Управління кредитними ресурсами комерційного банку

Теоретично-суттєва характеристика банківського кредиту. Особливості впливу ринкового середовища на кредитну діяльність банків. Облік кредитування юридичних осіб комерційними банками. Шляхи вдосконалення банківського кредитування та зменшення ризиків.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.05.2010
Размер файла 289,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

3

Зміст

Вступ

Розділ 1 Банківський кредит та його роль в умовах трансформації економічної системи України

1.1 Теоретично-суттєва характеристика банківського кредиту

1.2 Особливості впливу ринкового середовища кредитну діяльність банків юридичних осіб

Розділ 2 Облік кредитування юридичних осіб комерційними банками

2.1 Організація кредитної діяльності в комерційних банках

2.2 Облік кредитних операцій в комерційних банках юридичних осіб

Розділ 3 Шляхи вдосконалення банківського кредитування на сучасному етапі розвитку України

3.1 Кредитування юридичних осіб - умова забезпечення розвитку середнього та малого бізнесу

3.2 Шляхи зниження кредитних ризиків у комерційних банках

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сучасні комерційні банки, виступаючи в ролі фінансових посередників, виконують важливу народногосподарську функцію, забезпечуючи міжгалузевий і міжрегіональний перерозподіл грошового капіталу. Банківський механізм розподілу й перерозподілу капіталу по сферах і галузях дозволяє розвивати господарство в залежності від об'єктивних потреб виробництва і сприяє структурній перебудові економіки.

Підвищення економічної ролі комерційних банків виявляється і в розширенні сфери їх діяльності й розвитку нових видів фінансових послуг, що дають нові можливості для формування кредитних ресурсів банку.

Тому тема “ Управління кредитними ресурсами комерційного банку “ є дуже актуальною.

Метою роботи є розкриття теоретичних та аналітичних аспектів формування та використання кредитних ресурсів комерційними банками України.

Завдання роботи полягає в:

1. визначенні джерел формування кредитних ресурсів комерційними банками;

2. проведенні комплексного аналізу формування та використання кредитних ресурсів;

3. шляхів оптимізації кредитних ресурсів

Розділ 1 Банківський кредит та його роль в умовах трансформації економічної системи України

1.1 Теоретично-суттєва характеристика банківського кредиту

Економічна категорія кредит -- це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридичне самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового за позичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кредитної угоди -- позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від пози чальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вар тості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника -- покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кредитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільна функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами.

Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів має цілу низку переваг перед іншими способами розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, повереність кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

Багато спеціалістів визнають важливу роль функції заміщення. На сьогодні функціонування кредитних засобів обігу вже не носить характеру тимчасового заміщення реальних грошей: перманентні процеси кредитування в результаті приводять до істотної економії суспільних витрат грошового обігу в цілому.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

- акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

- розподілення залучених коштів між позичальниками;

- емісійну;

- контрольну та ін.

Не менш важливе значення має виділення меж кредиту як економічного явища, в яких він об'єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У протилежному разі надлишкове кредитування, як і недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих меж) спричиняє негативний вплив на суспільно-економічні відносини в цілому. Виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межі відображають межі відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому. Вони залежать в основному від таких факторів:

- рівня розвитку виробництва;

- обсягу і структури кредитних ресурсів;

- соціально-економічної політики;

- системи ціноутворення і рівня цін;

- форми кредитних відносин;

- структури кредитної системи;

- фінансового стану суб'єктів господарювання. Внутрішні межі відображають припустиму міру розвитку окремих форм кредиту в його зовнішніх межах, що обумовлено специфікою прояву різних типів кредитних відносин.

З точки зору виконання основних функцій кредиту виділяються такі функціональні межі: перерозподільча та емісійна. Перша є не що інше, як об'єктивно обґрунтований обсяг кредитних ресурсів. Фактично вона підкреслює глибокий зв'язок операцій із залучення ресурсів і активних операцій банків. Друга межа визначає емісійні кредити, які виділяються під наступні витрати, під ще не вироблену продукцію, справляючи в результаті вплив на сукупну кількість грошей в обігу. Вона залежить від співвідношення між попитом суспільства на додаткові платіжні засоби та можливостями банківської системи щодо випуску кредитних грошей в обіг.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ «Про кредитування», затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р., кредит -- це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

- строки користування;

- забезпечення;

- ступінь ризику;

- методи надання кредиту;

- строки погашення.

Відповідно до строків користування виділяють короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити надаються банками на термін до 1 року в разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються терміном до 3 років на оплату підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватись для формування основних фондів, здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основ них фондів, на нове будівництво, приватизацію тощо.

За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику розрізняють стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання - кредити, що надаються у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).

За строками погашення -- кредити, що погашають водночас; у розстрочку; достроково; з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду.

Основними умовами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість.

Принцип забезпеченості означає наявність у банку права та можливостей захисту своїх інтересів у вигляді одержання відповідних засобів забезпечення наданого кредиту (застава, гарантія, поручительство тощо).

