Національний банк України

Українська академія банківської справи

Харківська філія

Курсова робота

з курсів «Банківські операції» та «Облік та аудит у банках»

УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ БАНКУ

Керівник, ст. викладач

В.А. Андрєєва

Студента 4 курсу групи 41ББС

Денного відділення

Спеціальності 6.050.100

Д.В. Болдир

Харків

2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Склад, структура, джерела формування,механізм поповнення та функції власного капіталу банку

1.1 Склад та структура власного капіталу банку

1.2 Джерела формування та механізм поповнення власного капіталу

1.3 Функції власного капіталу

Розділ 2. Аналіз та методи управління капіталом комерційних банків України та особливості його обліку

2.1 Аналіз капіталу комерційних банків України

2.2 Капітал банку та методи його оцінювання

2.3 Методи визначення достатності банківського капіталу

2.4 Методи управління банківським капіталом в Україні

2.5 Методи управління капіталом банку

2.6 Облік капіталу банку в Україні

Висновок. Перспективи в формуванні та управлінні власним капіталом банків України

Список використаної літератури

Вступ

Протягом періоду становлення та розвитку банківської системи України комерційні банки досягли вагомих результатів. Але значним кількісним змінам структури банківської системи не завжди відповідають позитивні якісні зрушення. Йдеться ,насамперед,про досить низький рівень капіталізації комерційних банків.

Вибір способу збільшення капіталу банку залежить від суми зростання капіталу,допустимих витрат на придбання додаткового капіталу, часу,на який банк розраховує. У тих випадках,коли припускається повільне зростання капіталу банку з урахуванням росту активів,його збільшення може бути забезпечене за рахунок внутрішніх джерел. Якщо ж планується швидке зростання активів або необхідне несподіване збільшення капіталу,то потребується залучення капіталів зовнішніх інвесторів за рахунок значної емісії акцій.

Тому проблема збільшення капіталу є актуальною і потребує негайного вирішення.

Таким чином,складність і суперечливість загальноекономічних умов,в яких функціонують комерційні банки України,потребують виважених підходів до капіталізації банківських установ,диверсифікації джерел формування ресурсів та підвищення їх фінансової стійкості .За умов успішного об'єднання банків слід очікувати стабілізаційного єфекту, підвищення рівня капіталізації банківської системи та започаткування нового етапу в розвитку банківського середовища в Україні.

Розділ 1. Склад, структура, джерела формування, механізм поповнення та функції власного капіталу банку

1.1 Склад та структура власного капіталу банку

Власний капітал банку займає незначну частку у загальному обсязі капіталу банку (до 10%),що обумовлено специфікою діяльності комерційного банку як установи,що здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику. Проте власний капітал має важливе значення банківської діяльності .

Структура капіталу банку.

Капітал банку включає:

1)основний капітал ;

2)додатковий капітал.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви,які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку,надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал,загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій,за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості,які повинні відповідати таким критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування,скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку;

3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів ,а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

1) нерозкриті резерви (крім того факту ,що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку,вони повинні мати такі саму якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні капітальні інструменти,які повинні відповідати таким критеріям:

- вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

- вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;

- вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;

- вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків,якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг(звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані збанку раніше 5 років,а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів,включених у капітал ,не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди. Національний банк України має право визначати своєю постановою інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу,а також умови і порядок такого включення. Додатковий капітал не може бути більшим 100 відсотків основного капіталу.

Рис. 1 Структура капіталу комерційних банків України на 1 липня 2002 року

1.2 Джерела формування та механізм поповнення власного капіталу

Таблиця 1

Елементи власного капіталу	Джерела формування	Механізм поповнення
Статутний капітал	Емісія власних акцій	Повторний випуск акцій для збільшення статутного фонду
Резервний капітал	Відрахування від прибутку для створення резервного фонду і інших фондів банку (економічного стимулювання,економічного розвитку)	Величина резервного капіталу встановлюється банком самостійно,він не може перевищувати статутний капітал. Використовується для покриття збитків банку. Поновлюється з прибутку.
Нерозподілений прибуток	Джерело власного капіталу внутрішнього походження. Утворюється в результаті розподілу прибутку як нерозподілена частина.	Поповнюється новими залишками нерозподіленого прибутку кінці року.

1.3 Функції власного капіталу банку

Власний капітал виконує три важливі функції:

1) захисна - страхування вкладів і депозитів,що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства;

2) оперативна - особливо важлива у період початку функціонування банку,що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів,оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

3) регулююча - при встановленні економічних нормативів регулювання комерційних банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку.

