Зміст

• Вступ
• 1. Особливості управління кредитною діяльністю комерційних банків України
• 2. Основні показники прибутковості комерційного банку
• 3. Задача
• Висновок
• Література
• Додатки

Вступ

Функціонування сучасної економіки будь-якої країни неможливе без ефективно діючої банківської системи. Банки різних рівнів глибоко проникають у сферу виробництва і активно впливають на економічні та соціальні процеси у суспільстві. Банківська справа є однією з тих сфер суспільного життя, щодо якої рідко хто може дозволити собі повну непоінформованість.

Як показують час та економічна дійсність, спосіб і рівень життя населення суттєво залежить від діяльності банків, їх надійності, намагання збільшувати обсяги кредитів, депозитів та інших видів послуг, що пропонуються як фізичним особам, так і підприємствам, в яких зайнято більшість громадян. Постійна увага та інтерес до проблем розвитку банківської справи зумовлені значною роллю, яку відіграють банки у процесах формування міжнародних фінансових ринків та в системі світового господарства в цілому.

В сучасних умовах банківська справа є однією з найдинамічних сфер підприємницької діяльності. Відійшли в минуле часи, коли банківський бізнес був порівняно простим та безпечним, а жорстке регулювання обмежувало можливості менеджерів щодо прийняття управлінських рішень. Технологічна революція, інфляційні процеси, посилення конкурентної боротьби, дерегулювання банківської діяльності сприяли формуванню агресивніших стратегій у банківському менеджменті, які супроводжуються підвищеним рівнем ризиків.

Через те, що враховувати фактори ризику та керувати стає дедалі складніше, погіршується якість активів банку, знижується ефективність операцій, а зрештою, може виникнути кризова ситуація.

1. Особливості управління кредитною діяльністю комерційних банків України

Кредитування є пріоритетною економічною функцією банків. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

У структурі банківських активів кредити становлять близько 50 - 60 % і забезпечують 2/3 усіх доходів. Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але разом з тим і найризикованішими.

Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають як в абсолютних, так і у відносних показниках (додаток 3). Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним або фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру.

У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Кредитний портфель -- це сукупність усіх кредитів, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі банківського балансу кредитний портфель розглядається як одне ціле та складова активів банку, котра характеризується показниками дохідності та відповідним рівнем ризику.

Дохідність і ризик -- основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком.

Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позички фізичним особам.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

* офіційна кредитна політика банку;

* правила регулювання банківської діяльності;

* величина капіталу банку;

* досвід і кваліфікація менеджерів;

* рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

Одним з головних завдань, що постають перед менеджментом у сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, визначає пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля банку. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Кредитна політика банку регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля. Положення кредитної політики необхідно зафіксувати письмово й затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті працівники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, що відбивала б напрями та специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень допустимого ризику, права й обов'язки кредитних працівників (додаток 1).

Документальне оформлення кредитної політики є обов'язковим. Під час перевірки діяльності банків органами нагляду перший крок полягає в тому, щоб з'ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням кредитної політики. Якщо банк має високоризиковий кредитний портфель, але це узгоджується з документально зафіксованою кредитною політикою, то органи нагляду не мають права на санкції.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють суттєву роль у процесі формування кредитного портфеля.

Так, Національним банком України встановлено вимоги щодо порядку надання кредитів та обов'язкові нормативи кредитного ризику.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) визначається як відношення суми всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов'язань щодо цього контрагента, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 25 % (наведені нормативні значення стосуються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативні значення встановлюються диференційовано).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначається як відношення суми всіх великих кредитів (за мінусом фактично сформованих резервів) до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог і позабалансових зобов'язань щодо одного контрагента (або групи пов'язаних контрагентів) становить 10 % і більше від величини регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань щодо цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), визначається як співвідношення суми сукупних зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 % суми всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 40 %.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених і запозичених коштів, а отже, і на обсяг кредитних ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується для встановлення лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків, адже всі встановлені Національним банком України нормативи з кредитування розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активних операцій. Проте висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризикованим напрямам розміщення коштів.

У такому разі обсяг кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших активних операцій.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів.

На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позичкою.

Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику -- одне з найскладніших завдань, що постає перед менеджментом банку у процесі формування кредитного портфеля.

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу.

Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;

основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування;

принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.

Відповідальність за розробку кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на Кредитний комітет, який очолює, як правило, перший керівник комерційного банку.

