Банківська система та шляхи її розвитку в Україні

Саме на ці питання я і намагалась дати відповідь в своїй роботі. Маючи порівняно великий об'єм інформації про створення і ефективне функціонування банківських систем і їх ролі в грошово-кредитній політиці інших країн цікаво порівнювати з ситуацією в Україні. Синтез наукових надбань світової теоретичної думки з узагальненням новітньої господарської практики країн Заходу, а також процесів, що характеризують становлення ринкових структур, зокрема грошових і валютних відносин у перехідній економіці посткомуністичних країн до яких відноситься і Україна. Тобто я намагалась з'ясувати аспект побудови системи грошових відносин в Україні.

Звичайно становлення нової банківської системи повинно спиратись на власну законодавчу базу, яку я враховувала і використовувала в даній роботі (стаття 99 Конституції України, Закон України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", проект Закону України "Про державний бюджет України на 2002 рік", прогнози макроекономічних та фіскальних параметрів 2001, 2002 років та інші.) Цікаво порівнювати стан грошової системи на перших етапах незалежності з грошово-кредитною політикою на 2002 рік. Спочатку (1991-1994 рр.) в зв'язку з постійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різке зростання цін, скорочення виробництва, зростання виробництва та інші негативні наслідки, властиві економіці України в цей період. Головним завданням на 2002 рік стає, з одного боку, контролювання темпів інфляції, з іншого - створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання. Тобто, якщо добре вивчити, знати наслідки і принципи функціонування основних механізмів грошово-кредитної політики то можна побудувати ефективну банківську систему для піднесення економіки країни. Цим і була мені цікава дана тема.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

* однорівнева банківська система;

* дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

По вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.

По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Асоціація українських банків. За роки своєї діяльності АУБ провела значну роботу, спрямовану на вирішення питань нормативного регулювання та контролю за банківською діяльністю з боку НБУ. Асоціація бере активну участь у формуванні банківського законодавства, у консолідації банківської системи, послідовно захищає інтереси банків, особливо в кризових ситуаціях. Але головним досягненням діяльності Асоціації є діюча банківська система України. Асоціація утворилася тоді, коли ще не було Національного банку України. Саме завдяки їй комерційні банки знаходили підтримку в спільних діях. Розглянемо основні етапи діяльності АУБ.

1989 - 1991

Банкіри зробили перший крок на шляху до консолідації - створення власної громадської організації. 20 березня 1991 року Верховна Рада приймає Закон "Про банки та банківську діяльність", розроблений за активної участі УАБ. На основі цього закону в травні 1991 року було створено НБУ.

1992

У 1992 році Україна отримала свою першу з часу проголошення незалежності власну грошову одиницю - карбованець. Подальше становлення банківської системи незалежної України відбувалося під впливом низки чинників, серед яких найістотніше значення мали процеси гіперінфляції, розрив платіжних систем Росії та України, зведення в серпні фіксованого курсу карбованця. Кінець 1992 року ознаменувався урядовою кризою. Попри це банки вистояли і продовжували розвиватися.

1993-1995

У 1995 році банки починають вільно працювати на міжбанківському валютному ринку.

Банківська система продовжує формуватися попри всі негативні явища. В Україні бурхливо йдуть інфляційні процеси. Інфляція сягає більш як 10000% за рік. Громадяни України стають "мільйонерами". Ставки на депозитах у деяких банках перевищують 1000% річних. Відповідними були й ставки рефінансування, що їх встановлював НБУ з метою "погасити" інфляцію. Протягом 1993 року ццей показник збільшився втричі, тобто з 80 до 240% річних. У жовтні 1994 р. облікова ставка Нацбанку досягає 300% річних. За 1995 р. інфляція становила 282%. Це майже вдвічі менше, ніж у 1994 р., і в 36 разів менше від рівня інфляції за 1993 р. Разом із зменшенням темпів інфляції почалося масове банкрутство банків, що будували стратегію на зростанні цін. У 1994 р. було ліквідовано 11 банків. У 1995 р. збанкрутували ще 20 банківських установ, серед яких - банк "Відродження", "Лісбанк", "Економбанк".

1996 - 1997

У вересні 1996 р. було введено в обіг національну грошову одиницю - гривню. Розпочався період стабілізації фінансової системи держави.

1998

Рік фінансової кризи в Україні. Девальвація гривні за рік становила майже 80%. Політику НБУ, спрямовану на підвищення капіталізації банківської системи, фактично було знівельовано. Банки втратили на падінні курсу гривні майже 1 млрд. доларів свого сукупного.

1999 - 2000

Сукупний капітал банківської системи України на кінець 1999 року досяг майже 6 млрд. гривень. Однією з загальних проблем на даному етапі стала проблема капіталізації банківської системи. Згідно з вимогами НБУ для збереження ліцензій на головні види діяльності розміри мінімального капіталу банку не повинні бути меншими, ніж 3 млн. ЄВРО. На початок 2000 р. 20% українських банків не змогли виконати нормативу з мінімального капіталу. Асоціація спрямувала всі зусилля на захист капіталів банків від знецінення, послідовно відстоюючи інтереси банківської системи в питанні капіталізації.

2001 - 2003

Асоціація проводить роботу щодо підвищення стабільності банківської системи за рахунок формування відповідних резервів. Завдяки змінам у податковому законодавстві (зарахування резервів до валових витрат), банки на 01.10.2002 змогли сформувати резерви для відшкодування кредитних ризиків на суму 3407 млн. грн.

