22

ОБЛАСНИЙ КОМУНАЛЬНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА

«СТРАТЕГІЯ»

Кафедра: управління

Реферат

з дисципліни: Страхування

на тему:

Формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва за умов ринкової економіки

Підготував:

студент групи С-05-51

Мінін Павло

Перевірив викладач:

м Жовті Води

2007

Вступ

На сучасному етапі поглиблення ринкової трансформації та структурної перебудови національної економіки дедалі більшого значення набувають такі елементи господарювання, які б сприяли створенню оптимальних умов для підприємницької діяльності. До них належить страхування, яке в багатьох країнах світу розглядається як могутній стабілізаційний фактор та суттєве джерело забезпечення довгострокових інвестицій в економіку держави.

В Україні в умовах переходу до ринкової економіки перед багатьма підприємствами постала проблема фінансової стабілізації, забезпечення безперервної виробничої діяльності. Вдале подолання ризикових ситуацій, що забезпечує в перспективі максимальну фінансову стійкість, можливе за умов ефективного функціонування страхового ринку.

В умовах ринку страхування стає не тільки методом захисту страхувальників від руйнівних стихійних лих, але і засобом унебезпечення від несприятливих змін ринкової кон'юнктури, що можуть негативно впливати на господарсько-фінансову діяльність суб'єктів та добробут населення.

Страховий ринок України останнім часом стрімко розвивається, проте в його формуванні та розвитку існує низка проблем і труднощів, а отже існує і потреба в системному, комплексному дослідженні, спрямованому на їх виявлення, та розробці рекомендацій щодо їх вирішення.

Сьогодні економічна наука має певні напрацювання у дослідженні проблем становлення та розвитку страхового ринку.

Віддаючи належне дослідженням економістів у цій сфері, слід зауважити, що сьогодні ще недостатньо вирішені питання щодо розкриття сутності страхування та страхового ринку як економічних категорій, функціонального призначення страхування, класифікації страхових ринків, формування нормативно-правового та організаційно-методологічного забезпечення страхового бізнесу, комплексної оцінки стану, проблем та перспектив розвитку страхового ринку в Україні. Значна кількість опублікованих праць із зазначеної проблематики - це підручники та навчальні або навчально-методичні посібники, в яких розглядаються теоретичні питання страхової справи, приділяється увага актуальним проблемам страхування та можливим напрямам їх вирішення. Необхідність уточнення теоретико-методологічних засад, проведення комплексного дослідження процесу формування страхового ринку в Україні, розробки науково обґрунтованої, виваженої та чіткої концепції його розвитку.

Страховий ринок в системі фінансових відносин

На основі узагальнення точок зору різних авторів уточнено визначення двох найважливіших економічних категорій, які є базовими для даного дослідження, а саме - „страхування” та „страховий ринок”.

Страхування як економічна категорія - це особлива форма економічних відносин обмінно-перерозподільчого характеру з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності з метою управління різними видами ризику.

Визначено, що страховий ринок є складовою фінансового ринку, що представляє особливе соціально-економічне середовище, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується попит і пропозиція на нього, а сукупність всіх його суб'єктів функціонує в системі економічних, фінансових, договірних, інформаційно-консультаційних та інших відносин, що обумовлені необхідністю страхової послуги і виникають між ними на всіх етапах її надання.

Страхування може значною мірою забезпечувати економічні можливості для безперервного відтворювального процесу в народному господарстві. Страхування є невід'ємним елементом ринкової економіки, в якій воно представлено страховим ринком.

Однією з найсуттєвіших складових сутності страхового ринку є середовище, в якому він формується та функціонує. Сучасне економічне середовище дуже часто ставить страхові компанії в умови невизначеності, коли їх діяльність перебуває під загрозою впливу різного роду кризових ситуацій, наслідком яких може стати зменшення їх фінансової стійкості, неплатоспроможність або навіть банкрутство. Основним визначальним фактором цього середовища виступає держава, оскільки саме вона визначає нормативно-правове, організаційне, економічне та соціальне поле, в якому існує ринок страхових послуг.

