Банківські зобов’язання

1. Економічна сутність зобов'язань банку, завдання аналізу та його інформаційна база

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов'язання банку.

Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов'язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки.

Рис. 1. Структура зобов'язань банку

В економічній літературі зобов'язання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов'язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов'язаннями.

Депозит (вклад) -- це зобов'язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80 %.

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку:

* депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, насамперед, пасивних операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій і, відповідно, розмір доходу банку;

* правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків;

* депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків;

* ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, зазвичай дешевші міжбанківських кредитів.

Водночас депозитні операції мають певні недоліки:

* операції щодо залучення коштів у вклади пов'язані зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами комерційних банків. Це не дає змоги комерційному банку в разі необхідності оперативно отримувати грошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів;

* мобілізація коштів у вклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;

* загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рамках окремого банку або району об'єктивно обмежений.

Метою аналізу зобов'язань банку є оцінка та визначення шляхів оптимізації їх структури за двома критеріями:

-- зниження середньої вартості ресурсів банку;

-- підвищення стабільності ресурсної бази та надійності банку в цілому.

Досягнення цієї мети конкретизується у таких завданнях:

¦ оцінювання ділової активності банку щодо залучення зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності;

¦ дослідження динаміки та структури зобов'язань банку;

¦ контроль дотримання банком нормативів обов'язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ.

¦ визначення стабільності та оборотності зобов'язань банку в цілому та окремих їх складових;

¦ визначення середньої вартості ресурсів банку та окремих їх складових;

¦ аналітичне оцінювання ступеня використання залучених та запозичених коштів.

Для аналізу зобов'язань банку використовуються такі джерела інформації:

¦ Файл 03 -- Дані за оборотами про суми та процентні ставки за кредитами та депозитами;

¦ Файл 05 -- Дані за оборотами про суми та процентні ставки за депозитами;

¦ Файл 06 -- Дані про залишки за коштами до запитання, кредитними та депозитними рахунками;

¦ Файл 17 -- Дані про кредитний портфель та залишки за депозитами;

¦ Файл 19 -- Дані про залишки за депозитними зобов'язаннями резидентів;

¦ Файл 82 -- річний балансовий звіт та звіт про прибутки та збитки;

¦ Форма 11 «Балансовий звіт»;

¦ Форма 2 «Звіт про прибутки та збитки»;

¦ Форма 10 «Оборотно-сальдовий баланс»;

¦ Форма 252 Г «Звіт про залишки за депозитними зобов'язаннями клієнтів-резидентів України (в розрізі галузей економіки та форм власності)»;

¦ Форма 341 «Звіт про залишки за депозитами»;

¦ Форма 350 «Звіт про суми і процентні ставки за депозитами»;

¦ Форма 353 «Звіт про залишки за депозитними зобов'язаннями (класифікація за галузями економіки)»;

¦ Форма 354 «Звіт про залишки за депозитними зобов'язаннями перед суб'єктами господарювання (класифікація за організаційно-правовими формами господарювання»);

¦ Форма 360 «Звіт про залишки за депозитними зобов'язаннями (класифікація за секторами економіки)»;

¦ Форма 361 «Звіт про залишки за депозитними зобов'язаннями (класифікація за видами економічної діяльності)»;

¦ Форма 362 «Звіт про залишки за депозитними зобов'язаннями (класифікація за формами власності)»;

¦ Форма 381 «Довідка про залучені кошти та їх залишки для визначення розміру обов'язкових резервів»;

¦ Форма 603 «Звіт про достатність капіталу»;

¦ Форма 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів»;

¦ Форма 752 «Звіт про кількість клієнтів і особових рахунків»;

¦ Дані аналітичного обліку за рахунками другого та третього класів плану рахунків;

¦ Різні позаоблікові матеріали.

2. Аналіз динаміки та структури зобов'язань банку

Аналіз масштабів діяльності банку щодо залучення зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності починається з визначення частки, яку займають зобов'язання банку у валюті балансу.

Чзоб.=Зобов' язання банку/ Валюта балансу банку.

Оскільки банк -- це установа, яка працює в основному із залученими коштами, то, як правило, їх частка в пасивах банку становить не менше 80 %. Значення менше цієї величини означає більш високу фінансову стійкість банку, проте негативно характеризує його ділову активність.

За даними балансу банку «А» проаналізуємо його ділову активність щодо залучення фінансових ресурсів. Загальні залишки за рахунками зобов'язань беруться з даних балансу. Первинна інформація наведена в табл. 1.

Таблиця 1 - Зобов'язання банку «А» та їх структура за 2001-2002 pp.

Таблиця 2

Аналіз зобов'язань банку починають з визначення їх суми за балансом через обчислення залишків за рахунками на підставі балансу банку. На цьому ж етапі аналізу дається характеристика зміни суми зобов'язань банку в динаміці в абсолютному та відносному виразах. Так, з даних табл. 2 видно, що за аналізований період банк значно розширив масштаби своєї діяльності, про що свідчить збільшення валюти балансу на 242 596 тис. грн, або на 55,2 %. При цьому збільшення ресурсної бази відбувалось як за рахунок залучених коштів, так і завдяки нарощуванню власного капіталу банку. Це, безумовно, позитивно характеризує роботу банку. Так, капітал банку збільшився на 39 326 тис. грн, або на 62,7 %, а його зобов'язання -- на 203 270 тис. грн, або на 53,9 %. Пропорційне зростання капіталу та зобов'язань банку не змінило мультиплікаційного ефекту капіталу. При цьому рівень фінансової стійкості банку залишився незмінним. Питома вага зобов'язань у загальних джерелах формування ресурсів майже не змінилась і залишилася на рівні 85 %, а сума зобов'язань перевищує суму капіталу банку майже в 6 разів (у звітному періоді -- в 5,7 рази). Наведені показники свідчать про виважену позицію банківських менеджерів: ризики, викликані розширенням залучених коштів, покриваються зростанням суми власного капіталу, який є гарантією банківських зобов'язань.

