Формування кредитної системи України

20

Міністерство освіти та науки України

Національний технічний університет України НТУУ «КПІ»

Факультет менеджменту та маркетингу

Реферат

з дисципліни «Гроші та кредит»

на тему: «Формування кредитної системи України»

Київ-2010

Зміст

Вступ

1.Сутність та призначення кредитної системи

2. Структура кредитної системи

3. Етапи становлення кредитної системи в Україні

4. Сучасний стан кредитної системи України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кредитна система - сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Вони грають важливу роль у розвитку ринкової економіки, забезпечують великий об'єм грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення; мобілізують і перетворюють у активно діючий капітал тимчасово вільні кошти; виконують різноманітні кредитні, розрахункові, гарантійні, інвестиційні та інші операції. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу [3].

Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневої банківської системи, а банки є практично найважливішою складовою кредитної системи. Кредитування населення України є надзвичайно важливим питанням, оскільки соціально-економічний рівень його життя дуже низький.

Певна особа, щоб підвищити свій соціально-економічний рівень життя прагне більших доходів, яких не може забезпечити держава, тому часто люди розпочинають власну діяльність, а на це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвинена практика кредитування.

Крім того, такого роду допомоги потребують часто й ринкові структури, товарне виробництво, торгівля, тобто усі сфери народного господарства.

1.Сутність та призначення кредитної системи

Кредитна система - (у широкому сенсі) сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації; (у вузькому сенсі) сукупність банків і інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових капіталів і доходів і надання їх у позику.

Сучасна кредитна система характеризується двома основними поняттями:

1) як сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, що базуються на визначених формах і видах кредитування;

2) як сполучення різних кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній, кредитних союзів та ін.), що діють на кредитному ринку і здійснюють акумуляції і мобілізацію грошових ресурсів.

Перше поняття пов'язане із рухом позичкового капіталу у вартісній і товарній формах у виді банківського, комерційного, державного та іншого різновидів кредиту. Друге - означає, що кредитна система, використовуючи свої кредитні інститути, накопичує вільні кошти і направляє їх як позичковий капітал підприємствам, уряду та іншим позичальникам [3].

Кредитна система функціонує за допомогою кредитного ринку. Він представляє собою:

ѕ по-перше, систему зв'язків по акумуляції коштів і мобілізації позичкового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки;

ѕ по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом позичкового капіталу між кредитними інститутами в рамках діючих фінансових ринків;

ѕ по-третє, взаємини між національними кредитними інститутами і міжнародними валютно-кредитними організаціями.

Кредитний ринок включає також всі аспекти позикової, інвестиційної, акумуляційної, засновницької, посередницької, перерозподільної діяльності кредитних інститутів. За допомогою кредитного ринку реалізується сутність і функції позичкового капіталу, що надається у позику на умовах зворотності за визначений відсоток. Позичковий капітал покликаний здійснювати:

1)акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу;

2) перерозподіл грошового капіталу;

3) прискорення концентрації і централізації капіталу;

4) регулювання економіки;

5) економію витрат повернення та ін.

На ринку позичкового капіталу здійснюється реалізація кредиту. Кредит - це система економічних відносин, за допомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення. Він виконує такі функції: перерозподільча, заміщення готівкових грошів кредитними операціями, емісійна, стимулююча і контрольна [3].

2. Структура кредитної системи

Сучасна кредитна система, яка є основним елементом ринку позичкових капіталів, складається із ряду інституціональних ланок або ярусів.

Кредитна система складається з банківської та парабанківської систем, що закріплені національним законодавством. Вони грають важливу роль у розвитку ринкової економіки, забезпечують великий об'єм грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення; мобілізують і перетворюють у активно діючий капітал тимчасово вільні кошти; виконують різноманітні кредитні, розрахункові, гарантійні, інвестиційні та інші операції. Ці системи в свою чергу складаються з інших ланок(рис. 1)

Рис. 1 Структура кредитної системи [3]

Центральний банк - це емісійно - касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політики в економіці.

Центральний банк у ринковій економіці є ключовою ланкою банківської системи. Його головне призначення полягає у забезпеченні стійкості національної грошової одиниці, професійному нагляді та координації банківської системи [1].

В Україні Центральний банком є Національний Банк України (НБУ).

Комерційні банки - багато профільні кредитні інститути, що здійснюють фінансові операції та послуги, пов'язані за обслуговуванням клієнтів у всіх секторах економіки.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їхню суть та роль у банківській системі, є: приймання депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; розрахунково-касове обслуговування клієнтів; процес створення депозитних грошей.

Одні із них виконують широкий спектр операцій та послуг, охоплюють багато сегментів фінансового ринку та галузей економіки. Такі банки називають універсальними. Інші банки займаються вузьким колом операцій чи функціонують у вузькому секторі фінансового ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називають спеціалізованими(іпотечні, інноваційні, інвестиційні, ощадні, клірингові) [1].