Принцип поверненості, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений строк зі сплатою відповідного процента за користування ним.

Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Юридичні особи - резиденти України можуть одержувати кредити як у національній, так і в іноземній валюті для здійснення діяльності, передбаченої їхніми статутними документами.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у без готівковій формі, шляхом безпосередньої оплати платіжних документів або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції. Погашення кредиту і нарахованих за ним процентів здійснюється позичальником з поточного рахунка.

Фізичні особи - резиденти України можуть одержувати в комерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, але тільки в національній валюті. Банки надають споживчі кредити розміром, що визначається, виходячи з вартості товарів і послуг -- об'єктів кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення повернення кредиту фізичною особою, та сумою поточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається залежно від мети кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, але він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинне прийматися колегіальне -- Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. До нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, належать:

- максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);

- норматив «великих» кредитних ризиків (Н9);

- максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10);

- максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайд ерам (НИ);

- максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н12). Норматив (Н8) обмежує максимальний розмір банківських

ресурсів та гарантій, що можуть бути надані одному позичальнику. Він розраховується за формулою

де 3 -- сукупна заборгованість за кредитами одного позичальника та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих щодо цього позичальника;

К -- капітал банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не повинне перевищувати 25%, тобто загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника перед банком за наданими йому кредитами, гарантіями та поручительствами повинна бути не більше 25% капіталу банку.

Норматив Н9 встановлюється як співвідношення сукупного розміру «великих» кредитів та капіталу банку і розраховується за формулою

де Ск -- сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинне перевищу вати 8-кратний розмір капіталу банку.

Норматив Н10 розраховується за формулою

де Рк1 -- сукупний розмір наданих банком позик та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера комерційного банку.

Максимальне значення нормативу Н10 не має перевищувати 5%.

Норматив Н11 розраховується за формулою

де РК -- сукупний розмір наданих банком кредитів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо всіх інсайдерів комерційного банку.

Максимальне значення нормативу Н11 не повинне перевищувати 40%.

Норматив Н12 обмежує максимальний розмір всіх міжбанківських кредитів, які можуть бути надані банком іншим комерційним банкам. Він розраховується за формулою

де МБн -- загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських кредитів.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 200%.

Крім цього, Національний банк України забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

1.2 Сучасні проблеми банківського кредитування юридичних осіб

Кредитування зовнішньої торгівлі -- важливий елемент економічного розвитку країни, оскільки кредит, поряд з якістю товару та його ціною, -- важливий засіб конкурентної боротьби на світовому ринку. Кредит полегшує можливість збуту товару для експортера та придбання для імпортера.

Кредиторами зовнішньоторговельних угод можуть бути банки, держава, експортери, імпортери, кредитно-фінансові організації. Однак здебільшого кредитування зовнішньої торгівлі здійснюється банками. Це може бути пряме або опосередковане кредитування.

1) Фірмові кредити. Фірмовим кредитом називається кредит, який надається підприємством (фірмою) однієї країни підприємству (фірмі) іншої країни. Є три різновиди фірмового кредиту (табл. 1.1).

2) Банківські кредити. Банківські кредити надаються банками чи іншими кредитними установами. Для мінімізації ризиків та мобілізації коштів банки надають кредити на основі створення консорціумів. Банківський зовнішньоторговельний кредит поділяють на два види: фінансовий та експортний.

Фінансовий кредит забезпечує можливість здійснювати торгівлю на будь-якому ринку, і це дає широкі можливості для вибору торговельних партнерів. Цей вид кредиту не завжди може бути пов'язаний з поставками товару. Центральні банки часто його використовують для валютних інтервенцій та погашення зовнішньої заборгованості.

Сутність експортного кредиту полягає у тому, що він може використовуватися лише для закупівлі товару в країні кредитора. Такий кредит надається банком експортера банку імпортера чи безпосередньо імпортеру, і ому надання експортного кредиту одночасно сприяє розширенню експорту товарів у краї ну боржника.

3) Брокерські кредити -- проміжна форма між фірмовими кредитами та банківськими. Брокери позичають кошти у банків, виступаючи при цьому у ролі посередників. У деяких випадках брокери надають гарантії за кредитами експортерам та імпортерам.

4) Урядові кредити надаються урядом однієї країни уряду іншої країни за рахунок державного бюджету. Вони переважно мають довгостроковий характер (10--15-років). Такі кредити, як правило, надаються у двосторонньому порядку.

5) Кредити міжнародних організацій, серед яких провідне міс це займають МВФ, МБРР, сприяють збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та подоланню валютних труднощів країн-учасниць, пов'язаних з дефіцитом їх платіжного балансу. МВФ та МБРР надають не лише стабілізаційні кредити, а й структурні (на здійснення програм, спрямованих на структурні реформи в економіці країни).

6) Змішані кредити -- це спільне кредитування великих проектів кількома кредитними установами -- як міжнародними, так і національними. Участь у таких проектах можуть брати державні та приватні установи.