3. Класифікація зобов'язань банку

Наступним етапом аналізу є вертикальний аналіз зобов'язань, або аналіз їх структури. Для зручності проведення аналізу зобов'язання банку класифікуються за різними ознаками, тобто залежно від вкладників, форми власності, строку і порядку повернення, за групами клієнтів, за ціною ресурсів тощо. На рис. 2 наведена схема класифікації зобов'язань, з якої видно, що всі зобов'язання банку можна розділити на дві групи: депозити та інші зобов'язання, такі як кредиторська заборгованість та цінні папери власного боргу. До особливих залучених коштів належить субординована заборгованість банку. За своєю природою такий вид ресурсів належить до зобов'язань, але при розрахунку суми регулятивного капіталу субординована заборгованість включається до його складу і вираховується із загальної суми зобов'язань.



Рис. 2. Схема класифікації зобов'язань банку за якісним складом

Оскільки частка депозитів у зобов'язаннях найбільша, то потрібно окремо проаналізувати їх структуру. Класифікацію депозитів банку за різними класифікаційними ознаками наведено на рис. 3.

За строками використання коштів рахунки поділяються на: депозити (вклади) до запитання та строкові депозити. У свою чергу, в структурі строкових депозитів виділяють: ультрастрокові (типу овернайт), короткострокові (до одного року) та довгострокові (більше одного року).

Чи формою грошового обігу можна виділити: депозити внесені готівкою in безготівкові депозити. При цьому депозити від фізичних осіб, як правило, залучаються готівкові, а від юридичних Осіб безготівкові.

За валютою, у якій номіновано депозит, розрізняють: депозити у національній валюті та депозити в іноземній валюті. Останні підрозділяють на депозити у вільно конвертованій валюті ти у невільно конвертованій валюті.



Рис. 3. Класифікація депозитів

Зрозуміло, що комерційні банки з останнім видом депозитів, як правило, намагаються не працювати.

За формою визначення власника депозиту виділяють іменні депозити та депозити на пред'явника. Так, наприклад, ощадні депозитні сертифікати на пред'явника емітуються без зазначення власника, а вимогу за ними уступають, просто вручаючи сертифікат без пред'явлення будь-якого документа. Ощадні сертифікати на пред'явника -- визнаний засіб конфіденційного зберігання значних коштів у національній та іноземній валютах. Але якщо власник загубить його, то втрачає вкладену суму так само безповоротно, як гаманець із готівкою. Іменні депозитні сертифікати в обіг не потрапляють і не продаються іншим особам (не підлягають відчуженню).

За цільовим призначенням депозити поділяються на: дохідні депозити та гарантійні депозити.

За способом юридичного оформлення зобов'язань виокремлюють: депозити, оформлені угодою, депозити з наданням ощадної книжки, депозити з наданням ощадного сертифіката.

За формою вилучення депозиту та нарахованих процентів розрізняють: безумовні депозити та умовні. Безумовні депозити бувають без попереднього повідомлення та з попереднім повідомленням. Умовні депозити можуть бути вилучені у разі настання певних обумовлених угодою обставин.

За економічним змістом та характером депозиту розрізняють: пасивні та активні депозити. Пасивні депозити виступають джерелом залучення банківських ресурсів. Активні депозити -- засіб розміщення тимчасово вільних кредитних ресурсів. Значна частка активних депозитів у валюті балансу негативно характеризує ділову активність банку, який не в змозі ефективно розпоряджатися своїми кредитними ресурсами.

Згідно зі світовою практикою при аналізі структури за вартісною ознакою зобов'язань виділяють такі узагальнені групи:

* депозити до запитання (онкольні депозити);

* строкові депозити (включаючи вклади населення та боргові цінні папери);

* міжбанківський кредит;

* кредиторська заборгованість.

Ефективність формування ресурсної бази банку залежить від раціонального поєднання трьох чинників: стабільності (стійкості), вартості та строковості. Розглянемо переваги та недоліки окремих складових ресурсної бази за цією ознакою.

Депозити до запитання є найдешевшими залученими ресурсами серед платних ресурсів. Витратність цього виду ресурсів коливається в межах 1--2 % річних за залишками на рахунках клієнтів. До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на коррахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на спеціальних рахунках, розрахунках по капітальних вкладеннях в цілому за об'єкт); вклади населення до запитання.

Депозити до запитання розміщують у банку на поточних рахунках клієнтів. Вони використовуються для поточних розрахунків власника рахунка з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунка у будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються вклади з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунка (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для кредитних та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватись з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках.

На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнтів, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок -- це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного і позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове -- що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, які активно кредитуються, при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунка характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками, який можна назвати міжбанківським депозитом.

Конкуренція на ринку кредитних ресурсів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення коштів. Значного поширення в банківській практиці набуло залучення коштів на рахунки, що обслуговуються за допомогою платіжних карток. За експертними оцінками операції з платіжними картками в Україні набувають все більшого поширення і зараз становлять 15--20 % загального обсягу розрахунків. За своїм характером такий рахунок вважається депозитом до запитання. В умовах обмеженості клієнтської бази даний вид залучення ресурсів є, безумовно, перспективним і потребує подальшого розвитку в банківській практиці.

