3.1 Удосконалення технологій залучення цінних паперів

Україні належить докласти чимало зусиль для збільшення долі держави у глобальних інвестиційних потоках. Першим кроком до цього є мобілізація внутрішніх джерел інвестування. Це, по-перше, кошти амортизаційного фонду і внутрішньогосподарські нагромадження підприємств; по-друге, кредитні ресурси банків; по-третє, заощадження населення, нагромадження населення в готівковій валюті й інших цінностях; учетверте, надлишковий промисловий капітал сировинних експортерів; по-п'яте, омертвлений і спекулятивний фінансовий капітал. Головні труднощі на даному етапі полягають в обмежених можливостях мобілізації внутрішніх нагромаджень в країні і нездатності приватних інвесторів повною мірою компенсувати нестачу капіталовкладень для забезпечення сталості економічного розвитку. Вкладення в реальний сектор через високий ризик непривабливі для банківського капіталу і населення.

Фондовий ринок, що є стратегічно важливою галуззю економіки України, сьогодні не повною мірою виконує головне призначення - створення фінансового механізму для запуску інвестицій у промисловість, мобілізацію інвестицій і забезпечення трансформації нагромаджень у доступні для виробництва фінансові ресурси. Наприклад, у США саме фондовий ринок став двигуном зростання економіки. Український ринок цінних паперів, створивши красиву і правильну форму-оболонку, втратив сутність і прагматичний зміст, і сьогодні виконує лише роль своєрідного індикатора політичних і економічних подій в країні. Відсутність розвинених фінансових ринків призводить до ускладнення міжгалузевого переливу капіталу.

За таких умов фінансування інвестицій в реальний сектор через канали ринку цінних паперів і залучення на ці цілі неспекулятивних вітчизняних і іноземних капіталів повинно стати найважливішим джерелом нового етапу промислового підйому. Замість ринку з величезною перевагою державних цінних паперів повинен з'явитися фондовий ринок економічного зростання. Подолання антиінвестиційного синдрому, характерного для взаємин потенційних інвесторів і виробничої сфери, передусім залежить від розвитку законодавчої бази фінансового ринку і формування на цій основі ефективних інвестиційних інститутів.

Оптимізація відносин "реальний сектор - фондовий ринок - банки". Гальмуючим фактором на шляху трансформації приватних нагромаджень в інвестиції виступає низький рівень розвитку банківської системи. Адже банки є проміжною ланкою, вони виступають як своєрідний посередник між населенням та підприємствами. Як показує світовий досвід, у країнах з розвиненою ринковою економікою прибутки банків від основних банківських послуг порівняно незначні, а іноді цей сектор навіть збитковий. Переважну частину прибутку приносять операції з цінними паперами, а банки є основними операторами ринку цінних паперів. Банківські інвестиції в цінні папери корпоративного сектора в Україні не відповідають класичним канонам інвестиційних операцій: вони не є для банків засобом підтримки ліквідності, не служать джерелом стабільного додаткового доходу. Тобто вкладення банків в акції здійснюються в основному з метою придбання контролю над власністю, що є способом збільшення економічного потенціалу банку. Вкладення банків у капітал корпорацій з метою впливу на керівництво підприємством і його розвиток у даний час є пріоритетними в порівнянні з операціями, орієнтованими на одержання доходу на ринку акцій.

З іншого боку, зберігаються досить серйозні перешкоди росту інвестиційної активності банків у самій банківській сфері: падіння рентабельності активів, незадовільний кредитний портфель, підвищений ризик довгострокового вкладення коштів. Слабкість банківської системи призвела до того, що тільки вузьке коло великих стійких банків має можливість розширювати напрями інвестицій і вкладати кошти в ризиковані акції нових корпорацій. Більшість комерційних банків не мають можливості здійснювати великомасштабні інвестиційні програми через обмеженість ресурсної бази. Водночас, в Україні існує багато ніш для здійснення інвестиційних банківських операцій. В країнах, де банки мають право здійснювати усі види операцій з цінними паперами (наприклад, Німеччина), вони активно виходять на ринки як емітенти, фінансові посередники й інвестори. У тих країнах, де роль комерційних банків на фондовому ринку обмежена (США, Канада, Японія), вони перебувають на ньому опосередковано шляхом участі в інвестиційній і посередницькій діяльності через трастові операції, кредитування інвестиційних компаній і фондів, співробітництво з брокерськими фірмами.

