Депозитарна система в Україні: проблеми становлення і розвитку

Реферат

з дисципліни “Ринок цінних паперів”

на тему

“Депозитарна система в Україні: проблеми становлення і розвитку”

Зміст

Вступ

1. Сутність депозитарної системи

2. Становлення депозитарної системи в Україні та її розвиток в сучасних умовах

Висновки

Список літератури

Вступ

Забезпечення надійності операцій із цінними паперами -- важливий елемент економічної структури суспільства. Можливо, навіть важливіший, ніж надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку в грошових розрахунках можна виправити і компенсувати додатковою кількістю грошей, а помилка в переказі цінних паперів може призвести до втрати прав власності на якісно незамінні об'єкти. Розуміння цього й визначає роль та місце депозитарної системи в цілому і центрального депозитарію цінних паперів зокрема.

Для організації інвестиційного процесу дуже важливим є створення чіткої та прозорої системи розрахунків за операціями купівлі-продажу цінних паперів.

Метою написання роботи є подальший розвиток теоретико-методологічних засад дослідження депозитарної системи України в умовах специфіки процесів трансформації нашого суспільства та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення її ефективності.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та вирішення комплексу завдань:

1) дослідження закономірностей функціонування депозитарної системи в Україні;

2) дослідження досвіду функціонування депозитарної системи на різних етапах становлення ринкової економіки України;

4) оцінка сучасної депозитарної системи в Україні.

Робота ґрунтується на наукових працях таких вчених, як В. Мельник, С. Біда, С. Брус, В Ляшко, Г. Соболева та інших, які плідно досліджували проблеми депозитарної системи, теоретичні та методологічні засади її функціонування.

1. Сутність депозитарної системи

Для визначення сутності депозитарної системи слід зрозуміти сутність кількох понять:

1. Депозитарій цінних паперів - юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

2. Депозитарна діяльність -- надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів [1, 146].

Виходячи з цих визначень, депозитарну систему можна визначити як сукупність відносин з приводу надання послуг щодо зберігання цінних паперів, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Верхній рівень - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, в тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України. Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними цінними паперами встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку спільно з Національним банком України.

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:

стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;

уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, згідно з міжнародними стандартами;

відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в бездокументарній формах;

реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;

акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат та виплат з погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;

регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

надання послуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

* розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов'язаних з банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі [1, 436-438].

Депозитарії цінних паперів, клірингово-розрахункові установи, трастові інститути, агенти по трансферту, реєстратори, продавці ринкової інформації, спеціальні страхові фонди тощо - це все учасники ринку цінних паперів.

Депозитарії цінних паперів - це інфраструктурні інститути, які спеціалізуються, головним чином, на виконанні депозитарних функцій (функцій зберігання цінних паперів та обліку прав власності). Термін «зберігання» має однакове значення як для тих випадків, коли мова йде про матеріальні цінні папери, так і для тих, коли говорять про дематеріалізовані цінні папери, У першому контексті мають на увазі фізичне зберігання цінних паперів як паперових документів; у другому - зберігання цінних паперів у комп'ютерних файлах.

Депозитарні інститути на ринку цінних паперів іноді поділяють на інститути-сховища та інститути-депозитарії. У першому випадку мають на увазі депозитарні інститути, які працюють, головним чином, з паперовими цінними паперами та виконують в основному функцію забезпечення схову вказаних цінних паперів. У другому - мають на увазі депозитарні інститути, які працюють в основному з електронними цінними паперами та виконують поряд із функцією схову цінних паперів також клірингові функції. Однак такий розподіл іноді буває чисто умовним.

Як депозитарні учасники ринку цінних паперів можуть виступати будь-які інститути, які спроможні виконувати депозитарну функцію. У тих випадках, коли згідно з національним законодавством даний вид підприємницької діяльності є ліцензійним, інститути, які бажають надавати депозитарні послуги, повинні одержати відповідну державну ліцензію.

Депозитарні системи є важливими елементами ринків цінних паперів. На розвинених ринках депозитарії мають певну спеціалізацію щодо обслуговуваних ними цінних паперів [7, 86].

