Ринок цінних паперів на Україні

ПЛАН

Вступ

І. Ринок цінних паперів як складова частина інфраструктури ринкової економіки

1.1 Ринок цінних паперів, його суть і види

1.2 Економічне утримання цінних паперів і їх види

1.3 Організація фондової біржі і біржові операції

ІІ. Законодавче регулювання ринку цінних паперів

2.1 Економічний зміст цінних паперів та їх види

2.2 Первинний та вторинний ринок цінних паперів

ІІІ. Ринок цінних паперів на Україні

3.1 Регулювання ринку цінних паперів

3.2 Система державних органів регулювання РЦП України

Висновок

Список літератури

Вступ

Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку грошових і кредитних відносин. Виникає особливий сектор господарювання, який пов'язаний з обігом цінних паперів - фінансовий ринок.

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею.

Цінні папери дають змогу отримати кошти на довгий період (на десятиріччя - облігації) чи у безстрокове користування (акції).

Перш ніж перейти власне до цінних паперів, потрібно зупинитися на такому понятті, як фіктивний капітал, оскільки саме рух фіктивного капіталу і є основою функціонування фондового ринку і існування цінних паперів як таких. Фіктивний капітал являє собою суспільне відношення, суть якого полягає в його здатності вловлювати деяку частину додаткової вартості. Цінний папір являє собою документ, який виражає пов'язані з ним майнові і немайнові права, може самостійно обертатися на ринку і бути об'єктом купівлі-продажу і інших операцій, служить джерелом отримання регулярного або разового прибутку.

Мета курсової роботи - є розкриття потенціалу ринку цінних пеперів, розкрити їх значеня, як самого цінногопаперу так і грошовий капітал, рух якого опосередковує подальший розподіл матеріальних цінностей.

Завданням полягає як повинен виконувати функціонувати ринок цінних паперів, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.

Об?єктом - виступає ринок цінних паперів, як складова економічних систем у ринковій економіці.

Предмет - цінні папери як складова економічної категорії.

Вже більше шести років існує ринок цінних паперів в Україні, адже ще зовсім недавно ринок цінних паперів ми бачили тільки з телеекрана життя Заходу і він здавався абсолютно немислимим в умовах нашої країни. Але все поступово міняється і ось вже і громадяни України стикаються з цим, що має великий вплив на найважливіші аспекти життєвого устрою в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Акції, облігації, сертифікати, чеки, векселі і інші цінні папери, які ще зовсім недавно були новинкою, тепер міцно вкоренилися в наше життя нарівні з такими звичними словами як "біржа" і "депозитарій". Цінні папери стали способом вираження особистого або колективного підприємницького ризику, давно переставши бути об'єктами ритуального поклоніння, що на жаль вельми часто зустрічалося і зустрічається у нас.

У курсовій роботі розглянемо основні аспекти ринку цінних паперів в Україні, його структуру, основи регулювання, що складають місце в національному господарстві, а також такі нові для ринку явища як торгівля державними цінними паперами і позабіржовий ринок цінних паперів.

Розділ І. Ринок цінних паперів як складова частина інфраструктури ринкової економіки

1.1 Ринок цінних паперів, його суть, види

Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва і кредитних інститутів приводять до поглибленого розвитку грошових і кредитних відносин. З'являється особливий сектор господарювання, який пов'язаний з оборотом цінних паперів - фінансовий ринок.

Фінансовий ринок вимагає не тільки правового регулювання обороту цінних паперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот. Такою організацією є фондова біржа. Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок для купівлі-продажу цінних паперів, обов'язковий елемент регулювання ринку цінних паперів.

Фінансовий ринок умовно можна розділити на дві частини: ринок банківських позик і ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позики на довгий термін (більше року). Цінні папері надають можливість отримати гроші на довгий період - на десятиріччя ( облігації) або в безстрокове користування -акції. Завдання РЦП полягає в тому, щоб забезпечити більш повне і швидке переливання заощаджень по ціні, яка влаштовує обидві сторони. Для цього потрібні біржі і діючі на РЦП посередники.

Біржа - це організований РЦП, який функціонує на основі офіційно зареєстрованих правил ведення торгівлі, де угода про розміщення і купівлю-продаж цінних паперів здійснюється обмеженим числом біржових посередників. Емітентами (організаціями або підприємствами, які випускають в оборот гроші або цінні папери) на ринку цінних паперів виступають приватні національні, державні національні, приватні і державні іноземні організації.

Всі цінні папери, які обертаються на ринку, можна розділити на три групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності приливу прибутку, найбільш якісними вважаються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселі. Потім йдуть приватні облігації і акції великих компаній, які регулярно платять дивіденди.

Розглядаючи сучасну інститутну структуру РЦП, потрібно виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації, які об'єднані під назвою «інстітуційні інвестори» (страхові компанії, пенсійні і інвестиційні фонди). Розділення обов'язків між основними групами учасників ринку загалом показане на малюнку 1.

У залежності від значення, яке має РЦП в економіці, його можна поділити на два види: первинний і повторний. Первинний - це ринок, на якому розміщуються уперше випущені папери. Саме тут здійснюється мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами і позика їх державою. Первинний ринок включає інвестиційні і комерційні банки, через які акціонерні товариства і держава здійснюють розміщення своїх паперів.

