Завдання банківського регулювання та нагляду

11

Реферат

з дисципліни “Банківський нагляд і аудит” на тему:

“Завдання банківського регулювання і нагляду”

Зміст

Вступ

1. Необхідність банківського регулювання та нагляду

2. Завдання банківського регулювання та нагляду

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У сучасних ринкових умовах банківські установи набувають дедалі більшого значення. Адже вони можуть як позитивно, так і негативно впливати на економічні процеси в країні. Тому необхідність регулювання їх діяльності на ринку є об'єктивною і надзвичайно важливою.

Стабільність банківської системи України забезпечується шляхом упровадження системи ефективного регулювання та нагляду з боку керівних органів. Це досягається шляхом розроблення та впровадження у практичну діяльність низки законодавчих і нормативних актів, які регламентують діяльність як комерційних, так і державних банківських установ.

Проблеми регулювання діяльності українських банківських установ досліджують такі вітчизняні автори, як В.І. Грушко, В.В. Коваленко, О.С. Любунь, В.І. Міщенко, К.І. Раєвський та інші. Однак поняття “регулювання” в їх дослідженнях тісно пов'язане із загальним наглядом з боку центрального банку. Тому мета дослідження - розмежувати поняття “банківського регулювання” та “банківського нагляду”, а також визначити їх завдання.

Завдання дослідження:

1) визначення терміну “банківський нагляд”;

2) визначення терміну “банківське регулювання”;

3) окреслення основних завдань банківського регулювання та нагляду;

4) дослідження ролі та необхідності банківського регулювання та нагляду.

1. Необхідність банківського регулювання та нагляду

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки [4].

Сутність “пруденційного регулювання” пов'язана зі встановленням економічних нормативів [7]. Ефективне використання можливостей пруденційного банківського регулювання та нагляду передбачає необхідність чіткого законодавчого визначення змісту таких понять, як «банк» і «банківська діяльність». Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб'єктам легко орієнтуватися на фінансовому ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківських та небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

прийняття грошових коштів від клієнтів у вклади;

надання клієнтам кредитів і створення платіжних засобів;

здійснення розрахунків між клієнтами.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у сучасній економіці дає можливість з'ясувати причини, які примушують державу взяти на себе функцію банківського регулювання та нагляду. Розглянемо основні з цих причин.

Держава в особі центрального банку покликана, як уже зазначалося, забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби -- гроші. У гонитві за прибутком банки здатні створити й запропонувати більше грошей, ніж у них є підстав для цього і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків (у межах заздалегідь визначеної центральним банком норми обов'язкових резервів). У цих умовах здійснення банками платежів, надання позичок обмежується обсягом банківських ресурсів, що перевищують суму зарезервованих ресурсів. Якщо ж банк не дотримується встановлених правил, тобто порушує норму обов'язкових резервів, наглядові органи застосовують до нього певні заходи [3].

Одна з важливих функцій банків -- збереження грошових заощаджень суспільства. Банки -- це довірчі установи, тобто в основі їхньої діяльності лежить довіра до них з боку суспільства. Для того, щоб економічні суб'єкти розміщували в банках свої заощадження, вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію розумної та обачливої політики банків. Крім того, з метою підвищення довіри до банківської системи у більшості ринкових економік функціонують спеціальні колективні фонди (корпорації) страхування депозитів. Вони гарантують вкладникам у разі банкрутства банку повернення їхніх заощаджень у певних межах [8].

Банки на відміну від інших економічних суб'єктів ринку містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи, що пояснюється самою природою банків, специфікою їхньої діяльності. Так, капітал банків становить невелику частку у їхніх сукупних ресурсах, оскільки банки працюють головно за рахунок залучення коштів великої кількості вкладників. У зв'язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттями відносними, вони базуються на допущенні, що вкладники не вилучать свої кошти з банків одночасно. Проте економічна ситуація в країні може скластися у такий спосіб, що ймовірність вилучення коштів значної кількості вкладників з банків стане реальністю, і банки, що опинились у цій ситуації, можуть збанкрутувати. Банки-банкрути, тісно пов'язані з іншими банками через систему міжбанківських зв'язків, будуть не здатні виконати свої зобов'язання перед вкладниками, перед іншими банками, що потягне за собою цілий ланцюг банківських крахів. Наслідком цього може стати порушення грошового обігу з ризиком перейти у кризу банківського сектора, а потім і в загальноекономічну кризу країни.

У світовій банківській практиці управління кредитним ризиком розглядається як проблема, що має державне значення. У зв'язку з цим органи банківського регулювання та нагляду зобов'язують банки створювати резерви для відшкодування можливих втрат за позиками. Розмір резервів визначається загальною сумою всіх наданих позичок та ступенем їхнього ризику.

Отже, банки відіграють ключову роль в економіці і водночас їм притаманна підвищена фінансова вразливість, що зумовлює необхідність розроблення та ухвалення державою заходів стосовно банківського регулювання та нагляду.

Банки формують платіжну систему країни. На банківських рахунках зосереджені кошти, що становлять основу для безготівкових розрахунків, і саме банки здійснюють їх. Надійна й ефективна система розрахунків -- це важливий компонент розвинутої економіки. З огляду на наявність тісного взаємозв'язку сучасної грошово-кредитної і виробничої систем порушення в платіжній системі можуть негативно позначитися на розвитку економіки. Зауважимо, що міжбанківський ринок і платіжний обіг у сучасних умовах мають міжнародний характер. У зв'язку з цим проблеми, що виникають на національних банківських ринках, перестають бути локальними й експортуються на світовий ринок, що також є аргументом для обгрунтування необхідності банківського регулювання та нагляду.

Важливою є і така зовнішня обставина. Банківська система будь-якої країни не може сприйматися світовою спільнотою як повноцінна за відсутності системи банківського регулювання та нагляду, що відповідає міжнародно визнаним стандартам [6].

