Банківські операції

1. Прогнозування та управління ресурсами комерційних банків

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заклад нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій).

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

· залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

· недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку.

У порівнянні з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі, приблизно 8 - 10%, тоді як у промислових підприємствах 40 - 60%, до того ж він має інше призначення в банках, аніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це - забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує перш за все для страхування інтересів вкладників і меншою мірою - для фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і має перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків.

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях, до яких відносяться:

1. Захисна: власний капітал слугує насамперед, як уже зазначалося, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності.

2. Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для власного капіталу банку. Ця функція відчутна на перших кроках діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається діяльність (фінансується придбання комп'ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів тощо).

3. Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Джерелами формування капіталу банку можуть бути:

1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу». Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від таких факторів:

· рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим);

· специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

· характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

2. Процес банківського кредитування. Особливості механізму надання та погашення окремих видів кредиту

Банківський кредит виступає у формі позичок під заставу товару, товарних документів, векселів, акцепту тратт. Інколи банки надають великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов'язані, бланковий кредит, тобто кредит без формального забезпечення.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об'єктами кредиту.

Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків - важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів, належних кредитору.

Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків - ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон'юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать:

перевірка здатності позичальника повернути позичку;

перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);

створювання резервного фонду, тощо.

Як було сказано вище, кредитна діяльність займає провідне місце в діяльності банків, яка водночас носить як ризиковий так і прибутковий характер. Потрібно також зазначити, що банківський кредит надається для забезпечення розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності.

Так найпоширенішими є кредитні відносини між банками та підприємствами, організаціями і товариствами. Другий тип відносин - це кредитні відносини між банками і державою. Третій - між підприємствами, організаціями та товариствами. Четвертим типом є відносини між банками та населенням і останній (п'ятий) - між фізичними особами і банками (споживчій кредит).

Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють три основні форми кредиту:

товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу);

грошовий;

акцептний, авальний.

Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується українськими банками, є кредитування по системі овердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитування фізичних осіб під заклад дорогоцінних металів.

Овердрафт являє собою короткострокове кредитування укрупненої потреби клієнта в засобах при їхній недостатності для завершення поточних розрахунків. Овердрафт - це кредит банку, який надається платоспроможним позичальникам, які мають постійні надходження на розрахункові рахунки. Він виникає коли клієнт використовує зі свого рахунку суму, що перевищує залишок коштів на цьому рахунку. В залежності від надходжень, встановлюється ліміт кредитування.

Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім того в забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюється договором.

Особливістю даного виду кредиту є те, що клієнт банку може користуватися кредитом без попередження банку (в рамках встановленого ліміту) і без додаткового оформлення документів на видачу позички.

Але банк здійснює нагляд за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв'язок з позичальником на протязі всього періоду користуванням кредитом.

Якщо позичка надається в межах встановленого банком для позичальника ліміту кредитування, то така форма надання кредиту називається відкриттям кредитної лінії. Використовується позичальником по мірі потреби шляхом оплати платіжних документів на протязі визначеного періоду. Відкрита кредитна лінія дозволяє сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахунково-грошові документи, передбачені в кредитній угоді. Кредитна лінія відкривається найчастіше на один рік, але може бути відкрита і на більш короткий період.

Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам з стійким фінансовим станом. Але банк має право відмовити клієнту в наданні позички, якщо встановить погіршення фінансового становища позичальника.

Розрізняють відновлювальну і невідновлювальну кредитну лінію. В разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії - після видачі позички та її погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються. Відновлювальна передбачає надання і погашення кредиту в межах встановленого ліміту автоматично. Кредитна лінія може бути цільовою (рамочною), якщо вона відкривається банком клієнту для сплати ряду поставок товарів в рамках одного контракту.

При укладенні договорів з фізичними особами під заклад ювелірних виробів установи банку укладають з регіональними представництвами Національного банку України або суб'єктами підприємницької діяльності, яким згідно діючого законодавства надані такі повноваження, договори на здійснення оцінки ювелірних виробів та в разі їх непогашення - скупки цих цінностей по оціночній вартості.

В підтвердження оцінки банку надається довідка про проведення оцінки, де вказується номер кредитної угоди, ціль та умови надання кредиту, данні про якість, вагу та ціну, тощо.