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:

верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи:

1. емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків";

2. кредитно-розрахункове обслуговування держави;

3. реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Банківська система в умовах ринку функціонує на основі певних умов.

Функції банківської системи:

1) Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2) Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3) Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

* у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

* у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

Необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1) потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2) забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому.

Банківська система -- складова частина кредитної системи.

Кредитна система (з погляду економічної форми) -- сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування, її основними суб'єктами, крім банків та банківських об'єднань (а отже, основних суб'єктів банківської системи), є такі спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, благодійні фонди, ощадні установи та ін. Основа кредитної системи -- банки, найголовніший з яких -- центральний банк. Мета кредитної системи -- акумулювання грошових капіталів, частини доходів різних верств населення і надання їх у кредит фізичним та юридичним (уряду, компаніям тощо) особам, а також володіння та управління фіктивним капіталом. Складова частина кредитної системи -- банківська система. Завдяки ефективному виконанню банками (насамперед центральним) та кредитом своїх функцій відбувається процес розширеного відтворення, підвищується ефективність суспільного виробництва, здійснюється кредитно-грошова політика тощо.

У 2002 році важливою передумовою подальшого розвитку банківської системи має бути прискорення темпів реструктуризації та ринкової трансформації реального сектору економіки як головного чинника підвищення ефективності та прибутковості виробництва, що стимулюватиме зростання грошових доходів суб'єктів господарювання і заощаджень населення.

Основними завданнями розвитку банківської системи у 2002 році є:

§ подальше підвищення рівня капіталізації банків, їх ліквідності шляхом активнішого залучення депозитів юридичних і фізичних осіб, акціонерного капіталу, в тому числі іноземного, капіталізації одержаного прибутку, поліпшення якості активів, підвищення прибутковості банківських операцій та зниження необґрунтованих витрат;

§ зменшення кількості проблемних і фінансово нестійких банків, консолідація банків шляхом приєднання, а також злиття малих та середніх банків;

§ зміцнення довіри населення України до банків, створення сприятливих умов для мобілізації банківською системою заощаджень населення;

§ забезпечення належного правового регулювання кредитних відносин.

РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

Банківський сектор є важливою ланкою, через яку Національний банк України може впливати на реальну економіку. Тому основні параметри розвитку банківської системи набувають особливого значення у процесі проведення грошово-кредитної політики з точки зору ефективності передавального (трансмісійного) механізму і подальшої реакції реального сектора на дії Національного банку.

З метою забезпечення стабільності національної валюти Національний банк спрямовує свої зусилля на забезпечення умов для незалежного функціонування банківської системи. Відповідно до заходів щодо зміцнення фінансового стану комерційних банків діяльність Національного банку спрямовується на підвищення ролі ринкових інструментів в оперативному управлінні ліквідністю комерційних банків.

Банківська система є одним із найважливіших елементів економіки країни, тому ефективна діяльність комерційних банків -- сьогодні особливо актуальне питання. Більшість комерційних банків України не має належного досвіду роботи і внаслідок неефективного управління ресурсами значна їх частина зазнає фінансових труднощів, а деякі з них стають банкрутами. Визначення недоліків банківської діяльності та пошук напрямів їх подолання -- мета цієї статті.

Проблеми банківської системи, зокрема ресурсної політики комерційних банків, досліджувалися в теоретичних та практичних розробках провідних вчених-економістів як України, так і світу. Так, проблема формування банківських ресурсів і управління ними аналізувалася в роботах таких провідних іноземних вчених, як Е. Гілл, Дж. Едвін Долан, Б. Едвардс, Дж. Розмарі Кемпбелл, Р. Кот-тср, Е. Рід, Ж. Рівуар, П.С. Роуз, Д. Сінкі та інших. Але дослідження зарубіжних вчених не завжди можливо або важко адаптувати до сучасного стану банківської системи країни, бо переважна більшість висновків цих економістів не відповідає умовам діяльності комерційних банків в Україні. У нашій країні дослідження в банківській сфері здійснювали такі провідні вчені, як О.Д. Василик, О.В. Васюренко, О.В.Дзяблюк, Н.М. Дубовик, О.Д. Заруба, М.М. Коваль, Т.Т. Ковальчук, 0.1. Лаврушин, A.M. Мороз, В.М. Попович, M.I. Савлук, В.Т. Сусіденко, Н.М. Ушакова, О.В. Ширінська, В.А. Ющенко та інші. У їхніх роботах досить глибоко проаналізовано проблеми банківської системи, досліджено основні проблеми ресурсної політики, проаналізовано сучасні методи управління ресурсами комерційного банку тощо. Проте наявні наукові праці не дають повної відповіді на всі питання, пов'язані з формуванням досконалої ресурсної політики вітчизняних комерційних банків, і не дають шляхів розв'язання проблем на практиці.