Повторний ринок - це ринок, на котрому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбувається зміна власників цих паперів. Цей ринок, в свою чергу, ділиться на централізований і децентралізований. Формою центарлізованого РЦП є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не все, а тільки ті, які допущені до обороту біржовими комітетами. Децентралізований - це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обороту на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається із значного числа брокерсько-дилерських фірм, які підтримують між собою зв'язки за допомогою телефонно-телеграфних мереж і пошти. До них відносяться комерційні банки, оскільки багато хто з них займається аналогічними операціями з цінними паперами.

Для сучасних РЦП характерним є досить велика кількість угод, які укладаються поза біржею, і це складає позабіржовий оборот. Отже, сучасний РЦП складається з біржового обороту із зареєстрованими і незареєстрованими на біржі цінними паперами, а також позабіржового обороту.

Позабіржовий і біржовий ринки в деякій мірі протистоять один одному, до того ж взаємно доповнюючи один одного. Ця суперечність виникає тому, що виконуючи загальну функцію торгівлі і обороту цінних паперів, вони керуються специфічними методами їх відбору і реалізації. Позабіржовий оборот, як правило, охоплює тільки нові випуски цінних паперів і головним чином розміщує облігації торгово-промислових корпорацій. Навпаки, на біржі котируються старі випуски цінних паперів і в основному акції торгово-промислових корпорацій. Якщо через позабіржовий оборот здійснюється в основному фінансування промислового процесу, то на біржі за допомогою скупки акцій здійснюється контроль над корпораціями і фірмами, йде формування контролю і його перерозподілу між різними фінансовими групами. Біржа здійснює також значну частину фінансування, в основному через дрібного і середнього вкладника.

1.2 Економічне утримання цінних паперів і їх види

Існують різні види фондових цінностей: цінні папери з фіксованим прибутком; акції - свідчення про участь в капіталі. Є також їх змішані форми. Цінні папери, будучи реальним капіталом, не мають ніякої реальної вартості, їх ціна або курс визначається згідно з прибутками у вигляді дивідендів по акціях або процента по облігаціях, а також позикового процента. Біржовий курс цінних паперів піддається коливанню і в кожний момент залежить від співвідношення між пропозицією цих паперів і попитом на них. Через фондову біржу здійснюється розміщення акцій, облігацій, яке йде переважно великими банками.

Цінні папери з фіксованим прибутком - це боргові зобов'язання, в яких емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.

Існують такі різновиди цінних паперів з фіксованим прибутком:

- державна позика - позика уряду на створення спеціальних фондів;

- комунальна позика - для збалансування державних фінансів місцевих органів управління;

- комунальні облігації і заставні листи - іппотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних дільниць або під боргове зобов'язання товариств;

- промислова облігація - боргові зобов'язання з фіксованим прибутком промислової компанії.

Дещо подібні до промислових облігацій боргові зобов'язання і опціонні позики. Це перехідні до акцій форми цінних паперів з фіксованим прибутком (їх купівля пов'язана з можливістю придбати в майбутньому акції). Опціонні позики і конверсійні зобов'язання, як і промислові облігації, котируються на біржі, їх курс публікується щодня. Вексель - це цінний папір, який засвідчить зобов'язання векселедавця. Існують простий і перевідний векселі. Кожний з них має відповідні реквізити. Порядок купівлі і продаж векселів визначається Кабінетом міністрів.

Акції - це номерні цінні папери, документи, які затверджують членство в акціонерному товаристві і дають право на отримання дивідендів. Емісія акцій на пред'явника у всіх країнах обмежена. Як правило, акції зберігаються у брокерів або в інших спеціалізованих конторах. Власник має тільки свідчення про кількість акцій. Відрізняють звичайні і привілейовані акції. Звичайні акції дають своєму власнику право на один голос на зборах акціонерів. Крім цього,власник звичайної акції має право на отримання частки чистого прибутку, яка розподіляється у вигляді дивідендів. При ліквідації акціонерного товариства його претензія на власність є останньою. Він отримує те, що залишається після оплати боргів і розрахунків з привілейованими акціонерами.

Привілейовані акції дають власнику право переважного володіння прибутком і власністю акціонерного товариства, іноді гарантують фіксований прибуток (в тому випадку, якщо товариство отримало чистий прибуток), а також особливі права при голосуванні (декілька голосів, право на участь в прийнятті відповідних рішень на зборах акціонерів). Найбільш поширені привілейовані акції з фіксованим прибутком, але без права голосу. Виплата дивідендів по цих акціях не обов'язкова для акціонерного товариства. Їх затримка або невиплата не веде до банкрутства. Емісія привілейованих акцій обмежується законом.

Інвестиційний сертифікат - це частина в спеціальному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді), яким керує інвестиційна компанія. Інвестиційний фонд може бути складений за різними принципами: може включати тільки акції великих компаній або тільки облігації. Основною метою формування такого фонду є мінімізація курсових дивідендів і відповідно процентних ризиків на основі широкої диференціації внесків і виплат власникам інвестиційних сертифікатів максимальних прибутків.