Ювелірні вироби до погашення кредиту зберігаються в спеціальних депозитних ячейках у сховищі банку.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Якщо кредит не погашається в строк, наступного дня банк передає заставлене майно регіональному управлінню Національного банку України або вищезазначеній організації на реалізацію згідно укладеного договору.

Процедура надання кредитів складається з трьох етапів.

1. Підготовчий етап.

На підготовчому етапі кредитний працівник вивчає можливість надання кредиту.

Кредитний працівник проводить переговори з потенціальним позичальником (для юридичних осіб - з керівниками або відповідальними працівниками) для отримання інформації щодо особливостей його господарської діяльності, ринків збуту продукції або послуг, оцінює рівень компетентності та порядності керівництва позичальника, його наміри щодо використання та повернення кредиту.

Під час переговорів кредитний працівник повинен визначити ціль кредитування, узгодити з позичальником вид кредиту та умови його надання (суму, плату, термін, забезпечення), окреслити можливі шляхи повернення кредиту та виконання всіх інших умов кредитного договору.

Після переговорів для отримання більш повної картини про діяльність потенційного позичальника кредитний працівник разом з представником служби безпеки банку повинен його відвідати та перевірити відомості, отримані під час переговорів, впевнитися в наявності заставленого майна під час перевірки на місці із складанням відповідного акту, підписаного обома сторонами (якщо воно пропонується в забезпечення кредиту).

Якщо позичальник вже кредитувався у філії банку, кредитний працівник повинен ознайомитись з попередніми кредитними справами для вивчення кредитної історії, тобто своєчасності та повноти виконання позичальником його попередніх зобов'язань перед банком.

В разі доцільності продовження роботи з потенційним позичальником кредитний працівник консультує його щодо формування необхідного пакету документів для розгляду кредитного проекту та забезпечує перевірку наданих документів в разі отримання їх від позичальника.

Перелік документів, які повинен отримати від позичальника кредитний працівник:

- звернення позичальника до відділення банку за кредитом;

- заявка на одержання кредиту;

- клопотання власника господарського товариства на одержання кредиту;

- копії нотаріально завірених юридичних документів щодо створення підприємства і предмету його діяльності (свідоцтво про державну реєстрацію), щодо повноважень підприємства виступати гарантом, поручителем, отримувати кредити, виписку із установчих документів щодо повноважень керівника підприємства на підписання угод і на розпорядження майном підприємства;

- копія правовстановлювальних документів, що підтверджують право власності на майно, яке пропонується в заставу;

- витяги із статутних документів поручителів або гарантів, що підтверджують право відповідних осіб укладати договори забезпечення в межах, які відповідають сумі поруки або гарантії, якщо в забезпечення кредиту пропонується порука або гарантія;

- бізнес - план;

- техніко-економічний розрахунок окупності витрат, які кредитуються;

- план техніко-економічного обгрунтування (розрахунку) кредитної пропозиції;

- баланси за попередні роки та квартали поточного року, а також на останню звітну дату з необхідними розшифровками дебіторської і кредиторської заборгованості, звіт про фінансові результати діяльності підприємства (при можливості - копії висновків аудиторських фірм, що здійснювали перевірку діяльності позичальника);

- баланси поручителів або гарантів на останню звітну дату, інформацію щодо фінансового стану та боргів перед бюджетом, якщо в забезпечення кредиту пропонується застава або гарантія;

- дані про грошові потоки позичальника для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту;

- копії контрактів і договорів, які складають основу кредитного проекту:

підтверджують цільове використання кредиту;

свідчать про узгодження термінів надходження та розміру виручки від реалізації (послуг, продукції тощо) з термінами повернення та розміром кредиту та відсотків;

- висновок (акт) організації, що здійснила незалежну експертну оцінку щодо реальної вартості нерухомості та/або транспортних засобів, які передаються в заставу. Майно повинно бути оцінене незалежними експертами, які мають відповідні ліцензії (або використовуються дані БТІ і нотаріальних органів щодо вартості майна).

В разі відсутності цього документу експертизу майна може здійснювати банк.

Для розгляду можливості надання довгострокових кредитів додатково до переліку документів, визначених вище, кредитний працівник отримує від позичальника:

проектно-кошторисну документацію, розглянуту і затверджену в установленому порядку;

контракт на будівництво;

документи на право землекористування;

позитивне рішення екологічної експертизи;

план технічного переозброєння виробництва;

проект технічного переозброєння діючого підприємства;

інші нормативні акти, які підтверджують додержання законодавства по будівництву і відповідних рішень центральних і місцевих органів влади.

