Аналіз діяльності комерційного банку

Приймаючи до уваги мету і характер проведення, розрізняють аналіз:

Попередній;

Оперативний;

Підсумковий (заключний). Цей вид аналізу застосовується для визначення ефективності діяльності банку за звітний період, оцінки його фінансового стану, а також виявлення резервів підвищення прибутковості;

Перспективний - для прогнозування основних фінансових показників і результатів фінансової діяльності.

В залежності від об'єкта дослідження аналіз діяльності банка поділяється:

«Управління активами та пасивами - одна з основних складових банківського менеджменту, яка безпосередньо впливає на ефективність роботи фінансової установи та її здатність виживати у конкурентному середовищі.» [ 6, с.14 ].

Управління активами та пасивами - основний процес, у межах якого банки планують і реалізують свої прибутки та контролюють притаманні їхній діяльності ризики.

Під управлінням активами і пасивами розумітимемо «скоординоване управління всім балансом, а не окремими його частинами» [ 7, с. 396 ].

4.1 Пасиви банку

При розрахунках суми капіталу розмір допоміжного капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Поряд з цим, розмір капіталу корегується на суму основних засобів що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

За економічним змістом зобов'язання розподіляються:

кредити отримані від ЦБ;

кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);

кошти клієнтів;

кошти бюджету, позабюджетних фондів;

боргові цінні папери, емітовані банком; та інші зобов'язання.

Наявність залишків на коррахунках і на депозитах, як правило, свідчить про довіру до банку з боку інших банків. Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування державного бюджету.

За терміном залучення пасиви розділяють на групи (рис. 1.2.)

Джерелами фінансових ресурсів є власні, залученні та позичені кошти, структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного банку.

Загальний аналіз пасивів комерційного банку ґрунтується на застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного аналізу.

Горизонтальний та вертикальний аналіз, при загальному вивченні зобов'язань і капіталу, зазвичай, здійснюються одночасно.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку капіталу і зобов'язань в цілому і по окремих видах. Розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда).

Вертикальний (або структурний) аналіз грунтується на структурному дослідженні окремих показників пасивів. Визначається питома вага окремих структурних складових капіталу і зобов'язань. Відображає структуру джерел фінансових ресурсів.

4.1.2 Теоретичний і методологічний аспекти аналізу власного капіталу

«Банківський капітал - це кошти і виражена у грошовій формі частка майна, що перебувають в розпорядженні банків та використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів та надання послуг з метою одержання прибутку.» [ 13, с.123 ].

Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом утворення:

залучений капітал - це грошові кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції пов'язані із залученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а таке залучення - депозитним;

запозичення коштів на міжбанківському ринку, у ЦБ, або шляхом продажу власних боргових зобов'язань на грошовому ринку називається позиковим. Спільним для залученого та позикового банківського капіталу є те, що це чужі для КБ кошти, його зобов'язання перед вкладниками та кредиторами;

власний капітал представляє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Сутність функцій власного капіталу полягає в тому, що він слугує, насамперед, для захисту інтересів вкладників, гарантування вкладів (чим вищий в країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку), і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність КБ в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті не допустити надмірну мінімізацію комерційними банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства КБ та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Зрозуміти сутність власного банківського капіталу дозволяє класифікація його за різними ознаками (рис. 1.3).

Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку його власний капітал поділяється на :

Акціонерний - формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вище ніж номінальна вартість, засновники (акціонери) комерційного банку одержують емісійний доход, який є складовою частиною власного капіталу.

Пайовий - формується початково за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу.

Власний капітал в матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо.

Власний капітал у грошовій формі найбільш розповсюджений, універсальна і ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми.

Власний капітал у формі фінансових активів формується у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо.

Залежно від форм власності розрізняються такі види власного капіталу комерційного банку: приватний, заснований на власності фізичних осіб; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить державі.

Рис. 1.3. Класифікація видів власного капіталу комерційного банку.

Виходячи із характеру використання в банківській діяльності власний капітал комерційного банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові доход, а неробочим - якщо вкладений в активи, які не тільки не приносять банкові доход, а іноді фактично є збитками комерційного банку.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується та, що споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а другий - споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу комерційного банку.

Залежно від способу розрахунку розрізняють балансовий та нормативний власний капітал. Балансовий - розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язаннями банку. Нормативний власний капітал використовується органами нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних банків та деяких інших потреб.

4.2. Аналіз активів банку

4.2.1 Мета і завдання аналізу активів банку та його інформаційне забезпечення

Фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов'язань та їх розміщення у його активах. Він проявляється у рівні ліквідності, платоспроможності і фінансовій стійкості і визначає діяльність банку у короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Фінансовий потенціал комерційного банку характеризується розміром та структурою його необоротних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як власних, так залучених та позикових). Обґрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності і ліквідності банку.

