Облік векселів

Однак акцептна операція може перерости у кредитну за умови врахування банком акцептованого ним векселя або внесення клієнтом чи за його дорученням покриття (акцептно-рамбурсний кредит). У таких випадках банк, крім комісії, стягує ще й проценти.

Акцептний кредит призначений для покриття потреби в обігових коштах і не може використовуватись для інвестиційних цілей.

Окрім послуг авалювання і акцептування, забезпечення банками оплати векселів може здійснюватись шляхом надання гарантій. Гарантія на забезпечення оплати векселів складається в письмовій формі. Гарантії вважаються безвідкличними, якщо в їх тексті не зазначено інше. Згідно з Положенням «Про операції банків з векселями» для того, щоб зобов'язання за гарантією регулювалося нормами законодавства про вексельний обіг, достатньо, щоб в її тексті містились такі реквізити:

1) повна назва банку-гаранта;

2) безумовне зобов'язання банку-гаранта про виплату гарантійної суми;

3) сума гарантії;

4) місце видачі гарантії.

Питання про те, за яких обставин та на яких умовах банк має виконувати гарантію, а також строк та умови її погашення і право банку на регрес визначаються змістом гарантії та чинним законодавством.

2.4 Інкасування векселів

Комерційні банки можуть виконувати доручення своїх клієнтів-векселедержателів, беручи на себе відповідальність за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів. Ця послуга називається інкасуванням векселів .

В інкасовій операції беруть участь п'ять учасників: векселедержатель, який дає доручення інкасувати вексель (принципал , комітент ); банк, якому дано доручення здійснити інкасування векселя (ремітент ); банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком-ремітентом (інкасуючий банк ); платник за векселем; інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів платнику (пред'являючий банк ).

Здійснюючи інкасування, банк не бере на себе жодної відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку, юридичне значення будь-яких документів, так само як і за загальні та/або окремі умови, вказані в документах. Банк також не несе жодної відповідальності за відповідність даних, що зазначені в дорученні на інкасування, умовам договору між принципалом і платником. Він не відповідає за неплатоспроможність, не- дбалість, неправомірну поведінку, помилку або невиконання іншого банку чи платника, або ж нотаріуса при протесті, а також за затримку, втрату або знищення документів під час їх пересилання або під час їх перебування у володінні інших осіб.

Векселедержатель звертається в банк із заявою, в якій міститься прохання про інкасування векселів зі свого портфеля. До заяви додаються примірники векселів, котрі виставляються для інкасування, по дві ксерокопії кожного векселя, реєстр векселів. Працівник банку, що приймає документи для розгляду, видає клієнтові розписку про їх отримання.

Усі документи, що передаються банку для інкасування, повинні супроводжуватися дорученням на інкасування, в якому мають бути точні та повні інструкції принципала. Банкам дозволяється діяти тільки відповідно до таких доручень. Доручення на інкасування повинно мати реєстр або опис векселів. Принципал подає доручення на інкасування банку-ремітенту у трьох примірниках, якщо банк-ремітент і пред'являючий банк -- одна особа; у чотирьох примірниках, якщо банк-ремітент і пред'являючий банк -- різні особи; у п'яти примірниках, якщо в інкасуванні, крім банку-ремітента і пред'являючого банку бере участь інкасуючий банк. За необхідності банк-ремітент може вимагати від принципала надання додаткових примірників доручень на інкасування.

Банк-ремітент перевіряє правильність оформлення принципалами доручень на інкасування, що подаються, і у разі виявлення помилок або неточностей повертає їх клієнтам на переоформлення. Правильно оформлені доручення на інкасування та документи приймаються банком-ремітентом від принципала під розписку із зазначенням дати одержання на останньому примірнику доручення і реєструються у відповідному журналі.

Банки, приймаючи векселі для інкасування, висувають вимогу про наявність у місці оплати банківських установ. Як правило, банки відмовляються від інкасування неакцептованих переказних векселів, а також недоміцильованих векселів.

Між сторонами укладається договір, в якому деталізуються всі умови здійснення операції. До договору у вигляді додатка прикладається реєстр векселів, прийнятих на інкасо

Векселі передаються в банк за Актом приймання-передавання векселів.

Прийнявши векселі на інкасо, працівники банку реєструють їх у Книзі векселів, прийнятих на інкасо. Вона складається за формою, що аналогічна Книзі обліку врахованих векселів, за винятком графи «строк кредитування».

Банк-ремітент здійснює інкасування самостійно або користуючись послугами інших банків, якщо принципал у договорі або дорученні на інкасування надав йому таке право. При цьому банки, використовуючи послуги інших банків для виконання інструкцій принципала, роблять це за рахунок і на ризик останнього.

Якщо банк-ремітент не є пред'являючим банком, він може (якщо таке право надане йому принципалом) передати вексель шляхом вчинення передорученого індосаменту інкасуючому банку, а останній, у свою чергу, пред'являючому банку. Якщо банк-ремітент користується послугами інкасуючого банку, то він повинен переслати йому доручення на інкасування. Перший примірник доручення на інкасування кладеться до строкової картотеки для контролю за оплатою, акцептом тощо. Другий примірник (копія примірника або повідомлення про інкасо) разом з доданими до нього документами або копіями документів (залежно від інструкцій принципала) відсилається платнику або видається в приміщенні банку представнику платника під розписку на першому примірнику доручення на інкасування.

Працівники інкасуючого банку повинні своєчасно переслати векселі за місцем їх платежу і довести до відома платника через повідомлення про надходження векселя на інкасо.