Якщо за кредитом звернулось підприємство, майно якого знаходиться у загальнодержавній або комунальній власності та щодо якого прийнято рішення про приватизацію, необхідно враховувати наступне.

З моменту прийняття такого рішення підприємство не має право отримувати кредит в сумі, що перевищує середньорічний розмір отриманих ним кредитів за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, без письмового дозволу на це відповідного державного органу приватизації.

Для розгляду можливості надання кредиту в такому випадку на додаток до документів, вказаних попередньо:

- від позичальника, майно якого знаходиться у загальнодержавній власності, необхідно отримати лист від регіонального відділення Фонду державного майна (або безпосередньо Фонду державного майна) з дозволом на одержання кредиту;

- від позичальника, майно якого знаходиться у комунальній власності, необхідно отримати лист від органу місцевої виконавчої влади (або місцевого самоврядування) з дозволом на одержання кредиту.

Надання кредитів в іноземній валюті здійснюється з врахуванням діючих законодавчих та нормативних актів з питань валютного регулювання.

2. Етап розгляду кредитного проекту та оцінки кредитоспроможності та фінансового стану позичальника

На цьому етапі працівники філії банку здійснюють всебічне вивчення суб'єкта та об'єкта кредитування та оцінку ризиків на підставі таких джерел інформації:

- офіційно наданих позичальником в банк документів;

- матеріалів щодо клієнта, отриманих із архівів банку (при наявності «кредитної історії» клієнта);

- відомостей, які можуть бути отримані від служби безпеки банку, від контрагентів потенційного позичальника, податкових адміністрацій, інших банків та інших джерел згідно «Інструкції про порядок збору, аналізу та використання оперативної економічної інформації», затвердженої Правлінням банку 10.03.99 №86 к);

- різних статистичних відомостей із загальних збірників, довідників, відомості з преси.

Кредитний працівник здійснює:

експертизу кредитного проекту;

аналіз фінансового стану клієнта;

прогнозний аналіз грошового потоку клієнта.;

підготовку схеми руху кредитних коштів.

Експертиза кредитного проекту проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.

На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто:

- визначається ціль кредитування (на нове виробництво або на існуюче, на покриття обігових або основних засобів) та строк відволікання ресурсів;

- перевіряється коректність розрахунку суми кредиту шляхом аналізу техніко-економічного обгрунтування разом з відповідними документами;

- перевіряється обгрунтованість термінів погашення кредиту (більш детальний аналіз здійснюється при прогнозному розрахунку грошових потоків клієнта);

- детально аналізуються доходи, що передбачаються від кредитної угоди, та витрати, пов'язані з кредитним проектом, відповідність рівня процентної ставки за кредитом рівню ризику, який несе банк (витрати по залученню ресурсів, формуванню страхового резерву, страхуванню ризику неповернення кредиту).

Для розгляду довгострокових проектів обов'язкове здійснення банком техніко-економічної експертизи.

Аналіз фінансового стану клієнта проводиться з метою оцінки його платоспроможності. Слід звернути увагу, що оцінка кредитного проекту здійснюється не тільки з урахуванням наявного фінансового стану замовника, а з прогнозуванням майбутніх змін, керуючись принципом «середніх» очікувань. Тобто обраховується «оптимістичний» прогноз, коли обставини складаються в найкращому варіанті, та «найгірший» прогноз і приймається середнє значення.

При наданні кредиту під поруку або гарантію необхідно здійснювати також аналіз фінансового стану поручителя або гаранта.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану потенційного позичальника є його бухгалтерські звіти.

В результаті розгляду звітів визначаються кількісні параметри, що характеризують господарчу діяльність позичальника:

- ліквідність;

- економічну та фінансову стабільність;

- прибутковість (рентабельність);

- перспективи грошових потоків.

Перші три параметри характеризуються системою фінансових коефіцієнтів - коефіцієнти ліквідності, покриття, забезпечення власними коштами, дохід на капітал та інші.

Під час проведення експертизи кредитного проекту та здійснення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування на здійснення кредитного проекту власних коштів позичальника.

Необхідно надавати перевагу кредитним проектам, на здійснення яких позичальник спрямовує не менше 30% власних коштів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних коштів позичальника у вартості кредитного проекту складає 70% на 30%.

Прогнозний аналіз грошових потоків клієнта на період кредитування до повного погашення кредиту разом з відсотками проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту. Аналіз руху грошових коштів позичальника є найбільш важливим для кредитного аналізу, оскільки надходження грошових коштів є безпосереднім джерелом погашення кредиту.

