Банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні - це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

Законодавство в сфері регулювання банківської діяльності визначає, що банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції.

До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох посередницьких операцій:

приймати грошові вклади від клієнтів;

надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

здійснювати розрахунки між клієнтами.

Комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України повинна бути двохрівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм зв`язків між ними.

Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;

пов'язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, двохрівнева їх побудова.

На першому рівні знаходиться центральний банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все - підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками.

В зарубіжних країнах до комерційних належить тільки частина банків другого рівня. Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків - кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

Основна визначальна, провідна функція банків за умов перехідної, а згодом і створеної реально цивілізованої економіки - це посередництво у фінансовій і кредитній сфері, обслуговування господарсько-фінансових операцій. Посередництво виражається у процесі продажу рахунків фінансових вимог приватним клієнтам, а також державі.

Одна з функцій комерційних банків проявляється в тому, щоб зменшувати ризик для індивідуальних рахунків за допомогою об'єднання нагромаджень і використання їх для створення великих диверсифікованих груп активів, інакше кажучи, функціональне призначення комерційних банків - це акумуляція, зберігання і використання фінансових ресурсів.

Отже, банківська система - це специфічна економічна та організаційно - правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Вона покликана виконувати такі функції:

трансформаційну;

створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;

забезпечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб`єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають можливість змінювати:

строки грошових капіталів;

їх розміри;

фінансові ризики.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку пов'язана з надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи.

В Книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ зареєстровано близько 300 банків.

Кількісні аспекти організації банківської діяльності в умовах ринку пов'язані з оцінкою достатності числа банків у країні з огляду на їхні можливості повноцінно обслуговувати різні сектори господарства. Критерієм для оптимізації цього параметра має слугувати така кількість банківських установ, яка спроможна:

охопити традиційним кредитно-фінансовим обслуговуванням усі сфери національної економіки й зовнішньоекономічну діяльність;

зайняти усі можливі для банків сегменти грошового ринку і ринку капіталів;

здійснювати увесь спектр операцій, щоб повністю задовольнити попит суб'єктів ринку на банківські послуги.

Однак у реальній дійсності формування кількісного складу банківської системи, особливо при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки, далеко не завжди грунтується на чітко визначених об'єктивних критеріях потреби у створенні нових банків. Унаслідок цього на початкових етапах перехідного періоду в Україні переважав тільки екстенсивний тип розвитку банківської системи, що на рівні з позитивним моментом розширення традиційних сфер банківських операцій і створення конкурентного середовища містив також певний негатив, який виявився згодом у фінансових крахах окремих новоутворених банків.

Позитивним моментом у розвитку банківської системи слід вважати докорінну зміну структури власності на банки, що дістало вираження у русі від повної монополізації банківської справи в руках держави до створення системи приватних комерційних банків та перебування у державній власності тільки двох із них. У результаті структура банківської системи за даним критерієм набуває класичних ознак, за яких верхній рівень - центральний банк - перебуває під контролем держави, а ніжній - комерційні банки - належать приватним особам.

Річ у тому, що значним кількісним змінам структури банківської системи України не завжди відповідають позитивні якісні зрушення. Йдеться насамперед про досить низький рівень капіталізації комерційних банків, адже значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів.

Суттєво вплинула на кредитно-платіжні відносини з підприємствами криза неплатежів. З одного боку, комерційні банки, вбачаючи погіршення платоспроможності підприємств, утримувалися від надання їм нових кредитів, що ще більше погіршувало становище підприємств. З іншого боку, підприємства, опинившись у скрутному фінансовому становищі, не могли виконувати свої зобов'язання не тільки перед іншими підприємствами, але й перед банками. Зростання простроченої заборгованості підприємства за банківські кредити створило серйозну загрозу для ліквідності не тільки окремих банків, але й банківської системи в цілому.

Звуження кредитної діяльності комерційних банків з одночасним наростанням неплатежів за простроченими позиками та зростанням резервів ліквідності підірвали прибутковість банків.

Крім того, і деякі інші внутрібанківські процеси сприяли активізації кризи банківської діяльності. Найбільш відчутні з них - жорстка монетарна політика Національного банку, недостатня оперативність і ефективність контролю з боку Національного банку за діяльністю комерційних банків та недоліки в діяльності самих банків. Але ці внутрібанківські проблеми, так би мовити, лише ускладнюють ситуацію, а першопричина кризи банківської діяльності за межами банківської системи - в нашій економіці. В Україні не має системи страхування ризиків кредитної діяльності і страхування банківських депозитів.