Звертаючись до міжнародного досвіду, важко не помітити, що рано чи пізно більшість країн зіткнулися з проблемою поділу банківського сектора, на інвестиційний і кредитний. Для України інвестиційний банківський сектор, насамперед, перспективна інноваційна галузь і здійснення діяльності інвестиційних банків в Україні в майбутньому є необхідною умовою для становлення повноцінного фондового ринку, а також розвитку й удосконалення інвестиційного механізму, властивого цьому ринку. Разом з тим, у вітчизняному законодавстві немає визначення інвестиційних банків, тому питання функціонування таких інвестиційних структур в Україні вимагає насамперед законодавчого врегулювання.

Трансформація заощаджень в інвестиції через інститути спільного інвестування. В Україні існує значний нереалізований інвестиційний потенціал фізичних осіб. Так, по різних розрахунках, у населення знаходиться 10-15 млрд доларів США, тоді як банківською системою України мобілізовано в депозити і цінні папери близько 5 млрд гривень. Розвиток і вдосконалення інститутів спільного інвестування може стати одним з основних механізмів мобілізації заощаджень населення і спрямування їх на задоволення інвестиційних потреб економіки.

Перманентна фінансова криза зруйнувала систему приватних заощаджень, а діючі схеми колективних інвестицій тільки починають розвиватися. Залучення в економічний обіг грошових нагромаджень населення за допомогою відновлення схем колективного інвестування дозволить:

- суттєво знизити витрати інвесторів без шкоди для надійності інвестицій;

- створити на базі діючих інфраструктурних організацій простий і прозорий механізм функціонування колективних інвестицій, доступний дійсно широким верствам українських інвесторів;

- істотно знизити ризики приватних інвесторів;

- вивести на фондовий ринок нові фінансові інструменти і надати потужний імпульс для прискореного відновлення і розвитку системи приватних заощаджень.

Становлення відносин спільного інвестування в Україні базувалося на проведенні приватизації державного майна з використанням приватизаційних майнових сертифікатів. З загального числа інвестиційних фондів, створених за час функціонування інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні, на частку закритих приходиться близько 96 %. З завершенням обігу приватизаційних паперів питання полягає в трансформації старих інвестиційних фондів в структури відкритого типу. І одним з основних завдань при цьому є відновлення підірваної довіри населення до інвестиційних фондів і компаній. Для рішення даного завдання необхідні підтримка і, разом з тим, твердий контроль з боку держави, проведення рекламних і просвітницьких заходів, оскільки фізичні особи мало знають про можливості і механізм функціонування ІСІ. Розвиток системи таких інститутів дозволяє інвестору повною мірою використовувати переваги чинних схем колективного інвестування, а саме:

- високий рівень диверсифікації портфелів інвестиційних фондів, що дозволяє обмежувати ризики інвесторів;

- орієнтація при розміщенні, обігу і викупі цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами, на потенціал сформованої інфраструктури фондових ринків;

- високий рівень ліквідності цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами відкритого типу;

- високий ступінь захищеності прав і інтересів інвесторів за рахунок уведення підвищених вимог законодавства, створення спеціальної системи керування ризиками інвесторів і забезпечення жорсткого нагляду з боку регулюючих органів.

Підсумовуючи наведені дані, можна запропонувати перелік пріоритетних дій щодо вирішення проблеми мобілізації внутрішніх інвестиційних ресурсів:

- створення умов для залучення довгострокових кредитів комерційних банків, упорядкування діяльності інвестиційних і інноваційних фондів, розширення грошової приватизації;

- збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку і за рахунок заощаджень населення;

- введення економічного механізму страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх інвестицій;

- створення відповідних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки.