Аналіз грошових потоків клієнта має на меті оцінку кредитного ризику на підставі звітних показників. Він побудований на порівнянні надходжень і витрат за даний період.

Стійке перевищення надходжень над витратами протягом визначеного періоду дозволяє оцінювати клієнта як кредитоспроможного. В разі різких коливань такого перевищення або у випадку зворотного співвідношення - перевищення витрат над надходженнями - ризик неповернення кредиту підвищується.

Треба аналізувати рух коштів з питань прозорості розрахунків; стану платежів в реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень в національній та вільноконвертованій валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованій валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми; в яких комерційних банках мають рахунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахунків в цих банках; обсяг спрямування коштів на рахунок головного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розміру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що надає кредит; в якій мірі кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посередницькі фірми позичальника.

Під грошовими потоками підприємства необхідно розуміти надходження і платежі грошових коштів та їх еквівалентів за визначений проміжок часу. Грошові кошти включають кошти в касі підприємства та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є фінансові інвестиції в підприємство. Еквівалентами грошових коштів можна вважати також розміщення вільних грошових коштів у вигляді депозитних сертифікатів на короткий термін.

Аналіз руху грошових коштів позичальника проводиться станом на сьогодні, аналізується минулий період та прогнозується їх рух на майбутній.

Аналітичний прогноз може бути зроблений у декількох варіантах, основаних на певних гіпотезах. Наприклад, може бути передбачений як максимальний обсяг реалізації, так і мінімальний.

Рух грошових коштів необхідно вивчати у співставленні зі звітом про фінансові результати, про рух грошових коштів та з балансом. Прогноз грошових потоків надходжень і витрат порівнюється із фактичними даними за минулий період. Наприклад, при розгляді можливості надання кредиту на 6 місяців, аналізується минулий період не менше 6 місяців.

У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується кредит, всі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід врахувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.

Підготовка схеми руху кредитних коштів між позичальником та його партнерами із зазначенням банків, через які проходитимуть грошові потоки.

Мета банку в роботі з підприємствами, яким надається кредитна підтримка - забезпечити успішне виконання проекту, який кредитується, в тому числі за рахунок концентрації коштів на рахунках його партнерів. Це дозволить виключити ризик нестабільності інших банків, що задіяні в розрахунках. Для цього переважною умовою надання кредиту повинна бути наявність у позичальника основних поточних рахунків в установі банку, яка надає кредит. Вказані рахунки повинні бути задіяні для проходження через них основних грошових потоків клієнта та перерахування позичкових коштів (за товари, послуги) переважно контрагентам, які обслуговуються в установах банку, тобто відкриття поточних рахунків його партнерів по бізнесу в установах банку.

При розгляді кредитного проекту необхідно простежити грошові потоки між позичальником та його дочірніми і посередницькими структурами. З метою не допустити відволікання коштів позичальника через дочірні та посередницькі структури, працівник обслуговуючої позичальника установи банку повинен постійно контролювати грошові взаємовідносини між ними.

Кредитний працівник разом з працівниками служби безпеки банку та юридичного підрозділу (та працівниками інших підрозділів, якщо вони призначені керівником установи банку для визначення ліквідності забезпечення кредиту), повинні впевнитись у можливості реалізації забезпечення як додаткового шляху погашення кредиту та відсотків. Вартість застави повинна перевищувати суму кредиту щонайменше у 2 рази.

Визначення заставної ціни майна здійснюється банком та позичальником з врахуванням висновків незалежної експертної оцінки, зафіксованих у акті. При цьому заставна ціна може бути меншою за ціну, визначену експертизою, оскільки банк може передбачити особливість впливу ринкових факторів та витрат, пов'язаних з реалізацією.

Заставодавець має бути власником майна, що приймається під заставу, або мати право повного господарського володіння чи оперативного управління цим майном, що визначається Статутом або відповідним чином оформленим дорученням.

Предмет застави не повинен бути переданий у заставу по інших зобов'язаннях позичальника, або бути предметом інших зобов'язань, в т.ч. договору оренди чи лізінгу. Щодо рухомого майна, цю обставину необхідно перевірити за допомогою Державного реєстру застав рухомого майна, а щодо нерухомого - за відомостями державних нотаріальних контор. Одночасно, в договорі застави з банком повинно бути обов'язково передбачено, що наступні застави майна, яке передано у заставу банку, не допускаються.

