Оцінка кредитоспроможності позичальника банку

ЗМІСТ

Вступ

1 Теоретичні основи оцінки кредитоспроможності позичальника

2 Сучасні методики оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників вітчизняними банками та зарубіжний досвід

3 Основні джерела інформації для визначення кредитоспроможності позичальника банку

Висновки

Перелік використаної літератури

ВСТУП

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств.

В другій половині 2008 року кризові явища в економіці суттєво підірвали фінансово-економічну стійкість більшості вітчизняних комерційних банків. Саме тому найбільш розповсюджений вид активних операцій - кредитування - було майже припинено. Одним із основних факторів, які вплинули на поглиблення такої скрутної ситуації був непрофесійний підхід до аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника банку.

Головна мета аналізу кредитоспроможності позичальника - це:

- визначення ризику, який банк може взяти на себе;

- визначення обсягів капіталу, що перебувають під ризиком.

Законодавчо-правове забезпечення банківської діяльності відіграє важливу роль у процесі її державного контролю й регулювання. Саме наявність належного правового поля є важним і необхідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків.

Чимале значення має сумлінний підхід кредитного експерту банку до збору інформації з перевірених джерел для більш чіткого і якісного визначення класу потенційного позичальника та можливості складання кредитної угоди з ним. Виходячи з вищенаведеного тема цієї роботи є актуальною. Ціль роботи покладається в вивченні теоретичних питань щодо оцінки кредитоспроможності позичальника та основних джерел для її визначення. Об'єктом дослідження є комерційні банки і їх позичальники. Предметом дослідження є визначення класу позичальника банку, оцінка його фінансового стану, інформаційне поле, у якому повинен працювати кредитний експерт банку.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників. Її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від цього залежить рішення про надання позики та про її можливий обсяг.

Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля, через що банк буде змушений збільшувати витрати на додаткове резервування. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому - до його банкрутства.

Кредитоспроможність клієнта у світовій банківській практиці є одним із основних об'єктів оцінки при визначенні доцільності та форм кредитних відносин. Здатність повернути борг пов'язується з моральними якостями клієнта, видом його діяльності, величиною частки капіталу, вкладеного в нерухоме майно, можливістю заробити кошти для погашення позики та інших зобов'язань в процесі виробництва та обігу.

Ще наприкінці XIX ст. Н.Х. Бунге в роботі «Теорія кредиту» наводить вислів французького банкіра Ло: «Довіряючи, ми звертаємо увагу на їх (позичальників) чесність - вона переконує нас в тому що ми не будемо обдурені, на їх майстерність - вона дає нам надію, що вони не помиляються в розрахунках, на рід занять - цим визначається надія на відсоток, який ми очікуємо». Тобто Н.Х. Бунге пов'язував кредитоспроможність з якомога більшою «нерухомістю» капіталу і вважав гарантією повернення боргу вкладення коштів у нерухомість. Сучасні вимоги банків-позичальників щодо кредитоспроможності, в першу чергу, пов'язані із наявністю у позичальника здатності заробити кошти для погашення позики в ході їх нормального кругообігу.

Таким чином, кредитоспроможність позичальника, в першу чергу ґрунтується на моральних якостях клієнта і його здатності відтворити авансовані кошти для погашення боргу.

Відповідно до чинного положення НБУ «Про кредитування», затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. №246 (із змінами та доповненнями), під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Говорити про кредитоспроможність як про здатність залучати капітал або як про передумови для отримання кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з погляду банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника створювати кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов'язаннями.

Як відомо, свої зобов'язання суб'єкт господарювання - юридична особа може погашати різними видами активів - грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов'язання характеризується його платоспроможністю.

Виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності і чи потрібно вживати термін «кредитоспроможність», якщо є поняття «платоспроможність»?

Платоспроможність суб'єкта підприємництва - це його можливості й здатність своєчасно погасити всі види зобов'язань і заборгованості, тоді як кредитоспроможність характеризується лише можливістю підприємства погасити кредитну заборгованість, причому виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає позику, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним.

Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на якусь дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу. Оцінюється вона на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати по дарчо-фінансової діяльності позичальника і аналізу грошового потоку. Іноді до кредитоспроможності відносять правоздатність позичальника. Це мотивується тим, що кредитор може реалізувати свої права власника на позикову вартість тільки у тому випадку, коли кредитна угода укладена з реально існуючою юридичною особою. Основними завданнями визначення кредитоспроможності позичальника є вивчення фінансового стану підприємства, попередження втрати комерційних ресурсів внаслідок неефективної діяльності позичальника; стимулювання підприємства внаслідок підвищення ефективності його діяльності й кредитування. Тобто, рівень кредитоспроможності потенційного клієнта вказує на ступінь індивідуального (окремого) ризику банку, пов'язаного з наданням певної суми кредиту конкретному позичальнику.

Банк визначає кредитоспроможність позичальника, застосовуючи комплексну якісну оцінку. Її здійснюють в ході аналізу всіх елементів кредитоспроможності.

Мета аналізу - отримання інформації для прийняття рішення про можливості й умови надання позики. Глибина аналізу залежить від наявності або відсутності в минулому кредитних відносин банку з конкретним позичальником, від результатів його господарчо-фінансової діяльності, обсягу та строків надання позичок. В умовах ринкової економіки кредитоспроможність клієнта-позичальника є базовою характеристикою, яка визначає можливість встановлення кредитних відносин між банком та контрагентом.

2 СУЧАСНІ МЕТОДИКИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОТЕНЦІЙНИХ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ ВІТЧИЗНЯНИМИ БАНКАМИ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Українські банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальника, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінки банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника.

Згідно класифікації, запропонованої професором І.В. Вишняковим, підходи до оцінки кредитоспроможності позичальника можна поділити на класифікаційні моделі та моделі на основі комплексного аналізу. З класифікаційних моделей виділяють прогнозні, які дозволяють диференціювати позичальників в залежності від вірогідності банкрутства, та рейтингові, які групують позичальників в залежності від їх категорії, що встановлюється за допомогою групи розрахункових фінансових коефіцієнтів і їх рівнів значущості.

Рейтингова оцінка дозволяє прогнозувати своєчасність здійснення майбутніх платежів, ліквідність та реальність оборотних активів, оцінити загальний фінансовий стан фірми і її стійкість, а також дає можливість визначення меж зниження об'єму прибутку, в яких здійснюється погашення частини фіксованих платежів. Перевагами рейтингових моделей є простота, можливість розрахунку оптимальних значень, здатність ранжування організацій за результатами, комплексний підхід до оцінки кредитоспроможності (використовуються показники, які відображають різні сторони діяльності позичальника).

Проте рейтингові оцінки забезпечують прозорість та ефективність управлінського процесу. В Україні достатньо розповсюдженою публічною інформацією є рейтинги облігацій, а рейтинги кредитоспроможності підприємств як суб'єктів підприємницької діяльності, спроможних отримати і погасити позики різних видів представлені досить обмежено.

Прогнозні моделі, які утримуються за допомогою статистичних методів, використовуються для оцінки якості потенційних позичальників. При множинному дискримінантному аналізі (МДА) використовується дискримінантна функція (Z), яка враховує кількаразовий параметри (коефіцієнти регресії) і фактори, які характеризують фінансовий стан позичальника (у тому числі і фінансові коефіцієнти).

Методика НБУ, запропонована банкам для розрахунку кредитоспроможності позичальника, носить рейтинговий характер і має комплексний підхід. Механізм оцінки у сучасних умовах складається з двох основних етапів:

- аналіз фінансового стану потенційного позичальника;

- аналіз якісних показників діяльності підприємства.

До якісних характеристик позичальника зокрема належать:

- загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);

- соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

- вік клієнта;

- кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків/комісій за ними).

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи зокрема належать:

- сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє;

- накопичення на рахунках в банку;

- коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою (зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань позичальника, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом та відсотками/комісіями за ним);

- забезпечення кредиту (застава рухомого й нерухомого майна, наявність його страхування, передавання права власності на об'єкт кредитування (житло, автотранспорт тощо)) та його ліквідність.

Класифікація позичальників - фізичних осіб за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас «А» - сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним; обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні або позичальник має високу особисту кредитоспроможність і заслуговує на безперечну довіру; немає жодних свідчень про можливість затримки з поверненням кредиту і відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди.