Кредитування експортно-імпортних операцій зумовлене особливостями виробництва, реалізації товарів та необхідністю одночасних великих капіталовкладень. Залежно від конкретних умов торговельної угоди використовують і різні методи кредитування експортно-імпортних операцій .

Підприємство, яке бере участь у зовнішній торгівлі, при ви значенні умов зовнішньоторговельної угоди має використовувати організаційні форми кредитування експортно-імпортних опера цій, і насамперед під час визначення умов розрахунків. У зовнішньоторговельному контракті умови розрахунків повинні передбачати, на якій стадії руху товарів буде здійснюватися його оплата і в який спосіб. Можливе проведення платежу одноразово чи час тинами, з негайною оплатою або у кредит.

За терміном користування кредити поділяються на короткострокові -- від трьох місяців до одного року; середньострокові -- від одного до п'яти років та довгострокові -- понад п'ять років.

Ще однією класифікаційною ознакою кредитів може бути ста дія виробництва (обороту) товару, котрий кредитуватиметься:

- виготовлення товару для експорту;

- складування товару у країні експортера;

- транспортування товару;

- зберігання на складі в країні імпортера;

- реалізація товару;

- використання товару у процесі виробництва та його амортизації.

Кредитування зовнішньоторговельних угод, як уже зазначало ся, є одним із головних чинників конкуренції. Можливість кредитування дуже часто стає вирішальним чинником при наданні за мовлення. Інтереси експортера та імпортера протилежні. Якщо імпортер намагається отримати якомога більшу відстрочку платежу та гарантію поставки товару, то експортер бажає якнайшвидшої оплати. У зв'язку з цим необхідною складовою контракту є домовленість про взаємовигідні умови платежу. Визначення умов платежу є важливим з погляду потреби у кредитуванні зовнішньоторговельної угоди, а відображення інтересів у контракті експортера чи імпортера залежить від міцності їхніх позицій на ринку.

До платіжних умов, які є визначальними при кредитуванні імпорту, відносять:

· авансовий платіж;

· платіж на основі акредитива (з оплатою при пред'явленні);

· інкасо (документи проти платежу);

· платіж після отримання товару (при посередництві з від строчкою платежу).

· кредитування експорту є необхідним, якщо використані такі умови платежу:

· платіж на основі акредитива (акредитив з відстрочкою);

· інкасо (документи проти акцепту);

· відстрочка платежу.

Таким чином, визначені у контракті умови платежу тісно взаємозв'язані з методами кредитування, оскільки саме з їх урахуванням і визначаються необхідність та можливість кредитування.

Розділ 2 Облік кредитування юридичних осіб комерційними банками

2.1 Організація кредитної діяльності в комерційних банках

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій -- їх надійність і прибутковість для банку.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна заявка».

У клопотанні, як правило, йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект від заходу, що буде прокредитований, та ін. До клопотання додаються інші матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин.

Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він до клопотання додає копію установчого договору, Статуту, або інші документи, які засвідчують його як юридичну особу чи його правоздатність на отримання позички.

Клієнт, як правило, подає банку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших документів стосовно об'єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір-застава, гарантійний лист тощо); балансову і фінансову звітність. Банк може вимагати іншу документацію і матеріали для оцінки обґрунтованості потреби в позичці, фінансового стану і кредитоспроможності потенційного позичальника.

Кредитний працівник банку проводить попередню бесіду з потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що є в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значення для принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалісту банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім кредитом. Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість керівництва позичальника, визначити перспективу його роз витку.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу кредитування. Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінці ризику за позичкою.

Банк здійснює глибоке і ретельне вивчення фінансового стану позичальника й оцінює його можливість і здатність повернути позичку.

Враховуючи велику значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створені спеціальні підрозділи.

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

· матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;

· відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;

· інформація про клієнта, одержана за межами даного банку.

При вивченні кредитної заявки банк може здійснювати перевірки позичальника на місці. Відвідуючи клієнта, можна з'ясувати ті питання, які не обговорювалися під час попередньої бесіди, оцінити рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення щодо стану майна клієнта.

Третій етап процесу кредитування полягає у підготовці до скла дання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінки кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички.

У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних джерел погашення банківських позичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.

Важливе значення у структуруванні позички має правильне ви значення суми позички. Заниження її може призвести до порушення строків її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення -- до нецільового використання надлишково-отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення строку позички. Якщо будуть встановлені занадто напружені строки повернення позички, то у позичальника може ви явитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.

Більшість банківських позичок видається під відповідне забезпечення. Визначаючи цей елемент структури позички, банкір повинен керуватися традицією, що склалася в банківській практиці. Видача і повернення кредиту може здійснюватися різними способами: одноразово, різними частками протягом періоду дії кредитної угоди, шляхом проведення поточних грошових операцій позичальника через позичковий рахунок. Тому одним з елементів структурування майбутньої позички є чітке визначення порядку її надання і повернення.