Предмет застави, що залишається у володінні заставодавця, має бути застрахований ним на користь банку.

В разі, якщо предмет застави знаходиться у спільній (колективній) власності, необхідно отримати дозвіл співвласника майна (наприклад, по майну господарських товариств, майну, яке є спільною власністю подружжя) на передачу його у заставу. При наданні у заставу квартири потрібна нотаріально завірена згода членів сім'ї заставодавця, що проживають у цій квартирі.

З метою збереження заставленого майна необхідно:

- по нерухомості та транспортних засобах одночасно з нотаріальним посвідченням відповідних договорів застави вимагати накладення заборони на відчуження нерухомого майна;

- по рухомому майну - проводити його реєстрацію в Державному реєстрі застав рухомого майна.

При прийнятті в заставу майнових прав по депозитному договору необхідно враховувати наступне.

Майнові права по депозитному договору в заставу може передавати як позичальник (якщо він є вкладником по депозитному договору), так і третя особа (майновий поручитель), яка є вкладником по депозитному договору.

При прийнятті в заставу векселів необхідно здійснити аналіз платоспроможності всіх зобов'язаних за векселями осіб, провести економічну та юридичну експертизу векселів та перевірити їх на відсутність дефектів.

При прийнятті в заставу акцій відкритих акціонерних товариств їх оцінка здійснюється відповідним підрозділом установи банку по роботі з цінними паперами за «Методичними рекомендаціями щодо використання акцій відкритих акціонерних товариств як предмету застави при наданні кредитів» та оформлюється відповідним висновком.

Одночасно з розглядом кредитним працівником можливості надання кредиту та для забезпечення відповідності всіх правовідносин банку, які виникають у процесі кредитування, вимогам законодавства, співробітники юридичної служби банку проводять перевірку установчих документів позичальника, перевіряють наявність повноважень представників позичальника на підписання договорів, наявність державної реєстрації та документів, що підтверджують право власності на заставне майно, наявність проекту договору застави та надають письмовий висновок.

Одночасно з розглядом кредитним та юридичним працівником можливостей надання кредиту працівники служби банківської безпеки проводять перевірку відсутності фактів порушень норм цивільного, кримінального та адміністративного законодавства підприємством та його керівниками, попереджають позичальника про кримінальну відповідальність за надання банку відомостей та документів, що заздалегідь не відповідають дійсності та надають письмовий висновок.

Після здійснення попередньо вказаних заходів кредитним працівником готується висновок у довільній формі щодо можливості (неможливості) кредитування потенційного позичальника (надання банківської гарантії), в якому відображається:

основні відомості про позичальника;

умови кредитування (суму кредиту, ціль, процентна ставка, терміни користування кредитом, нарахування та сплати відсотків);

висновок щодо платоспроможності та кредитоспроможності позичальника;

клас позичальника. Якщо позичальник віднесений до класу «Г» та «Д», навести розрахунок очікуваних доходів банку від кредитування позичальника у порівнянні з розміром витрат на формування резерву на можливі втрати за кредитними операціями.

висновок щодо ліквідності та достатності забезпечення кредиту;

умови страхування;

пропозиції кредитному комітету.

На розгляд кредитного комітету філії банку разом із висновками кредитного працівника, співробітниками юридичної служби та служби безпеки надається заявка на отримання кредиту (надання банківської гарантії) та пакет документів, отриманих від позичальника та схему руху кредитних коштів.

Кредитний комітет філії банку розглядає заявку кредиту та виносить рішення щодо доцільності кредитування, яке оформляється відповідним протоколом, підписаним всіма членами комітету.

Протоколи засідань кредитного комітету зберігаються в окремій справі у металевій шафі у визначеному керівником філії місці.

При прийнятті позитивного рішення про надання кредиту (відкриття кредитної лінії) на наступному етапі здійснюється оформлення кредитної документації працівниками філії банку: укладання кредитного договору та договору забезпечення виконання обов'язків позичальника за кредитним договором (договору застави, поруки, гарантії, страхування).

Кредитний договір укладається в простій письмовій формі. На вимогу однієї з сторін, кредитний договір може бути нотаріально посвідченим.

