Акредитив та вексель у грошовому обороті українських підприємств

Реферат

на тему:

«Акредитив та вексель у грошовому обороті українських підприємств»

Рівне 2010

Зміст

Вступ

1. Платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки

2. Розрахунки акредитивами

3. Вексельна форма розрахунків

Висновки

Використана література

Вступ

В сучасних умовах фінансової кризи, коли має місце відсутність готівки, використання векселів на підприємствах стає актуальним.

У міжнародному масштабі вексельний обіг за останні десятиріччя суттєво розширив сфери використання, світове співтовариство консолідувало зусилля з вдосконалення єдино образного вексельного законодавства і у 1988 році Організація об'єднаних націй прийняла Конвенцію ООН "Про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)".

Обмежені можливості використання векселів в Україні, а також відсутність чіткої законодавчої бази з питань вексельного обігу гальмують ратифікацію приєднання України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода на приєднання до Конвенції ЮНІСТРАЛ Україна підписала ще 9 грудня 1988 р. Але навіть у випадку прискореного створення достатньої законодавчо-нормативної бази вексельного обігу, що забезпечує стиковку з іншими законодавчими актами України та світового співтовариства, необхідний час для того, щоб вексель став невід'ємною складовою частиною у господарському обігу України, щоб підприємства навчились свідомо та добровільно використовувати вексель у фінансових відносинах з партнерами.

1. Платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки

Відповідно до видів платіжних інструментів і порядку їх обороту розрізняють кілька форм безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, за акредитивами, платіжними вимогами, інкасовими дорученнями, векселями.

За кожною формою безготівкових розрахунків можуть застосовуватися кілька способів платежу. Кожний з них визначається порядком та умовами виконання підприємствами взаємних грошових зобов'язань.

Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення - це письмовий документ, оформлений за стандартною формою, з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування зазначеної суми коштів з його рахунка на рахунок одержувача. Розрахунки платіжними дорученнями - це одна з найпоширеніших в Україні форм розрахунків. За цією формою клієнти банків можуть розраховуватися за товарними і нетоварними операціями: за куплені товари, послуги, виконані роботи, за зобов'язаннями перед фізичними особами (аліменти, пенсії, заробітна плата, гонорари тощо), за зобов'язаннями перед банками, податковими, страховими та іншими фінансовими органами, іншими юридичними особами.

При застосуванні цієї форми розрахунків платник і одержувач коштів певною мірою ризикують.

Ризики платника (покупця) пов'язані переважно з попередньою оплатою товарних операцій. У цьому разі у платника немає гарантії того, що продукція (послуги, роботи), будуть поставлені (надані, виконані) своєчасно й належної якості, передбаченої договором. Крім того, він може зазнати втрат через тривале вилучення з обороту коштів і надання постачальнику безвідсоткової позики.

Для одержувача грошей (продавець, кредитор) існують два види ризику. Перший із них пов'язаний із затриманням виписування платником платіжного доручення через відсутність коштів на поточному рахунку, неможливість одержання позики в банку, із суб'єктивних причин тощо. Уникнути цього ризику можна передбаченням відповідних санкцій при укладенні договору. Другий вид ризику пов'язаний із затриманням перерахування коштів за платіжним дорученням відповідними банками чи розрахунковими структурами (розрахунковими палатами, РКЦ).

Розрахунки платіжними дорученнями - досить проста, зручна, економічна форма, що забезпечує швидке здійснення платежу.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень. Платіжна вимога-доручення - це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій:

1) вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари;

2) доручення покупця (платника) своєму банку оплатити зазначені документи і перерахувати кошти продавцю.

Це не дуже поширена форма розрахунків. Зазвичай вона застосовується в розрахунках за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Позитивні її якості полягають у такому: вона більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; зміцнює договірні відносини в господарстві; прискорює оформлення розрахункових документів; платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.

