Ринок позичкового капіталу

13

1. Функції ринку позичкового капіталу і його роль у процесі трансформації накопичень в інвестиційні ресурси

Функціонування національної економіки як ринкової системи тісно пов'язане з таким поняттям, як кредитна система.

Кредитна система - це сукупність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу (рис. 1) [9].

Кредитні відносини сприяють мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, бюджету і населення та їх використанню коштів на умовах повернення. Від кредитного механізму і кредитної політики відчутно залежать ділова активність в економіці, інтенсифікація промислового виробництва, обсяги і темпи його зростання. У свою чергу, кредитний механізм і кредитна політика залежать від типу національної економіки.

Рис. 1. Сучасна кредитна система України

Після проголошення Україною незалежності однією з найважливіших проблем стало створення ефективної кредитної системи і запровадження чіткої дії всього фінансово-економічного механізму. У кредитній системі роль окремих ланок нерівнозначна, головною є банківська. Тому першим кроком було створення нової ефективної мережі установ банківської системи. В умовах переходу до ринку і ринкової економіки взагалі роль банків у функціонуванні всього господарства дуже висока. Вони розвиваються як спеціалізовані економічні об'єкти, що здійснюють моніторинг грошей, забезпечують фінансування всіх сфер економіки тощо. Банк - це особлива організаційна одиниця бізнесу, сферою діяльності якої є операції з позичковим капіталом. Банки мають клієнтів (дебіторів і кредиторів), а також кореспондентів.

Базовий асортимент послуг банку представлений на рис. 2 [10].

Діяльність банку може бути пов'язана з трьома видами операцій: пасивними; активними; комісійними.

Рис. 2. Схема типового асортименту послуг універсального банку

Пасивні операції - це операції, за допомогою яких створюються ресурси банку (пасиви). Вони поділяються на короткотермінові і довготермінові. До пасивних операцій належать: залучення та зберігання коштів на рахунках клієнтів; прийом вкладів і депозитів; емісія власних цінних паперів; збільшення власного капіталу; отримання доходів від операцій з цінними паперами; отримання кредитів інших банків.

Активні операції - операції, пов'язані з розміщенням власних грошових ресурсів: операції з видач позик; інвестиційні операції.
Комісійні операції - посередницька діяльність, яка не потребує кредитів з боку банку і не є джерелом надходжень коштів на його рахунки (платіжний обіг, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і передавання у найм сейфів, управління майном тощо).

Національна банківська система України представлена двома рівнями банків. Діяльність НБУ заснована на чинному законодавстві та статуті і спрямована на вирішення завдань, що пов'язані з формуванням та реалізацією грошово-кредитної політики, стабілізацією грошового обігу, організацією міжбанківських розрахунків і касового обслуговування, розвитком системи комерційних банків та наглядом за їх діяльністю, вдосконаленням валютних відносин.

НБУ є емісійним центром, має монопольне право на випуск і вилучення з обігу готівки, визначає правила її перевезення, зберігання та інкасації [6].

Національний банк створює державну скарбницю резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів та золотих запасів і організовує її діяльність, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними організаціями.

Кредитні банки - це одна з найстаріших у світі груп кредитних установ, що виконують більшість фінансових операцій та послуг, відомих у підприємницькій практиці. Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах. Засновниками їх можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, за винятком органів влади всіх рівнів та спеціалізованих суспільних фондів. Вони відносно незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в прийнятті рішень, пов'язаних з поточною банківською діяльністю. Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для забезпечення власної діяльності інтересів, яку здійснюють на основі ліцензій на ведення банківських операцій, одержаних від НБУ. Комерційні банки за порівняно короткий строк перетворилися на основу кредитної системи України.

З розвитком і розширенням банківської діяльності визначилася тенденція до концентрації банківського капіталу. Нарощування статутних фондів було зумовлене як посиленням інфляційних процесів в економіці, так і заходами, що вживав НБУ для капіталізації українських банків.

З метою забезпечення фінансової міцності та захисту інтересів клієнтів комерційні банки діють згідно з економічними нормативами, встановленими НБУ, і створюють страхові та резервні фонди. До кредитних установ парабанківської системи належать [3]:

- ломбарди;

- кредитні спілки;

- товариства взаємного кредиту;

- кредитні товариства;

- товариства сільськогосподарського кредиту;

- лізингові компанії;

- факторингові компанії;

- брокерські, дилерські фірми;

- трастові компанії;

- страхові компанії;

- пенсійні фонди тощо.

Кредитні установи парабанківської системи відрізняються від інших орієнтацією на обслуговування певних типів клієнтури або на здійснення одного-двох видів послуг.