У сфері діяльності сучасних фондових бірж з'являється ряд нових цінних паперів, причиною чого в основному є необхідність удосконалення організаційної структури фондових ринків. До цих нових цінних паперів відносяться конвертовані акції і облігації, ф'ючерси, опціони. Ф'ючерси - це стандартні строкові контракти, укладені між продавцем (емітентом) і покупцем на здійснення купівлі-продажу відповідного цінного паперу по зазделегідь зафіксованій ціні. Опціони відрізняються від ф'ючерсів тим, що вони передбачають право, а не зобов'язання проведення тієї або іншої операції, якою керується покупець опціону. Він обмежує вплив на свої активи і пасиви негативного зрушення ринкових показників сумою, сплаченою за контракт.

Одним з різновидів опціонів є варанти, які дають їх власнику право на придбання відповідних фондових цінностей. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив.

У останні роки варанти все частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, який повинен принести прибуток, достатній для сплати процентів і дивідендів.

Конвертовані облігації відрізняються від облігацій з варантами тим, що їх власник не може продати право отримання акції по фіксованій ціні на ринку окремо від облігації.

Облігація має наступні обов'язкові елементи: номінал, купонну ставку, дату погашення, договір емісії, положення про виплату, забезпечення, рейтинг.

Номінал -- грошова сума, вказана на лицьовій стороні сертифікату облігації; її отримує власник в день настання терміну погашення.

Купонна ставка -- обумовлений відсоток від номінальної вартості, яку емітент повинен виплачувати щорічно. Хоча купонна ставка встановлюється як річна, вона може виплачуватися по частинах, тобто раз в півріччя або раз на квартал.

Дата погашення -- календарна дата, день, коли компанія повертає покупцеві суму, рівну номіналу облігації, і припиняє виплату відсотків.

Договір емісії -- контракт на випуск облігаційної позики. Він виконується у вигляді договору між емітентом і трастовою компанією. Трастова компанія є гарантом надійності корпорації перед інвесторами, стежить за тим, як емітент виконує свої зобов'язання.

Положення про виплату -- пункт договору про емісію, згідно якому емітент створює спеціальний фонд погашення, з якого проводиться виплата відсотків і номінальній вартості облігації. Цей фонд знаходиться під контролем трастової компанії.

Забезпечення -- активи або майно корпорації, які є порукою під час випуску облігацій. Корпорація може випускати облігації без забезпечення. Виходячи з наявності забезпечення облігації підрозділяють на забезпечених і незабезпечених.

Рейтинг облігацій -- оцінка інвестиційних якостей облігацій спеціальними фірмами. Звичайно, оцінюються не всі випуски облігацій, а тільки ті, які мають широкий вторинний ринок. Облігації, які мають високий рейтинг, називаються облігаціями інвестиційного класу. Критерієм зарахування в цей клас є достатньо висока міра достовірності того, що емітент виконає свої зобов'язання в умовах як нормальної, так і несприятливої кон'юнктури. Облігації на низький рейтинг зважають спекулятивними.

Облігації, як і акції, мають номінал і ринкову ціну. Ринкова ціна облігації, виражена у відсотках до її номінала, називається курсом облігації. Якщо ринкова ціна облігації вища за номінал, то говорять, що вона продається з премією. Якщо ж вона менше номінала, то новий власник купує її з дисконтом. Якщо покупець платить номінал, то має місце паритет. Якою б не була ринкова ціна облігації, відсотки по ній нараховуються по відношенню до номінала.

Існують так звані цінні папери другого порядку, тобто цінні папери на вже функціонуючі цінні папери. Їх ще називають правовими цінними паперами. До них відносять права на підписку, опціони, варранты.

Право підписки на акцію -- переважне право на придбання акціонерами нового тиражу цінних паперів корпорації пропорційно до вже існуючого холдингу. Тим самим зберігається відносна пропорція майнових інтересів акціонерів. Правом на підписку можуть скористатися тільки власники звичайних акцій.

Кожен акціонер, який має право на підписку, отримує від корпорації спеціальне свідоцтво, або сертифікат має рацію, де указується точна кількість акцій, які він може придбати, а також ціна продажу. При цьому ціна акцій нижча за номінал.

Право на підписку є короткостроковим цінним папером. Термін її існування обмежений законодавчо і не перевищує одного місяця. Якщо акції корпорації котируються на фондовій біржі, то і сертифікат прав на підписку також може котируватися на ній. У нього з'являється власний курс.

Опціон -- цінний папір, що є результатом опційного контракту, згідно якому один з його учасників набуває права купівлі або права продажу якої-небудь кількості цінних паперів за обумовленою ціною протягом деякого періоду часу, а інший учасник зобов'язується при необхідності продати або купити цінні папери за певною ціною. Власник опціону має право вибору: купити (продати) або не робити цього. Він не несе по опціону ніяких інших зобов'язань, окрім сплати премії.

Варрант є специфічним видом цінних паперів. Його поява пов'язана із зобов'язанням, яке продавець дає покупцеві відносно права власності на цінні папери, що знаходяться вже в обігу (наприклад, звичайні акції). Власник варранта може обміняти його на вказану в нім кількість звичайних акцій за твердою ціною протягом певного періоду часу, якщо курс акцій досягне обумовленої величини.

Казначейські свідоцтва і казначейські облігації випускаються відповідно на термін від одного року до 10 років і від 10 до 30 років. Це високоліквідні урядові цінні папери, призначені для оформлення внутрішнього державного боргу.