Клас «Б» - основні характеристики аналогічні або близькі до класу «А», однак імовірність їх підтримування на такому самому рівні є низькою або наявна тенденція (або інформація) щодо можливості їх зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним.

Клас «В» - сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення кредиту і відсотків/комісій за ним.

Клас «Г» - фінансовий стан позичальника нестабільний. Наявна тенденція і періодично виникають проблеми із своєчасною сплатою боргу за кредитами та відсотками/комісіями за ним. Є проблеми щодо забезпечення за кредитом (низький рівень його ліквідності тощо).

Клас «Д» - фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи не забезпечують сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним. Кредит не забезпечений ліквідною заставою. Практично немає змоги сплатити борг за кредитом та відсотки/комісії за ним, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту.

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і обов'язковим етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями.

Для визначення загальної оцінки (класифікації) підприємства аналіз його фінансового стану, діяльності та управління здійснюється по показникам кожному з яких встановлюється оцінка, яка потім визначається в балах. Відповідно до проведеної оцінки та зроблених розрахунків встановлюється класифікація позичальника, яка наведена в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Визначення класу підприємства-позичальника

Значення показника	Клас позичальника
4,1-5	А
3,1-4	Б
2,1-3	В
1,1-2	Г
0-1	Д

За кордоном оцінка надійності здійснюється, як правило, за допомогою декількох ключових позицій.

У США застосовується правило п'яти або шести «С» (ключові слова починаються на «С»):

Character - особа позичальника, його репутація в діловому світі, відповідальність, і готовність виконати узяті зобов'язання;

Cарасity - здатність погасити узяту позику за рахунок поточних грошових надходжень або від продажу активів;

Cарital - величина і структура акціонерного капіталу підприємства;

Cоllаtеrаl - види і вартість активів, пропонованих як застава при отриманні кредиту;

Conditions - стан економічної кон'юнктури і інші зовнішні чинники, здатні зробити вплив на положення позичальника(наприклад, зміна податкового законодавства і т.п.) ;

Control.

Проте ця методика не позбавлена недоліків. Названі показники, за деяким винятком, не можуть бути виражені безпосередньо в цифрових величинах. Отже, і тут виникають проблеми надійності аргументування на користь того або іншого висновку. Багато показників розраховуються виходячи з даних про залишки, а не обороти.

Також поширені системи «CAMPARI» та «PARSER», які часто використовуються банками Великобританії для оцінки факторів, що впливають на кредитоспроможність.

Так система «CAMPARI» представляє собою скорочення перших літер таких факторів:

Character - репутація позичальника;

Ability - оцінка бізнесу позичальника;

Means - аналіз необхідності звернення за позикою;

Purpose - мета кредиту;

Amount - обґрунтування суми кредиту;

Repayment - можливість погашення;

Insurance - спосіб страхування кредитного ризику.

Ця методика полягає у почерговому виділенні з кредитної заяви та фінансових інструментів, що додаються, найбільш суттєвих факторів, які визначають діяльність клієнта; у їх оцінці та уточненні після особистої зустрічі з клієнтом.

Визначними факторами у методиці «PARSER» є:

Person - інформація про персону потенційного позичальника, його репутацію;

Amount - обґрунтування суми кредиту;

Repayment - можливість погашення;

Security - оцінка забезпечення;

Expediеncy - доцільність кредиту;

Remuneration - винагорода банку (відсоткова ставка) за ризик надання кредиту.

Існують і деякі інші методи оцінки кредитоспроможності, які по своїй специфіці небагато відрізняються від поданих.

Так, фінансове положення підприємства-позичальника в економічному житті Німеччини визначають по рівню рентабельності і частці забезпеченості власними засобами. Відповідно до цього виділяють три основні групи підприємств з різним ступенем ризику:

1) бездоганний фінансовий стан, тобто солідну базу власних засобів і високу норму рентабельності;

2) задовільний фінансовий стан;

3) незадовільний фінансовий стан , тобто низьку частку власних засобів і низький рівень рентабельності.

Все це дозволяє виділити підприємства працюючі з вищою, ніж міжгалузева рентабельність; працюючі на міжгалузевому рівні і з показниками на рівні нижче галузевих. Практика видачі кредиту банком така, що його одержують вільно підприємства, які мають або бездоганне фінансове положення незалежно від якості забезпечення кредиту, або з бездоганним забезпеченням, незалежно від фінансового положення підприємства.