У разі погашення кредиту рівними внесками необхідно розроби ти графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капі талу, на формування якого видана позичка.

Значна увага при структуруванні позички приділяється розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з процентної ставки і комісії за його надання й оформлення. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різні фактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю і часу.

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк при ступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. При цьому потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити вірогідність помилки і забезпечити об'єктивність при ухваленні рішення, банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових. осіб при вирішенні питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема, суми кредиту, строку, ризику тощо.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його з обов'язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс.

Обов'язковою умовою, наприклад, може бути наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсутність може призвести до неповернення кредиту.

Умовою, щодо якої може бути досягнуто компроміс, як правило, є процентна ставка, розмір комісії тощо.

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комісії). У разі позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і клієнтом.

У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов'язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування.

2.2 Облік кредитних операцій в комерційних банках юридичних осіб

Кредити в поточну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності, крім врахування векселів і факторингових операцій, обліковуються на рахунках груп:

200 Рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом

2000 Рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом

Призначення рахунку: відображення дебетових залишків на поточних рахунках СГД.

204 Кредити господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями

2040 Короткострокові кредити суб'єктів господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями

2045 Довгострокові кредити суб'єктів господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями

Призначення рахунків: Облік короткострокових та довгострокових кредитів, наданих для фінансування руху товарів між етапами виготовлення та їх продажу кінцевому користувачу, витрат на пере вантаження товарів у дорозі та зберігання на складах.

205 Кредити суб'єктів господарської діяльності за експортно-імпортними операціями

2050 Короткострокові кредити суб'єктів господарської діяльності за експортно-імпортними операціями

2055 Довгострокові кредити суб'єктів господарської діяльності за експортно-імпортними операціями.

Призначення рахунків: облік короткострокових та довгострокових кредитів, наданих для здійснення операцій з експорту та імпорту товарів і послуг згідно з чинним законодавством.

206 Інші кредити в поточну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності

2061 Кредити під платіжні картки, які надані суб'єктам господарської діяльності

2062 Інші короткострокові кредити в поточну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності

2065 Інші довгострокові кредити в поточну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності

Призначення рахунків: облік короткострокових та довгострокових кредитів у поточну діяльність, які не відображені за рахунками груп

За дебетом цих рахунків обліковуються суми наданих кредитів.

За кредитом проводяться суми погашення заборгованості, а також суми, які перераховані на рахунки пролонгованої, простроченої та сумнівної заборгованості.

Розділ 3 Шляхи вдосконалення банківського кредитування на сучасному етапі розвитку України

3.1 Кредитування юридичних осіб - умова забезпечення розвитку середнього та малого бізнесу

На початку 90-х років комерційне кредитування усе ще залишалося головним фінансовим інструментом збуту продукції в оптовій ланці. Однак властива комерційному кредит погроза порушення ланцюгової платіжної залежності в процесі купівлі-продажу товару робила інші види кредитування зовнішньої торгівлі усе більш кращими.

У сучасному світі левина частка комерційного кредиту приходиться на найбільші ТНК, що мають найбільш сприятливі умови реалізації товарів і одержання належних платежів. Сила таких ТНК складається в їхнє здатності здійснювати широкий вибір варіантів тактичної політики стосовно боржників і оцінювати потенційні можливості покупців у більш раннім одержанні фінансових ресурсів через класичний метод обліку і застави векселів і інші більш сучасні форми банківського рефінансування комерційного кредиту.

В даний час переважної на ринку становиться тенденція до подовження термінів реалізації товарів, причому не тільки у фазах кризи і депресії. але і під час пожвавлення і підйому.

Поряд з розвитком прямого продажу продукції її кінцевому споживачу безпосереднім виробником зростає значення оптових посередників, що сприяє нагромадженню великих товарних запасів у різних торгових ланках.

Останнім часом прискорено розвивається торгівля споживчими товарами, що усе більше впливає на торгівлю в цілому, на виробничий процес і на розвиток кардинальних зв'язків між виробниками і споживачами Різко зріс товарообіг між компаніями, що входять і склад однієї ТНК.

Усе це багато в чому визначило рівень і форми розвитку кредиту вщн зовнішній торгівлі в 90-і роки,

Останнім часом усе більше і більше стає помітним державне субсидування експорту. Уряду розвитих країн стали частіше й у великих обсягах направляти на ці мети частина мобілізованих у платників податків у бюджет засобів для поліпшення платіжного балансу країни, підтримки рівня зайнятості й економічної активності в експортних галузях промисловості.

