Страховий ринок, його становлення і розвиток

24

Міністерство освіти і науки України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра фінансів і економіки природокористування

Реферат

на тему

Страховий ринок, його становлення і розвиток

Рівне - 2007

Зміст

Вступ

Особливості фінансових відносин у сфері страхування

Форми страхових фондів

Організація страхування

Страховий ринок

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На мою думку на сьогоднішній день страховий ринок є досить важливою галуззю економічної діяльності. Тому темою свого реферату я обрала “Страховий ринок, його становлення та розвиток”. Ця тема є досить актуальною оскільки в наш час економіка держави перебуває в досить нестабільному, хиткому стані. І люди для того щоб в разі непередбачуваних подій зберегти свої заощадження та майно або отримати хоча б певні відшкодування звертаються до страховиків.

Тому метою для написання даного реферату для мене послугувало бажання дослідити що таке страховий ринок, на яких принципах базується його функціонування, хто виступає суб'єктами страхового ринку. Визначити, в чому проявляється особливість галузевої структури страхового ринку. Також, визначити специфіку взаємодії страховиків та страхувальників у процесі купівлі-продажу страхової послуги та під час задоволення потреби у страховому захисті. Дізнатися в чому виражається ціна страхової послуги.

Визначити які методи слід використовувати для розширення асортименту видів страхування, поліпшення кiлькостi та якості страхових послуг, до стабiлiзацiї страхових тарифів.

Особливості фінансових відносин у сфері страхування

Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Включаючи сферу страхування до фiнавсової системи, ми виходимо з того, що економна категорія страхування є складовою категорії фінанси. Водночас можна виділити суттєві ознаки що характеризують специфічність категорії страхування. Це:

1) Страхування пов'язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству i населенню. В умовах ринкового господарства поряд з традиційним використанням можливостей страхування - захисту вiд надзвичайних явищ природного характеру (землетруси, урагани, повені та iн.) i техногенних ризиків (пожежі, аварії, вибухи тощо), зростає потреба у пiдприємцiв у страховому покритті збитків, що виникають у разі порушення фінансових i кредитних зобов'язань, неплатоспроможності контрагентів, коливання валютних курсів та дії інших економічних факторів, які призводять до втрат прибутків i реальних доходів. Страховий захист життя, здоров'я, працездатності i матеріального благополуччя населення також пов'язаний iз його економічними інтересами i реалізується за допомогою страхових послуг.

2) При страхуванні має місце солідарне розкладення нанесеного збитку мiж учасниками. Виникнення таких перерозподільних (розкладкових) відносин обумовлене тим, що випадковий характер заподіяння шкоди спричиняє матерiальнi або iншi втрати, котрi, як правило, охоплюють не всi господарства, не всю територію даної країни чи регіону, а лише їх частину. Це створює умови для відшкодування збитків за допомогою солідарного розкладення втрат одних господарств між усіма застрахованими господарствами. При цьому чим ширше коло учасників страхування, тим менша частка в розкладенні збитків припадає на кожного страхувальника. Страхування стає найбільш ефективним методом вiдшкодувавня збиткiв, коли в ньому бере участь якнайбільше число страхувальників. Тим самим забезпечується достатня концентрація грошових коштів у єдиному фонді, що називається страховим. Тодi стає можливим відшкодування максимальних збитків за мiнiмальних витрат кожного страхувальника.

3) Замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобiлiзованих у страховий фонд. Страхові платежі кожного страхувальника, внесеннi в страховий фонд, мають тільки одне призначення - відшкодування ймовірної суми шкоди у визначеному територіальному масштабі протягом певного періоду. Тому вся сума страхових платежів (без урахування накладних витрат тієї органiзацiї, що проводить страхування) повертається у формі відшкодування збитків протягом взятого в розрахунок часового періоду в тому ж територіальному масштабі.

4) Перерозподiльнi відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розкладення збитків у часi пов'язане iз випадковим характером виникнення надзвичайних подій: кiлька рокiв пiдряд надзвичайних подiй може i не бути, i точний час їх настання невiдомий. Ця обставина породжує необхiднiсть резервування в сприятливi роки частини страхових платежiв, що надiйшли, для створення запасного фонду як джерела вiдшкодування надзвичайних збиткiв у несприятливому роцi.