Якщо не визначено інше, при інкасуванні документів строком оплати за поданням або без зазначення строку документи подаються банком протягом трьох діб з дня одержання документів. Платник підписує Акт подання векселів до платежу і здійснює оплату не пізніше наступного дня після настання відповідного строку платежу. Акцепт тратт, а також виставлення простих векселів здійснюється платником у строк, зазначений у дорученні на інкасування, а коли термін не вказаний -- не пізніше трьох діб з дня одержання документів пред'являючим банком. Якщо останній день строку, зазначеного в дорученні на інкасування, припадає на неробочий день, акцепт або оплата документів тощо можуть бути здійснені в перший робочий день.

При отриманні платежу за векселем банк-презентант учиняє напис на звороті векселя типу «Валюта отримана» і засвідчує його підписом. Отримані кошти зараховуються на поточний рахунок клієнта.

У разі неодержання платежу, відмови платником підписати Акт подання векселів до платежу, інкасуючий банк зобов'язаний подати вексель до опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель) і повідомити його про виконання доручення. Неоплачені векселі залишаються в банку до запитання векселедержателем, але не більше визначеного договором строку (як правило, трьох місяців), після чого банк знімає з себе відповідальність за їх зберігання.

Якщо банк за будь-якої причини не може виконати інструкції, що містяться в дорученні на інкасування (у тому числі, коли ці інструкції нечіткі або неточні), а також за відсутності тих чи інших документів, банк не пізніше наступного робочого дня пові- домляє про це сторону, від якої він одержав доручення на інкасування, і запитує у неї відповідні інструкції. За дорученням на інкасування з нечіткими і неточними інструкціями документи зберігаються до отримання відповіді на запит.

Банки не приймають до інкасування векселі та супровідні комерційні документи, а доручення на інкасування до виконання, якщо: на векселях не проставлений або неправильно оформлений передоручительний індосамент; індосаменти на векселі неправильно оформлені та/або порушена безперервність ряду індосаментів; реквізити хоча б одного із документів не відповідають зазначеним у дорученнях на інкасування даним; якщо банк упевнений у тому, що виконання цього доручення на інкасування негативно позначиться на його діловій репутації.

Доходи банку від здійснення інкасової операції складаються з комісійної винагороди, що сплачується клієнтом за виконання доручення. Водночас банк може вимагати від клієнта відшкодування витрат на відправлення та отримання векселів, а за іногородніми векселями, крім того, дамно і порто.

Привабливість інкасової операції для банку полягає не лише у вилученні комісійної винагороди, а й в отриманні у тимчасове розпорядження ресурсів, які можна використати для своїх активних операцій. При цьому, здійснюючи інкасування векселів, банк не несе ризику, бо його роль зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта. Зокрема, банк не несе відповідальності за втрату векселів на пошті, несвоєчасне їх одержання у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки, допущені нотаріусом при опротестуванні, та за незалежні від банку обставини, які можуть призвести до невигідних для клієнта наслідків. Отже, витрати банку можуть виникнути лише у разі порушень умов ним договору. Для уникнення претензій клієнта банки при інкасуванні векселів повинні уважно стежити за термінами векселів, якомога точніше дотримуватись інструкцій своїх клієнтів, для чого рекомендується, щоб дані інструкції були задокументовані зі значною деталізацією.

2.5 Оплата векселів за дорученням клієнта (доміциляція векселів)

Доміциляція векселя -- це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, котра зазначена як платник за векселем. Відповідно, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим .

Ті векселі, оплата яких повинна здійснитися за місцезнаходженням платника, вважаються недоміцильованими, а особа, при- значена для оплати таких векселів, є особливим платником . Натомість особа, призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників, виступає в ролі доміциліата .

Уповноваження на оплату векселя дає векселедавець простого чи переказного векселя (або акцептант переказного векселя). Коли в тексті векселя доміциліата не визначено, його може назначити трасат при акцептуванні або векселедавець при представленні векселя до платежу. Якщо ж останні не вказують доміциліата, то вважається, що оплату векселя вони здійснять самі.

Зовнішньою ознакою доміцильованого векселя є напис, учинений на лицьовому боці векселя (під ім'ям платника) векселедавцем простого або переказного векселя або ж акцептантом переказного векселя типу «Доміцильований в ... (назва банку й особливого місця платежу)», або «Платник ... (назви банку й особливого місця платежу)», «Підлягає cплаті в ... (назви банку й особливого місця платежу)» або іншими рівнозначними виразами, разом з підписом особи, котра здійснює доміциляцію -- домі циліата .

Ознакою недоміцильованого векселя з особливим платником є наявність на лицьовому боці векселя напису «Підлягає сплаті в ... (назви місця платежу і банку)» або «Платник ... (назви банку і місця платежу)».

Поширеним є призначення доміциліатом чи особливим платником установи комерційного банку. При цьому основним завданням банку є здійснення платежів за векселями у встановлений строк. На відміну від інкасової послуги, банк у ролі доміциліанта виступає не отримувачем платежу, а платником за векселем.

Для виконання послуги доміциляції між банком і векселедержателем укладається спеціальна угода, згідно з якою банк зобов'язується здійснити оплату за наданими йому клієнтом (довірителем) векселями за відповідну винагороду -- комісію. Клієнт дає зобов'язання до настання терміну платежу за векселями, але не пізніше визначеного угодою терміну (звичайно 3--5 днів) зарезервувати у банку грошові кошти в сумі доміцильованих векселів. Договір може укладатися на певний термін або на оплату визначеної суми та/або визначених векселів.

Після підписання угоди довіритель сплачує комісійну винагороду (якщо послуги доміциляції не є для нього безкоштовними за умовою договору на розрахунково-касове обслуговування) і передає в банк векселі, попередньо вчинивши на них напис про доміцилювання.

