Теоретичні основи дослідження сутності страхування

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНОСТІ СТРАХУВАННЯ (10/03/2005)

Ольга Гаманкова,

к. е. н., професор кафедри страхування

Київського національного економічного університету

Вітчизняна теорія страхування, що сформувалася за радянських часів, була результатом узагальнення страхової діяльності в умовах державної монополії. Єдиною страховою організацією, яка на той час здійснювала страхові операції всередині країни, було Головне управління державного страхування Міністерства фінансів - Держстрах СРСР. Високий ступінь централізації страхових відносин позначився на наукових уявленнях щодо місця і ролі страхування у суспільстві. Загальна теорія фінансів, що будувалася на марксистській політичній економії, керуючись Марксовою схемою розподілу суспільного продукту шляхом формування окремих фондів цільового призначення, розглядала державне страхування як одну з ланок централізованих (загальнодержавних) фінансів, тобто виключно на макрорівні. В цьому контексті страхування вбачалося не як самостійна, а як фінансова категорія, що виражає сукупність специфічних грошових відносин з приводу формування, розподілу та використання державного цільового страхового фонду.

Дещо пізніше виник погляд на страхування як на самостійну економічну категорію. Науковці, котрі відстоюють цю думку, вважають, що страхуванню притаманні певні ознаки, і воно виконує свої специфічні функції у суспільстві - тобто характеризується всіма атрибутами, які притаманні економічній категорії. Перші кроки у цьому напрямку належать видатному російському вченому Л.І. Рейтману. Він ще за радянських часів сформулював чотири ознаки, які у сукупності своїй, за його думкою, притаманні виключно страхуванню і дають підстави розглядати його як самостійну, але все ж таки підпорядковану фінансам категорію. За Л.І. Рейтманом, страхування - це грошові перерозподільні відносини, які:

а) обумовлені наявністю страхового ризику;

б) є замкненими відносинами, пов`язаними з солідарною розкладкою шкоди;

в) забезпечують перерозподіл збитків у просторі і у часі;

г) мають зворотний характер. [2, с.17-18; 6, с.13-14]. Думку Л.І. Рейтмана поділяв український вчений О.Д. Заруба [3, с.6-8].

Розглядаючи страхування вже як самостійну економічну категорію, відомий російський вчений В.В. Шахов розширив перелік специфічних страхових ознак до дев`яти. Приблизно такий же перелік ознак (сім), спираючись на думку В.В.Шахова, дають українські фахівці Т.А. Ротова і Л.С. Руденко [5, с.22-23]. Так, за В.В. Шаховим, «економічну категорію страхування характеризують такі ознаки:

- наявність перерозподільних відносин;

- наявність страхового ризику;

- формування страхового співтовариства з числа страхувальників та страховиків;

- сполучення індивідуальних та групових страхових інтересів;

- солідарна відповідальність усіх страхувальників за шкоду;

- замкнена розкладка шкоди; перерозподіл шкоди у просторі та у часі; повернення страхових платежів;

- самоокупність страхової діяльності.» [7, с 15].

Розглянемо ці ознаки детально, зауваживши при цьому, що дев`ять «ознак В.В. Шахова» поглинаються чотирма «ознаками Л.І Рейтмана».

Перша ознака: «наявність перерозподільних відносин». На наш погляд, наявність перерозподільних відносин є не ознакою, а сутністю категорії фінансів, в тому числі сутністю категорії страхування. Крім того, говорити виключно про перерозподільні відносини - це означає значно звужувати сферу існування цих відносин. Вони виникають вже на стадії первинного розподілу валового внутрішнього продукту, оскільки витрати підприємств сфери матеріального виробництва на страхування майнових та інших ризиків включаються до складу валових витрат, збільшують собівартість продукції. Таким чином, на наш погляд, цю ознаку сформульовано дещо звужено; при цьому змішується поняття ознаки і сутності; сформульована таким чином ознака не є виключною ознакою страхування - вона такою ж мірою може бути поширена на категорію фінансів взагалі.

Друга ознака: «наявність страхового ризику». Цю ознаку, на наш погляд, справді можна вважати такою, що надає специфічності страховим відносинам і виокремлює їх у загальній сукупності фінансових відносин. Але, як нам здається, формулювання «наявність страхового ризику» для визначення ознак страхування виглядає не дуже коректним. Бо страхові відносини виникають у суспільстві як реакція на наявність ризику взагалі, а вже з появою страховиків як персоніфікованих суб'єктів страхових відносин ризики стали поділятися ними на страхові та не страхові. Та й тут все залежить від рівня розвитку суспільства, історичного періоду, території, на якій відбуваються події. Бо ризики, які колись вважалися не страховими, з плином часу почали страхувати (наприклад, політичні ризики). Ознака ж економічної категорії має бути менш вразливою до змін. Можливо, більш прийнятним було б формулювання «ризиковий характер відносин», яке не акцентує увагу виключно на страховому ризику.