Рис. 2. Динаміка балансового та сплаченого статутного капіталу

Розділ 2. Аналіз та методи управління капіталом комерційних банків України та особливості його обліку

2.1 Аналіз капіталу комерційних банків України

Протягом першого півріччя 2002 року банки України доклали зусиль для зміцнення своєї капітальної бази,про що свідчить поліпшення низки відповідних показників.

Зареєстрований статутний капітал за півроку збільшився на 340.2 млн. грн., або на 7.3%,і на 01.07.2002 р. Становив 4791.2 млн. грн. Частка іноземного капіталу у зареєстрованому статутному капіталу у зареєстрованому статутному капіталі українських банків дорівнювала 13.65%

Регулятивний капітал збільшився на 470.2 млн. грн., або на 5.9%,і на звітну дату сягнув 8488.8 млн. грн. Регулятивний капітал понад 5 млн. євро мали 102 банки.

За групами банків регулятивний капітал розподілився так:Перша група банків-2479.8 млн. грн. (або 29.2%);друга група-1390.6 млн. грн. (16.4%); третя-1986.9 млн. грн. (23.4%);четверта-2631.6 млн. грн. (31.0%). За півріччя банки першої групи збільшили регулятивний капітал на 6.5%,другої-на 8.9%,третьої-на 7.6%,четвертої-на 2.5%. Як бачимо, низько капіталізовані банки (здебільшого четвертої групи)мали найнижчі темпи зростання регулятивного капіталу.

Зберігається тенденція до зменшення обсягу коштів,залучених банками до регулятивного капіталу на умовах субординованого боргу. Якщо у 2000 році субординований капітал був одним із основних джерел підвищення рівня капіталізації,то у2001 році темпи його приросту значно уповільнилися. Впродовж першого півріччя 2002 року обсяги субординованого капіталу на 77.8 млн. грн. ,або на 12.5%,зменшилися і на 01.07.2002 р. становили 542.9 млн. грн.

Балансовий капітал за півріччя збільшився на 662.3 млн. грн. ,або на 8.4%,і на 01.07.2002 р. дорівнювала 8571.3 млн. грн. Цей показник зріз за рахунок збільшення сплаченого статутного капіталу (на 365.2 млн. грн. );результату минулих років (на 180.3 млн. грн. );переоцінки основних засобів та нематеріальних активів (144.9 млн. грн. );дивідендів,спрямованих на збільшення статутного капіталу (139.5 млн. грн. );резервного фонду (на 81.7 млн. грн. ) та емісійних різниць (8.9 млн. грн. ).

Зауважимо, що структура балансового капіталу банків України не є оптимальною,оскільки значну частину в ньому становлять платні кошти.

Більше половини (57.6%) балансового капіталу сформовано за рахунок статутного капіталу (4940.3 млн. грн. ). Резервний фонд становить 570.5 млн. грн. (6.7% від загальної суми балансового капіталу);результат минулих років-1701.0 млн. грн. (19.8%);поточного року -274.3 грн.(3.2%);результати переоцінки основних засобів та нематеріальних активів-676.2 млн. грн. (7.9%);емісійні різниці-195.6 млн. грн. (2.3%);інший капітал-213.4 млн. грн. (2.5%).

Середнє значення нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) по системі банків на звітну дату дорівнювало 19.1%,нормативу адекватності основного капіталу (Н3)-13.6%,тобто фактичні значення нормативів у кілька разів перевищували граничні значення (Н2-8%,Н3-4%). Це свідчить про те,що більшість українських банків має значний запас платоспроможності,може своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями грошового характеру. Незважаючи на те,що впродовж першого півріччя 2002 року зберігалася позитивна динаміка зростання капіталу банків за рахунок збільшеного сплаченого статутного капіталу , резервного фонду,фінансового результату ,поліпшення ситуації з формуванням резервів,для більшості банківських установ і банківської системи в цілому актуальною залишалася проблема підвищення рівня капіталізації. Виявом цього є зростання капіталу нижчими темпами,ніж збільшення у цьому ж періоді обсягів активів,зобов'язань, вкладів населення тощо. Відношення капіталу до ВВП становило лише 4.3%,тобто було в 3-4 рази меншим,ніж в економічно розвинутих країнах світу.