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

У загальному вигляді кредитна політика має відображати такі ключові моменти:

організація кредитної діяльності;

управління кредитним портфелем;

контроль над кредитним процесом;

ліміти з окремих напрямків кредитування;

механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг);

формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є:

стандарти кредитування;

кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування. Основне завдання стандартів кредитування - визначити практичні дії з реалізації кредитної політики.

У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

порядок збирання та аналізу фінансової інформації;

вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительств;

правила організації кредитного процесу;

порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

вимоги щодо оформлення кредитної документації;

зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

Зміст і структура стандартів кредитування можуть відрізнятись у різних банків, але, як правило, в них містяться наступні важливі моменти:

опис системи кредитних повноважень працівників банку;

перелік видів кредитів, видача яких відповідає кредитній політиці банку, а також перелік неприйнятних для банку видів кредитів;

назви сфер господарювання та регіонів, де кредитна активність банку є пріоритетною;

процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;

порядок видачі позик працівникам банку тощо.

Другою складовою методичного забезпечення процесу реалізації кредитної політики виступають кредитні інструкції.

Кредитна інструкція - це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно зробити кроки з відстежуванням кредитної історії або яких заходів необхідно вжити для мінімізації частки проблемних кредитів у портфелі банку.

Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Розробка кредитної політики повинна включати підготовку Меморандуму (керівництва) з кредитної політики, покликаного забезпечити реалізацію стратегічних цілей банківської діяльності у сфері кредитування. Підготовкою цього документа, як і здійсненням контролю за виконанням його вимог, повинен займатись Кредитний комітет банку.

Меморандум є конфіденційним документом, оскільки він містить стратегію та методи банківської кредитної політики, і навіть у межах банку доводиться до відома тільки тих працівників, що безпосередньо беруть участь у процесі банківського кредитування.

У цілому в Меморандумі з кредитної політики повинні бути відображені всі етапи кредитного процесу - від збирання інформації і вивчення кредитної історії позичальника до кредитного моніторингу та механізму формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Виступаючи головним інструментом реалізації кредитної політики, Меморандум служить основою для контролю та спостереження за організацією кредитного процесу, є інструктивним матеріалом для працівників підрозділів, що здійснюють кредитування, виступає інструментом контролю за виконанням вимог кредитних інструкцій для керівників кредитних підрозділів.

Меморандум з кредитної політики встановлює вимоги, на основі яких здійснюються перевірки позичальників співробітниками відділу кредитного аналізу банку, а також визначає механізм внесення коректив у поточну внутрішню кредитну політику банку.

Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій.

Суттєве значення має організація роботи з підбору кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.

Спираючись на механізми реалізації кредитної політики, практичне виконання яких є основним завданням кредитного підрозділу банку, а також на структурування процесу надання банківських кредитів (основні етапи якого розглядаються у наступному підрозділі), організаційна структура кредитного департаменту банку може бути подана у вигляді схеми (рис. 6.1).

Що стосується кадрової проблеми, то до роботи на визначальних напрямках у відповідних підрозділах повинні залучатись висококваліфіковані фахівці, які мають досвід фінансово-аналітичної роботи, добре обізнані з існуючим механізмом правового регулювання кредитних відносин, мають необхідні знання в галузі ринкової кон'юнктури, спроможні прогнозувати та відстежувати тенденції розвитку відповідних сфер господарювання, мають практичні навички управління ризиками кредитної діяльності комерційних банків.

2. Доходи банку, їх структура та джерела формування

Мета проведення кредитних операцій банку полягає в одержанні доходів, а тому саме цей параметр є визначальним у виборі напряму кредитування.

Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується правилом -- видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов.

Дохідність характеризується абсолютними (сума доходів у грошовому вираженні) та відносними показниками (середній рівень дохідності кредитних ресурсів).

У загальному випадку дохідність кредитного портфеля банку протягом зафіксованого періоду залежить від обсягу портфеля та рівня відсоткових ставок за кредитами.

Останній є узагальнюючим показником, оскільки через рівень відсоткової ставки опосередковано враховуються й такі чинники, як тривалість користування кредитом (триваліший термін --- вища ставка), ступінь ризику, метод нарахування та спосіб сплати відсотків, забезпеченість позички. Дохід за кредитною операцією (в межах року) обчислюється за формулою:

Еі= rі* Vі*( ti/ BS) (1)

де Еі -- дохід за і-ю кредитною операцією (у грошовому вираженні); rі -- відсоткова ставка за і-м кредитом (річна); Vі -- сума і-го кредиту (у грошовому вираженні); ti -- період кредитування за і-м кредитом (дні); BS -- база розрахунку (360 чи 365 днів).

