Роль держави у становленні біржового ринку в Україні

Роль держави у становленні біржового ринку в Україні

Ольга Кірієнко,

кандидат економічних наук, доцент кафедри банківської і біржової справи Донецького державного університету управління

Показано залежність ефективності функціонування біржового товарного ринку в Україні від державної політики щодо його розвитку. Зроблено висновки про негативні наслідки застосування державою неринкових важелів регулювання окремих сегментів біржового ринку. Визначено особливості сучасних товарних бірж і напрями їх подальшого розвитку.

Важливу роль у становленні і розвитку товарних бірж, як одного зі складових елементів оптового товарного ринку, відіграє державне регулювання. Відомо, що країни з розвинутою ринковою економікою велику увагу приділяють біржовим процесам як способу регулювання виробничої політики в економіці. На стадії становлення біржові інститути в Європі перебували під повним і твердим контролем держави. Державні органи визначали у процесі функціонування й коректували практично всю діяльність товарних бірж і учасників біржових торгів. Державне регулювання в основному спрямовано на діяльність професійних посередників, працівників товарних бірж із метою створення надійних майнових і процесуальних гарантій для учасників біржових угод.

Держава здійснює найбільш помітний і значний вплив на діяльність товарних бірж. Використовуючи прямі і непрямі важелі втручання, держава створює і регулює економічні умови діяльності товарних бірж. Ці умови призначені, у тому числі, для захисту економічних інтересів держави і її національної економіки.

На основі державного регулювання біржової торгівлі встановлюються «правила гри», обов'язкові для всіх суб'єктів, що беруть участь в економічному процесі, як у сфері виробництва, так і в сфері обігу. Контроль за діяльністю бірж - один з аспектів керування економікою в цілому. Держава регулює взаємини між виробником і споживачем, захищаючи права споживачів, підтримує грошову систему, поліпшує розподіл ресурсів, обмежує роль монополій, заохочує конкуренцію, дає можливість розвиватися малим і середнім підприємствам. Завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити рівні права всіх учасників біржової торгівлі, стимулювати участь у ній, суворо контролювати дотримання встановлених правил, вимог і положень, що регулюють біржову діяльність.

Державне регулювання діяльності товарних бірж здійснюється за допомогою правових, економічних і соціальних засобів. Розробка державою нормативних актів, положень, заходів, що безпосередньо впливають на діяльність суб'єктів біржової торгівлі, належить до прямого державного регулювання діяльності товарних бірж. У рамках прямого державного регулювання прийняття законів і документів законодавчого характеру є основним інструментом регулювання економічних умов діяльності товарних бірж.

Становлення на початку 90-х років минулого сторіччя біржової торгівлі в Україні здійснювалося під час відсутності єдиного правового поля. Це спричинило негативні прояви в діяльності товарних бірж. З того часу мало що змінилося, як і раніше необхідне вдосконалення всієї системи державного регулювання біржовою діяльністю. Зокрема актуальним є проведення аналізу правового регулювання біржової торгівлі в Україні.

Вітчизняні вчені, досліджуючи окремі біржові ринки, торкаються проблем правового регулювання біржової торгівлі. На негативні наслідки “несистемних, фрагментарних і непослідовних кроків” щодо регулювання ринку зерна вказують дослідники біржового аграрного ринку С. Дем'яненко, Г. Немченко, Г. Міщук [1,2]. Проблеми біржового паливного ринку вивчає С.М. Повний, який розглядає біржовий механізм як інструмент державного регулювання паливно-енергетичного ринку і пропонує механізм державного управління ціноутворенням, конкурентним середовищем, попитом та пропозицією в паливно-енергетичному комплексі на основі використання біржового механізму [2]. Аналізу нормативно-правової бази діяльності бірж в Україні присвячені роботи Ю. Чижмар [5].

Разом з тим немає комплексних досліджень, які б торкались вивчення залежності ефективності біржової торгівлі в країні від державної політики в цій сфері, і майже зовсім відсутні конкретні заходи з боку державних органів щодо активізації торгівлі на біржовому ринку в цілому та окремих його сегментів.

Метою даної статті є визначення ролі держави в становленні та розвитку біржового товарного ринку в Україні шляхом проведення якісного та кількісного аналізу результатів біржової торгівлі та обґрунтування напрямків її подальшого розвитку.

Передумови для широкого залучення в біржову торгівлю різних господарюючих суб'єктів в Україні створені Законами України „Про власність”, „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про господарчі товариства”. Підприємства одержали економічну самостійність, засновану на різноманітті форм власності. Найбільшою мірою ця самостійність забезпечується правом приватної і колективної власності на майно.