Розрахунки чеками. Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

2. Розрахунки акредитивами

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Акредитив являє собою взяте на себе банком на прохання імпортера зобов'язання сплатити певну суму коштів бенефіціарові (експортерові) за умови, що останній надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений часовий відрізок. У торговій угоді між експортером і імпортером банк, таким чином, виступає посередником.

Акредитив сьогодні є, чи не най універсальнішим і дієвим інструментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках із державами, що контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива багато в чому є попередньою умовою для здійснення імпортних і експортних операцій.

Поряд із функцією забезпечення платежів акредитив може також виконувати кредитну функцію. Зобов'язання банка покупця здійснити платіж полегшує продавцеві одержання від свого банку кредиту, наприклад, на виробництво товару. За певних обставин акредитив може виступати для банку імпортера також підставою для надання кредиту, наприклад тоді, коли банк при здійсненні акредитивної операції може очікувати, що буде мати у своєму розпорядженні документи, які уособлюють власність на товар, тому що товаросупроводжувальні документи засвідчують вимогу на видачу відправленого вантажу. Шляхом передачі документів передається також право на володіння товаром.

Таким чином, можна виділити три основні функції, що виконує документарний акредитив:

Документарний акредитив є однією з форм міжнародних розрахунків - це його головна функція.

Специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитиву забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі, як продавця, так і покупця.

Документарним акредитивом виконується кредитна функція.

За визначенням Міжнародної торговельної палати, акредитив - це письмове зобов'язання банка-емітента, яке виконується за вимогою і на основі інструкцій клієнта (заявника акредитива):

здійснити оплату бенефіціарові чи на його вимогу третій особі;

акцептувати та оплатити переказні векселі (тратти), складені на бенефіціара;

уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію таких переказних векселів (тратт).

Він надає значно більші можливості захисту інтересів експортера, ніж інкасо.

Вже в момент висунення пропозиції чи укладення угоди про купівлю-продаж продавець повинен чітко собі уявити, які ризики і вимоги йому потрібно враховувати, стосовно:

* надійності та кредитоспроможності покупця;

політичних, економічних та юридичних умов в країні покупця;

власної ліквідності.

Для безперешкодного здійснення акредитивної операції продавець, окрім усього іншого, повинен мати точне уявлення про обраний вид акредитиву, а також стосовно його конструкції, строку дії, шляху та засобів транспортування, страхового захисту, базису цін.

За способом використання акредитиви поділяються на документарні (товарні) та грошові (циркулярні або фінансові):

документарні (товарні) використовуються для розрахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів;

грошові (циркулярні або фінансові) - це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів.

За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи.

У більшості країн терміни «документарний акредитив» та «комерційний акредитивний лист» - синоніми. Але, наприклад, у США, Великобританії та Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США технологічні процеси та можливості акредитивних листів суттєво відрізняються від запропонованих документарними акредитивами.

Розрахунки у формі акредитивних комерційних листів повинні бути погоджені сторонами у контракті купівлі-продажу.

Особливість акредитивних комерційних листів полягає у тому, що вони направляються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціарові. При цьому банк у країні продавця може використовуватися лише як проміжна інстанція. Бенефіціар після відправлення товару та отримання усіх необхідних, передбачених у акредитивному листі, документів може або передати їх банкові, обраному на свій розсуд, або направити для сплати безпосередньо банку, який виписав акредитивний лист.

Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних листів повинен прийняти до уваги, що йому не буде відмовлено у негоціації тратт банком його країни лише у тому випадку, якщо акредитивний лист виписаний солідним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені тратти вважатиметься іншими банками достатньою.

Суб'єктам господарської діяльності України варто погоджуватися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, що акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іншими першокласними іноземними банками, платоспроможність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності. В іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам.

Банк імпортера (банк-емітент) відкриває акредитив на користь бенефіціара (експортера). Якщо документи бенефіціара відповідають поставленим вимогам, він одержить від банку-емітента кошти (оплату), незалежно від можливостей та бажання імпортера.

Послідовність дій при оформленні акредитиву складається з:

Укладення договору між покупцем і продавцем.