Наведенi особливостi перерозподiльних вiдносин, що виникаютъ пiд час страхування, уможливлюють таке його визначення:

Страхування як економічна категорія - це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин мiж його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду i його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.

Страхування є гарантом компенсації збитків, заподіяних майновим інтересам держави, суб'єктів господарювання i населення. Воно значною мірою звільняє бюджет вiд тягаря витрат на відшкодування збитків, що мають місце внаслiдок руйнівних природних катаклiзмiв, техногенних катастроф, епiдемiй та iнших нещасних випадків, захищає пiдприємцiв вiд майнових i комерційних витрат, забезпечує підтримку рівня життя громадян.

Підприємництво i страхування нерозривно пов'язані. Наявнiсть ринкових відносин обумовлює необхiднiсть дій самостiйних виробникiв на свiй страх i ризик, що посилює значення страхових послуг. Для підприємництва характерне освоєння нових сучасних високоефективних технологій, випуск удосконаленої i нової продукції, готовність ризикувати на ринку, що може викликати збитки. Отже, у пiдприємцiв виникає страховий інтерес.

Страхування є ефективним засобом реалiзацiї соціальної політики держави, здійснюючи матеріальний захист громадян шляхом виплати пенсій i грошової допомоги через систему державного соціального страхування.

Страхування - стабiльне джерело iнвестицiйних ресурсів держави. Вкладаючи кошти страхових резервів (переважно за довгостроковими договорами особистого страхування) в прiоритетнi галузі, держава спроможна вирішувати глобальні економiчнi завдання. Страхування має стратегічне значення у розвитку національної економіки.

Отже, страхування є одночасно засобом залучення грошових ресурсів i способом відшкодування збитків.

Сутність страхування проявляється у його функціях. Вони дають змогу виявити особливості страхування як сфери фінансової системи. Страхуванню властиві функції: ризикова, попереджувальна, нагромаджу вальна та контролююча.

Головною, визначальною є ризикова функція, оскільки страховий ризик, як iмовiрнiсть збитків безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування - надання грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам. Саме в рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв'язку з наслідками страхових подій. Страхування виконує також попереджувальну функцію, пов'язану з використанням частини страхового фонду на зменшення наслiдкiв страхового ризику. У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближається з категорією кредиту при заощадженні за договором страхування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного статку. Отже страхування може мати й нагромаджувальну функцію.

Контрольна функція страхування випливає з указаних вище трьох специфічних функцій i проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах в умовах страхування. Вiдповiдно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

Страхові відносини є досить рiзноманiтними. Як правило вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються мiж страховиком i страхувальником, який водночас є i застрахованим, тристоронні - мiж страховиком, страхувальником i застрахованим.

В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це зумовлено двома формами страхових відносин: співстрахування i перестрахування. Співстрахування - це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків. Зазвичай на кожну страхову суму видається окремий поліс. Перестрахування це передання договору страхування вiд одного страховика до іншого. У цих відносинах перший страховик, приймаючи на страхування ризики, частину вiдповiдальностi за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на вiдповiдних умовах.

Страхові відносини включають:

· страхові платежі;

· виплату страхового відшкодування;

· перестрахування;

· розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

· отримання доходів вiд розміщення коштів на фінансовому ринку.

Страхові платежі - це перерахування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів - розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф (брутто-ставка) складається з двох частин - нетто-ставки та навантаження. Нетто-ставка відображає ту частину тарифу, яка призначена для виплати страхового відшкодування. Вона залежить вiд загальних розмiрiв страхового вiдшкодування (визначається на основі статистичних досліджень про кiлькiсть страхових подiй i середню вартість відшкодування на одну подiю) та кiлькостi страхувальникiв, охоплених цим видом страхування. Навантаження вiдображає витрати страховика, пов'язанi з проведенням страхування та його прибуток.

