Оцінка кредитоспроможності позичальника

21

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: «БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ»

на тему: «Оцінка кредитоспроможності позичальника»

Виконав:

студент групи ФК

Перевірила:

доцент Жарій Я. В.

Чернігів 2009

Зміст

Вступ

1. Теоретичний розділ

1.1 Загальні принципи банківського кредитування

1.2 Методи управління кредитним ризиком

2. Визначення класу кредитоспроможності позичальника

3. Оцінка рівня забезпеченості кредиту

4. Обґрунтування схеми кредитування

Висновки

Перелік посилань

Вступ

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов'язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в іх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб'єктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах. Серед суб'єктів фінансово-господарської діяльності банки -- це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон'юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

Становлення банківської системи тісно пов'язане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дійові системи регулювання і контролю банківських операцій. Це, у свою чергу, потребує глибокого вивчення основ сучасної банківської справи, дослідження сутності й особливостей надання різноманітних банківських послуг, відстежування та врахування міжнародного досвіду, а також перспективних можливостей розвитку фінансово-кредитної системи України в цілому.

В даній контрольній роботі ми спробуємо висвітлити деякі аспекти з питань банківського кредитування, управління кредитним портфелем та ризиками банку.

1. Теоретичний розділ

1.1 Загальні принципи банківського кредитування

Основною економічною функцією комерційних банків є кредитування клієнтів. Від того, наскільки ефективно банки реалізують кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють розвитку народного господарства, появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального і культурного призначення.

Кредити становлять у середньому близько 50% всіх активів банку і забезпечують біля 70% усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але і найбільш ризиковою частиною банківських активів. Тому ретельний добір позичальників, постійний контроль за їх фінансовим станом та спроможністю погасити кредит і суворе додержання принципів кредитування складають низку основних функцій менеджерів банку.

Банківське кредитування здійснюється на основі принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості, повернення, платності.

Принцип строковості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку в чітко обумовлений кредитною угодою строк. Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не повинен перевищувати 12 місяців, тобто формування оборотного капіталу підприємства здійснюється за допомогою короткострокових кредитів.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію, тобто на створення і відновлення основного капіталу, надаються на терміни, обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об'єкта. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Інакше кажучи, формування основного капіталу підприємств здійснюється за допомогою середньострокового та довгострокового кредитування.

Від дотримання принципу строковості залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним з джерел кредитування є повернені позички.

Цільовий характер кредитування передбачає використання позичальником кредиту суворо на цілі, визначені кредитною угодою, вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання допомагає банку приймати найбільш об'єктивні рішення щодо можливості та доцільності надання кредитів, слугує певною гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості кредитів має на меті захистити Інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть видавати і бланкові кредити, однак їх кількість досить обмежена, оскільки вони пов'язані з великим ризиком для банку.

Принцип повернення означає, що кредит обов'язково має бути повернений.

Принцип платності свідчить, що повинна бути повернена не лише основна сума боргу, але Й сплачені проценти, які виступають платою за користування кредитом. За рахунок доходів у вигляді процентної плати банки покривають свої витрати та отримують прибуток.

1.2 Методи управління кредитним ризиком

Кредитний ризик --- це ризик несплати позичальником основного боргу і процентів по ньому, належних кредитору. Під кредитним ризиком прийнято розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, неотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої специфічні причини та фактори, що визначають ступінь ризику. Кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність необхідних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, що приймає рішення про кредитування, та інші обставини. Управління кредитним ризиком здійснюється банком на двох рівнях відповідно до причин його виникнення - на рівні кредитного портфеля е цілому та на рівні кожної окремої позики. До методів управління ризиком кредитного портфеля банку належать:

диверсифікація;

лімітування кредитів;

створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями. Диверсифікація кредитних вкладень означає розподіл кредитів між

різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком принципу диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників, галузями, географічними територіями, напрямками кредитування.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і розраховуються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту), так і у відносних показниках (коефіцієнти, Індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Якщо такий резерв не сформований, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок капіталу банку.

Крім цього, окремі (або всі) кредитні угоди можуть страхуватися в спеціалізованих страхових компаніях.

Для управління кредитним ризиком банку на рівні окремої позики використовуються такі заходи:

аналіз кредитоспроможності позичальника;

забезпеченість позики;

структурування кредиту;

документування кредитних операцій;

контроль за наданим кредитом та станом застави.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. Оцінка кредитоспроможності - це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість та умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного повернення позики та її ефективного використання. Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона прийме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом.