Основним документом, що регламентує діяльність товарних бірж в Україні, є Закон „Про товарну біржу”, прийнятий у 1991 році. Цей закон визначає правові умови створення і діяльності товарних бірж. Нагадаємо, що законом зазначена мета діяльності товарної біржі і встановлений неприбутковий характер цієї діяльності, визначені права й обов'язки членів біржі, а також сформульовані принципові основи керування нею.

Відповідно до ст. 5 закону засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті. Ця норма спрямована на демонополізацію біржової торгівлі. Подібна заборона існує в Росії і США. Порядок прийому до членів біржі встановлюється біржею самостійно, що знаходить висвітлення в її статуті. Законом не передбачений особливий, відмінний від інших видів підприємств і організацій порядок реєстрації бірж. На нашу думку, це було і є дотепер одним з негативних моментів, з яким пов'язаний кількісний (але не якісний) ріст бірж (табл. 1).

Таблиця 1. - Зведені показники розвитку бірж і біржової торгівлі в Донецькій області

Як бачимо з табл. 1, кількість бірж зростає, але значна частка з них не здійснює свою діяльність (23% у 2001 р., 18% у 2003 р. і 12% у 2005 р.). Негативним є зростання загальної кількості бірж при одночасному зменшенні обсягів торгівлі. Це означає, що більша частина бірж веде низькоактивну діяльність. Таке можливе, на нашу думку, за умови відсутності належного контролю за діяльністю бірж з боку держави. В останні роки помітно зросла ліквідність продажів, але, на жаль, це є наслідком не зростання обсягів укладених угод, а зменшенням пропозицій на продаж. Біржова торгівля займає незначну частку в загальному обсязі оптової торгівлі (не більше 1 % відсотка).

Однією з умов біржової торгівлі є те, що її учасниками повинні бути тільки члени біржі. Тим самим законодавчо визначено тип біржі - закритий. Цю норму закону не можна оцінити однозначно. З одного боку, товарні біржі закритого типу забезпечують високий рівень посередницьких послуг. З іншого боку, відкритий характер біржі дозволяє залучити більшу кількість торговців. Завдяки відкритості біржі безпосередній виробник товару одержує право доступу на біржові торги, що зменшує несумлінні спекуляції, які сприяють штучному роздуванню цін (у даному випадку мова не йде про цивілізовані біржові ігри).

Закон України „Про товарну біржу”, передбачаючи право брокерів укладати угоди, недостатньо чітко регламентує їхній статус, права й обов'язки. Ця прогалина в законі заповнюється положенням про брокерські контори, яке розроблюється безпосередньо біржами. У цьому положенні знаходять висвітлення різні точки зору керівників біржі на ті самі питання. Наприклад, на одних біржах засновники можуть відкрити тільки одну брокерську контору, на інших - одну і більше, у залежності від величини пайового внеску. Положенням про брокерські контори різних товарних бірж передбачається, що брокер може виконувати тільки доручення члена біржі, а відповідно до положення інших бірж брокер може діяти самостійно.

У законі відсутнє визначення „біржового товару”, немає обмежень щодо його складу, внаслідок чого біржі самі вирішують чим торгувати, тоді як, наприклад, у Росії заборонена торгівля нерухомістю й об'єктами інтелектуальної власності. Це привело до того, що в Україні здійснюється торгівля як класичним біржовим товаром, так і небіржовим. Причому останній переважає, наслідком чого є відсутність можливості стандартизувати товар за якістю і кількістю, вести торгівлю великими партіями товару, укладати строкові угоди.

Закон не містить визначення небіржової операції, хоча, як показує практика, такі мають місце і на вітчизняних, і на закордонних біржах. Даючи визначення небіржової операції, варто було б підкреслити, що біржа не гарантує виконання таких операцій, а до їхніх учасників необхідно застосовувати санкції. Таке доповнення може сприяти скороченню числа небіржових операцій і, відповідно, збільшенню біржового обороту. У свою чергу саме відсутність гарантій з боку багатьох бірж і приводить до великої кількості небіржових операцій на них. У зв'язку з цим вважаємо доцільним включити в закон статтю, яка б передбачувала обов'язок бірж по забезпеченню таких гарантій (створення розрахункових палат, страхування учасників угод і ін.).

Недолік закону полягає й у тому, що він не містить переліку видів угод, які можуть відбуватися на товарних біржах. Такий перелік повинен включати не тільки угоди з реальним товаром, які мають місце сьогодні, але і ф'ючерсні, і опційні угоди. Необхідно дати чітке визначення цим поняттям.