Заставні цінні папери випускаються під вже існуючі застави. Застава -- це боргове зобов'язання, поява якого пов'язана з отриманням кредиту під розвиток нерухомості.

Чек -- вид цінних паперів, грошовий документ чітко встановленої законом форми, який містить наказ власника поточного рахунку у фінансовому інституті про виплату власникові чека суми грошей, вказаної в цьому зобов'язанні. Чек призначений для спрощення платіжного обороту.

Казначейський вексель -- короткострокова облігація казначейства. Вони випускаються на пред'явника. Це високоліквідні цінні папери, що займають основне місце в портфелі корпорацій. Їх часто називають другими грошима.

Депозитний сертифікат -- банківський цінний папір, свідоцтво про отримання емітентом грошового внеску. Це цінний папір з фіксованим терміном і винагородою. Випускається вона, як правило, на пред'явника. Цей високоліквідний цінний папір має активний вторинний ринок.

Комерційні цінні папери -- незабезпечені короткострокові зобов'язання, які корпорація випускає з метою залучення засобів для фінансування поточних операцій. Термін їх існування -- 5--30 днів; рідше зустрічаються комерційні цінні папери строком до 270 днів.

Окрема група цінних паперів -- це боргові зобов'язання підприємців, які оперують у сфері оптової торгівлі і пов'язані з майбутніми платежами.

Ф'ючерсний контракт -- цінний папір, причиною появи якої є договір про постачання обумовленої кількості цінностей протягом певного періоду часу за ціною, встановленою у момент укладення договору. Цінова визначеність і обов'язковість виконання -- головні характеристики ф'ючерсів.

Ф'ючерси і опціони по суті схожі: і ті, та інші дають можливість придбати в майбутньому певну кількість фондових цінностей. Але між ними існують також відмінності:

ф'ючерси не є актами купівлі-продажу, це тверде зобов'язання постачання цінностей;

ф'ючерсний контракт включає вимога обов'язкового розрахунку після закінчення його терміну. Невиконання контракту передбачає компенсацію;

ризик, пов'язаний з ф'ючерсною угодою, набагато вище, тому що виконання угоди обов'язкове.

Широко використовуються опціони на ф'ючерси, які дають право купити або продати ф'ючерс за встановленою ціною.

1.3 Організація фондової біржі і біржові операції

Торгівля цінними паперами на біржовому ринку здійснюється через фондову біржу. Фондова біржа - це постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона представляє собою основний елемент вторинного ринку цінних паперів. Взагалі біржі як такі - це місця, де компанії, продаючи свої «долі в підприємствах», забезпечують собі фінансову можливість розширяти виробництво і послуги, робити споживацький продукт більш якісним.

Виникнення біржі явилось об'єктивним наслідком розвитку ринкових відносин. Потреба в появі даного інституту була обумовлена розширенням торгівлі рядом товарів, такими, як сировинні товари, а в подальшому і цінними паперами. Відмічені товари характеризуються певними особливостями, які перетворюють їх в біржові товари:

- масовістю споживання;

- взаємозамінністю в рамках своїх товарних груп;

- непередбачуваністю коливання цін.

Покупці і продавці бажають отримати з операції максимальний прибуток і тому хочуть бути впевненими в тому, що ціна операції відображає поточні співставлення попиту і пропозиції. У зв'язку з цим ринок подібних повинен зводити воєдино, обопільнювати великий об'єм інформації, причому протягом короткого періоду. Для виконання цієї функції він повинен характеризуватися високим степенем централізації. Дана мета досягається в організації біржі, де збігаються попит і пропозиція товарів.

Відмінними ознаками біржі являються:

- постійний і організований по певним правилам характер функціонування;

- торгівля ведеться без пред'явлення товарів;

- операції заключаються по масовим, замінним товарам.

Біржа здійснює свою діяльність на таких принципах:

- особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, операції на біржі заключаються усно і оформляються юридично заднім числом);

- гласність (публікуються дані по всіх операціях і дані, що надані емітентом по домовленості з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно від активності емітента);

- жорстке регулювання адміністрацією біржі і аудиторами діяльності дилерських фірм шляхом встановлення правил торгівлі і обліку.

В результаті перерахованих принципів формується середовище, яке спонукає продавати і купувати цінні папери на біржі. Це такі переваги, як, по-перше, можливість кращого доступу до кредиту для купівлі цінних паперів (банк охоче його дасть, якщо досягнута домовленість про реалізацію цінних паперів через біржу), по-друге, дуже добрий огляд стану ринку цінних паперів, більш точна оцінка можливостей тих чи інших акцій і т. д.

Біржа може бути організована як акціонерне товариство, тобто на умовах приватного підприємництва, або як установа створена державою, громадський інститут. В першому випадку вона знаходиться у власності акціонерів, у другому - держави. Її діяльність базується на статуті, який визначає порядок створення органів біржі, склад її членів, умови їх прийому і т.д. Вищим органом біржі являється біржовий комітет (рада керуючих).