Страховий тариф відображає ціну страхування. Це основний чинник конкуренції на страховому ринку. Чим більше охоплено страхувальників, чим менші витрати страховика, тим нижчий розмір страхового тарифу i тим бiльшi можливості для залучення нових клієнтiв. Страхове відшкодування - це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збиткiв. Розмiр страхового відшкодування залежить вiд двох чинникiв - страхової суми i страхового збитку. Страхова сума - це сума, на яку застрахований об'єкт страхування, або розмiр максимальної вiдповiдальностi страховика за договором у разi настання страхового випадку. Розмiри страхової суми визначаються, з одного боку, вартiсною оцiнкою об'єкта страхування, а з iншого - можливостями i побажаннями страхувальника. Вiдношення страхової суми до вартiсної оцiнки об'єкта страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100%. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.

Установлені рiзнi системи визначення розмiру страхового відшкодування. Основними є методи повної i пропорційної вiдповiдальностi. За повної вiдповiдальностi страховика страхове відшкодування виплачується в розмiрi заподіяних збитків, але не більше страхової суми. За пропорційної системи вiдповiдальнiсть розподiляється мiж страховиком i застрахованим у пропорції, яка відображає спiввiдношення мiж страховою сумою i вартiсно оцінкою об'єкта страхування. Наприклад, якщо страхова сума становить половину вартісної оцінки об'єкта страхування, то застрахованому буде виплачено страхове відшкодування у розмiрi 50% вiд суми заподіяних збитків.

Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів i отримання вiд цього доходів. Отримані доходи розподiляються на двi частини. Одна формує доходи страхових компаній i становить певну частику їхнього прибутку друга частина спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів. Вона забезпечує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів) на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому.

Страхові відносини мiж суб'єктами страхування i грошові потоки регулюються вiдповiдними угодами мiж страховиком i страхувальником, якi мають юридичну силу. Документ, що засвідчує факт страхування, називається страховим полісом (свідоцтвом). Він видається страховиком після сплати страхового внеску (разового чи першого). У страховому полiсi вказуються об'єкт i вид страхування, строки дiї договору i страхові випадки.

Розрізняють терміни “страховий випадок” i “страхова подiя”. Страховий випадок - це можлива подiя, настання якої може спричинити збитки. Він характеризує певний ризик, вiд якого i здійснюється страхування. Страхова подія являє собою подію, що фактично настала. Вона має бути офiцiйно зареєстрована. Тобто страховий випадок - це можлива подія, а страхова подія - це та, що відбулася.

Форми страхових фондiв

У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків - страхових фондів.

Створення страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:

· фонди самострахування;

· централізоване страхове забезпечення;

· колективні страхові фонди.

Самострахування ґрунтується на iндивiдуальнiй вiдповiдальностi й полягає в тому, що кожна юридична i фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів. Це дорога i нераціональна форма. З цих причин сфера самострахування обмежена мiнiмальними потребами i виражається насамперед у створенні фінансових резервів суб'єктами господарювання та певного резервування коштів фізичними особами. Більш поширена ця форма в банкiвськiй сфері, де вищий ступінь ризику i встановлено досить високий рівень вiдповiдальностi.

Централізоване страхове забезпечення засновується на державній вiдповiдальностi й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих коштів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабінету Мiнiстрiв. Формується він у розмiрi до 1% обсягу видаткiв загального фонду державного бюджету i входить до складу видаткiв державного бюджету України. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Мiнiстрiв України.

Головними напрямками витрачання коштів резервного фонду є:

· фінансування витрат, пов'язаних iз надзвичайними ситуаціями;

· фінансування робіт по лiквiдацiї наслідків стихійних явищ та аварій;

· непередбачені витрати, пов'язанi з введенням нових законів;

· iншi заходи, якi не могли бути передбаченими пiд час затвердження державного бюджету.

Одночасно встановлена вимога, згідно з якою кошти резервного фонду державного бюджету України не можуть використовуватися на погашення боргів уряду та на збільшення сум по статтях видаткiв, передбачених у державному бюджеті.