Доходи кредитного портфеля банку формуються також за рахунок проведення заставних та дисконтних операцій з векселями, за якими порядок обчислення доходів інший.

Дохід за вексельними операціями формується у вигляді дисконту й обчислюється за формулою:

Еі= dl* Sl*( tl/ BS) (2)

де Еі -- дохід за і-ю вексельною операцією (у грошовому вираженні); dі -- ставка, за якою обліковується l-й вексель (річна); Sl -- сума, на яку видано l-й вексель; tl -- період до дати погашення l-го векселя (дні).

Дохід кредитного портфеля формується за рахунок усіх доходів, одержаних банком від проведення операцій кредитного характеру за певний період:

Е=, (3)

де N -- кількість кредитів у портфелі; L -- кількість інших операцій кредитного характеру.

Узагальнюючим показником є рівень дохідності кредитного портфеля, що розраховується як відношення суми доходів від кредитних операцій до обсягу наданих кредитів:

d=(E/V)*100 (4)

де d -- дохідність кредитного портфеля (у відсотках); V-- обсяг кредитного портфеля банку.

Рівень дохідності кредитного портфеля банку залежить від таких економічних чинників:

-- ринкова ставка відсотка;

-- обсяг і структура кредитного портфеля;

-- умови конкуренції на банківському ринку;

-- власні можливості банку щодо вибору напрямів та об'єктів кредитування.

На рівень відсоткової ставки за кредитом безпосередньо впливає рівень кредитного ризику кожного позичальника. Високий рівень ризику зумовлює й вищу кредитну ставку, і навпаки. Крім того, кредитна ставка формується під впливом таких зовнішніх і внутрішніх чинників:

¦ попит і пропонування на ринку кредитів;

¦ рівень конкуренції;

¦ рівень кредитного ризику конкретного клієнта;

¦ кредитна політика банку;

¦ категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з цим позичальником;

¦ загальний рівень прибутковості всіх зв'язків з клієнтом;

¦ вартість кредитних ресурсів для банку;

¦ рівень базових ставок на ринку;

¦ форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.

Усі ці чинники по-різному впливають на ставку конкретного кредиту. Наприклад, високий рівень кредитного ризику клієнта підвищує ставку, а надання забезпечення знижує кредитний ризик. Але з наданням забезпечення у формі застави матеріальних цінностей зростають витрати банку, зумовлені необхідністю зберігання застави чи контролю за її станом і ліквідністю. Ці витрати необхідно враховувати, встановлюючи кредитну ставку.

За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кредитні ставки на певному рівні, який був би прийнятний для клієнтів і приносив би прибуток. Кредитна ставка має бути достатньо низькою, аби позичальник не звернувся до іншого банку.

Тому на висококонкурентних ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті процентна маржа банків має тенденцію до скорочення.

У процесі кредитування значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом.

Метод «вартість плюс». Враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку з надання кредиту. Відсоткова ставка за кредитом включає:

¦ вартість залучення кредитних ресурсів для банку;

¦ операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо);

¦ премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

¦ премію за ризик, зумовлений тривалістю періоду кредитування;

¦ бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечить достатні виплати акціонерам банку.

Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації.

Головний недолік методу -- ігнорування ринкових чинників, таких як попит і пропонування, стан кредитного ринку, конкуренція, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Метод «базова ставка плюс». Сутність полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропонування міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR), інші ставки, що є загальноприйнятними на конкретних ринках (на українському ринку -- це ставка KIBOR).

Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом і премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Величина кредитного спреду диференціюється залежно від категорії клієнта і його кредитоспроможності. На міжнародних ринках для першокласних позичальників кредитний спред дорівнює нулю. У разі надання кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних, кредитний спред становить 0,25-5 % і вище (додаток 2). Оскільки базова ставка складається як середньоринкова, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат.

Такий метод ціноутворення виник у часи великої депресії в 30-ті роки минулого століття у США і відомий як модель цінового лідерства. 30 найбільших банків США встановили так звану ставку першокласного позичальника (прайм-ставка), тобто ставку, за якою надавались короткострокові кредити найбільш кредитоспроможним клієнтам. Тоді це була найнижча кредитна ставка. Час від часу прайм-ставка переглядалася банками з урахувнням попиту і пропонування на ринку. Згодом прайм-ставка втратила своє пріоритетне значення насамперед через те, що виникла та набула популярності ставка LIBOR.