Доручення імпортера своєму банкові про відкриття акредитиву.

Відкриття вітчизняним банком акредитива в іноземному банку.

Авізування акредитива бенефіціару-експортеру вітчизняним банком.

Перевірка акредитива експортером /відповідність договору, виконання.

Відправка товару експортером імпортерові.

Передача експортером документів вітчизняному банку - (авізуючому банку).

Перевірка документів вітчизняним банком.

Виплата вітчизняним банком пред'явнику документа суми, визначеної в документі.

10. Передача вітчизняним банком документів іноземному банку і перерахування відповідної суми.

11. Вручення документів іноземним банком імпортеру.

Термін та умови акредитива мають бути узгодженими до проведення оплати (негоціації чи акцептування). Угода з документарним акредитивом передбачає такі документи:

вексель;

коносамент чи інший транспортний документ, що може бути товаророзпорядним;

комерційний рахунок, рахунок-фактура, інвойс;

свідоцтво про походження товару;

страховий поліс чи сертифікат.

Перед тим, як експортер подасть документи до банку, він повинен обов'язково переконатися, що вони по всіх пунктах відповідають умовам акредитиву.

Всі необхідні документи мають бути в наявності, вони не повинні ні порушувати умови акредитиву, ні суперечити один одному, оскільки банк, вирішуючи питання про прийняття чи неприйняття документів чітко дотримується принципів суворої відповідності документів та строків.

Документи, що мають недоліки, банк повинен протягом необхідного часу повернути бенефіціарові. Таким чином, останній має можливість виправити документи чи виставити їх знову у відповідності з вимогами у відповідні строки. Отже, акредитив не припиняє своєї дії, якщо банк повинен повернути документ. У більшості випадків шукають можливе інше рішення, оскільки загальне повернення суперечило б економічним інтересам бенефіціара, а також інтересам покупця.

Використання акредитивної форми розрахунків в міжнародній практиці регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits), які розроблені Міжнародною торговою палатою. З 1 січня 1994 року вступили в дію МТП №500 (UСР №500) - редакція 1993 р. Вони застосовуються до всіх документарних акредитивів, включаючи резервні акредитиви.

UCP визначають:

визначення і види акредитивів;

способи і порядок їх виконання і передачі;

зобов'язання і відповідальність банків;

вимоги до документів, які представляються по акредитиву і порядок їх подання;

інші питання, які виникають в практиці розрахунків по акредитивах;

тлумачення різних термінів.

В кожен документарний акредитив включається обмовка про те, що він підпорядкований UCP.

UCP дотримуються банки більше 160 країн світу, в т.ч. США. Оскільки більшість акредитивів підпорядкована UCP, всі сторони (імпортер, експортер, експедитор, брокер тощо) повинні бути ознайомленими і правильно розуміти їх перед укладенням вступом в угоду. UCP містять вичерпну інформацію про правила та звичаї, але не мають законної сили у всіх відношеннях.

Стаття 5 Міжнародних Комерційних Термінів (Uniform Commercial Code, U.C.C.) встановлює для акредитивів державну мову США.

Звичайно, банки випускають комерційні та резервні акредитиви, які відповідно до U.C.P можуть бути внутрішні чи міжнародні. Однак, за запитом заявника або бенефіціара, внутрішній акредитив може підкорятися U.C.C.

3. Вексельна форма розрахунків

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" (далі - Закон про ЦП) векселем є "цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю").

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем. Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Першим реальним кроком на шляху відродження векселя в Україні була ухвала 18 червня 1991 р. Верховною Радою України Закону "Про цінні папери та фондову біржу". У 1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про застосування векселів в господарчому обороті України".

Застосування цих двох нормативних актів значно розширило можливості правового регулювання вексельного обігу.