Отже, страхова вiдповiдальнiсть держави обмежена надзвичайними подіями, а страхова забезпеченість поточної дiяльностi юридичних i фізичних осіб є їх прерогативою i не може бути повністю перекладена на державу. Самострахування i централізоване страхове забезпечення можуть здійснюватися в натуральний i грошовій формах. До фінансової системи належать страхові відомості в грошовій формі. Створення колективних страхових фондів ґрунтується на солiдарнiй вiдповiдальностi учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здiйснюєтъся за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав у наслідок певних подій i обставин. Колективне страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною i раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солiдарнiй вiдповiдальностi. Цi витрати юридичних i фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Раціональна органiзацiя страхової справи означає її надiйнiсть i рацiональнiсть з одного боку, наявність централізованих коштів забезпечує високі гарантії відшкодування збитків, з іншого - дає змогу ефективно використовувати тимчасово вiльнi кошти на фінансовому ринку.

Організацiя страхування

Органiзацiя страхової справи засновується на видiленнi суб'єктiв страхування, об'єктів страхування i форм страхових відносин.

Основними суб'єктами страхування виступають страховик, страхувальник i застрахований. Страховик - юридична особа - страхова компанія, яка дiє на пiдставi вiдповiдної лiцензiї, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду i виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового вкладку. За методом фінансової дiяльностi страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом дiяльностi (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.

Страхувальник - юридична чи фізична особа, яка на пiдставi вiдповiдної угоди зi страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.

Застрахований - юридична чи фізична особа, якій належить правове відшкодування у разі настання страхового випадку. У договорах особистого страхування - особа, на користь якої укладений договір страхування i яка має право отримати компенсацію при настанні страхового випадку чи викупну суму, за дострокового розторгнення договору. Застрахований може бути одночасно i страхувальником якщо уклав договір стосовно себе i сплатив страховий внесок. Крім того, може виділятись такий суб'єкт, як утримувач страхового відшкодування, у тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Об'єктами страхування можуть бути майно, життя i здоров'я громадян, працездатність та працевлаштування, недоотриманий прибуток при здiйсненнi фінансових та господарських операцій тощо.

Страхування може проводитись в обов'язковий i добровiльнiй формах. Обов'язкове страхування зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути вiдшкодованi однією особою.

Законодавством установлюється перелік об'єктів, якi підлягають обов'язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалiзацiя. Вiдповiдальнiсть за здійснення обов'язкового страхування покладається на державні страхові органи.

Обов'язковим страхуванням охоплюються всі об'єкти без заяв страхувальників, оскільки сама реєстрація об'єкта є підставою для того, щоб він був охоплений страхуванням.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору мiж страхувальником i страховиком.

Нижче перелiченi об'єкти страхових відносин залежно вiд видів страхування.

Об'єктом майнового страхування є майно юридичних i фізичних осіб. Нині в Україні найпоширенішим серед фізичних осіб є страхування будівель, домашнього майна, транспортних засобів. Поступово розширюється майнове страхування у сфері приватного бізнесу.

Об'єктами особистого страхування виступають життя та здоров'я громадян. Видами особистого страхування є змішане страхування життя (об'єктами виступають одночасно життя i здоров'я), страхування дітей, весільне страхування та iн. Особисте страхування виконує ризикову та нагромаджувальну функції. Ризикова передбачає відшкодування втрат у разi настання страхової події. Нагромаджувальна функція полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.

У разі страхування вiдповiдальностi об'єктом є зобов'язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид - страхування громадянської відповiдальностi водіїв автотранспортних засобів.

Крiм того, об'єктом страхування може бути професійна вiдповiдальнiсть для осіб окремих професій, якi своїми дiями чи неналежним виконанням своїх обов'язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.

Об'єктом страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських i фінансових операцій яким притаманний вiдчутний ризик. Це ризики з кредитних i заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних i фізичних осіб, втрат вiд коливання валютних курсiв та iн. Ця галузь страхування особливо важлива в умовах ринкової економки, яка пов'язана з безліччю підприємницьких ризиків.