Витрати на обслуговування поточних рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший вид ресурсів. Збільшення частки даного компонента в ресурсній базі скорочує процентні витрати і знижує витратність ресурсів у цілому. Проте зміну залишків депозитів до запитання важко спрогнозувати, і цей вид ресурсів є найнестабільнішим елементом. Висока їх частка значно знижує ліквідність банку. Як свідчить практика, оптимальний рівень депозитів до запитання в ресурсній базі -- до 30 %.

Строкові депозити --- це грошові кошти, які розміщуються в банку на строго обумовлений термін і можуть зніматися після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період. Строкові депозити поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, бо вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі зобов'язань є позитивним моментом, оскільки вони є найстабільнішою частиною ресурсів.

Саме вони дають змогу кредитувати на більш тривалі терміни, але в результаті за ними вищий процент. У зв'язку з тим, що на сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значною є частка вкладів населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.

Діюча банківська практика передбачає оформлення строкових вкладів на 1, 3, 6, 9, 12 місяців або триваліші строки. Така детальна градація стимулює вкладників до раціональної організації власних грошових коштів та розміщення їх на депозити, а також створює банкам умови для управління своєю ліквідністю.

Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові депозити є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду вкладу, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний) сертифікат -- це письмове підтвердження депонування банком грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку суми депозиту і процентів за ним. Доходи за ним нараховуються у вигляді процентів на номінал, фіксованої премії чи виграшу або як різниця між ціною розміщення та ціною погашення (сума дисконту) цінного папера. Депозитний сертифікат може використовуватись його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому власник векселя може передавати його третій особі у формі індосаменту.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу, отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних операціях.

Міжбанківський кредит -- береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладання у вигідні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити та міжбанківські депозити. Міжбанківські кредити порівняно з міжбанківськими депозитами є дорожчими і коротшими за термінами залучення. Перевагою цього виду ресурсів є його висока мобільність, основним недоліком -- відносно висока витратність. Специфічним видом ресурсів є кредити, отримані від НБУ. їх джерелом є здебільшого емісія. Надання кредитів Національним банком іноді пов'язане з рефінансуванням, тобто комерційні банки спочатку надають позики своїм клієнтам за рахунок власних коштів, а потім НБУ компенсує (рефінансує) їх комерційному банку. НБУ є кредитором останньої інстанції для банків другого рівня.

До зобов'язань банку відносять також кредиторську заборгованість бюджету та позабюджетним фондам, заборгованість банку за господарськими операціями, заборгованість працівникам банку з заробітної плати та інші пасиви. Цей вид ресурсів належить до сталих пасивів банку і може бути використаний у крайніх випадках на дуже короткі терміни. За своєю вартістю кредиторська заборгованість є безкоштовним ресурсом. Тому збільшення тривалості її обороту -- додаткове безкоштовне джерело фінансування банківської діяльності.

У процесі аналізу обсягу зобов'язань банку важлива як їх кількісна, так і якісна оцінка. Збільшення сум зобов'язань банку свідчить про зростання його депозитної бази. При цьому також необхідно проаналізувати їх якісну структуру. 3.4. Аналіз структури зобов'язань банку

Чим вища частка зобов'язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує залежність від міжбанківських позик. Строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку. Водночас збільшення частки (понад 30%) банківських позик підвищує ризик не збалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від внутрішніх джерел фінансування. Необхідно зазначити, що, враховуючи дефіцит вільних коштів у суб'єктів господарювання, на сьогодні частка МБК у структурі зобов'язань сягає 30--40 %.

На першому етапі аналітичної роботи необхідно оцінити структуру залучених депозитних коштів банку за депонентами (видами вкладників), їх тенденцію та напрями здійснення відповідно до депозитної політики (рисунки 4 і 5).

З даних табл. 2 видно, що зобов'язання банку на 1 січня 2002 р. становлять 580 195 тис. грн. Порівняно з зобов'язаннями на 1 січня 2001 р. вони зросли на 203 270 тис. грн або на 53,9 %. Безумовно, такий значний приріст ресурсної бази банку можна розцінювати як високоефективну роботу депозитного відділу щодо залучення ресурсів. Причому зростання депозитної бази відбувалося в основному за рахунок приросту коштів фізичних та юридичних осіб, а не за рахунок міжбанківських кредитів, що є позитивною тенденцією. Так, кошти фізичних осіб зросли на 57 522 тис. грн і становили 95 497 тис. грн на 1 січня 2002 р. проти 37 975 тис. грн на 1 січня 2001 p., тобто зросли на 151,5 %. У структурі залучених ресурсів їх частка зросла з 10,1 % у 2001 р. до 16,5 % у 2002 p., тобто на 6,4 процентного пункту. Характерно, що основним джерелом зростання коштів фізичних осіб є збільшення залучення строкових депозитів, як правило, терміном до одного року. За аналізований період їх маса зросла на 52 643 тис. грн, або на 204,9 % і на 1 січня 2002 р. їх частка в структурі зобов'язань становила 13,5 %.