Окрім самих методів оцінки кредитоспроможності у величезній кількості пропонуються різними авторами модифіковані коефіцієнти, які також повніше або вже здатні охарактеризувати окремі сторони фінансового або господарського стану підприємства. Наприклад, показник «стану здоров'я» підприємства - його рентабельність, ROE (Return on equity) відображає здатність підприємства відшкодовувати по підсумках, окрім всіх інших виробничих чинників, також чинник капіталу.

Також широке практичне застосування при визначенні кредитоспроможності знайшли:

- метод «рекурсивної розробки», запропонований М. Фрідменом, Е.І. Альтманом і Д. Као;

- система фінансового аналізу «Дюпон» або «Дюпон-каскад», основним завданням якої є побудова системи взаємопов'язаних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства та ефективність його діяльності;

- модель «нагляду за показниками» (модель Чесира), «Z-аналізу» та «Z-модель Альтмана», що побудовані на основі лінійних багатофакторних регресійних рівнянь та є орієнтиром для віднесення підприємств до групи потенційних банкрутів або підприємств, які функціонують успішно.

Іноземні кредитні заклади в своїй практиці при визначенні кредитоспроможності позичальника керуються кредитними рейтингами, що складаються міжнародними й національними агентствами, такими як: Standard&Poor's, Moody's Investors Service, Fitch IBCA, Duff and Phelps та ін. Кредитні рейтинги є важливими додатковими джерелами інформації для прийняття інвестиційних рішень.

Таким чином, розглянувши деякі з існуючих методів оцінки кредитоспроможності можна відзначити, що причиною недоліків будь-якого з них є їх вузька цілеспрямованість, суб'єктивізм, негнучкість та нестабільність.

Тому, в сучасних умовах будь-яка методика повинна бути орієнтована на синтез основних і додаткових методів, або застосовувати пов'язану систему, побудовану на декількох методах.

3 ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА БАНКУ

Межі вивчення кредитоспроможності позичальника кредитним експертом залежать від:

- розміру позички;

- терміну позички;

- результатів минулої діяльності позичальника;

- забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);

- взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.

У процесі аналізу банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп:

1) інформація, отримана безпосередньо від клієнта:

а) фінансова та бухгалтерська звітність. Основне джерело внутрішньої інформації - фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки). Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дає змогу глибше проаналізувати справжній стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.;

б) документація, яка підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу і т. ін.;

в) документація, пов'язана з кредитним заходом - техніко-економічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо - і довгострокових кредитів - бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів, які стосуються реалізації заходу, зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний листок, страхове свідоцтво і т. ін.);

г) інформація, одержана у процесі попередньої бесіди з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, заступників директора, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку та росту, виявити специфічні особливості та деталі, пов'язані з даним кредитом, сформувати думку про клієнта. Усі дані, одержані під час зустрічі з клієнтом, мають бути занотовані й зберігатися в кредитній справі. У багатьох банках розроблені спеціальні формуляри та анкети, які складаються зі стандартизованих питань, на які повинен дати відповіді клієнт;

д) додаткова інформація, яка подається за вимогою банку - довідки про наявність рахунків в інших банках, виписки з рахунків в інших банках, довідки з податкової інспекції, довідки про юридичні права на заставу, технічна документація, пов'язана з деякими видами застави тощо.

2) внутрішньобанківська інформація. Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом, у сфері як кредитних, так і не кредитних відносин. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше були видані клієнтові, про затримки та порушення при погашенні позики.

Створення та ведення ККІ має стати для банків одним з невідкладних завдань. У деяких розвинених країнах ця проблема вирішується на рівні держави, і банки зобов'язані вести такі картотеки, які стають складовими частинами загальнодержавної системи контролю за кредитами. Близько тридцяти років діє така державна інформаційна система в Канаді, і будь-який банк може одержати інформацію про кредитні відносини з будь-яким клієнтом, котрий протягом цього часу звертався за кредитом до різних установ, а це майже всі фірми та населення країни. Крім інформаційної, така загальна система виконує і контролюючу функцію, оскільки кожний клієнт знає, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігатиметься і можливо стане перепоною при одержанні нового кредиту.