У системi соціального страхування об'єктом страхування є працездатність та працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.

Таким чином, соціальне страхування представляє собою частину грошових відносин по розподілу i перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою формування i використання фондів, призначених для утримання осіб, які не беруть участі в суспiльнiй праці. Суб'єктами відносин виступають держава, підприємства i органiзацiї різних форм власності, населення.

В економiчнiй i публiцистичнiй лiтературi при характеристиці сфери соціального захисту населення вживають такі терміни як “соціальне забезпечення ” i “соціальне страхування ”, нерідко ототожнюючи їх, або навпаки, вважаючи їх неоднозначними. Мiж тим кожний з них несе спеціальне смислове навантаження.

Соціальне забезпечення - це встановлена державою система матеріального забезпечення громадян в старості, на випадок повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також допомога багатодітним, неповним i малозабезпеченим сім'ям.

Соціальне забезпечення здійснюється у формах соціального страхування” i “опiкування”.

Характерною рисою соцiального страхувавня є фiнансування соцiальних виплат за рахунок внескiв. Форма “опiкування” представляє фiнансування з бюджету i орiєнтована на iндивiдуальнi потреби.

Таким чином, пiд соцiальним забезпеченням слiд розумiти процес соцiального захисту населення, а пiд соцiальним страхуванням - одну з форм здійснення цього процесу. Форма соціального страхування є домінуючою в країнах ринкової економіки. Причому в одних країнах метод страхування носить нагромаджувальний характер, а в iнших - солiдарний.

Соцiальне страхування має обов'язковий i добровiльний характер. В обов'язковому порядку воно здійснюється через загальнодержавні цiльовi фонди: пенсiйний, соціального страхування при тимчасовiй втратi працездатностi, страхування на випадок безробіття. Страхові платежі здійснюють у формі внесків, страхове відшкодування проводять через виплату пенсій - у разі повної чи часткової втрати працездатності, та допомоги - у разі тимчасової втрати працездатності та у зв'язку з безробіттям.

Система соціального страхування може бути двох видів: державна i недержавна (формування недержавних та відомчих пенсійних фондів).

Державне соціальне страхування є обов'язковим. Воно має за мету забезпечення соціальних iнтересiв всього населення країни i окремих груп громадян чия професійна дiяльнiсть пов'язана з особливо небезпечними умовами працi.

Особливостями солідарної системи державного соціального страхування є не персонiфiкований характер внесків (вони не нагромаджуються, а витрачаються відразу на виплату пенсій) i їх непрямий характер (внески в спеціальний фонд здійснюють більшою мірою роботодавці i в меншій - наймані працівники). Пенсії сьогоденним пенсіонерам оплачуються економічно активним населенням. Така концепція пенсійного забезпечення підтримується багатьма. Але висловлюється думка, що їх необхідно вдосконалювати, встановивши більшу залежність розміру пенсії вiд заробітку i стажу. Разом з тим реформування пенсійного забезпечення проводиться шляхом вдосконалення системи пенсійного забезпечення як державного обов'язкового, так i недержавного добровільного.

Ефективність додаткового пенсійного забезпечення доведена досвідом розвинутих країн, де політика пенсійного забезпечення ведеться у двох напрямах гарантоване забезпечення мiнiмальної трудової пенсії i підтримка малозабезпечених верств населення; розширення можливостей громадян у самозабезпеченні своєї старості через додаткове нагромаджувальне страхування.

Частка додаткової пенсії в пенсійному доході становить 15 - 16 % в Iталiї, 35 - 40 % - у Францiї, 75 % - у США. Число пенсiонерiв, якi отримують недержавні пенсiї, становить 70 % вiд всiх пенсiонерiв Захiдної Європи.

Не менш актуальною є проблема медичного страхування. Посилаючись на досвід зарубіжних країн i Росiї, пропонується запровадити медичне страхування в Україні. На страховому ринку вже з'явились добровiльнi види медичного страхування, але це не означає, що знайдено реальний вихiд щодо поліпшення медичного обслуговування населення.