Більшість банків в Україні є універсальними. Найбільшими серед них є: «Фінанси та Кредит», «Укрсоцбанк», «УкрСиббанк», «ПриватБанк», «Укрексімбанк» та інші.

Іпотечні банки в Україні: «Міжнародний Іпотечний Банк» та Державна іпотечна установа.

Інноваційні банки: «Український інноваційний банк», «УБРР».

Інвестиційні банки: «Промінвестбанк».

Ощадні банки: «Ощадний банк України», «Правекс-Банк».

Клірингові банки: «Кліринговий дім».

Усього в Україні станом на жовтень 2009 нараховувалось 182 банки.

Діючі комерційні банки за рівнем капіталу й обсягу операцій поділяють на 4 групи:

І група - найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн. - 18 банків. Їх частка в активах діючих комерційних банків складає 35,4%.

ІІ група - великі банки з активами понад 100 млн. грн. - 20 банків з часткою в активах у 8,5%.

ІІІ група - середні банки з розміром активів від 10 до 99 млн. грн. - 23 банка. Їх частка складає 4%.

ІV група - малі банки з розміром активів до 10 млн. грн. - 121 банк. Частка в активах - 52% [5].

Небанківські кредитно-фінансові інститути - це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному, в цінні папери та кредити довгострокового характеру.

Усі небанківські фінансові інститути поділяють на дві групи:

ѕ договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (страхові компанії (НАСК «Оранта»,«АХА Страхування» «Вексель»,«PZU Україна»), пенсійні фонди, ломбарди(«Перший Столичний», «Україна», «Скарбниця»), лізингові(«Електрон-Лізинг», «Райффайзен Лізинг Аваль», «Перша фінансова лізингова компанія», «Українська Лізингова Компанія») та факторингові(«АРМА Факторинг») компанії);

ѕ інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій і облігацій (інвестиційні фонди(«Народний», «Синергія-3» ), фінансові компанії( ВАТ «Українська фінансова група», «Житло-інвест» ТОВ «АНТАРЕС», ТОВ «Укрбудінвест», ФК ВАТ «СТС-Інвест»), кредитні товариства або спілки(«Форум-С», «КС Володар», «Співдружність»).

Таким чином, кредитна система грає виключно важливу роль у розвитку ринкової економіки.

Міжбанківські об'єднання відіграють усе помітнішу роль у діяльності кредитної системи. Вони утворюються банками з метою координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів. На їх основі відбувається поєднання ресурсів і зусиль для спільного здійснення масштабних проектів, цільових програм, зміцнення позицій в тій чи іншій сфері діяльності.

Найбільш поширеним є розподіл міжбанківським об'єднань на асоціативні й корпоративні.

Головними представниками міжбанківських об'єднань асоціативного комерційного типу є консорціуми та картелі; корпоративного типу - концерни і трести.

Банківський консорціум - тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Прикладом є діяльність в Україні міжнародного консорціуму «Альфа-Груп», до якого входить «Альфа-Банк Україна».

Банківський картель - об'єднання крупних банків навколо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики щодо процентних ставок, дивідендів, умов кредитування тощо).

Банківський концерн - це монополістичне об'єднання акціонерних банків, коли великий банк стає власником контрольного пакету акцій юридично самостійних банків, а відтак здобуває право контролювати їхню діяльність.

Банківський трест - це монополістичне об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, що входять до його складу [1].

3. Етапи становлення кредитної системи в Україні

Досвід країн із розвинутими ринковими відносинами свідчить про те, що створення ефективної економіки можливе лише за умови функціонування адекватної ринковим умовам кредитної системи.

У процесі формування сучасної кредитної системи України можна виділити такі етапи:

Перший етап 1991-1992 p.p. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Створення нової кредитної системи в Україні розпочалося у 1991 р. з прийняттям ЗУ „Про банки і банківську діяльність”. Цим законом було закладено основу класичної дворівневої банківської системи, яка включає верхній та нижній рівні. Актуальності набула ідея „фінансового супермаркету”, значне поширення отримали послуги на ринку позикових капіталів, електронні послуги, почалося зростання, злиття і поглинання банків. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто, частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки "Промінвестбанк”, "Агропромбанк", "Укрсоцбанк" приватизуються персоналом банків та великими клієнтами [2].

Другий етап 1992-1993 р.р.-- виникнення банків "нової хвилі". На цьому етапі, з різних бюджетних , і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як "Аваль", "Інко" (отримує самостійність від Москви), "Відродження", "Трансбанк" та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше, зменшення частки "міністерського" капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України". Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних "кишенькових" банків. Протягом року їх було зареєстровано більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992 - 1994 p.p., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 року у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків [2].

