд великих банків, які базуються на приватній власності, тобто не є акціонерами. Це, як правило, старі банки, створені багатими сім'ями ще на початку 19 сторіччя. Вони мають солідну репутацію, спеціалізуються на обслуговуванні обраної клієнтури. Багато приватних банків є у Великобританії, Німеччині, Швейцарії. Проте провідні позиції на грошових ринках усіх країн займають акціонерні комерційні банки.

Разом з тим у всьому світі спостерігається тенденція до послаблення ролі комерційних банків на грошових ринках. Так, в США частка комерційних банків в загальному обсязі всіх активів фінансових посередників грошового ринку знизилася за період 1945--1985 рр з близько 75 % до 40 %, а частка їх в активах всіх депозитних банків за цей період знизилася з 87 % до 64 %. Це спричинено швидким розвитком небанківських фінансово-кредитних посередників (в США насамперед -- пенсійні фонди та страхові компаній), а також прискоренням універсалізації діяльності таких раніше спеціалізованих банків як ощадна каси та кредитні союзи.

Другу групу універсальних банків утворюють ощадні інститути. В Україні мережа ощадних інститутів представлена одним банком -- Ощадним банком, який за кількістю філій та зайнятих працівників є найбільшим банком і займає домінуючі позиції на ринку заощаджень.

На Ощадбанк України припадає 76,0 % всіх банківських вкладів населення, з них 56,0 % вкладів до запитання, 4,0 % строкових вкладів до 1 року і 38,0 % строкових вкладів більше 1 року. Сьогодні Ощадбанк -- це досить спеціалізований депозитний інститут.

Третю групу універсальних банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки, кредитні товариства тощо). За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники), або профспілками. Це широко розгалужена мережа кредитних інститутів з великою кількістю окремих установ. Основы банковского дела. Под. ред. Мороза А.Н. К., Либра, 1994, с. 90

В Україні система кредитних товариств тільки починає розвиватися. Найбільш відомим представником цієї групи банків є Експобанк, що функціонує в Києві. Характерною ознакою кредитних товариств, як окремого виду універсальних банків, є те, що вони базують свою діяльність на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позички -- короткострокові, середньострокові та довгострокові. Проте в останній час ці банки вивели свою діяльність за межі обслуговування тільки своїх членів, стали приймати всі види вкладів від інших осіб і надавати всім широкий спектр послуг. Тому вони істотно наблизилися за характером діяльності до звичайних комерційних банків.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

ѕ пасивні операції;

ѕ активні операції;

ѕ послуги.

Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому власного капіталу для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані в результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій і їх діяльності.

До пасивних операцій належать:

ѕ залучення коштів на депозитні рахунки -- поточні (до запитання), строкові, ощадні та інші;

ѕ недепозитне залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань

ѕ основний вид пасивних операції -- залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, розрахункові, строкові, ощадні, валютні, тощо. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції -- депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, за рахунок яких банки формують переважну частину своїх доходних активів.

Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти більш дорогі та короткострокові ніж депозитні.

Результати пасивних операцій відображаються в пасивній частині балансу банку.

Активні операції -- це розміщення власних та залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності. Вони тісно пов'язані з пасивними операціями. Розміщуючи кошти в активи, банки постійно слідкують за тим, щоб частина коштів залишалася у вигляді обов'язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідала тривалості залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції в банках (в активах) призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банків управління активними і пасивними операціями в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.

До активних операцій належать:

ѕ операції з надання кредитів;

ѕ вкладення в цінні папери;

ѕ формування касових залишків та резервів;

ѕ формування інших активів (формування основних засобів -- будівель, обладнання тощо).

Кредитні операції здійснюються в формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків -- важливе джерело грошових коштів для бізнесового і споживчого секторів економіки.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків -- ризик неповернення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією), створювати резервні фонди тощо.

За користування наданими в позичку коштами банки стягують з позичальників плату у вигляді процента, який є важливим джерелом доходів банків.

