Лізингові операції, їх сутність

39

Зміст

Вступ

Розділ 1. Економічна основа здійснення лізингових операцій

1.1 Сутність лізингу та його роль в економічних процесах держави

1.2 Характеристика факторів, що визначають переваги лізингових операцій

Розділ 2. Комплексний аналіз здійснення лізингових операцій

2.1 Поняття і функції лізингу

2.2 Аналіз організації лізингових операцій в Україні

2.3 Аналіз ефективності здійснення лізингових операцій в Україні

Розділ 3. Шляхи вдосконалення лізингу на сучасному етапі розвитку банківської системи України

3.1 Перспективи розвитку лізингу в Україні та шляхи підвищення ефективності здійснення лізингових операцій

3.2 Зарубіжний досвід використання лізингу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності й переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Без реальних інвестицій у новітні технології наші вітчизняні підприємства не зможуть вийти з економічної скрути. Пошук інвестиційних джерел за кордоном поки що не дає бажаних результатів. Навпаки, невпевненість у стабільності політики нашої держави, висока корумпованість усіх рівнів влади, відсутність належних законів, які б захистили права іноземних інвесторів та інші чинники стоять на заваді припливу реальних коштів в Україну.

На нашу думку, проблема джерел інвестицій може бути розв'язана. І в цьому напрямку крім заходів із регулювання зовнішньої торгівлі, відновлення державного контролю над виробництвом та реалізацією лікеро-горілчаних та тютюнових виробів слід звернути увагу на порівняно нову форму економічних відносин - лізинг.

Лізинг вирішує три функції - фінансову, виробничу та збутову і на новому підґрунті об'єднує виробників та споживачів техніки у фінансові структури, зацікавлюючи їх у спільній успішній роботі. Тому лізинг є необхідною складовою ринкової економіки. Це - одна з найперспективніших форм кредитування в Україні, здатна забезпечити нові технологічні передумови для виходу нашої економіки з кризи.

У цьому зв'язку дослідження питань застосування лізингу в Україні та аналізу його ефективності набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження є лізингові відносини в Україні між суб'єктами лізингових операцій.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ, розкриття діючої практики із застосування лізингу в Україні та аналізу його ефективності, а також пошук напрямків удосконалення лізингових операцій на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, Верховної Ради України, що знайшло своє відображення у законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість”, “Про лізинг”, “Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності”, Інструкція “З бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів комерційних банків України”.

Розділ 1. Економічна основа здійснення лізингових операцій

1.1 Сутність лізингу та його роль в економічних процесах держави

В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття “лізинг”. Це пояснюється складністю економічних організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингових операцій.

З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, що надається під основні засоби. Також у лізингу елементи оренди взаємопов'язані з елементами кредитних правовідносин.

У законі України „Про лізинг” дано таке визначення цьому поняттю: лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.

Щодо суб'єктів лізингу, згідно до закону України “Про лізинг”, ними можуть бути:

- лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

- лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

- продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та \або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу (постачальник).

Лізингодавцем можуть виступати:

установа банку;

фінансова лізингова компанія, створена спеціально для проведення лізингових операцій ;

спеціалізована лізингова компанія, яка крім фінансування додатково бере на себе певний комплекс послуг не фінансового характеру;

будь-яка фірма чи підприємство, для якої лізинг - не профілююча, але й не заборонена статутом діяльність і в якої є достатні фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

Серед посередників, що приймають участь в лізингових угодах, виділяються ряд професійно спеціалізованих підприємців з різноманітним колом прав та обов'язків (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Професійні підприємці - посередники лізингових угод

№	Суб'єкт	Характеристика, права і обов'язки
1	Дистриб'ютор (оптовик)	Діє цілковито від свого імені на основі незалежних відносин як з виробниками, так і з покупцями лізингового майна. Встановлює ціни, вивчає ринок, надає сервісні попослуги.
2	Ділер	Дрібний незалежний підприємець, який за свій рахунок купує необхідне устаткування та продає споживачам, може приймати участь в рекламі та сервісному обслуговуванні техніки.
3	Брокер	Діє за дорученням та за рахунок клієнтів. Зводить зацікавлені сторони, проте ризик на себе не бере.
4	Комісіонер	Укладає угоди від свого імені, але за рахунок комітента (клієнта). Відповідає за збитки, якщо перевищує свої повноваження.
5	Маклер	Підбирає та зводить зацікавлені сторони для угоди, проте сам в ній участі не приймає.
6	Консигнатор	Отримує у виробників устаткування (майно) на умовах комісії та організує збут за цінами, не нижчими за встановлені продавцем. Право власності на майно залишається за постачальником.
7	Довірений (представник)	Укладає угоди від імені і за дорученням своєї фірми. Діє в межах, встановлених в договорі-дорученні повноважень.
8	Агент виробника (споживача)	Діє за рахунок і від імені клієнта на певній території. Повноваження має не на одну певну угоду, а на узгоджений строк.
9	Комівояжер	Не тільки продає, а й доставляє об'єкт лізингу споживачу.
10	Посилторговець	Роз'їздний представник фірми. Реалізовує лізингове майно шляхом розсилання каталогів потенційним покупцям-орендарям.
11	Консультант	Проводить дослідження в ділових колах з оплатою в відсотках від угод. Не бере участі в доходах і не дає гарантії замовнику.