Працівники банку безумовно приймають до сплати подані доміцильовані векселі довірителя згідно з реєстром і реєструють їх у Книзі обліку доміцильованих векселів. Довіритель зобов'язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий платник, або доміциліат, здійснює платіж за векселем законному векселедержателю в такому порядку:

-- оплата векселів, за якими установлено день погашення, здійснюється в день погашення, проставлений на бланку векселя;

-- оплата векселів, за якими не встановлено терміну платежу (таких, що погашаються за поданням), здійснюється протягом одного банківського дня після його подання, якщо інше не передбачено змістом векселя.

Банк здійснює платіж лише при виконанні таких умов:

1) подання оригіналу (але не копії!) векселя і супровідного реєстру векселів, поданих до оплати. Якщо подаються переказні векселі, складені в кількох примірниках, то платіж виконується проти того акцептованого й індосованого примірника (або примірників), який поданий до оплати першим;

2) наявності коштів для оплати на відповідному рахунку. Платіж за векселем може бути здійснений у повній сумі за наявності достатньої суми коштів і частково (у межах наявних коштів) у разі їх недостатності для оплати векселя у повній сумі.

Банк може відмовитись від оплати недоміцильованих з особливим платником та невизначено-доміцильованих векселів, у яких прямо не вказаний саме цей банк як особливий платник (доміциліат) або зазначена лише адреса банку, навіть якщо банку і відомо, що він призначений платником за векселем на підставі інших документів.

Після оплати векселів банк повідомляє про це клієнта і повертає йому векселі під розписку або вони відсилаються з повідомленням про оплату.

Банк відмовляється від оплати векселів у разі, якщо клієнтом не внесено коштів, достатніх для оплати векселя. У такому разі подавець векселя має здійснити протест, однак цей протест спрямований не проти банку-доміциліата (хоч він і здійснюється в приміщенні банку), а проти платника (доміциліата). Отже, операція доміциляції є цілком безпечною для банку, що, однак, не означає відсутності відповідальності при її здійсненні. Так, якщо, не оплативши вексель, банк порушив умови договору з клієнтом, останній має право звернутися з судовим позовом на доміциліата з вимогою компенсувати збитки.

2.6 Зберігання банками векселів клієнтів

Комерційні банки за дорученням своїх клієнтів можуть здійснювати операції зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників векселів). Операції зберігання векселів клієнтів можуть полягати в:

а) схові;

б) передаванні оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя;

в) передаванні примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя;

г) передаванні оригіналів, примірників і копій векселів іншій особі на умовах, указаних довірителем.

Зберігання векселів в установах банків здійснюється у вигляді «закритого» та «відкритого» зберігання. Закрите зберігання передбачає зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями і здійснюється на підставі договору схову.

При відкритому зберіганні векселів у банк подається супровідне до векселя доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щодо дій банку з векселями. Доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються, якого достатньо для здійснення схову.

Банк бере на себе зобов'язання зберігати передані йому векселі, відповідати за всі наслідки, пов'язані з їх знищенням та псуванням, за винятком випадків форс-мажорних обставин, гарантуючи повернення або передавання векселів за призначенням як щодо якості й кількості, так і щодо зовнішнього вигляду. Відтак банк не відповідає за зменшення вартості векселів, що приймаються на зберігання, за їх неналежне оформлення і добросовісність придбання векселів довірителем, а також за затримку вимоги векселя особою, якій вони мають бути передані згідно з інструкціями доручення на зберігання, за втрату або знищення векселів під час їх пересилання.

При здійсненні схову з подальшим передаванням векселів довірителю або особам, указаним довірителем, банк не бере на себе ніякої відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підроблення, юридичне значення векселів, так само як і за загальні та/або окремі умови, що є в векселях, а також жодним чином не відповідає за відповідність даних, що містяться в дорученні на зберігання, умовам договору між довірителем і особою, якій передаються векселі. Також банк не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, помилку тощо особи, якій згідно з інструкціями доручення на зберігання має бути переданий вексель.

Банк не повинен приймати векселі на зберігання, а доручення на зберігання до виконання, якщо:

1) реквізити хоча б одного із векселів не відповідають зазначеним у дорученні на зберігання (реєстрі векселів, переданих на зберігання) даним;

2) якщо банк упевнений, що виконання цього доручення негативно позначиться на його діловій репутації.

При передаванні векселя для зберігання здійснення індосаменту не потрібне. При поверненні векселів зі зберігання вони можуть бути одержані тільки представником довірителя з належним чином оформленими повноваженнями після юридичної експертизи копії векселя.

За здійснення операцій зі зберігання банк може утримувати на свою користь винагороду. Розмір винагороди може встановлюватись як у відсотках до вартості або суми векселів, так і становити фіксовану суму за один вексель.

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ, ВПРОВАДЖЕННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ, ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ В ОГЛЯДІ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

3.1. Фінансовий вексель як антикризовий інструмент

Газета «Цінні папери України» № 31 (573) 6 серпня 2009

Нещодавно в ФБ «ІННЕКС» відбувся круглий стіл на тему: «Фінансові векселі - як фактор розвитку економіки України в умовах кризи ліквідності». У ньому взяли участь представники ДКЦПФР, Держінвестицій, професійних учасників фондового ринку, комерційних банків, експерти та науковці.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ. Одним із негативних проявів кризи у вітчизняній економіці є зростання боргів та виникнення проблем із розрахунками у ринкових суб'єктів.

За словами члена ДКЦПФР Сергія БЮРЮКА, така ситуація може тривати кілька років. Враховуючи це, необхідно шукати нові фінансові інструменти, здатні вирішити зазначені питання.

В умовах відсутності фінансових ресурсів одним із таких інструментів є вексель. При цьому для фінансових установ доцільним є використання фінансового векселя. Як свідчить зарубіжний досвід, випуск та обіг цього інструмента знаходиться під жорстким контролем і наглядом держави. Аналогічні механізми мають бути застосовані і на вітчизняному ринку. На поточному етапі Комісія спільно з іншими державними органами відпрацьовує підходи щодо випуску та обігу векселів.