Інтернаціоналізація банківської справи, перехід провідних банків на розрахунки в євродоларах сприяли зростанню популярності LIBOR, яка стала загальноприйнятою базовою ставкою для більшості як міжнародних, так і національних ринків. Завдяки цьому клієнти можуть порівнювати умови кредитування на різних ринках. Крім того, ставка LIBOR нижча за прайм-ставку в середньому на 0,75-1 % і є найнижчою кредитною ставкою на міжнародних фінансових ринках (додаток 4).

Переваги цього методу -- простота, необов'язковість точного врахування витрат за кожним кредитом, зручність застосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, урахування впливу конкуренції.

Метод «надбавки» має на увазі визначення кредитної ставки як суми процентних витрат із залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик і прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим компаніям на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити «овернайт». З розвитком ринку комерційних паперів великі компанії дістали змогу самостійно залучати кошти, не користуючись послугами банків. Це спонукало банки до зниження кредитних ставок для збереження вигідної клієнтури. У США багато банків пропонують кредити великим корпораціям на короткі терміни за низькими ставками, розрахованими за методом «надбавки». У такому разі маржа звичайно становить 0,35-0,75 %, у результаті чого кредитна ставка стає нижчою за прайм-ставку. Досить значні обсяги таких кредитів дозволяють банкам одержувати прибутки навіть за мінімального рівня відсоткових ставок.

Практика встановлення невеликих надбавок під час визначення кредитних ставок за цим методом сприяла його поширенню та популяризації. Дослідження показали, що близько'90% обсягів кредитних портфелів 48 найбільших банків США становлять кредити, надані за ставками, нижчими за прайм-рейт. Витрати банку із залучення коштів залежать від ставок грошового ринку, які одночасно служать базою для розрахунку кредитних ставок.

Метод «аналізу дохідності клієнта» базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють аналізу прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів і витрат з обслуговування кожного клієнта, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв'язки з банком. Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів.

Доходи банку від операцій з клієнтом включають проценти та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання трастових, консультативних, інформаційних послуг. Витрати складаються із заробітної плати банківських працівників, які обслуговують клієнта, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку й обробку рахунків. Якщо різниця між доходами і витратами перевищує середню норму прибутковості банку, то ставку за кредитом може бути знижено.

Метод «аналізу дохідності клієнта» має певні недоліки: складність, громіздкість, необхідність розробки докладної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта. Часто аналіз дохідності включає консолідовані дані не лише самого позичальника, а також і його дочірніх компаній, найбільших акціонерів та вищого керівництва. З розширенням спектра пропонованих банком послуг цей метод дедалі ускладнюється та потребує застосування автоматизованих систем обліку й аналізу. Такий підхід до управління кредитною діяльністю корисний для виявлення най-прибутковіших клієнтів і видів банківських послуг та операцій.

Системи нарахування процентів за кредитами. Крім методів установлення кредитної ставки вартість кредиту залежить і від обраної системи нарахування відсотків за позичкою. Відсоткові ставки за кредитами можуть бути фіксовані, якщо вони визначаються в момент видачі кредиту і лишаються незмінними протягом усього періоду кредитування, або плаваючими, тобто такими, що переглядаються періодично. Коли відбувається загальне зниження ставок на ринку, для банку вигіднішою є фіксована ставка за кредитами, а в разі зростання ставок -- плаваюча.

У банківській практиці використовують три основні системи нарахування процентів:

¦ американська -- база 360 днів і 30 днів у кожному місяці;

¦ англійська -- база 365 (366) днів (фактична) і фактична кількість днів у кожному місяці;

¦ європейська -- база 360 днів і фактична кількість днів у кожному місяці.

У кредитному договорі обов'язково фіксується обрана система нарахування процентів і правила встановлення ставок (фіксована чи плаваюча).

Оцінювання ефективності кредитної діяльності банку має важливе значення в системі прийняття управлінських рішень. Ефективність управління кредитним портфелем банку визначається за співвідношенням між такими параметрами, як рівень дохідності та величина кредитного ризику портфеля.

Ризик кредитного портфеля найадекватніше оцінюється через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку, тобто частини резерву, розрахованої за кредитами категорій: під контролем, субстан-дартні, сумнівні, безнадійні. Фактично цей показник відображає суму коштів, які з високою ймовірністю банк недоотримає. Інформаційною базою таких розрахунків служать дані аналітичного обліку.

Інша частина резерву -- під стандартну заборгованість та нестандартну заборгованість за іншими операціями, що підлягають резервуванню (крім кредитних) -- не відображає ризик кредитного портфеля, тому може спотворити результати аналізу його ефективності.