Виникнення проблем у діяльності комерційних банків спричинено багатьма чинниками як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. До чинників зовнішнього характеру можна віднести незадовільний стан економіки, недосконалість грошово-кредитної політики НБУ щодо комерційних банків та недостатню ефективність банківського нагляду, недосконалість і брак законодавчої бази (в тому числі податкової), її невідповідність сучасним умовам і потребам комерційних банків, недосконалу діяльність судової системи і, зокрема, відсутність реальних механізмів стягнення боргів, а отже, незахищеність прав кредитора. Через недієздатність судової системи повернення кредитів зволікається роками, банки зазнають втрат, внаслідок чого зростають відсоткові ставки за кредитами як компенсація за наявний ризик. В особливо негативному становищі опиняються банки, які здійснюють довгострокове кредитування, адже за час дії таких угод змінюється законодавство, економічний стан. Не сприяє розвитку економіки й відсутність у необхідному обсязі державної підтримки у сфері довгострокового кредитування, надання гарантій, недостатня участь держави в інвестиційному процесі. Досі більшість банків відчуває нестачу фінансових ресурсів унаслідок нерозвиненості грошового обігу за участю банківської системи. Так, за даними Національного банку України, поза банками у 2001 році було в обігу понад 19000 млн. грн., у 2002 році -- понад 26000 млн. гри. Кошти підприємств, організацій та населення в комерційних банках на 1.01.03 року становили лише 37384 млн. грн. Недостатній рівень страхування депозитів вкладників банків не сприяє довірі з боку населення до банківської системи. Нині вкладникам -- фізичним особам гарантується лише 2000 грн. Тому тут потрібна державна підтримка. Вирішенням цієї проблеми може стати перерахування частини прибутку НБУ до Фонду гарантування вкладів, що дасть змогу значно швидше збільшити капітал фонду. Негативний вплив на банківську діяльність мають низькі доходи населення, незадовільний фінансовий стан позичальників (особливо в деяких регіонах України), що спричиняє високі ризики вкладень, змушує банки вдаватись до постійного моніторингу даних позичальників та створення значних резервів. Істотними чинниками, які уповільнюють розвиток банківської системи України, є нерозвиненість ринку страхування та фондового ринку, їх невідповідність сучасним умовам та світовим стандартам. До того ж досі відсутня досконала інформаційна база, яка містила б інформацію про позичальників, ринок нерухомості тощо. Левова частка проблем, які виникають у банків, пов'язана з їхньою недостатньою поінформованістю про поточний фінансовий стан і діяльність клієнтів, вид власності та юридичні аспекти наданого забезпечення. Необхідним елементом є взаємодія банків між собою з приводу зазначених питань та сприяння НБУ отриманню достовірної і своєчасної інформації. Розроблення ресурсної політики неможливе без ґрунтовного та своєчасного аналізу можливостей адаптації наявних та впровадження нових інструментів управління фінансовими ресурсами, спрямованих на підвищення стабільності, надійності та рентабельності діяльності банків. Проте аналіз інформаційних технологій, які мають комерційні банки України, свідчить, що переважна їх кількість спрямована на забезпечення технологічних банківських процесів, і лише деякі розробки включають у себе елементи аналізу інформації та прогнозування розвитку фінансових процесів. Тобто відсутні системний підхід до організації інформаційно-аналітичної роботи й необхідні інформаційні технології, які широко використовуються західними банками.

На недосконалу діяльність банківської системи безпосередньо впливають і внутрішні чинники, які є показниками діяльності самих банків. Зокрема недостатній рівень капіталізації банків, а отже, їх нестабільність, ненадійність та неготовність до несприятливих змін кон'юнктури ринку. Якщо, на думку західних експертів, функціонування банків з капіталом меншим за 45 млн. дол. недоцільне, то середній розмір українського комерційного банку у 2003 році становив 12 млн. дол. На 1.01.2003 року лише 4,4% банків мали статутний капітал понад 20 млн. євро, 61,8% -- до 5 млн. євро. Негативними чинниками є відсутність у більшості комерційних банків ефективних механізмів, інструментів та можливостей управління ризиками, недосконалість аналізу й планування, недосконало розроблена стратегія розвитку і тактика роботи, низький рівень банківського менеджменту тощо. Такі чинники призводять до незадовільного стану кредитною портфеля, наявності значних обсягів проблемних кредитів (близько 13% від загального обсягу банківських активів), низької рентабельності активів. Рентабельність активів на 1.01.2002 року становила 1,19; на 1.01.2003 також 1,19. Банки досі діють переважно на ринку короткострокового кредитування. Так, на 1.01.2003 року суб'єкти господарювання отримали кредитів на суму 14008 тис. грн., в тому числі довгострокових -- 1304 тис. грн., що становить лише 19%. Проблемою також є відсутність у багатьох банків досконалих механізмів та методів оцінки фінансового стану позичальників, недостатність кваліфікованого персоналу й інформаційних систем, а отже, необґрунтоване високий рівень банківських витрат, недостатня розвиненість банківських послуг, яких потребують клієнти, та низький рівень конкуренції багатьох банків.

Так, удосконалення системи банківського нагляду та політики НБУ в Україні повинно передовсім бути зосереджено на вдосконаленні правил ведення бухгалтерського обліку та звітності комерційними банками, їх універсалізації й відповідності міжнародним стандартам, розробці єдиних національних стандартів надання й розкриття фінансової інформації комерційними банками, вдосконаленні методик обробки інформації, що міститься у банківській звітності з метою найретельнішого аналізу та прогнозування, розвитку ефективної системи рефінансування комерційних банків і створення конкуренції на фінансовому ринку, підвищенні відповідальності керівництва за діяльністю банків, розробці досконалої методики оцінки ризиків, механізмів контролю за ризиками та шляхів їх уникнення, що забезпечить контроль за діяльністю банків внаслідок введення єдиних підходів для оцінки ризиків і забезпечення універсалізації цього процесу.