Позаштатний радник ДКЦПФР Тетяна РУДНЕНКО зауважила, що сьогодні в Україні спостерігається значне падіння ВВП та зростання кредиторської й дебіторської заборгованості підприємств. При цьому існує дефіцит кредитних та інвестиційних ресурсів. До цього слід додати проблеми зі зняттям банківських депозитів, падіння ринку акцій, а також зростання кількості дефолтів за облігаціями.

В таких умовах буде доцільним використання векселів. Цей фінансовий інструмент не є новим для вітчизняного ринку. У 2008 р. частка торгів векселями в загальному обсязі торгів на фондовому ринку дорівнювала 21,7%. Платіжна дисципліна за векселями в Україні є достатньо високою. Для подальшого розвитку цих інструментів слід створювати їх позитивний імідж, а також вдосконалювати відповідне законодавство.

УМОВИ ВИПУСКУ ТА ОБІГУ. На думку експертів, сьогодні одним із ефективних інструментів для учасників ринку капіталу може бути фінансовий вексель. Існує ряд основних передумов щодо його використання.

Зокрема, затяжний характер світової кризи ліквідності спонукає шукати внутрішні ресурси для подолання кризи в Україні. Вітчизняна економіка потерпає від гострого дефіциту кредитних та інвестиційних ресурсів. Підприємства згортають виробництво внаслідок браку обігових коштів.

За попередніми прогнозами, поновлення банківського кредитування економіки можливе лише за два-три роки. Поряд із цим, прострочені депозити руйнують ринок інститутів спільного інвестування через неможливість дотримання структури активів згідно з чинним законодавством в умовах дефіциту коштів.

За такої ситуації доцільно запровадити кілька умов випуску фінансових векселів. Так, випуск цих фінансових інструментів дозволити лише банкам для забезпечення економіки кредитними ресурсами та компаніям з управління активами для забезпечення ефективного акумулювання ресурсів у венчурних фондах для реалізації інвестиційних проектів.

Обсяги випуску фінансових векселів мають бути поставлені у залежність від показників ліквідності емітента та його власного капіталу (чистих активів для венчурних фондів).

Вкрай необхідно, щоб випуск фінансових векселів супроводжувався оперативним контролем з боку відповідних регуляторів через спеціальну звітність. При цьому має бути забезпечена повна прозорість щодо випуску та обігу фінансових векселів та їх емітентів.

Експерти вважають, що активізація випуску та обігу фінансових векселів на вітчизняному ринку сприятиме низці позитивних результатів. Зокрема, відбуватиметься мобілізація грошових коштів у банківських установах під фінансові векселі. Суб'єкти господарювання замість коштів отримують платіжний інструмент та дохід аналогічний доходу за депозитним вкладом.

Крім того, з'явиться можливість організації кредитування банківськими фінансовими векселями на період до подолання банківської кризи. В свою чергу, компанії з управління активами згідно з чинним законодавством зможуть видавати позики фінансовими векселями за рахунок активів венчурних фондів їх учасникам для забезпечення поточної діяльності цих ІСІ.

Важливим чинником буде й те, що оформлення банками згідно з чинним законодавством простроченої заборгованості за депозитами дозволить їм реструктуризувати заборгованість у часі, а вкладникам - одночасно отримати платіжні інструменти для організації поточної діяльності.

Водночас, для ІСІ використання фінансових векселів надасть шанс на вихід з системної кризи та відновлення довіри з боку інвесторів.

Варто зауважити, що з метою активізації та розвитку вексельного обігу в Україні в умовах фінансової кризи та зниження фінансових ризиків ДКЦПФР розробила та схвалила своїм рішенням №226 від 2 лютого 2009 р. «Основні напрями розвитку цивілізованого вексельного ринку в Україні як антикризовий захід». Документ містить у собі заходи, покликані вирішити проблему комплексно, включаючи організаційні аспекти запровадження цивілізованого вексельного обігу.

Одним із таких заходів є поновлення обігу фінансових векселів і створення за участю банків та компаній із управління активами програм фінансування розвитку суб'єктів господарювання України з оцінкою фінансових ризиків і реальної вартості векселів в обігу.

Водночас, ДКЦПФР підготувала законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу векселів», який знаходиться на розгляді у парламенті.

Ним, зокрема, передбачено: встановлення відповідальності за порушення умов видачі векселів; заборона використання векселів (за винятком податкових векселів) при розрахунках з державним бюджетом; уточнення правила підпису векселів та підстав віднесення опротестованих векселів до виконавчих документів.

3.2 Вексель - інструмент, затребуваний кризою. Вексель в економіці України

Газета «Цінні папери України» № 44 (586) 5 листопада 2009

Обіг векселів відбувається в трьох сегментах фінансового ринку: у платіжному обігу, забезпечуючи розрахунки суб'єктів господарювання на умовах комерційного кредиту; на фондовому ринку, допомагаючи перетоку капіталу, та у банківському секторі, якій надає кредитні, гарантійні та консалтингові послуги учасникам вексельного обігу, що робить останній більш прозорим та цивілізованим.

Векселі на фондовому ринку України. Головною метою функціонування фондового ринку є забезпечення постійного припливу інвестицій в економіку в цілому і до окремих компаній зокрема шляхом встановлення зв'язків між власниками надлишкових грошових коштів (інвесторами) і компаніями, що потребують грошових коштів для розвитку (емітентами).