Поряд зі створенням нормативної бази, що регулює вексельний обіг, видаються нормативні акти, спрямовані на розвиток цієї форми розрахунків. Дальшим кроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської діяльності підприємства став Указ Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" від 14.09.94 р. Цим Указом було запроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна було застосовувати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:

- оформлення та облік платіжних документів;

- проведення заліку взаємної заборгованості;

- вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

- дальші операції з векселями.

Однак окремі питання вексельного обігу в Україні залишаються ще недостатньо визначеними.

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 року був виданий Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів", який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов'язань на один вексель. Розмір зобов'язань встановлювався за згодою суб'єктів підприємницької діяльності.

Отже, в Україні вже закладено законодавчі основи застосування векселів у розрахунках між постачальниками та покупцями.

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов'язанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань.

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

Розвиток кредитних інститутів обумовлений можливістю негайного обертання боргових зобов'язань на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування даних зобов'язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів. Той, хто дає кредит в обмін на вексель, за необхідності може обернути його на гроші, переказуючи вексель як іншим особам, так і банку з умовою надання знижки з номіналу. Один вексель у процесі свого обігу здатний погасити цілу низку грошових зобов'язань.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні.

Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:

- для здійснення розрахунків;

- для зарахування сплати податків до державного бюджету;

- як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.

Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення вексе-ледавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.

Перевага простого векселя - у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і він зобов'язаний за простим векселем так само, як і акцептант за переказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.

Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант).

Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання. Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим.

Доміцильований вексель - це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Нині в Україні прості векселі набувають певної популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі для залучення коштів, бо вексель має перевагу перед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, що власник векселя має можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тільки грошима, а й векселем за відвантажені товари і надані послуги або достроково врахувати вексель. Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу.

Фінансово-кредитні установи використовують "розрахунковий" вексель. Розрахунковий вексель - це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом. У таких операціях використовують векселі надійних банків або транспортних підприємств. Векселі цих підприємств купують з метою дострокового погашення кредиторської заборгованості перед векселедавцем. Тому до таких векселів додають гарантовані листи із зобов'язанням векселедавця достроково погасити вексель у рахунок кредиторської заборгованості власника векселя перед векселедавцем за отримані останнім товари і надані послуги.

Операції з такими векселями вважають найбільш дохідними.

Рахунки (субрахунки), що застосовуються для обліку операцій з векселями згідно із новим Планом рахунків та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, а саме:

- 162 "Довгострокові векселі отримані" - для обліку векселів, отриманих у забезпечення довгострокової дебіторської заборгованості;

- 341 "Короткострокові векселі, отримані у національній валюті", 342 "Короткострокові векселі, отримані в іноземній валюті" - для обліку заборгованості покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи, надані послуги і по інших операціях, забезпечених векселями. На підприємстві можуть бути самостійно відкриті необхідні субрахунки, наприклад, 3411 "Векселі Пенсійного фонду отримані";

- 352 "Інші поточні фінансові інвестиції" - для обліку наявності і руху поточних фінансових інвестицій. Тут можуть бути відображені векселі, що придбаваються нижче від номінальної вартості з метою зарахування кредиторської заборгованості в сумі номіналу векселя;

- 511 "Довгострокові векселі, видані у національній валюті", 512 "Довгострокові векселі, видані в іноземній валюті" - для обліку розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги і по інших операціях, заборгованість по яких забезпечена виданими векселями і не є поточним зобов'язанням;

- 611 "Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями у національній валюті", 612 "Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями в іноземній валюті" - для узагальнення інформації про стан розрахунків за поточними зобов'язаннями, переведеними зі складу довгострокових при настанні терміну погашення протягом 12 місяців з дати балансу;

- 621 "Короткострокові векселі, видані у національній валюті";

- 622 "Короткострокові векселі, видані в іноземній валюті" - для обліку заборгованості постачальникам, підрядникам та іншим кредиторам за отримані сировину, матеріали, товари, послуги, роботи і по інших операціях, на яку підприємством видані векселі. На підприємстві можуть бути самостійно відкриті необхідні субрахунки, наприклад, 6211 Векселі акцептовані", 6212 "Податкові векселі".