Таблиця 2 - Структура банків за розміром регулятивного капіталу

Розмір регулятивного капіталу	На 01.01.2002 р.	На 01.04.2002 р.	На 01.07.2002 р.
	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%
До 1 млн. євро	1	0.7	1	0.6	1	0.6
Від 1 до 3 млн. євро	8	5.3	8	5.2	14	9.1
Від 3 до 5 млн. євро	33	21.7	35	22.7	37	24.0
Від 5 до 10 млн. євро	66	43.4	65	42.2	67	43.5
Більше 10 млн. євро	44	26.9	45	29.3	35	22.8
Усього банків	152	100.0	154	100.0	154	100.0

2.2 Капітал банку та методи його оцінювання

Джерела формування банківських ресурсів відображуються у правій частині балансового звіту і називаються пасивами банку. За своїм походженням пасиви не однорідні і складаються з капіталу та зобов'язань банку перед вкладниками та кредиторами . Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов'язання це чужі гроші, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку.

Зобов'язання доцільно поділити на дві групи залучені та запозичені кошти. Залучені кошти це зобов'язання банку перед вкладниками, котрі надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах називають депозитною базою. Якщо власних та залучених коштів банку не вистачає для проведення активних операцій, то можна вдатися до позики грошових ресурсів на ринку. У результаті проведення таких операцій формуються запозичені кошти або недепозитні зобов'язання (зобов'язання перед кредиторами), ініціатором яких є сам банк. За сукупним обсягом залучені та запозичені кошти банку в кілька разів перевищують капітал, що зумовлюється специфікою банківської діяльності. Кожний вид банківських пасивів (капітал, залучені і запозичені кошти) має свої особливості, що визначаються правами власності та різноманітністю джерел їх формування, атому потребують застосування відповідних методів управління.

Капітал, хоча за розмірами він становить незначну частину банківських ресурсів, відіграє визначальну роль у процесі створення та Функціонування комерційного банку. Формування власної капітальної бази є необхідною умовою його майбутньої діяльності.

Однією з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, є залучення та підтримка достатнього обсягу капіталу. За економічним змістом поняття капіталу відноситься, насамперед, до коштів власників, внесених ними на свій ризик. Ризик власників полягає в тому, що дохідність капіталу буде низькою або діяльність спричиниться до збитків і банк стане банкрутом, через що вони втратять свої кошти. Банківський капітал складається з акціонерного капіталу, резервів та нерозподіленого прибутку, хоча може включати й інші елементи згідно з регулюючими правилами конкретної країни. Основною частиною капіталу як за розмірами, там і за значенням є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу шляхом емісії акцій чи внесків засновників.

Капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних ризиків. Капітал слугує захистом для коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Розмір банківського капіталу істотно впливає на рівень надійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проблема визначення до статності капіталу банку та методи його регулювання є однією центральних у міжнародній банківській практиці.

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод обчислення (оцінювання) величини капіталу. Розмір капіталу визначається з допомогою базового балансового співвідношення:

А=З+К,

де А - активи;

З - зобов'язання;

К - капітал банку.

Звідси

К=А-З

У банківській практиці існує кілька методів обчислення розміру капіталу.

1) Метод балансової вартості

Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали в момент придбання або випуску. Капітал розраховують за формулою (2.2), виходячи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оцінювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня захисту вкладників від ризику.

2) Метод ринкової вартості

Цей метод полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховують і капітал банку . Такий метод оцінювання банківського капіталу є найкориснішим як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Ринкова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розглядуваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже, і капіталу може змінюватися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.

Оцінка капіталу за ринковою вартістю відбиває реальний стан банку та ступінь захисту вкладників. Але банки здебільшого не зацікавлені в такому підході до визначення розміру капіталу, оскільки інші методи розрахунку дають привабливіші результати і сприяють зміцненню становища на ринку. Крім того, не завжди можна оцінити активи та зобов'язання за ринковою вартістю, особливо в умовах недостатньо розвиненого ринку. Метод оцінювання капіталу за ринковою вартістю здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб і контролю.

3) Метод «регулюючих бухгалтерських процедур»

Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлені регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах різні, але часто такий підхід є спробою зробити банки надійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума ряду складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку, резервних фондів, у тому числі на покриття кредитних та валютних ризиків, субординованих зобов'язань і т. ін.

Такий підхід має істотні недоліки, які полягають у розгляді боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» постійно критикують зарубіжні економісти .

2.3 Методи визначення достатності банківського капіталу

Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та органів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адекватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» відображає рівень надійності та ризиковості банку і передбачає уявлення про банківський капітал як джерело покриття збитків.