Залежно від тривалості обороту коштів, сформованих позичальником за участю банківських позичок, та від окупності прокредитованих банками проектів, банківські кредити поділяються на короткострокові (до 1-го року), середньо- та довгострокові (відповідно до 3-х та більше 3-х років). Строк кредиту, а також відсотки за його використання (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше. Вовчак О.Д. Роль банків в економіці України // Фінанси України, № 10, 1999, С. 100, с. 125

Зі строком кредиту тісно пов'язаний ризик його неповернення -- чим довший строк, тим вищий ризик. Тому по середньо- та довгострокових кредитах банки встановлюють більш високі процентні ставки ніж по короткострокових. Але й цей захід не завжди захищає банки. В умовах інфляції, коли ймовірність ризиків істотно підвищується, банки взагалі перестають надавати спочатку довгострокові, а потім і середньострокові кредити.

Банківські кредити за забезпеченням поділяються на:

ѕ незабезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

ѕ гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

ѕ з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

ѕ незабезпечені (бланкові).

Також банківські кредити поділяються за ступенем ризику, за методами надання та за строками погашення.

3. Особливості використання застави для забезпечення кредитних зобов`язань

Як вже зазначалось, одним із принципів банківського кредитування є забезпеченість зобов'язань позичальника по поверненню позики. Забезпечення зобов'язань може досягатись за рахунок застави майна позичальника, гарантії (поруки), стягнення пені, угоди з банком про переуступку на користь банку вимог позичальника до третьої особи (цесія), угод страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту або забезпечення в інших формах, що прийняті в банківській практиці. Документи, що підтверджують забезпечення по поверненню кредиту, надаються банку до видачі кредиту.

Майно та інші форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком повинні задовольняти таким вимогам:

1. Висока ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо) розуміється здатність активів до конверсії в готівкові кошти

2. Здатність до тривалого зберігання (як мінімум, на термін користування позикою).

3. Стабільність цін на заставлене майно.

4. Мінімальні витрати по зберіганню та реалізації застави.

Залежно від того, наскільки заставне майно відповідає вказаним вимогам, визначається розмір кредиту. Розмір позики під заставу майна встановлюється у відсотку від ринкової вартості заставленого майна на момент укладання кредитної угоди. Підвищення ціни застави над сумою кредиту компенсує ризик втрати в результаті зміни цін на майно. У випадку неплатоспроможності позичальника кредитор має право реалізувати заставу для погашення із виручених коштів боргу клієнта та видатків, пов'язаних з реалізацією застави. Залишок виручки повертається позичальнику. Якщо вирученої суми буде недостатньо, кредитор має право фінансової презентації до позичальника.

В банківській практиці західних держав з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюджені такі види забезпечення: гарантія чи порука третьої сторони, переуступка контрактів, переуступка дебіторської заборгованості, товарні запаси, нерухоме майно, цінні папери, дорогоцінні метали. Заіка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника // Економіка України, № 6, 1999, С. 33

Гарантія (порука) являє собою зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Гарантія (порука) оформляється у вигляді самостійного зобов'язання гаранта за допомогою передатного напису на вимозі боргу (індосаменту). В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.

Переуступка контрактів. Ця форма забезпечення практикується при наданні позик будівельним компаніям чи фірмам, що здійснюють регулярні поставки товарів (надають послуги) по контракту. Позичальник переуступає контракт банку, що надає кредит, в результаті чого надходження від замовника (покупця) передаються банку в рахунок погашення заборгованості по позиції.

Переуступка дебіторської заборгованості складається з передачі банку рахунків, що підлягають сплаті за поставлені позичальником товари (виконані роботи, надані послуги). Є дві форми переуступки:

ѕ без повідомлення дебіторів. В цьому випадку грошові надходження від дебіторів передаються позичальником банку;

ѕ з повідомленням дебіторів, коли дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.

Забезпечення у вигляді товарних запасів. При цій формі як застава виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага надається товарам, торгівля якими ведеться на біржі, тобто на які легко визначити ринкову ціну. Умовою використання товарних запасів як застави є їх застрахованість.

Існує два способи оформлення цього забезпечення: під складські квитанції і під зберігальні розписки. При першому способі заставлені товари передаються позичальником на зберігання складської компанії. Складські квитанції служать забезпеченням кредиту. Після погашення позики банк виписує ордер на видачу товарів позичальнику.