Найскладнішою проблемою є створення фінансово-кредитного механізму і мобілізація кредитних ресурсів для виходу з кризи і стабілізації економіки в цілому. В уряді України існує спеціальна програма, яка ставить за мету вирішення проблеми пошуку засобів і шляхів подолання спаду життєвого рівня, виробництва важливих товарів, подолання кризи недовиробництва тощо. В основі програми лежать інструменти і механізми грошової, фінансово-кредитної, податкової, цінової та митно-тарифної політики.

Кредит - це економічні відносини між юридичними або фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотків. За об'єктами кредитної угоди та їх комбінацією виділяють ряд основних типів кредитних відносин:

- кредитні відносини між банками та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами;

- кредитні відносини між банками і державою;

- кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами;

- кредитні відносини між банками та населенням;

- кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням - з іншого;

- кредитні відносини між фізичними особами;

- зовнішньоекономічні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин виступають переважно гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси - матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. 
Залежно від форми, в якій кредитор передає кошти позичальнику, розрізняють дві форми кредиту - товарну і грошову. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відстроченням платежу. У грошовій формі здійснюють рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й більшість позичок надають і погашають грошима. Як зазначалося, кредит поділяють на ряд видів: внутрішньоекономічний та зовнішньоекономічний; банківський, державний, міжгосподарський (комерційний) та споживчий.

Крім класифікації за формами та видами, кредит розрізняють також за терміном користування позичками (довгостроковий, середньостроковий та короткостроковий), порядком надання (прямий та непрямий), за забезпеченістю (забезпечений товарно-матеріальними цінностями та незабезпечений - бланковий), сферами спрямування (у сферу виробництва, обігу, споживання).

Джерелами позичкового капіталу можуть бути:

- капітали осіб, які не схильні займатися підприємництвом і живуть на процент;

- заощадження населення;

- капітали осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;

- бюджетні залишки;

- вільні капітали підприємств, амортизаційні фонди;

- капітали, які переходять від підприємства до підприємства у формі товарного кредиту;

- капітали, утворені за рахунок випуску банкнот тощо.

Споживачі позичкового капіталу: підприємці; господарники; держава, місцеві органи влади тощо.

Функції кредиту:

- акумуляція та мобілізація грошового капіталу;

- економія витрат;

- регулювання економіки;

- створення грошей.

Кредитна система функціонує через кредитний механізм, який є: системою зв'язків між кредитними інститутами та різними секторами економіки для акумуляції та мобілізації грошового капіталу; відносинами, пов'язаними з перерозподілом грошового капіталу між самими інститутами в межах діючого ринку капіталів; відносинами між кредитними інститутами та іноземними клієнтами [7].

Кредитний механізм повинен включати всі аспекти позичкової, інвестиційної, засновницької, посередницької, консультативної, акумуляційної, перерозподільчої діяльності кредитної системи. Відомо, що відсоток не є обов'язковим атрибутом кредиту. Кількісно відсоток виражається в нормі або ставці.

На відсоткову ставку впливають різні фактори. Зовнішні: стан кредитного ринку; характер державного регулювання діяльності комерційних банків, включаючи оподаткування. Внутрішні: оцінка банком міри ризику кредиту; вид кредиту; термін користування кредитом; величина позики тощо.
НБУ впливає на рівень ставок комерційних банків, використовуючи директивні і недирективні (непрямі) методи. Директивні методи: обмеження верхньої межі ставок; обмеження різниці між процентами.
Недирективні методи: резервні вимоги НБУ; обсяг, умови та ціна кредитів, що надаються комерційним банкам; нормативи ліквідності банків; система оподаткування прибутку банків.

Існують наступні форми відсотка. Депозитний відсоток - плата банків за зберігання коштів на рахунках з депозитних операцій клієнтів.
На розмір процента з депозитних операцій впливають: термін, на який залишаються кошти; стан попиту на кредит; рівень ставки податку на прибуток банку; рівень інфляції; розмір залучених коштів та ін.
Позичковий відсоток - плата, яку отримує кредитор (банк) від позичальника за користування позикою.

На рівень процентних ставок впливають: середній рівень оплати за залучені ресурси; витрати банку; об'єкт кредитування; платоспроможність клієнта; особливості клієнта; ступінь ризику; рівень ставки податку на прибуток банку; стан попиту на кредит і термін його надання; можливість додаткового залучення кредитних ресурсів; рівень інфляції та ін.
Види відсоткових ставок за кредит: фіксовані - виплати за процент незмінні протягом усього року; динамічні; базові.

