Діяльність товариства взаємного кредиту в Україні в умовах відбудовного періоду

ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВ ВЗАЄМНОГО КРЕДИТУ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВІДБУДОВЧОГО ПЕРІОДУ

У статті аналізується робота товариств взаємного кредиту в Україні в умовах відбудовчого періоду. Досліджується процес їх поступового відновлення після воєннокомуністичної «руїни» та становлення як фінансово-кредитового регулятивного механізму. Констатовано, що в умовах відбудовчого періоду в Україні була сформована розгалужена мережа товариств взаємного кредиту. Однак новостворена фінансова система радянської України мала чітко виражену диспропорційність та характеризувалася домінуванням держави.

Після розпаду СРСР банківська система в Україні пережила суттєву трансформацію. Банки відновили свою первинну сутність: з державних установ вони перетворилися на ринкові структури, які діють у повній відповідності до законів ринку. Відповідно, у галузі фінансів широко представлений приватний сектор, а разом із тим існує й жорстка конкуренція між банківськими інституціями. У сучасних умовах успіху може досягти лише той банк, який краще володіє технологіями банківської справи. Незважаючи на те, що фінансистами світу написано чимало робіт щодо функціонування банківської системи, як правило, вони мають теоретичний характер і дуже часто відірвані від реалій української економіки, не враховують конкретних особливостей перехідного періоду: економічних, історичних, ментальних тощо, простіше кажучи, «не працюють» та не відповідають моменту. У цьому сенсі надзвичайно важливим є власний історичний досвід 1920-х рр. Аналіз здобутків і прорахунків цього періоду, коли фінансова система пережила своє перше відродження, а багатоукладна економіка дозволила вийти на ринок і недержавним банківським структурам - товариствам взаємного кредиту (ТВК), може стати надзвичайно корисним не лише з теоретичної, а й з практичної точки зору.

Непівська проблематика активно досліджувалася багатьма видатними дослідниками: С. Кульчицьким, В. Марочком, Ю. Волосником, О. Пиріг та ін. [1]. Однак питання формування та функціонування товариств взаємного кредиту в Україні в умовах відбудовчого періоду потребують більш детального аналізу.

Метою статті є аналіз діяльності ТВК в умовах відбудовчого періоду (1921-1925 рр.).

Завданням є дослідження характерних рис та особливостей функціонування ТВК, взаємовплив та взаємозв'язок їх фінансово-кредитної політики з економічними процесами в Україні.

В умовах «воєнного комунізму» фінансова система країни фактично була ліквідована. Лише в жовтні 1921 р. постановою Всеросійського ЦВК було відновлено Держбанк [2], а постанова РНК УСРР від 10 листопада відновила його Всеукраїнську Контору в Харкові. Однак швидко стало зрозуміло, що Держбанк сам по собі не здатен забезпечити фінансовий обіг у країні. Так, на початку 1920-х рр. загальна потреба в кредиті була задоволена лише на 1/14 - 1/13 [3]. Особливо проблемним був фінансовий стан недержавного сектора. Приватники отримали в Держбанку лише близько 1 % всіх наданих кредитів, у Промбанку - близько 2 % тощо [4].

Разом із тим діяльність приватних підприємців була вкрай важливою для країни, що перебувала в умовах глибокого економічного колапсу. Саме приватники могли забезпечити ринок товарами першої необхідності, зняти гостроту товарного голоду, відбудувати дрібні та середні, зруйновані війнами та комуністичними експериментами підприємства, а також забезпечити напівфабрикатами та сировиною великі державні заводи і фабрики. Отже, ситуація потребувала створення функціональної більш-менш повноцінної банківської інфраструктури. У країні відкриваються допоміжні фінансово-кредитні інститути: державні спеціальні банки, а також приватні товариства взаємного кредиту (головним завданням яких було забезпечення фінансової бази приватнику). Перше таке товариство виникло в Харкові в серпні 1922 р. [5].