Значно зросли і кошти юридичних осіб: їх приріст становив за період, що аналізується, 88 691 тис. грн, або 113,1%. Так, на 1 січня 2002 р. кошти юридичних осіб становили 167 111 тис. грн проти 78 420 тис. на 1 січня 2001 р. їх частка в структурі зобов'язань зросла з 20,8 до 28,8 %, тобто збільшилася на 8 процентних пунктів. Дану структуру можна розцінити як оптимальну, оскільки нарощування ресурсної бази банку відбувалося за рахунок не дорогих джерел фінансування, а дешевих. Основним джерелом збільшення коштів юридичних осіб є зростання залишків на поточних рахунках клієнтів, тобто депозитів до запитання. Так, на 1 січня 2002 р. вони становили 128 671 тис. грн проти 49 472 тис. грн на 1 січня 2001 p., тобто зросли на 79 199 тис. грн, або на 160,1 %. У загальній структурі зобов'язань їх частка збільшилася з 13,1 до 22,2 %, тобто зросла на 9,1 процентного пункту. Основною причиною такого значного зростання залишків на клієнтських рахунках є ефективна маркетингова політика банку щодо залучення нових клієнтів через зниження тарифів на банківське обслуговування.

Позитивним явищем можна вважати і зниження частки коштів банків у структурі зобов'язань банку за одночасного зростання їх абсолютного розміру. Так, кошти інших банків на 1 січня 2002 р. становили 196 735 тис. грн проти 144 947 тис. грн на 1 січня 2001 p., тобто зросли на 51 788 тис. грн або на 35,7 %. Проте їх частка у структурі зобов'язань зменшилася з 38,5 % 2001 р. до 33,9 % у 2002 p., тобто на 4,6 процентного пункту. Поєднання тенденції зниження залежності від міжбанківського кредитування з одночасним розширенням ресурсної бази за рахунок цього джерела фінансування банківської діяльності свідчить про грамотну політику менеджерів банку щодо формування ресурсної бази.

Розглядаючи внутрішню структуру залишків коштів інших банків, слід зазначити, що за цим видом пасивів основними джерелами зростання залишків є збільшення кредитування аналізованого банку Національним банком України, а також збільшення міжбанківського кредитування банками-контрагентами. Так, приріст кредитування банку від НБУ становив 33 983 тис. грн, або 75,4 %. Це збільшило внесок даного виду кредитування банку в загальний обсяг зобов'язань на 1,6 процентного пункту. Проте при збільшенні абсолютного розміру МБК на 24 982 тис. грн, або на 32,1 %, їх частка зменшилась на 2,9 процентного пункту.

На загальному фоні зростання ресурсної бази банку дещо знизилася роль ощадних сертифікатів. їх частка в загальній структурі зобов'язань знизилась на 6,1 процентного пункту, хоча абсолютний приріст їх суми становив 2007 тис. грн.

У цілому, підводячи підсумок роботи банку щодо залучення ресурсів, слід відзначити правильну політику банку стосовно залучення нових клієнтів, яка веде до зростання дешевих ресурсів банку, та належну роботу з формування стабільної частини ресурсів банку за рахунок залучення такого перспективного виду ресурсів, як депозити фізичних осіб. Особливу увагу необхідно звернути на впровадження зарплатних проектів з використанням платіжних карток.

Банк зацікавлений у розширенні обсягів залучених депозитних коштів, що перебувають тимчасово у його розпорядженні. Для цього банку необхідно постійно вдосконалювати старі й упроваджувати нові форми і методи залучення різних категорій вкладників, а саме: вести науково-дослідну, аналітичну роботу, активно використовувати рекламу, маркетинг, розширювати ділові контакти з клієнтами.

На другому етапі аналізу зобов'язань необхідно оцінити наявні кошти на рахунках за строками використання. Розглянемо структуру зобов'язань банку за термінами залучення ресурсів (рисунки 6 і 7).

Основна частина ресурсів банку сформована за рахунок строкових депозитів. Депозити до запитання у структурі ресурсів становлять третю частину. Так, на 1 січня 2001 р. вони становили 106 467 тис. грн, тобто 28,3 % від загальної суми зобов'язань. На 1 січня 2002 р. їх розмір становив 177 818 тис. грн, або 30,7 % від загальної суми зобов'язань, тобто їх частка збільшилася в структурі зобов'язань на 2,4 %. Причому основну частину в структурі депозитів становлять залишки на поточних рахунках юридичних осіб -- 22,2 %, які збільшилися проти минулого року на 9,1 %. Це позитивно характеризує роботу банку щодо залучення нових клієнтів, значно розширює базу дешевих (безкоштовних) ресурсів.

Сума короткострокових депозитів зросла за аналізований період на 97 436 тис. грн і на 1 січня 2002 р. становила 240 768 тис. гри, або 42,5 % від загальної суми зобов'язань. При цьому основну частку в структурі короткострокових депозитів становлять депозити фізичних осіб 77 365 тис. грн, або 13,3 % та міжбанківські кредити -- 99 062 тис. грн, або 17,1 %.

Довгострокові ресурси банку досить вагомі -- 145 564 тис. грн, або 25,3 %. Основну частину серед них становлять довгострокові кредити НБУ, виділені під виконання цільових програм-- 78 205 тис. грн (13,5%), та довгострокові облігації -- 67 359 тис. грн (11,6 %). Довгострокові депозити від юридичних та Фізичних осіб становлять тільки 0.2 %.

Загальний висновок про ефективність формування ресурсної бази за ознакою терміновості можна зробити такий. Банк має оптимальну структуру ресурсної бази, яка дає змогу поєднувати високу надійність та стійкість ресурсної бази з невисокою їх вартістю. Висока питома вага залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилання трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності. У даному банку частка строкових депозитів значно перевищує питому вагу некерованих ресурсів.

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати шляхи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Розглянемо більш детально систему показників, яка допомагає проаналізувати депозитну політику банку.