Залежно від рівня окупності об'єкта лізингу розрізняють:

- оперативний - із неповною окупністю, передбачає передачу лізингоодержувачу права користування об'єктом лізингу, на строк, що не перевищує строку повної амортизації з обов'язковим поверненням об'єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору;

- фінансовий - із повною окупністю, передбачає протягом дії договору лізингу виплату лізингоодержувачу платежів, які покривають повну або більшу частку вартості амортизації об'єкта лізингу, додаткові витрати і прибуток лізингодавця.

Є чисельні спеціальні його різновиди. Свою назву вони набули переважно у Сполучених Штатах Америки. Так, Plant-Leasing - заводський лізинг, а п Equipment-Leasing - лізинг обладнання. Лізинг нового майна називається First-Hand-Leasing ( лізинг із перших рук ), уживаного - Second-Hand-Leasing (лізинг із других рук). Великі лізингові угоди - це Big-Ticket-Leasing, міжнародні лізингові операції - Gross-Border-Leasing, оренда нерухомості - Bag-and-Lease.

Здійснення фінансового лізингу передбачає, що лізингодавець купує устаткування для користувача, повертаючи собі його вартість з періодичних платежів. В інших випадках лізингодавець теж здійснює фінансування - купує обладнання, але водночас має певні обов'язки, щодо нього (наприклад здійснює технічне обслуговування), чого не має за фінансового лізингу.

Фінансовий лізинг характеризується насамперед тим, що термін, на який устаткування передається у тимчасове користування, наближається за тривалістю до терміну його служби. Лізингодавцем виступає лізингова компанія (чи банк), яка отримує устаткування у власність безпосередньо у фірми-виробника.

При оперативному лізингу устаткування використовується протягом терміну, який є меншим за строк економічної служби устаткування. Для того, щоб відшкодувати вартість устаткування, лізингова компанія надає його у тимчасове користування декілька разів і як правило різним користувачам. Технічне обслуговування, ремонт, страхування тощо при оперативному лізингу покладається на лізингову компанію. Предметом оперативного лізингу звичайно є устаткування з високими темпами морального старіння.

Одним з найбільш складних видів лізингу є спільний лізинг (leverage leasing), суть якого полягає в об'єднанні кількох фінансових установ для фінансування значної операції за лізингом, яка не може бути здійснена окремою установою. Складність відносин за цього виду лізингу насамперед пов'язана зі значною кількістю його учасників. Основна відмінність цього виду лізингу від фінансового полягає у тому, що лізингова компанія, купуючи устаткування, оплачує своїми коштами не всю його вартість, а лише частину, наприклад 30%. Решту вона бере в кредит в одного або в кількох позичальників( банків, страхових компаній тощо ). Об'єктом угод спільного лізингу найчастіше є устаткування для підприємств комунального обслуговування, парки вантажних машин, вантажний залізничний парк, судна та інше.

Міжнародний лізинг з'явився пізніше ніж внутрішній, приблизно на десятиліття. Операція набуває міжнародного характеру, якщо лізингова компанія та орендатор знаходяться у різних країнах. Угода за якою лізингова компанія купує устаткування у національної компанії-виробника, а потім надає його в оренду за кордоном іноземному орендатору, називається експортним лізингом.

Ініціатива в укладанні лізингової угоди надходить, як правило, від лізингоодержувача. Подальші відносини між сторонами базуються на основі заявки від лізингоодержувача на купівлю майна і передачу його у тимчасове користування. Заявка повинна містити назву підприємства, технічні характеристики, кількість одиниць обладнання, його економічні параметри, назву підприємства-виробника (постачальника) об'єкта лізингу, пропозиції по сплаті та ін. Одночасно із заявою потенційний лізингоодержувач надає банку-лізингодавцю копію свого статуту та всю необхідну інформацію про свій економічний стан та перспективи його розвитку. В свою чергу лізингодавець здійснює перевірку платоспроможності свого ймовірного клієнта та аналіз лізингового проекту з точки зору можливості повторної здачі майна у лізинг чи його продажу у випадку дострокового розірвання угоди.

Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Цей договір має бути укладений у письмовій формі і містити дані про:

найменування сторін;

об'єкт лізингу;

строк, на який укладається договір;

доставку і прийом в експлуатацію об'єкта лізингу;

розмір та порядок сплати лізингових платежів;

використання та утримання обладнання;

умови повернення об'єкта лізингу;

умови страхування об'єкта лізингу;

права та обов'язки сторін;

відповідальність сторін;

порядок вирішення спірних питань;

форс-мажорні обставини;

різне та додатки.

Лізинговий договір вступає в силу тільки з дати підписання акту прийому обладнання як об'єкта угоди в експлуатацію.Після підписання акту на лізингоодержувача переходять такі права та обов'язки:

лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність майна, за гарантійні зобов'язання постачальника, за втрати, що виникають в результаті використання майна;

ризик випадкової втрати, псування, крадіжки майна тощо переходить на лізингоодержувача;

всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, що дають можливість прямо пред'являти претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування, переходять до лізингоодержувача.

Лізинговий договір має обов'язково містити розділ про страхування.

Лізингові розрахунки можна провести: грошовими платежами, компенсаційними товарами, послугами, а також змішаними платежами, коли з грошовими виплатами допускаються платежі товарами і послугами.

Платежі, як правило, вносяться за узгодженим сторонами графіком, що додається до лізингової угоди і можуть мати щомісячну, щоквартальну чи щорічну періодичність.

1.2 Характеристика факторів, що визначають переваги лізингових операцій

Процес переходу економіки України до цивілізованих ринкових відносин супроводжується появою якісно нових потреб в прискореному вирішенні проблем фінансування підприємств з різними організаційно-правовими формами власності.