У медичному страхуваннi об'єктом страхування є здоров'я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби i може здійснюватись як в обов'язковий, так i додатково в добровiльнiй формі через державні або недержавні структури. Страхувальниками можуть бути: держава (з бюджету), підприємства, органiзацiї й установи та громадяни (за рахунок власних доходів). Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування.

Страховий ринок

Поняття страхового ринку трактується в економiчнiй лiтературi в двох аспектах. По-перше, страховий ринок - це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є специфічна послуга - страховий захист i де формується і пропонування i попит на неї. По-друге, страховий ринок являє собою складну інтегровану систему страхових і перестрахових органiзацiй (страховиків), що здійснюють страхову дiяльнiсть.

Об'єднавши цi два підходи можна визначити страховий ринок як сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються. Інституціональна структура страхового ринку України представлена на рис.1.

Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

· демонополiзацiя страхової справи;

· конкуренція страхових органiзацiй з надання страхових послуг, залучення страхувальникiв i мобiлiзацiї грошових коштiв у страховi фонди;

· свобода вибору для страхувальникiв умов надання страхових послуг, форм i об'єктiв страхового захисту;

· надiйностi i гарантiї страхового захисту.

Суб'єктами страхового ринку є страховики (страховi компанiї), якi надають страховi послуги, страхувальники (фiзичнi і юридичні особи i держава). Посередниками в проведенні страхування виступають страховi агенти i страховi брокери (брокерські фірми).

Страхові агенти - це, як правило, фiзичнi особи, якi укладають угоди страхування зi страхувальниками вiд iм'я страховика. Страховими агентами в деяких випадках можуть бути юридичнi особи. Це транспортнi пiдприємства котрi здiйснюють обов'язкове особисте страхування вiд нещасних випадкiв на транспортi, нотарiальнi контори, банки, якi поряд iз послугами з основної дiяльностi можуть укладати договори страхування. Взаємовiдносини страхових агентiв - юридичних осіб зi страховиками регулюються вiдповiдними угодами.



	Інституцiональна структура страхового ринку України.
Страховi компанії, створені капiталом фізичних осiб			Страховi компанії створені капітали юридичних осіб			Страховi компанії створені капітали фізичних і юридичних осіб
		Страхові компанії створені на основі приватного і державного капіталу		Страхові компанії створені на основі державного капіталу

Рис.1. Iнституцiональна структура страхового ринку України.

Із розвитком страхової справи набуває поширення i така форма посередництва, як генеральнi страховi агенти. Генеральнi агенти - це фiзичнi особи, уповноваженi одним або кiлькома страховиками у тому чи iншому адміністративно-територіальному регiонi. Вони мають право наймати на роботу страхових агентiв, яким видiляється зона обслуговування й види страхування, якi вони можуть здiйснювати. Взаємовiдносини мiж генеральним страховим агентом i страховою компанiєю здiйснюються на основі договору. Генеральний страховий агент має свій рахунок у банку, на який страхова компанія переказує кошти для органiзацiї страхової дiяльностi.

Страховi брокери, також виконуючи функції укладання угод, дiють вiд ім'я страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови i надiйнi страхові компанії. Вони можуть надавати консультаційні послуги і страховикам. За свою роботу страховий брокер отримує винагороду у формі комісійних виплат.

На страховому ринку функціонують страховi компанії різних організаційно-правових форм: державна страхова компанiя, акцiонернi страхові товариства, товариства взаємного страхування.

Серед нових форм страхової справи, якi, на жаль, ще не набули достатнього розвитку в Українi, можна видiлити такi:

1) концерн - об'єднання підприємств, включаючи страхове товариство, що здійснюють сумісну діяльність;

2) господарські асоцiацiї - договiрнi об'єднання підприємств та страхової компанії, утворені для сумісного здійснення однієї чи кількох функцій;

З) консорціум - тимчасові договiрнi об'єднання виробничих підприємств та страхових компаній для розв'язання конкретних завдань, реалiзацiї великих цільових програм та проектів.

Обов'язковим складовим елементом страхового ринку є спецiалiзованi консалтинговi фiрми (компанiї) страхових експертів.

