Функції і роль кредиту у ринковій економіці

Відкритий Міжнародний Університет Розвитку

Людини “ Україна “

Радомишльський локальний центр дистанційного навчання

Модульна контрольна робота №2

З дисципліни: «Гроші та кредит»

Виконала:

студентка 2 курсу

фінансового факультету

Войдило Анна Анатолівна

Радомишль-2008

Зміст

1. Функції і роль кредиту у ринковій економіці

2. НБУ і комерційні банки: характер і зміст взаємовідносин

3. Пасивні, активні та комерційні операції банків

1. Функції і роль кредиту у ринковій економіці

Суть кредиту проявляється в його функціях. Кредиту притаманні такі основні функції: перерозподільча, емісійна та контрольна.

За змістом перерозподільча функція означає, що з допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. Вона проявляється як при мобілізації грошових капіталів, що тимчасово не задіяні в господарському обороті_ так і при їх розміщенні у сфери економічної діяльності. У цій функції кредит виступає лишень як форма передачі капіталу з одних рук до інших. З одного боку, відбувається нагромадження грошових капіталів за рахунок реальних збережень економічних агентів. У суб'єктів господарської діяльності такими збереженнями можуть бути: грошові залишки на рахунках у банку, вивільнені із кругообігу капіталу; грошові кошти за цільовим призначенням (спеціальні фонди), амортизаційні відрахування, невикористаний прибуток та інші кошти. Нагромадження капіталу може відбуватись за рахунок особистих доходів та збережень населення, невикористаних бюджетних коштів, власних коштів банків та парабанків, нарешті емісії грошей. Функція кредиту у цьому випадку полягає в тому, щоб мобілізувати ці реальні грошові ресурси, по можливості скоротити строк їхнього “застою” і трансформувати в форму позичкового капіталу.

Для банків залучені тимчасово вільні грошові кошти складають джерело кредитних ресурсів і відображаються у пасиві балансу, а видані кредити показуються у балансі як активи.

З другого боку, за допомогою кредиту відбувається зосередження позичкового капіталу на найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності. Кредит дає змогу спрямувати позичковий капітал у ту сферу чи галузь економіки, яка здатна забезпечити більш ефективне використання цього капіталу. Тільки на основі кредиту стає можливим застосувати позичковий капітал не в сфері де його створено, а там, де він має більше всього шансів збільшити свою вартість.2 Кредит, таким чином, сприяє переливу капіталів з одних галузей економіки в інші та вирівнюванню норми прибутку. У всякому іншому випадку перерозподіл через кредитний механізм позичкового капіталу позбавляється економічного сенсу.

Мобільність кредиту, за допомогою котрого ефективно перерозподіляється позичковий капітал дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва й стабілізувати економіку. Головним джерелом у таких умовах може бути так званий “венчурний” кредит, що функціонує переважно з допомогою держави.

Другою функцією кредиту є випуск грошей для обслуговування платіжного обороту емісійна (антиципаційна) функція. Суть цієї функції кредиту випливає із функції грошей як засіб платежу. Тому можна сказати, що кредит як гроші у функції засобу платежу. На основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. Образно можна висловитись: кредит батько всіх грошей, емісія їх матір. Люба емісія готівкових чи депозитних грошей результат кредитної операції. Видача позики збільшує грошову масу, що знаходиться в обігу, а погашення позики означає її скорочення. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу.

Слід відмітити, що сама по собі кредитна емісія грошей не має як таких обмежень. Наприклад, держава може вдаватись до емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту, що особливо проявляється в умовах інфляції. Однак випускати гроші в обіг необхідно тільки тоді, коли в цьому існує реальна потреба. Економічною умовою кредитної емісії повинна бути відповідна пропозиція між динамікою збільшення валового внутрішнього продукту з одного боку, та темпами росту кредиту за рахунок емітованих пасивів з другого боку. Йдеться про функціональні межі кредиту та про чітке визначення межі так званої депозитної емісі3У цій функції кредит сприяє економії витрат грошового обігу. Через кредит відбувається: прискорення обігу грошей; взаємне зарахування платежів; запровадження прогресивних систем розрахунків для юридичних та фізичних осіб, що в кінцевому підсумку призводить до скорочення грошової маси в обігу та економії суспільних витрат.