Як вже зазначалося вище, - для успішного формування та управління інвестиційним портфелем необхідно диверсифікувати портфель. Інвестиційний портфель цінних паперів має у своєму складі два і більше інвестиційних інструмента і формується з метою диверсифікації ризиків, що означає використання різноманітних за якостями цінних паперів, в першу чергу це рівень доходності та ризиковості, їх співвідношення для зменшення ризику втрат. Інвестиційний портфель диверсифікується до тих меж, поки не будуть досягнуті цілі інвестора з точки зору збалансування доходності та ризику. Якщо така мета досягнута, можна казати, що сформований збалансований портфель, якщо ні - то існує незбалансований портфель.

Кожному інвестиційному інструменту, в тому числі і цінним паперам, присутні два основних види ризиків - несистематичний і систематичний. Коли цінний папір включено до портфелю, то інвестор приймає на себе обидва ризики. Так, диверсифікуємий ризик - це унікальний діловий та фінансовий ризик, який належить лише конкретному фінансовому інструменту і від якого можна позбутися за допомогою диверсифікації ризиків. Недиверсифікуємий ризик - ризик, який характерний для усіх видів цінних паперів, який не може бути усунитий за допомогою диверсифікації. Корпорація, яка формує інвестиційний портфель, повинна усі диверсифікаційні ризики звести до мінімального рівня. Диверсифікація ризику портфелю досягається шляхом процедури збалансування - тобто підбором цінних паперів з високою дохідністю і високим рівнем ризику і їх заміною в портфелі менш ризиковими, і, як правило, вони є менш дохідними, цінними паперами.

Існує зв'язок між доходністю та недиверсифікуємим ризиком. Високий рівень диверсифікуємого ризику не завжди зв'язаний з високою доходністю інвестиційних інструментів. Тому інвестор повинен мінімізувати диверсифікуємий ризик в загальному ризику інвестиційного портфелю. Це досягається шляхом диверсифікації портфелю таким чином, щоб залишився лише недиверсифікуємий ризик. Рівень недиверсифікуємого ризику залишається постійним незалежно від того, скільки інструментів і яких видів в ньому знаходиться. Диверсифікуємий ризик знижується з ростом кількості видів цінних паперів в портфелі (практичні дослідження вказують на опитмальну кількість - від 8 до 20). При подальшій диверсифікації портфелю - подальшому підборі і включенні в портфель цінних паперів повинні розглядатися витрати по цім операціям, які необхідно співставити з доходами, які очікуються внаслідок зменшення ризиків.

Принцип домінування визначає, що інвестиційний портфель цінних паперів буде ефективним, якщо :

1. Ніякий інший портфель не обіцяє такого ж доходу при меншому ризику.

2. Ніякий інший портфель не обіцяє більш високого доходу при такому ж рівні ризику.

Розрізняють два підходи управління інвестиційним портфелем цінних паперів: традиційний і сучасний. Традіційний підхід полягає в забезпеченні його збалансованості шляхом включення в портфель цінних паперів різних підприємств і галузей. При цьому слід зазначити, що підприємства, які раніше успішно виконували свою операційну діяльність, в подальшому будуть намагатися залишитись такими ж. Цінні папери великих компаній більш ліквідні і достатні у великій кількості, що дозволяє інвестору для досягнення ефективного розміру портфелю купувати цінні папери у великій кількості. Більш вирогідно переконати інвестора придбати цінні папери відомих компаній.