Оскільки експортні кредити в першу чергу вимагають наявності великих грошових фондів, держава прагне зняти із себе частина тягаря по їхній акумуляції і залучає основну масу необхідних ресурсів із приватних ринків капіталу, а власні бюджетні засоби направляє тільки на доведення умов надання зовнішньоторговельних кредитів до конкурентоздатного рівня, знижуючи процентні ставки по ним і збільшуючи період кредитування. Відповідно, чим більше умови надання зовнішньоторговельних кредитів відрізняються від існуючих на внутрішньому ринку капіталу, тим вище витрати уряду. Теоретично при такій системі субсидування експорту держава здатна значно "відриватися" умови своїх кредитів від ринкових, але на практиці його можливості в цьому відношенні не безмежні. Це змушує розвиті країни шукати компроміси в даній області; тобто визначати рамки взаємопогоджуваних умов державного фінансування зовнішньої торгівлі. Ріст частки державного кредитування експорту в порівнянні з часткою викликаний меншою вигідністю останнього. Ця порівняльна невигідність полягає не тільки в ринковому рівні процентної ставки, але й у меншому розмірі кредиту, відсутності автоматизму в його одержанні Крім того, розвиток на міжнародному позичковому ринку тенденції надання позик по ставках, що плавають, значно утрудняє оцінку загальної вартості позики для боржника, тому що рівень відсотка заздалегідь невідомий.

Однак у 90-і роки одночасно зі швидким розвитком державного прямого банківського кредитування відбувається і збільшення обсягу комерційного кредитування і зв'язаного з ним непрямого банківського кредиту, хоча і набагато меншими темпами. Як уже відзначалося вище, у першій половині XX століття при абсолютному росту обсягу комерційного кредитування, його частка в опосередкуванні зовнішньоторговельних продажів мала тенденцію до зниження. Одна з причин цього процесу, що продовжується і понині, полягало у формуванні усе більшого числа монополій і зміцненні їхніх позицій в економіці, що сприяло росту продажів товарів кінцевому споживачу, минаючи оптових посередників. Крім того, зміна ролі банків означало, зокрема, і зниження частки непрямого банківського кредитування в порівнянні з прямим.

Існує внутрішня суперечливість розвитку комерційного кредитування, що обумовлена тим, що воно, з одного боку, базується на русі товарів і визначене ім. а, з іншого боку, є однієї з форм кредиту взагалі і відбиває загальний стан його розвитку.

Комерційний кредит самим тісним образом зв'язаний з банківським - банки роблять акцепт, облік, переоблік комерційних векселів, приймають їх у заставу. Оскільки за кожним таким векселем коштують визначені товари, продаж яких дозволяє погасити зобов'язання по ньому, те ці операції з векселями вважаються для банків найбільш безпечними й ліквідними.

Одержали розвиток і векселі, що не базуються на торгових угодах - фінансові векселі, платниками по який виступають банки, а також "дружні" векселі, виставляються взаємно підприємцями один на одного з метою одержання банківських позичок.

Таким чином, векселю не завжди протистоять реальні товари, що часто приводить до серйозних утруднень при перетворенні його в гроші.

У період економічної кризи 1929-1933 років і наступної депресії чверть усіх банкрутств відбулася внаслідок неплатоспроможності чи векселедавця його банку, що гарантував.

В даний час проблема одержання грошей по векселях не тільки не ослабнула, але, навпроти, значно зросла. Особливо актуальної стала, проблема затримки повернення засобів за векселем. По оцінках фахівців, майже кожен п'ятий вексель погашається з недотриманням термінів. Усе це. сповільнює нормальний кругообіг капіталу, може підірвати довіра до корпорації і знизити її конкурентоздатність. У зв'язку з цим зростає увага корпорацій до питань організації комерційного кредиту. Особливо активні в цій області ТНК,

Буржуазні економісти виділяють наступні основні складові реалізації: умови надання комерційного кредиту (кількість гарантів, терміну) , методи платежу (форми розрахунків, оплата чи частинами цілком і т.д.). можливість відхилення обсягу товарів у кожній партії від заколисаної кількості. Ці елементи багато в чому визначають організацію механізму комерційного кредитування.

У 90-х роках у великих ТНК з'явилися спеціальні відділи, що займаються комерційним кредитуванням, керівники цих відділів стали входити в ради керуючих. Спочатку основною задачею цих відділів був збір платежів, що приєднуються по векселях. Надалі їхнє функції розширилися й стали охоплювати:

* організацію впливу на потенційних неплатників:

* вивчення платоспроможності клієнтів:

* розробку нових форм комерційного кредиту й платежів.

Ці відділи тісно співробітничають з банками, що працюють з векселями, що належать ТНК. Наприклад, у "American" у відділі комерційного кредиту працюють банківські службовці, створена картотека векселів, з'єднана електронними каналами зв'язку з банківським комп'ютером; надання банківського кредиту під вексель відбувається практично автоматично, у результаті даний відділ ТНК зростається з банком.

По цілій групі товарів (нафта, газ, цемент, кава і др.) попит став протягом тривалого часу перевищувати пропозиція, а по інших товарах (автомобілі, чорні метали, судна й ін.) мало місце протилежне явище. Усе це наклало значний відбиток на розвиток комерційного кредиту й поводження контрагентів при висновку торгових угод. Основним бажанням постачальників стало прискорення терміну одержання платежу. Наявність векселя в портфелі корпорації аж ніяк не гарантувало одержання коштів, а у випадку їхнього одержання - відшкодування витрат на виробництво через інфляційний процес. Особливо гостро дана проблема торкалася експортних постачань через різкі валютні коливання.