В Україні функції депозитарію можуть виконувати виключно юридичні особи, які одержали дозвіл комісії з цінних паперів на здійснення окремих чи усіх видів депозитарної діяльності, основними видами якої є (а) відповідальне зберігання цінних паперів (сертифікатів цінних паперів), (б) облік прав власності на цінні папери, (в) проведення депозитарних операцій на депо-рахунках, (г) виконання розрахунково-клірингових операцій за угодами з цінними паперами, які укладаються на фондових біржах чи в електронних торговельно-інформаційних мережах. Депозитаріями можуть бути лише ті юридичні особи, установчі документи яких передбачають здійснення відповідних видів депозитарної діяльності. Учасників ринку цінних паперів, які надають депозитарні послуги, поділяють на тих, хто є зберігачами цінних паперів, та на тих, хто виконує функції локальних депозитаріїв. Крім того, також існують центральні депозитарії.

До категорії зберігачів належать банки та/або торговці цінними паперами, що надають послуги відповідно до укладених з власниками цінних паперів договорів. Зберігачі зберігають цінні папери від імені та за розпорядженням власника цінних паперів. До категорії депозитаріїв належать юридичні особи, головним змістом діяльності яких є здійснення зберігання, обліку, клірингу та розрахунків за угодами з цінними паперами.

Таким чином, існує деяка розбіжність між поняттями «юридична особа, яка надає депозитарні послуги» і «юридична особа-депозитарій».

Локальні депозитарії та зберігачі цінних паперів можуть, окрім депозитарної діяльності, виконувати інші види діяльності, які супроводжують депозитарну, наприклад, здійснювати передачу інформації, пов'язаної з правами власності на цінні папери, від реєстратора депонентам і від депонентів реєстратору; отримувати доходи за цінними паперами, які зберігаються, з наступним їх переведенням за дорученням депонентів на грошові рахунки депонентів; вести облік обтяження цінних паперів депонентів зобов'язаннями, а також їх припинення; вести за договором з емітентом реєстр власників іменних цінних паперів, за винятком цінних паперів, за якими локальний депозитарій чи зберігай цінних паперів виступають номінальним держателем чи номінальним депонентом [1, 148].

Депозитарна діяльність передбачає використання депозитарних розписок. Усі переваги емітента від реалізації програм депозитарних розписок за своєю економіко-правовою природою поділяються на дві групи: а) переваги адміністративного характеру; б) переваги економічного характеру. У свою чергу, до переваг адміністративного характеру належать: а) диверсифікація інвесторів; б) зменшення можливості «недружнього» поглинання; в) переваги «інертного» інвестора. До переваг економічного характеру належать: а) залучення додаткових коштів; б) підвищення ринкових котирувань акцій; в) покращення іміджу підприємства; г) підвищення кредитного рейтингу.

Усі недоліки емітента при роботі з депозитарними розписками за своєю економіко-правовою природою також поділяються на дві групи: а) недоліки адміністративного характеру; б) недоліки економічного характеру. У свою чергу, до недоліків адміністративного характеру належать: а) збільшення кількості акціонерів; б) неповне охоплення аудиторії потенційних інвесторів. До недоліків економічного характеру належать: а) технологічна складність та вартість процесу; б) існування потенційної можливості отримання негативного кредитного рейтингу; в) відповідність емітента системі нормативів та стандартів, прийнятих на розвинених фінансових ринках [2, 117].

Отже, депозитарна система - сукупність відносин з приводу надання послуг щодо зберігання цінних паперів, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках.

2. Становлення депозитарної системи в Україні та її розвиток в сучасних умовах

Банк Міжнародних розрахунків визначає центральний депозитарій цінних паперів як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із цінними паперами шляхом електронних записів на облікових рахунках (by book-entry)" [8, 18]. Центральним визнається депозитарій, який забезпечує такі послуги для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його секторів -- ринків акцій, облігацій та грошових інструментів -- казначейських векселів, депозитних сертифікатів, короткострокових зобов'язань місцевих органів влади тощо. Оскільки допускається наявність окремого центрального депозитарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може існувати кілька центральних депозитаріїв. Але зазвичай налічується не більше двох: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх видів.

Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у світі рідкістю, але фінансова криза 1987 року примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'явилися рекомендації спеціальної міжнародної групи експертів ("Групи 30"), одна з яких передбачала створення до 1992 року центральних депозитарних установ. Якщо на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять центральних депозитаріїв цінних паперів, то нині їх чисельність уже перевищує 150. Вони та подібні їм установи депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в матеріальній чи електронній формі), які перебувають у обігу на організованому ринку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розрахунків.