Зовнішнє та внутрішнє середовища функціонування страхової організації знаходяться в тісному взаємозв'язку та перебувають під взаємним впливом. Внутрішнє середовище страховика включає капітал, функціональні структури компанії та їх гнучкість по відношенню до зовнішнього середовища, кваліфікацію кадрів компанії та їх вірне використання, системи передачі інформації від верхніх рівнів управління до нижніх і навпаки. До складу зовнішнього середовища страховика входять страхувальники з їх демографічними та іншими особливостями, страховики - конкуренти, рекламні агентства, юридичні фірми, консалтингові компанії, урядові установи. До умов зовнішнього середовища слід також віднести чинне законодавство, економічну та політичну ситуацію, культурні та інші традиції.

Існування двох основних етапів оцінки страхового ризику: визначення доцільності прийняття ризику на страхування та визначення розміру страхової премії. Особливо ефективною є роль страхування в управлінні ризиками, які хоч і мають низьку частоту виникнення, але викликають катастрофічні наслідки.

Загальний підхід до управління ризиком полягає в тому, що ризик має бути усвідомленим, оціненим та, по можливості, кількісно виміряним.

Розгляд особливостей самострахування дозволяє стверджувати, що переваги страхування перед самострахуванням є очевидними, оскільки останнє має низку суттєвих недоліків, що негативно впливають на фінансово-господарську діяльність суб'єкта, що його здійснює.

Під час виконання роботи страхового ринку на основі вивчення таких функцій страхування як ризикова, попереджувальна та заощаджувальна зроблено висновок, що страхування виступає важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним засобом акумулювання значних коштів для їх подальшого інвестування в економіку, що визначає інвестиційну та контролюючу функції страхування.

Для страхового ринку характерні замкнуті перерозподільні відносини, що існують між його суб'єктами і пов'язані із солідарним розподілом ризику одного суб'єкта на всіх суб'єктів, залучених до страхування.

Дослідження функцій страхового ринку не залишає жодного сумніву щодо важливості його ролі в економічних та соціальних процесах, які відбуваються в державі. Захист страхувальників від випадкових майнових втрат, соціальний захист населення та значні інвестиційні можливості є запорукою існування та розвитку страхового ринку в будь-якій країні. Не менш важливою є інтеграційна функція страхових послуг, яка може бути розглянута з двох позицій: міжнародної інтеграції економіки в цілому та інтеграції страхових ринків різних країн.

Систематизовано існуючі класифікаційні ознаки страхових ринків та запропоновано нові класифікації останніх.

Стан та тенденції розвитку страхового ринку України

Наявність відповідної нормативно-правової бази, яка регулює страхову сферу діяльності, є одним з найважливіших напрямів формування та розвитку страхового ринку України. Формування такої бази є важливою функцією держави.

Процеси створення страхового ринку в Україні і його нормативно-правового забезпечення відбувалися паралельно, але не завжди адекватно. Сьогодні нормативно-правова база страхового ринку України, як про це свідчить проведений аналіз, є такою, що потребує подальшого розвитку як з метою вдосконалення страхового ринку України, виходячи з потреб самої держави, так і з метою розвитку інтеграційних процесів в економіці України.

Основним недоліком нормативно-правової бази українського страхового ринку є відсутність системності існуючих законодавчих актів. Відсутній єдиний механізм узгодження документів, що регламентують діяльність суб'єктів ринку страхових послуг. Існує також певна неузгодженість дій законодавчої та виконавчої гілок влади, спрямованих на формування нормативної бази страхового ринку України.

Проблему організації страхового ринку та технології функціонування на ньому страхових організацій розглянуто у двох аспектах: по-перше, в аспекті організаційної структури страхового ринку в цілому; по-друге, в аспекті організації діяльності суб'єктів ринку страхових послуг, що тісно пов'язано з питанням технології формування страхового ринку. Отже, проблема існує і має вирішуватися на макро- і мікрорівні.