Оскільки резерв під стандартну заборгованість за кредитними операціями створюється за всіма без винятку кредитними операціями, навіть найбільш надійними, то він не свідчить про підвищений ризик банку, а є своєрідним «перестрахуванням». Наприклад, у США резервів за двома першими групами кредитів -- стандартними і спеціально згаданими -- взагалі не створюють (див. табл. 5.2).

Показник ризику кредитного портфеля банку знаходять як відношення розрахункового значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку до вартості всього кредитного портфеля (у відсотках):

IR=R/V*100 (4)

де ІR -- показник ризику кредитного портфеля; R -- розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку; V -- обсяг кредитного портфеля банку.

У теорії обґрунтовано кілька коефіцієнтів ефективності управління портфелями активів, які використовуються для прийняття управлінських рішень в процесі формування ефективних портфелів. У загальному випадку коефіцієнт ефективності управління портфелем є відношенням різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та ставкою без ризику до показника, який відображає ризик портфеля. Це коефіцієнти Шарпа, Трейнора, коефіцієнт відносної дюрації (докладно їх зміст розглянуто в процесі визначення ефективності портфеля цінних паперів банку), котрі загалом мають однакову структуру, але відрізняються за способами вимірювання ризикованості портфеля.

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, яку отримує його власник за ризик, котрий він взяв на себе, придбавши певні активи в процесі формування свого портфеля. При цьому слід звернути увагу, що в коефіцієнтах ефективності, обґрунтованих у портфельній теорії, береться до уваги інвестиційний ризик (імовірність недоодержання доходів за портфельними активами).

У процесі управління кредитним портфелем банку пріоритетне значення має кредитний ризик. Тож показники, які заведено застосовувати в прийомах портфельного аналізу, для оцінки ефективності кредитної діяльності використовувати без змін не коректно. Оскільки кредитні операції по суті є різновидом інвестиційної діяльності, то, спираючись на обґрунтовані у портфельній теорії коефіцієнти ефективності, введемо аналогічний показник, який враховує не інвестиційний, а кредитний ризик.

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем банку визначається за формулою:

kC=(d-r0)/IR (5)

де kС -- коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем; d -- дохідність портфеля; r0 -- ставка без ризику; IR -- показник ризику кредитного портфеля.

Розглянемо економічний зміст показника ефективності. Без-ризикова кредитна ставка r0 показує рівень дохідності портфеля, сформованого наданням кредитів тільки першокласним позичальникам із рейтингом, наприклад, ААА за системою Standard&Poors. Зауважимо, що назва «ставка без ризику» є досить умовною й означає не цілковиту відсутність ризику, а лише його мінімальний (найнижчий із усіх можливих варіантів) рівень. Як правило, така ставка дорівнює базовій ставці, яка діє на даному кредитному ринку (LIBOR, prime-rate, ставка рефінансування, ставка за цінними паперами уряду), хоча в окремих випадках може й відрізнятися від неї.

Коли кредит надано позичальнику, з яким пов'язується певний ризик, то кредитна ставка перевищує базову на величину кредитного спреду, котрий відображає рівень ризику клієнта.

Величина кредитного спреду залежить від умов конкретного ринку та загальної економічної ситуації.

Наприклад, на міжнародних ринках для позичальників з рейтингом ВВ кредитна ставка перевищує базову на 1,5-2 %, з рейтингом В - на 5 %, а для клієнтів з найнижчим рейтингом ССС кредитний спред досягає 6-12 % (додаток 2).

Таким чином, надавши кредити позичальникам з рейтингом, нижчим за ААА, банк має змогу сформувати кредитний портфель з дохідністю г, яка буде відрізнятися від безризикової ставки. Тоді коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем покаже величину додаткових доходів понад рівень дохідності без-ризикового кредитного портфеля, котру одержить банк в розрахунку на одиницю прийнятого кредитного ризику. Вище значення коефіцієнта означає ефективніше управління кредитним портфелем комерційного банку і розцінюється як більш привабливе.

Найбільші ускладнення у вітчизняній дійсності у процесі практичного застосування коефіцієнта ефективності викликає адекватне визначення безризикової ставки.

В розвинутих економічних системах за таку ставку, як правило, беруть ставку за казначейськими зобов'язаннями уряду, оскільки там існує висока впевненість у платоспроможності держави.

За ставку без ризику можна брати і міжбанківські ставки, але вони відрізняються високою волатильністю і не завжди є об'єктивним індикатором стану фінансового ринку.