Лізинг представляє собою специфічну форму перспективного фінансування капіталовкладень, альтернативну традиційному банківському фінансуванню, і передбачає використання власних фінансових ресурсів. Він дає можливість всім без винятку суб'єктам господарювання отримати необхідні машини та обладнання без значних одночасних витрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.

Широке розповсюдження лізингового бізнесу на вітчизняному ринку лізингових послуг головною частиною залежить від рівня ефективності лізингових операцій.

Визначення ефективності лізингу необхідно для:

- по-перше - визначення вигідності лізингу порівняно з іншими формами фінансово-господарських відносин;

- по-друге - глибокого економічного аналізу відношення доходів від проведення лізингової угоди до одночасних та поточних витрат на їх отримання.

Ефективність лізингових операцій обумовлена впливом великого числа факторів. До першої групи можна віднести сукупність факторів, що складаються на макроекономічному рівні та мають об'єктивний характер:

сприятлива податкова політика держави по відношенню до операцій лізингу;

наявність довершеної правової бази, що регламентує проведення лізингових операцій;

наявність кваліфікованих спеціалістів в області лізингу, що володіють необхідним досвідом і практичними навичками проведення лізингових угод.

До другої групи факторів:

- наявність зацікавлених банківських установ у фінансуванні лізингових операцій;

- наявність сформованої кон'юнктури ринку нових та вже працювавши машин та обладнання;

- знання законів та нормативних актів, що регулюють проведення лізингових операцій;

- використання необхідної інформації про об'єкти лізингу;

- знання існуючого ринку лізингових послуг.

Рішення по використанню лізінгового проекту може бути продиктоване наступними перевагами для банку:

- виключається ризик нецільового використання кредитних ресурсів позичальником, тобто лізінгоодержувач одержує кредит не в вигляді “живих” грошей, а у вигляді обладнання;

- обладнання залишається у власності лізінгодавця до моменту його викупу, тобто обладнання може бути реалізоване лізінгодавцем у випадку порушення лізінгоодержувачем умов договору;

- збільшується ймовірність повернення кредитних засобів, отже, якщо для позичальника лізинг виявляється економічно привабливіше кредитування, то для банку (як мінімум при збереженні прибутковості) це означає присутність фінансової ситуації;

- важливою перевагою лізингу є можливість використати його як компроміс при ”втручанні” банківського капіталу в упраління загальною промисловістю. Банкіри взмозі налагодити управління фінансовими потоками, але не управління всього підприємства. Тому лізинг може використовуватися як компроміс при бажанні банка впливати на діяльність підприємства.

Перелічимо наступні переваги для держави: цей фінансовий інструмент сприяє мобілізації фінансових засобів для інвестиційної діяльності; забезпечує шляхом свого механізму гарантоване використання інвестиційних ресурсів з метою переоснащення виробництва; держава, заохочуючи лізингову діяльність і використовуючи для цього, наприклад, податкові пільги, може істотно зменшити бюджетні асигнування на фінансування інвестицій, сприяти розвитку товарного виробництва і сфери послуг, підвишенню експортного потенціалу, скороченню відтоку приватного капіталу на Захід, створенню додаткових рабочих місць, рішенню інших соціально - економічних задач.

Переваги для лізингоодержувача: за наявності рентабельного проекту споживач має можливість отримати обладнання і почати виробництво без великих одноразових витрат; в договорі лізингу можна передбачити використання більш гнучких схем погашення заборгованості;

Переваги для лізингодавця: для лізингових компаній інвесторів лізинг забезпечує необхідний прибуток на вкладений капітал при більш низькому ризику (у порівнянні із інвестиційним кредитуванням) за рахунок діючого захисту від неплатоспроможності клієнта; до завершального платежу лізингодавець залишається юридичним власником обладнання і у випадку зриву розрахунків може затребувати це обладнання і реалізувати його для погашення збитків.

Отже, лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування. Як правило, протягом строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Таким чином, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашається в розстрочку.



Розділ 2. Комплексний аналіз здійснення лізингових операцій

2.1 Поняття та функції лізингу

Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед економістів. Його зміст і роль в теорії та практиці трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.

В законі України "Про лізинг" дано таке визначення цьому поняттю: лізинг -- це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.

Сучасне розуміння лізингу бере початок ще від класичних принципів Римського права про розмежування понять "власник" і "користувач" майна. Виникнення і саме існування його в якості особливого виду бізнесу засновані саме на можливості розділення компонентів власності на дві важливі правочинності -- користування річчю, тобто застосування її згідно з призначенням з метою дістати прибуток та інші вигоди, і саме право власності як правове панування особи над об'єктом власності. Багатовіковим досвідом доведено, що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а у ефективному її використанні.

Звідси передусім випливає, що лізинг -- це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозв'язку. Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого -- веде до її подолання, зміні власника та розпорядника. В процесі лізингу відбувається також саморозвиток державної власності, а при певних умовах -- і перетворення її загальну, спільну чи пайову .

Лізинг в широкому сенсі є організаційною формою підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Однак, як і кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різні форми виявлення, які можна подати з різним ступенем конкретності.

Оскільки лізинг виражає певну взаємодію елементів виробничих сил та виробничих стосунків, то він має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму.

Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинанми власності і спільної економічної діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речовий бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.