Закон „Про товарну біржу” - практично єдиний правовий акт, що регламентував діяльність товарних бірж в Україні до середини 90-х років. Починаючи з цього періоду було прийнято ряд нормативно-правових актів, спрямованих на розвиток біржового ринку в країні і на ліквідацію прогалин у його правовому регулюванні. Ці документи сприяли активізації біржової діяльності. Однак, на жаль, ця активізація була нетривалою або сприяла ще більшому посиленню позицій небіржового товару на українських товарних біржах. Очевидно, що появу цілого ряду нормативно-правових актів варто розглядати не як юридичне оформлення наслідку розвитку економічних умов для діяльності товарних бірж, а як форму адміністративного впливу, за допомогою якого була почата спроба штучного створення цих самих економічних умов. Спроба ця, як показала наступна практика діяльності товарних бірж в Україні, виявилася невдалою, оскільки в умовах формування ринкової економіки адміністративні заходи діють або нетривалий час, або їхній вплив виявляється дуже незначним.

Найбільш тісно з адміністративними заходами пов'язане створення аграрного біржового ринку, спад і піднесення біржової активності на ньому внаслідок не завжди послідовних і не до кінця продуманих дій держави у відношенні розвитку й удосконалювання біржової торгівлі.

Прийняті в середині 90-х років минулого сторіччя нормативно-правові акти торкнулися насамперед біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Серед цих нормативно-правових актів варто назвати Указ Президента України „Про заходи щодо реформування аграрних відносин” від 18.01.95 р., що передбачав створення системи аграрних бірж, Постанову КМУ № 425 від 11.04.1996 р. „Про державну комісію з питань організації біржового сільськогосподарського ринку”. З прийняттям цих і деяких інших нормативно-правових актів посилився державний контроль за біржовим ринком і біржовою торгівлею в агропромисловому секторі.

Особливу роль в активізації діяльності аграрних бірж у 1995-1996 роках зіграла Постанова КМУ № 41 від 10.01.96 р. „Про квотування на зернові й олійні культури”, відповідно до якої біржі одержали пільги по оформленню і реєстрації експортних контрактів. З цією постановою пов'язаний найбільш активний період у діяльності аграрних бірж. Однак нормативно-правові акти не тільки активізували діяльність аграрних бірж. Вони ж привели і до значного зниження ділової активності на товарних біржах. На початку 1996 р. Постановою КМУ № 140 зернові були виключені з переліку експортованих і імпортованих товарів, які підлягають квотуванню і ліцензуванню, що незабаром привело до значного зниження товарообігу на аграрних біржах (див. табл. 2).

Таблиця 2. - Структура обороту на товарних біржах Донецької області

У 2000 році відповідно до Указу Президента України № 832 від 29.06.00 р. „Про негайні заходи щодо стимулювання виробництва і розвитку ринку зерна” всі експортні контракти на зерно в обов'язковому порядку повинні укладатися і реєструватися на біржі. Таке рішення прийняте з метою створення прозорого ринку зерна, можливості контролю за цінами на продукти і товарні потоки на ринку в цілому. Прийняття указу, безумовно, привело до збільшення товарообігу аграрних бірж (див. табл. 2).

Законом України „Про зерно і ринок зерна в Україні”, прийнятим у серпні 2002 р., визначено, що закупівля зерна в державні резерви і формування регіональних ресурсів повинна відбуватися шляхом укладання угод на біржах, що буде сприяти збільшенню біржового товарообігу сільськогосподарської продукції. Ця норма закону законодавчо закріпила положення прийнятої в грудні 1997 р. Постанови КМУ №1417 „Про затвердження порядку формування обсягів сільгосппродукції і продовольства для державних потреб і їхньої реалізації з державних ресурсів через біржовий товарний ринок”, відповідно до якої, закупівля держзамовлення повинна була здійснюватися на біржах. Однак через відсутність конкретного механізму, що забезпечує його реалізацію на практиці, бажаний ефект досягнутий не був.

Збільшення вартості угод із сільськогосподарською продукцією у 2003 р., як видно з табл. 2, сталося не за рахунок збільшення обсягів реалізованої продукції, а перш за все внаслідок зростання цін, що пов'язано з неврожаєм на продовольчу пшеницю (основний товар аграрних бірж).

Слід також відмітити, що недосконалість політики держави у створенні держрезерву зернових призвело до значного збільшення кількості угод з імпорту продовольчої пшениці на територію України; укладені угоди для внутрішнього використання складають лише 3-5% від загальної кількості біржових угод.

На прикладі діяльності паливних бірж в Україні чітко видно негативні наслідки адміністративних заходів держави, за допомогою яких була почата спроба підвищення технічного рівня виробництва на підприємствах вугільної промисловості. Так, з кінця 1995 року відбулося різке збільшення обсягів угод на вугільному ринку. Така ситуація склалася в зв'язку з прийняттям Закону України «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах», відповідно до якого іноземним замовникам дозволено закуповувати давальницьку сировину на митній території України в суб'єктів підприємницької діяльності. Вугільний концентрат, реалізований на паливних біржах, став об'єктом таких угод. З моменту одержання іноземними фірмами можливості укладати контракти напряму з виробниками вугільної продукції ділова активність на паливних біржах пішла на спад (див. табл. 2).