5. Аналіз строкових депозитів

Зростання частки строкових депозитів (незважаючи на те, що це більш дорогий ресурс) позитивно впливає на ліквідність балансу та сприяє стійкості та надійності ресурсної бази.

Аналіз строкових депозитів проводиться за допомогою системи показників.

1. Оборотність депозитних вкладень. Цей показник характеризує кількість оборотів, що здійснюють депозитні вкладення за певний період, і розраховується за формулою:

Оборот з видачі вкладів (дебетовий оборот) \ Середній залишок вкладів

2. Тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях (або середній термін зберігання вкладених коштів). Для його розрахунку використовується формула:

Середній залишок вкладів

N= Оборот з видачі вкладів/ Середній залишок вкладів

Даний показник відбиває в динаміці стабільність вкладів, що дуже важливо для оцінювання вкладів як ресурсів короткострокового кредитування. Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база. Тобто позитивною вважається тенденція уповільнення оборотності депозитних вкладів.

3. Рівень осідання депозитних вкладень:

Росід.= Залишок на кінець-залишок на початок / Оборот з надходження депозитів

Цей коефіцієнт повинен розраховуватися на кілька дат, щоб простежити загальну тенденцію (поведінку) вкладів. Розрахунок коефіцієнта тільки на дві звітні дати (за один період) може призвести до помилкового тлумачення реальних подій.

4. Середній термін використання депозитів:

T=Е Депозит і-й Строк використання депозиту / Е Депозитів

Показник характеризує середній «вік» депозитів.

5. Коефіцієнт нестабільності депозитів:

Кнест= Сума достроково вилучених депозитів / Загальна сума депозитів

Даний коефіцієнт характеризує рівень достроково вилучених строкових депозитів. Зниження середнього терміну використання депозитів у поєднанні зі значним коефіцієнтом нестабільності (більше 10 %) говорить про посилення нестабільності депозитної бази, що негативно впливає на ліквідність банку.

6. Коефіцієнт використання депозитів:

Середні залишки за кредитними вкладеннями/Середні залишки за всіма залученими вкладеннями

Цей коефіцієнт показує, який процент від загального обсягу залучених ресурсів розміщений у кредити. Якщо коефіцієнт перевищує 75 %, то це свідчить про ризиковану агресивну кредитну політику банку. Якщо ж він менший 65 %, це свідчить про пасивну кредитну політику.

7. Рівень диверсифікації депозитів:

Рдиверс. = Сума великих депозитів /депозиТИ, ВСЬОГО

Рівень диверсифікації депозитів визначається кількістю та питомою вагою великих депозитів, які збільшують ризик втрат та порушення ліквідності у випадку дострокового вилучення депозиту. Сума всіх великих депозитів не повинна перевищувати розмір капіталу банку. До великого депозиту належить депозит понад 10 % від розміру власного капіталу банку. Занадто високий рівень диверсифікації депозитів ускладнює управління депозитною базою. Оптимальним цей рівень вважається тоді, коли загальна сума великих депозитів не перевищує розміру капіталу банку.

8 Відносна витратність депозитів:

В= Процентні витрати за депозитними вкладами / Середні залишики депозитних вкладень

Цей показник показує, скільки банк витрачає коштів на кожну гривню залучених ресурсів у вигляді строкових депозитів. Фактично його значення дорівнює середньозваженій процентній ставці за депозитами. Для оцінювання вигідності даного виду ресурсів його необхідно порівнювати із витратністю інших залучених коштів та дохідністю кредитних вкладень.

Банки повинні мати свою стратегію підтримання стійкості депозитів. Важливими елементами такої стратегії є підвищення якості обслуговування клієнтів, стабільність процента, щоб клієнти залишалися вірними банку в період кризових ситуацій.

Кошти, що залучаються комерційними банками як депозити строком до одного року, можуть у певних економічних межах використовуватися не тільки для видачі короткострокових позик, а й для надання їх на більш тривалий строк. Для того щоб установити межу, в рамках якої можливе спрямування короткострокових ресурсів на середньо- і довгострокове кредитування, банками розраховується коефіцієнт трансформації короткострокових позик у довгострокові за такою формулою:

де Кт -- коефіцієнт трансформації;

До-- дебетовий оборот з видачі короткострокових позик строком до одного року;

Ко -- кредитовий оборот з надходження коштів на депозитні рахунки строком до одного року.

Розглянемо приклад розрахунку оборотності депозитів на цифровому прикладі.

Таблиця 3 - Аналіз оборотності депозитів фізичних осіб

Як видно з даних табл. 3, швидкість оборотності депозитних вкладів за аналізований період уповільнилась. Так, кількість оборотів депозитів у 2001 р. становила 2,4 рази, а в 2002 р. -- 2,1 рази. Відповідно тривалість одного обороту в днях збільшилась із 152 днів до 174 днів, або на 22 дні. Це є, безумовно, позитивною тенденцією і сприяє підвищенню ліквідності банку та вивільняє кредитні ресурси з обороту. Збільшення тривалості одного депозитного обороту свідчить про те, що збільшується середній термін збереження депозитних вкладень на рахунках банку. Збільшення тривалості депозитних вкладень дає змогу банкам вкладати ці ресурси в більш довгі кредити і сприяє підвищенню ліквідності банку.

О 1 дн. -- одноденний оборот депозитів (дебетовий) по поверненню;

АВ -- умовне вивільнення ресурсів;

A3 -- умовне залучення ресурсів.