Для відображення в бухгалтерському обліку відсотків, нарахованих за векселем, призначені субрахунки:

- 373 "Розрахунки за нарахованими доходами" - для обліку нарахованих відсотків, що підлягають отриманню;

- 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками" - для обліку нарахованих відсотків, що підлягають сплаті;

- 952 (733) "Інші фінансові витрати (доходи)" - для обліку витрат, пов'язаних з нарахуванням відсотків за договорами кредитування (крім банківських кредитів).

Висновки

Вексель є складним розрахунково-кредитним інструментом, який втілює, з одного боку, функцію засобу платежу і кредитних грошей, а з іншого функцію цінного паперу, і як цінний папір може виступати об'єктом різних угод.

За допомогою вексельних програм здійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.

Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі і,зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств-боржників. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно з іншими цивільними зобов'язаннями. За наявності досить конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.

Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

Потрібно відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні починається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, а також налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатній кількості спеціальної економічної і юридичної літератури з цих проблем.

Використана література

1. Беляков Н.М. "Вексель как важнейшее платежное средство" / Н.М. Беляков. - М.: МП "Трансферт", - 1992.

2. Вексель: сто вопросов и ответов / [Каверін Ю.А. та ін.] - М.: "Менатеп-информ", - 1992.

3. Закони та постанови Верховної Ради України:

- "Про застосування векселів у господарському обороті", 17.06.1992, № 2470/ХІІ;

- "Про цінні папери і фондову біржу". 27.03.1991, № 1202/12.

4. Казарцев С.Д. Вексель - ато валюта / С.Д. Казарцев. -Л.: "Гидрометеоиздат" - 1991.

5. Корнеева О. "Вексель как один из способов преодоления платежного кризиса" / О. Корнеева // Зкономика Украиньї. - 1995 - № 4 - С. 48-52.

6. Кузнєцова, Н.С. "Ринок цінних паперів в Україні:правові основи формування та функціонування" / Н.С. Кузнєцова, І.Р. Назарчук. - К.:, "Юрінком Інтер", - 1998.

7. Лисенков Ю.М., Фетюхіна Н.В. "Рьінок ценньх бумаг: основнье терминь и понятия" / Ю.М. Лисенков, Н.В. Фетюхіна. - "Київ. - 1996.

8. Малюк В.М. "Вексель в Україні" / В.М. Малюк. - К.: Асоціація "Український Вексельний Центр", - 1997.

9. Миркін Я.М. Ценнье бумаги и фондовьй рьнок / Я.М Миркін. -М. "Перспектива", - 1995.

10. Римарук О.І. "Переводной и простой вексель: практика применения" / О.І. Римарук. - К.: "Логос", - 1998.

11. Укази Президента України:

- "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів;

- "Про розширення сфери обігу векселів", від 26 07.1995, № 658/95.

Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник: Навчальне видання. - К.: ЦУЛ, 2003. - 616 с.

12. Васенко В.К. Валютно-фінансовий механізм зовнішньо-економічної діяльності: Навчальний посібник: Навчальне видання. - К.: ЦНЛ, 2004. - 216 с.

13. Віднійчук-Вірван Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальний посібник / Л.А. Віднійчук-Вірван. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 214 с.

14. Макогон Ю.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства [Текст]: навчальний посібник / Ю.В. Макогон, В.С. Рижиков, С.В. Касьянюк; Мін-во освіти і науки України, Донбаська держ. машинобудівна академія. - К.: ЦНЛ, 2006. - 424 с.

15. Михайлів З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст]: навчальний посібник / З.В. Михайлів, З.П. Гаталяк, Н.І. Горбаль; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». - Львів: Львівська політехніка, 2004. - 244 с.

16. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст]: підручник / Л.В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2007. - 632 с.

17. Хомутенко В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text]: навчальний посібник / В.П. Хомутенко, В.В. Немченко, І.С. Луценко. - К.: ЦУЛ, 2009. - 474 с.