У період започаткування страхового ринку України мало місце невиправдане зростання кількості страховиків. Оцінка свого місця на ринку страхових послуг і пов'язаної з цим страхової політики, реальна практика діяльності призвели до зникнення багатьох страхових організацій зі страхового ринку України. Разом з тим процеси, що відбуваються, а саме: зростання зацікавленості реального страхувальника до укладення договорів страхування як способу захисту своїх майнових інтересів; приватизація промислових підприємств; перехід нерухомості у приватну власність та інші підсилюють потребу у страхуванні різних видів, що й веде до деякого зростання кількості страховиків, що діють на українському страховому ринку. У той же час значна кількість новостворених страхових організацій мають на меті цілі, далекі від реального страхування. Поки що реальний попит не є адекватним наявній кількості страховиків на ринку України.

Впровадження ринкових форм господарювання в страхуванні відбувається жвавіше, ніж у більшості галузей економіки України, причиною чого є наявність досить жорсткої конкуренції та великого потенціалу подальшого розвитку.

Страхова діяльність стала такою сферою, потреба в якій об'єктивно існує, а довіри до неї у страхувальників (як юридичних, так і фізичних осіб) мало. Разом з тим трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України (здійснення приватизації майна переважної більшості підприємств, зростання реальної середньої заробітної плати працюючих, суттєве зниження рівня інфляції та ін.) зумовлюють підвищення страхового інтересу як з боку юридичних, так і фізичних осіб.

Організація страхового ринку України та технології функціонування на ньому страхових організацій потребують подальшого вдосконалення, застосування нових форм та методів страхової діяльності, від вдалого впровадження яких значною мірою залежатиме подальший розвиток ринку страхових послуг в Україні.

Обрана Україною ринкова модель економічного розвитку потребує розгалуженої фінансово стабільної системи страхування, розвитку страхового ринку як важливого сегмента ринкових економічних відносин. Ступінь розвитку страхового ринку відбиває можливості економічного росту країни. У довгостроковому відношенні розвиток страхового ринку є важливим ресурсом, використання якого може дати значний за масштабами ефект економічного зростання.

Частка страхового ринку у вітчизняній економіці ще доволі мала, що підтверджують наступні показники. Хоча серед небанківських фінансових установ страховий ринок є одним з найбільш розвинутих сегментів, проте відношення страхових премій до ВВП за 2002 р. становила всього 2,2 %, а в 2003 р. - 3,5 %. За експертними оцінками, нині в Україні реально застраховано лише 10 % ризиків, тоді як в країнах з розвинутою економікою цей показник становить 90 - 95 %. Частка страхового ринку України в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,05 % (і це при тому, що в Україні проживає 7 % населення Європи).

Статутні фонди страхових компаній були і продовжують залишатися невеликими, що зумовлює проблеми українських страховиків у перестрахуванні ризиків на внутрішньому ринку, а також актуалізує питання щодо недостатніх обсягів вітчизняного страхового капіталу. Незначні за розмірами статутні фонди українських страхових компаній та низька фінансова місткість вітчизняного страхового ринку призводять до того, що провідні позиції на ринку перестрахування утримують компанії-нерезиденти.

Для українських страхових організацій є характерним низький рівень виплат страхових відшкодувань, до того ж він постійно знижується (табл. 2). Це свідчить про досить низький розвиток страхового ринку в Україні і, відповідно, низький рівень реальної конкуренції між страховиками, що дозволяє останнім завищувати страхові тарифи і мати високі прибутки. Це порушує принцип еквівалентності страхових відносин і робить невигідним процес страхування для самих страхувальників.

Кількість страховиків в Україні є невиправдано високою не тільки відносно реальних потреб суспільства в страхових послугах, а й відносно тієї частки ризиків, яка ними страхується. Це означає, що більшість страхових організацій є кептивними, тобто займається не реальним страхуванням, а “перекачуванням” коштів, які витрачає суб'єкт господарювання на страхування, іноземним перестраховикам та отриманням комісійної винагороди за передачу ризиків в перестрахування.