В Україні завдання створення картотеки кредитної інформації на загальнодержавному рівні є глобальним і невідкладним, про що й наголошують банківські працівники. Але складність цього завдання як організаційна, так і технічна, не дає можливості розраховувати на швидке її вирішення.

3) зовнішні джерела інформації.

До цієї групи джерел інформації належать відомості, здобуті за межами банку, що надійшли:

а) від департаменту банківського нагляду;

б) інших банків, які обслуговували даного клієнта;

в) ділових партнерів, які мали контакти з позичальником;

г) засобів масової інформації (реклами, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення тощо);

д) статистичних агенцій та статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку;

е) відвідування підприємства, у процесі якого важливо виявити рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингові служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про склад та стан майна підприємства, оцінити якість і конкурентоспроможність продукції та послуг підприємства, можливості експорту, залежність від джерел сировини і т. ін.

Є ще інші джерела, до яких належать інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та відсотків за нею, а не аналіз фінансового стану клієнта, як такий.

ВИСНОВКИ

В роботі були розглянуті і визначені теоретичні питання з теми «Оцінка кредитоспроможності позичальника», різноманітні аспекти оцінювання кредитоспроможності, інформаційні джерела для її визначення.

Крім того, в роботі були систематизовані підходи до оцінки кредитоспроможності позичальника, надані критерії визначення класу позичальника банку та оцінка його фінансового стану.

Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди. Отже, отримати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності позичальника і узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Для обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків.

Узагальнюючи викладене вище, можна зробити наступні висновки стосовно існуючої методології оцінки кредитоспроможності позичальників:

1) Відсутній єдиний концептуальний підхід до побудови методик оцінки кредитоспроможності позичальників через недостатність інформаційного поля для цього питання;

2) Існуючі методики оцінки кредитоспроможності позичальників недостатньо обґрунтовані і зайво орієнтовані на сформовані традиції, що робить їхнє використання в сучасних умовах у більшості випадків неефективним і навіть може призводити до неадекватних оцінок кредитоспроможності позичальників.

З цього узагальнення можна зробити висновок, що розглянута тема є дуже актуальною, і існує необхідність її подальшої розробки.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. - К.:Право,1996. - 40 с.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 5.06.03 р. №914-IV, www.rada.gov.ua.

3. Положення Національного Банку України «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ №246 от 28 вересня 1995р. www.rada.gov.ua.

4. Рекомендації щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності і фінансової стабільності позичальника. Національний банк України. №23011/79 від 02.06.94 р. http://zakon.nau.ua/doc/?code=v1_79500-94.

5. Банківське право: Навчальний посібник / Упорядник - М.П.Кучерявенко, - Харків, 1999. - 784 с.

6. Банківські операції. Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп./ А.М. Мороз, М.І. Савлу, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф.. А.М.Мороза. - К. КНЕУ, 2002. - 476 с.

7. Бугель Ю. Основні шляхи вдосконалення сучасних методів оцінки кредитоспроможності позичальників // Банківська справа. - 2007. - №4. - С.54-59.

8. Ковалев В.А. О кредитоспособности заемщика // Деньги и кредит. - 2008. - №1. - С.56-59.

9. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. - К.: Т-во Знання, КОО, 2000. - 215 с.

10. Ли В.О. Об оценке кредитоспособности заемщиков (российский и зарубежный опыт) // Деньги и кредит. - 2005. - №2. - C.50-55.

11. Потійко Ю.А. Аналіз кредитоспроможності підприємств в умовах ринкових відносин // Фінанси України, - 2001. - №1. - С.118-122.

12. Предтеченский А.Н. Коэффициентный анализ в системе кредитных рейтингов заемщиков банка // Банковское дело. - 2005. - №5. - C.38-46.

13. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

14. Прохно Ю.П., Баранов П.П., Лунева Ю.В. Теоретические и практические аспекты оценки предприятия-заемщика коммерческим банком // Деньги и кредит. - 2004. - №7. - C.46-50.

15. Тен В.В. Проблемы анализа кредитоспособности заемщиков // Банковское дело. - 2006. - №3. - C.49-52.