Товариства взаємного кредиту стали приватними кредитовими установами, організованими на пайових засадах. Їх членами ставали приватні торговці, промисловці, кустарі, ремісники та ін. (спочатку допускалися навіть державні робітники й службовці та установи). Товариства відкривали свою діяльність лише за наявності не менше ніж 50 членів та певного розміру первинного капіталу (на 1922 р. це було 1,5 млн крб). Вони відкривалися з дозволу Народного Комісаріату фінансів після попереднього узгодження губернськими виконкомами з Держбанком.

ТВК мали право здійснювати такі операції:

- відкривати поточні рахунки та приймати внески;

- видавати позики (як правило, на не дуже тривалий термін - 6-9 місяців. На максимальний термін позика видавалася на ремонт й обладнання будівель під їх заставу);

- дисконтувати векселі.

У той же час створеним товариствам було заборонено відкривати свої філії - так обмежувалося їх укрупнення й перетворення на повноцінні фінансові установи. Також мали свої обмеження й розміри кредитування: найбільший кредит одному учаснику не міг бути більшим у понад 25 разів суми найменшого розміру кредиту, зафіксованого в статуті цього товариства. Керування справами такого товариства не залежало від сум членських внесків, а здійснювалося виборчим органом, що також мало на меті обмежити в створених товариствах вплив крупного капіталу [6].

Слід відзначити, що досить часто засновниками ТВК виступали фінансисти, які мали величезний (іноді - десятки років) практичний досвід, і, відповідно, були фахівцями дуже високого рівня. Так звані «колишні» спеціалісти - представники дореволюційної фінансово-промислової еліти. Так, один із засновників 2-го Харківського ТВК А.Скілліоті протягом майже 30 років (починаючи ще з 1890 р.) був консультантом великих металургійних, вугільних, соляних підприємств Донбасу, багато років - членом Ради ТВК гірничих промисловців Півдня Росії, а також виступив засновником, а потім і членом правління Харківського облікового банку. Інший засновник цього ж Харківського товариства - В.Зубков - теж мав стаж дореволюційної фінансової роботи понад 20 років: працював в Азовсько-Донському й Петроградському міжнародних комерційних банках. Промисловий капітал також був широко представлений у ТВК. Так, Є. Воловик до 1917 р. протягом 45 років здійснював у Харкові велику бакалійну торгівлю, крім того, йому належали фабрика «Прогрес», миловарне підприємство, завод із виробництва технічних масел і кристалічної соди. Підприємець також був членом ради Харківського облікового банку [7]. Як правило, такі «колишні» мали гарну освіту, величезний практичний досвід, розуміли ринкові закони й прекрасно орієнтувалися в ринковій кон'юнктурі. Також (що теж важливо) слід відзначити й наявність у них широкого кола ділових зв'язків, у тому числі й у радянських установах. Так, наприклад, уже згадуваний А. Скілліоті після революції завідував юридичним відділом управління «Південсталь», керував справами Донецького управління «Головриба». А В. Зубков завідував відділами в Харківському губвідділі народної освіти та у Всеукраїнському акціонерному товаристві торгівлі тощо. Зрозуміло, що набуті зв'язки та навички (останні як фінансового, так і юридичного характеру) дуже спрощували багато організаційних і робочих моментів.

Однак спочатку приватна ініціатива на фінансовому ринку в Україні розвивалася повільними темпами. Причини цього були комплексного характеру: загальна економічна криза, недоброзичливе ставлення місцевих радянських чиновників до «непманів», а також закономірна та зрозуміла недовіра з боку приватників до нової влади, яка вже відзначилася «експропріацією експропріаторів». Приватні підприємці боялися афішувати свої капітали, накопичувати їх на банківських рахунках, натомість віддаючи перевагу підпільним «тіньовим» фінансовим операціям (що, до речі, цілком характерно для етапу первинного накопичування капіталу). Так, за 1922-1923 рр. в Україні було організовано всього 11 товариств.

Динаміку подальшого розвитку ТВК в Україні можна проаналізувати на основі даних таблиці 1.

Як можна побачити з аналізу даних таблиці, 1923-1925 рр. стали періодом стрімкого зростання мережі ТВК в Україні (їх кількість збільшилася в понад 6 разів). Паралельно проходив процес фінансового укріплення товариств - середній зведений баланс на одне ТВК зріс майже вдвічі. Так ТВК зайняли гідне місце в економіці республіки.