Об'єктивна потреба збільшувати капітал банку зумовлена інфляційними процесами, розширенням масштабів банківської діяльності та підвищенням рівня ризику, пов'язаного з мінливістю фінансових ринків. Через це вкладники висувають дедалі жорсткіші вимоги до розміру капіталу. Враховуючи ту важливу роль, яку банки відіграють у будь-якому суспільстві, регулюючі органи багатьох країн протягом десятиріч встановлювали мінімальні норми (стандарти) достатності капіталу. Капітал банку був і далі залишається одним з головних показників, які жорстко регулюються в кожній країні, а з 1988 року -- і на міжнародному рівні.

Для реєстрації банку необхідно забезпечити мінімальний обов'язковий розмір статутного капіталу і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу протягом усього періоду діяльності. У банківській практиці існують різні методи визначення достатності капіталу.

1) Метод лівериджу

Метод лівериджу (важеля) полягає у встановленні нормативу співвідношення власних та залучених коштів банку. Наприклад, якщо співвідношення встановлено на рівні 5%, то це означає, що залучені кошти банку не можуть перевищувати капіталу більш ніж у 20 раз. До 1998 року НБУ використовував цей метод для розрахунку оціночного показника достатності капіталу банку. У США в 1983 році норматив співвідношення власного капіталу до залучених коштів становив 3%. Метод лівериджу має такі недоліки:

- не проводиться диференціація між різними видами капіталу;

- не враховується рівень ризиковості активних операцій;

- не беруться до уваги позабалансові зобов'язання та пов'язаний з ними ризик;

У сучасній банківській практиці цей метод визначення достатності капіталу може паралельно з іншими методами використовуватись як допоміжний.

2) Метод порівняльного аналізу показників

За цим методом для оцінювання адекватності капіталу використовуються розглянуті далі показники.

- Відношення сукупного капіталу до сукупних активів банку.

- Відношення сукупного капіталу до сукупних депозитних зобов'язань.

- Відношення сукупного капіталу до ризикових активів, розрахованих як сума всіх активів, крім готівки та державних цінних паперів.

Значення показників постійно контролюються та аналізуються регулюючими органами, але нормативи чи граничні межі не встановлюються. У процесі нагляду використовуються прийоми структурного, порівняльного та динамічного аналізу. Показники конкретного банку порівнюються з аналогічними значеннями інших банків або із середньогалузевими. Динамічний аналіз призначений для виявлення тенденцій у зміні розміру капіталу одного й того самого банку протягом деякого періоду часу.

Недоліками методу порівняльного аналізу показників адекватності капіталу є суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність загальноприйнятих стандартів достатності капіталу, значна трудомісткість.

Цей метод визначення достатності капіталу застосовувався у практиці банківського нагляду СІЛА до 80-х років і виявився неефективним засобом впливу на капітал, оскільки насправді показники капіталу американських банків весь час погіршувалися протягом тривалого періоду з 30-х по 80-ті роки.

3) Метод експертних оцінок

Метод експертних оцінок адекватності капіталу базується на використанні висновків експертів про якість управління банком, рівень прибутковості та ліквідності, динаміку депозитної бази, структуру балансу, ризиковість активних операцій, регіональні особливості ринку, на якому працює банк. Метод передбачає вивчення діяльності кожного банку в контексті конкретних ринкових умов та врахування взаємозв'язку зовнішніх і внутрішніх чинників. Якщо стан ринку характеризується підвищеною ризиковістю або виявлена слабкість внутрішніх структур, то перед банком може бути поставлена вимога збільшення капіталу понад мінімальний рівень.

Метод експертних оцінок з успіхом може використовуватись для оцінювання адекватності капіталу окремих банків, але з огляду на значні розміри банківської системи країни та різноманітність ринків застосування його стає проблематичним.

2.4 Методи управління банківським капіталом в Україні

В Україні величина капіталу комерційних банків регулюється централізовано Національним банком через установлення мінімальних вимог (нормативів) до розмірів та достатності капіталу. Робота над поліпшенням капітальних показників вітчизняних комерційних банків ведеться у двох напрямках: через установлення мінімальних вимог до абсолютної величини капіталу в грошовому вираженні! (нормативи НІ, Н2) та через визначення відносних показників, таких як нормативи платоспроможності та достатності капіталу (нормативи НЗ, Н4), які регулюють співвідношення капіталу і активів банку.

Норматив капіталу комерційного банку НІ і норматив мінімального розміру статутного капіталу Н2 регулюють абсолютну величину капітальної бази. При визначенні нормативу НІ капітал банк) розраховується як сума основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. НБУ розроблено механізм поетапного нарощування капітальної бази для комерційних банків, які не виконують нормативів НІ зазначені строки.