Держава, як учасник ринку страхових послуг, створює правовi основи страхової дiяльностi та здiйснює контроль за дотриманням чинного законодавства. У законах i прийнятих нормативних актах сформульованi вимоги до страховиків, порядок їх створення та реєєтрацiї, вимоги до договорів i правила страхування, обов'язки страховиків i страхувальників у кожній конкретній ситуації.

Страховий нагляд здiйснюється також за рiвнем страхових тарифiв, формуванням запасних i резервних фондiв страховикiв, проведенням інвестиційної полiтики, органiзації облiку i звiтностi, своєчасною i повною сплатою податкiв у бюджет, за рiвнем фахової пiдготовки страхових працiвникiв.

Функцiонування страхового ринку пов'язане з такими поняттями як страхове поле i страховий портфель. Страхове поле - це наявнiсть потенцiйних страхувальникiв певного виду страхування. Страхове поле визначає потенцiйнi масштаби страхування. Страховий портфель являє собою сукупність укладених певною компанією угод як з того чи іншого виду страхування, так i з усiх видiв. Страховий портфель характеризує дiяльнiсть кожної компанiї на ринку. Мета - сформувати якомога бiльший страховий портфель, адже це збільшує доходи i здешевлює страхування.

Специфічним товаром на страховому ринку є страховi послуги.

Страховий ринок залежно вiд масштабiв попиту i пропозицiї на страховi послуги можна подiлити на мiсцевий (регiональний), нацiональний (внутрiшнiй), свiтовий (зовнiшнiй, глобальний). Мiсцевий (регiональний) страховий ринок - це, як правило, обмежений певною територiєю та вузькоспецiалiзований ринок страхових послуг. Його функцiонування забезпечує потреби конкретного регiону у страховому захистi.

Нацiональний (внутрiшнiй) страховий ринок покликаний задовольняти економiчнi потреби та реалiзувати економiчнi iнтереси страховикiв та страхувальникiв у межах нацiональної економiки. Вiн характеризує досягнутий рiвень розвитку страхування тiєї чи iншої країни. Налриклад, страховий ринок України поділено на чотири великi регiони: захiдний, схiдний, пiвденний, центральний. Найбiльше страховикiв зосереджено у центральному регiонi i, зокрема, у м. Києвi та Київськiй областi.

Свiтовий (зовнiшнiй, глобальний) страховий ринок сприяє задоволенню потреби у страховому захисті страхувальників усього світу. На свiтовому страховому ринку урiвноважується пропонування страхових продуктiв та попит на них у Глобальному масштабi та вимiрi, де взаємодiють страховики рiзних країн. Мiж ними укладаються угоди, вони дiлять мiж собою не тiльки певнi сегменти ринку, а й території, утворюють мiжнароднi об'єднання страховиків.

За галузевими критеріями структура страхового ринку поділяється на ринки особистого, майнового страхування та страхування вiдповiдальностi. Ринок особистого страхування в Українi поділяється на такi:

· страхування життя;

· страхування вiд нещасних випадкiв;

· страхування додаткової пенсiї;

· медичне страхування.

Ринок майнового страхування включає:

- страхування майна пiдприємств;

- страхування врожаю сільськогосподарських культур;

- страхування домашнього майна громадян;

- страхування транспортних засобiв та iн.

Особливість галузевої структури страхового ринку виявляється в тому, що кожен iз цих ринків має свою внутрішню структуру, елементи якої формують сегменти страхового ринку в цілому, визначають специфіку взаємодії страховиків та страхувальників у процесі купівлі-продажу страхової послуги та під час задоволення потреби у страховому захисті.

Ціна страхової послуги виражається у страховому тарифі i складається на конкурентній основі пiд впливом попиту i пропонування.

Страхові органiзацiї в процесi розвитку страхового ринку повиннi прагнути до розширення асортименту видiв страхування, полiпшення кiлькостi та якостi страхових послуг, до стабiлiзацiї страхових тарифiв. Цьому сприятиме не тiльки конкуренцiя, а й спiвробiтництво мiж страховиками в рiзноманiтних формах, включаючи участь у перестрахуваннi i формуваннi гарантiйних фондiв на випадок банкрутства окремих страховикiв.

