Вплив діяльності НБУ на розвиток економічних процесів в Україні

9

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

на тему:

Вплив діяльності НБУ на розвиток економічних процесів в Україні

Виконав:

студент гр. ЗФК-042

В.Ю. Мороз

Чернігів 2009

ЗМІСТ

Вступ

1. Стан організації емісійно-касової роботи в установах НБУ

2. Роль НБУ в обслуговуванні зовнішнього державного боргу

3. Органи валютної політики і валютного регулювання в Україні

4. Тестові питання

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Центральні банки в більшості країн світу постійно користуються підтримкою держави, що дає можливість забезпечити платіжну систему потужними засобами телекомунікації, необхідної для здійснення розрахунків між суб'єктами ринку. Центральні банки спроможні реєструвати усі платіжні операції, якісно проводити зарахування взаємних зобов'язань банків тощо. Центральний банк здійснює макроекономічний нагляд за функціонуванням всієї банківської системи, а також за діяльністю кожного банку окремо. Завдяки цьому він може оперативно вживати превентивні заходи, спрямовані на стабілізацію фінансового стану учасників ринку платіжних послуг та здійснювати санацію того чи іншого ринку з метою недопущення розладу розрахункової системи через банкрутство або неліквідність її учасників. Лише центральний банк згідно зі своїм статусом наділений необхідною ліквідністю й абсолютною платоспроможністю. Цим ризик неплатежів при розрахунках з участю центрального банку зводиться практично до мінімуму. Проте в різних країнах роль центрального банку в розрахунках та їх регулюванні неоднакова. Причини цього різні. Зокрема, чимале значення має рівень кваліфікації учасників платіжних відносин, які проводять розрахункові операції. Є відмінності й у правовій базі та підходах окремих держав до здійснення суб'єктами ринку фінансової діяльності.

В даній контрольній роботі ми розглянемо деякі питання, що стосуються центрального банку та грошово-кредитної політики.

1. Стан організації емісійно-касової роботи в установах НБУ

Порядок здійснення емісійно-касової роботи в установах Національного банку України визначений в «Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України» від 7 липня 1994 р. та змін і доповнень до неї.

Для реалізації емісійної функції Національний банк України створює резервні фонди банкнот і монет у Центральному сховищі. Резервні фонди банкнот і монет перебувають у віданні виключно Національного банку України і можуть витрачатися або поповнюватися лише на підставі письмових розпоряджень Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу.

У регіональних управліннях та установах НБУ запаси готівки зберігаються у сховищах, а для забезпечення щоденних оперативних потреб -- в оборотній касі. Розміщення запасів готівки в регіональних установах НБУ забезпечує своєчасне обслуговування банків, дає змогу оновлювати готівкову масу в обігу та регулювати випуск в обіг банкнот і монет різних номіналів. Запаси готівки в установах НБУ створюються з дозволу Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу Національного банку

України на підставі їхніх клопотань. При цьому враховується наявність усіх необхідних умов щодо забезпечення зберігання цінностей і виконання операцій з ними відповідно до нормативних документів Національного банку України.

Установи Національного банку України зобов'язані вчасно вживати заходів щодо поповнення запасів готівки, вивезення надлишків готівки (якщо вилучення з обігу грошей здійснюється постійно і надлишки їх постійно накопичуються) і зношених грошових білетів, а також установлювати контроль за тим, щоб у сховищах були грошові білети і монети усіх номіналів, необхідних для грошового обігу.

Регіональні управління й установи Національного банку України наділяються правами самостійного розпорядження готівкою, яка зберігається в їхніх сховищах і в оборотній касі, -- передавання банкнот і монет зі сховища до оборотної каси та з оборотної каси до сховища, здійснення підкріплень комерційних банків готівкою з оборотної каси, приймання надлишків готівки від комерційних банків.

Регіональні управління, установи НБУ самостійно визначають обсяги готівки, яка зберігається у сховищах та оборотних касах. Підкріплення запасів готівки у сховищах та вивезення надлишків здійснюється за письмовим розпорядженням Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу Національного банку України на підставі заявок від установ НБУ.