Показники НІ, Н2 не можуть розглядатися як достатні, оскільки не враховують співвідношення капіталу та активів банку, а також рівня ризиковості активних операцій. Для регулювання даного аспекту банківської діяльності НБУ встановлено норматив платоспроможності НЗ і норматив достатності капіталу Н4.

Норматив платоспроможності банку НЗ визначається як відношення капіталу К до активів Ар, зважених за ступенем ризику за допомогою відповідних коефіцієнтів. Цей норматив розраховується:

НЗ=К/Ар 100

Нормативне значення НЗ не повинно бути нижчим ніж 8%. За економічним змістом співвідношення капіталу банку та ризикозважених активів визначає достатність капіталу для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для банківської діяльності.

Норматив платоспроможності НЗ відповідає міжнародним стандартам достатності сукупного капіталу N2, визначених Базельською угодою. Зазначимо, що за умови виконання нормативу сукупного капіталу N2 норматив основного капіталу N1 виконується автоматично. На практиці можлива ситуація, коли норматив N1 виконується, а норматив сукупного капіталу N2 не виконується. Проте навпаки бути не може. Тому виконання нормативу платоспроможності НЗ, установленого для українських банків, означає додержання міжнародних стандартів достатності капіталу за Базельською угодою.

Ступінь ризиковості активних операцій банку визначається НБУ і переглядається з часом за умови зміни економічної ситуації. Станом на 01.01.98 усі активи комерційного банку поділені на 5 груп за ступенем ризику та ймовірністю втрати частини вартості. Першу групу становлять безризикові активи, до яких належать банкноти та монети в касі, дорожні чеки, кошти на рахунках НБУ, ОВДП тощо, і коефіцієнт ризику дорівнює нулю. До наступних двох груп низько-ризикових активів належать кредити, надані центральним органам державного управління, з коефіцієнтом ризику 10%, а також боргові цінні папери місцевих органів влади та надані їм кредити з коефіцієнтом ризику 20%. Групу активів із середнім рівнем ризику 50% становлять кошти на рахунках в інших банках, нараховані доходи (у тому числі і прострочені), за борговими цінними паперами. До групи високоризикових віднесена більша частина активів банку, таких як кредити (крім кредитів центральним органам управління), у тому числі й міжбанківські, основні фонди, факторинг, лізинг, враховані векселі, сумнівна заборгованість, боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами тощо. Коефіцієнт ризику за даною групою активів становить 100%.

Принципово новим для вітчизняної банківської практики стало введення коефіцієнтів ризику для позабалансових зобов'язань, які за умови їх виконання перетворюються на балансові статті. Так, гарантії, поручительства, акредитиви, надані банком, сумнівні вимоги за операціями з валютою, банківськими металами та з іншими фінансовими інструментами, цінні папери до отримання за операціями андеррайтингу віднесені до високоризикових операцій банку і мають коефіцієнт ризику 100%. Зобов'язання з кредитування, надані банком, валюта та банківські метали, які куплені, але не отримані, та інші активи до отримання класифікуються як середньоризикові з коефіцієнт ризику,визначений НБУ,а потім знайти загальну суму ризикозважених активів,яка й використовується у процесі розрахунку показника платоспроможності Н3.

Норматив достатності капіталу банку до загальних активів банку:

Н4=К/ЗА 100

Нормативне значення Н4 має бути не нижче за 4%.

Норматив Н4 показує рівень достатності капіталу з огляду на загальний обсяг діяльності,незалежно від розміру різноманітних ризиків. Цей норматив використовується у вітчизняній банківській практиці для посилення контролю за розміром капіталу порівняно з активами. Міжнародними нормами застосування такого показника не передбачено.

2.5 Методи управління капіталом банку

Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для! розширення діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд інших важливих показників, які істотно впливають на діяльність банку.

У банківській практиці використовуються два методи управління капіталом:

метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;

метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку - найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази дає змогу не розширювати коло власників, а отже, зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідності акцій внаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Чистий прибуток банку, що залишився в його розпорядженні після виплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань:

1) забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам;

2) достатнє фінансування діяльності банку. Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.

Завдання менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми при залученні капіталу в майбутньому, оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

Високий рівень дивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризиковими. Дивідендна політика впливає не лише на внутрішні джерела поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додаткового залучення капіталу значною мірою визначаються розміром дивідендів.

Оптимальною дивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій банку. Дохідність акцій банку має бути не нижчою за дохідність інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику. У розвинених країнах середній рівень дохідності банківських акцій становить 14-17%.