Кредитний договір повинен укладатися від імені юридичної особи, а не від імені філії банку. Від банку кредитний договір підписує особа, яка уповноважена на це відповідною довіреністю банку. Неприпустимим є вживання в преамбулі договору назви банку чи позичальника, яка не передбачена їх установчими документами. При укладенні договору банк перевіряє документи, що підтверджують посадовий стан особи, яка підписала кредитний договір, та право цієї особи від імені позичальника підписувати договори. Після укладення договору належним чином завірені копії цих документів залишаються у банку.

В тексті кредитного договору необхідно вказати:

- назва та номер договору;

- дату та місце укладення договору;

- офіційне найменування сторін, які укладають кредитний договір;

- посилання на документи, що підтверджують повноваження осіб, які підписують договір;

- предмет договору;

- суму кредиту (ліміт кредитної лінії);

- строк користування кредитом;

- розмір процентної ставки;

- дата (число, місяць, рік) повернення кредиту;

- дати нарахування та сплати відсотків;

- права та обов'язки сторін;

- посилання на договір забезпечення виконання обов'язків по кредитному договору;

- відповідальність сторін;

- штрафні санкції;

- порядок розгляду спорів;

- термін дії договору,

- юридичні адреси та банківські реквізити сторін;

- підписи уповноважених представників сторін, які укладають договір.

Рішення щодо внесення будь-яких змін до умов кредитування (пролонгації кредиту, зміни плати за користування кредитом тощо) оформляється шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.

Для укладення додаткової угоди необхідно направити позичальнику письмову пропозицію щодо зміни умов кредитного договору або отримати таку пропозицію від позичальника. Позичальник розглядає пропозицію і дає відповідь у зумовлений пропозицією ініціатора строк. Зміни і доповнення умов кредитного договору оформлюються у тому ж порядку, в якому оформлений сам договір, тобто письмово - додатковою угодою сторін.

Додаткова угода до кредитного договору може укладатися в період його дії.

З метою безпомилкового укладення додаткової до кредитного договору необхідно точно вказати реквізити кредитного договору, умови якого змінюються (номер договору, назва договору, дата укладання, сторони договору, сума договору).

Погашення кредиту може здійснюватися різними способами: одноразовим внеском по закінченню строку позики, рівномірними внесками протягом періоду дії кредитної угоди, шляхом направлення на погашення кредиту виручки від реалізації продукції. В випадку погашення кредиту рівномірними внесками розробляється графік погашення в відповідності зі строками оборотності того капіталу, на формування якого видається позика. Більшість банківських позик видається під певний вид забезпечення.

Велика увага при структуруванні позики приділяється визначенню вартості кредиту, що складається з процентної ставки, комісії за видачу і оформлення кредитів і інших елементів. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різноманітні фактори, притаманні конкретній угоді, її місцю і часу. Якщо, наприклад, клієнт користується іншими видами послуг даного банку, в результаті чого банк повинен отримати дохід, те він повинен прагнути покращити і зберегти відношення з клієнтом.

3. Професійна діяльність банків на ринку цінних паперів

Важливу роль у застосуванні позикового капіталу в державі відіграють операції з цінними паперами. Кредитно-фінансові інститути здійснюють операції на ринку цінних паперів з метою накопичення грошових коштів і нормалізації в системі грошового обігу. Більшість комерційних банків активно виступають емітентами цінних паперів і укладають угоди як через фондову біржу, так і на позабіржовому РЦП (торгівля облігаціями, продаж акцій тощо).

Чинне законодавство передбачає різноманітність операцій з цінними паперами. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки мають право займатися емісійними операціями - випуском власних цінних паперів, організацією їх купівлі та продажу за дорученням клієнтів. За допомогою емісії цінних паперів державні органи прагнуть покрити бюджетний дефіцит, комерційні банки - збільшити кредитні кошти і розширити кредитування, а підприємства - залучити кошти для розширення своїх основних і оборотних фондів. Законодавством встановлено обов'язкову реєстрацію випуску акцій і облігацій підприємств та комерційних банків.

У банківській практиці поширене кредитування під забезпечення цінними паперами. Цінні папери на пред'явника, виступаючи об'єктом цивільного права, можуть бути предметом твердої або регулярної застави. Як застава приймаються і державні цінні папери, і папери комерційних структур. При цьому важливою умовою є висока ліквідність цінних паперів, а позикові кошти не повинні використовуватися для купівлі нових цінних паперів - це стримує біржову спекуляцію позичальників та зменшує ризик банкрутства клієнтів.

