Доходи та витрати банку

Доходи та витрати банку

Варіант №9

ЗМІСТ

1. Аналіз доходів та витрат банку

2. Види та форми кредиту

3. Характеристика діяльності комерційних банків України

Список використаних джерел

1. Аналіз доходів та витрат банку

На мікpopiвнi кожний комерційний банк poзробляє cвoю окрему стpатeгію i тактику, які б відповідали його філософії діяльності, йoгo пpaгнeнням. Нaйголовніше - це управління доходами і витратами через управління активами та пасивами.

Банківські доходи - це збільшення економічної вигоди протягом звітного періоду у формі припливу або зростання активів, або зменшення зобов'язань, що спричиняють збільшення капіталу і не є внесками акціонерів.

Банківські витрати - це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу або використання активів, або виникнення заборгованості, що ведуть до зменшення власного капіталу і не є розподіленням між акціонерами.

Усі операційні доходи і витрати поділяються на банківські та небанківські. До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Небанківські доходи і витрати можуть включати інші доходи і витрати, які не відносяться до основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківської діяльності.

Банківські доходи (витрати) поділяються на: процентні доходи(витрати); комісійні доходи (витрати); торговельні доходи (витрати); інші банківські операційні доходи (витрати).

Процентні доходи та прирівняні до них коміcії складають основну частину банківських доходів. Проценти за користування кредитами мають найбільшу питому вагу у доходах банку. Після доходів за кредитами наступними, за значеннями, виступають надходження за інвестиційними цінними паперами, процентний доход за міжбанківськими позиками (без забезпечення та під забезпечення державних цінних паперів). Доход від операцій з цінними паперами може складатися з дисконту та купону, але до процентного доходу за борговими цінними паперами включаються тільки проценти, які були нараховані за такими цінними паперами після їx придбання.

До процентного доходу також входить доход за строковими депозитами, що розміщені в інших банках. Прирівняні до процентів комісiї - це комісії, які обчислюються аналогічно процентам, тобто пропорційно часу i сумі активу. До таких активів належать коміciї за надання гарантій, за зобов'язання надати кошти (кредити, акцепти).

Процентні витрати. Основною складовою таких витрат є процентні виплати за депозитами фізичних та юридичних осіб. Найбільші витрати пов'язані з купівлею строкових депозитів. За вкладами до запитання, як правило, встановлюється невелика плата.

Ще одна стаття видатків, яку банк може відрахувати з поточного доходу - це створення страхового резерву для відшкодування втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних операцій, які відносяться до ocновної діяльності згідно з законодавством.

Комісійні доходи (витрати) - це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими) контрагентам, окрім комісійних, що подібні за природою до процентів.

Торговельні прибутки (збитки) - це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів. До них належать: чисті прибутки (збитки) від діяльності на валютному ринку і ринку банківських металів; чисті прибутки (збитки) від операцій з цінними паперами на продаж; чисті прибутки (збитки) від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

Інші банківські операційні доходи (витрати) - це доходи (витрати) від банківської діяльності, що не включені у вищеперераховані групи, визначені як "Інші" доходи (витрати).

До них належать: доходи (витрати) від цінних паперів з непередбаченим доходом; дивіденди від акцій, що зберігаються як об'єкт торгівлі та капіталовкладень; штрафи, пені, що отримані (сплачені) за банківськими операціями.

Небанківські операційні доходи (витрати) діляться на такі групи: адміністративні витрати; інші небанківські операційні доходи (витрати).

Адміністративні витрати - це витрати, пов'язані з забезпеченням діяльності банківської установи. До них належать: витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії); сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім податку на прибуток; витрати на утримання та експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів; інші експлуатаційні витрати (роботи і послуги, що використовуються банком у процесі комерційної діяльності, SWIFT, винагорода посередникам, охорона тощо).

Інші небанківські операційні доходи (витрати) виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку. До них належать: доходи (витрати) від продажу основних засобів, нематеріальних активів і фінансових інвестицій (вкладень у цінні папери на інвестиції, в асоційовані і дочірні компанії); від орендних операцій; доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, підтримка програмного забезпечення, консультації нефінансового характеру тощо) та інших операцій.