Деякі рекомендації "Групи 30" доопрацьовано в грудні 1990 року експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного центральними банками провідних промислових країн ("Група десяти"). Особливу увагу при цьому приділялося застосуванню такого методу розрахунків за операціями із цінними паперами, як поставка проти платежу. Поглибленому вивченню проблеми сприяли звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та про міжбанківські схеми заліків ("звіт Ламфелузі"). Про важливість та зв'язок цього методу безпосередньо з функціонуванням центрального депозитарію влучно висловився один із західних фахівців, який зауважив: "Країна, в якій є центральних депозитарій цінних паперів, але немає поставки проти платежу, мабуть, гірша, ніж країна із цінними паперами в матеріальній формі" [8, 19].

На жаль, в Україні, попри гостру необхідність та вимоги закону, все ще немає повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних паперів.

Національний депозитарій України (НДУ) створюється як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

У світовій практиці найбільшого поширення набули такі моделі центрального депозитарію для цінних паперів:

· модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів відкривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний облік операцій із цінними паперами їх клієнтів (зберігачів);

· модель "В": національний депозитарій -- центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в цінних паперах для зберігачів та веде за ними аналітичний облік операцій із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депозитарних систем схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади функціонування Національного депозитарію України", затверджені Указом Президента України №703 від 22 червня 1999 року.

Специфічна особливість національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію "Міжрегіональний фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ) якого у даний час видається передчасним. Адже Національний депозитарій України сьогодні ще не вповні готовий виконувати клірингово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами [8, 20].

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектора -- НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

* НДУ забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів, кодифікацію (нумерацію) цінних паперів та міжнародні відносини в галузі депозитарної діяльності, в тому числі встановлення кореспондентських відносин з іноземними депозитарними установами.

* МФС зберігає цінні папери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників іменних цінних паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції центрального депозитарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

У світовій практиці маємо різні приклади: виключно приватні центральні депозитарії (США, Канада, Німеччина); з певною часткою державної власності (Італія, Швеція, Латвія); з переважаючою часткою державної власності (Польща, Литва); виключно державні (Нова Зеландія, Чехія, Словаччина).

У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій національних політичної та економічної систем, аби забезпечити сумісність усіх ланок організації та управління економікою країни.

Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної системи є координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлюватися лише взаємною згодою щодо подальшого об'єднання та створення єдиного центрального депозитарію.

Значна кількість завдань Національного депозитарію безпосередньо пов'язана зі створенням електронної системи розрахунків за операціями із цінними паперами. Світова практика не має універсальної версії програмного забезпечення клірингово-розрахункових процесів, тож нам необхідно або розробити власну, або проаналізувати існуючу програму і вибрати одну з них [5, 6].

Центральний депозитарій цінних паперів в Україні має стати надійною основою для повноцінного виконання зберігачами цінних паперів покладених на них функцій.

Висновки

Депозитарій цінних паперів - юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Депозитарна діяльність -- надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Депозитарна система - сукупність відносин з приводу надання послуг щодо зберігання цінних паперів, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

В Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектора -- НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції:

* НДУ забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів, кодифікацію (нумерацію) цінних паперів та міжнародні відносини в галузі депозитарної діяльності, в тому числі встановлення кореспондентських відносин з іноземними депозитарними установами.

* МФС зберігає цінні папери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників іменних цінних паперів.

Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної системи є координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлюватися лише взаємною згодою щодо подальшого об'єднання та створення єдиного центрального депозитарію.

Список використаної літератури

1. Мельник В.А. Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства. Спеціальний випуск. - К.: А.Л.Д., Віра - Р, 1998. - № 5. - 560 с.

2. Біда С. Переваги та недоліки публічного випуску акцій на міжнародних ринках (депозитарні розписки) // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 3. - С. 113-117.

3. Брус С. Депозитарне обслуговування розміщення цінних паперів на міжнародних ринках // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 4. - С. 16-18.

4. Ляшко В. Класифікація депозитних розписок // Ринок цінних паперів України. - 2004. - № 1. - С. 57-61.

5. Національна депозитарна система та інвестиції в Україні // Україна-Бізнес. - 2000. - № 41. - С. 6-7.

6. Соболева Г. Становление украинской депозитарной системы // Бизнес-информ. - 1988. - № 7. - С. 56-60.

7. Терещенко Г.М. Проблеми та перспективи розвитку Національної депозитарної системи як складової фондового ринку України // Фінанси України. - 2006. - № 10. - С. 86-91.

8. Шаров І.Ф. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України // Вісник НБУ. - 1999. - № 12. - С. 18-22.