У ТНК у 90-і роки відбулися серйозні структурні зрушення в складі ресурсів, формах мобілізації засобів і напрямках їхнього використання. Визначальною тенденцією в цих змінах стає зростання ролі банківських кредитів у русі промислового капіталу, поступове витиснення й заміна ними. комерційного кредиту. В основі даної тенденції знаходяться загальні напрямки розвитку банківського кредитування (збільшення обсягу, поява нових напрямків і механізмів кредитних вкладень), а також відбувається нині перехід від переважно непрямого до прямого банківського кредитування. Якщо ще 2-х років тому головною формою кредитування зовнішньоторговельної діяльності ТНК був кредит постачальника, то нині він значно уступив свої позиції кредиту покупцю й іншим формам прямого банківського фінансування.

Дана програма передбачає кредитування по лініях міжнародних фінансових організацій:

* Німецько-український Фонд (НУФ);

* Європейський банк Реконструкції і Розвитку (ЄБРР).

Особлива увага приділяється приватним підприємцям, які займаються дрібною торгівлею на міських ринках, а також дрібним виробникам товарів і послуг.

* Максимальна сума кредиту:

по лінії НУФ - 100 000 €;

по лінії ЄБРР - 125 000 $.

* Терміни кредитів від 3 до 18 місяців.

* Погашення відсотків і частини кредиту виробляється щомісячно рівними долями.

* Можливе кредитування в національній валюті.

Максимальна сума кредиту - 600 000 грн.

* Стартовий капітал не кредитується.

* Кредити надаються під заставу нерухомого і рухомого майна, товарів в звороті, під майнове поручництво третіх осіб.

Переваги для клієнтів:

* мінімальна сума кредиту не обмежена;

* оперативність розгляду справ;

* для приватних підприємців, що не мають поточного рахунку, існує можливість видачі кредиту в готівковій формі.

3.2 Шляхи зниження кредитних ризиків у комерційних банках

При здійсненні кредитування банк неодмінно управляє ризиком. Він може діяти кількома способами: прийняти кредитний ризик (це має бути узгоджене із кредитною політикою банку, із вирішенням проблеми ризик - доходність) або мінімізувати його. При цьому відмова від ризикового кредиту зводить ризик для банку до нуля, але тоді останній втрачає доходи по цій операції, що також не дуже вигідно при регулярному застосуванні Для мінімізації кредитного ризику банк може здійснювати багато різних заходів (що спричинюють різні зміни) поєднувати їх, забезпечуючи найоптимальніший вплив на ризик

Внутрішні способи мінімізації кредитного ризику досить різноманітні і стосуються в основному внутрішньобанківського кредитного менеджменту. Основними серед них є: оцінка кредитоспроможності позичальника, лімітування, нормування, диверсифікація, створення резервів.

Лімітування або встановлення ліміту, тобто верхньої межі обсягів коштів, які надаються у позику одному клієнту. Лімітування є важливим засобом зниження рівня ризику , який базується на даних попереднього аналізу кредитоспроможності, який в свою чергу є вельми корисним методом оцінки ризику. Ліміт - попередньо встановлена гранична сума кредиту, яку може отримати позичальник. Прикладом такого методу мінімізації кредитного ризику можуть послужити ліміти по кредитних лініях, при видачі кредитів під заставу векселів, тощо.

Але слід зазначити, що деякі науковці визначають лімітування, як більш широке поняття. Тобто ліміти за такою точкою зору можуть стосуватися не лише сум кредитів. Банки можуть самостійно встановлювати додаткові (до законодавчо визначених) обмеження,які в більшості випадків можна визначити як ліміти країн, галузі, безпосереднього позичальника, видів забезпечення, валют. Ефект від впровадження лімітування забезпечується через обмеження конкретних ризиків, що характеризують даного клієнта, які є складовими елементами кредитного ризику. До того ж встановлення подібних лімітів, в межах яких мають діяти молодші і середні кредитні менеджери, зводить до мінімуму ризик втрат від індивідуальних помилок персоналу та ризик, пов'язаний з концентрацією кредитних ресурсів.

Нормування кредитів має дві форми. Перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь-яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник. Банк виходить з того, що саме ті, що готові платити найвищі процентні ставки,-- це індивіди та фірми з найризиковішими інвестиційними проектами. Якщо позичальник здійснює вкрай ризикове використання коштів і досягає успіху, то він отримує великі прибутки. З іншого боку, банк не хотів би надавати подібну позику, бо інвестиції пов'язані з великим ризиком, і цілком ймовірно, що позичальник не досягне успіху, через що банку не повернуть гроші. Встановлення вищої процентної ставки тільки збільшить для банку можливість того, що банк надає позику з високим ризиком неплатежу по ній. Отже, найкраще для банку дотримуватися першого виду нормування кредитів і відкинути надання позички.