У формуванні прибутку комерційного банку важливу роль відіграє створення резервів. Також у процесі діяльності банку можливе виникнення непередбачених доходів чи витрат.

Непередбачені доходи і витрати можна класифікувати таким чином.

Доходи вважаються непередбаченими, якщо вони відповідають таким ознакам: виникають у разі надзвичайних подій і мають одноразовий характер; прибуток буде визначений тільки за фактом подій; не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів і пасивів).

Доходи та витрати мають визнаватися такими, що належать до того звітного періоду, до якого вони відносяться, незважаючи на те, коли отримується або виплачується готівка чи її еквівалент.

Основним джерелом доходів багатьох комерційних банків є проценти, які утримуються з позичальників за користування позиками. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого в них з'явилась тимчасова потреба.

Більшість комерційних банків беруть плату зі своїх клієнтів за здійснення розрахункових операцій - переказних, акредитивних, інкасових. Ця плата повинна покривати витрати банку на здійснення розрахункових операцій, у тому числі плату банку регіональній розрахунковій палаті за здійснення електронних платежів і касово-регіональному центру регіонального управління Національного банку України за ведення кореспондентського рахунку банку та інші операції.

Прибуток являється важливим показником оцінки діяльності комерційних банків. Він використовується аналітиками для визначення рейтингу банків на підставі їх балансів.

Кінцевим фінансовим результатом діяльності комерційного банку є чистий прибуток.

Доходи і витрати комерційного банку є чинниками першого ряду щодо формування прибутку. В узагальненому вигляді прибуток є різницею між доходами, отриманими банком за відповідний період внаслідок своєї діяльності, та витратами, здійсненими за той же період для забезпечення цієї діяльності.

За своєю структурою доходи, витрати і прибуток комерційного банку відповідають напрямкам його діяльності.

Витрати комерційних банків, як і у будь-якої іншої галузі підприємницької діяльності, можливо розділити на відносно постійні та змінні. Банківська справа відрізняється високоіндивідуальним характером обслуговування. Тому витрати банків у значній мірі постійні. Банківські операції та послуги у будь-якій момент повинні бути доступні клієнтам. У зв'язку з цим банки у короткостроковому періоді не можуть зупиняти операції або різко скоротити штати, як це робиться у виробничих галузях. Це не означає, що керівництво банку немає можливості регулювати витрати у довгостроковому плані за рахунок вдосконалення організаційної структури, автоматизації робіт, розширення або зменшення кола виконуємих операцій. Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату і нарахування на неї, бланки і канцелярські приладдя, утримання приміщення, охорони, охоронної та протипожежної сигналізації, амортизаційні відрахування та деякі інші.

До змінних витрат відносяться виплати процентів по вкладам, депозитам і міжбанківському кредиту, за залишками коштів на поточних рахунках. Вони залежать як від об'єму залучених банком кредитних ресурсів, так і від їх вартості. До них відноситься також плата за послуги регіональної розрахункової палати та регіонального розрахунково-касового центру за здійснення розрахункових операцій, забезпечення готівковими грошима. Змінними можуть бути витрати банка на рекламу, відрядження, поштово-телеграфні витрати та інші.

Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків. Він використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їх балансів.

2. Види та форми кредиту

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

ѕ ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

ѕ ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію - кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

ѕ учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

ѕ кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

ѕ кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

ѕ кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

ѕ нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього.

Безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису - здатність забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма капіталу - позичковий капітал. Зі становленням капіталістичного способу виробництва, коли кредитні ресурси стали важливим джерелом формування промислового і торгового капіталу, позичковий капітал, а разом з ним і кредит набули особливого суспільного значення. Кредит, по суті, став іманентною формою руху позичкового капіталу.

Кредит - це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті - держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті - резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.

За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).

Залежно від сфери економіки, у яку спрямовується позичена вартість, можна виділити:

ѕ виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

ѕ споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

На перший погляд, складається враження, що тільки виробничий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої вартості кредитору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість знищується, «проїдається» і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, споживчий кредит, здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, «знищуючи» вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту.