Виявлено такі проблемні аспекти процесу формування ринку страхових послуг в Україні: постійне збільшення кількості страховиків, неадекватне темпам росту попиту на страхові послуги; значне збільшення кількості кептивних страхових компаній; стабільне перевищення темпів росту платежів переданих в перестрахування над обсягами страхових премій одержаними українськими страховиками; безперервне зниження рівня виплат та ін.

Український страховий ринок характеризується відносно слабким сектором з надання послуг із страхування життя, який, маючи найнижчу питому вагу в загальній сумі страхових платежів. Взагалі стабільно існуючої тенденції до збільшення темпів росту не спостерігається ні по одному з видів страхування. За темпами надходження страхових платежів можна виділити майнове страхування, яке щороку випереджає загальні показники.

Сьогодні при невиправдано великій кількості вітчизняних страховиків на страховому ринку України діє дуже невелика кількість страховиків-нерезидентів, основною причиною чого є поки що незначні обсяги потенційно можливих доходів від страхової та інвестиційної діяльності.

Основний висновок, який випливає з аналізу стану та процесу розвитку страхового ринку України полягає в тому, що процес формування вітчизняного ринку страхових послуг ще далекий від завершення. По суті на Україні в галузі страхування ще досі відбувається процес первинного накопичення як досвіду, так і капіталу, вона знаходиться на стадії становлення та розвитку з усіма притаманними цьому процесу проблемами і труднощами.

“Механізми забезпечення ефективності формування страхового ринку в Україні”

Вдосконалення нормативно-правової бази страхової діяльності потребує наукового обґрунтування, надання їй системного характеру та комплексності. Концептуально важливим є гармонійне поєднання розумного державного втручання (державно-правове регулювання та нагляд) та вільного підприємництва у сфері страхової діяльності.

Державно-правове регулювання діяльності у сфері страхування має здійснюватись як шляхом прямої участі держави у становленні системи страхового захисту, так і шляхом законодавчого забезпечення формування національного страхового ринку, яке повинно мати комплексний характер і може бути виділене як окрема галузь законодавства, що включає в себе нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері страхування за всіма її напрямками та формами. Важливим і обов'язковим елементом державно-правового регулювання у сфері страхування має бути дійова система державного нагляду за страховою діяльністю, захист доброчесної конкуренції на страховому ринку, попередження і припинення монополізму шляхом застосування встановлених законодавством санкцій.

Успішність процесу державного регулювання страхової діяльності прямо залежить від виконання всіма органами всіх гілок влади тільки тих функцій і повноважень, які передбачені законодавством України.

Необхідність більшої послідовності і аргументованості низки важливих законів, що регламентують різні аспекти страхової діяльності, а саме: страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту; екологічне страхування; перестраховувальна діяльність; страхування професійної відповідальності тощо (відповідна аргументація наведена в дисертації).

Законодавче доопрацювання нормативно-правової бази страхової діяльності в Україні слід спрямувати на гармонізацію національних особливостей, їх уніфікацію. Це стосується багатьох аспектів операцій на українському страховому ринку, зокрема правової форми заснування страховика, мінімально допустимого рівня платоспроможності, підтримання адекватних резервів, рівня менеджменту компанії, звітності тощо.

При поліпшенні організації та технології страхової діяльності слід враховувати, що потреби страхувальника в послугах стали більш різноманітними, що перш за все пояснюється меншою однорідністю ризику та об'єктів страхування, а також збільшенням кількості страхувальників в результаті нових, непередбачуваних ризиків.

Головна і дійсна причина низького рівня розвитку страхування підприємницьких ризиків в Україні криється у відсутності значної кількості виробничо потужних і фінансово стійких промислових підприємств. За таких умов основні зусилля страховиків мають бути спрямовані на зниження ціни страхової послуги шляхом вдосконалення структури страхових тарифів.

Важливим технологічним напрямом роботи з розвитку страхування в Україні є консультативна діяльність страховиків, спрямована на усвідомлення підприємцями необхідності і вигідності страхування. Одним із варіантів такої діяльності є розробка програм управління ризиками на підприємстві.