Банківська система -- сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємозв'язку та взаємодії.

Головний елемент банківської системи -- центральні емісійні банки, які здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система, в Німеччині -- Бундесбанк, в Україні -- Національний банк України (НБУ).

Взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських об'єднань, внаслідок чого формується банківська система, можливі лише за умови виконання центральним банком своїх основних функцій. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової політики, кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін, регулювання економіки тощо. Водночас центральний банк країни ставить перед собою певні специфічні цілі. Так, Бундесбанк Німеччини підтримує основні напрями економічної політики уряду, повинен забезпечувати високий рівень зайнятості, постійні темпи економічного зростання. Центральні банки Англії та Японії своєю головною метою проголосили сприяння добробуту населення. У США Рада керуючих ФРС визначає норми резервів банків і ощадних кас, затверджує зміни в обліковій ставці федеральних банків, бере участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів, регулюючи таким чином кількість грошей в обігу. Як емісійний центр усієї країни, регулятор відсоткових ставок, банківських резервів, ФРС впливає на діяльність усіх комерційних і ощадних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових інститутів. Центральні банки розвинутих країн світу також зберігають офіційні золотовалютні резерви, здійснюють кредитування комерційних банків, уряду, виконують для нього розрахункові операції, проводять безготівкові розрахунки.

В Україні зі створенням Національного банку України у вересні 1991 р. почався процес формування дворівневої структури банківської системи, представленої, з одного боку, НБУ, а з іншого -- мережею комерційних банків і банківських інститутів. Ці інститути, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов'язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольнити потреби населення та національної економіки у банківських послугах, створити умови для стабілізації економіки України. Тому банківська система зобов'язана стимулювати конкуренцію, процес роздержавлення і приватизації, поступово здійснювати перебудову системи ціноутворення, не допускати безконтрольного зростання дефіциту державного бюджету, гіперінфляції, ефективно обслуговувати міжнародний рух капіталів, робочої сили, товарів і послуг та ін.

Проте у перші роки існування комерційні банки (в яких майже 4/5 статутних фондів було сформовано на кошти держпідприємств) та банківські установи держави переслідували насамперед власні цілі, не нехтуючи при цьому протизаконними методами, не були заінтересовані у послабленні гіперінфляційних процесів та ін. Хоча НБУ зобов'язаний підтримувати платоспроможний попит населення і розвиток пріоритетних галузей виробництва, домагатися інших макроекономічних цілей, його зусилля були спрямовані переважно на досягнення фінансової стабілізації, яка за погіршення інших агрегатних показників виявилася ілюзорною. Водночас формуванню ефективної банківської системи України заважає тривала й глибока економічна криза, незначні обсяги власного капіталу, недосконалість законодавчої бази, відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів тощо.

Україна натрапила на дуже швидке зростання дефіциту бюджету на ранній стадії трансформації. Не в змозі збалансувати бюджет, уряд використовував пряме кредитування НБУ як основний засіб фінансування дефіциту бюджету, що призвело до галопуючої інфляції та значної макроекономічної розбалансованості. Створення у 1995 році ринку державних боргових паперів (ОВДП) не розв'язало проблему фінансування бюджетного дефіциту, але допомогло приборкати інфляцію, оскільки зменшилося навантаження на органи монетарного регулювання. Більш того, Національний банк отримав інструмент для операцій на відкритому ринку: як на первинному, так і на вторинному. Операції на первинному ринку могли використовуватися лише як короткотермінове рішення допоки не буде створено ефективний вторинним ринок, адже вони могли призвести до збільшення інфляційного тиску. Однак вторинний ринок в Україні розвивався доволі повільно через низку причин, про які йтиметься нижче.

Використання державних боргових цінних паперів як "швидкої ресурсної допомоги" призвело до збільшення бюджетного дефіциту. Головною проблемою були дуже високі ставки за державними цінними паперами, що вело до посилення тиску на державний бюджет. За дуже високих реальних відсоткових ставок за державними цінними паперами Міністерству фінансів вдалося залучити великий обсяг ресурсів. Але після азійської кризи і невдалої спроби уряду прискорити реформи інвестори почали продавати ОВДП, й НБУ лишився єдиним покупцем державних облігацій. Після фінансової кризи в Росії у 1998 році ситуація ускладнилася ще більше. Нових емісій ОВДП було не досить для обслуговування накопичених боргів, і уряд оголосив дефолт за своїми зобов'язаннями, що призвело до сплеску інфляційних очікувань та додаткових ускладнень для монетарного регулювання. Як наслідок, ринкові агенти втратили довіру до уряду.

Через відсутність довіри ринку до уряду НБУ став основним гравцем на ринку державного боргу у 1998--1999 роках та вдавався до різних засобів стимулювання попиту на державні боргові папери. Наприклад, НБУ дозволив комерційним банкам утримувати частину обов'язкових резервів у державних облігаціях та використовувати боргові цінні папери уряду як заставу при отриманні кредиту рефінансування.