На жаль, український фондовий ринок, на думку більшості експертів, поки не виконує своєї прямої функції: не перерозподіляє фінансові ресурси між інвесторами і споживачами грошових коштів. На хвилі спекулятивного інтересу та інвестиційних сподівань наприкінці 2008 р. український фондовий ринок різко зріс до рекордних рівнів, але світова криза не тільки призвела до дефіциту інвестиційного ресурсу, а і окреслила головні проблеми національного фондового ринку: низький рівень розвитку інвестиційної культури і практичну законодавчу незахищеність інвесторів та низьку ліквідність ринку. Про це свідчать і падіння на початку цього року вартості акцій блакитних фішок нижче за справедливу, а іноді й нижчу за номінальну вартість і масові дефолти на ринку облігацій. При цьому банківська система переживає кризу ліквідності, економіка потерпає від гострого дефіциту кредитних та інвестиційних ресурсів. Як наслідок, рекордне падіння обсягів промислового виробництва, стрімка девальвація гривні (до 30% місяць до місяця).

Пошук внутрішніх ресурсів для розвитку економіки привернув увагу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку до векселя. Досить часто можна почути на адресу цього інструмента висловлювання на кшталт «вексель нам не потрібний», «в Україні практично немає обігу векселів», «кому потрібний інструмент, за яким не платять», «вексель використовується лише для відмивання коштів та ухилення від податків», «вексель - це просто папірець» тощо. Чи насправді це так? Звернімося до статистики.

До звітності, що надається ДКЦПФР, попадають лише операції з купівлі-продажу цінних паперів, зокрема векселів. Операції з видачі, обігу векселів та розрахункових операцій за їх допомогою залишаються поза сферою уваги Комісії. По суті, обсяг торгових операцій з векселями не є прямим чинником впливу на економіку. Тому оцінка впливу векселів на розвиток економіки робилася за допомогою статистичного аналізу, зокрема регресійного.

Аналіз даних свідчить про нестримне зростання фондового ринку, зокрема загальних обсягів торгів та обсягів торгів векселями у гривневому еквіваленті. При цьому питома вага векселів поступово знижується. Дехто говорить про зниження інтересу до векселя як інструмента. Але, за зростання ринку протягом останніх 10 років у 53 рази питома вага векселів зменшилася лише у 3,2 разу. Треба врахувати, що у 1999-2000 рр. на фондовому ринку активно торгувалися енергетичні та банківські векселі, які згодом пропали з ринку через заборону їх випуску з боку Міністерства енергетики (енергетичні векселі) та з набранням чинності Закону України «Про обіг векселів в Україні» (банківські векселі). Якби можна було оцінити і виділити їх частку з обсягів торгів векселями, то показник зменшення був би менше у 3,2 разу. Це свідчить про незалежність динаміки розвитку ринку векселів від розвитку фондового ринку загалом.

Динаміка розвитку фондового ринку була випереджаючою за зростання ВВП: при збільшенні ВВП у 10,2 разу обсяги торгів на фондовому ринку зросли у 118 разів. Це притаманне ринкам, що розвиваються. Бурхливий сплеск фондового ринку у 2007 р. (на 15,2%) в основному був пов'язаний із спекулятивним попитом на акції, хоча зростання обсягу векселів свідчить також про зростання економіки.

Протягом останніх 7 років співвідношення обсягів торгів векселями до ВВП складало не менше 20%. Це означає, що кожна п'ята (а в окремі роки навіть третя чи друга) гривня була отримана з фондового ринку за участі векселів. Максимуми обсягів торгівлі векселями припадали на 2004 р. (36,3%), а також на 2007 р. (29,8% ), коли економіка демонструвала підйом. Скоріш за все це свідчить про постійний зв'язок обсягів торгів векселями з розвитком економіки.

Треба зауважити, що недосконалість вітчизняної статистики заважає коректній оцінці впливу векселів на розвиток економіки. Так, у період з 2000 р. по 2006 р. суттєве викривлення статистики фондового ринку було обумовлено діями Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА). У 2000 р. ДПА разом із ДКЦПФР і Мінфіном України за погодженням з Національним банком України спільним листом «у цілях оподаткування», як було зазначено у листі, запропонувала вважати операцію врахування векселів (яка є кредитною операцією за визначенням НБУ) торговою операцією з відповідним оподаткуванням згідно з п.7.6.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Отримавши цього листа, банки на свій розсуд почали відносити враховані векселі в обліку або до кредитних або до торгових операцій, що призвело до викривлення статистики. Протягом 6 років оподаткування операцій з векселями здійснювалося на підставі листа ДПА, який не є нормативним документом. У 2006 р. ДПА оцінила негативні наслідки свого «твору» у вигляді недоотриманих податків від банків і почала бити на сполох. Проти банків було відкрито декілька судових справ. Коли банки звернулися за підтримкою до Національного банку, Голова НБУ відповів, що вони не повинні були брати до уваги цей документ, оскільки він не є нормативним (хоча він був погоджений НБУ!).

Повернемося до зв'язку ринку векселів з економікою. Регресійний аналіз даних показує, що коефіцієнт кореляції між обсягом торгів векселями та ВВП у період з 1998 по 2004 рр. складав R=0,97, а з 1998 по 2007 рр. - R=0,93. Це свідчить про значний зв'язок між векселями та внутрішнім валовим продуктом. Отже, можна з впевненістю стверджувати, що векселі обслуговують економіку України.

Динаміку використання векселів у діяльності інститутів спільного інвестування (ІСІ), особливо у венчурних фондах, важко простежити через недостатні аналітичні дані, що надає Українська Асоціація інвестиційного бізнесу. Однак на прикладі розвитку ІСІ протягом 2006 р. можна оцінити порядок обсягу векселів у портфелях інвестиційних фондів.

Обсяг векселів у венчурних фондах склав 250,30 млн. грн., або 99% від загального обсягу у всіх видах ІСІ на початок 2006 р. і 923,08 млн. грн., або 97% на кінець року.

Обсяг векселів у венчурних фондах протягом року збільшився у 3,7 разу, у відкритих - у 1,7 разу, у інтервальних - зменшився у 0,9 разу, у закритих невенчурних - збільшився майже у 267 разів.