Контрольна функція випливає з самої природи кредиту. Вона полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту зі сторони суб'єктів кредитної угоди. Більш детально це питання розглядається у наступному розділі “Система банківського кредитування”.

Роль кредиту як економічної категорії характеризує конкретні прояви його функцій в даному соціально-економічному середовищі.

У ринковій економіці роль кредиту проявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою формою, перерозподіл між виробничою і невиробничою сферами, між галузями виробництва і регіонами. Отже, кредит у певній мірі впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих пропорцій в економічній системі: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання.

Кредит використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних галузей виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків.

На сучасному етапі така роль кредиту реалізується далеко не повністю. Цьому мішає недосконалість ринкових відносин в економіці країни. Зокрема, тільки розпочався процес формування ринку позичкових капіталів, незавершений процес демонополізації та децентралізації економіки, діяльність комерційних банків з кредитними портфелями ще не відповідає 4 ринковим принципам. Регулююча роль кредиту ускладнюється також внаслідок економічної кризи та проявлення інфляційних процесів. Високий рівень інфляції орієнтує комерційні структури на інвестиції у торгівлю, посередницьку діяльність та проекти, що гарантують швидкий обіг капіталу і високу норму прибутку, тобто у галузі з високою імовірністю втрати вкладених коштів. З одного боку, це зменшує якість кредитного портфеля банків, збільшуючи частку ризикованих кредитів, а з другого, надає суб'єктам альтернативної економіки можливість легкої компенсації високих ставок відсотку за позичені кошти в разі успішного здійснення проекту. За таких умов переливання позичкових капіталів на вільній конкурентній основі в значній мірі затрудняється і мало сприяє вирівнюванню норми прибутку в різних галузях. Крім того, кредитування у великих розмірах дефіциту державного бюджету теж порушує обґрунтовану пропозицію між фондом нагромадження і фондом споживання.

Надзвичайно важлива роль кредиту у забезпеченні науково-технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит виступає важливим джерелом фінансування капітальних вкладень. Націлене на виробничий процес довгострокове кредитування виступає як одна із форм інвестицій в економіку країни. Безперервність і достатність їх обов'язкові для нормального функціонування економіки. Ефективність кредитних важелів перспективного розвитку НТП визначається кредитною політикою. Для реалізації інвестиційної програми необхідно здійснювати пріоритетне кредитування проектів, ціленаправлених на стимулювання НТП. Однак, в умовах інфляції можливості кредиту в стимулюванні НТП різко зменшуються, оскільки звужуються межі запровадження нової техніки внаслідок її значного подорожання, і можливі строки надання кредиту гораздо менші ніж період окупності капітальних затрат. Сьогодні інвестиційна діяльність в Україні практично відсутня, що спричинено умовами загальної кризи її економіки, нестабільністю соціально-економічного стану в країні. Сьогодні частка довгострокових кредитів становить всього 1-2% у загальному об'ємі кредитних вкладень. Держава 5 вживає заходів щодо стимулювання фінансування інвестиційних проектів. Якщо у кредитному портфелі комерційного банку частка кредитів інвестиційного характеру в найближчому майбутньому складатиме не менше 25%, законодавством України передбачені пільгові умови НБУ, зокрема, щодо формування обов'язкових резервів та економічних нормативів.

В умовах ринкової економіки дедалі більшої ваги набуває кредит в обслуговуванні інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур, підготовці та перепідготовці наукових кадрів. Він допомагає швидкому перерозподілу грошових капіталів, що дає можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва й оздоровити економіку.

Кредит сприяє прискоренню концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в системі економічних відносин.

Нарешті, кредит використовується як один із дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки в світову економічну систему. Процес структурної перебудови та стабілізації вітчизняної економіки практично неможливий без кредитної допомоги світового співтовариства. З допомогою кредиту можливий імпорт нових технологій, передової техніки, навіть при пасивному торговому балансі. При цьому кредит сприяє розвитку експорту традиційних товарів, використовується як засіб регулювання платіжного балансу країни.