У будь-якої біржі є дві основні функції у вигляді двох взаємозамінних і збалансованих сторін її діяльності. По-перше, фондова біржа мобілізує й концентрує вільні кошти через продаж цінних паперів (точніше, організовує їхній продаж), а по-друге, здійснює кредитування держави й різних організацій через купівлю цінних паперів. Зрозуміло, що такою самою є роль будь-якого посередника фондового ринку, у тім числі в його позабіржовому секторі, але тільки фондова біржа спроможна забезпечити високий рівень ліквідності вкладень в цінні папери і задовільну їхню надійність.

Гігантський об'єм та різноманітність видів цінних паперів перетворюють їх купівлю-продаж в нелегку справу. Сам процес купівлі-продажу регулюється великою кількістю правил і обмежень. До того ж різні види цінних паперів реалізується на різних ринках. Ті, хто бере на себе функцію проведення операцій з цінними паперами, стають посередниками, або, кажучи по-іншому, професіональними учасниками ринку цінних паперів. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі папери котируються на фондових біржах. Просторово посередники розрізнені, проте вони зв'язані між собою і утворюють єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним. Саме це єдине ціле називається ринком цінних паперів. В окремо взятій фондовій операції (на фондовій біржі або поза нею) задіяно три сторони: продавець, покупець і посередник. Посередник може діяти двояко. По-перше, купуючи за свій рахунок цінні папери, він стає на де-який час їх власником і отримує доход у вигляді різниці між курсами купівлі і продажу. Таких посередників називають дилерами. По-друге, він може працювати як повірений або за певний процент від суми операції, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж цінних паперів. В цьому випадку він іменується брокером або керуючим. Крім того, він від свого імені здійснює операції з переданими йому в довірче керування на певний срок чужими цінними паперами. В Україні розвиваються всі види професійної діяльності на ринку цінних паперів. Окрім дилерської і брокерської діяльності це: кліринг (діяльність по визначенню взаємних зобов'язань на ринку цінних паперів), депозитарна діяльність (зберігання сертифікатів цінних паперів), діяльність по веденню реєстра власників цінних паперів та інші посередницькі послуги.

Біржа строго слідкує за тим, щоб ніхто з продавців або покупів не міг диктувати ціни. Накінець, всі операції заключаються методом відкритого торгу і по кожній з них надається повна інформація. Спочатку вона поступає на електронне табло біржі, а потім публікується в пресі. Фондові цінності - це цінні папери, з якими дозволені операції на біржі. Торгівля ведеться або партіями, на певну суму, або по видам, при цьому операції заключаються без наявності на біржі самих цінних паперів.

Всі біржові операції на фондовому ринку здійснюються у трьох основних напрямах і діляться на такі сегменти: безперервні аукціонні ринки, дилерські ринки, онкольні ринки.

Найбільш важливим являється поділ на касові і термінові операції. Розрізняють також арбітражні операції, в основі яких лежить перепродаж цінних паперів на різних біржах, коли існує різниця в їх курсах, і пакетні операції, що являються операціями по купівлі-продажу великих пакетів цінних паперів. Типовим для касової операції являється те, що її виконання в основному відбувається безпосередньо після заключення операції. В Україні подібні операції здійснюються, як правило, протягом двох-трьох днів. Слід вказати на те, що самі цінні папери фізично не беруть участі в операціях, тому що, як правило, зберігаються на спеціальних рахунках банків. Для того щоб перевести продані цінні папери з банку покупцеві, їх власник виписує спеціальний чек на цінні папери. Після введення комплексних комп'ютерних систем біржових розрахунків необхідність виставлення чеків на цінні папери відпала і всі перекази здійснюються за допомогою ЕОМ. Термінові операції являються, по суті, договорами про постачання, в силу яких одна сторона зобов'язується здати у встановлений термін певну кількість фондових цінностей, а друга сторона -- терміново їх прийняти і оплатити раніш виставлену суму.

Розділ ІІ. Структура ринку цінних паперів та механізм його функціонування

2.1 Економічний зміст цінних паперів та їх види

Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських кредитів). Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.

Завдання ринку цінних паперів - забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур:

- цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, ЩО САМЕ продається й купується);

- учасників (суб'єктів) ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);

- процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).

Виходячи з вищесказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» дано їх визначення. «Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам».

Учасниками торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який забезпечує обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.

Вся існуюча система інститутів фондового ринку представляє собою інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. В даний час на Україні створені і працюють 25 територіальних управлінь Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії.

Законодавством України визначено такі види професійної діяльності на фондовому ринку:

- ведення реєстру власників іменних цінних паперів - збирання, фіксування, обробка, збереження і надання даних, що забезпечують систему реєстрації власників іменних цінних паперів;

- депозитарна діяльність - надання послуг зі збереження цінних паперів і (або) обліку прав власності на них, а також обслуговування угод щодо цінних паперів;

- розрахунково-клірингова діяльність, тобто визначення взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами і виконання розрахунків;

- торгівля цінними паперами, тобто виконання громадянсько-правових угод щодо цінних паперів;

Акції - це номерні цінні папери, документи, які затверджують членство в акціонерному товаристві і дають право на отримання дивідендів. Емісія акцій на пред'явника у всіх країнах обмежена. Як правило, акції зберігаються у брокерів або в інших спеціалізованих конторах. Власник має тільки свідчення про кількість акцій. Відрізняють звичайні і привілейовані акції. Звичайні акції дають своєму власнику право на один голос на зборах акціонерів. Крім цього,власник звичайної акції має право на отримання частки чистого прибутку, яка розподіляється у вигляді дивідендів. При ліквідації акціонерного товариства його претензія на власність є останньою. Він отримує те, що залишається після оплати боргів і розрахунків з привілейованими акціонерами.