Серед банківських послуг мають місце операції виконання по цінних паперах та їх забезпечення. Клієнти можуть доручати обслуговуючим банкам отримання платежів або іншого виконання по цінних паперах. Таке доручення оформлюють здійсненням передавального надпису (індосаменту), який підтверджує перехід права по вказаних документах до іншої особи. При виконанні доручення індосамент знищують.

Комерційні банки здійснюють з векселями різноманітні угоди: емісію, купівлю-продаж, заставу й облік векселів. Облік векселів є операцією купівлі-продажу векселя банку до настання строку платежу по ньому з переходом до банку прав векселедержателя.

До обліку в банках приймаються високоліквідні векселі, тому перевага надається товарним векселям, в основу яких покладено товарні угоди. Поширеними операціями комерційних банків є виконання агентських функцій і обслуговування обігу цінних паперів. Сюди належать операції проведення реєстрів власників іменних цінних паперів і реєстрації угод переведення права власності на такі цінні папери; сприяння виконанню по цінних паперах (виплата дивідендів і відсотків), погашення цінних паперів, реєстрація угод з метою оподаткування і виконання доручень інвестиційних фондів щодо їх цінних паперів у рамках депозитарного договору,

Відносини між інвестиційним фондом і банком-депозитарієм оформляються депозитарним договором. Банк-депозитарій здійснює угоди з цінними паперами фонду від його імені і за його дорученням, відкриває фонду поточний рахунок, рахунок в іноземній валюті та інші рахунки і здійснює по них розрахункові, касові та інші банківські операції; приймає на зберігання і забезпечує зберігання майна фонду; веде облік цінних паперів, виплачує дивіденди акціонерам фонду, винагороду керуючому, підтверджує письмове отримання повідомлення про збори акціонерів, а також надає відомості про документи, що стосуються цінних паперів, належних фонду, одержує дивіденди тощо.

Комерційні банки можуть купувати і продавати цінні папери від свого імені і за свій рахунок як через фондову біржу, так і на позабіржовому ринку цінних паперів, а також на основі доручення клієнта про купівлю-продаж цінних паперів. При цьому банк виступає повіреним або комісіонером свого клієнта. За своєю природою зазначені угоди є договором купівлі-продажу, звичайно, укладеним відкладальною умовою.

Комерційні банки займаються зберіганням цінних паперів, для чого пропонують клієнтам в оренду сейфи. За дорученням свого клієнта комерційні банки можуть здійснювати управління портфелем його цінних паперів. За договором про управління цінними паперами клієнта комерційний банк надає йому такі види послуг. Банк зобов'язується зберігати цінні папери свого клієнта, забезпечувати їх облік, провадити інкасацію відсотків і дивідендів, а також сум по погашених цінних паперах, обмін акцій та облігацій на інші цінні папери, інформувати клієнта про чергові збори акціонерів, випускати нові акції, у яких клієнт має переважне право на купівлю. Управління портфелем цінних паперів є складними правовідносинами, які містять ознаки кількох цивільно-правових договорів (комісії, зберігання і доручення), а також здійснення бухгалтерського обліку і звітності по цінних паперах, аналітичне і правове обслуговування.

Найбільш перспективним видом банківських операцій є довірче управління коштами та цінними паперами (п. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Під довірчими операціями прийнято розуміти операції банків або інших фінансових інститутів з управління цінними паперами та іншим майном (зокрема, збереженням та розміщенням цінних паперів) і виконання інших послуг за дорученням в інтересах клієнта на правах його довіреної особи. При здійсненні зазначених операцій виникають відносини за довіреністю, за яких одна сторона (довірена особа) на основі укладеного між зацікавленими сторонами договору набуває відповідних прав і виступає розпорядником певного майна на користь бенефіціара, яким може бути сам довіритель майна або третя особа. По таких операціях банки одержують комісійну винагороду, яка диференційована залежно від виду здійснюваних послуг.

Здійснюючи інвестиційну діяльність, тобто вкладаючи кошти в цінні папери, банки мають на меті насамперед отримання прибутку. На прибутковість інвестиційної діяльності банків впливають різні фактори: стан економіки, структура кредитно-фінансової системи, ступінь розвитку ринку цінних паперів, стан розробки законодавчо-нормативної бази, організація випуску й обігу цінних паперів, професіоналізм учасників фондового ринку, структура портфеля цінних паперів та їх диверсифікація.

4. Ведення валютних операцій комерційних банків

Основні умови та принципи проведення валютних операцій юридичними і фізичними особами в Україні регламентує Декрет Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання та валютний контроль». Відповідно до нього суб'єкти валютних операцій розподіляються на дві категорії: резидентів і нерезидентів.