Унаслідок уповільнення оборотності депозитних вкладень у банку відбувається умовне вивільнення ресурсів:

В = (174 -152) х123 212/212 = 7426,5 тис.грн. 365

Під час аналізу коефіцієнта осідання коштів на депозитних рахунках видно, що в базисному 2001 р. коефіцієнт осідання становив 0,297:

Косід=77 365 - 25 312/ 175 265= 0.297

а в звітному 2002 р. - 0,096:

Це означає, що в базисному році на кожну гривню, що надійшла у депозитні вклади на рахунках банку осідало (залишалось) 30 копійок, у звітному році була зворотна тенденція і на кожну гривню прибутку був відплив коштів 10 копійок. За загальної позитивної оцінки депозитної діяльності банку менеджерам маркетингового відділу необхідно звернути увагу на посилення роботи щодо залучення нових вкладів, інакше подібна тенденція може призвести до скорочення ресурсної бази банку.

Проаналізуємо ступінь стабільності депозитів фізичних осіб (табл. 4).

Таблиця 4 - Аналіз нестабільності депозитів фізичних осіб

Дані табл. 4 свідчать про підвищення стабільності депозитів. Так, коефіцієнт нестабільності депозитів, розрахований виходячи із суми депозитних вкладень у базисному періоді, становив 4,0 %, а у звітному році - 3,3 %, тобто зменшився на 0,8 процентних пунктів. Аналогічні висновки можна зробити стосовно коефіцієнта, розрахованого виходячи із кількості достроково закритих угод. У 2001 р. він становив 5,2 %, а у 2002 р. -- 4,8 %. Незначне відхилення між цими двома коефіцієнтами свідчить про те, що більшою мірою достроково вилучалися невеликі депозити. Це суттєво не вплинуло на погіршення стабільності ресурсної бази банку.

Завершальним етапом аналізу строкових депозитів є визначення їх відносної вартості, тобто коефіцієнта витратності даного виду ресурсів.

Таблиця 5 - Аналіз відносної вартості депозитів

За даними табл. 5 видно, що витратність депозитів знизилась на 3 %. Так, у базисному періоду вона становила 25 %:

В = Л835. 51 338,8

а у звітному періоді витратність знизилась до 22 %: 70 868,5

Процентні витрати за депозитами залежать від двох факторів: обсягу залучених строкових депозитів та середньої процентної ставки за депозитами (середньої витратності строкових депозитів).

Факторний аналіз зміни процентних витрат банку за депозитами строковими проводиться за такою факторною моделлю:

W=QB,

де W-- процентні витрати;

Q -- обсяг залучених депозитів;

В -- відносна вартість депозитів.

Проведемо аналіз зміни загальної суми витрат щодо залучення депозитів за допомогою способу абсолютних різниць.

За аналізований період витрати на залучення депозитних вкладень збільшилися на 2756 тис. грн (15 591 - 12 835), у тому числі за рахунок:

1) збільшення обсягу залучення депозитів (середнього залишку депозитних вкладень) -- на 4882 тис. грн:

W= (Q1 -Q°)B = (+19 530) * 0,25 = +4882;

2) зменшення середньої витратності депозитів (середньої процентної ставки за депозитами) -- на 2126 тис. грн:

W= Q1 (В1 ~В°) = 70 868,5 (-0,03) = -2126.

Аналізуючи причини змін того чи іншого показника, необхідно виокремити фактори, що залежать від зусиль самого банку, та незалежні (зовнішні) фактори.

Аналіз інших складових строкових депозитів проводиться за аналогічною схемою.

6. Аналіз депозитів до запитання

Важливою складовою ресурсної бази банку є залишки коштів на поточних рахунках клієнтів та на коррахунках інших банків, тобто депозити до запитання. Аналіз залишків коштів на рахунках клієнтів з позиції ліквідності балансу здійснюється на основі даних про їх частку в загальній сумі зобов'язань. Значна питома вага депозитів до запитання негативно відбивається на стані ліквідності банку: по-перше, погіршується співвідношення ліквідних активів та зобов'язань до запитання, яке характеризує поточну ліквідність; по-друге, знижується стабільність ресурсної бази банку. Проте збільшення частки депозитів до запитання в загальних зобов'язаннях зменшує відносну вартість ресурсної бази в цілому.

Поліпшення ліквідності може бути досягнуто через зміну структури залучених та позичених коштів, збільшення питомої ваги строкових депозитів можливим переоформленням стабільної частини залишків коштів на рахунках до запитання у строкові депозити, залучення значної кількості невеликих клієнтів, за рахунками яких не буває великої амплітуди коливань по залишках.

Для аналізу депозитів до запитання використовуються, фактично, такі самі показники, як і при аналізі строкових депозитів:

1. Оборотність коштів на поточних рахунках клієнтів. Цей показник відбиває кількість оборотів, що здійснюють онкольні депозити за певний період.

2. Тривалість одного обороту онкольних депозитів у днях (або середній термін утримання коштів на поточних рахунках).

Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.

3. Рівень осідання коштів на поточних рахунках.

Відхилення від середнього залишку на величину коефіцієнта нестабільності визначає мінімальні та максимальні межі стабільного залишку на поточних рахунках. Чим нижчий коефіцієнт нестабільності, тим вищий мінімальний стабільний залишок, який може бути переоформлений на депозитний рахунок. Такі розрахунки потрібно робити, як за всіма залишками на рахунках клієнтів, так і за окремими рахунками з метою визначення стабільних залишків у окремих клієнтів (щоб проводити з ними роботу щодо відкриття депозитних рахунків). Якщо коливання на рахунках окремих клієнтів значні, а по загальній сумі рахунків вони невеликі, то ресурсну базу можна вважати стабільною. Якщо підприємство постійно підтримує залишок на поточних рахунках у певних межах, воно може отримувати пільги під час розрахунково-касового обслуговування.