В українській мові немає аналога терміну "лізинг". Корінь "ліз" в перекладі з грецької означає розчинення, а з англійської -- орендувати, здавати в найм. Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно пов'язаний з орендним механізмом, але в діловому обігу він має більш широку, складну троїсту основу і містить в собі одночасно істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникають одна в одну, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу. В ньому реалізується комплекс майнових відносин, пов'язаних з передачею засобів виробництва у тимчасове користування шляхом їх купівлі-продажу та подальшої здачі в оренду.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня, в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає широкого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди.

Отже, лізинг включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торговельні .

Лізинг як складне соціально-економічне явище виконує дуже важливі функції з формування багатоукладної економіки та активізації виробничої діяльності.

Розглянемо чотири найважливіші з них: фінансову, виробничу, постачальницьку та використання податкових пільг.

Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника від одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би в наданні йому довгострокового кредиту.

Виробнича функція лізингу полягає в оперативному вирішенні виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально старіючих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічного постачання виробництва та доступу до новітньої техніки, до результатів науково-технічного прогресу. При повному лізингу передача майна може супроводжуватись різноманітним сервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення сировиною, робочою силою тощо.

Постачальницька функція -- це розширення кола споживачів та освоєння нових ринків збуту, залучення в сферу лізингу тих, хто не може відразу купити те чи інше майно.

Функція використання податкових та амортизаційних пільг має деякі особливості:

а) взяте за лізингом майно відображається на балансі користувача або лізингодавця по узгодженню між ними;

б) орендна плата відноситься на собівартість продукції (послуг), що виробляється і відповідно зменшує прибуток, який підлягає оподаткуванню;

в) застосування прискореної амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку контракту, що зменшує оподаткований прибуток та прискорює оновлення матеріально-технічної бази. В результаті лізинг сприяє диверсифікації пропозицій, залучаючи нові об'єкти до своєї сфери; розвиває та диверсифікує ринок засобів виробництва, скорочує цикл освоєння нових поколінь техніки.

Лізингова форма підприємництва заснована на системі принципів чи вихідних положень, правил, які визначають єдність та зв'язки загальних, окремих та особливих її якостей та зовнішніх проявів, котрі необхідно враховувати в практичній діяльності. Давно помічено, що знання основних принципів відшкодовує незнання багатьох факторів, в тому числі і в лізингових відносинах

2.2 Аналіз організації лізингових операцій в Україні

Процес становлення лізингового бізнесу в Україні можна поділити умовно на два етапи. Перший - 1989-1995 - лізингові операції здійснюють тільки комерційні банки. Другий - з 1995 року по сьогодні - у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії, створені як за участю банківського капіталу, так і без нього. Переломним етапом в розвитку лізингових відносин стало друге півріччя 1997 року та січень 1998 року, коли було прийнято основні законодавчі акти, що регулюють цей вид діяльності, зокрема Закон України “Про лізинг”.

Сьогодні банки майже не займаються цією, вельми потрібною для нашої країни формою бізнесу з ряду об'єктивних причин:

вони не можуть надавати послуги довготермінового характеру.

банкам дозволено купувати об'єкти лізингу для подальшої передачі їх лізингоодержувачу лише за власні кошти.

банки повинні володіти нерухомим майном загальною вартістю до 10% від обсягу власного статутного капіталу.

встановлено високі процентні ставки за кредитами від Національного банку.

для банків-лізингодавців не передбачено інвестиційних пільг.

За цих причин та зважаючи на інші перешкоди (недосконалість законодавчої бази) українські банки надають перевагу опосередкованій участі у лізинговому бізнесі - створюють лізингові компанії. Але навіть обравши такий шлях, банки наштовхуються на дуже відчутну перешкоду: сума яку він має право інвестувати, не повинна перевищувати 25% від його власного капіталу. Відтак невеликі та низько ліквідні комерційні банки не в змозі брати участь у лізинговій діяльності.

Початківцем в становленні лізингового бізнесу в Україні став АКБ “Україна”. У 1996 році при банку було створено Фінансово-лізинговий дім.

Сьогодні в Україні діють також лізингові компанії “Аваль-лізинг”, засновані на базі банку “Аваль”, “Укрексімлізинг”, створена Укрексімбанком у 1997 році, Харківська регіональна лізингова компанія “Реал-банк”. Серед засновників останньої - АК “Реал-банк”, страхова компанія, регіональні підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, футбольний клуб, що має розгалужену мережу торгівлі прохолоджувальними напоями.

У перспективі, після внесення відповідних змін до законодавчо-нормативної бази України, доцільно поширити практику прямої участі банку у лізинговому бізнесі.

Комерційні банки України розглядають лізингові операції як потенційно перспективні, але в майбутньому. Для впровадження комерційних банків у лізингову діяльність в Україні сформувався цілий ряд об'єктивних передумов і факторів. Так, у даний час банки переглядають кредитну політику через вплив негативних явищ у сфері кредитування і, у першу чергу, серйозних труднощів, які виникли у зв'язку з несвоєчасним поверненням великої кількості кредитів і нагромадженням в кредитних портфелях банків великої кількості проблемних боргів.

Тепер спробуємо перерахувати лише деякі виграшні для української економіки проекти, які можна було б здійснити за допомогою лізингу.

По-перше, лізинг виступає як комерційний кредит, тобто кредит в натуральній формі, що дає можливість купувати сучасніше устаткування та технології, а також нарощувати збут виготовленої продукції і ставати ефективним важелем маркетингу для виробників.

По-друге, лізинг допоміг би здійснити необхідну структурну перебудову економіки України в бік енергозбереження.