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види: кредити в промисловість; кредити в сільське господарство; кредити в торгівлю; кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво; кредити в інші галузі.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообороту капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

ѕ кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

ѕ кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва - житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

ѕ кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);

ѕ кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

3. Характеристика діяльності комерційних банків України

Сучасний комерційний банк - це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду. Специфіка діяльності комерційного банку визначається його функціями та операціями. Згідно з Законом України “Про банки та банківську діяльність” банк - це “юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб”.

Залежно від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, у сучасних банківських системах розрізняють:

ѕ універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,

ѕ спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на:

а) обслуговування певної категорії клієнтів - банки з клієнтською спеціалізацією,

б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі - банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів - банки із функціональною спеціалізацією.

Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції); операції, пов'язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше, але саме ці операції є обов'язковими і належать до суто банківських операцій. Згідно зі ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” здійснювати їх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями комерційних банків.

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених (депозитних) та позичених (не депозитних) ресурсів.

Операції з формування власних ресурсів охоплюють:

ѕ операції з формування статутного капіталу банку;

ѕ операції з формування резервного фонду банку;

ѕ операції з формування страхових фондів банку;

ѕ операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;

ѕ операції, пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні та фізичні особи, що постійно обслуговуються в даному банку (клієнти банку), так і юридичні і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку.

У банківській практиці України передбачена можливість вибору банку для постійного обслуговування і для проведення окремих депозитних операцій на вигідних умовах в інших банках. З цією метою банки відкривають рахунки до запитання (поточні, бюджетні) та на строк (депозитні). Наявність залишку грошових коштів на цих рахунках дає можливість банку, що обслуговує власників рахунків, використовувати ці залишки як ресурси для здійснення активних операцій з метою отримання доходу. Пасивні депозитні операції створюють можливість користування тимчасово вільними грошовими коштами інших банків, які зберігаються на кореспондентських рахунках (кошти до запитання) та строкових депозитах (кошти на строк).

Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:

ѕ за категорією вкладника:

ѕ операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

ѕ операції із залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб - на поточні, депозитні рахунки;

ѕ операції із залучення тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів - на кореспондентські та депозитні рахунки;

ѕ за строком:

ѕ операції із залучення тимчасово вільних коштів - на рахунки до запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого використання для поточних розрахунків;

ѕ операції із залучення тимчасово вільних коштів - на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.

Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов'язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку або ресурси не депозитного характеру. Ця частина банківських ресурсів є найоперативнішою щодо залучення. Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються через здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.

Пасивні кредитні операції - це операції комерційного банку, пов'язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит в інших банків на визначених договорами умовах строком від одного дня (кредити овернайт) до кількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора останньої інстанції - Національного банку України, який сьогодні надає кредити під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів. Згідно з чинним законодавством НБУ може здійснювати продаж комерційним банкам кредитів через кредитні тендери, проводити операції з переобліку комерційних векселів, що раніше були обліковані комерційним банком, та видавати кредити овернайт через постійно діючу лінію рефінансування.

Пасивні інвестиційні операції - це операції комерційного банку, пов'язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов'язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Мобілізовані через здійснення пасивних операцій грошові кошти засновників банку, акціонерів, учасників, вкладників, кредиторів та інвесторів акумулюються на кореспондентському рахунку банку (якщо вони надійшли в безготівковій формі) або в касі (якщо вони надійшли готівкою). Розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямками через проведення активних операцій.

Активні операції - це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:

ѕ операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

ѕ розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

ѕ касові операції з приймання і видавання готівки;

ѕ кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

ѕ інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

ѕ фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

ѕ валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

ѕ депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших комерційних банках;

ѕ операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

ѕ операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. за № 2121-ІІІ зі змінами і доповненнями.

2. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368 зі змінами і доповненнями.

3. Постанова Правління НБУ “Положення про кредитування” від 28.09.1995 року № 246.

4. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. / За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

5. Вступ до банківської справи / Під ред. М.І. Савлука. - К.: Лібра, 1998.

6. Васюренко О.В. Банківські операції - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002.

7. Качан. О. О. Банківське право: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер. 2000. - 288 с.

8. Костюченко О.А. Банківське право: Навч. посіб. - К.: А.С.К., 2001. - 576с.

9. Вступ до банківської справи / Під ред. М.І. Савлука. - К.: Лібра, 1998.

10. Васюренко О.В. Банківські операції - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002.