Одним із важливих факторів впливу на можливості банку залучати капітал у майбутньому є стабільність дивідендної політики. Для підтримання стабільного рівня дивідендних виплат банки останнім часом дедалі більшу частину своїх прибутків спрямовують надані цілі. Це пов'язано як з підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з тенденцією загального зниження дохідності банківської діяльності. Так, банки США протягом останнього десятиріччя близько 80% одержаного чистого прибутку виплатили як дивіденди. Таке становище спонукає менеджерів банків до пошуку зовнішніх джерел поповнення капіталу.

Переваги методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

незалежність від кон'юнктури ринку;

відсутність витрат із залучення капіталу зовні;

простота застосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерського рахунку на інший;

відсутність загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків;

виникнення проблеми зменшення дивідендів;

повільне нарощування капіталу.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами:

1) емісія акцій;

2) емісія капітальних боргових зобов'язані (субординований борг);

3) продаж активів та оренда нерухомості.

Менеджмент банку вдається до зовнішніх джерел зростання капітальної бази в разі, коли потрібно забезпечити швидке отримання великих обсягів коштів. Наприклад, в умовах гіперінфляції капітал банків швидко знецінюється і прибутку може не вистачити навіть на компенсацію втрат. Якщо органами банківського нагляду переглянуті, норми достатності капіталу, то перед менеджментом банку постає завдання швидко й істотно наростити капітал, що можливо лише за рахунок зовнішніх джерел. Така ситуація склалася в Україні протягом 1997-1999 рр., а у зв'язку з фінансовою кризою осені 1998 р. проблема нарощування капітальної бази банків значно загострилася.

Найпопулярнішим зовнішнім джерелом є емісія звичайних привілейованих акцій. Випуск та розміщення на ринку акцій банку це найдорожчий з погляду вартості спосіб нарощування капіталу. Така процедура пов'язана з високими витратами та супроводжується значним ризиком, який полягає у можливості зниження прибутку на одну акцію та втрати контролю над банком з боку акціонерів. Якщо емісія акцій значна і акціонери не в змозі викупити всі нові акції, то перед банками постає загроза зміни власників шляхом концентрації контрольного пакета акцій. Водночас розширення кола акціонерів створює сприятливі умови для залучення додаткових коштів у майбутньому.

Плануючи емісію акцій, менеджмент банку має зважити свої можливості й оцінити, чи буде забезпечено достатній рівень прибутковості для підтримки стабільного рівня дивідендів. Якщо цього досягти не вдається, то акції банку знецінюватимуться. Законодавством більшості країн передбачена державна реєстрація емісії цінних паперів, до яких належать і банківські акції. У реєстрації може бути відмовлено, якщо виявлено фінансові зловживання та махінації, прострочені борги перед бюджетом та кредиторами, збиткову діяльність. Цей порядок діє і в Україні. Отже, не всі банки мають доступ до такого джерела поповнення капіталу як емісія акцій.

Капітальні боргові зобов'язання являють собою довгострокові позичкові кошти, вкладені в банк зовнішніми інвесторами. Емісія може проводитись у формі випуску в обіг довгострокових цінних паперів або боргових зобов'язань. Передбачається, що такі зобов'язання банку мають характер субординованих, тобто в разі банкрутства вони є другорядними порівняно із зобов'язаннями перед вкладниками, але мають пріоритет перед акціонерами при встановленні порядковості виплат.

Субординовані зобов'язання менш ризикові, ніж акції банку, тому мають нижчий рівень дохідності, а для банку є дешевшим джерелом поповнення капіталу порівняно з емісією акцій. Здебільшого капітальні зобов'язання випускаються на 10-15 років під фіксовану ставку,або на дисконтній основі,коли дохід забезпечується за рахунок зростання їх курсової вартості.

Субординовані зобов'язання можуть бути конвертованими, к мовами випуску передбачається можливість їх обміну на акції банку у майбутньому. Конвертованість підвищує привабливість таких зобов'язань, оскільки надає право придбання акцій у найвигідніший момент. Банки також можуть вдаватися до емісії цінних паперів, погашення яких здійснюється лише через обмін на акції.

Привабливість для банку такого способу нарощування капіталу визначається правилами оподаткування, коли процентні виплати за таким боргом відносяться на витрати банку і не оподатковуються.

Але не всі банки можуть скористатися таким джерелом поповнення капіталу, оскільки доступність його значною мірою визначається банківським законодавством конкретної країни. У деяких країнах, наприклад США, субординований борг включається до розрахунку як капітал другого порядку (додатковий).