При другому способі товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складської компанії). В цьому випадку забезпеченням служать зберігальні розписки, переважним способом зберігання застави для позичальника виявляється другий, бо перший пов'язаний з високими видатками, що відбиваються на ціні позики. Другий спосіб дозволяє знизити випадки по зберіганню застави, однак збільшує ризик банку. Видача позики під зберігальні розписки потребує високої надійності позичальника.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при кредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі і здійснюється так: банк-кредитор сплачує товари фірмі-постачальнику позичальника. Позичальник, отримавши товар, що юридично належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту повернення позики. Зобов'язання позичальника засвідчується векселем, що належить сплаті на першу вимогу банку-кредитора.

Якщо партій заставлених товарів продана, то позичальник має право розпоряджатись виручкою тільки за дорученням банку-кредитора. Без доручення виручка зараховується в рахунок погашення позики.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торгових операцій. В цьому випадку як застава по короткострокових позичках виступають документи, що засвідчують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантажень товарно-матеріальних цінностей морським та річковим транспортом, накладні -- іншим видом транспорту. Цей спосіб забезпечення кредиту оформляється шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банку-кредитора. Умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми документами стає страхування вантажу.

Забезпечення нерухомим майном, як правило застосовується при видачі великих довгострокових кредитів, що називаються іпотечними. Як застава по іпотечних позиках можуть виступати:

ѕ для промислових, торгових фірм, фермерських господарств -- земельні ділянки, виробничі і сільськогосподарські будівлі, приміщення, комунікації;

ѕ для індивідуальних позичальників -- житлові будівлі, квартири.

Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов'язанням позичальника -- іпотекою. По деяких видах іпотечних позик (наприклад, по споживчих кредитах на придбання житла) банк може продавати іпотеки позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску (емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, що забезпечуються іпотекою. Облігації надходять на ринок цінних паперів і продаються. Виручені кошти банк спрямовує в обіг. Платежі позичальників по іпотечних позиках розподіляються банком між власниками облігацій. Доход банку складається з різниці між позичковим процентом, що сплачує позичальник банку, і процентом по цінних паперах, який банк сплачує власникам облігацій.

Забезпечення рухомим майном. Як застава по позиції використовуються таки види рухомого майна:

ѕ для промислових, торгових та інших фірм, фермерських господарств -- обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби тощо;

ѕ для індивідуальних позичальників -- товари тривалого користування ( в тому числі автомобілі).

Забезпечення цінними паперами. В заставу приймаються державні цінні папери корпорацій. Обов'язковою умовою є висока ліквідність цінних паперів. Запозичені кошти не повинні використовуватись на придбання нових цінних паперів, що спрямовано на обмеження біржової спекуляції позичальників та зменшення ризику банкрутства клієнтів.

Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава по позиках приймаються монети, злитки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та інше. Цей спосіб забезпечення кредиту в наші дні використовується дуже рідко.

В практиці роботи комерційних банків держав з розвинутою економікою зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Так при видачі позик індивідуальним позичальникам як застави приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадний вклад, вимоги на сплату заробітної платні; при кредитуванні фермерських господарств -- урожай тощо. Заіка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника // Економіка України, № 6, 1999, С. 36

В практиці діяльності українських комерційних банків найбільш розповсюдженими формами забезпечення зобов'язання кредитів. Так при видачі позик індивідуальним позичальникам як застави приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадний вклад, вимоги на сплату заробітної платні; при кредитуванні фермерських господарств -- урожай тощо.

В практиці діяльності українських комерційних банків найбільш розповсюдженими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (порука) третьої особи, стягнення пені та штрафів на користь банку, вимоги і рахунки позичальника до третьої особи, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

Для застосування такої форми забезпечення позик, як застава майна, банк укладає з клієнтом договір застави.

Гарантія -- це договір, що укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа (див. Додаток 1) та прийняття до виконання банком. Гарантами можуть виступати будь-які фінансово-стійкі організації чи банки. Найбільш розповсюдженою є банківська гарантія. Строк дій цієї гарантії встановлюється, як правило, на 10--15 днів більш строку погашення кредиту, повернення якого забезпечується гарантією

. Гарантійний лист складається у двох примірниках. Другий примірник гарантійного листа з поміткою банку, що обслуговує гаранта, про прийняття гарантії передається у банк позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію. Якщо позичальник по закінченні терміну користування позикою не має коштів на розрахунковому рахунку, неповернутий кредит стягується в безспірному порядку з рахунка гаранта.