Сьогодні на паливно-енергетичному ринку склалася ситуація, коли розвитку його біржового сегмента “перешкоджає створення оптового ринку енергетичного вугілля з єдиним покупцем ДАК “Вугілля України” [4, с. 100], тобто в країні діє державний енергоринок. У той же час практично в усіх країнах функціонують електричні біржі.

Тривалий час неврегульованим залишався ринок нерухомості, об'єктом купівлі-продажу на якому починаючи з 1994 р. були приватизовані квартири громадян.

У 1999 році на товарних біржах на основі наказу голови ДПА України почалася реалізація рухомого майна в рахунок погашення податкової заборгованості. Цим наказом визначено умови, яким повинні відповідати товарні біржі, що виявили бажання вибрати новий напрямок своєї діяльності.

Починалися і спроби організації торгівлі на українських товарних біржах заставним майном, порядок проведення торгів по реалізації якого визначено Положенням „Про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) по реалізації закладеного майна”, затвердженим Постановою КМУ № 1448 від 22.12. 1997 р.

Однак не всі біржі мають на це право, а тільки ті, які відповідають вимогам, зазначеним у Положенні “Про умови і порядок проведення конкурсів по визначенню бірж із продажу активів, які знаходяться в податковій заставі” (затверджене наказом № 120 ДНА України 24.03. 2005 р.).

Отже, недосконалість правової основи діяльності товарних бірж в Україні є очевидною. Це, на нашу думку, є вирішальним фактором, який визначає особливості біржового ринку в країні. Головні з них такі:

- велика кількість бірж, більша частина з яких веде низькоактивну діяльність;

- торгівля ведеться як біржовим, так і небіржовим товаром;

- обмежене коло торговців, серед яких майже немає виробників;.

- незначна частка біржових угод в загальному обсязі оптового товарообороту.

Усунення цих проблем шляхом законодавчого врегулювання, встановлення державного контролю за створенням і діяльністю бірж сприятиме подаланню тих недоліків, які гальмують розвиток біржової торгівлі в Україні. Серед них:

- відсутність строкових ринків, які дають можливість прогнозувати ціни, укладати довгострокові контракти, забезпечувати безперебійне постачання продукції;

- нерозвиненість операцій хеджування на біржових ринках, що обмежує можливості виробників по страхуванню цінових ризиків;

- слабко розвинута біржова інфраструктура (складські приміщення, транспортні організації);

- обмежене коло біржових послуг (в основному це тільки організація торгів і оформлення (реєстрація) контрактів;

- відсутність безперервного моніторингу окремих біржових ринків;

- низький рівень виконання біржових угод.

Висновки

1. Закордонний досвід показує, що біржова торгівля є об'єктом уваги держави, що обумовлено її роллю в економіці окремих країн і міжнародної економіки.

2. В Україні товарна біржа слабко регулюється державою, правова основа її діяльності недосконала. Держава використовує як ринкові, так і неринкові методи регулювання, зокрема адміністративні важелі. Результатом цього є нерозвиненість біржового ринку, нерівномірність розвитку окремих його сегментів.

3. Подальший розвиток біржової торгівлі, зростання її ефективності можливе лише за умови регулювання, контролю і підтримки з боку держави як бірж і біржових торговців, так і товаровласників (перш за все товаровиробників).

Отже, подальші дослідження і розробки повинні бути пов'язані із створенням сприятливих організаційних і правових умов для функціонування бірж, можливостями виходу українських товарних бірж на міжнародні ринки і, навпаки, залученням зарубіжних торговців до українських бірж.

Література

1. Демьяненко С., Немченко Г. Ликвидность цены зерновых - предпосылка для формирования аграрного фьючерсного рынка в Украине // Экономика Украины. - 2004. - №5. - С. 66-72.

2. Каменева Н.Г. Организация биржевой торговли: учебник для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 303 с.

3. Мищук Г. Товарные биржи в Украине: тенденции и проблемы развития // Экономика Украины. - 2005. - №4. - С. 47-53.

4. Повний С.М. Паливно-енергетичні біржі як інструмент державного регулювання економіки // Зб. наук. праць ДонДУ. - Донецьк: Норд-Прес. - 2005. - С. 96-106.

5. Чижмар Ю. Правове регулювання торгових операцій на товарних біржах в Україні: аналіз нормативно-правової бази // Право України. - 1999. - № 12. - С. 49-52.