Операції з іноземною валютою опосередковують уповноважені комерційні банки. Ці операції є об'єктами валютного регулювання.

До валютних цінностей відносять: іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті, дорогоцінні метали (золото, срібло, платина), природне дорогоцінне каміння.

Комерційні банки, котрі отримали ліцензію НБУ, можуть здійснювати такі операції з валютними цінностями:

- ведення валютних рахунків клієнтів;

- неторговельні операції.

- встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:

- прямі кореспондентські відносини.;

- через кореспондентські розрахунки уповноваженого банку;

- операції за міжнародними торговельними розрахунками;

- операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку;

- операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку;

- операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на міжнародних ринках;

- валютні операції на міжнародних грошових ринках;

- операції з монетарними металами на внутрішньому ринку;

- операції з монетарними металами на міжнародному ринку.

Види операцій із валютними цінностями

Поточні валютні операції:

- розрахунки за товари, роботи і послуги, за експорт й імпорт;

- перекази, погашення короткострокових кредитів тощо.

Операції, пов'язані з рухом капіталу:

- прямі інвестиції, тобто вклади в статутний капітал підприємств;

- портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

- довгострокове кредитування тощо.

Ліцензування валютних операцій здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» та «Порядку надання ліцензій» НБУ на право здійснення комерційними банками операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою №243 правління НБУ від 27.09.1995 р. Відповідно до цього Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій:

- генеральна - надається комерційним банкам;

- індивідуальна - резидентам України на відкриття рахунків в іноземних банках та для одержання кредитів в іноземній валюті від зарубіжних кредиторів.

Ліцензію НБУ на право здійснення операцій із валютними цінностями можуть отримувати банки, які є юридичними особами, існують і здійснюють свої операції на території України не менше одного року; мають розмір статутного фонду та власних коштів у межах норм, які встановлює НБУ. Ці банки повинні забезпечити відповідність своїх установ технічним вимогам (наявність комп'ютерної техніки, обладнання спеціального операційного залу, додержання належної охорони та ін.), які необхідні для:

- здійснення валютних операцій;

- обслуговування валютних рахунків клієнтів;

- встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;

- проведення кредитних операцій на міжнародних грошових ринках.

Крім цього, банки повинні мати у своєму штаті фахівців, які відповідають певним кваліфікаційним вимогам (вища освіта, досвід практичної роботи, знання іноземної мови).

При дотриманні банками усіх вимог у регіональне управління НБУ для отримання ліцензії подаються такі документи:

- заява;

- копія нотаріально завіреного статуту;

- перелік операцій із валютними цінностями;

- опис структури та підрозділів із переліком технічних засобів;

- довідка про керівників банку, які здійснюють нагляд за валютними операціями, та безпосередніх виконавців і копії їх дипломів;

- баланс та річний звіт установи банку;

- письмове підтвердження трьох іноземних банків про згоду та встановлення кореспондентських відносин.

Регіональне управління НБУ перевіряє комплектність документів та відповідність їх вимогам НБУ і в разі наявності дає рекомендацію на відповідний банк. Цю рекомендацію та повний пакет документів передають департаменту валютного регулювання НБУ в Управління валютного контролю та ліцензування. Документи передають на розгляд відповідної комісії, котра дає позитивну оцінку та визначає перелік операцій із валютними цінностями, які банк може здійснювати після одержання ліцензії. Ліцензія оформляється українською та англійською мовами та після затвердження її на засіданні Правління НБУ передається в канцелярію НБУ для реєстрації і передачі банку-заявнику (уповноваженому банкові).

Індивідуальні ліцензії НБУ надає:

- резидентам України на відкриття рахунків в іноземних банках, які чинні протягом одного року з дня підписання, але можуть бути продовжені шляхом перереєстрації;

- резидентам України на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів;

- банкам-резидентам для одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів - свідоцтва про реєстрацію.

Відповідно до інструкції №3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затвердженої постановою НБУ від 04.02.1998 р. №36, банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

1. Поточні - відкриваються підприємствам для проведення розрахунків у межах законодавства в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій.

Поточними, торгівельними операціями в іноземній валюті є такі:

- між юридичними особами-резидентами на території України, при наявності індивідуальної ліцензії НБУ;

- між юридичними особами-нерезидентами та резидентами через резидентів-посередників відповідно до договорів;