Традиційні види і форми страхових послуг необхідно доповнити більш прогресивними, зокрема, страхуванням через мережу Інтернет, у тому числі інтерактивним страхуванням.

Український ринок страхових послуг у своєму розвитку має орієнтуватися на світовий страховий ринок, а отже форми організації та технології страхового ринку України мають досягти світових стандартів. Це, зокрема, потребує удосконалення регулювання страхової діяльності з боку держави із врахуванням міжнародного досвіду, поліпшення якості обслуговування, розширення набору послуг, використання новітніх технологій, нарощення обсягу статутних фондів страхових компаній, що в кінцевому рахунку веде до підвищення рівня фінансової стійкості і конкурентоспроможності, посилення конкуренції між страховиками.

Результати дослідження свідчать про те, що шлях інтеграції України в єдиний світовий ринок, який є об'єктивно обумовленим, не може бути обмежений тими детермінантами, що характерні для наздогоняючого темпу розвитку. Ідеологія організації та технології формування і розвитку вітчизняного страхового ринку має бути адекватною загальній стратегії випереджального економічного розвитку, прийнятою в Україні.

Крім очевидної потреби у вдосконаленні нормативно-правового поля для формування та розвитку страхового ринку, вдосконалення організації та технології страхової діяльності, потрібен комплекс заходів суто економічного змісту та спрямованості, тісний зв'язок розвитку страхового ринку із загальними трансформаційними перетвореннями в національній економіці, чи не найважливішим з яких є приватизація майна як чинник підвищення мотиваційних підстав суб'єктів господарювання до укладення договорів страхування з метою максимального задоволення потреб підприємців у страховому захисті.

Отримані прогнозні розрахунки обсягів страхових премій виявляють значні резерви зміцнення страхового ринку України, збільшення його потенційних можливостей. Їх реалізація значною мірою залежить від того, наскільки розвиток системи страхування буде сприйматись як комплексна проблема загальнодержавного значення, яка охоплює інтереси більшої частини населення, страхових компаній, суб'єктів підприємницької діяльності, органів державної влади та іноземних партнерів України. Таким чином, основною метою державної політики у цій сфері діяльності має бути створення передумов для активізації страхування в Україні і максимального задоволення потреб підприємців та громадян у страховому захисті.

Проведене дослідження дозволяє виокремити ряд пріоритетних напрямів подальшого розвитку страхового ринку України, серед яких, окрім вже зазначених вище, слід виокремити такі: розвиток інфраструктури фінансового ринку, оптимізація системи оподаткування доходів страховиків, підвищення вимог до гарантій платоспроможності страхових компаній та їх фінансової стійкості, підвищення “страхової культури населення”, кадрове оновлення страхових організацій та інше.

Формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва за умов ринкової економіки

Ефективність державної страхової політики в значній мірі визначає усестороннє і повне вивчення господарських зв'язків в галузі страхування як вихідної реальності і утворення для себе, опираючись на відповідне заперечення, придатної для реалізації картини постульованої реальності. В страховій сфері не можна правильно сформувати картину очікуваної реальності без вироблення відповідних і результативних засобів і методів страхової політики. Жодна система страхування не замінить хорошої страхової політики. Водночас немає жодних підстав для того, щоб страхова політика, намагаючись реалізувати свої цілі, відмовлялась від такого важливого інструменту діяльності, яким є відповідні системні вирішення, бо в цьому разі не могла б правильно і результативно досягнути своєї мети.

Аргументи стосовно монополізації страхування, котрі зустрічаються в літературі, тільки умовно можна поділити на дві групи. Одну з них можна назвати ідейною аргументацією, котра виражається поглядом, що за природою страхування має характер суспільного механізму.