За даними УАІБ за станом на 1.01.2006 р. питома вага векселів у портфелі венчурних фондів є максимальною і складає 8,05%, на другому місці - відкриті фонди з часткою векселів 4,33%. Упосереднена за видами фондів питома вага векселів складає 7,58%.

Отже, за оцінкою у портфелях ІСІ на кінець 2008 р. знаходилося векселів на суму майже 4,8 млрд. грн.

Наведені вище дані свідчать про те, що вексель є інструментом, затребуваним ринком протягом останніх 10 років, а також що векселі обслуговують вітчизняну економіку. Отже, статистика спростовує тези: «вексель нам не потрібний», «в Україні практично немає обігу векселів».

3.3 Вексель - інструмент, затребуваний кризою

Газета «Цінні папери України» № 46 (588) 19 листопада 2009

За відсутності офіційних статистичних даних щодо розвитку економіки на фоні звітів уряду про постійне перевиконання бюджетних планів занепокоєння викликають дані, наведені в аналітичній записці Секретаріату Президента України про стан виконання Державного бюджету України за січень-вересень 2009 року.

Чи є вексель тим інструментом, який допоможе економіці України у скрутному становищі - практично без кредитних та інвестиційних ресурсів? Адже досі розповсюдженою є думка про те, що вексель - просто папірець, за яким не платять.

Однак, практика використання векселів свідчить, що це не так. Звернемося до статистики.

Отже, зараз відбувається подальше нарощування прострочених сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню, які за станом на 01.10.09 р. склали 5104,2 млн. грн. і зросли з початку року майже на 72,0%, а за вересень - на 4,9%, або на 237,9 млн. грн. Незважаючи на істотне корегування урядом планових показників доходів загального фонду держбюджету, збір податків наперед і заборону бюджетного відшкодування податку на додану вартість платникам, картина з виконанням держбюджету по доходах у поточному році невтішна. Враховуючи нинішню тенденцію зі сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), вказаний показник буде недовиконаний щонайменше на 35-40 млрд. грн. (За даними Державного казначейства сукупний обсяг надходжень до загального і спеціального фонду Державного бюджету України за дев'ять місяців 2009 р. склав 131,944 млрд. грн., або 55% від річного плану.)

За даними Держкомстату за станом на 01.10.2009 р. номінальний ВВП складав 715 млрд. грн., а дебіторська та кредиторська заборгованість складали, відповідно, 669,5 млрд. грн. и 781,2 млрд. грн. Тобто дебіторська заборгованість досягла 93,6% ВВП, а кредиторська заборгованість перевищила ВВП на 9,3%.

За 9 місяців 2008 р. на тлі знецінення гривні. та зростання негативного сальдо торгівельного балан-су загальна дебіторська заборгованість компаній збіль-шилася на 33,4% у порівнянні з початком року - до 669 521 млн. грн.., кредиторська -- на 31%, до 781 216 млн. гривень (за перше півріччя загальна дебіторська заборгованість компаній збільшилася на 24%, кредиторська -- на 22,7%). Тобто наявною є негативна динаміка щодо загального рівня заборгованості.

З початку 2007 р. протягом усього періоду спостерігається випереджаючий відносно зростання ВВП темп приросту довгострокової заборгованості між підприємствами та установами. При цьому протягом 2007 р. обсяги заборгованості векселями знизилися, але у 2008 р. кількість векселів зросла в 1,3 разу. Таке збільшення довгострокової заборгованості за векселями викликає занепокоєння, оскільки за існуючих вартості коштів та інфляції використання векселів строком більше одного-двох років втрачає економічний сенс. А використання векселів на строк до п'яти років і більше, особливо з великими номінальними сумами, за суттю наближається до фінансового шахрайства. (Нещодавно у судовій справі за довгостроковим (10 років) векселем на велику суму довелося оцінювати збитки за цим векселем на восьмому році його обігу. Збитки склали 187% від номіналу)!

За станом на 01.10.08 р. векселями оформлено лише 4,95% поточної дебіторської заборгованості між підприємствами за товари, роботи, послуги, що складає 15,6 млрд. грн. Частка векселів у загальному обсязі дебіторської заборгованості між підприємствами та установами України складає 2,44%.

Збільшення поточної заборгованості між підприємствами за товари, роботи, послуги відбувається пропорційно зростанню ВВП. Щодо обсягів заборгованості, оформленої векселями, то протягом 2007 р. їх кількість дещо знизилася, але значно збільшилась (у 1,6 разу) протягом 9 місяців 2008 р. Це лише підтверджує нашу думку щодо активізації вексельного обігу в умовах кризи та необхідності зниження фінансових ризиків на вексельному ринку.

Спілкування безпосередньо з суб'єктами господарювання свідчить про збільшення інтересу до векселів у двох аспектах: дефіцит обігових коштів та проблеми з векселями, що були раніше. Такі векселі часто містять помилки в оформленні як при випуску, так і у процесі обігу, велика кількість з них має довготривалий строк до погашення тощо. Це призводить до великих фінансових ризиків та низької вірогідності отримання грошового боргу за векселями. (Іноді навіть юридичні підрозділи підприємств не в змозі захистити у суді права підприємства за векселем унаслідок недостатньої обізнаності з вексельного права.)

Іншої думки Національний банк України. У листі від 16.09.09 р. НБУ сказано таке: «Однак, аналіз випуску векселів підприємствами України свідчить про те, що у суб'єктів господарювання відбувається спад інтересу до такого інструмента, як вексель. Зокрема, за період з січня 2007 до січня 2009 відбулося зменшення обсягів видачі векселів суб`єктами господарювання на 3%, а частки виданих векселів суб`єктами господарювання до грошової маси - на 6%. При тому, що банки нарощують обсяги кредитування за врахованими векселями.» Це дуже цікаво, оскільки джерело аналізу одне й те ж саме - статистика, що базується на фінансовій звітності суб`єктів господарювання. Крім того, в умовах наявного різкого скорочення обсягів банківського кредитування та падіння, на думку Національного банку, інтересу суб`єктів господарювання до векселя, той самий центробанк констатує нарощування обсягів кредитування за врахованими векселями. Така аналітика викликає великий сумнів.

Прострочена заборгованість за товари, роботи, послуги, що оформлена векселями, знижується протягом усього періоду, що аналізується, на відміну від заборгованості, що не оформлена векселями. Частка простроченої заборгованості за товари, роботи, послуги на початок 2007 р. складала 17,9%, тоді як за векселями - 2,0%, тобто менше у 8,95 разу; на початок 2008 р. - відповідно 14,4% та 1,9%, тобто у 7,6 разу менше за векселями, а за 9 місяців 2008 р. відповідно 12,5% та 1,07%, тобто у 11,7 разу прострочена заборгованість за векселями нижча!

Прострочена дебіторська заборгованість у січні-вересні збільшилася на 10,6%, у тому числі за товари, роботи, послуги - на 13,4%, а за векселями - зменшилася на 28,3%! Прострочена кредиторська заборгованість збільшилася на 13,9%, а за векселями - лише на 5,3%.

З наведеного вище виходить, що протягом 2007-2008 рр. в економіці чітко простежується суттєве зростання заборгованості у розрахунках між підприємствами та установами України. Протягом ІІІ кварталу 2008 р. значно активізувалися вексельні розрахунки. Але головні проблеми у розрахунках пов'язані не з цими інструментами. Аналіз свідчить, що питома вага простроченої заборгованості за товари, роботи, послуги, що оформлена векселями, у 7-12 разів нижча за договірну. Це, у свою чергу, свідчить про вищу платіжну дисципліну у вексельному обігу, забезпечену вексельним правом.

3.4 Операції з векселями - тепер по-новому

Дебет-Кредит № 12 (24.3.2003)

10 добрих нововведень і стільки ж - не дуже, запроваджених новим Положенням про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті

З 11 березня всі банки працюють за новим Положенням про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України 1 . Документ затверджено постановою Правління НБУ від 16.12.2002 р. №508, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 р. за №174/7495. Основні зміни в Положенні пов'язані з прийняттям Закону України від 05.04.2001 р. №2374-III «Про обіг векселів в Україні».

ёЧерез великий обсяг у «Документах для роботи» Положення не друкуємо - лише короткий коментар. Насамперед він зацікавить підприємців та спеціалістів підприємств, які застосовують у господарський діяльності векселі.

ПЛЮСИ

Загальні правила проведення банками операцій з векселями загалом не змінилися.

Тепер і фізичні особи можуть зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України. Але банки здійснюють операції з векселями, виданими від імені фізичної особи, лише за умови зазначення додаткових реквізитів.

Такими реквізитами є :

- прізвище, ім'я, по батькові та паспортні дані векселедавця-трасанта (серія та номер паспорта, найменування органу, який видав паспорт, дата його видачі, місце проживання);

- індивідуальний ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, наданий органом державної податкової служби (крім випадків відсутності індивідуального ідентифікаційного номера в осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися прийняти його й офіційно повідомили про це відповідні державні органи);

- підпис, власноручно зазначений фізичною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється відбитком печатки (у разі її наявності).

Банки не мають права стягати комісію за облік іногородніх векселів, якщо це прямо не обумовлено в угоді.

Раніше не рекомендувалося приймати векселі на зберігання у випадку, якщо банк був упевнений у тому, що виконання цього доручення негативно позначиться на його діловій репутації. Тепер про це нічого не говориться.

У Положенні вже не розписано процедури торгівлі векселями, продажу й обміну векселів за дорученням. Ці процедури визначаються угодами банків з клієнтами.

Збільшено кількість визначень у Положенні. Зокрема, додано визначення «вексель доміцильований», «вексель іногородній», «вексель місцевий», «вексель опротестований», «вексель переказний», «вексель простий», «зберігання векселів», «зберігання векселів відкрите», «зберігання векселів закрите», «принципал», «реверс», «регресант». Сподіваємося, що це спростить розуміння Положення.

Визначено вимоги щодо дотримання форми векселів (щоб не було визнано дефекту його форми).

Під час складання первинних документів та облікових регістрів банки можуть використовувати форми, наведені в додатках до Положення, як зразки. Раніше ці форми були обов'язковими.

Дія Положення тепер поширюється на операції банків з векселями, щодо яких банк виступає платником.

Знято рекомендації не приймати до врахування і в заставу:

1) векселі, які мають перерву в повних індосаментах;

2) неакцептовані переказні векселі (незалежно від кількості примірників);

3) іменні векселі;

4) опротестовані векселі.

МІНУСИ

Банки повинні здійснювати операції з простими й переказними векселями за умови складання векселів у документарній формі на бланках з відповідною мірою захисту і заповнення їх реквізитів відповідно до вимог, викладених у Положенні.

Під забезпечення кредиту приймаються векселі, видані тільки для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Зрештою, це зрозуміло, адже видача інших векселів Законом України «Про обіг векселів в Україні» взагалі не допускається.

Платіж за векселем банки здійснюють тільки в безготівковій формі.

Використання векселів для розрахунків за заборгованістю за банківським кредитом не допускається.

Банкам, як й іншим юридичним та фізичним особам, забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду.

Банкам вже не треба бути обережними щодо врахування і приймання в заставу:

1) векселів, на яких є серед інших передатний індосамент платника за векселем або індосамент трасанта векселя (це може свідчити, зокрема, про відстрочення платежу);

2) векселів, які мають безоборотний індосамент пред'явника;

3) векселів, платниками за якими є особи сумнівної кредитоспроможності (платоспроможності);

4) векселів від пред'явників, які не мають поточного рахунка в банку;

5) векселів, платниками за якими виступають особи, проти яких вчинені протести, а також векселів від пред'явників, проти яких вчинені протести;

6) векселі, на яких не зазначено (нечітко зазначено або зазначено таким чином, що банк не може чітко встановити) адреси векселедавця (трасанта) та/або акцептанта.