Наявність забезпечення кредиту має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника, тобто знизити кредитний ризик банку. Хоча на практиці ситуація ускладнюється тим, що знижуючи кредитний ризик, банк приймає на себе ризик ліквідності застави (можливості швидкої її реалізації за ринковою ціною). Вже на момент оформлення прав на заставу менеджер повинен чітко уявляти, що саме буде робити банк з даною заставою і яким чином контролюватиме її ліквідність.

Крім цього, застава у формі матеріальних цінностей потребує від банку додаткових витрат на утримання складських приміщень, охорону, облік і таке інше. Якщо заставу надано у формі нерухомості, обладнання, виробничих фондів, якими користується позичальник, то банк несе витрати, пов'язані з постійним контролем за станом застави. Забезпечення, що надається у формі гарантій, поручительств, страхових полісів, векселів, дорожніх документів тощо, покладає на банківського менеджера обов'язки по перевірці фінансового стану та репутації гаранта чи емітента. У будь-якому разі витрати банку збільшуються і мають бути враховані відсотковою ставкою по кредиту.

Структурування кредиту є також важливим етапом процесу кредитування і полягає у відпрацюванні таких параметрів кредитної схеми, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позики. До структурних параметрів кредиту відносяться сума кредиту, строки і умови кредитування, графік погашення кредиту, відсоткова ставка.

Процес документування позики полягає у підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильно складена кредитна угода має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та акціонерів.

На стадії документування кредитний договір, договір застави та інші документи (гарантії, підтвердження прав власності тощо) ретельно перевіряються юридичними службами та представниками контролюючих підрозділів з метою недопущення помилок і зниження документарного ризику. Неточності, неконкретний опис дій, не передбачення певних обставин, нечітке формулювання обов'язків та відповідальності -- усе це може призвести до підвищення кредитного ризику та виникнення проблемних кредитів.

Перевірка кредитів -- неодмінна умова успішного здійснення програми банківського кредитування. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку. Основна мета контролю за кредитами полягає у тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад встановлений рівень.

2. Визначення класу кредитоспроможності позичальника

Методики оцінки фінансового стану позичальника, що розроблені закордонними і вітчизняними банками для цілей аналізу кредитоспроможності, можуть відрізнятися системою показників і напрямами аналізу. Однак всі вони мають спільну мету - визначити фінансову стійкість підприємства; передбачити майбутні обсяги реалізації, грошові потоки та прибуток; виявити ризики і обґрунтувати можливість кредитних відношень з клієнтом.

В даній роботі оцінка фінансового стану позичальника і віднесення його до відповідного класу кредитоспроможності виконуються за системою показників, наведених в таблиці 1.1 (з урахуванням рекомендацій НБУ) застосовуючи вихідні дані наведені у Додатку А.

Таблиця 1.1 - Визначення класу кредитоспроможності позичальника

Отже, після проведених розрахунків ми бачимо, що позичальник підпадає під клас кредитоспроможності «Г», а це в свою чергу свідчить про те, що фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу.

3. Оцінка рівня забезпеченості кредиту

У банківській практиці найпоширенішою формою забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава, тобто добровільна передача боржником майна, перелік якого визначається за згодою сторін і оформлюється відповідним договором. Предметом застави може служити будь-яке майно, що відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права. Застава повинна забезпечувати не тільки повернення позики, а й сплату процентів відповідно до кредитного договору, тому вартість застави має бути не нижчою, ніж загальна сума до повернення, розрахована на весь строк користування кредитом, незалежно від графіка його погашення.

Важливим при оцінці рівня забезпеченості застави лишається питання, яку вартість заставного майна враховувати при видачі кредиту. Майже всі банківські методики враховують якість майна і його ліквідність на товарному ринку, тому виходять із ринкової, а не балансової вартості майна.

Ринкова вартість майна (Цр) - це ціна, за якою майно може бути реалізоване на відкритому конкурентному ринку за грошові кошти у реальні строки.

Заставна вартість майна (Цз) - це ціна, яка фіксується у договорі застави. Вона повинна забезпечувати максимально швидку реалізацію заставного майна та стимулювання позичальника до погашення кредиту у визначені строки. У залежності від якості і ліквідності майна заставна вартість може складати від 50 до 100 % ринкової ціни (для позичальників класу А) і розраховується за формулою:

0Цз -- заставна вартість майна, грош. од.;

Цр - ринкова вартість майна, грош. од.;

Кк - коефіцієнт, що враховує клас кредитоспроможності позичальника;

Клз - коефіцієнт ліквідності застави.

Ринкова вартість майна - 2300,00 тис. грн.

Заставне майно позичальника - продукція деревообробної промисловості, Кк=1,15; Ккл - 1,45;

Цз=2300/(1,15*1,45)=1379,31 тис. грн.