Третій етап 1994 - 1996 p.p. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році - 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки -"Інко", "Відродження", "Економбанк", "Лісбанк"; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників. Для цього періоду характерні й інші процеси, які істотно впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14). З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

Четвертий етап 1996-2000 рр. стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ [2].

П'ятий етап 2000-2001 p.p. прийняття нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Головна стратегічна мета комерційних банків у цей період проведення комплексу управлінських, кадрових, технологічних та технічних перетворень для забезпечення умов розвитку Банку як стабільного фінансового інституту, здатного зайняти лідируючі позиції на ринку фінансових послуг. У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено нову банківську систему:

ѕ створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

ѕ здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці гривні;

ѕ створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

ѕ введено у дію банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності з друкування банкнот та карбування монет;

ѕ реформовано та введено нові стандарти бухгалтерського обліку та звітності у банках;

ѕ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

ѕ діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів [2].

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи. Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості кредитної системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких передбачає Державна комплексна програма реформування та розвитку кредитної системи України.[2].

4. Сучасний стан кредитної системи України

Ринок небанківських фінансових послуг в Україні стрімко розвивається: зростає кількість фінансових установ, розмір їх активів та попит на їх послуги. Загальна кількість небанківських фінансово-кредитних установ(НФКУ), зареєстрованих в Державному реєстрі фінансових установ, станом на кінець 2008 року становила 2016 установ. Чисельно вони більш ніж у 10 разів переважають кількість комерційних банків. Проте активи НФКУ все ще залишаються незначними порівняно з активами комерційних банків. В таблиці 1 та на рисунках 2 і 3 представлена структура активів фінансових установ.

рис. 2

рис. 3

Табл. 1. Активи фінансових установ на 31.12.2008

Незважаючи на те, що банки є потужними конкурентами для НКФУ, вони все ж таки за деякими параметрами можуть поступатись даним фінансовим інститутам. Головним чином через те, що небанківські установи в першу чергу зорієнтовані на ту категорію споживачів, яка має, як правило, значні проблеми з одержанням кредитів у комерційних банках (наприклад, малий бізнес, населення та інші). Зазвичай, кредити, які надають ці фінансові інститути невеликі за розмірами, але вони виконують ряд соціальних і економічних функцій, які роблять їх більш привабливими порівняно з банками [4].

Фінансові посередники різних типів тісно пов'язані між собою у процесі перерозподілу інвестиційних заощаджень (пенсійні фонди, наприклад, користуються послугами страхових компаній та взаємних фондів, а останні можуть володіти акціями страхових компаній і банків), тому досить важко визначити місце і значення кожної з фінансових установ, базуючись лише на інформації про обсяги активів. Для цього потрібна інформація про структуру фінансових активів населення, яка відображає розподіл інвестиційних заощаджень[4].

Страхування як форма заощадження тільки розвивається в Україні, але поступово набуває популярності. Заощаджувальне страхування - це страхування, за яким страховик в обмін на сплату премій зобов'язаний виплатити капітал або ренту вигодонабувачу, котрий і є застрахованою особою, якщо останній доживе до зазначеного віку [4].

Страхові компанії сьогодні одні з найбільш поширених небанківських фінансових установ, станом на 31.12.2008 р. налічувалося 469 компаній. Частка активів страхового ринку в загальному обсязі активів НФКУ в 2008 році становила 68 % (42 з 62 млрд. грн.).

Обсяги страхового ринку щороку збільшуються, тому що населення усвідомлює потребу в страховому захисті.

Тенденція до збільшення премій, отриманих страховими компаніями від фізичних осіб, протягом 2005-2008 років є індикатором підвищення добробуту населення та обсягів їх заощаджень. Проте український ринок страхування надає не весь можливий спектр страхових послуг, котрі могли б дозволити домашнім господарствам заощаджувати.

Не зважаючи на пожвавлення діяльності обсяг ринку страхування все ще незначний. Державне сприяння розвитку заощаджувальних видів страхування дає змогу більш ефективно впливати на вирішення соціальних проблем суспільства, підвищувати купівельну спроможність національної валюти та поліпшувати стан грошового обігу [4].

Кредитні спілки - ще один небанківський сектор, що постійно збільшують обсяги свого кредитування. Це є свідченням того, що зростає довіра громадян до кредитних спілок не лише як до кредитних, а і як до депозитних установ.

Розширення обсягів кредитування та залучення депозитів відбувалося на фоні зниження вартості позик та підвищення доходності депозитних рахунків членів кредитних спілок, тоді як банківські депозити стали менш доходними. Проте рівень відсоткових ставок за кредитними операціями залишається досить високим, це пов'язано, в першу чергу, з ризиками неповернення кредитів [4]. Так, заборгованість за безнадійними кредитами зросла з початку 2008 року на 68,3 % і на кінець 2008 року становила 2624,7 млн. грн.