Привілейовані акції дають власнику право переважного володіння прибутком і власністю акціонерного товариства, іноді гарантують фіксований прибуток (в тому випадку, якщо товариство отримало чистий прибуток), а також особливі права при голосуванні (декілька голосів, право на участь в прийнятті відповідних рішень на зборах акціонерів). Найбільш поширені привілейовані акції з фіксованим прибутком, але без права голосу. Виплата дивідендів по цих акціях не обов'язкова для акціонерного товариства. Їх затримка або невиплата не веде до банкрутства. Емісія привілейованих акцій обмежується законом.

Інвестиційний сертифікат - це частина в спеціальному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді), яким керує інвестиційна компанія. Інвестиційний фонд може бути складений за різними принципами: може включати тільки акції великих компаній або тільки облігації. Основною метою формування такого фонду є мінімізація курсових дивідендів і відповідно процентних ризиків на основі широкої диференціації внесків і виплат власникам інвестиційних сертифікатів максимальних прибутків.

2.2 Первинний та вторинний ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів поділяють на первинний та вторинний ринок. Термін «первинний ринок» відноситься до продажу нових випусків цінних паперів. У результаті продажу акцій та облігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні йому фінансові засоби, а папери осідають у руках першочергових покупців. Слідом за цим першочерговий інвестор має право перепродати ці папери іншим особам, а ті в свою чергу вільні перепродавати їх наступним вкладникам. Слідуючий перепродаж цінних паперів утворює вторинний ринок, на якому вже не відбувається акумулювання нових фінансових засобів для емітента, а має місце тільки перерозподіл ресурсів серед наступних вкладників. Без повноцінного вторинного ринку не можна говорити про ефективне функціонування первинного ринку. Створюючи механізм для термінового перепродажу цінних паперів, вторинний ринок посилює до них довіру зі сторони вкладників, стимулює їх бажання купувати нові фондові цінності і тим самим сприяє більш повному акумулюванню ресурсів суспільства в інтересах виробництва.

При відсутності вторинного ринку або його слабкій організації наступний перепродаж цінних паперів був би неможливий або громіздким, що відштовхнуло б інвесторів від купівлі усіх або частини цінних паперів. В результаті суспільство залишилось би у програші, тому що багато хто, особливо нові підприємства та починання, не отримали б необхідної підтримки.

У структурі вторинного ринку виділяють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Термін «біржовий обіг» означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі. Позабіржовий обіг - купівлю-продаж цінних паперів поза біржею посередництвом прямого узгодження умов операції між продавцем і покупцем. На біржу допускаються не всі компанії, а тільки ті, що відповідають встановленим на біржі правилам. Той факт, що цінні папери якої-небудь фірми котируються (продаються та купуються) на біржі, являється для неї престижним. Одночасно біржа слідкує за своїм реноме і не допускає до біржового обороту папери другорозрядних компаній.

Кожна біржа встанавлює свої вимоги стосовно прийому цінних паперів. Тому папери деяких компаній можуть котируватися на одній і не котируватися на іншій біржі. У позабіржовому обороті котируються цінні папери як правило другорозрядних компаній; папери деяких фірм можуть одночасно обертатися як у біржовому, так і у позабіржовому обороті.

Позабіржовий ринок діє на основі телефону, телекса, комп'ютерної мережі, об'єднаних у єдиний організм проводами зв'язку тисячі інвестиційних фірм. Якщо біржовий ринок доступний тільки для солідних корпорацій, то позабіржовий - практично любій компанії. Для цього необхідно тільки, щоб знайшлась брокерськая фірма, яка б погодилась би підтримувати вторинний ринок по даному виду цінних паперів.

Економічний зміст цінних паперів та їх види.

Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками:

1) цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов'язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.

2) інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним папером.

3) для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія.

Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.

Будь-який цінний папір, як специфічний інструмент правового регулювання, носить двоякий характер. У чому це проявляється? Перш за все цінний папір - це інструмент оформлення яких-небудь відносин, в основному зобов'язуючих. Таким чином, завжди можна говорити про права, що підтверджуються цінним папером. Крім того, цінний папір є власністю (об'єктом речових прав, а також різних договорів). Звідси можна говорити про права на цінний папір, розуміючи під цим право власності або інше майнове право.

Будь-який цінний папір характеризується нерозривним зв'язком між правами на цінний папір та правами з паперу. Це, доречі, проявляється у класичному визначенні цінного паперу, що встановлює можливість здійснення права з цінного паперу тільки у випадку пред'явлення оригінального документу - цінного паперу. В наш час, у зв'язку з розвитком безготівкових цінних паперів можна говорити про де-яку модифікацію цього визначення. Однак, той зв'язок, який встановлює можливість здійснення прав з цінного паперу в залежності від володіння правами на цінний папір, повинен існувати при будь-якій формі випуску. Це є однією з характеристик цінних паперів, яка надає можливість відрізнити цей інструмент від майнових прав, що виникають із договорів. З цієї точки зору багато так званих сурогатних цінних паперів типу купчих на акції являються підтвердженням яких-небудь договірних відносин і не приймають самостійного, відірваного від цих відносин значення, тобто будь-який цінний папір підтверджує майнове право, проте не будь-яке майнове право підтверджується цінним папером.