Україна за допомогою лізингу може підняти свою авіабудувальну промисловість, виходячи з того, що тепер повітряні вантажі- найприбутковіші і що держава володіє найкращим в світі вантажним літаком АН-225 „Мрія” і має зручне геополітичне становище, яке дозволяє контролювати перевезення по напрямках: Західна Європа - Близький Схід, Близький Схід - Північна Америка (через Північний полюс), Західна Європа - Далекий Схід. Потрібно додати, що АЕРОФЛОТ Росії взяв в лізинг 5 аеробусів „А-310”, які дають йому 15% всіх валютних надходжень. Україна має в лізингу 2 аеробуси „Боінг 737”, які повністю себе окуплюють, але це викликає невдоволення вітчизняних літакобудівників, оскільки валюта йде за кордон, тому нам потрібно брати не іноземні літаки, а власні.

2.3 Аналіз ефективності здійснення лізингових операцій

Багатогранність лізингу, як економічної категорії, вплив великої кількості факторів на його ефективність, правова та економічна невизначеність, притаманна лізинговому процесу, в даний час ускладнює задачу економічної вигідності цього виду фінансово-економічної діяльності.

Існує багато методик розрахунку лізингових платежів.

Розрахунок загальної суми лізингових платежів виконується за формулою:

ЛП = АВ + ПК + КВ + ДП,(2.1)

де ЛП - загальна сума лізингових платежів;

АВ - величина амортизаційних відрахувань, що належать лізингодавцю в поточному році;

ПК - плата за використані кредитні ресурси лізингодавцем для придбання об'єкта лізингу;

КВ - комісійна винагорода лізингодавцю за надане в лізинг майно;

ДП - плата лізингодавцю за додаткові послуги, передбачені договором.

Амортизаційні відрахування розраховуються за формулою:

, (2.2)

де БВ - балансова вартість об'єкта лізингу;

На - норма амортизаційних відрахувань.

Договором лізингу за домовленістю може бути передбачена прискорена амортизація об'єкта лізингу.

Плата за використані лізингодавцем кредитні ресурси на придбання об'єкта лізингу розраховується за формулою:

, (2.3)

деПК - плата за використані кредитні ресурси;

СТк - ставка за кредит.

У кожному розрахунковому році плата за використані кредитні ресурси співвідноситься із середньорічною сумою непогашеного кредиту цього року або середньорічною залишковою вартістю об'єкта лізингу:

, (2.4)

де КРt - кредитні ресурси, використані на придбання об'єкта, плата за

які здійснюється в розрахунковому році;

ЗВп і ЗВк - розрахункова залишкова вартість майна на початок і кінець

року відповідно;

Q - коефіцієнт, що враховує частку позикових засобів у загальній

вартості майна, що придбається. Якщо для придбання майна

використовуються лише позикові засоби - Q = 1.

Комісійна винагорода може встановлюватися за згодою сторін у відсотках:

- від балансової вартості об'єкта лізингу;

- від середньорічної залишкової вартості об'єкта лізингу.

Відповідно до цього розрахунок комісійної винагороди здійснюється за формулою:

, (2.5)

Де р - ставка комісійної винагороди, відсотків річних від балансової

вартості об'єкта;

БВ - балансова вартість об'єкта лізингу.

Плата за додаткові послуги у звітному році розраховується за формулою:



, (2.6)

деP - розмір податків;

ДПт - плата за додаткові послуги у звітному році;

Т - термін договору, років.

Розглянемо порівняльний аналіз і оцінку можливих витрат підприємства ”Агросоюз” по придбанню устаткування корпорації „Триол” і використанню протягом 2 років електроустаткування по двох схемах- одержання устаткування у фінансовий лізинг та покупку з частковим залученням кредитних ресурсів.

Одержання устаткування в лізинг.

Базові фінансово-економічні умови лізингу складаються у наступному:

- авансовий платіж після підписання договору лізингу в розмірі 30 % відсотків від вартості лізингового майна, що складає 36000 гривень ;

- розмір кредитних ресурсів, притягнутих лізингодавцем складає 84000 гривень;

- річна відсоткова ставка кредиту 75 %;

- термін дії договору лізингу 2 роки з щомісячними лізинговими платежами;

- відшкодування вартості майна здійснюється по річній прискоренійнормі амортизації 21,3 %;

- вартість устаткування з ПДВ- 120000 гривень;

- балансова вартість- 100000 гривень;

- комісійна винагорода- 5%.

За допомогою формул 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 розрахуємо загальну суму лізингових платежів підприємства “Агросоюз”. Свідомо з результатів аналізу, що в порівнянні з покупкою устаткування за рахунок кредитних ресурсів лізинг для підприємства “Агросоюз” є найбільш ефективною формою угоди для відновлення парку устаткування.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення лізингу на сучасному етапі розвитку банківської системи України

3.1 Перспективи розвитку лізингу в Україні та шляхи підвищення ефективності здійснення лізингових операцій

Необхідно відмітити, що у своїй сутності проблеми розвитку лізингових операцій в Україні взагалі, і банківського лізингу зокрема, виростають ще з початку 90-х років, а саме з 1992 року, коли повна дерегуляція цін та нестримна інфляція, що почалась в Україні, дестабілізували всю фінансову та грошово-кредитну систему країни. Невигідність інвестування в умовах гіперінфляції, недостатня розробка правових аспектів лізингових послуг та відсутність цільових пільг по лізингу зменшувала ефективність лізингу, що призводить до заміни лізингу звичайною орендою.