2. НБУ і комерційні банки: характер і зміст взаємовідносин

Широкого застосування операції на відкритому ринку набули в США, Німеччині, Англії. В Україні ринок державних цінних паперів функціонує з 10 березня 1995 року у вигляді облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), які випускаються в дисконтній формі номінальною вартістю 100 гривень на визначений емітентом термін у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

Із 1995р. емітентом державних облігацій визначено Міністерство фінансів України, на яке за дорученням уряду покладено обов'язки щодо здійснення випуску облігацій та гаранта вчасності сплати доходу і погашення облігацій. На Міністерство фінансів України також було покладено обов'язки встановлення цінових умов придбання державних боргових зобов'язань.

Національний банк України виконував обов'язки генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування, розміщення державних облігацій та проведення платежів за ними, а також депозитарію за державними облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів, та дилера на вторинному ринку.

Учасниками ринку державних облігацій, крім Міністерства фінансів України та Національного банку України, можуть бути комерційні банки, юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків, нерезиденти й організаційно оформлені торговельні системи.

У березні 2000 р. у зв'язку з необхідністю приведення нормативних актів Національного банку України з питань функціонування ринку облігацій внутрішньої державної позики відповідність до Закону України "Про Національний банк України" постановою Правління Національного банку № 116 від 22.03.2000 р. затверджено нове Положення про порядок здійснення установами банківської системи операцій на ринку облігацій внутрішньої державної позики, яке замінило відповідне Положення про порядок функціонування ринку облігацій внутрішньої державної позики № 15 від 26.01.1996 р.

Випуск облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) здійснюється на пред'явника у формі, визначеній в умовах випуску, які встановлюються постановами Кабінету Міністрів України. Згідно з ними за дорученням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів здійснює випуск ОВДП, а також виконує обов'язки гаранта вчасності сплати доходу та погашення їх. ОВДП можуть бути об'єктом цивільно-правових угод відповідно до умов випуску.

Відповідно до названого Положення чітко визначено функції Національного банку України на ринку облігацій внутрішньої державної позики, зокрема:

Ш виконання операцій з обслуговування державного боргу, пов'язаних із розміщенням ОВДП, погашенням їх та виплатою доходу за ними;

Ш здійснення депозитарної діяльності з ОВДП, включно з обслуговуванням операцій Міністерства фінансів України з ними;

Ш проведення операцій на відкритому ринку з купівлі та продажу ОВДП з метою регулювання обсягу грошової маси, що перебуває в обігу;

Ш здійснення рефінансування комерційних банків під заставу ОВДП.

Виконуючи ці функції Національний банк України як генеральний агент з обслуговування ОВДП та проведення платежів за ними здійснює такі операції:

Ш розсилає повідомлення Міністерства фінансів України про проведення аукціонів;

Ш здійснює збір заявок від учасників аукціонів та підготовку аналітичної інформації щодо визначення ціни відсіку або встановлення рівня дохідності при придбанні ОВДП;

Ш проводить розміщення ОВДП згідно з визначеною Міністерством фінансів України ціною відсіку або встановленим рівнем дохідності;

Ш надає учасникам аукціонів; інформацію про результати їхнього проведення;

Ш виконує Клірингові розрахунки та організовує проведення платежів за результатами аукціонів.

Окрім того. Національний банк України може купувати облігації внутрішньої державної позики за рахунок власних коштів і продавати їх на вторинному ринку.

Розміщення державних облігацій на первинному ринку державних цінних паперів здійснюється через комерційні банки, які виконують функції фінансових посередників і проводять операції з придбання облігацій за рахунок мобілізованих ресурсів як вкладення в державні цінні папери за дорученням юридичних та фізичних осіб, які є клієнтами комерційних банків. Участь нерезидентів на ринку державних цінних паперів може здійснюватися через уповноважені банки, які за дорученням нерезидентів здійснюють операції з державними облігаціями.