Під керуванням активами розуміють шляхи і порядок розміщення власних засобів. Стосовно комерційних банків - це розподіл на готівку, інвестиції, позички й інші активи. Очевидним рішенням проблеми розміщення коштів є «купівля» активів (надання позичок і інвестицій), що можуть принести найвищий прибуток при тому рівні ризику, на який здатно піти керівництво банку.

Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури його активних операцій і оцінку економічної діяльності і ризикованості окремих операцій. Аналізуючи напрямки використання засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших банків, а також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку.

Не зважаючи на загальні тенденції в складі і структурі активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної структури активів, яка залежить насамперед від якості активів. Якість активів визначається їхньою ліквідністю, обсягом ризикових активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, обсягом активів, що дають дохід.

Необхідно знати долю виданих позичок у всіх притягнутих банком засобах, щоб правильно оцінити кредитну політику комерційного банку. Одним із важливих етапів аналізу активних операцій є оцінка їхньої ризикованості. Необхідно оцінити методи керування активними операціями і з'ясувати, чи досить створено в банку резервів. Тому активи банку можна класифікувати з погляду ступеня ризику. Необхідний також і якісний аналіз кредитних вкладень комерційного банку, що припускає детальний розгляд кожного кредитного договору окремо, термінів, сум, об'єктів кредитування, можливих ризиків. Аналіз таких даних дозволяє робити висновки про якість кредитного портфеля.

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов'язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. За цією метою всі активи банку розділяються на групи за ступенем ліквідності, залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.

Активи виступають у вигляді:

готівки в національній або іноземній валюті в касі банку;

фінансування капітальних вкладів;

вкладення ресурсів в цінні папери;

придбання іноземної валюти;

витрати держбюджету;

кредитні операції;

дебіторська заборгованість;

основні засоби;

господарчі витрати, тощо.

«Активи - це ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди.» [ 32, с.80 ]. Це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому доход.

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у центральному банку, державні боргові зобов'язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних активів належать, окрім перерахованих високоліквідних активів, усі кредити, видані кредитною організацією в національній та в іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позичок), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню протягом найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов'язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50% гарантій і поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності і, отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних та довгостроково-ліквідних засобів стосовно зобов'язань, з урахуванням їхніх термінів, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності розраховується як відношення суми високоліквідних активів банку до суми її зобов'язань по рахунках до запитання.

Норматив поточної ліквідності являє собою відношення суми ліквідних активів кредитної організації до суми його зобов'язань по рахунках до запитання і на термін до 30 днів.

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації і зобов'язань понад рік.

Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Але найголовніше для побудови раціональної структури активів банку - витримати співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

Зважування активів за ступенем ризику провадиться шляхом множення залишку коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або їхньої частини на коефіцієнт ризику (у %), поділений на 100. Практично всі банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтримувати на рівні, який відповідає чинному законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.

Метою аналізу активів банку є, з одного боку оцінка раціональності фактичної структури активів з точки зору забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого визначення шляхів її оптимізації і узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку.

Інформаційне забезпечення аналізу активів складається з:

правової інформації, що міститься в законах, які регулюють економічну діяльність банку;

директивна інформація, що містить у постановах Кабінету Міністрів, Центральних банків, наказів Міністерства фінансів та інших міністерств і відомств;

нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках галузевих. Відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;

інформація бізнес-планів та прогнозів;

обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної інформації.

Мета аналізу активів банку конкретизується у таких завданнях:

дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів;

дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури доходних і недоходних активів;

дослідження та оцінка якості активів;

дослідження та оцінка якості «кредитного портфеля» за класифікаційними видами кредитів;

дослідження та оцінка «портфелю цінних паперів»;

дослідження та оцінка іммобілізованих активів в дебіторську заборгованість, капітальні вкладення та інше;

узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу банку є, як зазначалося раніше, його баланс, у якому відображено всю інформацію про наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк; обсяг та склад зобов'язань контрагентів перед банком та зобов'язань банку перед контрагентами.

Актив балансу розглядається як з точки зору складу та цільового використання фінансових ресурсів за об'єктами їх розміщення в активах банку, так і з точки зору витрат, що є наслідком здійснення фінансових операцій банку з метою отримання доходів. Ці напрямки досліджень дозволяють оцінити ліквідність та доходність банку.

У процесі аналізу слід заважити на те, що загальна вартість активів банку визначається за балансом як різниця між сумою залишків усіх категорій активів та сумою усіх резервів, створених під можливі збитки від кредитно-інвестиційних та інших видів діяльності банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності.

Першим джерелом на випадок вилучення депозитів і для задоволення початкових потреб клієнтів є готівка. До цієї групи активу належать - валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках в Центральному банку. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечую невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань.