У разі використання другого виду нормування кредитів, банки надають позичальникам позики, але не такі великі, як позичальники того хотіли б. Таке нормування кредитів потрібне, позаяк проблема кредитного ризику загострюється зі збільшенням суми позики, а вигода від уникнення ризику значно збільшується. Наприклад, якщо банк надає підприємству позику в сумі 30000 грн. при такій же потребі, воно скоріше всього робитимете все можливе, щоб повернути її, бо псувати свій кредитний рейтинг на майбутнє - не вигідно. З іншого боку, якщо позика складатиме 100000 грн., матиме місце нераціональне і навіть абсолютно недоцільне використання коштів. Оскільки більшість позичальників повертає позики, коли суми останніх невеликі, то банки нормують кредити, надаючи позичальникам в кредит суми, значно менші за бажані.

Диверсифікація - це спосіб мінімізації кредитного ризику на рівні загального портфелю банківських позик. В основі такого управління може лежати розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями -- величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов'язаних із кредитною операцією.

Диверсифікація позикового портфеля є найбільш простим і дешевим методом хеджування ризику неплатежу по позиці.

Основними способами, що застосовуються для забезпечення достатньої диверсифікації позичкового портфеля, є наступні:

1) диверсифікація позичальників може здійснюватися через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи (наприклад, для населення по споживчих позиках) в абсолютній сумі або по сукупній питомій вазі в позиковому портфелі банку;

2) диверсифікація забезпечення, що приймається по позиках;

3) застосування різних видів процентних ставок і способів нарахування і сплати процентів по позиках;

4) диверсифікація кредитного портфеля по термінах має особливе значення, оскільки процентні ставки по позиках різної терміновості схильні до різних розмірів коливань і рівень непрямих ділових ризиків позичальника, що приймаються на себе, також істотно залежить від терміну позики. Реалізація даного аспекту управління ризиком неплатежу по позиці здійснюється в руслі кредитної політики, що проводиться банком. Так, у разі орієнтації банку на позики довгострокового характеру, маючі риси інвестиційного кредиту, розумним є включення в позиковий портфель короткострокових позик, які будуть балансувати структуру портфеля. Крім того, недостатня сбалансованість позикового портфеля може бути частково компенсована за рахунок відповідного структурування портфелів інших активів, але з таким розрахунком, щоб забезпечити оптимальний баланс термінів по всьому портфелю активів загалом. Належний рівень диверсифікації позикового портфеля є хорошим способом страхування ризику, але застосування тільки цього методу явно недостатньо.

Проте існують також вигоди від спеціалізації у наданні позик. Таким чином банки краще вивчають особливості надання тих позичок, на яких вони спеціалізуються. Банки вимушені балансувати між вигодами і витратами, здійснюючи водночас і диверсифікацію, і спеціалізацію.

Створення резервів на покриття ймовірних втрат за кредитними операціями являє собою спосіб зниження ступеня ризику. В Україні формування таких резервів є обов`язковим і регулюється положенням НБУ від 27 березня 1998 року “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків”. Комерційні банки зобов`язані створювати резерви для відшкодування втрат за основним боргом за усіма видами кредитів. Не створюються резерви за бюджетними кредитами і депозитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку. Враховуючи зміни які затверджені постановою НБУ від 16 грудня 1998 року резерви поділяються на: “резерв під стандартну заборгованість за позиками” та “резерв під нестандартну заборгованість” (раніше загальний резерв і спеціальний резерв).

Основною проблемою при створенні резерву на покриття імовірних затрат є оцінювання потенційних наслідків ризику. Для розрахунку розмірів резервів кредити класифікують за двома критеріями. За фінансовим станом позичальника. другий критерій - це характер погашення позичальником заборгованості за кредитом і процентів.

-- добре -- якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

-- слабке -- якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

-- недостатнє -- якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:

-- гарантій (гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А;

-- застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщені у банку, що надає кредити; майна та майнових прав позичальника).

У розрахунок розміру резерву вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 відсотків вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної (ринкової) вартості.

За кредитами, класифікованими як "безнадійні" вартість застави враховується так: за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк пролонгації) становить від 180 до 360 днів, до розрахунку резерву приймається не більше 25% вартості майна та майнових прав, визначеної договором застави, якщо перевищує 360 днів - резерв формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від наявності застави.

Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на другому етапі процесу кредитування. Вона передбачає здійснення якісної і кількісної оцінки позичальника з метою оцінки ступеню кредитного ризику. Завдяки оцінці кредитоспроможності здійснюється відсів кредитів, які суперечать кредитній політиці банку. Більш конкретний розгляд цього питання був здійснений у розділі І главі 3 даної роботи.

Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчать про те, що банк передає відповідальність за кредитний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи, наприклад, передати його страховій компанії.

Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника кредитного проекту (в рамках банківського консорціуму), який краще, ніж інші, здатний його контролювати. Зменшення кредитного ризику банку шляхом його розподілу між кількома забезпечується завдяки зменшенню обсягу позички для даного банку і відповідно можливих втрат при неповерненні останньої. Розподіл ризику може здійснюватись як за конкретною кредитною угодою, так і при більших обсягах операцій. Ризик між банками може розподілятись непропорційно, тому безпосереднім учасникам проекту рекомендується, зокрема, під час проведення переговорів проявити максимальну гнучкість стосовно того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе.

Сутність зовнішнього страхування ризику полягає в тому, що кредитор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження рівня ризику до нуля. Страхування кредитних ризиків є одним із найпоширеніших способів зниження його рівня (за кордоном, нажаль на Україні це не поширено).

За рубежем практикують дві основні форми кредитного страхування - страхування власне кредитів та страхування застави під отримання кредитів. Перший вид страхування передбачає для банку роль страхувальника, який захищає власні інтереси. Банк отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань. Сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотка за кредит.

Другою формою страхування кредитів передбачено, що страхувальник - боржник захищає право свого кредитора (застраховану сторону). Такий страховий поліс розглядається як різновид гарантійного паперу страховою компанії банку. Таке страхування здійснюється за рахунок страхувальника.

Вимога надання забезпечення.

Забезпечення - це система виконання позичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позики повністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпечення може бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантії і поручительства (банків, суб`єктів господарювання); і інше (свідоцтва страхових компаній, вимоги за заробітною платою)

Кредитуючий банк повинен визначити, які активи вважати вдалим забезпеченням і як розраховувати вартість кредиту. Ці документи повинні бути поширені в письмовій формі, щоб весь банк з ними ознайомився. У доповнення, необхідно розглядати наступні характеристики закладених активів:

а) Відносна легкість оцінки застави, як до прийняття рішення про видачу кредиту, так і протягом користування кредиту. Вартість застави необхідно періодично перевіряти з тим, щоб забезпечити адекватне покриття. Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, український комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перегляд вартості заставленого майна, визначеної договором застави.


Подобные документы

  • Теоретичні засади дослідження процесу банківського кредитування. Методи управління кредитними ризиками. Аналіз кредитних операцій УкрСиббанку. Прийняття рішень надання кредиту. Напрямки удосконалення організації процесу банківського кредитування.

    реферат [120,3 K], добавлен 15.06.2009

  • Сутність кредиту та основи банківського кредитування. Принципи та умови кредитування. Необхідні документи та вимоги до позичальника. Аналіз кредитоспроможності позичальника. Шляхи та методи удосконалення умов кредитування в комерційних банках України.

    курсовая работа [55,0 K], добавлен 11.01.2013

  • Теоретичні основи аналізу банківського кредитування фізичних осіб. Сутність, механізми та принципи банківського кредиту. Аналіз діяльності ПАТ КБ "ПриватБанк" на ринку споживчого кредитування. Рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальників.

    дипломная работа [660,2 K], добавлен 07.07.2011

  • Економічна сутність банківського кредиту та його функції. Особливості банківського кредитування фізичних осіб. Ризики кредитування населення та заходи щодо їх мінімізації. Загальна характеристика та аналіз кредитування фізичних осіб у ВАТ "БМ Банк".

    дипломная работа [292,6 K], добавлен 25.10.2011

  • Поняття кредитного ризику і кредитного процесу. Сутність та необхідність кредитної політики комерційного банку. Аналіз показників кредитування, структура зобов’язань Першого Українського Міжнародного банку. Шляхи вдосконалення кредитування в Україні.

    дипломная работа [527,0 K], добавлен 17.12.2011

  • Дослідження організації процесу банківського кредитування, розробки ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями. Вивчення шляхів вдосконалення роботи з проблемними активами банку. Огляд лізингового, комерційного, споживчого кредитів.

    реферат [1,1 M], добавлен 18.12.2011

  • Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту. Поняття та ознаки кредиту. Об’єкти та суб’єкти кредиту. Форми, види та функції кредиту. Основи банківського кредитування. Принципи банківського кредитування.

    курсовая работа [35,4 K], добавлен 24.10.2006

  • Сутність банківського кредитування, його удосконалення. Оцінка і аналіз банківського кредитування у сучасних умовах національної економіки. Проблеми та перспективи розвитку банківського кредитування в Україні. Програми покриття бюджетного дефіциту.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 20.09.2012

  • Економічна сутність банківського кредиту, його функції та ризики. Характеристика фінансово-господарської діяльності банку. Удосконалення процесу кредитування фізичних осіб на основі оцінки кредитоспроможності позичальників та за допомогою прогнозування.

    дипломная работа [1,2 M], добавлен 07.07.2011

  • Сутність, механізм та принципи банківського кредитування фізичних осіб. Загальна характеристика та оцінка кредитної діяльності і фінансового стану ПАТ КБ "ПриватБанк". Розробка рекомендації щодо підвищення ефективності кредитування фізичних осіб.

    дипломная работа [1,2 M], добавлен 07.07.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.