Розміщення облігацій внутрішньої державної позики на первинному ринку організовує і проводить за доручення Міністерства фінансів Національний банк України на основі аукціонів:

q з оголошенням обсягу облігацій, виставлених на продаж;

q без оголошення обсягу облігацій, що пропонуються до продажу;

q з оголошенням (або без оголошення) обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, що встановилися на попередньому аукціоні.

Аукціон, що проводиться з попереднім оголошенням обсягу облігацій, виставлених на продаж, вважається таким, що відбувся, у разі реалізації 20 % облігацій від їхньої загальної кількості.

Покупцями облігацій на торгах виступають комерційні банки. Вони можуть подавати заявки на придбання облігації на аукціонах за рахунок:

q власних і залучених коштів, за умови дотримання встановлених Національним банком економічних нормативів;

q коштів клієнтів за їхніми дорученнями. Комерційні банки допускаються до участі в аукціонах за умови укладання угоди про депозитарне та інформаційне обслуговування операцій з облігаціями і набуття статусу депонента Депозитарію Національного банку України.

Придбання комерційним банком облігацій за дорученням резидентів, а також за рахунок власних і залучених коштів з метою подальшого перепродажу проводиться за умови:

q наявності дозволу уповноваженого органу на здійснення діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів;

q виконання встановлених економічних нормативів та задовільного фінансового стану;

q надання комерційному банку права на ведення рахунків депозитарного обліку за облігаціями, які перебувають у власності його клієнтів;

q наявності угоди з клієнтами на придбання облігацій на аукціоні, що проводиться Національним банком України.

Для обслуговування клієнтів-нерезидентів комерційний банк повинен одержати статус уповноваженого та укласти з Національним банком України угоду про обслуговування операцій нерезидентів на ринку облігацій. В угоді визначаються порядок встановлення банкам можливих обмежень обсягів придбання нерезидентами облігацій, а також умови переведення ОВДП з рахунків у цінних паперах від одного уповноваженого банку до іншого. Копію угоди з нерезидентом про обслуговування його операцій з облігаціями на первинному та вторинному ринках уповноважений банк обов'язково повинен подати на реєстрацію до Національного банку України. На підставі цієї копії кожному нерезиденту присвоюється індивідуальний код клієнта уповноваженого банку за структурою, що встановлена чинними нормативними актами з питань депозитарної діяльності з державними цінними паперами. Не допускається встановлення для одного нерезидента різних за значенням кодів.

Статусу уповноважених банків для обслуговування операцій нерезидентів на ринку облігацій можуть набувати тільки ті банки-резиденти, які уклали відповідні угоди з Національним банком України. Уповноважені банки за дорученням нерезидентів можуть здійснювати такі операції:

v придбання облігацій на торгах, що проводяться Національним банком України, і грошові розрахунки за їхніми результатами;

v операції з купівлі та продажу облігацій на вторинному ринку.

На підставі угоди з уповноваженими банками Національний банк за погодженням з Міністерством фінансів України може встановлювати обмеження на обсяги придбання нерезидентами облігацій. При визначенні обмежень враховуються потреби Міністерства фінансів у коштах для покриття дефіциту бюджету, розподіл за термінами погашення сум платежів за облігаціями, що придбані нерезидентами на попередніх торгах, тенденції зміни валютного курсу тощо.

Винятково важливе значення має чітке врегулювання операцій комерційних банків на вторинному ринку облігацій внутрішньої державної позики. Відповідно до розділу 5 названого Положення комерційні банки, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, є безпосередніми учасниками біржових торгів облігаціями державної позики, які укладають прямі договори з фондовою секцією біржі та Національним банком України про депозитарне обслуговування.

Ведення рахунків у цінних паперах комерційних банків, які не проводять професійної діяльності на ринку ОВДП, здійснюють на договірних засадах зберігачі, що уклали договори про депозитарне обслуговування з Національним банком України як депозитарієм державних цінних паперів.

3. Пасивні, активні та комерційні операції банків

Банківські операції являють собою операції для залучення грошових коштів та їх вкладення у позички, цінні папери і послуги, випуску в обіг і вилучення з нього грошей, для розрахунків, фінансування та кредитування капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету тощо.