Друга ж група аргументів тісно пов'язана зі специфічними рисами страхової діяльності і носить технічний характер. Зрозуміло, що треба реально оцінити той факт, що у випадку страхування монополія і обов'язковість мають велике значення з технічної точки зору. Це створює майже ідеальні умови для повного покриття і вирівнювання взятих на страхування ризиків, що, в свою чергу, позитивно впливає на ціну і реальність страхового захисту. Проте це аж ніяк не можна вважати аргументами “вищого рівня”, тому що повного захисту і вирівнювання страхового портфеля може досягнути завдяки різним технічно-організаційним методам без застосування ідеї повної монополізації. Якщо розглянути аспект конкуренції і якості страхових послуг, то в значній мірі дискусійним є також аргумент стосовно розміру страхового платежу.

В дійсності в сучасній теорії функціонування ринкових господарських систем проблема монополізації страхової діяльності є академічною в найбільшій мірі. По просту вона знаходиться поза сферою розв'язків як суперечка з принципами ринкового механізму.

Натомість більш складним, а тому і більш дискусійним, є питання про обов'язковість страхування. Можна ствердити, що ця проблема є постійно актуальною. Повністю обґрунтованим є принципове обмеження юридичної (державної) обов'язковості як методу реалізації страхової політики. Натомість в цій сфері необхідним є наявність широкої суспільної підтримки. Одночасно необхідним є рішуче розширення сфери дії економічної обов'язковості. Зрозуміло, що треба намагатись до того, щоб економічна обов'язковість знаходила якнайповніше розуміння і схвалення суб'єктів господарювання. Не дивлячись на поширену думку цього не так важко досягти, проте воно вимагає відповідного підходу до страхової проблематики. Перед усім треба в вирішальній мірі підняти рівень страхування в ієрархії окремих видів діяльності. Це в свою чергу вимагає створення відповідного страхового ринку з правильним набором різноманітних страхових послуг, вміло пропонованих страховиками. Незалежно від цього економічна обов'язковість, котра в значній мірі визначає розміри і структуру попиту на страхові послуги, повинна бути відповідно узагальнена в розрахунках між суб'єктами господарювання і державним бюджетом. Іншими словами, вимоги і деякі цілі страхової політики повинні серйозно узгоджуватися переважно в податковій політиці держави.

Широка, але водночас контрольована конкуренція повинна відігравати суттєву роль в страховій політиці. Демократизація страхової діяльності була би безпредметною, якби одночасно вона не пов'язувалась з появою конкуренції. Проте в страховій сфері діють специфічні правила, котрі є іншими, ніж в інших сферах або взагалі не зустрічаються. Їх в жодному випадку не можна ігнорувати. Звідсіля явище конкуренції в страхуванні, дія, методи і форми котрої повинні були обмежені та старанно і вміло контрольовані. Функціонування страхувань в умовах конкуренції створює хороші умови для ділової і творчої страхової політики, а потім захищає дії, спрямовані на швидке і відповідне достосування умов пропонованих страхових продуктів до реальних потреб. Одночасно створюються умови для сприйняття фактично існуючих, але дуже слабо бачених (відчувальних) страхових потреб. Завдяки цьому вся система страхового захисту стає дієвою, що є дуже бажаним в усіх економічних процесах.

Отже, як видно з вищевикладеного, формування страхового інтересу у суб'єктів підприємництва за умов ринкової економіки - є важливим напрямком для розвитку страхової справи як в Україні, так і в цілому світі.

Висновки

Результати дослідження дозволили зробити такі висновки теоретичного та практичного характеру:

1. Найважливішими економічними категоріями, які є базовими для даного дослідження, визначено „страхування” та „страховий ринок”. Страхування відіграє важливу роль у відтворювальному народногосподарському процесі: саме страхування може значною мірою забезпечувати економічні можливості для безперервного відтворювального процесу в народному господарстві. Для страхового ринку характерні замкнуті перерозподільні відносини, що існують між його суб'єктами і які пов'язані із солідарним розподілом ризику одного суб'єкту на всіх суб'єктів, залучених до страхування і які є суттєвими, значимими для розвитку ринкової системи в цілому. Страхування є невід'ємним елементом ринкової економіки, де воно представлено страховим ринком, функції якого досить різноманітні, в т. ч. інвестиційна, інтеграційна, міжнародна тощо. Особливо важливою є інтеграційна функція страхового ринку.