4. Обґрунтування схеми кредитування

З урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності позичальника та оцінки рівня забезпеченості кредиту визначаються параметри кредитної схеми (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2 - Структурні параметри кредиту.

Сума кредиту. У загальному випадку з меншою сумою позики пов'язується нижчий кредитний ризик, але недостатні обсяги кредитування можуть призвести до неодержання позичальником очікуваних прибутків (або навіть збитків) та зменшення грошових потоків. Кредитний ризик банку може бути мінімальним, якщо сума кредиту точно відповідає потребі у фінансуванні конкретного заходу.

У випадках, коли забезпечення позики є недостатнім, сума кредиту може коригуватися у бік зменшення у залежності від значення відносного відхилення (Відх) заставної вартості майна (Цз) від суми боргу до повернення (Сдп).

де Скр - сума кредиту, що запрошується, тис.грн.;

І - річна відсоткова ставка, %;

t - строк кредиту, міс.

Сдп=800*(1+37*8/12*100)=997,33 тис. грн.

Відх=((1379,31-997,33)/997,33)*100=39,3 %

Якщо заставна вартість майна набагато перевищує суму боргу до повернення, тобто Відх має позитивне значення, банк надає клієнту знижку із ставки кредиту: на 2%, якщо Відх 20%; на 1%, якщо Відх 10%.

В нашому випадку банк надає позичальнику знижку на 2%, після чого відсоткова ставка складатиме - 35%, тоді сума боргу до повернення складатиме:

Сдп=800*(1+35*8/12*100)=986,67 тис. грн.

Погашення позички передбачається рівними траншами, що є найменш ризикованим для банку і притаманне короткостроковим позичкам, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Спосіб оплати суми кредиту та процентів - щомісячно до 20-го числа.

Висновки

За результатами аналізу та розрахунків виявлено, що позичальник належить до класу «Г». Фінансова діяльність підприємства погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу. Надходження коштів на поточні рахунки щоденні постійні. Платоспроможність позичальника та наявність нестандартних діючих кредитів (751,5 тис. грн. - довгострокові, 2456,2 тис. грн. - короткострокові) свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо не будуть усунені недоліки щодо розрахунків з кредиторами та реалізації готової продукції. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення (іпотечного договору, страхування заставного майна) тощо.

Додатковими негативними моментами, що вплинули на такий висновок, є: відсутність альтернативних джерел погашення кредиту, задовільна ринкова позиція, задовільна репутація позичальника; позитивними - відсутність прострочених платежів по кредитам в минулому та стабільні постійні щоденні надходження коштів на поточні рахунки.

Рівень кредитного ризику не дуже великий, що підтверджується перевищенням заставної вартості майна - 1379,31 тис. грн. від суми боргу до повернення - 986,67 тис. грн., а також значенням прибутку підприємства, що за минулий рік склав 3594,7 тис. грн.

Порядок погашення кредиту визначається кредитним договором. В даному випадку погашення кредиту здійснюватиметься рівними траншами (800,0/8=100,0 тис. грн.), що має менший ризик для банку, ніж одночасне повернення всієї суми боргу. Відсотки будуть нараховуватися щомісячно на залишок суми кредиту і виплачуватимуться щомісячно разом із сумою кредиту.

Головними джерелами погашення для даного короткострокового кредиту є виручка від реалізації продукції, дохід, який поступає позичальнику.

Перелік посилань

1. Банковское дело/ Под ред. О.И. Лаврушина. - М.:ЭКОС, 1992. - 428 с.

2. Банківські операції: Підручник/ А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за ред. А.М. Мороза. - К.:КНЕУ, 2000. - 384 с.

3. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб.- К.: Т-во «Знання», КОО, 2002, - 255 с. Банківський менеджмент: Посібник. - К.: ВЦ „Академія”, 2001. - 317 с.

4. Вітлінський В.В. та ін. Оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику банку// Фінанси України, № 12, 1999, - с. 91-102.

5. Кириченко О. Та ін. Банківський менеджмент: Навч. Посібник. - К.: Основи, 1999. - 671 с.

6. Оцінка кредитоспроможності позичальника. Методичні вказівки до виконання розрахунково-графічної роботи з дисципліни „Банківські операції” для студентів спеціальності 7.050104 - „Фінанси” заочної форми навчання/ Укл.: Жарій Я.В., Шевчук В.І., Гавриленко Н.І. - Чернігів, ЧДТУ, 2002. - 23 с.

7. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 280 с.

Додаток А. Таблиця А.1 - Анкета позичальника

Таблиця А.2 - Дані про фінансові результати підприємства тис. грн

Таблиця А.3 - Баланс підприємства