Дія гарантії закінчується із закінченням забезпеченого нею зобов'язання, із закінченням забезпеченого нею зобов'язання, із закінченням граничного строку гарантії, а також якщо банк протягом 3-х місяців з дня закінчення строку зобов'язання по гарантії не пред'явив позив до гаранта. Про припинення гарантій банк, що обслуговує позичальника, інформує банк гаранта. Кредитування під гарантію проводиться після отримання другого примірника гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговує гаранта.

Переуступка (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передачу прав банку здійснити напрямок виручки на погашення кредиту при настанні строків його повернення. Цесія проводиться на основі укладеної між банком і позичальником угоди, в якій визначається сума вимог і рахунків, що потребують переуступки та інші умови. Якщо позичальник має розрахунковий рахунок в цьому банку, тоді угоду про переуступку можна не укладати, а обумовити цю умову в кредитній угоді.

При використанні такої форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком, як страхування відповідальності, банку надається страхове свідоцтво або інші документи, що засвідчують страхування позичальником відповідальності за повернення кредиту. Банк повинен переконатись в наявності у страхового органу необхідних фондів страхування для покриття у встановленому розмірі зобов'язання позичальника перед банком.

Після укладання з позичальником кредитної угоди банк може самостійно застрахувати надану позику шляхом укладання з страховою компанією (державною чи акціонерною) угоди про страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановлені процентної ставки за кредит.

Згідно з Цивільним кодексом України формою забезпечення виконання зобов'язань є стягнення пені і штрафів.

Стягнення пені передбачається кредитною угодою та застосовується у випадку несвоєчасної сплати процентів за користування кредитом і несвоєчасного повернення позички. Пеня визначається в процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, та нараховується у встановленому розмірі за кожен день прострочки.

Згідно з кредитною угодою банк може стягувати з позичальника комісію за надану кредитну послугу. Як правило, комісія нараховується на частину кредиту, що не була використована позичальником.

За цільове використання кредиту та порушення умов кредитної угоди банк може стягувати з позичальника штраф згідно з обумовленим угодою порядком.

Висновок

Банківське право важлива галузь права, яка набула особливого значення в період ринкових відносин на Україні. Банки - це кровоносна система ринкової економіки.

Проте без певних елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в умовах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської системи об'єктивно випливає з потреби всебічного регулювання діяльності кредитних установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб'єктів економічних відносин, яких вона обслуговує.

Таким чином, банківське права та система відносин, що складається в процесі діяльності банків в умовах ринку відіграють функцію стабілізації економіки. Крім того, банківська сфера попри належний рівень капіталізації банківських установ та розвиток різних видів спеціалізованих комерційних банків нарівні з банками універсальними, що в сукупності утворюють другий рівень системи, має включати також інфраструктуру, яка обслуговує обидві рівні - верхній і нижній, забезпечуючи нормальне функціонування банківської системи загалом.

Глибоку кризу банківської діяльності не можна подолати суто банківськими заходами, кредитними, монетарними інструментами, бо її першопричини криються в економіці. Саме тому потрібно ставити питання про економіку і банки, а не суто банківську проблему.

Використана література

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

2. Положення НБУ “Про кредитування”, затверджено Постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. N 246.

3. Банківське право: Навчальний посібник. Х., Торсінг, 1999.

4. Бутенко О. Банки України: вчора, сьогодні, завтра // Фінансова Україна від 22.04.1997.

5. Вступ до банківської справи. Відпов. Редактор Савлук М.І., К., Лібра, 1998.

6. Заіка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника // Економіка України, № 6, 1999, С. 33--37.

7. Квартальні передбачення: Дослідження економіки України. Число 8, 1999.

8. Основы банковского дела. Под. ред. Мороза А.Н. К., Либра, 1994.

9. Учебник по основам экономической теории. Под. ред. Камаева В.Д. М., Владос, 1997.

10. Вовчак О.Д. Роль банків в економіці України // Фінанси України, № 10, 1999, С. 100--108.