А в інших, зокрема в Україні, субординована заборгованість не входить до складу капіталу, а відноситься до запозичених коштів банку. Такий підхід цілком правомірний. За своєю економічною природою субординовані зобов'язання для банку є позичковими коштами, які зрештою потрібно буде повертати власникам. Проте з огляду на достатньо тривалий період їх використання та можливість обміну на акції банку такі позикові кошти можна прирівнювати до власних. Крім того, банки можуть користуватися даним джерелом необмежено довго, погашаючи попередній борг за рахунок нової емісії. Але економічна ситуація в Україні суттєво відрізняється від економічних умов розвинених країн. Загальна нестабільність та відсутність вторинного ринку цінних паперів майже унеможливлюють розміщення довгострокових облігацій. Вітчизняні комерційні банки мають право випускати облігації лише за умови сплати всіх випущених ними акцій, але багато банків не можуть довести статутні капітали до мінімальних розмірів. Отже, банківські облігації в Україні не набули розвитку і навіть за умови включення їх до складу додаткового капіталу не могли б розглядатися як реальне джерело формування ресурсів банку.

Зауважимо, що і в розвинених країнах з потужним фінансовим ринками субординовані цінні папери та зобов'язання становлять відносно незначну частину банківського капіталу. Таким джерелом можуть користуватися лише великі за розмірами банки,які мають довіру інвесторів. Більшість дилерів з операцій із цінними паперами відмовляються мати справу з емісіями невеликих банків через високі видатки та ризик.

Перевага методу поповнення капіталу шляхом випуску субординованих зобов'язань і цінних паперів полягає в підвищенні показників прибутковості на одну акцію за умови, що такі кошти приносять дохід, який перевищує процентні виплати за ними. Але такий епосі формування капіталу зменшує стійкість банку (співвідношення власних та залучених коштів) і підвищує ризик, що може негативно вплинути на ціну акцій банку.

З метою поповнення капіталу та одержання значних грошових коштів банки вдаються до проведення таких фінансових операцій як продаж активів, зокрема будівель, споруд, офісів, котрі належать банку, з одночасною довгостроковою їх орендою у нових власників. Такі операції стають успішними в умовах, коли через інфляцію ринкова вартість майна значно зростає, а законодавством дозволена прискорена амортизація нерухомості. Частіше в банках створюються резерви переоцінювання основних засобів для покриття різниці між їх ринковою та балансовою вартістю. На суму дооцінки активів випускаються акції, які безкоштовно розміщуються між акціонерами банку, збільшуючи частку їх власності. Така операція капіталізації резервів і дооцінювання активів називається бонусною емісією, Бонусна емісія збільшує розмір капіталу, не розпорошуючи власності і не підвищуючи ризику втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Вибір способу залучення капіталу із зовнішніх джерел має базуватися на результатах глибокого фінансового аналізу альтернативних варіантів та їх потенціального впливу на розмір прибутку в розрахунку на акцію.

Менеджменту банку необхідно взяти до уваги відносну вартість та ризик, пов'язаний з кожним джерелом, методи державного регулювання й доступність, а також оцінити довгострокові перспективи та наслідки. Для вітчизняних банків емісія акцій фактично єдине зовнішнє джерело поповнення капіталу.

Перевагою цього способу є можливість швидко одержати значні суми грошових коштів, а також поліпшити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. Але такий підхід має ряд істотних недоліків, які слід брати до уваги:

висока вартість;

труднощі пов'язані з розміщенням акцій на ринку;

значне підвищення ризику зниження доходів на одну акцію;

послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони не зможуть самі викупити всі акції нової емісії.

Комерційні банки мають планувати свою діяльність щодо поповнення капіталу. Процес планування включає обов'язкові етапи:

1) розробка загального фінансового плану діяльності банку;

2) визначення величини капіталу, необхідної для розширення активних операцій, підвищення їх ризиковості (якщо банк проводить агресивну політику), задоволення вимог органів банківського нагляду;

3) визначення величини капіталу, що його банк має змогу залучити за рахунок нерозподіленого прибутку;

4)оцінювання та вибір найприйнятнішого зовнішнього джерела поповнення капіталу на підставі аналізу ринкових умов,прав та інтересів власників,прогнозів щодо майбутньої прибутковості банку.

Вітчизняні банки відчувають дедалі більшу потребу збільшенні обсягів капіталу,особливо після прийняття відповідних постанов НБУ,тому планування перспектив розвитку капітальної бази розглядається як одне з основних завдань менеджменту.