Підкріплення оборотних кас регіональних управлінь, установ НБУ здійснюється цими установами самостійно на підставі заявок від комерційних банків, з якими укладена угода на касове обслуговування. Надлишки готівки наприкінці дня із оборотної каси зараховуються до сховища.

Про здійснені готівкові операції протягом дня регіональні управління, установи НБУ звітують перед департаментом готівково-грошового обігу Національного банку України.

2. Роль НБУ в обслуговуванні зовнішнього державного боргу

Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. У межах покладених на нього повноважень Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання всіх фінансових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держави, так і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, ведеться моніторинг державного зовнішнього боргу, готується детальний графік платежів з його обслуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі. Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та позабюджетних фондів. Але роль Національного банку України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції платіжного агента уряду України. Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зокрема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функцій, яку, поряд з основними, виконує центральний банк держави. Державна макроекономічна політика і політика в галузі платіжного балансу, її реалізація та прогнозування потребують контролю за всіма зовнішніми довгостроковими зобов'язаннями країни. Відповідальність за складання прогнозу платіжного балансу покладена на Національний банк України.

Інформація стосовно майбутніх платежів з обслуговування зовнішнього боргу країни є необхідною для прогнозування стану платіжного балансу. Крім того, наявність повної інформації про зовнішню заборгованість країни є однією з обов'язкових умов отримання країною кредитів від міжнародних фінансових організацій. Зокрема, Світовий банк з метою оцінки платоспроможності країни й ефективності її макроекономічного курсу вимагає від країн-членів звітність стосовно зовнішнього довгострокового боргу країни. Країна має надавати Світовому банку детальну інформацію про стан зовнішньої заборгованості згідно з вимогами «Системи звітності боржників» Світового банку, яка грунтується на міжнародних стандартах звітності про зовнішній борг. Оскільки ця звітність стосується загального зовнішнього боргу країни, тобто вміщує дані як про державний зовнішній борг, так і про приватний негарантований борг, в Україні відповідальність за моніторинг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості країни та за подання звітності щодо цього Світовому банку покладено на Національний банк України як центральний банк держави. Такий самий порядок існує в багатьох країнах світу, оскільки моніторинг недержавного боргу не є складовою процесу державного управління, а банківська система має у своєму розпорядженні багато початкових даних про стан заборгованості за іноземними кредитами.

Крім того, у багатьох країнах світу існують обмеження на проведення операцій, пов'язаних з рухом капіталу, внаслідок чого центральний банк та уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями резидентів за іноземними кредитами. Проте у деяких країнах збір даних стосовно загальної зовнішньої заборгованості виконує Міністерство фінансів або спеціальне агентство з управління національним боргом, якому делегуються функції стосовно здійснення державних запозичень та управління національним боргом, у тому числі зовнішнім. Національний банк України щоквартально одержує дані про стан заборгованості за іноземними кредитами з трьох джерел:

-- у частині прямого державного боргу за іноземними кредитами, залученими безпосередньо урядом України,

-- від Міністерства фінансів України; -- у частині державного боргу за іноземними кредитами, залученими резидентами України під державні гарантії,

-- від Укрексімбанку та кількох уповноважених банків, які виконують функції банків-агентів щодо обслуговування гарантованих державою іноземних кредитів; -- у частині приватного негарантованого державою боргу за іноземними кредитами, залученими без урядових гарантій,

-- від уповноважених банків України, які обслуговують позичальників. Інформація про кожний довгостроковий іноземний кредит (тобто зі строком погашення більше одного року), що залучається в Україну, відображається у щоквартальній банківській статистичній звітності, яка подається резидентами України -- позичальниками іноземних кредитів уповноваженим банкам України, що їх обслуговують.

Крім цього, на Національний банк покладено функції контролю за дотриманням ліміту державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету Міністрів України має затверджуватися Верховною Радою України. Мета управління зовнішнім боргом -- за рахунок зовнішніх позик забезпечити економічний розвиток країни й уникнути при цьому макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу у майбутньому. Для країн, що проводять програму радикальних економічних реформ, зовнішня фінансова підтримка необхідна як для фінансування структурних перетворень платіжного балансу країни, так і для прискорення стабілізації економіки, досягнення економічного зростання.