Облікова ставка може бути орієнтиром тоді, коли НБУ рефінансує комерційні банки та викуповує надлишкові кошти через проведення депозитних аукціонів. Починаючи з квітня 2001 р. НБУ рефінансує комерційні банки (правда, виключно під заставу державних облігацій) і щоденно оголошує відсоткову ставку за короткостроковими кредитами (овернайт), регулюючи в такий спосіб їх вартість. З початку проведення аукціонів ставки були досить стабільними, що уможливлює їх використання як безризикової ставки.

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем може бути використаний банком у процесі перспективного або ретроспективного аналізу. Перспективний аналіз проводиться на стадії формування кредитного портфеля і дозволяє порівняти ефективність різних варіантів розміщення ресурсів. Крім того, цей підхід можна використати для формування портфеля заданої якості.

Для цього слід встановити внутрішній ліміт ефективності кредитних операцій -- граничний рівень, нижче за який видача кредиту визнаватиметься за недоцільну. У результаті буде сформовано оптимальний з погляду співвідношення доходу та ризику кредитний портфель.

Ретроспективний аналіз дозволяє оцінити результати управління кредитним портфелем банку у порівнянні з очікуваними (плановими) значеннями коефіцієнтів ефективності, а також з аналогічними показниками діяльності інших банків або із ринковим портфелем.

За результатами ретроспективного аналізу виявляють динаміку ефективності кредитного портфеля та її відповідність стратегії управління банком.

У вітчизняній практиці методика оцінки ефективності кредитної діяльності ще не набула поширення, що зумовлено браком інформаційного забезпечення для оцінки рівня ризику та вибором адекватної безризикової ставки. Тому банки, які зважаться на проведення власних досліджень і створення інформаційних систем, матимуть безсумнівні переваги, оскільки першими освоять техніку та методику комплексного дослідження ринку, а це дозволить їм зайняти достатньо міцні позиції порівняно з конкурентами.

3. Задача

Використовуючи дані щодо обсягу власних коштів банків та їх класифікованих активів, зважених із урахуванням ступеню ризику:

Таблиця 1 - Власні кошти банків, млн. грн.

Дата	Банк А	БанкБ	Банк В
	власні кошти	активи класифіковані	власні кошти	активи класифіковані	власні кошти	активи класифіковані
01.01.2000	12,2	53	12,4	54	12,3	52
01.07.2000	12,2	74	22,4	98	12,9	56
01.01.2001	20,0	95	22,4	102	13,6	61
01.07.2001	20,0	118	36,0	185	14,2	68
01.01.2002	20,0	134	36,0	240	16,2	95
01.07.2002	23,2	167	36,0	264	16,5	112
01.01.2003	23,2	188	36,0	297	16,8	123
01.07.2003	23,2	196	36,0	315	17,1	134
01.01.2004	23,2	204	120,0	420	17,3	146
01.07.2004	26,2	250	120,0	870	17,5	165

1. Проаналізуйте по кожному з банків динаміку власних коштів, класифікованих активів та рівня платоспроможності.

Як видно з розрахунків, по банку А власні кошти з а період з 01.01.2000 по 01.07.2004 зросли на 14 млн. грн., або на 214,75 %, а класифіковані активи на 197 млн. грн., або на 471,7 млн. грн. По банку Б ці показники становлять відповідно, 107,6 млн. грн. (967,74 %) та 816 млн. грн. (1611,11 %); по банку В 5,2 млн. грн. (142,28 %) та 113 млн. грн. (317,31 %).

Отже, з проведених розрахунків можна сказати, що найбільше зростання капіталу відбувається в банку Б. За аналізує мий період власні кошти банку зросли з 12,4 млн. грн. і до 120 млн., а класифіковані активи з 54 і до 870 млн. грн.

Платоспроможність банку -- це достатність власних коштів банку для захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку.

Норматив платоспроможності відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку. Значення даного показника визначається як відношення власних коштів та активів класифікованих; воно повинно становити не менше 10 %.