На середину 1920-х років ТВК були вже не лише в усіх окружних містах України, але й у цілому ряді міст та містечок. Безперечними лідерами були промислові регіони країни - у них товариства відкривалися мало не щотижнево. Так, наприкінці квітня 1925 р. ТВК відкрилося в м. Сталіно, у травні - у м. Маріуполі тощо [9].

Не слід, проте, переоцінювати фінансову потужність ТВК - вони залишалися протягом указаного періоду лише допоміжними фінансовими установами з порівняно незначними капіталами. Так, на середину 1920-х рр. зведений баланс усіх ТВК України програвав балансу Держбанку майже в 65 разів [10].

Розглянемо, як змінювалася фінансова спроможність ТВК за цей період.

Отже, ситуація з фінансовими операціями теж демонструє впевнене зростання - за два роки понад 1 тис. відсотків. ТВК виступають активними учасниками кредитового ринку - стрімко зростають їхні фінансові інвестиції в економіку України. Причини такого швидкого розвитку ТВК були як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. З одного боку - загальне відродження економіки країни, становлення багатоукладності, швидке відновлення ринкових механізмів, зміцнення приватного сектора - усе це спричинило попит на капітал. З іншого - політика кредитових утисків, яка проводилася щодо приватників, підпорядкування банківської системи політичним міркуванням, що проявлялося в принциповому та економічно необґрунтованому скороченні кредитування приватних підприємців, призводили до зростання ролі ТВК в економіці України. Адже відсутність обігових коштів просто знищувала підприємства, тож, отримавши відмову в державній кредитовій установі, приватники дуже часто сприймали ТВК як останню надію для продовження своєї справи.

У цілому для держави була характерна непослідовність та суперечливість фінансово-кредитної політики щодо приватної ініціативи. Так, наслідками виконання рішень VIII конференції КП(б)У (травень 1924 р.), де звучали голоси за повну «відмову від кредитування» діяльності торгівельного оптовика й посередника [12], стало різке скорочення кредитування і приватної промисловості. Місцеве керівництво не завжди чітко визначало різницю між приватною торгівлею та промисловістю, тому в цілому ряді регіонів України було взагалі припинене будь-яке кредитування приватних підприємців. Бахмутська, Вінницька, Київська, Катеринославська, Кам'янець-Подільська, Уманська та деякі інші філії Держбанку повністю відмовилися від активних операцій із приватною клієнтурою. Зрозуміло, така ситуація гострого дефіциту фінансових коштів у державних банківських установах змусила приватних підприємців шукати фінансування в приватних закладах - ТВК, які з огляду на це мали нечуваний наплив клієнтури.

Незважаючи на те, що в подальшому на Всеукраїнському з'їзді керівників філіями Держбанку (березень 1925 р.) була проаналізована робота банківської системи України й засуджена відмова від кредитування («нездоровий ухил» в роботі зазначених філіалів Держбанку) приватників, у першу чергу - промисловців [13], ТВК змогли максимально використати ситуацію на свою користь.

Можна простежити пряму залежність - як наслідок, за період з 1 квітня 1924 р. по 1 січня 1926 р. кількість ТВК в Україні зросла з 29 до 92 одиниць. І, відповідно, відбулися зміни в клієнтурі - відтепер головними клієнтами ТВК стали приватні торговці, які отримали майже 70 % всіх наданих кредитів [14].

Дані про зміни фінансових капіталів ТВК у зазначений період зведені в таблиці 3.

Аналіз таблиці показує невпинне зростання фінансових показників ТВК. Так, власні капітали всього за два роки збільшилися вдесятеро. Майже аналогічна ситуація відбулася і з сумами залучених коштів - внесків і поточних рахунків. Однак найбільш стрімким було зростання позик в інших банківських установах (головним чином у Держбанку). Вони збільшилися у 17 з лишком разів наприкінці 1925 р. досягли критичної межі - майже втричі перевищували власні кошти. Відповідно, зростала й залежність товариств. У деяких банках кредитові позики Держбанку доходили до 90 % всіх капіталів. Відповідно, за таких умов державний вплив і контроль за діяльністю товариств був майже необмеженим.