Використовуючи дані табл. 1 та дані оборотно-сальдового балансу банку, розрахуємо основні показники, що характеризують стабільність депозитів до запитання.

Аналіз строкових депозитів доцільно починати з аналізу їх структури.

Таблиця 6 - Аналіз структури депозитів до запитання

Аналіз структури депозитів до запитання (табл. 6) свідчить про те, що основну частку становлять залишки на поточних рахунках клієнтів -- юридичних осіб. їх питома вага у структурі депозитів до запитання в 2001 р. становила 46,5 %, а в 2002 р. зросла до 72,4 %, тобто збільшилась на 25,9 процентного пункту, а в абсолютному розмірі зросла на 79 199 тис. грн. Подібна тенденція пов'язана з активним залученням нових клієнтів до банку, що позитивно характеризує роботу банківських менеджерів та відділу маркетингу. На цьому тлі зростання абсолютного розміру коштів на рахунках фізичних осіб на 1380 тис. грн призвело до відносного зменшення їх частки в структурі онкольних депозитів з 8,3 до 5,7 %, тобто зменшились на 2,6 % процентного пункту. Зросла роль і такого виду ресурсів, як залишки на платіжних картках. У разі абсолютного зростання їх обсягу за досліджуваний період на 3499 тис. грн, або майже вдвічі, їх частка в загальній структурі зросла на 0,7 процентного пункту, що є позитивним явищем. Дещо зменшились як абсолютні розміри, так і питома вага залишків на кореспондентських рахунках інших банків, на рахунках державного, місцевого бюджетів та позабюджетних фондів.

Наступним етапом аналізу є визначення оборотності депозитів до запитання та їх стабільності. Розглянемо їх на наведеному нижче прикладі (табл. 7).

Таблиця 7 - Аналіз оборотності депозитів до запитання

Як свідчать дані табл. 7, оборотність депозитів до запитання значно більша, ніж оборотність строкових депозитів. Проте за аналізований період відбувалося незначне уповільнення оборотності цього виду ресурсів. Так, кількість оборотів онкольних депозитів зменшилася з 35,1 до 28,5 рази, тобто на 6,6 рази. Відповідно тривалість одного депозитного обороту в днях збільшилась з 10,4 дня до 12,8 дня, або на 2,4 дня. Уповільнення оборотності коштів на поточних рахунках клієнтів сприяє підвищенню ліквідності банку та привело до умовного вивільнення коштів з обороту -- 32 805,7 тис. грн: В = (12,8 - 10,4) * 4 989 201,7 / 365 = +32 805,7.

Коефіцієнт осідання коштів на поточних рахунках зменшився з 0,014 до 0,001, тобто на 0,013. Це означає, що приплив коштів на ці рахунки уповільнився: якщо в 2001 р. на кожну гривню коштів, що надійшли на ці рахунки осідало 1,4 коп., то в 2002 р. -- 0,1 коп. Така тенденція є закономірною, адже існує певна насиченість кредитного ринку та ринку клієнтів. Постійне зростання даного коефіцієнта в одного банку повинно зменшувати цей коефіцієнт в інших банках, а в умовах постійної боротьби за клієнтів теоретично таке неможливо. Це означає, що будь-який приріст ресурсів за рахунок депозитів до запитання у разі значного розриву у вартості строкових депозитів та депозитів до запитання в сучасних умовах для України є позитивним явищем, незважаючи на його масштаби.

Практика показує, що значна частка коштів, які надходять на поточні рахунки клієнтів банку, залишається без руху протягом тривалого строку. Банки зацікавлені в залученні цих коштів на строкові депозити для зміцнення стабільної депозитної бази. Тому банки за допомогою такої методики можуть допомогти клієнтам у визначенні частки коштів від планового виторгу, що осідає на поточному рахунку, яка без шкоди для підприємства може бути розміщена на строковий депозитний рахунок:

де Чсд -- частка коштів від планової виручки, що може бути розміщена на строковий депозитний рахунок;

Зср -- середній залишок коштів на поточному рахунку за відповідний період минулого року;

Нфакт -- фактичні надходження на поточний рахунок (фактична реалізація за відповідний період минулого року);

Нпл -- очікувані надходження на поточний рахунок підприємства (план з реалізації).

Оцінюючи стабільність ресурсів банку, важливо проаналізувати коефіцієнти нестабільності депозитів до запитання. Практика свідчить, що у разі збільшення кількості клієнтів, що обслуговуються в банку, та збільшення частки малих клієнтів, коефіцієнт стабільності залишків на поточних рахунках підвищується за рахунок зменшення амплітуди коливань на цих рахунках. За теорією ймовірності, одночасного відпливу коштів на всіх рахунках не може бути. Відплив коштів з рахунку одного невеликого клієнта компенсується припливом коштів на рахунок іншого клієнта. Тому на банківських рахунках у цілому завжди має місце постійний залишок. Якщо банк має стабільні залишки за депозитами до запитання, він може використовувати ці ресурси для кредитування, при цьому витрати за ними будуть мінімальними.

Для визначення суми стабільного залишку на поточних рахунках розраховують коефіцієнт нестабільності (стабільності). Приклад його розрахунку розглянемо на основі даних табл. 8.

Таблиця 8 - Щоденні залишки депозитних вкладень станом на січень--лютий 2002 р.