2.6 Облік капіталу банку в Україні

Структуру капіталу і вимоги до його відображення у фінансовій звітності регламентують МСБО №5 «Інформація ,яка підлягає розкриттю у фінансових звітах» і №30 «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ»

Для формування статутного капіталу банку ,за місцем його створення ,у територіальному управлінні НБУ відкривається тимчасовий рахунок для внесків його засновників. Після реєстрації банку кошти,зібрані на тимчасовий рахунок,перераховуються на кореспондентський рахунок, комерційного банку в НБУ. Внески можуть здійснюватися як до реєстрації, так і після реєстрації статутного капіталу банку. Тому для відображення операцій зареєстрованого ,але несплаченого статутного капіталу призначається контрпасивний рахунок №5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку».

В особливих рахунках аналітичного обліку на рахунку №5001 вказується за кожним акціонером сума,яку необхідно внести в статутний капітал. Контрпасивний рахунок №5001 регулює в балансі суму сплаченого статутного капіталу банку. В міру внесення коштів до ще несплаченого статутного капіталу зменшується рахунок №5001 й одночасно збільшується вартість статутного капіталу. При повній сплаті засновницьких внесків чи при повній реалізації акцій наступних випусків у балансі банку відображається тільки зареєстрований статутний капітал на рахуноку №5000 як повністю сплачений.

В аналітичному обліку за рахунками №5000 і № 5001 ведуться окремі особові рахунки за видами акцій ,за акціонерами.

Якщо реалізація власних акцій банку при формуванні статутного капіталу проводиться за ціною,вищою за їх номінальну вартість,сума різниці між фактичною ціною продажу і номінальною вартістю зараховується на рахунок №5010 «Емісійні різниці».

Таблиця 3 - Облік операцій з формування статутного капіталу

№	Назви рахунків та зміст операцій	Сума
		Дт	Кт
1.	Зареєстровано статутний капітал при умові неповної його сплати на момент реєстрації Коррахунок у НБУ №1200 Несплачений зареєстрований статутний капітал банку №5001 Зареєстрований статутний капітал банку №5000	+++++ +++++	+++++
2.	Реалізовано банком акції фізичним особам за готівку Банкноти та монети в касі банку № 1001 Несплачений зареєстрований статутний капітал банку № 5001	+++++	+++++
3.	Банк реалізує власні акції для формування статутного капіталу за ціною, вищою від номінальної вартості Банкноти і монети в касі банку №1001 Несплачений зареєстрований статутний капітал (номінальна вартість) №5001 Емісійна різниця (надбавка)№5010	+++++	+++++ +++++

Висновок. Перспективи в формуванні та управлінні власним капіталом банків України

Діяльність банків у першому півріччі 2002 року характеризувалася подальшим зростанням обсягів банківських операцій,поліпшенням якості кредитного портфеля, зростанням високими темпами обсягів вкладів фізичних осіб,поліпшенням (порівняно з відповідним періодом минулого року) результативних показників діяльності банківської системи в цілому.

Зважаючи на потребу підвищення рівня надійності,фінансової стійкості та конкурентоспроможності банків на внутрішньому й міжнародних ринках,на необхідність зростання їх ролі у фінансуванні реального сектора економіки України,вітчизняними банками слід ужити невідкладних заходів щодо:

ь підвищення рівня капіталізації,зокрема шляхом залучення нових акціонерів,збільшення резервного фонду,результату діяльності,активізації процесів об'єднання банків, інвестиційного застосування такої процедури реорганізації банків,як приєднання та злиття малих і фінансово нестійких банківських установ;

ь поліпшення якості активів,підвищення їх рентабельності за рахунок зменшення частки неробочих,проблемних активів;

ь забезпечення об'єктивної класифікації активів за рівнем їх ризику та формування у повному обсязі резервів за активними операціями;

ь забезпечення участі усіх банків у єдиній інформаційній системі «Реєстр позичальників»;

ь удосконалення структури капіталу, активів та зобов'язань;

ь підвищення прибутковості банківських операцій,орієнтація банківських установ на отримання доходів від кредитування й обслуговування реального сектору економіки,зниження витрат шляхом застосування новітніх,зокрема комп'ютерних, технологій.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 7 грудня 2000 року.

2. Васюренко О.В. Банківські операції:Навчальний посібник.-К.,2000.-243.

3. Коцовська Р. Операції комерційних банків.-Львів:ЛБІ НБУ ,2001.-516 с.

4. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку:Навчальний посібник.-К.:КНЕУ,1999.-280с.

5. Тиркало Р.І. Банківська справа: Навчальний посібник.-Тернопіль:Карт-бланш,2001.-314с.

6. Бюлетень НБУ від 07.2002.

7. Вісник Національного банку України від 08.2008.

8. Вісник Національного банку України від 09.2008.