За відсутності активного вторинного ринку НБУ міг здійснювати операції відкритого ринку лише на первинному ринку. Таким чином, випуск державних боргових паперів на первинному ринку був як фіскальним, так і монетарним інструментом. Використовуючи державні облігації зі свого портфеля як інструмент регулювання ліквідності, НБУ практично опинився у ситуації, коли змушений був балансувати між необхідністю стимулювати попит на державні облігації та регулюванням ліквідності. Заборона участі НБУ на первинному ринку повинна була призвести до диверсифікації короткострокових монетарних інструментів. Водночас використання нових інструментів породжувало іншу проблему -- можливість їх конкуренції з державними облігаціями.

Оскільки НБУ залишив первинний ринок, то можна вважати, що комерційні банки формують основну частину попиту на обидва інструменти -- державні облігації та депозитні сертифікати.

РОЗДІЛ 3. БАНКИ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ. БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

Банки виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин й існують у декількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм, соціалізм). Поняття "банк" походить від італійського слова "banca" (лавка, на якій середньовічні міняйли розкладали монети для обміну).

Банк -- особливий фінансовий інститут, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові розрахунки, операції з золотом та інші функції.

Уперше банки виникають за феодалізму, але зародки банківської справи існували ще у рабовласницькому суспільстві. Так, у Греції функції зберігання коштовних металів виконували корпорації греків та храми. У XIV ст. банківські операції розвинулися в Італії, Німеччині, Нідерландах, а банкіри кредитували передусім королів і феодалів.

За капіталізму в XVII--XVIII ст. уперше найбільшого поширення банки набули в Англії -- наймогутнішій у той час країні світу. Так, перший акціонерний банк був організований в Англії у 1764 р. групою лондонських банкірів, а в 1844 р. за ним була закріплена роль центрального банку. Перший комерційний банк США був утворений у 1781 р. Першими банкірами Англії були переважно золотарі, які приймали на зберігання золото під розписку, яка ставала при цьому депозитною квитанцією, що згодом набула форми векселя банкіра -- банківського білета. Центральний банк Франції заснований у 1800 р., Фінляндії -- в 1811 р., Японії -- в 1882 р. У Росії два державні банки (Дворянський і Купецький) були створені в 1754 р.

Акумулювання грошових коштів у банках та їх надання в позику здійснювалося здебільшого за рахунок внесків капіталістів, причому кредити видавали передусім торговельними розписками, з яких згодом утворилися банкноти. Такі розписки видавали при купівлі приватних комерційних векселів. Кредитування здійснювалося також через запис кредитів на рахунок клієнтів. Будучи гарантом векселів комерсантів і оплачуючи їх достроково готівкою, банки сприяли зростанню вексельного обігу. Таким чином банкнота перетворювалася на вексель на банкіра, а обіг векселів поступово замінювався обігом банкнот (кредитних грошей) і чеків, за допомогою яких здійснювали безготівкові розрахунки. У XVII--XIX ст. найважливішою функцією банків було посередництво у кредитних платежах. З їх зростанням позичковий капітал стає однією з відокремлених форм промислового капіталу із властивими йому законами розвитку. Щоб своєчасно виконувати свої зобов'язання, банки зберігають резервні фонди у вигляді коштовних металів та вкладів у центральному банку. Акумулюючи грошові кошти промислових підприємств, землевласників, торговельних установ та заощадження різних верств населення, банки значно розширюють базу нагромадження грошового капіталу, ця функція набула найбільшого розвитку з поширенням акціонерних банків у XIX ст.

Діяльність банків сприяє витісненню з обігу металевих грошей. Позики банки надають не лише залежно від власного та залученого капіталу, а й через зарахування позик на рахунки клієнтів. Виконання таких функцій банків та їх постійне розширення зумовлює посилення концентрації банківського капіталу і зростання масштабів привласненого ними прибутку. Основними джерелами цього прибутку є виконання банками розрахункових, емісійних, облікових та інших функцій, надання кредитів і встановлення при цьому вищих відсотків, ніж виплата відсотків по вкладах.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. із посиленням концентрації банківського капіталу утворюються банківські монополії у формі картелів, синдикатів (консорціумів), трестів і концернів. Це спричинило зменшення кількості банків. Так, у США в 1921 р. було майже 30 тис. комерційних банків, а в середині 90-х років -- приблизно 13 тис. Активи 22 наймогутніших банків у сукупних активах збільшилися з 1940 по 1994 рік з 15 до 40%. Наймогутніший комерційний банк США "Сітікорпоф Нью-Йорк" мав сукупні активи понад 216 млрд. дол., а середні банки -- від 25 до 50 млн. дол. У 1998 р. в СІЛА внаслідок злиття утворився банк з активами понад 500 млрд. дол. Таких могутніх банків в Японії декілька. Водночас зростає кількість відділень банків, різновиди послуг, які вони надають, що зумовлює збільшення акумульованих ними капіталів. У США кількість відділень банків за 1921-- 1995 рр. зросла з 1,5 тис. до майже 56 тис, а канали американського кредитного ринку щорічно акумулюють понад 600 млрд. дол. Водночас з концентрацією банків відбувається їх централізація. Особливо стрімко зросла кількість злиттів у банківській сфері у 80-ті роки (лише в першій їх половині було поглинуто понад 2000 банків). В Україні наприкінці 1997 р. функціонувало 188 банків та 2284 філії комерційних банків. За 1992--1997 рр. було ліквідовано 32 комерційні банки. При цьому середній розмір сплаченого статутного фонду на один діючий банк з 1994 по 1997 рік зріс з 400 тис. до 5,9 млн. грн. Активи найбільшого банку "Україна" наприкінці 1997 р. становили майже 641 млн. грн., а 100-го "Базис" (м. Харків) -- 2,7 млн. грн. На 5 наймогутніших банків України в 1998 р. припадало понад 80% сукупних активів.

Концентрація і централізація банківського капіталу, його монополізація спричинили як якісні зміни у виконуваних банками функціях, так і появу нових функцій. Так, від функцій посередництва у платежах і кредитах (що мали епізодичний характер) банки переходять до постійного кредитування галузей і підприємств. При цьому вони переорієнтовуються з короткотермінових позик на всі види та форми надання позичкових коштів, передусім на довготермінові інвестиції в основний капітал. Завдяки цьому банки здобувають контроль за окремими підприємствами, певною мірою деякими галузями. Оскільки через кредитну систему країни, наприклад, у США проходить до 75% тимчасово вільних капіталів, а сума накопиченого грошового капіталу на початку 90-х років становила понад 10 трлн. дол. (більшу частину акумулюють банки), то банки прямо й опосередковано розпоряджаються все більшою частиною власності промислових, торговельних, транспортних та інших компаній. Цьому значною мірою сприяють емісійно-установчі операції банків, тобто випуск цінних паперів різних компаній та їх розміщення на валютних ринках.

Свідченням зростаючого контролю банків (насамперед гігантських) за промисловістю є концентрація в їхніх руках крупних пакетів акцій і облігацій. Так, частка фінансових установ (насамперед банків) у загальній вартості розміщених акцій корпорацій США зросла з 6,7% у 1900 р. до понад 40% на початку 90-х років. Крім того, збільшується частка позичкових коштів в авуарах не фінансових корпорацій. Якщо в середині 50-х років вона становила 53%, то на початку 90-х -- майже 60%. Зростає і загальна заборгованість приватних корпорацій (на початку 90-х -- майже 3,5 трлн. дол.), а на виплату відсотків по кредитах корпорації на початку 90-х років витрачали до 30% надходжень готівки (прибутку й амортизаційних відрахувань). Це свідчить про посилення зрощування банківського капіталу з промисловим, з одного боку, та зростаючу роль банків у цьому процесі, їх домінуючу роль -- з іншого.

Значно зросли масштаби кредитування банків держави через обслуговування державного боргу. За цих умов посилюється значення кредиту в забезпеченні держави грошовими ресурсами.

З цією метою міністерство фінансів випускає різні урядові цінні папери (облігації, векселі державної скарбниці, сертифікати заборгованості тощо), які є борговими зобов'язаннями держави і покривають її бюджетний дефіцит. В Україні вперше емісію державних цінних паперів для покриття дефіциту державного бюджету було здійснено в 1994 р. Власниками випущених цінних паперів є комерційні банки, страхові компанії, промислові корпорації, федеральні резервні банки та ін.

Для кращого забезпечення банками фінансування держави зростає державна власність у банківській сфері. Центральний банк переважно повністю є власністю держави. Крім того, у деяких країнах (Франція, Італія) державною власністю є крупні комерційні банки. Створюються також спеціальні державні банки для фінансування зовнішньої торгівлі, сільського господарства, житлового будівництва тощо.

Важлива функція банків у сучасних умовах -- посередництво в міжнародному обігу позичкових капіталів, надання все більшої кількості міжнародних кредитів. Для цього створюються філіали іноземних банків у розвинутих країнах світу. Так, у США на такі філіали припадає до 20% всіх комерційних кредитів країни. У 1985 р. 175 банків США мали 900 відділень у більш як 80 зарубіжних країнах і регіонах. Зарубіжні активи американських банків становили приблизно 460 млрд. дол.

Значно посилюється універсалізація банків. Крім перелічених функцій, вони виконують операції страхування, консультаційного бізнесу (надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації тощо). Швидко поширюється така форма діяльності банків, як фінансовий лізинг (фінансування банками оренди устаткування, особливо нової наукомісткої та дорогої техніки), проектне фінансування.

Існують різні види банків.

1. Залежно від форм власності -- державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні банки.

2. Залежно від функцій та характеру виконуваних операцій -- емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та інші банки.

3. Залежно від видів господарської діяльності -- промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторговельні банки.

У випадку порушення банками чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України, технології виконання банківських операцій, неподання звітності або її невірогідності, незабезпечення умов для проведення службою банківського нагляду Національного банку інспекцій та перевірок, порушення обов'язкових банківських нормативів, установлення стану неплатоспроможності Національний банк України має право застосувати до банку, який допустив порушення, такі заходи:

1. Надіслати вимогу на проведення фінансового оздоровлення банку, у тому числі на зміну структури активів.

2. Заборонити здійснення окремих банківських операцій на термін до одного року і відкликати ліцензію на здійснення окремих або всіх банківських операцій.

3. Заборонити відкриття нових філій на термін до одного року.

4. Накласти штраф на керівників банків.

5. Списувати в беззастережному порядку з банку прибуток, одержаний внаслідок неправомірних дій, і штрафи в розмірі, що не перевищує суму цього прибутку, а також за порушення обов'язкових економічних нормативів.

6. Усувати керівництво (правління і головного бухгалтера) від управління банком і призначати тимчасову адміністрацію.

7. Обмежувати або припиняти виплату дивідендів доти, поки ситуація в банку не буде оздоровлена.

8. Приймати рішення про вилучення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших кредитних установ і про їхню реорганізацію або ліквідацію.

Банківські операції. Існують такі види банківських операцій: пасивні, активні, банківські послуги та власні операції банків. Основні з них -- пасивні та активні.

Пасивні операції - операції, змістом яких є отримання позики, здійснюються з метою акумуляції коштів для наступного фінансування активних операцій.

Базою цих операцій є залучені кошти. Співвідношення між власним і залученим капіталом повинно бути не меншим 1:10 (для 24 країн ОЕСР, згідно з Базельською угодою, -- 9,2%), хоча в деяких розвинутих країнах світу воно сягає 1:100.

Найважливішим видом пасивних операцій є депозитні операції, тобто всі термінові й безтермінові вклади (депозити) клієнтів -- тимчасово вільні кошти підприємств, установ та ін. Депозити, у свою чергу, поділяють на вклади до запитання (можуть бути забрані клієнтом у будь-який час, тому на них виплачують низький відсоток, а мета їх залучення -- здійснення поточних рахунків) і термінові (зможуть бути вилучені клієнтом лише у заздалегідь встановлений час, на них виплачують вищі відсотки, розмір яких зростає із збільшенням терміну вкладу).

Інші види пасивних операцій -- ощадні вклади (повільно зростають і можуть використовуватися переважно через декілька років), залучення коштів (отримані від інших банків кредити) й емісія банківських та іпотечних облігацій.

У розвинутих країнах світу за допомогою пасивних операцій, одержання банком грошових коштів у кредит формуються власні, залучені та емітовані засоби, або створюються гроші (за формулюванням західних економістів). Цей процес відбувається через надання кредиту фізичним або юридичним особам, завдяки чому зростає обсяг активів комерційних банків, а отриманий приріст відображається в пасиві сумою грошей, яка кредитована на банківських рахунках клієнтів. Важливо, щоб цей процес відбувався відповідно до законів грошового обігу. Зокрема, створена комерційними банками грошова маса повинна бути меншою за величину резервних норм.

Активні операції -- операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал.

До цих операцій належать: 1) кредитні; 2) операції з цінними паперами; 3) касові; 4) акцептні; 5) угоди з іноземною валютою; 6) угоди з нерухомістю. Найважливіші з-поміж них -- перші дві (на них припадає 75% балансу), провідну роль відіграють кредитні операції.

Кредитні операції залежно від забезпечення поділяють на бланкові (не мають забезпечення) і забезпечені. До забезпечених належать вексельні (надаються у формі купівлі векселя), під цінні, папери, під товари.

Залежно від термінів погашення кредити поділяють на онкольні (погашаються на вимогу банку або позичальника), короткотермінові, середньо-термінові і довготермінові. Залежно від категорії позичальників розрізняють комерційні кредити (надаються підприємствам), сільськогосподарські, споживчі кредити, кредити посередникам фондової біржі та ін.

Основними видами банківських послуг є інкасові (банк за дорученням клієнта отримує гроші на такі види документів та цінностей, як чеки, векселі, цінні папери, іноземна валюта тощо), акредитивні (виплата певної суми фізичній або юридичній особі за умов виконання зазначених в акредитивному листі умов), переказні (перерахування грошей іншій особі), довірчі (пов'язані з цінними паперами: їх зберіганням, розміщенням, обслуговуванням облігаційних позик, оплатою купонів тощо, з управлінням майном неповнолітніх в інтересах спадкоємців, збереженням цінностей, управління капіталом, тобто прибуткове вкладення коштів у цінні папери, управління пенсійними фондами підприємства тощо); лізингові послуги (пошуки орендодавця чи орендаря, розробка умов лізингової операції тощо), в тому числі фінансовий лізинг (придбання дорогого устаткування, машин та надання їх в оренду тощо), про що йшлося раніше. Загалом сучасні могутні банки надають понад 200 різноманітних послуг.

ВИСНОВОК

Становлення незалежної банківської системи в Україні бере свій початок від 20 березня 1991 p., з часу прийняття Закону України "Про банки і банківську діяльність". Цей Закон став законодавчою підставою для створення Національного банку України на базі українського республіканського відділення Держбанку СРСР. Національний банк України -- юридично і реально центральний банк нашої держави. Відповідно до цього Закону, в нашій країні були закладені підвалини класичної дворівневої банківської системи.

За роки незалежності України проведена величезна робота по становленню грошово-кредитної національної системи.

Створена дворівнева банківська система, що складається з Національного банку України і системи комерційних банків, введена в обіг національна грошова одиниця -- гривня, побудована власна база для друкування паперових грошей і карбування монет, введена в експлуатацію система електронних розрахунків, запроваджена заснована на міжнародних стандартах система бухгалтерського обліку в банках, створені валютний ринок і ринок цінних паперів.

Банківська система України на даному етапі розвитку ще не досягла високого рівня платоспроможності -- баланси більшості великих банків містять ненадійні кредити, а баланси підприємств, відповідно, містять борги без перспектив їхньої оплати. Сьогодні чимало банків є прихованими банкрутами. Навіть частина досить великих банків практично недієздатні. Банки змушені функціонувати в інфляційному середовищі з недосконалим податковим і фінансовим законодавством.

До особливостей стану банківської системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність і розвиток, можна також віднести високу вартість фінансового посередництва, недостатній для країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи. Не вирішені також питання, пов'язані з банківською таємницею, із захистом клієнтури. Певна невизначеність у сфері зовнішньоекономічної діяльності комерційних банків викликає труднощі у фінансуванні міжнародних операцій.

Період становлення ринкової економіки в Україні характеризується значною нестабільністю економічних процесів.

В умовах побудови ринкової економіки в сфері грошово-кредитної політики НБУ в межах своїх повноважень буде намагатися вживати заходів, спрямовані на створення основ довгострокових перспектив зростання реального виробництва, високій зайнятості і стабільності цін.

Першочерговою проблемою, що виникла зараз перед Національним банком і всією банківською системою, є подолання високих темпів інфляції. Для досягнення цієї мети НБУ вважає за необхідне прийняття комплексу мір.

Відрегулювати принципи емісійної політики в Україні, що будуть будується на наступних основах: Національний банк повинний бути єдиним емісійним центром, емісійна діяльність Уряду (через бюджет) і комерційних банків забороняється; поступово скоротити централізовані кредити Національного банку для покриття дефіциту бюджету і внутрішнього державного боргу (з цією метою Уряд повинний здійснити випуск і введення в звертання державних цінних паперів); заборонити емісійну діяльність НБУ, зв'язану з регулюванням взаємної заборгованості підприємств. Комерційні банки повинні проводить заліки заборгованості між підприємствами в межах одного банку, а також між клієнтами різних банків на основі окремих міжбанківських угод.

Національний банк буде здійснювати заходу щодо обмеженню грошової маси в звертанні тільки через сугубо ринкові важелі, що маються в його розпорядженні, а саме - через офіційну ставку рефінансування і резервні вимоги.

З метою взяття під контроль впливу державних витрат на інфляційні процеси Уряд повинний створити чітку законодавчу основу заборони проведення витрат держави поза межах державного бюджету з використанням кредитної емісії, уникаючи перекладання фінансової і бюджетної незбалансованості на банківську систему, що підриває стабільність національної валюти.

Продаж кредитних ресурсів комерційним банкам повинна здійснюватися Національним банком тільки через аукціони.

Міжбанківська торгівля кредитними ресурсами повинна здійснюватися через міжбанківську біржу.

Необхідно відмовитися від існуючої практики цільового розподілу кредитів через НБУ відповідно до постанов і рішень Верховної Ради України й Уряду.

Забезпечити кредитну підтримку виробництва, що буде здійснюватися шляхом надання кредитів комерційним банкам на високоефективні програми і під конкретні зобов'язання підприємств по випуску продукції, здешевлення кредитів під пріоритети через компенсаційні виплати підприємствам з державного бюджету.

Необхідно досягти позитивної процентної ставки по кредитах шляхом підвищення дисконтної ставки Національного банку з урахуванням темпів інфляції, що дозволить на ринкових основах здійснювати регулювання кредитного ринку, усунути зловживання при наданні кредитів комерційними банками, забезпечити реальний захист внесків населення і засобів підприємств від знецінювання. Проводити через комерційні банки, що займають по деяких обставинах монопольне положення на регіональному кредитному ринку, політику захисту внесків населення на рівні, близькому до дисконтної ставки Національного банку.

Внести в перелік першочергових задач з урахуванням необхідності проведення твердої грошово-кредитної політики розвиток альтернативних джерел залучення необхідних фінансових ресурсів у звертання шляхом розвитку ринку цінних паперів підприємств, включаючи оформлення зобов'язань підприємств векселями.

Забезпечити надійність платіжної системи України через впровадження електронного звертання грошей, скорочення термінів здійснення розрахункових операцій і посилення відповідальності за їхнє порушення.

Проводити роботу з удосконалюванню системи міжбанківських розрахунків з іноземними державами, особливо з країнами СНД, маючи метою встановлення термінів проведення розрахунків і відповідальності за їхнє дотримання.

У сфері готівки впроваджувати політику упорядкування касового обслуговування підприємств, стимулювання залучення вільних засобів населення на внески в банках, розвиток безготівкових розрахунків у споживчій сфері за допомогою чеків, кредитних карток і т.п.

Здійснювати регулювання діяльності комерційних банків через систему нормативів, що забезпечували б фінансову стабільність і стійку ліквідність, захист інтересів вкладників.

Таке на сьогодні коло проблем, вирішити які необхідно найближчим часом у рамках програми реформування і розвитку банківської системи України. Цілями цієї програми є: поліпшення мобілізації заощаджень і тим самим сприяння зростанню економіки; розвиток фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання шляхом ринкових відносин; підвищення ефективності розподілу обмежених ресурсів між конкурентоспроможними підприємствами; передача контролю за фінансовим станом підприємства ринковому механізму (саме банки мають бути ініціаторами ліквідації або реструктуризації неплатоспроможного підприємства); вирішення проблеми неплатежів і запобігання її виникненню; подальше удосконалення і підвищення ефективності платіжної системи. Макро-економічна політика має бути спрямована на забезпечення стабільних ділових умов, економічно обґрунтованих валютних курсів, проведення зваженої бюджетно-податкової політики, зменшення дефіциту бюджету і встановлення цінової стабільності, яка б заслуговувала довіри.