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) є установою, яка використовує кошти фізичних осіб у своїй основній діяльності, безпосередньо впливаючи на добробут таких осіб. У розвинутих країнах НПФ є потужними інвесторами, які здійснюють довготривалі інвестиції, що є фундаментом економічного розвитку будь-якої країни, оскільки основні сектори економіки потребують залучення саме таких ресурсів, тобто такі ресурси є необхідними для розширеного відтворення економіки. Перерозподіл ресурсів, які акумулюються НПФ, відбувається не прямо, а, як правило, опосередковано через фондові ринки. Розвинений та ліквідний фондовий ринок сприяє ефективному економічному розвитку та перерозподілу тимчасово вільних коштів. Але, не дивлячись на збільшення кількості учасників та позитивну динаміку активів НПФ в Україні (загальний обсяг пенсійних активів станом на 31.12.2008 р. становив 612,2 млн. грн, порівняно з минулим роком вони зросли на 117,8 %), поки ще зарано говорити про суттєвий вплив НПФ на економіку країни.

Метою інвестування пенсійних активів є насамперед збереження та примноження пенсійних заощаджень громадян. Тому розміщення пенсійних активів відбувається у стабільні види активів. За результатами 2008 року переважними напрямами інвестування залишаються депозити в банках (56,3 % інвестованих активів), акції (9 %) та облігації підприємств, які є резидентами України (22,6 %)

Загальний дохід, отриманий від інвестування пенсійних активів станом на 31.12.2008 р. склав 86847,84 тис. грн., або 15 % від суми залучених внесків. Середня доходність від фінансування у 2008 становила 3,1 % річних при інфляції на рівні 22,3 %. Не один з цих фондів не забезпечив доходність активів вище рівня інфляції. Загалом більшість цих фондів в 2008 році отримали збитки. Причинами є зменшення вартості цінних паперів, які знаходяться в інвестиційних портфелях, через скрутне становище на фондовому ринку [4].

В більшості розвинених країн світу основним джерелом фінансових ресурсів виступають заощадження населення. В Україні склалася інша ситуація: заощадження населення не є істотним джерелом фінансових ресурсів для економіки. Залучення внутрішніх фінансових ресурсів є дорогими для ділових суб'єктів. Протягом 2005-2008 рр. спостерігається переорієнтація на запозичення зовнішніх фінансових ресурсів. Комерційні банки за цей період запозичили на зовнішніх ринках 39,5 млрд. дол. США у вигляді кредитів та єврооблігаційних позик. Борг за ці 3 роки збільшився у 15,8 разів [4].

Подешевшенню внутрішніх ресурсів сприятиме зростання кількості фінансових посередників і покращення їх діяльності. Розвиток фінансової інфраструктури прискорить процеси трансформації заощаджень населення в інвестиційні ресурси і економічне зростання [4].

Висновок

З усього вище зазначеного можна зробити висновок, що Україна, як молода держава, має і молоду, ще не зовсім сформовану кредитну систему, яка багато у чому відстає від світових прикладів успішного функціонування.

Національна кредитна система пройшла у своєму розвитку такі етапи:

ѕ процеси перереєстрації та реорганізації;

ѕ виникнення банків "нової хвилі";

ѕ етап банкрутства;

ѕ стабілізація та впровадження національної валюти - гривні;

ѕ прийняття нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".

Вона і надалі продовжує свій розвиток. Зростає роль небанківських фінансово-кредитних установ у кредитуванні суб'єктів господарювання та наданні інших фінансових послуг. Проте для досягнення кращих результатів та виходу з кризи необхідно вживати активних заходів щодо повернення довіри між обома суб'єктами фінансово-кредитних відносин, проводити реформи. Це сприятиме зростанню рівня життя населення через його активне кредитування.

Список використаної літератури

1. Бутенко О., «Становлення банківської системи в Україні. Проблеми капіталізації»/ Банківська справа 2005 р. №6.

2. Даниленко А., Шелудько Н., «Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні» / Вісник НБУ 2006 р. №5.

3. Івасів, Богдан Степанович. Гроші та кредит : Підручник / Івасів, Богдан Степанович ; Національний банк України. М-во освіти і науки України. Тернопільська академія народного господарства. - 2-е вид., змін. і допов. - Тернопіль : Карт-бланш, 2005. - 527 с.

4. Левченко Н.В., Динаміка та аналіз тенденцій розміщення заощаджень населення через небанківські фінансово-кредитні інститути. Публікація//Вісник Чернігівського державного технологічного університету №39, 2009 р.

5. Національний Банк України [Електрон. ресурс].- Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/Bank_supervision/index.htm