Обліковий відсоток - ставка, за якою НБУ видає позику комерційним банкам. Це регульована величина, що змінюється відповідно до ринкової. Розмір облікового відсотка залежить від попиту та пропозиції і спрямування кредитів НБУ. Дисконтний відсоток виражає ризик, який був під час видачі позики. Кредитні угоди за способом забезпечення поділяються на чотири групи: угоди, що базуються на особистій довірі; угоди, забезпечені письмовими зобов'язаннями; угоди, забезпечені порукою; угоди, забезпечені заставою.

2. Розвиток інституційної структури ринку фінансових послуг України в умовах ринкових відносин

Фінансові послуги - це сукупність різноманітних форм мобілізації й використання фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення процесу виробництва, виконання робіт і надання послуг, які здійснюються, як правило, на платній основі та мають відмінні риси свого функціонування. Фінансові послуги надаються фізичним і юридичним особам відповідно до чинного законодавства під контролем держави або інших визначених законодавством органів.

За своїм економічним змістом фінансові послуги це, як правило, специфічні методи прискорення обігу капіталу, своєчасне його залучення в ті сфери діяльності, де в ньому є найбільша потреба, переміщення фінансових ресурсів із вільного обігу в інвестиції, а в цілому - досягнення ефективнішого їх використання.

Наявність фінансових послуг зумовлена кругообігом фінансових ресурсів у процесі функціонування економічної системи, вони раціонально доповнюють мобілізацію й використання фінансових ресурсів в інших підсистемах фінансової системи держави, Надання фінансових послуг стримує інфляційні процеси в державі, сприяє стабілізації її фінансового становища, впливає на рівень матеріального добробуту населення.

Фінансові послуги за своєю структурою дуже різні, вони можуть мати риси кредитних операцій, операцій оренди та страхування, проте всім їм притаманні риси створення й використання фондів фінансових ресурсів для здійснення економічної діяльності. До найхарактерніших видів фінансових послуг належить лізинг. Це вид діяльності, яка спрямована на залучення й розміщення фінансових ресурсів на основі передачі у користування майна за плату.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що згідно з законодавством віднесене до основних фондів, у тому числі продукція, виготовлена підприємствами, не заборонена до вільного обігу на ринку та щодо якої немає обмежень про передачу в лізинг. Суб'єктами лізингових операцій є продавець лізингового майна, тобто його виробник; лізингодавець - організація, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа; лізингоодержувач - підприємство, яке отримує в користування майно за договором лізингу.

Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних вкладень, альтернативною традиційному банківському кредитуванню чи використанню для придбання основних фондів власних фінансових ресурсів. Він дає змогу підприємствам та організаціям отримувати необхідні виробничі фонди без значних одноразових витрат, а також уникнути витрат, пов'язаних із моральним старінням засобів виробництва.

У межах довготермінової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій - фінансовий і оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг полягає в тому, що за час дії лізингової угоди орендар виплачує орендодавцю всю величину амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди орендар може повернути об'єкт оренди орендодавцю, викупити його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду. Об'єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі та споруди.

Оперативний лізинг є таким видом орендних операцій, за якого лізингова угода укладається на термін менший, ніж період амортизації орендованого майна (здебільшого на 2 - 5 років). Як і за фінансового лізингу після закінчення терміну угоди вона може бути поновлена на нових умовах. В іншому разі майно повертається власникові або викуповується за договірною ціною.

Розрізняють внутрішній і міжнародний лізинг. Угода, за якою орендодавець купує майно у національної фірми, а потім передає його закордонному орендареві, має назву експортного лізингу. У разі закупівлі обладнання у закордонної фірми й надання його вітчизняному орендареві угода називається імпортним лізингом.

Значно поширений у розвинутих країнах лізинг є досить складним і багатогранним економічним явищем, оскільки в ньому поєднуються операції купівлі й продажу, оренди, кредитування та інвестування, підприємницька й фінансова діяльність. Важливе значення має структура лізингового платежу. Вона регулюється законодавством і включає амортизаційні відрахування, плату за кредит, прибуток лізингодавця, страхові платежі та інші витрати лізингодавця. Конкретна величина платежу за надане в лізинг майно встановлюється лізингодавцем. Вона, як правило, залежить від співвідношення попиту й пропозиції на конкретне лізингове майно [9].

Попри цілу низку переваг, лізинг є ще досить дорогим засобом залучення коштів. Він успішно застосовується при наявності дешевих джерел фінансових ресурсів.