Третя ознака: «формування страхового співтовариства з числа страхувальників та страховиків». Ця ознака нам здається сформульованою не дуже вдало з таких причин. По-перше, дуже важко поєднати зазначену ознаку з об'єктом, який вона має характеризувати (нагадаємо, що йдеться про ознаки, притаманні певним відносинам, що виражають сутність категорії страхування). По-друге, на нашу думку, суб'єктів «страхового співтовариства» насправді набагато більше, аніж страхувальників та страховиків. До нього належать також застраховані, пере страховики, об`єднання страховиків, страхові посередники, держава (якщо йдеться про обов'язкове соціальне страхування).

Четверта ознака: «сполучення індивідуальних і групових страхових інтересів». Вона також виглядає сформульованою не дуже коректно, оскільки викликає досить багато питань. Про чиї страхові інтереси йдеться? Чи прагнуть суб'єкти страхових відносин до сполучення індивідуальних та групових страхових інтересів? Чи завжди таке сполучення має місце? Якщо не буде такого сполучення, то чи припинять своє існування страхові відносини у суспільстві? Як бути із суспільними страховими інтересами, які, наприклад, задовольняє державне обов'язкове соціальне страхування? Наявність цих питань свідчить про неможливість використовувати запропоновану ознаку як бездоганну.

П'ята ознака: «солідарна відповідальність усіх страхувальників за шкоду». На наш погляд, ця характеристика, як і перша, виражає сутність, концепцію страхування, а не є його ознакою. Чи не вперше думка щодо солідарної відповідальності за шкоду була сформульована Едвардом Ллойдом у його відомому вислові «Страхування - це вклад багатьох у нещастя декотрих». Таким чином описується «механізм дії» страхування.

Шоста ознака: замкнена розкладка шкоди. Цю ознаку не можна визнати абсолютною, бо вона поширюється виключно на комерційне страхування (та й то не у всіх випадках - наприклад, при відшкодуванні збитків потерпілих у дорожньо-транспортних подіях за рахунок коштів Моторного транспортного (страхового) бюро України ця ознака «не діє», оскільки ті, хто отримує коштів не входять до замкненого кола страхувальників, за рахунок яких формується відповідний фонд) і не охоплює певні сфери державного соціального страхування. Державні системи пенсійного страхування, наприклад, у багатьох випадках є відкритими системами, у яких теперішні покоління фінансують покоління минулі.

Сьома ознака: перерозподіл шкоди у просторі та у часі. На нашу думку, ця ознака є лише деталізацією ознаки першої. Бо розподільчі та перерозподільні відносини виникають між їх носіями у конкретний час та на певному просторі .

Восьма ознака: повернення страхових платежів. У чистому вигляді повернення страхових платежів забезпечують лише довгострокові, «накопичувальні» види страхування (страхування життя, пенсійне страхування). Загальне страхування не забезпечує повернення платежів кожному конкретному страхувальникові, якщо страхова подія не відбулася. Пояснення авторів цієї ідеї щодо відносин страховика з усією сукупністю страхувальників як основу розуміння поверненості - не витримують критики. Тоді всі ми маємо розглядати також і наші податки до бюджету з позицій поверненості, оскільки бюджетні кошти ідуть на фінансування загальносуспільних програм. Але ми так не розмірковуємо, розглядаючи податки як вилучення наших коштів.

Дев'ята ознака: самоокупність страхової діяльності. Формулюючи цю ознаку, автор припускається змішування понять «страхова діяльність» і «страхування». Від суто теоретичних міркувань він без пояснень переходить у практичну площину. Це свідчить про неможливість застосування цієї ознаки. Тим більше, що вона не охоплює сферу державного соціального страхування.

Розгляд ознак, якими фахівці наділяють страхування як економічну категорію, доводить, що навіть на перший погляд ознаки, сформульовані Л.І. Рейтманом, поглинають ознаки, сформульовані пізніше В.В. Шаховим, а вітчизняні автори не можуть сказати власного слова з даного питання; що всі ознаки викликають певні заперечення і сумніви; що вони не підтверджують самостійність страхування як економічної категорії, а навпаки, підтверджують родовий зв`язок з фінансами, з тими функціями, які виконує дана категорія у будь-якому суспільстві; що взагалі не так просто сформулювати ці ознаки. З якої ж причини це так непросто? Може з тієї, що це неможливо або непотрібно? Тоді постає питання: чи потрібно взагалі розглядати страхування як економічну категорію, чи не є цей підхід дещо схоластичним і позбавленим практичного змісту?