2. Держава є основним визначальним фактором середовища, в якому формується та функціонує страховий ринок, оскільки саме вона визначає правове, організаційне, економічне та соціальне поле, в якому існує ринок страхових послуг.

3. Сьогоднішній стан нормативно - правової бази страхового ринку України, як про це свідчить проведений аналіз, є доволі складним та таким, що потребує подальшого розвитку. Основним недоліком нормативно - правової бази українського страхового ринку є відсутність системності існуючих законодавчих актів.

4. Реальний попит не є адекватним наявній кількості страховиків на ринку України. Страхова діяльність, стала такою сферою, потреба в якій об'єктивно існує, а довіри до неї у страхувальників (як юридичних, так і фізичних осіб) замало.

5. Організація та технологія формування страхового ринку України потребує подальшого вдосконалення, застосування нових форм та методів страхової діяльності, від вдалого впровадження яких значною мірою залежатиме подальший розвиток ринку страхових послуг в Україні. Модель економічного розвитку України потребує розгалуженої фінансово стабільної системи страхування, розвитку страхового ринку, що в довгостроковому відношенні є важливим ресурсом, використання якого може дати значний за масштабами ефект економічного зростання.

6. Частка страхового ринку у вітчизняній економіці ще доволі мала, що підтверджують наступні показники. Статутні фонди страхових компаній були і продовжують залишатися невеликими. Для українських страхових організацій є характерним низький рівень виплат страхових відшкодувань, до того ж він постійно знижується. Кількість страховиків в Україні є невиправдано високою не тільки відносно реальних потреб суспільства в страхових послугах, а й відносно тієї долі ризиків, яка ними страхується. Український страховий ринок характеризується дуже слабким сектором з надання послуг зі страхування життя, який маючи найнижчу питому вагу в загальній сумі страхових платежів, проявляє тенденцію до скорочення.

7. Величезний потенціал українського страхового ринку давно цікавить провідні світові страхові організації. Поки що їх діяльність в Україні досить обмежена (сьогодні в Україні діє лише чотири страхові організації з участю іноземного капіталу, в той час як загальна кількість страховиків наближається до чотирьохсот).

8. Потребують вдосконалення всі нормативні акти, на яких грунтується страхова діяльність в Україні. Важливим є гармонійне поєднання розумного державного втручання та вільного підприємництва в сфері страхової діяльності. Законодавче забезпечення формування національного страхового ринку має бути виділене як окрема галузь законодавства. Успішність процесу державного регулювання страхової діяльності прямо залежить від виконання всіма органами всіх гілок влади тільки тих функцій і повноважень, які передбачені законодавством України.

9. При поліпшенні організації та технології страхової діяльності слід враховувати, що потреби страхувальника в послугах стали більш різноманітними. Необхідно впроваджувати більш прогресивні методи наближення страхових послуг до споживачів, зокрема, страхуванням через мережу Інтернет.

10. Основні зусилля страховиків мають бути направлені на зниження ціни страхової послуги, шляхом вдосконалення структури страхових тарифів. Важливим технологічним напрямком роботи по розвитку страхування в Україні є консультативна діяльність страховиків, направлена на усвідомлення підприємцями необхідності і вигідності страхування.

Потрібен комплекс заходів суто економічного змісту та спрямованості, тісний зв'язок розвитку страхового ринку із загальними трансформаційними перетвореннями в національній економіці. Реалізація потенційних можливостей страхового ринку України значною мірою залежить від того, наскільки розвиток системи страхування буде сприйматись як комплексна проблема загальнодержавного значення.

Література

1. 3. Юлдашев Р., Шаплыко Д. Кліентсбка база страхової компанії: свойства и інструменти формування // Страхове діло №2, 2000.

2. 6. Страхові послуги: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни /За загальною редакцією Т.М.Артюх.- К.:КНЕУ, 2000.

3. 7. Хованов А. Продажа страхової послуги // Страхове ревю №7, 2000.

4. Базилевич В. Страхова послуга в системі економічних відносин ринкової економіки //Банківська справа №3 , 1999