До сих пір лізингова форма кредитування банками не одержала належного розповсюдження. Нині в Україні утримується тенденція короткострокового кредитування. За висновками головного експерта групи фінансового лізингу компанії Укрексімлізинг Смоляра А.Ю., серед лізингових операцій нині в Україні переважають операції оперативного лізингу з правом наступного викупу майна. Пояснюється це тим, що операції фінансового лізингу є як правило, більш довгостроковими.

Ринок лізингу в Україні тільки-но утверджується, на ньому немає загальновизнаних лідерів, його розвиткові приділяється недостатня увага з боку держави. Верховна Рада України попереднього скликання так і не спромоглася остаточно прийняти нову редакцію Закону України "Про лізинг". В Уряді досі не визначено орган, який би відповідав за проведення політики щодо розвитку лізингу в Україні. Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" контроль за Діяльністю фінансових установ, до яких належать і лізингові компанії, покладається на уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, Національний банк України і Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. На нашу думку, державну політику щодо розвитку лізингу в Україні має здійснювати Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, до компетенції якого входить розробка економічної політики уряду.

Проте, не дивлячись на це, лізингом в Україні вже намагаються займатися. Це, зокрема, командитне товариство "Лізингова компанія "Укрінтерлізинг", Львівська торгово-промислова палата, страхова компанія "АСКА" (страхування лізингових угод), лізингова компанія "Оптимус", заснована на польському капіталі та деякі інші.

Однак свідомо, що найбільш важко буде врахувати інтереси усіх сторін при вирішенні питання про митні платежі. Представники лізингових компаній стверджують, що для успішного розвитку лізингу в Україні необхідно збільшити термін митного режиму тимчасового ввозу як мінімум до 5 років (а в ідеалі - на весь термін дії лізингового договору), а також необхідно ввести в митне законодавство положення, відповідно до якого мито у випадку викупу лізингоотримувачем майна сплачуються із залишкової вартості.

Перешкоджає розвиткові лізингу і надто жорстка система оподаткування лізингових операцій. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу його валових витрат або основних фондів. Тому лізингодавець змушений сплачувати податок на прибуток не лише з власне прибутку, а й зважаючи на основну вартість об'єкта лізингу, не зменшуючи при цьому свої податкові зобов'язання на суму амортизації об'єкта лізингу, оскільки він включається до складу основних фондів лізингоодержувача.

Через недосконалість законодавства та низьку прибутковість фінансового лізингу в цей бізнес направляється незначна частка фінансових ресурсів, насамперед банківських. На цьому сегменті ринку працює небагато підприємств, головним видом діяльності яких є надання послуг з фінансового лізингу. Станом на 15 жовтня 2002 р. в Україні було зареєстровано 186 суб'єктів господарської діяльності з основним видом функцій за КВЕД 65.21.0 "Фінансовий лізинг". Узагальнена статистична інформація про діяльність цих підприємств Державним комітетом статистики України не оприлюднюється. Немає даних про обсяги вітчизняної та імпортної техніки, що передається цими суб'єктами у фінансовий лізинг, про суми лізингових платежів, про галузі, в які надходить ця техніка, тощо. З огляду на дієвість лізингу як інструмента інвестиційної політики і проведення структурної реформи, на необхідність постійного моніторингу цих процесів, ми вважаємо за доцільне запровадження Державним комітетом статистики України окремої статистичної звітності з лізингу.

На нашу думку, саме через відсутність цілеспрямованої державної політики з розвитку лізингу, а не через брак коштів темпи оновлення основних засобів та нематеріальних активів в Україні є надто низькими. Так, за даними Держкомстату, у 2001 р. підприємства України одержали 32,6 млрд. грн. чистого прибутку і віднесли на витрати на виробництво продукції 21,6 млрд. грн. амортизаційних відрахувань. Тобто власний інвестиційний ресурс підприємств у 2001 р. становив 54,2 млрд. грн., або майже 27% ВВП. Залишкова вартість основних засобів та нематеріальних активів у 2001 р. зросла лише на 18,6 млрд. гри., або на 4,9%. При цьому у 2001 р. спрацювання основних засобів та нематеріальних активів зросло на 33,6 млрд. грн., або на 11,2%. Отже, темпи спрацювання вдвічі вищі за темпи приросту залишкової вартості основних засобів та нематеріальних активів. Збереження такої тенденції вкрай небезпечне і свідчить про низький рівень інвестицій, домінування застарілої техніки та технології, що негативно позначається на темпах економічного розвитку.

Про це свідчать залишки заборгованості за вкладеними у фінансовий лізинг коштами банків, які на вересень 2002 р. становили лише 55 млн. грн. їхня питома вага в загальному обсягу кредитів становить тільки 0,2%. Банківські кредити мають переважно короткостроковий характер і являють собою додатковий тягар для лізингоодержувачів.

Під час здійснення лізингових операцій перед комерційними банками постають проблеми, аналогічні проблемам кредитування. У першу чергу, це недостатня кількість платоспроможних позичальників та їх збитковість. У 2001 р., за даними Державного комітету статистики, 38,2% загальної кількості підприємств були збитковими. Існує висока ймовірність несвоєчасного одержання лізингового платежу за користування майном, через що банки змушені формувати спеціальні резерви.