Відповідно до ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки можуть виконувати лише такі операції:

-- залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;

-- здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

-- ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

-- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

-- випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

-- купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;

-- видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

-- придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

-- придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

-- купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

-- купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

-- залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

-- довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та інші) за дорученням клієнтів;

-- надання консультаційних послуг;

-- проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням НБУ;

— здійснення інших операцій з дозволу НБУ.

У банківській практиці України, як правило, є дві основні групи банківських операцій, за допомогою яких залучаються банківські ресурси: активні та пасивні.

До активних відносяться операції, здійснюючи які банки забезпечують клієнтові можливість одержання необхідних йому коштів, і тим самим розміщують власний і залучений капітал. Це кредитні операції, пов'язані з наданням клієнтам різноманітних позичок та їх погашенням, інвестиційна діяльність банків, тобто вкладання коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності на відносно тривалий час, формування касових залишків та резервів.

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків. Конкретні сфери застосування банківського кредиту визначаються залежно від його цільового призначення та складу учасників кредитних правовідносин. Враховуючи особливості позичкових операцій комерційних банків, прийнято виділяти:

-- кредитування поточної діяльності підприємств, пов'язане із задоволенням їх потреб в оборотних коштах;

-- кредитування інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;

-- кредитування приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру;

-- кредитування держави для покриття бюджетного дефіциту.

Важливою умовою кредитування є видача позик банками під забезпечення. Формами забезпечення повернення кредитів є: застава, гарантія, страхування. Крім того, застосовується переуступка контрактів, дебіторської заборгованості, товарні запаси (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція), шляхові документи, іпотека (нерухоме майно, земля), цінні папери, майнові права, права вимоги, що належать заставодавцю, дорогоцінні метали та інші активи позичальника. Щодо інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання доходу і нарощування капіталу, то сфера застосування їх тепер обмежена і це зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства, нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвинутість ринку капіталів та його інфраструктури, низькі темпи приватизаційних процесів).

Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг. Відповідно до п. 9 ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право придбати на власні кошти засоби виробництва (певне майно -- автомобілі, літаки, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) для передачі їх клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних відносин називається лізингом і в банківській практиці набула широкого розповсюдження. На прохання клієнта банк придбає певне майно і приймає на себе всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, підписує з банком строковий договір оренди, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску, можливість продажу клієнту устаткування після закінчення строку договору.

Отже, лізинг -- це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні такої лізингової операції банки організують отримання довгострокової позики в одного або у декількох кредиторів на суму до 80 % вартості зданих в оренду активів. За організацію позики банки отримують від орендаря додаткову винагороду.

Нетрадиційною банківською операцією є факторинг. Факторинг являє собою купівлю банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг, інших договорів. Факторинг -- це уступка права вимоги (цесія), що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, але визначає свої функції по обслуговуванню боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати та ін.

Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, переказ, оплата чеку та ін.) у розмірі 80--90 % суми боргу, а залишені 10--20 % банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової операції є форфейтинг -- форма кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця. Форфейтинг передбачає перехід усіх ризиків до покупця векселя (банку), тому останній вимагає гарантій банку країни-імпортера. Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та простота оформлення переуступки векселів.

До пасивних операцій банків відносяться такі операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних та інших активних операцій, а саме -- депозитні операції, отримання позичок на міжбанківському ринку, продаж власних торгових зобов'язань (векселів і облігацій). Ефективна організація пасивних операцій банків сприяє забезпеченню нормальної банківської діяльності на комерційних засадах, регулюванню грошової маси в країні, успішному виконанню банками традиційних розрахунково-кредитних операцій, а також розширенню діапазону банківських послуг.

Активні й пасивні операції здійснюються банками відповідно до визначених принципів із застосуванням тих чи інших засобів і методів, передбачених законодавством. Діяльність сучасних комерційних банків не обмежується традиційними банківськими операціями, а охоплює значно ширший діапазон банківських послуг відповідно до потреб своїх клієнтів. Банківські послуги є видом діяльності комерційних банків, які виконують різні банківські операції за дорученням клієнтів (юридичних і фізичних осіб). Банківські послуги включають посередницькі, консультативні, розрахункові, довірчі (трастові) та інші послуги.

Серед посередницьких послуг найбільш розповсюдженими є посередництво в одержанні клієнтом кредиту, в операціях з цінними паперами, валютою та майном. Посередництво в одержанні клієнтом кредиту має місце тоді, коли банк сам не має можливості задовольнити кредитну заявку клієнта. У цьому випадку банк, що обслуговує клієнта, за його проханням бере позику в іншому банку і надає її клієнту під більш високий відсоток, аніж плата за куплені ресурси. Клієнт погоджується на таку операцію, тому що отримана ним позика в іншому комерційному банку часто обходиться значно дорожче, оскільки цей банк прагне компенсувати ризик надання кредиту, особливо незнайомому позичальнику. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою і майном здійснюються на підставі доручення від клієнта і укладаються з емітентом. Сьогодні заслуговує на увагу посередницька діяльність комерційних банків при емісії, при розміщенні та організації повторного обігу цінних паперів клієнтів.

Банківські послуги щодо торгівлі валютою мають на меті надання валюти клієнтам для забезпечення їхніх платежів і підтримання ліквідності у валюті: страхування ризиків знецінення коштів внаслідок зміни валютних курсів, отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют.

Для забезпечення платіжної дисципліни важливого значення набувають розрахункові послуги банків, які передбачають ведення рахунків юридичних і фізичних осіб та здійснення розрахунків за їх дорученням. Особливий вид діяльності комерційних банків становлять довірчі (трастові) послуги: операції з володіння майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном пов'язане з виконанням робіт по обліку операцій, збереженням цінностей, розміщенням коштів, фінансовим аналізом тощо.

Питому вагу у довірчих (трастових) послугах комерційних банків займають агентські послуги. При виконанні таких операцій банк діє. від імені і за дорученням клієнта на основі договору, укладеного на конкретний строк. Відмінність агентських послуг від довірчих полягає в тому, що при наданні агентських послуг клієнт не втрачає уповноважень власника, а лише уповноважує банк на операції від імені власника.

Комерційні банки при наданні агентських послуг здійснюють операції по зберіганню майна клієнтів та управлінню їх власністю, проводять інвестиційні та кредитні операції за дорученням власника, організують оплату рахунків і податків, операції купівлі-продажу, оформлення та відновлення страхових полісів та інше юридичне обслуговування.

Комерційні банки виконують послуги зі збереження цінностей:

надають в оренду сейфи клієнтам, здійснюють операції по збереженню цінних паперів з одночасним отриманням з них доходу, проводять погашення облігацій із закінченим строком дії, отримують кошти за заставними листами, проводять обмін цінних паперів, їх купівлю та продаж.

Список використаної літератури

Закон України від 20 березня 1991 р. «Про банки й банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 25 (зі змінами і доповненнями).

1. Василишен Э. Н. Регулирование деятельности коммерческого банка. - М., 1995.

2. Жуков А. И. Услуги коммерческих банков: Зарубежный опыт и практика. -- М.: А. О. Консалтбанкир, 1995.

3. Дзюблюк О. В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. -- Тернопіль, 1996.

4. Дмитриев М., Травин Д. Российские банки: на исходе золотого века. -- СПб.: Норма, 1996.

5. Коммерческие банки России. -- М.; Нью-Йорк, Высшая школа, 1992.

6. Коммерческие банки /Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл; Под ред. В. М. Усос-кина. -- М.: СП «Космополис», 1991.

7. Ключников И. К., Торкановский В. С. Коммерческие банки США в системе государственно-монополистического капитализма. -- Л., 1982.

8. Маркова О. М., Сахарова Л. С., Сидоров В. Н. Коммерческие банки и их операции. -- М.: Банки и биржи, 1995.

9. Ширинская Е. Б. Операции коммерческих банков и зарубежный опыт. 2-е изд. -- М.: Финансы и статистика, 1995.