Для ефективного управління протяжністю інвестиційного горизонту інвестор повинен більш уважно відноситись до розгляду кривої доходності цінного паперу і середніх строків їх погашення. Управляти портфелем можна активно і пасивно. При активному управлінні портфелем реалізується можливість отримання доходу за рахунок постійних операцій купівлі-продажу цінних паперів, тобто за рахунок зміни структури портфелю. При пасивному управлінні цінні папери придбаються з метою отримання додаткових доходів у вигляді дивідендів і процентів. Складність в керуванні портфелем полягає в тому, що всі методи і моделі управління, які застосовуються до портфелю, достатньо приблизні, тому їх використання не завжди приводить до позитивного результату. [17, с.87 ]

Необхідною умовою створення достатньо ефективного ринку цінних паперів і зростання посередницької ролі комерційних банків на цьому ринку є рівень його прозорості. Це потребує вимог, щодо захисту інформації від фактів інсайдерства, зважаючи на особливість банківської діяльності. У законодавчому порядку для підвищення активності в операціях комерційних банків з цінними паперами необхідним є більш чітко визначити основні положення щодо сполучення прийнятного для інвесторів рівня прозорості ринку цінних паперів з питаннями розкриття інформації та для кожного банку, визначити заходи щодо запобігання фактам інсайдерства з урахування зарубіжної практики.

Для підвищення ролі ринку цінних паперів у перерозподілі капіталу в Україні слід вирішити питання створення інформаційного середовища ринку цінних паперів з урахуванням практики розвинутих країн Заходу. Слід було б уточнити або змінити сучасне законодавство, яке має відношення до наявності постійних джерел інформації, обсягу і якості самої інформації, автоматизації, стандартизації інформаційних джерел, використання сучасного математичного апарату при обробці інформації. Для підвищення ефективності операцій комерційних банків України з цінними паперами та використання всіх можливостей інформаційного середовища доцільно було б запропонувати розроблену автором модель взаємодії комерційного банку та інформаційного середовища при проведенні операцій з цінними паперами і пропозиції, щодо автоматизації діяльності банків на ринку цінних паперів. Велике значення на перспективу для комерційних банків України, як одних з найбільш активних учасників ринку цінних паперів, власникам інтелектуального капіталу та носіям реальних коштів має запровадження нових операцій. Слід поширювати операції з похідними цінними паперами, операції на основі глобальних та американських депозитарних розписок або аналогічних інструментів, впровадження нових технологій їх проведення, а також проводити сек'юритизацію кредитних операцій. З одного боку, фінансові інновації підвищують ефективність проведення операцій і прибуток, з іншого - це могло б забезпечити у майбутньому вищі темпи розвитку ринку цінних паперів.

Висновок

Дослідження банківських операцій з цінними паперами в умовах реформування української економіки дозволило зробити ряд висновків науково-теоретичного та прикладного характеру. Ринок цінних паперів є невід'ємною складовою економічної системи держави, що відрізняється від решти її складових, опосередкуванням відносин між суб'єктами економічної діяльності з допомогою цінних паперів та включає певні структурні елементи фінансового ринку, а саме частину грошового ринку, частину ринку капіталів, на якому обертаються довгострокові цінні папери терміном більше 1 року, а також сегменти товарного ринку, де економічні відносини опосередковані з допомогою коносаментів, складських свідоцтв та ринок похідних цінних паперів.

В Україні триває становлення змішаної моделі фондового ринку, що передбачає можливість проведення операцій з цінними паперами як банками, так і парабанківськими інститутами. Банківські установи можуть здійснювати будь-який вид діяльності з цінними паперами - емісійну, комерційну, комісійну, депозитарну, а також виступати в ролі інвесторів. Для більш повного розуміння суті банківських операцій з цінними паперами Національний банк України та інші державні установи в своїх нормативних актах повинні усунути наявні протиріччя між вкладенням коштів у цінні папери та інвестиційною діяльністю. На наш погляд, вкладення банками грошових ресурсів у цінні папери є фінансовими інвестиціями незалежно від терміну придбання. Крім того, банкам притаманні специфічні риси, що відрізняють їх від решти фінансових інститутів (універсальність діяльності, спектр операцій з цінними паперами та ін.). Саме це сприяє становленню банківських установ як провідних учасників на вітчизняному ринку цінних паперів.