4.2.2 Аналіз динаміки, складу і структури активів банку

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Загальний аналіз активів банку грунтується на застосуванні методик вертикального та горизонтального аналізу (як і при аналізі пасивів), які передбачають обчислення та подальшу оцінку наступних показників:

процент співвідношення окремих показників з агрегованим показником;

абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковими (базисними);

темпи росту або приросту показників в аналітичному періоді.

В процесі вертикального або структурного аналізу активів визначається питома вага активів за їх цільовим використанням, ступенем ліквідності, рівнем доходності, а також склад та структура кожного виду активів. Результат цього аналізу використовується в процесі оцінки якості складу активів та їх оптимізації.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає змогу вивчити динаміку активів в цілому і окремих їх видів у часі, визначити певні тенденції їх зміни або тренда.

4.2.3 Аналіз якості активів

Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і правильності відображення їх вартості у звітному банку.

Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів відносяться усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за кредитно-інвестиційною системою. До непродуктивних відносяться капіталізовані активи, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість, та збитки. Це вказує на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування та розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів і показником активності банку слугує питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах.

Характер кредитно-інвестиційної політики впливає на прибутковість та ліквідність комерційного банку. Підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційних вкладень у загальних активах свідчить про те, що комерційний банк намагається підвищити прибутковість активів, нехтуючи їх ліквідністю.

Для оцінки якості активів слід зважити на їх ризикованість, яка залежить від обсягу розміщення коштів в активах. З цією метою активи банку слід розраховувати, зважаючи на коефіцієнти їх ризиків, тобто можливість втрати частини їх вартості внаслідок тієї чи іншої активної операції. Активи банку в залежності віл ступеню ризику вкладення й їх можливого обесцінювання поділяються на 5 груп, для яких установлюються відповідні коефіцієнти ризику.

За ступенем ризику вкладень та можливості втрати частини їх вартості активи комерційного банку розподіляються на 5 груп з коефіцієнтами ризику від нуля до одиниці .

Основними показниками, які дозволяють оцінити достатність високоліквідних активів для забезпечення ліквідності комерційного банку, є коефіцієнт миттєвої ліквідності та коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності обчислюється як відношення суми коштів на коррахунках та в касі до коштів, залучених банком на поточні рахунки:

К _мл = (К _кр +К _к) / К _пр * 100%

де К _мл - коефіцієнт миттєвої ліквідності, % ;

К _кр -кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, руб. ;

К _к - кошти в касі банку, руб. ;

К _пр - кошти залучені банком на поточні рахунки, руб.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яку частину залучених на поточні рахунки коштів банк може сплатити у терміновому порядку.

Коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів банку характеризує питому вагу високоліквідних активів банку в робочих активах:

К _ВА = ВА / РА * 100%

де К_ВА - коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів банку, %;

ВА - сума високоліквідних активів, руб.;

РА - сума робочих активів банку, руб.

Робочі активи включають кошти на коррахунках, в касі, вкладені в майно, розміщенні в інших банках, цінних паперах, надані кредити та інші активи, що дають доход банку.

При оцінці цих коефіцієнтів необхідно пам'ятати, що надто високі значення їх негативно впливають на доходність банку, а занадто низькі свідчать про погіршення надійності банку.

5. Аналіз ліквідності комерційного банку

5.1 Значення, мета, завдання і інформаційні джерела аналізу ліквідності банку

Успіх роботи комерційного банку гарантують три взаємозалежних фактори:

Висока доходність (прибутковість) банківської справи, що створює можливість виплати дивідендів акціонерам банка, збільшення його капіталу, створення необхідних страхових резервів, фонд розвитку т.і.

Ліквідність, тобто можливість швидкого перетворення його активів в платіжні засоби для своєчасного повернення своїх боргових обов'язків.

Платоспроможність , тобто здатність в необхідні строки і в повному обсязі відповідати по своїм зобов'язанням перед кредиторами.

«Ліквідність комерційного банку характеризує його здатність перетворити фінансові чи матеріальні активи у грошові кошти з метою вчасного виконання зобов'язань перед вкладниками.» [ 15, с.49 ].

Банківська ліквідність залежить від структури та стабільності депозитної бази банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового стану позичальників, репутації банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна політика, стан грошового обігу, можливість запозичення коштів в ЦБ, регулятивні обмеження в країні тощо.

Ліквідність комерційного банку - це здатність банку вчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу активів чи мобілізації ресурсів з інших джерел. Однією з центральних завдань управління комерційним банком є підтримка оптимального співвідношення між ліквідністю банку і його прибутковістю, прибутковістю його операцій. Вимоги підтримки ліквідності вступають у протиріччя з задачею максимізації доходу на одиницю активів; тому так важливо оптимальне сполучення надійності дій разом із забезпеченням прибутковості від операцій.

З обліком цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнята розуміти як «запас» чи як «потік». При цьому ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів.

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку здатності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності чи запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.