Таблиця 2 - Норматив платоспроможності

Дата	Банк А	Банк Б	Банк В
	власні кошти	активи класифіковані	власні кошти	активи класифіковані	власні кошти	активи класифіковані
01.01.2000	12,20	53,00	12,40	54,00	12,30	52,00
01.07.2000	12,20	74,00	22,40	98,00	12,90	56,00
млн. грн.	0,00	21,00	10,00	44,00	0,60	4,00
%	100,00	139,62	180,65	181,48	104,88	107,69
01.01.2001	20,00	95,00	22,40	102,00	13,60	61,00
млн. грн.	7,80	21,00	0,00	4,00	0,70	5,00
%	163,93	128,38	100,00	104,08	105,43	108,93
01.07.2001	20,00	118,00	36,00	185,00	14,20	68,00
млн. грн.	0,00	23,00	13,60	83,00	0,60	7,00
%	100,00	124,21	160,71	181,37	104,41	111,48
01.01.2002	20,00	134,00	36,00	240,00	16,20	95,00
млн. грн.	0,00	16,00	0,00	55,00	2,00	27,00
%	100,00	113,56	100,00	129,73	114,08	139,71
01.07.2002	23,20	167,00	36,00	264,00	16,50	112,00
млн. грн.	3,20	33,00	0,00	24,00	0,30	17,00
%	116,00	124,63	100,00	110,00	101,85	117,89
01.01.2003	23,20	188,00	36,00	297,00	16,80	123,00
млн. грн.	0,00	21,00	0,00	33,00	0,30	11,00
%	100,00	112,57	100,00	112,50	101,82	109,82
01.07.2003	23,20	196,00	36,00	315,00	17,10	134,00
млн. грн.	0,00	8,00	0,00	18,00	0,30	11,00
%	100,00	104,26	100,00	106,06	101,79	108,94
01.01.2004	23,20	204,00	120,00	420,00	17,30	146,00
млн. грн.	0,00	8,00	84,00	105,00	0,20	12,00
%	100,00	104,08	333,33	133,33	101,17	108,96
01.07.2004	26,20	250,00	120,00	870,00	17,50	165,00
млн. грн.	3,00	46,00	0,00	450,00	0,20	19,00
%	112,93	122,55	100,00	207,14	101,16	113,01
млн. грн.	14,00	197,00	107,60	816,00	5,20	113,00
%	214,75	471,70	967,74	1611,11	142,28	317,31

Розрахунки показують, що норматив платоспроможності у всіх банках на протязі аналізуємого періоду є не нижче встановленого.

2. Зробіть висновки щодо достатності рівня платоспроможності банків і вкажіть, якої стратегії розвитку дотримуються менеджери кожного з банків.

Як видно з вище проведених розрахунків, на початок аналізуємого періоду платоспроможність банку була на досить високому рівні, а по мірі нарощення капіталу вона дещо знижувалася, але не перейшла дозволену межу. Було виявлено, що найбвльше зростання капіталу відбувалося в банку Б. Менеджмент банку використовує зовнішні джерела зростання капітальної бази для того, щоб забезпечити швидке отримання великих обсягів коштів.

У практичній діяльності банки застосовують три основні стратегії управління ліквідністю, які, по суті, є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку:

* стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

* стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);

* стратегія збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Кожна зі стратегій має свої переваги і вади, а економічна доцільність їх застосування визначається характеристиками банківських портфелів, станом фінансових ринків, особливостями зовнішнього середовища.

На мою думку менеджмент банків дотримується стратегії збалансованого управління ліквідністю.

3. Які заходи повинен вживати банк щодо покращення показника платоспроможності, і які заходи може вжити НБУ до комерційного банку за порушення цього показника?

Для покращення показника платоспроможності банки повинні нарощувати основний капітал, або залишити його на місці та зменшувати активи - але це може негативно відобразитися на його діяльності.

Якщо за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки встановлено факти невиконання банками економічних нормативів, то до банків мають застосовуватися заходи впливу згідно зі статтею 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку з питань застосування заходів впливу.

4. Підготуйте план нарощування власного капіталу для кожного з банків.

За економічним змістом капітал банку -- це власні кошти засновників або акціонерів (власників банку), внесені ними на свій ризик для отримання доходів. Ризик власників полягає в тому, що рівень дохідності капіталу може бути низьким або діяльність спричиниться до збитків, банк збанкрутує, через що вони можуть втратити свої кошти.

Для нарощування власного капіталу необхідно за рахунок прибутку створювати спеціальні фонди, що включаються до складу капіталу і призначені для виробничого та соціального розвитку банківської установи.

У банківській практиці використовуються два методи поповнення капіталу:

* метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;

* метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку -- найприйнятніша та порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази не розширює коло власників, а отже, дозволяє зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і уникнути зниження дохідності акцій унаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Переваги методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

* незалежність від кон'юнктури ринку;

* немає витрат із залучення капіталу зовні;

* простота застосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерського рахунка на інший;

* немає загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

* повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків;

* виникнення проблеми зменшення дивідендів;

* повільне нарощування капіталу.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами:

1) емісія акцій;

2) емісія капітальних боргових зобов'язань (субординований борг);

3) продаж активів та оренда нерухомості.