Комерційні банки можуть значно диверсифікувати джерела залучення ресурсів шляхом емісії цінних паперів, що забезпечить збільшення пропозиції цінних паперів на ринку, а як наслідок, ріст конкуренції між емітентами за кошти інвесторів, який призведе до активізації ринку цінних паперів. Стимулювати попит на власні фінансові інструменти комерційні банки можуть, пропонуючи облігації з вбудованими опціонами та “плаваючою” відсотковою ставкою, здійснюючи сек'юритизацію наявних активів, випуск євробондів тощо. Збільшити власну ліквідність, а також створити надійне джерело пошуку коштів банки можуть шляхом побудови міжбанківського ринку депозитних сертифікатів.

Всебічне дослідження практики здійснення комерційними банками операцій з цінними паперами свідчить про використання переважно фундаментального аналізу при формуванні портфелів фінансових інвестицій. При цьому банківським менеджерам слід враховувати низький рівень взаємозв'язку всіх складових фінансової системи держави, необхідність доповнення аналізу фінансового стану емітентів вивченням якісної сторони діяльності, оцінкою показників, що характеризують інвестиційні характеристики цінних паперів та впровадженням різних стандартів аналізу в залежності від терміну, на який придбаваються цінні папери та розміру пакету акцій. Це дозволить комерційним банкам сформувати портфелі цінних паперів, які забезпечать вищу дохідність у порівнянні з кредитними операціями, та більш повно відповідатимуть цілям, що викладені в інвестиційній декларації. Крім побудови власних портфелів цінних паперів вітчизняним банкам доцільно розширювати надання інвестиційних послуг, які на даному етапі ринкових перетворень здійснюються на слабкому рівні та при малому спектрі.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000, №2121-Ш//ВВР-2003-№5,6.-Ст.36.

2. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679 - XIV// Урядовий кур'єр. - 1999 , 1 липня. - С. 1-9.

3. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 № 1201 -ХП //ВВР. - 1991. - № 38.

4. Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2003 р. № 2374 - III // Урядовий кур'єр - 2003. - 4 травня.

5. Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» Затв. Правлінням НБУ від 29.03.01 № 135.

6. Мороз А. М Банківські операції. - К., 2000.

7. Положення про порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості комерційних банків, затверджене постановою Правління Національного банку України від 31.03.99 № 157.

8. Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами: Затв. постановою Правління НБУ від 30.12.99 № 629.

9. Положення про механізми рефінансування комерційних банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 15.12.2000 № 484.

10. Азаренкова Г. М. Стан фондового ринку в Україні // Економіка України.- 2006.- № 3.

11. Бєлозорова Л. С., Калиниченко Н. М. Шляхи розвитку фондового ринку // Фінанси України.- 2003.- № 12.

12. Блага Н. В. Інформаційна прозорість фондового ринку України // Фінанси України.- 2007.- № 3.

13. Богачук Е. А. Тенденции современного мирового и фондового рынков // Актуальні проблеми економіки.- 2007.- № 2.

14. Богачук К. О. Застосування методів аналізу фондового ринку // Актуальні проблеми економіки.- 2007.- № 3.

15. Боди З., Кейн А., Маркус А. Принципы инвестиций, 4-е издание.:Пер. с англ. -- М.: Издательский дом «Вильямс», 2004.

16. Брітченко І., Перепелиця Р. Роль комерційних банків у розбудові фондового ринку України // Вісник НБУ.-2007.-№ 4.

17. Брітченко І., Перепелиця Р. Роль комерційних банків у розбудові фондового ринку України // Вісник НБУ.-2007.- №4.

18. Волохова Л. Основні індикатори фондового ринку та їх економіко-статистичне моделювання // Ринок цінних паперів України. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.- 2007.- № 5/6.

19. Єрмоленко М.М. Актуальні проблеми ринку цінних паперів // Економіка України. - 2008. - № 4.