За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф'ючерси, варанти та ін.) - це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви. Як правило, фондові папери або є безтерміновими, або діють понад рік, а комерційні є у своїй більшості короткотерміновими. Усі комерційні папери є борговими. Їх випускають недержавні емітенти і без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Якщо цінні папери мають цільове призначення, то їх можна класифікувати як папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов'язання.

Усі цінні папери можна поділити на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продавати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати.

Важливою ознакою цінних паперів є їх задатність до конвертування - вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).

У зв'язку з інтернаціоналізацією фондової діяльності на міжнародному ринку пояснюється наявність міжнародних цінних паперів. До них належать євроноти, що випускаються корпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються такі єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні.

Розділ ІІІ. Ринок цінних паперів на Україні

3.1 Регулювання ринку цінних паперів

Регулювання ринку цінних паперів -- це об'єднання в одну систему методів і засобів, що дають змогу регламентувати здійснення операцій та угод, дотримання ними певних вимог і правил, а також впорядкувати діяльність учасників ринку з боку організацій, уповноважених суспільством на такі дії.

Мета регулювання -- створити механізм підтримки рівноваги взаємних інтересів учасників ринку за правилами чесної гри.

Розглянемо причини необхідності регулювання РЦП.

1. На РЦП реалізуються національні інтереси держави, тобто су
купність економічних і політичних пріоритетів у сучасних умовах:

підтримання процесу розширеного відтворення суспільного виробництва як основи формування та подальшого розвитку соціально орієнтованої економіки країни;

зміцнення політичного та економічного суверенітету держави;

підвищення міжнародного авторитету держави;

забезпечення активної та збалансованої інвестиційної політики країни;

встановлення соціальної стабільності в суспільстві;

формування сучасної структури власності та методів управління в галузях, що мають загальнодержавне значення, з урахуванням інтересів суспільства;

відновлення довіри населення до держави.

Інтереси учасників РЦП (емітентів, інвесторів, торгівців та ін.) можуть вступати у суперечність, для забезпечення стабільності та правового врегулювання ринку необхідно регламентувати відносини суб'єктів РЦП.

Найчисленнішим інвестором на РЦП є населення, яке найчастіше не має спеціальних знань і кваліфікації у сфері фондового ринку й погребує створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів на РЦП.

Державне регулювання РЦП означає здійснення державою та її Інститутами системи заходів впорядкування, контролю та нагляду за РЦП з метою забезпечення його соціальної справедливості, прозорості, надійності й відкритості та запобігання порушень на ньому.

Держава з метою реалізації своєї політики на РЦП застосовує цілісну систему взаємопов'язаних заходів, спрямовану на досягнення таких цілей:

залучення як вітчизняних, так і іноземних інвестицій (для чого потрібно мати сприятливе та стабільне законодавство, державний моніторинг, розкриття інформації, розвинену інфраструктуру, захист інвесторів);

обмеження інфляційних процесів (шляхом поширення державних цінних паперів, емісії цінних паперів органами місцевого самоврядування, продажу державних пакетів акцій інвестиційно привабливих підприємств);

реструктуризації (шляхом продовження приватизації, створення умов для конкуренції та ефективного менеджменту);

інтеграції в міжнародні фінансові ринки (шляхом впровадження міжнародних стандартів діяльності в Україні, обігу іноземних інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за її межами; міжнародного співробітництва);

соціальної стабільності в суспільстві (шляхом всебічного аналізу соціально-економічних аспектів та напрямків удосконалення, захисту прав власності, розвитку інститутів спільного інвестування, інформування та освіти населення).

Регулювання ринку цінних паперів має наступні завдання:

підтримки порядку на ринку, створення нормальних умов для діяльності всіх учасників ринку;

захисту учасників ринку від шахрайств і зловживань;

забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення цінних паперів на основі попиту та пропозиції, запобігання монополізації на РЦП;

створення ефективного ринку, що матиме стимули для підприємницької діяльності й на якому кожний ризик адекватно винагороджуватиметься;

створення необхідних ринкових структур;

* виливу на ринок задля досягнення певних суспільних цілей.
Державне регулювання РЦП повинно базуватися на певних принципах:

* першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів;

* оптимальності державного регулювання (тобто делегування частини повноважень професійним учасникам РЦП, об'єднаним у саморегулятівні організації);

послідовності державного регулювання;

Орієнтованості на світовий досвід функціонування фінансових ринків (урахування інтеграційних тенденцій, реалізація завдань входження в міжнародний РЦП на основі створення конкурентоспроможного вітчизняного РЦП, розвиток співробітництва з іноземними регулюючими та контролюючими органами тощо);

єдності державного регулювання (єдність нормативно-правової бази, концентрація регулюючих та контролюючих функцій у спеціальному державному органі, координація діяльності інших органів державної влади з питань функціонування РЦП в Україні).