Скасовано банківську гарантію платежу за векселем, яка надавалася письмово для забезпечення оплати векселя. Тепер цю функцію виконує виключно аваль векселя банком.

При наданні кредиту під заставу векселів вексель має бути переданий на зберігання виключно банку. Раніше його можна було передавати державному чи приватному нотаріусу. Відповідно тепер на векселі в заставі завжди має бути передатний напис.

У Положенні прямо не сказано, що банки можуть надавати надійним клієнтам спеціальні кредити строком до запитання (онкольні кредити) під заставу векселів. Але такого права в банків ніхто не забирав.

В Україні досі немає Положення про операції банків з векселями, номінованими в іноземній валюті.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Задача 1

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Дія цієї інструкції поширюється на всі банки України незалежно від форм власності.

Розглянемо більш детально розрахунок нормативів 1-ї і 2-ї групи, а саме: нормативів капіталу (Н1 - Н3) і нормативів ліквідності (Н4 - Н6) на основі скорочених балансів комерційних банків України, які наведені у додатку 1.

Н1 - норматив мінімального розміру регулятивного капіталу банку.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку розраховується за формулою

Н1=(ОК+ДК-А):€,

де ОК - основний капітал (капітал 1-го рівня);

ДК - додатковий капітал (капітал 2-го рівня);

А - балансова вартість зазначених активів;

€ - поточний курс євро (у розрахунках приймати €=7,00).

На основі скороченого балансу банку розрахуємо Н1 для АКБ „МТ-БАНК”

Н1=млн.€

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків (від 1 до 1,5 млн. €):

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних (від 3 до 5 млн. €):

в) для банків, котрі здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку (від 5 до 8 млн. €):

АКБ „МТ-БАНК” відноситься до третьої групи комерційних банків, Н1 для яких на 1 січня 2004 року вже повинен складати 5,5 млн. €, тобто норматив виконується й дорікань з боку НБУ до формування капіталу банку немає.

Н2 - норматив адекватності регулятивного капіталу банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, яку приймають на себе власники банку; і навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, котру приймають на себе кредитори (вкладники) банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму відповідних резервів за активними операціями

Н2=,

де РК - регулятивний капітал банку; УА - сумарні активи.

Для АКБ „МТ-БАНК”

УА=(2,98+41,19+0,06)·0+0·0,1+0,06·0,2+85,43·0,5+(163,33+2,53+7,34+0+8,89+ +18,66+137,10+11,74+0)·1=392,33 млн.грн.

Н2==33% Значення регулятивного капіталу до розрахунку приймається в гривнях..

Нормативне значення Н2 діючих банків з 01.03.2004 р. не може бути меншим ніж 10%. Невиконання нормативу свідчить про те, що банк веде ризиковану активну політику.

Н3 - норматив адекватності основного капіталу банку.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків

Н3=,

де ОК - основний капітал банку; А_З - загальні активи банку.

Відповідно до даних АКБ „МТ-БАНК ” ОК=136,28 млн.грн.

А_З=2,98+41,19+0,06+85,43+11,74+0+2,53+7,34+163,33+0+8,89+18,66+ +137,10=479,25 млн. грн.

Н3==29%.

Нормативне значення Н3 має бути не меншим ніж 4%. Невиконання нормативу потребує перегляду активної політики банку за умови виконання вимог щодо основного капіталу банку.

Н4 - норматив миттєвої ліквідності банку.

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками

Н4=,

де К_К - кошти в касі банку; К_КР - кошти на кореспондентських рахунках;

З_ПР - зобов'язання банку, котрі обліковуються за поточними рахунками.

За даними АКБ „ МТ-БАНК ” К_К=2,98 млн. грн.,

К_КР=41,19+85,43=126,62 млн. грн.,

З_ПР=0+20,11+8,75+199,07+6,39+0,02=234,34 млн. грн.

Н4=.

Нормативне значення Н4 має бути не менше ніж 20%. Невиконання цього нормативу свідчить, що високоліквідні активи не забезпечують виконання зобов'язань за поточними рахунками. Для поліпшення стану слід бути уважними до збільшення коштів у касі. Можливо, більш доцільним є зменшення поточних зобов'язань.

Н5 - норматив поточної ліквідності банку.

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання

Н5=,

де А_П - активи первинної ліквідності; А_В - активи вторинної ліквідності;

З_ВС - зобов'язання з відповідними строками виконання.

А_П+А_В=2,98+41,19+85,43+0+8,89+182,41=320,90 млн.грн.

З_ПР=0+199,07+20,11+0,02+7,44+13,36+0=240,00 млн. грн.

Н5=.

Нормативне значення Н5 має бути не менше ніж 40%. Невиконання цього нормативу свідчить про незбалансованість строків і сум ліквідних активів та зобов'язань з відповідними строками виконання.

Н6 - норматив короткострокової ліквідності банку.

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань

Н6=,

де А_Л - ліквідні активи;

З_КС - короткострокові зобов'язання.

В АКБ „ МТ-БАНК” А_Л=2,98+41,19+85,43+11,74+0=141,34 млн.грн.

З_КС=0+199,07+0,02+20,11+7,44+13,36+0=240,00 млн.грн.

Оскільки вихідні дані - це звернутий баланс, який не дає можливості конкретизувати статті балансу, то припускаємо, що кредити, видані іншим банкам, - короткострокові, а зобов'язання, включені до розрахунку, мають короткостроковий характер