20. Клименко В. Державне регулювання фондового ринку // Фінанси України.-2000.-№ 10.

21. Клименко В. Фондовий ринок у контексті фінансової безпеки держави // Актуальні проблеми економіки. -2004. -№ 4.

22. Кондрашихін А. Б. Дослідження регіональних утворень ринку цінних паперів // Актуальні проблеми економіки.- 2006.- № 7.

23. Кондрашихін А. Економічні аспекти управління ринком цінних паперів // Фінанси України.- 2005.- № 7.

24. Кондрашихін А. Регіональні особливості функціонування ринку цінних паперів // Актуальні проблеми економіки.- 2005.- № 3.

25. Кошовий Д. Осіння стабільність. Український фондовий ринок - напередодні зростання. // Вісник НБУ (2 пр.).-2000.-№ 11.

26. Кошовий Д. Ринок чекає нових емітентів // Вісник Національного банку України (2 пр.). -2003. -№ 10.

27. Любкіна О. В. Призначення і сутність фондових цінних паперів // Фінанси України.- 2006.- № 5.

28. Малюгин В.И. Рынок ценных бумаг: Количественные методы анализа: Учеб. пособие. -- М.: Дело, 2005.

29. Марахов К.С. Структурні зміни на фондовому ринку України // Банківська справа. -2000. -№ 3.

30. Мозговий О., Баторшина А. Інституційна складова розвитку національного ринку цінних паперів // Ринок цінних паперів України. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.- 2007.- № 5/6.

31. Мозговий О., Баторшина А. Світові ринки акцій: досвід для України // Ринок цінних паперів України. -- № 11 -- 12. -- 2005.

32. Набок Р., Шитко О. Фондові ринки у країнах - нових членах ЄС: становлення і перспективи // Вісник НБУ.- 2007.- № 7.

33. Назарчук М., Карпенко Л. Про деякі особливості розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні // Економіка України.- 2007.- № 10.

34. Назарчук М., Карпенко Л. Про деякі особливості розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні // Економіка України.- 2007.- № 10.

35. Нгуен Винь Фыонг. Развитие фондового рынка Украины как фактор активизации инвестиционного процесса // Підприємництво, господарство і право. -2004. -№ 8.

36. Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2003 - 2007 роки, схвалені Указом Президента України від 26 березня 2003 р. № 198/2003 // Додаток до журналу "Вісник НБУ" (2 пр.). -2003. -№ 5.

37. Охріменко О. А. Ринок державних цінних паперів та монетарні показники фінансового ринку // Фінанси України.- 2007.- № 7.

38. Охріменко О. Український ринок облігацій на шляху інтегрування до міжнародного фондового ринку // Ринок цінних паперів України. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.- 2007.- № 3/4.

39. Підхомний О. М. Актуальні проблеми контролю вітчизняного ринку цінних паперів // Фінанси України.- 2006.- № 9.

40. Пилипенко І.І., Жук О.П. Цінні папери в Україні. - Навч. посібник. - Київ. - 2003.

41. Приступко А. Законодавчо-правове регулювання фондового ринку України // Право України.- 2006.- № 8.

42. Приступко А. Фінансово-правове забезпечення фондового ринку // Право України.- 2007.- № 10.

43. Рак Р. В. Ринок державних цінних паперів та його ліквідність // Фінанси України.- 2007.- № 9.

44. Рак Р. В. Ринок державних цінних паперів та його ліквідність // Фінанси України.- 2007.- № 9.

45. Ринок державних цінних паперів України у липні 2007 року // Вісник НБУ.- 2007.- № 9.

46. Ринок державних цінних паперів України у січні 2007 року // Вісник НБУ. 2 прим.- 2007.- № 3.

47. Червона Л.Г., Бєлікова О.Ю. Фондовий ринок в умовах трансформації економіки // Фінанси України. -2003. -№ 7.

48. Шестацький О. Становлення фондового ринку України//Банківська справа.-2003.-№ 6.