Висновки

Таким чином, в умовах відбудовчого періоду в Україні була сформована розгалужена мережа товариств взаємного кредиту. ТВК продемонстрували високу адаптабельність, вдало пристосовуючись до мінливих акцентів державної політики. Однак новостворена фінансова система радянської України мала чітко виражену диспропорційність та характеризувалася домінуванням держави. З одного боку, державне кредитування ТВК сприяло зміцненню приватних фінансових інститутів, що відповідно позитивно відображалося на розвитку недержавних форм і загалом сприяло відбудові економіки країни. Але з іншого боку - надавало можливість повного економічного контролю. Влада через позики Державного банку сконцентрувала у своїх руках фінансові важелі регулювання діяльності ТВК.

У подальших дослідженнях доцільно проаналізувати функціонування ТВК в умовах проголошеної індустріалізації та «наступу на приватні елементи».

Література

1. Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / С.В. Кульчицький. - К. : Вид-во НАН України, 1995. - 203 с.; Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928 рр.) / С.В. Кульчицький. - К. : Основи, 1996. - 396 с.; Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.) / С.В. Кульчицький. - К. : Альтернативи, 1999. - 336 с.; Марочко В. І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1928 рр.) / В.І. Марочко. - К. : М.Р. Kots Publishing, 1995. - 216 с.; Волосник Ю.П. Нова буржуазія України та розвиток приватнопідприємницької діяльності на фінансовому ринку в роки НЕПу / Ю.П. Волосник. - Харків: НМЦ „СД”, 2002. - 383 с.; Пиріг О. А. Неп: більшовицька політика імпровізації / О.А. Пиріг. - К. : Київський нац. торг.-економ. ун-т, 2001. - 274 с. та ін.

2. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917-1967 гг.): В 5 т. - М. : Политиздат, 1967. - Т. 1. - С. 257.

3. На новых путях. Итоги новой экономической политики 1921-1922 гг. / [Милютин В.П., Лежава А.М., Струмилин С.Г. и др.]; под ред. В.П. Милютина. - [Вип. ІІ. Финансовый]. - М. : СТО, 1923. - С. XIII.

4. Детальніше щодо кредитування недержавного сектору див.: Бут О. М. Недержавний сектор промисловості України в умовах нової економічної політики (1921-1928 рр.) / О.М. Бут, В.С. Бондаренко, К.В. Нікітенко. - Донецьк: Юго-Восток, 2008. - С. 108-120.

5. Центральний державний архів вищих органів влади України. - Ф. 337, оп. 1, спр. 3432, арк. 16.

6. Галь И. М. Развитие кредитных отношений в переходный период от капитализма к социализму (1921-1929 гг.) / И.М. Галь. - К. : Киевский ин-т народного хозяйства, 1968. - С. 24.

7. Волосник Ю. П. Указана праця. - С. 176-177.

8. Магазаник А. Украинские общества взаимного кредита / А. Магазаник, Г. Розенталь // Хозяйство Украины. - 1926. - № 7. - С. 64.

9. К открытию общества взаимного кредита в Сталино // Всесоюзная кочегарка. - 1925. - Від 18 квітня. - С. 4.

10. Яснопольский Л. Н. Кредитные учреждения на Украине / Л.Н. Яснопольский // Хозяйство Украины. - 1925. - № 1-2. - С. 14.

11. Магазаник А. Указана праця. - С. 64.

12. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК : У 2 т. - К. : Політвидав України, 1976. - Т. 1. - С. 278-279.

13. Всеукраїнський з'їзд керуючих філіями Держбанку. Оцінка роботи Держбанку на Україні // Вісті ВУЦВК. - 1925. - Від 1 березня. - С. 4.

14. Центральний державний архів громадських організацій України. - Ф. 1, оп. 20, спр. 2303, арк. 14.

15. Магазаник А. Указана праця. - С. 63.