Розрахуємо середнє значення залишків на поточних рахунках у січні та лютому 2002 р. за допомогою середньої хронологічної:



Середнє значення залишків на поточних рахунках клієнтів у січні було 154 488 тис. грн., а в лютому-- 127 240 тис. грн. Амплітуда коливань на цих рахунках у лютому була більшою, ніж у січні. Так, середнє відхилення фактичних залишків на рахунках від їх середнього значення в січні становило 15 248 тис. грн, а в лютому -- 32 803 тис. грн.



Відповідно коефіцієнт нестабільності в січні був 9,9 %, а в лютому -- 25,8 %. Це означає, що рівень стабільної частини депозитів до запитання в січні був досить високий -- 90,1 %, а в лютому знизився до 74,2 %, тобто середній стабільний залишок у січні становив-- 139 193,7 тис. грн, а в лютому -- 94 412 тис. грн. Це та частина ресурсів, на яку банк може розраховувати, як на кредитний ресурс, який може бути використаний для активних операцій.

Для аналізу розвитку клієнтської бази використовуються такі коефіцієнти:

* коефіцієнт плинності клієнтів;

* коефіцієнт залучення клієнтів;

* коефіцієнт закріплення клієнтів;

* коефіцієнт постійності клієнтів.

Коефіцієнт плинності клієнтів розраховується за такою формулою:



Розглянемо методику розрахунку цих показників на прикладі рахунків юридичних осіб (табл. 9).

За даними таблиці видно, що банк поступово (хоча і незначними темпами) розширює клієнтську базу. У 2001 р. коефіцієнт залучення клієнтів становив 4,8 %, а в 2002 р. -- 4,4 %, тобто знизився на 0,4 процентного пункту. Відплив клієнтів відбувався меншою мірою, ніж їх залучення. У 2001 р. він становив 3,2 %, 'І а в 2002 р.-- 2,2 %. Відповідно коефіцієнт розширення клієнтської бази зріс з 1,6 % до 2,2, тобто на 0,6 процентного пункту.

Одним із перспективних видів залучень ресурсів є впровадження розрахунків за допомогою платіжних карток.

Таблиця 9 - Аналіз розвитку клієнтської бази

7. Аналіз використання міжбанківського кредиту у формуванні ресурсів банку

У сучасних умовах економічного розвитку країни, коли залучення строкових депозитів ускладнюється внаслідок дефіциту власних оборотних коштів підприємств та високих темпів інфляції, зростає значення міжбанківських кредитів під час формування ресурсної бази банків. Основною перевагою цього виду ресурсів є висока мобільність цих коштів, головним недоліком -- їх відносно висока вартість. Усе це обумовлює необхідність розроблення методики аналізу цих операцій, яка дала б змогу ефективніше управляти пасивними та активними операціями з міжбанківського кредитування.

Міжбанківський ринок -- частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою.

Учасниками міжбанківського ринку кредитних ресурсів є Національний банк України, його регіональне управління, комерційні банки, їх філії та відділення. Розміщувати й купувати кредитні ресурси на міжбанківському ринку кредитних ресурсів банкові вигідно передусім з двох причин:

-- комерційні банки на відміну від суб'єктів господарської діяльності, вирізняються вищою надійністю;

-- процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб'єктам економіки.

Міжбанківські кредити за складом поділяються на взаємні кредити між комерційними банками та кредитування НБУ комерційних банків. У загальній структурі міжбанківських кредитів переважають взаємні кредити комерційних банків (80--85 %), проте з розвитком банківської системи частка кредитів НБУ зростатиме.

Розрізняють міжбанківські активні та пасивні кредитні операції: ринок міжбанківських депозитів та ринок міжбанківських кредитів. Міжбанківський депозит -- це депозит одного банку в іншому. Міжбанківський кредит є основним джерелом запозичених коштів комерційного банку і слугує для підтримки кредитного потенціалу, поточної ліквідності банку або забезпечення рентабельного вкладення коштів. Міжбанківський кредит має короткостроковий характер, вирізняється оперативністю надання коштів та вищими порівняно з депозитами процентними ставками. Він здійснюється в рамках кореспондентських відносин банків і є дорожчим порівняно з іншими джерелами кредитування ресурсом (потенціалом) банку.

Суб'єктами міжбанківського кредиту є міжбанківські об'єднання, комерційні банки або інші кредитні інститути, фінансові компанії та Національний банк України. Ці суб'єкти можуть одночасно бути і в ролі кредитора, і в ролі позичальника. Специфіка міжбанківського кредиту визначається тим, що кошти використовуються не для власних господарських потреб банку, а для надання кредиту клієнтам. Тому МБК є формою купівлі-продажу кредитних ресурсів.

Для оперативного залучення необхідних додаткових коштів комерційні банки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якому здійснюється продаж грошових коштів, мобілізованих іншими кредитними установами.

Міжбанківський кредит -- це оперативне за способом залучення коштів, але дороге джерело ресурсів банку. Причини продажу одним комерційним банком іншому банківських ресурсів різноманітні: відсутність належного попиту і вигідного розміщення ресурсів серед своїх клієнтів; необхідність установлення тісніших взаємовідносин між банками; прибутковість цієї операції.

Міжбанківські кредити використовуються: для оперативного регулювання ліквідності балансу банку; для надання кредитів вигідним позичальникам.

Метою аналізу міжбанківських кредитів є визначення:

¦ залежності діяльності комерційного банку від міжбанківських кредитів;

¦ доцільності залучення міжбанківських кредитів;

¦ ефективності використання міжбанківських кредитів. Міжбанківський кредит має такі форми: