Кредитна система України та проблеми її розвитку
Поняття кредитної системи та її роль в економіці країни, сутність призначення та функції. Походження та суть кредиту. Етапи розвитку та характеристика кредитної системи. Банківські установи як елементи кредитної системи. Комерційні банки, їх функції.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.04.2010 |
| Размер файла | 41,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА
РЕФЕРАТ
На тему: «Кредитна система України та проблеми її розвитку»
Виконала:
студентка 21-м групи
ф. менеджменту
Онуфрак Ірина
Перевірила:
Осіпова А. А.
УМАНЬ 2010
План
Вступ
Розділ 1.Поняття кредитної системи та її роль в економіці країни
1.1Сутність призначення та функції кредитної системи
1.2 Походження та суть кредиту
1.3 Етапи розвитку та характеристика кредитної системи
Розділ 2. Банківські установи як елементи кредитної системи
2.1. Функції центрального банку
2.2 Комерційні банки, їх функції
2.3 Небанківські кредитно-фінансові інститути
2.4 Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Кредитна система - це сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації. Основними її функціями є : контрольна, стимулююча, перерозподільна та функція заміщення.
Кредитна система складається з банківської та парабанківської систем, що закріплені національним законодавством. Вони відіграють важливу роль у розвитку ринкової економіки, забезпечують великий об'єм грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення; мобілізують і перетворюють у активно діючий капітал тимчасово вільні кошти; виконують різноманітні кредитні, розрахункові, гарантійні, інвестиційні та інші операції.
Кредитна система пройшла декілька етапів свого становлення і розвитку, перший з яких починається у 1991 році, останній закінчується у 2001 році. Не зважаючи на те, що кредитна система України вже сформувалася, вона має ряд проблем, пов'язаних із кредитуванням фізичних осіб, тобто зі споживчим кредитуванням.
Кредитна система - сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.
Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.
Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневої банківської системи, а банки є практично найважливішою складовою кредитної системи. Кредитування населення України є надзвичайно важливим питанням через те, що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.
Певна особа, щоб підвищити свій соціально-економічний рівень життя прагне більших доходів, яких не може забезпечити держава, тому часто люди розпочинають власну діяльність, а на це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвинена практика кредитування.
Крім того, такого роду допомоги потребують часто й ринкові структури, товарне виробництво, торгівля, тобто усі сфери народного господарства.
Розділ 1.Поняття кредитної системи та її роль в економіці країни
1.1 Сутність призначення та функції кредитної системи
Ринкова система може нормально функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові й безготівкові). Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна система.
Кредитна система - (у широкому змісті) сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації; (у вузькому змісті) сукупність банків і інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових капіталів і доходів і надання їх у позичку.
Сучасна кредитна система характеризується двома основними поняттями:
1) як сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, що базуються на визначених формах і видах кредитування;
2) як сполучення різних кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній, кредитних союзів та ін.), що діють на кредитному ринку і здійснюють акумуляції і мобілізацію грошових ресурсів.
Перше поняття пов'язане із рухом позичкового капіталу у вартісній і товарній формах у виді банківського, комерційного, державного та іншого різновидів кредиту.
Друге - означає, що кредитна система, використовуючи свої кредитні інститути, накопичує вільні кошти і направляє їх як позичковий капітал підприємствам, уряду та іншим позичальникам.
Кредитна система функціонує за допомогою кредитного ринку. Він представляє собою:
по - перше, систему зв'язків по акумуляції коштів і мобілізації позичкового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки;
по - друге, відносини, пов'язані з перерозподілом позичкового капіталу між кредитними інститутами в рамках діючих фінансових ринків;
по - третє, взаємини між національними кредитними інститутами і міжнародними валютно-кредитними організаціями.
1.2 Походження та суть кредиту
Кредит походить від латинського “creditum”, що означає “позика”, “борг”. Цей термін також перекладається як “вірю”, “довіряю”. А тому категорія кредиту переважно розглядається економічною наукою як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату. Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. При визначенні цієї економічної категорії необхідно акцентувати увагу на таких основних ознаках:
кредит необхідно розглядати як обгрунтований на довірі специфічний тип економічних відносин:
економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;
кредит представляє акт передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності.
Отже, сутність категорії кредиту можна визначити так: кредит це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.
Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення і розвитку товарного виробництва та обміну, спочатку був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам з виплатою високих позичкових відсотків; що часто призводило до повного розорення позичальників. Для нього характерні такі ознаки: позичальниками виступали дрібні виробники (селяни, ремісники), рабовласники та феодали, кредиторами купці, монастирі, церква. Позичальники переважно звертались за кредитом для нагальних споживчих потреб або оплати боргів. Окрім лихварського, товаровиробники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець був зацікавлений в реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстрочкою платежу) під відповідні боргові зобов'язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим грунтом де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну при активному обслуговуванні їх банками призводить до посилення взаємної залежності і довіри між суб'єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному випадку необхідність кредиту витікає із функції грошей засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, що спонукає виникненню кредитних відносин.
Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони дістали всебічний розвиток лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення потреб функціонуючого підприємця. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти у позичковий капітал, що почав все більше спрямовуватися у сферу підприємницької діяльності, банки створили підгрунтия для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.
Для кредиту в ринковій економіці характерні такі ознаки:
по-перше, позичальниками у більшості виступають суб'єкти господарювання, кредиторами переважно банки;
по-друге, гроші видані в позику, використовуються позичальником як капітал;
по-третє, джерелом позичкового відсотку є прибуток на позичені кошти;
по-четверте, використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.
В умовах товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.
У той же час кредит необхідний для підтримки безперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення в умовах ринкових відносин. Більшість суб'єктів господарювання відчувають потребу в кредиті для того, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції тобто між оплатою поточних витрат і поступленням виручки. Кредит забезпечує безперервну зміну функціональних форм виробничих фондів.
Окрім того, необхідність кредиту пов'язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Відомо, що для нормального функціонування виробничого процесу суб'єкт господарювання повинен володіти необхідними запасами, що покриваються власними коштами. Однак під впливом різних обставин, специфічних для кожного суб'єкта господарювання ( сезонність та характер виробництва, умови постачання матеріалів і сировини, тривалість робочого періоду тощо) потреба в оборотних коштах коливається тобто може зростати, що зумовлює необхідність одержання кредиту. Причому кредит може бути залучений лише в різниці між загальною потребою в оборотних коштах і наявними у розпорядженні суб'єкта господарювання власними коштами. Отже, кредит виступає балансуючим джерелом формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.
Коливання мають місце також у кругообігу капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів. Вони обумовлені невідповідністю між потребою в крупних одноразових капітальних затрат на відтворення основних засобів і поступовим (рівномірним) характером відновлення їх вартості шляхом нарахування амортизації. Кредит дає можливість здайснити капітальні вкладення ще до того, як суб'єкт господарювання нагромадив власні кошти (прибуток і амортизацію). Обгрунтоване співвідношення власного капіталу із позичковим дає можливість оперативно запроваджувати у виробництво нову техніку та устаткування.
Отже, необхідність кредиту обумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів в одних суб'єктів господарювання утворюються тимчасово вільні кошти, а в інших неухильно виникає в них потреба. Кредит сприяє розв'язуванню суперечності між тимчасовим осіданням коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банка) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банка). Залучені таким чином грошові кошти клієнтів складають основу кредиту.
Безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису - здатність забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма капіталу - позичковий капітал. Зі становленням капіталістичного способу виробництва, коли кредитні ресурси стали важливим джерелом формування промислового і торгового капіталу, позичковий капітал, а разом з ним і кредит набули особливого суспільного значення. Кредит, по суті, став іманентною формою руху позичкового капіталу.
На ринку позичкового капіталу розрізняють два види кредиту - це комерційний і банківський кредити. [3]
Комерційний кредит надається функціонуючими підприємствами один одному при продажі товарів у виді відстрочки плати за покупку. Необхідність такого кредиту обґрунтована самим процесом відтворення. У силу ряду причин (розходження в часі виробництва і збуту деяких товарів) одні підприємства уже виступають зі своїми товарами на ринку, а в інших товари ще не реалізовані, і тому вони поки не мають у своєму розпорядженні наявні гроші. У цих умовах перші підприємства можуть реалізовувати свої товари лише шляхом продажу їх у кредит. Це прискорює реалізацію товарів і весь процес кругообігу капіталу. Комерційний кредит необхідний також і у взаєминах між промисловими і торговими організаціями.
Банківський кредит надається банками й іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам, населенню, державі. Іноземним клієнтам у виді грошових позичок. Між банківським і комерційним кредитом мається ряд істотних розходжень.
По - перше, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, тоді як об'єкт банківського кредиту виступає грошово-позичковий капітал. Комерційний кредит надається промисловими і торговими суб'єктами (що хазяюють) один одному при реалізації товарів і обслуговує цю реалізацію. Тут позичковий капітал злитий із промисловим (чи торговим).
По-друге, комерційний кредит відрізняється від банківського учасниками кредитних угод. При комерційному кредиті як кредитор, так і позичальник виступають в ролі функціонуючих підприємців. При банківському кредиті тільки один з учасників кредитної угоди (позичальник) виступають у якості функціонуючого суб'єкта, що хазяює, інший його учасник (кредитор) виступає тільки як позичковий капіталіст, оскільки капітал, наданий їм у позичку, не функціонує в його підприємстві.
Кредитні відносини -- це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.
Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:
- у них різний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому - кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;
- у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів - для других.
- кредит за сферою використання є більш "вузькою" категорією, ніж гроші. Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворення. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, а кредитних відносин - тільки певна частина їх;
Отже, кредит і гроші - це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер руху вартості. [5]
1.3 Етапи розвитку та характеристика кредитної системи
На різних етапах суспільного розвитку склад кредитних установ зазнав змін відповідно до еволюції кредитних відносин. Етапи цього розвитку (еволюції) можна визначити так:
1. Найпростіші форми кредитних відносин, що реалізуютьсяя між кредитором і позичальником без участі посередників.
2. Виникнення посередників, що виконують банківські функції, акумулюючи тимчасово вільні кошти і надаючи їх у позику, а також здійснюючи розрахунки між різними суб'єктами ринкових відносин.
3. Поява та розвиток спеціалізованих фінансових посередників, що здійснюють обслуговування тих сегментів ринку, які не зайняті банками. Спеціалізація окремих посередників на тих чи інших операціях або на обслуговуванні певних суб'єктів ринку вигідно доповнює кредитну систему, збільшуючи асортимент фінасових послуг, що надаються учасникам процесу розширеного відтворення.
4. Створення єдиного регулюючого органу кредитної системи - центрального банку, що виконує функції управління процесами організації кредитно-розрахункового й фінансового обслуговування господарства. Цей етап виводить кредитні віднрсини на якісно новий - регульований рівень, що уможливлює активне використання різних інструментів і важелів державного впливу на функціонування кредитного механізму з метою усунення диспропорцій в економіці.
Ці етапи розвитку кредитних відносин і кредитної системи визначили особливості формування її структури в сучасному вигляді. І хоча в різних країнах кредитні системи різняться за конкретним складом інститутів, їх функціональною спеціалізацією відповідно до національних особливостей, у цілому мржна визначити загальну структурну схему побудови кредитної системи та ієрархією її елементів, що є характерними для ринкоаої економіки.
Усі інститути кредитні системи поділяються на три основні групи:
1. центральний банк;
2. комерційні банки;
3. спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки).
Перші дві групи становлять окрему ланку організації кредитних відносин - банківську систему країни, третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій (рис. 1.1.).
Рис. 1.1. Інституційна структура кредитної системи
Функціональне розмежування різних ланок кредитної системи об'єктивно зумовлене різними методами діяльності на фінансовому ринку, різними способами участі у процесі перерозподілу капіталів та забезпечення руху коштів між різними суб'єктами ринкових відносин.
Основною ланкою кредитної системи є банки, яким належить ключова роль у кредитно-фінансовому обслуговуванні економіки. Банк -- це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні грошові кошти, надає їх у кредит, здійснює розрахунки та інші фінансові операції. Сукупність різних банків, що функціонують у країні, утворює банківську систему, яка є складовою частиною кредитної системи.
Банки -- невід'ємна частина сучасного ринкового господарства. Опосередковуючи зв'язки між різними галузями економіки, вони перебувають у центрі ділового життя суспільства, здійснюють найрізноманітніші види операцій, пов'язаних із рухом капіталів, організацією грошового обігу, фінансуванням господарства, валютно-кредитними відносинами, посередницькими послугами, управлінням майном та ін. Банки як підприємства особливого роду забезпечують господарський оборот необхідними платіжними засобами, створюючи умови для організації ділового циклу.
Особливості розвитку кредитної системи в цілому і банківської системи зокрема довели необхідність регульованого підходу до організації кредитних відносин, що зумовило в кінцевому підсумку поділ усіх банківських установ залежно від ролі і функцій на два рівні:
1. центральний банк, що реалізує грошово-кредитну й валютну політику уряду, здійснює емісію, управляє офіційними валютними резервами та всіх інших кредитних інститутів;
2. комерційні банки, що безпосередньо забезпечують процес кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки. [1]
Розділ 2. Банківські установи як елементи кредитної системи
Центральний банк - це емісійно - касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політики в економіці.
Центральний банк виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці. Він, як правило, не вступає у взаємовідносини з підприємствами і населенням, а представляє собою свого роду “банк банків” і “банк держави”, що визначається його базовими функціями як основного органу, який координує діяльність кредитної системи в цілому.
В Україні повноваження центрального банку покладені на Національний банк, єдина мережа якого складається з центрального апарату, Кримського республіканського та обласних управлінь, а також Центральної розрахункової палати і регіональних розрахункових палат. Національний банк України і його регіональні управління в рамках резервної системи виконують функції, які в основному притаманні центральним банкам більшості країн світу: здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організовує розрахунки між іншими кредитними установами; концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків; здійснює управління і планування напрямів і масштабів використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни; організовує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності.
Центральний банк у ринковій економіці є ключовою ланкою банківської системи. Його головне призначення полягає у забезпеченні стійкості національної грошової одиниці, професійному нагляді та координації банківської системи. За допомогою монетарних інструментів центральний банк виступає також органом державного регулювання макроекономічних процесів, що відбуваються в економіці країни. Він самостійно розробляє і впроваджує конкретні заходи щодо реалізації пріоритетів грошово-кредитної політики, визначених урядом, бере безпосередньо участь у формуванні пропозиції грошей, щоб ефективно здійснювати урядові програми і стимулювати економічну кон'юнктуру в країні.
За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Статутний капітал банку може належати державі повністю, частково або взагалі їй не належати. Світовий досвід свідчить про те, що діяльність центрального банку має бути незалежною від владних структур. Під незалежністю центрального банку розуміють дві її форми: політичну та економічну незалежність.
Умовами політичної незалежності центрального банку є встановлення порядку призначення членів його керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду або з боку парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що центральний банк не зобов'язаний автоматично видавати грошові кредити для фінансування державних витрат і віддавати йому перевагу при наданні кредитів.
Роль і місце центрального банку в економіці та процеси економічного регулювання значною мірою залежать від його відносин з органами державного управління.
2.1 Функції центрального банку
Центральні банки країн з ринковою економікою виконують майже однакові функції. До функцій центрального банку, що визначають його місце і роль в економіці відносяться:
1) емісія грошей та організація грошового обігу;
2) нагляд і регулювання діяльності банківської системи. Функція „банку банків”;
3) ЦБ є банкіром і фінансовим агентом уряду;
4) Грошово-кредитне регулювання економіки.
Емісія грошей відбувається шляхом кредитування комерційних банків, уряду, великих підприємств. Для цього банк прогнозує необхідну для розвитку економіки грошову масу, стежить за співвідношенням грошей в обох сферах грошового обігу, розробляє проект грошово-кредитної політики та подає його на розгляд вищих органів влади.
Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот і розмінної монети, які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для всіх платежів на території країни. Процедура випуску грошей в обіг здійснюється шляхом продажу банкнот і монет комерційним банкам в обмін на їх резерви, що знаходяться на окремому коррахунку в центральному банку. Він також здійснює емісію депозитних грошей шляхом кредитування комерційних банків, купівлі цінних паперів та іноземної валюти.
Отже, центральний банк, використовуючи названі канали емісії грошей, збільшує свої активи - переважно у формі державних боргових зобов'язань. Збільшення активів центрального банку приводить до відповідного зростання його пасивів - до створення грошей. Отож, найважливішим джерелом ресурсів центрального банку є емісія банкнот, що утворює одну з основних статей пасиву його балансу.
В процесі виконання емісійної функції центральний банк здійснює регулювання грошового обігу, що передбачає сукупність монетарних заходів для підтримання стабільності грошового обігу, сталості національної валюти, стримування інфляції, гнучкості забезпечення грошима потреб економіки, тобто урівноваження попиту і пропозиції.
Функція „банку банків”. Виконуючи цю функцію центральний банк відкриває кореспондентські рахунки комерційним банкам; проводить міжбанківські розрахунки; кредитує та організовує систему рефінансування комерційних банків. Центральний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків; видає інструкції, методичні положення та інші нормативні документи, що регламентують процедуру проведення банківських операцій; визначає напрями діяльності банківської системи.
У функції банкіра і фінансового агента уряду центральний банк тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішені загальних проблем монетарної і фіскальної політики.
Функція грошово-кредитного регулювання економіки. Для центрального банку основне стратегічне завдання полягає у забезпеченні стабільності і купівельної спроможності національної грошової одиниці. До основних напрямів грошово-кредитного регулювання належать процентна ставка, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних вимог, політика операцій на відкритому ринку і валютна політика [3, c.354-371].
Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. В звязку з цим НБУ:
Ш визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;
Ш організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;
Ш встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;
Ш забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей;
Ш визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.
На Центральний банк покладається регулювання грошового обігу в країні, в звязку з чим він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.
3. Комерційні банки, їх функції
На початок 1995 року в Україні було зареєстровано 228 банків (1891 банківська установа). Мало це чи багато? Порівняно з США, де діють тисячі фінансових посередників, звичайно, мало; порівняно з Японією, де діють лише 26 банків, - навіть багато. Відповідь залежить від фінансового стану банків та розвитку всієї системи в цілому. Японські банки мають великі обсяги капіталів та сотні філій по всій країні.
Слід зазначити, що багато банків на початок 1995 року мали невеликі капітали. Так, з усіх діючих близько 60 банків мали капітал, що дорівнював вартості середньої київської трикімнатної квартири. В той же час існували банки з вагомим капіталом та розгалуженою мережею філій. Наприклад „Україна” (535 філій), Промінвестбанк України (400 філій), Укрсоцбанк (116 філій).
Комерційні банки - багато профільні кредитні інститути, що здійснюють фінансові операції та послуги, пов'язані за обслуговуванням клієнтів у всіх секторах економіки.
Основними функціями комерційних банків, що визначають їхню суть та роль у банківській системі, є: приймання депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; розрахунково-касове обслуговування клієнтів; процес створення депозитних грошей.
Особливість комерційних банків полягає в тому, що вони можуть у процесі кредитно-розрахункових операцій створити додаткові платіжні засоби, збільшуючи залишки на поточних рахунках клієнтів. При цьому вони не можуть самостійно здійснювати емісію готівки.
Свої функції комерційні банки реалізують шляхом виконання певного набору операцій (брокерські послуги, надання кредитів, депозитні операції, позичкові гарантійні операції, лізингові операції, консультації, страхові послуги, розрахунково-платіжні операції, управляння потоками готівки, валютні операції, інвестиційні операції, трастові послуги та інші послуги).
Є два основні види комерційних банків - це універсальні та спеціалізовані банки.
Якщо банки виконують широкий спектр операцій та послуг, охоплюють багато сегментів фінансового ринку та галузей економіки, то такі банки називають універсальними. Якщо банки займаються вузьким колом операцій чи функціонують у вузькому секторі фінансового ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки, то такі банки називають спеціалізованими. До спеціалізованих комерційних банків належать:
1) іпотечний банк - спеціалізований комерційний банк, який у своїй діяльності в основному спирається на довгостроковому іпотечному кредитуванні та фінансуванні операцій з нерухомістю;
2) інноваційний банк - спеціалізований банк, який здійснює фінансування і кредитування інноваційної діяльності за циклом „наука - техніка - виробництво” з метою підтримки НТП;
3) інвестиційні банки - кредитні установи, які займаються операціями з цінними паперами на первинному ринку для фінансування інвестицій;
4) ощадні банки - посередник фінансового ринку, який спеціалізується на залученні грошових заощаджень і вільних грошових коштів населення;
5) кліринговий банк - банківська установа, що здійснює операції виключно з рахункового обслуговування угод, які були укладені на фінансових ринках, а також надає відповідні послуги, пов'язані з виконанням розрахунків за взаємними зобов'язаннями третіх сторін. У завершенні грошових розрахунків він надає кредити учасникам клірингу [5, c.383-388].
4. Небанківські кредитно-фінансові інститути
Небанківські кредитно-фінансові інститути - це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному, в цінні папери та кредити довгострокового характеру.
Усі небанківські фінансові інститути поділяють на дві групи:
1) договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії);
2) інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій і облігацій (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства або спілки).
Страхові компанії за формою організації поділяються на акціонерні та взаємні. Капітал акціонерної страхової компанії формується випуском акцій, які розміщують серед юридичних та фізичних осіб і які дають право на отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів.
На відміну від акціонерних, капітал взаємних страхових компаній формується за рахунок страхових платежів індивідуальних страхувальників.
Страхові компанії призначені для відшкодування можливих збитків у результаті непередбачених економічних і фінансових ризиків, настання стихійного лиха та інших страхових випадків за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб, що придбали страхові поліси.
Страхові компанії мобілізують кошти шляхом отримання страхових внесків від юридичних і фізичних осіб на підставі укладання з ними договорів відшкодування збитків або виплату певної суми за умов, коли настане страховий випадок.
Пенсійні фонди. Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплати пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.
У пенсійних фондах акумулюються на тривалі строки значні суми грошових коштів, які інвестуються переважно в цінні папери, що обертаються як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках. У структурі активів цих закладів найбільшою є частка цінних паперів приватних підприємств.
Фінансова компанія - кредитна інституція, яка виконує лише окремі банківські операції. Вони спеціалізуються на кредитуванні дрібних і середніх підприємств, наданні споживчих позик, оформленні чеків, векселів, займаються також торгівлею нерухомим майном, факторингом, страхуванням тощо.
Інвестиційні компанії - особливий вид фінансово-кредитних установ, які надають спеціалізовані посередницькі послуги в інвестиційному процесі. Зокрема, інвестиційні компанії випускають і продають власні цінні папери і реалізують їх дрібним індивідуальним інвестором. Отримані кошти інвестиційна компанія використовує для придбання акцій функціонуючих підприємств і банків, дивіденди з яких стають основною доходів акціонерів інвестиційних компаній. Інвестиційні фонди шляхом випуску та розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів мобілізують грошові кошти приватних інвесторів і навіть дрібні заощадження населення та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств власної країни за кордоном. При цьому посередницькі послуги інвестиційного фонду дозволяють інвесторам приймати ефективні інвестиційні рішення, мінімізувати ризики, обирати диверсифікований варіант вкладення коштів у цінні папери десятків різних елементів, перерозподіляючи капітали у найперспективніші підприємства і галузі, що зробити одному дрібному інвестору просто неможливо [5, c.343-347].
5. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зосереджують свою діяльность на окремих, як правило невеликих, сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій. Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів дає змогу заповнити ті ніші на ринку банківських послуг, які з тих чи інших економічних причин залишаються поза увагою банківських установ.
Ефективна діяльність спеціалізованих кредитної системи в будь-якій країні з ринковою екомікою передбачає необхідність ієрхічної побудови її інститутів на двох рівнях: перший - центральний банк країни; другий - комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові інститути. Така структура уможливлює оптимальну організацію відносин між різними ланками кредитної системи, забезпечуючи належну кординацію та регулювання їхньої діяльності з метою якнайповнішого задоволення потреб різних учасників господарського обороту у кредитно-фінансових послугах.
Щоправда, можлива й однорівнева схема організації кредитних установ. Однак така практика здебільшого є характерною або для початкових стадій розвитку кредитної системи. Становлення й розвиток повноцінних ранкових відносин наочно покказали всі вади такої оргаційної побудови.[1, ст.373]
Висновки
У процесі розгляду даної теми ми розглянули такі поняття як " кредитна система ", " кредит ", " позичковий капітал ", " кредитні відносини ", що таке банки, які вони бувають, їх функції і т. д.
На ринку позичкового капіталу розрізняють два види кредиту - це комерційний і банківський кредити.
Комерційний кредит надається функціонуючими підприємствами один одному при продажі товарів у виді відстрочки плати за покупку. Необхідність такого кредиту обґрунтована самим процесом відтворення.
Банківський кредит надається банками й іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам, населенню, державі. Іноземним клієнтам у виді грошових позичок. Між банківським і комерційним кредитом мається ряд істотних розходжень.
Кредитні відносини -- це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.
Усі інститути кредитні системи поділяються на три основні групи:
4. центральний банк
5. комерційні банки
6. спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки).
Банк -- це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні грошові кошти, надає їх у кредит, здійснює розрахунки та інші фінансові операції. Сукупність різних банків, що функціонують у країні, утворює банківську систему, яка є складовою частиною кредитної системи.
Центральний банк - це емісійно - касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політики в економіці.
В Україні повноваження центрального банку покладені на Національний банк, єдина мережа якого складається з центрального апарату
Національний банк України
здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організовує розрахунки між іншими кредитними установами; концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків; здійснює управління і планування напрямів і масштабів використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни; організовує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності.
Небанківські кредитно-фінансові інститути - це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному, в цінні папери та кредити довгострокового характеру.
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зосереджують свою діяльность на окремих, як правило невеликих, сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій.
Список використаної літератури
1. Підручник /За ред. проф. Б. С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. -510с.
2. Жуков Е.Ф. Деньги. Банки. Кредит. - М., 1999. - 256 с.
3. Зазвонова Леонида Алексеевна. Деньги и кредит: у 2 ч.: пособие для студентов. Ч. 2 / Европейский университет; ред. Л. И. Гринь. - К.: Издательство Европейского университета, 2007. - 170 с.
4. Івасів, Богдан Степанович. Гроші та кредит : Підручник / Івасів, Богдан Степанович ; Національний банк України. М-во освіти і науки України. Тернопільська академія народного господарства. - 2-е вид., змін. і допов. - Тернопіль : Карт-бланш, 2005. - 527 с.
5. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. -- К.: КНЕУ,2001.-602с.
6. Олександр Бутенко: „Становлення банківської системи в Україні. Проблеми капіталізації/ Банківська справа 2005 р. №6.
7. Чайковський Я.: „Сучасний стан та перспективи розвитку банківського кредитування ” / Банківська справа 2005 р. №2.
Подобные документы
Призначення та функції кредитної системи. Структура кредитної системи України та її еволюція. Роль Національного банку в кредитній системі України. Комерційні банки як основа кредитної діяльності. Оцінка діяльності небанківських фінансових посередників.
курсовая работа [78,8 K], добавлен 02.12.2010Поняття грошової системи та грошового обігу. Структура і функції грошово-кредитної системи. Кейнсіанська та монетаристська концепції. Ефективність функціонування Національного банку України. Правові основи створення та діяльності комерційних банків.
курсовая работа [98,3 K], добавлен 14.05.2009Комерційний банк - основна ланка кредитної системи. Характеристика кредитної системи як визначеної законодавством країни сукупності кредитно-фінансових інститутів, відносин, форм і методів кредитування. Аналіз кредитної системи ПАТ АБ "Укргазбанк".
контрольная работа [196,9 K], добавлен 06.04.2011Економічна роль комерційного кредиту. Види та функції кредиту. Аналіз стану, динаміки кредитної діяльності банків України. Дослідження показників державного боргу України. Заходи, спрямовані на стабілізацію кредитної діяльності. Подолання державного боргу
курсовая работа [968,8 K], добавлен 18.05.2014Сутність і основні функції банків, їх значення на сучасному етапі. Структура банківської системи України. Методи та інструменти впливу Центрального банку на ринкову економіку. Проблеми та шляхи удосконалення сучасної банківської системи в Україні.
курсовая работа [37,2 K], добавлен 10.11.2010Тип фінансово-кредитної установи. Склад засновників, їх участь у кореспондентських взаємовідносинах, вплив на зростання активів банку. Зміст роботи структурних економічних служб фінансово-кредитної установи. Напрями діяльності банківської установи.
отчет по практике [358,0 K], добавлен 24.10.2012Національний Банк України, його основні завдання та функції як особливого центрального органу державного управління. Загальне поняття та інструменти грошово-кредитної політики. Особливості проведення грошово-кредитної політики в перехідній економіці.
контрольная работа [108,5 K], добавлен 14.09.2013Сутність та функції банківської системи. Зміна складових зобов'язань банків України за 2009-2011 роки. Особливості побудови банківської системи України. Проблеми її розвитку та недоліки. Перспективи та напрямки розвитку банківської системи України.
курсовая работа [905,9 K], добавлен 07.11.2012Проблеми розвитку та аналіз ризиків банківської системи України при євроінтеграції: ризики лібералізації руху капіталу, від дотримання критеріїв євроінтеграції, проведення грошово-кредитної політики, інституційні ризики, пов'язані зі вступом до ЄС.
реферат [30,5 K], добавлен 17.08.2011Сутність комерційного банку. Поняття банківської діяльності та банківського законодавства. Банківська система та її елементи. Характерні риси та особливості розвитку банківської системи України.
курсовая работа [349,1 K], добавлен 04.09.2007