За останнi роки у страхуваннi спостерiгається зростання основних показникiв. Водночас не усі резерви вичерпано. У державі застраховано лише близько 10 % ризиків, тоді як у бiльшостi розвинутих країн цей показник досягає 90-95%. На думку спецiалiстiв, існуюча структура страхового ринку України не сприяє зміцненню соціального захисту громадян та забезпеченню внутрiшнiх iнвестицiй. Українськi компанії передають іноземним до 90% страхової премії пiд час страхування авiацiйних i морських ризиків, ризиків здоров'я осіб, якi від'їжджають за кордон, до 50 % - пiд час страхування великих майнових ризикiв.

Створена програма розвитку страхового ринку України на 2001-2004 рр. спрямована на створення привабливого й доступного ринку послуг, перетворення страхування на ефективну складову соцiального захисту населення. Українські страховики мають бути конкурентоспроможними. Для цього визначено принципи розвитку ринку, передбачається законодавче забезпечення, а також удосконалення системи державного регулювання цього виду дiяльностi. Окремо порушується питання про вiдновлення довiри до галузi, яка є однiєю з передумов її розвитку.

Для підвищення фiнансової надiйностi страховикiв збiльшено мiнiмальний розмiр їх статутного капiталу з 1 червня 2001 р. - до 500 тис. євро, а з 1 сiчня 2003 р. - до 1 млн євро. Для тих, хто здiйснює страхування життя, з 1 сiчня 2002 р. - до 750 тис. євро, а з 1 сiчня 2003 р. - до 1,5 млн євро.

Очікується, що в результаті виконання програми у разi позитивної тенденції розвитку економіки обсяги надходження страхових платежів збільшуватимуться щорічно на 70-80 %.

Висновок

Опрацювавши туму “Страховий ринок, його становлення і розвиток” та додаткову літературу по даній темі, ми дійшли наступних висновків6

1. Страховий ринок - це особлива сфера грошових вiдносин, де об'єктом купівлі-продажу є специфiчна послуга - страховий захист i де формується і пропонування i попит на неї. Також, страховий ринок являє собою складну інтегровану систему страхових і перестраховик органiзацiй (страховикiв), що здійснюють страхову діяльність;

2. Функцiонування страхового ринку базується на принципах демонополiзацiя страхової справи, конкуренцiї страхових органiзацiй з надання страхових послуг, залучення страхувальникiв i мобiлiзацiї грошових коштiв у страховi фонди, свобода вибору для страхувальникiв умов надання страхових послуг, форм i об'єктiв страхового захисту, надiйностi i гарантiї страхового захисту;

3. Суб'єктами страхового ринку є страховики (страховi компанiї), якi надають страховi послуги, страхувальники (фiзичнi і юридичнi особи i держава). Посередниками в проведенні страхування виступають страховi агенти i страховi брокери (брокерськi фiрми).

4. Особливiсть галузевої структури страхового ринку виявляється в тому, що кожен iз цих ринкiв має свою внутрiшню структуру, елементи якої формують сегменти страхового ринку в цiлому, визначають специфiку взаємодiї страховикiв та страхувальникiв у процесi купівлі-продажу страхової послуги та пiд час задоволення потреби у страховому захистi.

5. Створена програма розвитку страхового ринку України на 2001-2004 рр. спрямована на створення привабливого й доступного ринку послуг, перетворення страхування на ефективну складову соцiального захисту населення.

Список використаної літератури

1. Опарін В.М. Фінанси: Навч. посібник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.:КНЕУ, 2005. - 240 с.

2. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. - К: Центр навчальної літератури, 2004. - 312 с.

3. Фінанси: Підручник/ М.В. Грідчина, В.Б. Захожай, Л.Л. Осіпчак та ін., Під кер-вом і за наук. ред. М.В. Грідчиної, В.Б. Захожая - 2-ге вид., випр. і допов. - К.: МАУП, 2004. - 312 с.

4. Василик О.Д. - Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС. - 2001. 416 с.