Не маючи інших джерел існування та подальшого розвитку, деякі банки свідомо вдалися до проведення занадто ризикової кредитної політики. При наданні кредитів ними недостатньо приділялась увага вивченню кредитного ризику. Ситуація ускладнювалась тим, що інформація банків про платоспроможність позичальника та стан його господарської діяльності на момент надання кредиту була неповна або недостовірна. Допускалася практика надання кредитів і зовсім без забезпечення, так званих бланкових кредитів, а також кредитів під страхування чи гарантію без належної перевірки статутних документів та фінансового стану фірм-гарантів.

Така тактика роботи банків в умовах загальної економічної кризи призвела до погіршення фінансового стану 25 % комерційних банків.

Не краще склалися справи і на міжбанківському кредитному ринку. За умов браку ліквідних фінансових інструментів банки досить активно проявляли себе на цьому ринку, але надання недостовірної інформації, тобто невчасне віднесення заборгованості на рахунки прострочених кредитів, невідображення прострочених платежів за проценти на кредити і недостатня вимогливість під час вивчення фінансового стану банку позичальника призвели до різкого зростання ризику при наданні міжбанківських кредитів. Саме ці недоліки в кредитній політиці банків посилили кризові явища.

Поглиблення банківської реформи та всебічне зміцнення на цій основі банківської системи, забезпечення на ділі її ефективної підтримки з боку держави розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики. Без кваліфікованого здійснення радикальних заходів у цій сфері економічної діяльності, вирішення всього комплексу завдань ринкової трансформації адміністративної економіки, забезпечення її цивілізованого функціонування неможливо.

Основна спрямованість подальшого реформування банківської системи пов'язується з утвердженням на ділі функціонально розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що передбачає забеспечення Національним банком країни стабілізацію грошового обігу, з одного боку, і здійснення всього комплексу банківських послуг комерційними банками, з іншого. З цією метою потрібно здійснити таку систему заходів:

Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність.

Здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національного банку України. Підтримувати принцип самостійності НБУ і його виключної підзвітності Верховній Раді. Верховна Рада має ухвалити постанову “Про регламент підзвітності НБУ Верховній Раді». Ініціюватиметься також утвердження конституційної норми, за якої голова НБУ призначатиметься на 8 років, що сприятиме стабільності керівництва НБУ. З метою узгодження різних напрямків фінансової та грошово-кредитної діяльності ініціюватиметься заснування Міжвідомчої консультативної Ради по банках.

Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківською діяльністю.

Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їх дискримінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забезпечити правову основу безпосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків і утворення на цій основі конкурентноздатного національного фінансового капіталу.

Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний об'єктивний механізм державної підтримки банківського сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику.

По-друге, необхідно створити для суб'єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, з врахуванням української специфіки.

З метою захисту вкладів громадян треба створити Міжбанківський фонд обов'язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи.

Необхідно створити дійовий механізм застави майна.

2. Складники комерційних банків. Спадкове розпорядження

Комерційні банки можуть розглядатися у двох аспектах -- широкому та вузькому. В широкому розумінні комерційний банк -- це будь який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи, після центрального банку. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій всі банки, крім центрального, по суті називаються комерційними.

У вузькому розумінні комерційний банк -- це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківський практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою комерційних банків діє велика група інших банків другого рівня, які не називаються комерційними. В подальшому у цій роботі буде використовуватися поняття комерційного банку в тому розумінні, яке прийнято в української практиці.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

-- принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

-- принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Українська банківська практика переважно орієнтується на принцип сегментування. Але незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються по набору операцій та послуг, що надаються.

Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки, такі банки прийнято називати універсальними.

Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються спеціалізованими.

Спеціалізація може бути функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операцій, наприклад, іпотечних, кредитних тощо, та галузевою чи секторовою, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні банки.

В Україні за набором операцій, що виконуються, переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універсальних.

Виходячи з досвіду західних країн, всі універсальні банки можна об'єднати в 3 групи: комерційні банки (у вузькому розумінні); ощадні банки; кооперативні банки. Відрізняються між собою ці групи банків правовою формою, набором клієнтури та цілями діяльності.