Активізувати роботу банків на ринку лізингу неможливо, якщо не зменшити ризик лізингових операцій. Для цього необхідно прийняти законопроекти, спрямовані на вдосконалення системи захисту прав кредиторів. Істотно знизити рівень Ризику лізингових операцій для банків можна, залучаючи на ринок лізингу надійніших клієнтів. Ними можуть стати установи й організації, які закуповують основні засоби з повною оплатою за рахунок бюджетних коштів. Проте через постійне недовиконання бюджету значна частина цих видатків не фінансується. Тому доцільно передбачити в бюджеті положення про те, що бюджетні установи й організації мають право здійснювати закупівлю основних засобів шляхом операцій фінансового лізингу за рахунок бюджетних коштів та залучення кредитів банків. Надання такого права, по-перше, розширить можливості бюджету у фінансуванні видатків капітального характеру, що вкрай важливо в умовах дуже складного та напруженого бюджету 2005 р.; по-друге, посилить довіру банків до лізингоодержувачів, підвищить їх заінтересованість у лізингу; по-третє, стимулюватиметься вітчизняне виробництво, а відповідно, зростуть і доходи бюджету.

Першочергова проблема, що вирішується будь-якою лізинговою компанією, - пошук стабільних джерел фінансових ресурсів для закупки обладнання. Ця проблема автоматично вирішується в лізингових компаніях, створених при участі комерційних банків.

Лізинг стає гнучким і багато очікуваним економічним важелем здатним привернути інвестиції, сприяти підйому вітчизняного виробництва, привернути капітал в життєво важливі галузі економіки країни, забезпечити реальну підтримку малому бізнесу, забезпечити довгостроковий і надійний прибуток для комерційних банків.

Потенціал розвитку лізингу в Україні великий. На наш погляд, нашій країні не вистачає комплексної програми, в рамках якої були б наступні елементи:

- створення більш розвиненої інфраструктури ринку лізингових послуг, що включала би: підготовку кваліфікованих кадрів, інформаційне освітлення послуг, що надаються;

- надання банкам більш широкого спектру пільг при довгостроковому кредитуванні лізингових угод (більш 3-х років);

- розвиток системи гарантій, щоб уникнути 100% застави при лізингу (наприклад, страхування);

- поряд з прийнятими заходами, посилити комплекс заходів по залученню іноземних інвестицій в рамках лізингу.

Така програма змогла б підштовхнути комерційні банки, замість отримання сумнівних, ризикових прибутків у короткостроковому періоді, перейти на довгострокове інвестування засобів в українську економіку для отримання впевненого прибутку.

На нашу думку, в Україні є не просто передумови для швидкого розвитку лізингу, а все більше відчувається гостра потреба у впровадженні цієї форми економічних відносин. Справді, основні фонди на наших підприємствах, що вже відпрацювали свій час, практично не можливо швидко і якісно поновити і вони вже не можуть виготовляти конкурентноздатну продукцію. Так по групі великих машинобудівних підприємств Хмельницької області спрацювання основних фондів становить 40-55%, а по найважливішій для виробництва третій групі-робочі та силові машини та обладнання - ще більша: від 64 % до 87%

У складній ситуації опинились і комерційні банки України. Та парадоксальна ситуація, коли промисловість і сільськогосподарські підприємства банкрутували, а не збагачувались, не могла тривати до віку і вона вже скінчилась. Без успішної роботи промисловості та сільського господарства не має перспектив розвитку і банківська система. Тому і для банків це перспективний напрямок діяльності, і чим швидше вони почнуть їм займатись тим швидше почнуть відроджуватись промисловість та сільське господарство, а це в свою чергу дасть можливість українському народу повірити в краще майбутнє.

На нашу думку фінансове забезпечення національних, регіональних, галузевих та місцевих програм розвитку лізингу повинно здійснюватись щорічно за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел.

Управляти цими коштами потрібно через Національний фонд сприяння розвитку лізингу. Це повинна бути не комерційна структура зі статусом юридичної особи, що була б створена з метою фінансування програм, проектів і заходів спрямованих на підтримку і розвиток лізингової діяльності.

Діяльність такого фонду повинно стимулювати за такими трьома основними напрямками:

- пільгове кредитування суб'єктів лізингової діяльності;

- надання гарантійних зобов'язань суб'єктам лізингової діяльності при оформленні кредитів ( інвестицій ) для реалізації лізингових договорів;

- створення і фінансове забезпечення об'єктів інфраструктури підтримки лізингової діяльності.

Хотілося б сподіватись, що виправлення “помилок” в законодавчій базі та виконання інших умов необхідних для ефективного функціонування лізингу в Україні дадуть змогу вивести нашу країну з глибокої кризи. Тим більше, що для цього в нас є неабиякий потенціал, нам намагаються допомогти країни, що в свій час вже подолали таку кризу.

В умовах економічної та політичної кризи з постійним очікуванням зростання інфляції, коли практично відсутні середньострокові та довгострокові кредити, лізинг за певних умов дає можливість розв'язати проблему інвестицій в технічне переоснащення підприємств без чого економіки України не підняти. Розглянемо про які саме умови йдеться.

У цілому це умови, які б зробили б лізинг вигідним для всіх учасників угоди, а в результаті б сприяли піднесенню економіки країни. В першу чергу необхідно ретельно переглянути всі нормативні акти щодо лізингу, усунути наявні протиріччя, а то й зовсім абсурдні положення.

Ще раз переглянемо види лізингу , як вони подані у Законі “Про лізинг”. Фінансовий лізинг укладається в часі не менше ніж на строк за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу. А в статті 10 “Право власності на об'єкт лізингу” зазначається, що право викупу об'єкту лізингу у лізингоодержувача виникає не раніше ніж амортизується 60% об'єкту лізингу.