Наша попередня стаття у журналі «Страхова справа» №3(15)2004 була присвячена огляду точок зору провідних вітчизняних вчених щодо визначення сутності страхування як економічної категорії. Аналіз наукової літератури доводить, що єдиної позиції у цьому питанні не існує [1, c.29-35]. За таких умов слід було б очікувати на наукові дискусії на сторінках фахових видань, але вони не ведуться. В дискусіях не буває потреби з двох причин: по-перше, якщо всі фахівці згодні з певною точкою зору; по-друге, якщо фахівців не цікавить тема дискусії, а отже, немає предмету для дискусії. На жаль, здається, що саме друга причина є головною.

Поняттям «економічна категорія» здебільшого оперувала марксистська політична економія, яка лежала в основі радянської економічної теорії. При всіх своїх перевагах та будучи достатньо прогресивною для свого часу, марксистська політекономія, на думку проф. Ю.В. Ніколенка, зазнала у подальшому догматичних трактувань з боку своїх послідовників у колишніх соціалістичних країнах. Недоліки догматичного підходу Ю.В. Ніколенко узагальнив «таким чином:

- ігнорування конкретної господарської практики, що призвело науку до надто затеоретизованого стану. Наука, яка намагається сформулювати якісь теоретичні положення, що не мають нічого спільного з конкретною господарською практикою, нікому не потрібна (курсив наш);

- фактичне уникнення аналізу тих форм і методів господарювання, без яких не може розвиватися суспільство цивілізованим шляхом. Зокрема, такі прогресивні та сучасні форми організації економіки, як підприємництво, маркетинг, менеджмент не лише не вивчалися, а навіть представлялися як ворожі, не сумісні з соціалізмом. Тому не випадково, що у сфері організації економіки ми дуже відстаємо від західних країн.

- предмет марксистської політекономії був занадто заідеологізований. Політекономи, як і інші суспільствознавці, нерідко займалися обґрунтуванням і коментарем партійних рішень, замість того, щоб проводити об'єктивні наукові дослідження. Акцентуючи увагу на специфічних явищах, властивих тій чи іншій формації, вони ігнорували те загальнолюдське, загальноекономічне, що вироблене людством. Фактично марксистська політекономія протиставляла себе світовій економічній думці, що завдало їй величезної шкоди.» [4, с.15].

Ми поділяємо позицію проф. Ю.В. Ніколенка і вважаємо, що погляд на страхування як на економічну (або фінансову) категорію в наші часи вже втратив свою актуальність. Якщо продовжувати розглядати страхування як економічну категорію, намагаючись дати їй обґрунтоване і виключне визначення, описувати ознаки та функції, які цій категорії начебто притаманні, то такий схоластичний підхід ніколи не виведе нас із замкненого кола. А між тим страхування розвивається поза залежністю від того, існує однозначне визначення його як економічної категорії, чи ні.

Теоретичні дослідження в галузі страхування не встигають за сучасною страховою практикою через стрімкий розвиток ринкових відносин у цій сфері. Цей розрив стає дедалі все більш відчутним. Науковцям бракує часу для усвідомлення та осмислення нової інформації, відходу від застарілих постулатів. Теорія стає відірваною від практики. Практики ж, не маючи змоги спиратися на теоретичні досягнення, розглядають таку теорію як зайву та мертву. То ж, можливо, слід відійти від застарілих уявлень і розглядати страхування з огляду на його практичне застосування у суспільному житті. В цьому смислі страхування виступає як метод управління ризиками. Так воно і інтерпретується західними фахівцями.

Зазначений підхід був неможливий за радянських часів, бо ризик-менеджмент як наука не мав під собою жодного об`єктивного підґрунтя в умовах переважаючої державної власності на засоби виробництва . Але часи змінилися. Існує інша економічна система, в якій суб'єкти господарювання та громадяни розглядають страхування з позицій корисності, тобто не як економічну абстракцію, а як конкретний інструмент управління ризиком. Саме з таких позицій, на наш погляд, ми повинні трактувати сутність страхування і його роль у суспільстві. Саме з таких позицій ми маємо викладати у вищих навчальних закладах теоретичний курс «Страхування», проводити наукові дослідження у цій сфері.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гаманкова О.О. Сутність категорії страхування / Фінанси, облік і аудит: Наук. Зб. - Вип. 1 / Відп. Ред. А.М. Мороз. - К.: КНЕУ, 2003. - 229 с.

2. Государственное страхование в СССР: Учебник / Под ред. Л.И. Рейтмана. - М.: Финансы и статистика, 1989. - 336 с.

3. Заруба О.Д., Основи страхування. Посібник. - К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1995. - 180 с.

4. Політекономія: Підручник / За заг. ред. Ю.В. Ніколенка. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 412 с.

5. Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. Посіб. К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - 400 с.

6. Страховое дело: Учебник / Под ред. Л.И. Рейтмана. - М.: Банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992. - 524 с.

7. Шахов В.В. Страхование: Учебник для вузов. - М.: Страховой полис. ЮНИТИ, 1997. - 311 с.