5. За допомогою економіко-математичних методів спрогнозуйте майбутні показники капіталу і активів банків (на наступний рік) за тенденціями, що склалися, та з урахуванням ваших пропозицій. Результати подайте в графічному вигляді і зробіть відповідні висновки.

При прогнозуванні було використано трендовий аналіз.

Вихідна функція - Y=ax2+bx+c



Рисунок 1 - Для банку А

Рисунок 2 - Для банку Б

Як видно з даних рисунків, найбільш стрімкий розвиток має банк Б. В наступному періоді його власний капітал та класифіковані активи повинні зрости ще більше, ніж в інших банках.

Висновок

Кредитування є пріоритетною економічною функцією банків. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються.

Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами.

На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки.

Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позички фізичним особам.

Література

1. Банківські операції. Підручник: -- 2-ге вид., випр. і доп./ А.М Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 476 с.

2. Банківський менеджмент: Навч. посіб. / О.А.Кириченко, І.В. Гіленко, С.Л. Роголь. та ін.; За ред. О.А. Кириченка. -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К.: Знання-Прес, 2002. -- 438 с.

3. Інструкція про порядок регулювання діяльності комерційних банків в Україні: Постанова Правління НБУ № 368 від 28.08.2001.

4. Кох Т.У. Управление банком / Пер. с англ.: в 5-ти кн. -- Уфа: Спектр, 1993. -- Кн. 2. -- 164 с.

5. Миллер Р.Л., Ван-ХузД.Д Современные деньги и банковское дело / Пер. с англ. -- М.: ИНФРА-М, 2000. -- 856 с.

6. Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій із цінними паперами: Постанова Правління НБУ № 629 від 30.12.1999.

7. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Постанова Правління НБУ №279 від 06.07.2000 зі змінами і доповненнями від 19.03.2003.

8. Примостка И.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. -- К.:КНЕУ, 2002. -- 316 с.

9. Примостка Л.О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 1998. -- 108 с.

Додаток 1

КРЕДИТНА ПОЛІТИКА БАНКУ

1. Мета, згідно з якою формується кредитна політика банку.

2. Опис повноважень, якими наділений Кредитний комітет, Комітет кредитного нагляду та кожний кредитний працівник.

3. Порядок подання кредитної заявки, перевірки, оцінки та прийняття рішень за кредитними заявками.

4. Перелік необхідної документації, що додається до кожної кредитної заявки, а також документів, які мають зберігатися у кредитній справі.

5. Права та обов'язки працівників банку, відповідальних за зберігання та перевірку кредитних справ.

6. Правила прийому, оцінки та організації контролю за станом кредитного забезпечення, порядок реалізації застави.

7. Опис методів та практики встановлення відсоткових ставок і комісійних за кредитними операціями.

8. Права та обов'язки структурних підрозділів з надання інформації в рамках кредитного управління та за зовнішніми запитами.

9. Опис стандартів якості, яким мають відповідати кредити банку.

10. Перелік кредитів, які банк вирішив не видавати, а також найпривабливіших кредитів.

11. Фіксація максимального розміру кредитів та лімітів за окремими видами кредитних операцій.

12. Правила диверсифікації кредитного портфеля за видами позичальників, географічними територіями та галузями.

13. Характеристика регіону, що обслуговується банком, та в який повинна вкладатися основна частина кредитних ресурсів.

14. Опис методів і практики виявлення, роботи з проблемними кредитами.

Додаток 2

РЕЙТИНГИ АГЕНЦІЙ ТА НАБЛИЖЕНІ ЗНАЧЕННЯ КРЕДИТНОГО СПРЕДУ

Moody's	Standard & Poor	Кредитний спред, %
Ааа	ААА	0
Аааі, Ааа2, АааЗ	АА+, АА, АА-	0,25 -- 0,4
А1,А2,АЗ	А+, А, А-	0,5 -- 0,75
Baal, Baa2, ВааЗ	ВВВ+, ВВВ, ВВВ-	0,8 -- 1,25
Ваі, Ва2, ВаЗ	ВВ+, ВВ, ВВ-	1,5 -- 2,0
Са1, Са2, СаЗ	в+, в, в-	5,0
D	ССС, С, D	6,0--12,0

Додаток 3

Динаміка кредитних вкладень комерційних банків України (станом на кінець року, млн. грн.)

Додаток 4

Взаємозв'язок відсоткових ставок на міжнародному ринку