Ефективна система банківського регулювання та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до втрати довіри до всієї банківської системи.

Отже, необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається квазісуспільною природою банків. Банки функціонують головно як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку. Водночас, як уже зазначалося, вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням держави.

2. Завдання банківського регулювання та нагляду

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи [3].

Банківське регулювання - це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі. Регулювання банківської діяльності є одним із основних напрямів діяльності НБУ. Через нього відбувається реалізація правового статусу НБУ як особливого центрального органу державного управління, визначеного законом України "Про Національний банк України". Повноваження НБУ щодо регулювання банківської діяльності шляхом визначення відповідних його форм визначає ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Відповідно до її норм виділяються дві основні форми регулювання банківської діяльності - адміністративне та індикативне регулювання.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

створення нових банків та їхніх установ;

діяльності банків;

реорганізації та ліквідації банків.

Банківський нагляд - це система контролю та актульних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників [5].

Згідно з Законом України “Про Національний банк України” банківський нагляд є системою дій, спрямованих на моніторинг за дотриманням банками законодаства країни, а також - обов'язкових економічних нормативів діяльності, що, в свою чергу, сприяє забезпеченню стабільності банківської системи країни, насамперед - захисту інтересів її вкладників та кредиторів [1].

Поняття "банківський нагляд" передбачає також своєчасне реагування па порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків з метою забезпечення їх надійності та стійкості та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням ними своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій. Він належить до адміністративного регулювання.

У широкому розумінні банківський нагляд можна визначити як регулятивну систему економічних і правових заходів, які здійснюються органами державного управління для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектора шляхом розумного, виваженого обмеження ризиків у банківській діяльності, насамперед, зведення до мінімуму системного ризику (тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи).

Терміни “регулювання банківської діяльності” та “нагляд за банківською діяльністю” майже тотожні, вони є взаємодоповнюючими компонентами. Проте регулювання є ширшим за своїми функціями [7].

Головною метою банківського нагляду є: зміцнення довіри до банківської системи з боку суспільства, підвищення надійності, стабільності та безпеки банківської системи, розвиток конкуренції у банківському секторі економіки.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду в умовах розвитку конкуренції у банківській сфері такі:

­ забезпечення фінансової надійності банків та захист інтересів їх клієнтів і вкладників, необхідність якого зумовлена тим, що вони не володіють інформацією для визначення розмірів ризиків у діяльності їх банків;

­ створення конкурентного середовища у банківському секторі;

­ забезпечення прозорості діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо;

­ забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації і професіоналізму у банківській сфері;

­ забезпечення ринкової дисципліни шляхом заохочення ефективного корпоративного управління банками (за допомогою відповідних структур і визначення основних обов'язків ради директорів і керівництва банку).

В цілому банківський нагляд необхідно розглядати як динамічну галузь, яка зобов'язана реагувати на зміни, що відбуваються на ринку. Тому наглядові органи повинні бути готові до того, щоб періодично переглядати свою політику і практику з урахуванням кон'юнктури ринку та тенденцій економічного розвитку.

Система банківського нагляду спрямована на скорочення:

1) зовнішніх банківських ризиків, до яких відносять:

o ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов 'язань перед клієнтами);

o валютний ризик (збитки від зміни валютного курсу в умовах наявності відкритої валютної позиції) ;

o ризик зміни облікової ставки (збитки від зміни процентної ставки, яка встановлюється за кредитами НБУ в умовах фіксованої процентної ставки за наданими кредитами);

o ризик за цінними паперами (збитки від зміни курсу цінних паперів, що знаходяться у портфелі байку);

2) внутрішніх банківських ризиків, до яких відносять операційно-технологічні ризики, які відображають ступінь дієздатності системи, забезпечують внутрішню роботу банку та системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів й засобів зв'язку і т.п.

Висновки

Банківське регулювання - це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Банківський нагляд - регулятивна система економічних і правових заходів, які здійснюються органами державного управління для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектора шляхом розумного, виваженого обмеження ризиків у банківській діяльності, насамперед, зведення до мінімуму системного ризику (тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи).

Основні завдання банківського регулювання та нагляду такі:

1. Забезпечення фінансової надійності банків та захист інтересів їх клієнтів і вкладників.

2. Створення конкурентного середовища у банківському секторі.

3. Забезпечення прозорості діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо.

4. Забезпечення ефективної діяльності банків.

5. Підтримка необхідного рівня стандартизації і професіоналізму у банківській сфері.

6. Забезпечення ринкової дисципліни.

Регулювання діяльності банківських установ з боку НБУ сприяє забезпеченню стабільного, безпечного, ефективного функціонування банківської системи держави.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про Національний банк України”, 20.05.2000 № 679-XIY із змінами і доповненнями.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність”, 07.12. 2000 № 2121-III,зі змінами та доповненнями.

3. Вовчак О.Д., Скаско О.І., Стасів А.М. Банківський нагляд: Навчальний посібник. 2-ге вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 472 с.

4. Любунь О.С., Раєвський К.Є., Банківський нагляд: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 416 с.

5. Міщенко В.І., Яценюк А.П., Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Банківський нагляд: Навч. посібник. - К.: Знання, 2004. - 406 с.

6. Клименко Д.М. Банківський нагляд як зобов'язання прозорості банківської системи // Економіка та держава. - 2009. - №2. - С. 50-51.

7. Лепинська І. Сутність та основні характеристики банківського регулювання // Вісник НБУ. - 2008. - №10. - С. 66-67.

8. Самолова І. Співпраця з НБУ та комерційними банками з питань нагляду та регулювання банківської діяльності // Финансовые услуги. - 2006. - №5. - С. 53-55.