Процес регулювання РЦП перевищує:

створення нормативної бази функціонування ринку (законів, постанов та інших нормативних актів);

ліцензування професійних учасників ринку;

контроль за виконанням норм і правил учасниками ринку;

систему санкцій у разі виявлення порушень норм і правил;

створення єдиної системи інформування про стан ринку і забезпечення відкритості для інвестора;

створення системи захисту інвесторів. Основними є такі методи регулювання РЦП:

реєстрація випусків та проспектів емісії цінних паперів;

атестація професійних учасників ринку;

страхування дрібних інвесторів;

аудиторський і рейтинговий контроль за фінансовим станом емітента;

постійне інформування інвесторів;

нагляд та інспектування фондових операцій.

Регулювання РЦП охоплює всі види діяльності й усі види операцій на ньому і здійснюється органами чи організаціями, уповноваженими виконувати ці функції. Розрізняють дві форми регулювання РЦП: державно-правова- переважно через державні органи з переданням незначної кількості повноважень професійним учасникам ринку; інституційно-правова-- більшість повноважень надається об'єднанням професійних учасників ринку при збереженні за державою контрольних функцій.

Безумовно, за будь-якої форми основним елементом є законодавче регулювання РЦП державою. Саме цей елемент створює необхідну нормативно-правову базу для ринкових відносин учасників РЦП.

В основу регулювання РЦП саморегулівними організаціями (СРО) покладено такі принципи: зацікавленість учасників ринку у підтриманні порядку; перенесення частини витрат з регулювання безпосередньо на ринок. У світовій практиці саморегулівними визнаються некомерційні, недержавні організації, створені професійними учасниками РЦП на добровільній основі з метою регулювання окремих аспектів ринку на базі державних гарантій, що відображені в наданні їм державного статусу СРО. Вперше СРО виникли у США після прийняття в 1934 р. закону про фондові біржі. Згідно з цим законом фондові біржі використовувались як засіб регулювання на РЦП. Саморе-гулівні організації існують як на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж), так і на національному (NASD у США, ПАРТАД у Росії, ПФТС в Україні). До прав СРО належать такі:

розробка обов'язкових правил і стандартів професійної діяльності й операцій на ринку;

професійна підготовка кадрів і встановлення вимог, обов'язкових для функціонування на певному ринку;

контроль за дотриманням учасниками ринку правил і нормативів;

інформаційна діяльність на ринку;

забезпечення зв'язку, представництва і захисту інтересів учасників ринку в державних органах управління.

Переваги регулювання СРО: розробка стандартів діяльності учасиками ринку відповідно до його особливостей; зменшення витрат держави на утримання бюрократичного апарату; створення стичних норм взаємодії, що неможливо шляхом правового регулювання; контроль з боку учасників ринку, що значно вимогливіший, оскільки учасники безпосередньо зацікавлені в нормальному функціонуванні ринку.

До недоліків такої форми регулювання належать можливість зловживань з боку СРО з мстою перешкоджання проникненню конкурентів на ринок; можливе дублювання державного регулювання, оскільки уряд може контролювати ті ж питання; СРО можуть виявляти небажання застосовувати санкції проти своїх членів. Нині форма інституційно-иравового регулювання вважається допоміжною, а її застосування на ринках, що розвиваються, потребує особливих застережень.

Регулювати РЦП переважно на рівні рекомендацій можуть також міжнародні організації з метою зближення національних законодавств, інтеграції національних ринків у світовий фінансовий ринок, створення умов для захисту інвесторів. До таких організацій належать IOSСО - - Міжнародна організація комісій з цінних паперів і згадувана FIBS -- Міжнародна федерація фондових бірж.

3.2 Система державних органів регулювання РЦП України

Характерною ознакою ринків капіталів у сучасному світі є глобалізація. Щоб визначити особливості державного регулювання РЦП в Україні, доцільно охарактеризувати стан і основні ознаки цього ринку. Назвемо основні характерні ознаки:

в обігу перебувають цінні папери як іменні, так і на пред'явника;

здійснюється обіг як документарних, гак і бездокументарних цінних паперів;

змішана форма участі як торговців цінними паперами (як банки, гак і небанківські установи);

продовження приватизації, боротьба за контроль над об'єктами, що приватизуються; як наслідок цього -- первинне розміщення (у результаті приватизації), первинна емісія і розподіл не через організовані ринки; слабкість вторинного ринку;

Україна мас ознаки emergine market (ринку, що виникає)-- швид-козростаючий, високоризиковий; з інфраструктурою, що формується; з переважанням іноземного інвестора; з низькими ліквідністю та прозорістю ринку;

слабкість внутрішнього інвестора.

Система органів, які в межах своїх повноважень та компетенції здійснюють регулювання, контроль та інші функції управління фондового ринку й інвестиційної діяльності в Україні, складається з чотирьох груп.

Верховна Рада України, Президент та Кабінет Міністрів України, які шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів з питань РЦП, визначення напрямків державної політики на РЦП, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні засади державного регулювання РЦП в Україні.

Безпосереднє формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Державні органи, що здійснюють контроль або функції управління на РЦП. Зокрема, ЦС Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація України. Певні функції управління інвестиційною діяльністю здійснюють Національне агентство з реконструкції та розвитку та Державна інвестиційна компанія.

4. Державні органи, що виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства і правозастосування в державі. Ці функції поширюються і на РЦП. Зокрема, як Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, Вищий арбітражний суд України.