Проте механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну ситуацію неоднозначний і має розглядатися у контексті взаємовпливу інвестицій, економічного зростання і зовнішніх позик, оскільки наслідком нераціональних та зайвих зовнішніх запозичень можуть бути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать свободу проведення економічної політики. Тягар зовнішнього боргу країни може справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування.

Згідно з міжнародними методами регулювання зовнішньої заборгованості оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни здійснюється з погляду економічного розвитку держави в зіставленні з основними макроекономічними показниками. На сьогодні Україна не належить до категорії країн з надмірним рівнем заборгованості. Проте наведені показники не вичерпують усіх ефективних індикаторів рівня зовнішньої заборгованості країни. Оцінка рівня зовнішньої заборгованості з макроекономічного погляду (з позиції платіжного балансу) не враховує навантаження державного бюджету щодо обслуговування зовнішнього боргу (тобто відношення витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу до доходів бюджету), яке має особливе значення для країн, що мають хронічні проблеми з дефіцитом державного бюджету.

3. Органи валютної політики і валютного регулювання в Україні

Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.

Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. В Україні національна валюта називається гривнею.

2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою.

3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів.

5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко:

- у формі жорсткої прив'язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти;

- у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна в себе ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті.

8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, і навпаки; порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні є:

- Кабінет Міністрів України;

- Національний банк України;

- Державна податкова адміністрація;

- Державний митний комітет;

- Міністерство зв'язку України.

У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).

Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Органи Міністерства зв'язку контролюють додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.

Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю.

У міру інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку сформувалися й успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютні системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними системами країн-учасниць .

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі - зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов'язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори - масу грошей в обороті та процентну ставку.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:

- лібералізація валютних відносин у країні;

- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

- забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

- захист іноземних та національних інвестицій у країні;

- забезпечення стабільності курсу національної валюти.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних, суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:

- процес курсоутворення;

- виконання платіжної функції іноземною валютою на внутрішніх ринках країни;

- діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;

- здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу;

- здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

- ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;

- кредитні відносини резидентів з нерезидентами;

- формування та використання золотовалютних резервів. Ефективність регламентації валютних відносин за вказаними напрямками значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямах та обсягах.

Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, правила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи на грошовому ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.

4. Тестові питання

1. До складу банківської системи СРСР входили такі установи:

Д) Всі банки разом.

2. Реформа банківської системи необхідна у випадках:

А) глибокої економічної кризи;

Б) зміни державного устрою.

3.Вищим органом управління НБУ є:

А) Рада НБУ.

4. Основним документом, що визначає загальні принципи валютного регулювання в Україні є:

Б) Дектрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

А) Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

5.Функціями уповноважених банків у сфері валютного контролю є:

А) контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, що проводяться через ці банки.

ВИСНОВОК

Таким чином, центральний банк здійснює макроекономічний нагляд за функціонуванням всієї банківської системи, а також за діяльністю кожного банку окремо. Завдяки цьому він може оперативно вживати превентивні заходи, спрямовані на стабілізацію фінансового стану учасників ринку платіжних послуг та здійснювати санацію того чи іншого ринку з метою недопущення розладу розрахункової системи через банкрутство або неліквідність її учасників. Лише центральний банк згідно зі своїм статусом наділений необхідною ліквідністю й абсолютною платоспроможністю. Цим ризик неплатежів при розрахунках з участю центрального банку зводиться практично до мінімуму.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність», ВВР, 2001, № 5-6.

2. Закон України «Про Національний банк України», ВВР, 1999, № 29.

3. Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ВВР, 1997, № 17.

4. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. Посібник -Тернопіль: Карт-бланш, 2002.-278 с.

5. Банківські операції: Підручник / За ред.. А.М. Мороза. -К.: КНЕУ, 2000. - 384 с.

6. Дзюблюк О.В. Валютна політика. Підручник. - К.: Знання, 2007. - 422 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

7. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посібник. - К.: Знання, 1999. - 359 с.