Факторинг - це система фінансового обслуговування господарських структур, при якій ці структури передають банку право отримання платежів від платників за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги. Банк у день подання на інкасо платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сам завершує розрахунки з покупцями. Отже, надходження виторгу від реалізації продукції за виконані роботи чи надані послуги не залежить від платоспроможності платників, терміну обіговості коштів у розрахунках та інших чинників. Банк може оплатити постачальникові і платіжні вимоги, відправлені у банки платників раніше й акцептовані платниками, але не оплачені через відсутність коштів на рахунках.

Клієнт (постачальник), продавши дебіторський борг, отримує від банку кошти в розмірі 80-90% від суми боргу. Решту 10-20% від суми боргу банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнтові.

Головна мета факторингового обслуговування - інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Отримання такої послуги найповніше відповідає потребам підприємства, оскільки дає їм змогу через фактор посередництва перетворити продаж із відстрочкою платежу на продаж із негайною оплатою і в результаті пришвидшити рух свого капіталу.

Факторинг є ризиковим, але високоприбутковим банківським бізнесом, ефективним засобом фінансового маркетингу, однією з форм інтегрування банківських операцій, що найпристосованіші до сучасних процесів розвитку економіки, методом підвищення економічної безпеки постачальника при комерційному кредитуванні.

Кредитні спілки - це громадські організації, головною метою яких є фінансовий та соціальний захист своїх членів шляхом залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Кредитні спілки є неприбутковими організаціями.

Кредитні спілки в усіх країнах світу створюються громадянами для самозабезпечення різноманітними фінансовими послугами, головною з яких є позички. Для цього вони створюють позичковий фонд. Фонд може створюватись за рахунок різних джерел. Основними є внески членів кредитної спілки, банківські кредити, державні субсидії, пожертвування фізичних і юридичних осіб.

Порядок і джерела формування позичкового фонду регулюються законодавством. Однак в усіх країнах найважливішим джерелом коштів позичкового фонду є ощадні вклади населення. Основний капітал кредитної спілки формується за рахунок пайових внесків її членів, які можуть бути обов'язковими і необов'язковими. Обов'язків пайовий внесок сплачується при вступі до кредитної спілки.

Член спілки, який сплатив пай, одержує членську книжку, йому відкривається особовий рахунок, на якому обліковуються усі його фінансові операції. Залежно від умов внесення коштів, членам спілки відкриваються різні види ощадних рахунків - термінові, пенсійні, дитячі, розрахункові та інші. Можуть також видаватися депозитні ощадні сертифікати за різними умовами.

Однією з найпоширеніших послуг кредитних спілок є позички. Вони становлять значну частку активів кредитної спілки в кожній країні. Це об'єктивна закономірність, оскільки саме виникнення кредитних спілок пов'язане з необхідністю взаємного кредитування своїх членів і ця функція є домінуючою й нині. За одержані позички сплачуються відсотки, які нижчі, ніж відсотки комерційних банків за надані кредити. Позички можуть надавати на придбання житла, машини, дорогих речей, на навчання тощо.

Досвід існування кредитних спілок у багатьох країнах підтверджує, що кредитні спілки можуть надавати своїм членам найрізноманітніші послуги нефінансового характеру, як-то: розміщення об'яв, ксерокопіювання, утримання дитячих кімнат і садків, послуги нотаріуса, юриста, експертів і консультаційні послуги, здійснення довірчих операцій, планування спадщини та підготовка до пенсії, оптова заготівля й продаж товарів для своїх членів, послуги з міжнародних перекладів тощо.

За своєю суттю кредитні спілки є універсальними фінансовими кооперативами неприбуткового типу. Вони створюються для своїх членів у їхніх інтересах.

Список літератури

1. Банковское дело // Под ред. В.И. Колесникова и Л.П. Кропивецкой. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 500 с.

2. Белоусов Л.Ю. Основы банковского дела. - К.:Академія, 2004. - 389 с.

3. Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами: Пер с англ. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 800 с.

4. Вступ до банківської справи // Українська фінансово-банківська школа. - К.: Лібра, 2002. - 342 с.

5. Гальчинський А.С. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи // Економіка України. - 2006. - №1. - С. 21-23.

6. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств. - К.: Знання-Прес, 2004. - 423 с.

7. Ізмайлова К.В. Сучасні технології фінансового аналізу: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2003. -148 с.

8. Костюк. В.Н. Макроэкономика. - М.: Центр, 2003. - 486 с.

9. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. - Київ: Атіка, 2001. - 240 с.

10. Шелудько I.M. Фінансовий ринок: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес. - 2003. - С. 256.