Комерційні банки (у вузькому розумінні) обслуговують насамперед підприємства та організації різних галузей народного господарства, а також фізичних осіб. Правовою формою їх організації є переважно акціонерна. Банківські акціонерні товариства можуть бути відкритого та закритого типу. Акціонерами можуть бути юридичні та фізичні особи.

Серед юридичних осіб переважають акціонерні компанії, але можуть бути і приватні фірми, громадські об'єднання, державні підприємства та організації. Так, значна частина акціонерного капіталу двох найбільш комерційних банків України (Промінвестбанку, Укрсоцбанку) належить державі, а серед їх акціонерів переважають фізичні особи, зокрема працівники цих банків.

Таблиця 1 - Відмінні риси окремих видів комерційних банків

Світова практика знає цілий ряд великих банків, які базуються на приватній власності, тобто не є акціонерами. Це, як правило, старі банки, створені багатими сім'ями ще на початку 19 сторіччя. Вони мають солідну репутацію, спеціалізуються на обслуговуванні обраної клієнтури. Багато приватних банків є у Великобританії, Німеччині, Швейцарії. Проте провідні позиції на грошових ринках усіх країн займають акціонерні комерційні банки.

Разом з тим у всьому світі спостерігається тенденція до послаблення ролі комерційних банків на грошових ринках. Так, в США частка комерційних банків в загальному обсязі всіх активів фінансових посередників грошового ринку знизилася за період 1945 - 1985 р.р. з близько 75 % до 40 %, а частка їх в активах всіх депозитних банків за цей період знизилася з 87 % до 64 %. Це спричинено швидким розвитком небанківських фінансово-кредитних посередників (в США насамперед -- пенсійні фонди та страхові компаній), а також прискоренням універсалізації діяльності таких раніше спеціалізованих банків як ощадна каси та кредитні союзи.

Другу групу універсальних банків утворюють ощадні інститути. В Україні мережа ощадних інститутів представлена одним банком -- Ощадним банком, який за кількістю філій та зайнятих працівників є найбільшим банком і займає домінуючі позиції на ринку заощаджень.

На Ощадбанк України припадає 76,0 % всіх банківських вкладів населення, з них 56,0 % вкладів до запитання, 4,0 % строкових вкладів до 1 року і 38,0 % строкових вкладів більше 1 року. Сьогодні Ощадбанк -- це досить спеціалізований депозитний інститут.

Третю групу універсальних банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки, кредитні товариства тощо). За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники), або профспілками. Це широко розгалужена мережа кредитних інститутів з великою кількістю окремих установ.

В Україні система кредитних товариств тільки починає розвиватися. Найбільш відомим представником цієї групи банків є Експобанк, що функціонує в Києві.

Характерною ознакою кредитних товариств, як окремого виду універсальних банків, є те, що вони базують свою діяльність на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позички -- короткострокові, середньострокові та довгострокові. Проте в останній час ці банки вивели свою діяльність за межі обслуговування тільки своїх членів, стали приймати всі види вкладів від інших осіб і надавати всім широкий спектр послуг. Тому вони істотно наблизилися за характером діяльності до звичайних комерційних банків.

Що стосується поняття спадкового розпорядження, то тут застосовуються наступні положення.

Для внесків у Ощадбанках застосовується особливий режим спадкування: якщо на внесок в Ощадному банку є заповідальне розпорядження вкладника, норми спадкового права щодо такого внеску не діють. І навпаки, якщо заповідального розпорядження немає, внесок в Ощадному банку спадкується в тому ж порядку, що і все спадкове майно.

Отже, для внесків в Ощадному банку, у відношенні яких зроблене заповідальне розпорядження, встановлене особливий правовий режим:

а) для одержання такого внеску не потрібно свідоцтва про право на спадщину;

б) для його одержання не потрібно чекати спливу якогось визначеного терміна з моменту смерті вкладника й у той же час не передбачається якийсь максимальний термін на одержання внеску;

в) із такого внеску не виділяється обов'язкова частка і він не приймається до уваги при розрахунку обов'язкової частки;

г) із такого внеску не можуть бути задоволені претензії кредиторів мертвого вкладника;

д) особи, що одержують такий внесок, звільняються від обов'язків по відшкодуванню витрат по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, на його похорон, на утримання осіб, що знаходилися на його утриманні і т.д.

3. Тестові запитання

До комерційних банків відносяться:

Ощадбанк;