Із цим положенням можна було б погодитися, якби у статті 18 не було б сказано, що амортизаційні відрахування на майно, передане в лізинг нараховується у відповідності із законодавством України. За умови чіткого дотримання цього законодавства відповідно до нового порядку нарахування амортизації, скажімо по третій групі основних фондів - силові машини та обладнання - 60% амортизація може бути досягнено тільки аж через 6 років, і навіть за так званої прискореної амортизації за цей строк амортизується лише 60-67% вартості обладнання. А оскільки у статті 8 Закону “Про лізинг” зазначено, що строк угоди лізингу має відповідати вимогам цього закону, що строк угоди фінансового лізингу на обладнання, а також строк викупу залишкової вартостї майна лізингоодержувачем повинен бути не меншим ніж 6 років.

Вже сама ця обставина перекриває можливості розвитку лізингу в Україні. Лізинг - це по суті майновий кредит, і в нинішніх умовах банки не погодяться надавати такий кредит строком на 6 років. Тут окрім усього іншого необхідно враховувати те, що лізингоодержувач має ризик, пов'язаний з моральним старінням обладнання.

Введений з 1.07.1997р. новий порядок нарахування амортизації спричинив багато негативних наслідків. Тут ми зупинимося тільки на тому, що цей порядок практично унеможливлює укладання взаємовигідної угоди фінансового лізингу за умови чіткого дотримання законодавства.

У сучасних умовах оптимальним строком укладання угоди фінансового лізингу може бути 3-5 років. Наведені розрахунки засвідчили, що при терміні угоди 5 років згідно з чинним порядком нарахування амортизації амортизується 55,7 % вартості майна, а при терміні 3 роки - 38,6 %, що не вкладається в вимоги Закону “Про лізинг”.

Заперечення викликає положення, що згідно із Законом України “Про податок на додану вартість” операції, пов'язані з увезенням на митну територію України за угодою лізингу не звільняються від податку на додану вартість. Проте саме міжнародні угоди лізингу змогли б забезпечити придбання нашими підприємствами справді прогресивної техніки

І ще одне. Із досвіду відомо, що новостворені підприємства як правило 2-3 роки бувають збитковими тобто не сплачують податку з прибутку. Якби законодавством було передбачено, що ті новостворені підприємства, які починають свою діяльність із використанням обладнання придбаного згідно із договором фінансового лізингу на 2-3 роки звільняються від оплати податку на прибуток, це активізувало б як створення так і функціонування таких підприємств, одночасно б оживило б роботу вітчизняних товаровиробників.

На наш погляд законодавцям і законодавчій владі доцільно було б ще раз переглянути Закон “Про лізинг” усунути всі наявні протиріччя, передбачити певні пільги учасникам угоди, що дасть змогу надходження коштів до бюджету через збільшення доходу підприємств). Інакше кажучи, створити оптимальні умови для найшвидшого впровадження цієї форми економічних взаємовідносин між суб'єктами ринкової економіки.

3.2 Зарубіжний досвід використання лізингу

Лізинг в світовій економіці є другим за розповсюдженістю та об'єктом інвестицій фінансовим інститутом після банківських кредитів. Широке використання лізингових операцій сприяє активізації процесів відтворення основних фондів та нормалізації фінансово-економічного становища підприємств різних форм власності. У зв'язку з цим вивчення питань розвитку лізингу в промислово-розвинутих країнах і аналіз зарубіжного досвіду реалізації лізингових послуг мають важливе значення.

У даний час на основі лізингу в США, Японії, Великобританії, Франції, Німеччині та багатьох інших країнах здійснюється до 30 і більше відсотків інвестицій в нові машини і обладнання. Причини такого використання лізингу криються в перевагах, що заключаються в праві володіння майном. Не випадково в США кожний четвертий долар, вкладений в розширення і модернізацію виробництва, витрачається не на придбання техніки у власність, а на її тимчасове використання .

Широке використання лізингових операцій на внутрішніх ринках промислово розвинутих країн обумовлені такими обставинами:

на початок 60-х років потреба в інвестиціях в нові машини і обладнання не задовольняється тільки за рахунок використання власних коштів і банківських кредитів; нестача коштів на ринках капіталів заважає розвитку діяльності малих та середніх підприємств і вимагає від них шукати альтернативну форму фінансування капітальних вкладень;

посилюється конкурентна боротьба між фірмами-виробниками промислової продукції, що призвело до необхідності пошуку нових ринків збуту, нових шляхів розширення товарообігу та ділової активності;

в умовах загострення конкурентної боротьби та високих темпів науково-технічного прогресу використовується більш досконале обладнання та машини, які б можна було придбати на умовах лізингу і забезпечити зниження видатків виробництва і підвищення прибутків.

У промислово-розвинутих країнах особливе піднесення лізингового ринку припадає на останнє п'ятиріччя. Як показують дані таблиці 2.1 лізингова індустрія практично не знала спаду. В США об'єм лізингових операцій щорічно зростає в середньому на 15%. Згідно даним Асоціації лізингових фірм Японії в 1996-2009 роках середньорічний темп приросту лізингових операцій склав приблизно 20%. Вартість лізингових контрактів (2000 р.)- 13,2 трлн. японських єн, а в 2009 р. приблизно 19,8. У 2007 р. загальна сума контрактів в рамках 17 національних лізингових асоціацій, що входять в об'єднання європейських лізингових товариств складає більше 150 млн. екю. Це означає, що середньорічні темпи приросту обсягів лізингових операцій в Західній Європі в послідуючі роки перевищили 35%.