Страхування в Україні

15

Міністерство освіти і науки України

Черкаський державний технологічний університет

Кафедра банківської та страхової справи

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Страхування”

Перевірила

Викл.

Виконала:

студентка

факультет

група

форма навчання:

Зміст

1. Роль посередників у страховому бізнесі

2. Сучасний стан та розвиток добровільного страхування в Україні

3. Задача

1. Роль посередників у страховому бізнесі

Інфраструктура страхового ринку - це система посередників, які прямо або побічно здійснюють на ринку роботу, спрямовану на обслуговування продавців і покупців страхових послуг. Посередники можуть здійснювати послуги і виконувати роботи на різних етапах створення і реалізації страхового продукту, а також сприяти страховикам і страхувальникам у здійсненні ними тієї або іншої не страхової діяльності.

Страховий посередник -- одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.

Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

Якщо посередники виконують роботи і послуги першого напряму, то їх називають страховими. До складу страхових посередників входять прямі посередники (страхові агенти і брокери), що беруть участь безпосередньо в процесі продажу страхового продукту, і непрямі страхові посередники, що беруть участь у формуванні якісних характеристик страхового продукту, але не беруть участі у його реалізації.

Посередників, що виконують роботи другого напрямку, називають не страховими. До них відносять посередників, що пропонують різного роду консультаційні, рекламні, інформаційні, кредитні, юридичні та інші послуги.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, що діють від імені і за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання і обслуговування договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Діють в інтересах страховика за комісійну винагороду на підставі агентської угоди, що повинна містити:

- права та обов'язки сторін;

- умови взаєморозрахунків між сторонами;

- відповідальність сторін за невиконання договору й ін.

Основними обов'язками страхового агента є:

- перерахування страховику премій, отриманих від страхувальника, протягом двох робочих днів після одержання;

- оформлення договору страхування протягом одного робочого дня після одержання премії;

- подекадне надання страховикові відомостей про укладені договори страхування і суми отриманих премій.

Якщо агент порушує умови угоди, страховик зобов'язаний відповідно до діючого страхового законодавства перервати дію такої угоди на три і більше місяців.

На сучасному етапі розвитку страхових відносин в індустріально розвинутих країнах роль страхових агентів часто виконують банки, поштові відділення, транспортні компанії (наприклад, при здійсненні обов'язкового страхування від нещасних випадків на транспорті), нотаріальні контори, туристичні агентства і т.д. Дані організації поряд з послугами за своєю основною діяльністю пропонують клієнтам укладання договорів за визначеним видом страхування. Взаємини між страховиком і страховими агентами - юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво або спеціальними контрактами. Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим агентом. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках.

Генеральні агенти -- це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов'язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.).

Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування -- територія (конкретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рівня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укладання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іноді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезентативними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть становити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають також глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують з рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівники не мають прямих відносин зі страховою компанією. Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.

Страхові брокери -- громадяни або юридичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика (перестрахувальника).

Основними завданнями посередницької діяльності страхового брокера на користь страхувальника (перестрахувальника) є:

- визначення потреб страхувальника в захисті своїх інтересів (облік специфіки страхового ризику);

- допомога в розробці договору страхування (консультації з ризик- менеджменту);

- пошук страховиків, що відповідають вимогам страхувальника;

- ведення переговорів і укладання договорів страхування за дорученням страхувальника;

- проведення розрахунків за договорами страхування;

- підготовка документів для врегулювання збитків за страховим випадком.

Страховий брокер, так само як і страховий агент, діє на підставі угоди. Брокерська угода, крім основних положень містить перелік основних обов'язків страхового брокера:

- укладання договору страхування найбільш вигідних для клієнта умовах зі страховиком, що має стійке фінансове становище;

- володіння всією необхідною для укладання договору інформацією і надання її клієнтові за його першою вимогою.

Страховий брокер звичайно має визначену кількість клієнтів (страхувальників), яких він представляє на страховому ринку.

Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщувати страхові ризики в Ллойді, -- це так звані брокери Ллойда. Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів паперу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну інформацію щодо конкретного страхування під такими рубриками:

найменування Страхувальника/Перестрахувальника;

предмет (інтерес) страхування/перестрахування;

тип (наприклад, факультативне перестрахування);

клас (страхові ризики);

ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);

дата та період;

премія (ставка або сума);

загальні умови та винятки;

спеціальні умови (гарантії);

брокераж;

андеррайтингова інформація.

Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррай-терів.

Діяльність брокера тісно пов'язана з «життєвим циклом» страхового полісу. Безперечно, що перша стадія -- це знайти клієнта. Кожний страховий брокер має свою власну стратегію пошуку клієнта.

Далі брокерові необхідно добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно виконувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об'єднати під назвою «найкраща порада». На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму з управління ризиком клієнта. Така програма може включати в себе самострахування, а також заходи щодо «поліпшення» ризику. До них можна віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежогасіння або систем охорони.

Наступною стадією є пропонування брокером ризику на страховому ринку і початок переговорів про укладання договору страхування. Переговори проводяться згідно з правилом «попиту та пропозиції» і тривають до моменту, коли сторонами буде остаточно досягнуто умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера полягає в тому, щоб під час проведення переговорів представляти інтереси клієнта та досягнути остаточної угоди. Коли ризик є повністю розміщеним, брокер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру.

У разі можливості висунення вимоги страхового відшкодування страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необхідних документів для висунення вимоги є дуже важливою послугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами проведення формальних процедур -- конче необхідною. Великі брокери мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.

Коли «життєвий цикл» страхового полісу наближається до кінця-страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією поновити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.

Брокер повинен постійно вивчати ринкову кон'юнктуру, мати найбільш повну і точну інформацію, що стосується рейтингів страхових компаній, нових тенденцій розвитку страхової індустрії, змін у законодавстві, що можуть вплинути на бізнес клієнта.

Комісійна винагорода брокера відчисляється з премії, що належить страховій компанії, у якій розміщений ризик страхувальника. Розмір комісії регулюється законами ринку і законодавчих положень тієї або іншої країни. Така винагорода іноді називається брокеражем. У Нідерландах, наприклад, заборонено зменшувати розмір комісії (визначається у відсотках від премії або страхової суми) нижче рівня, який установлено шляхом консультацій між страховиками й асоціацією страхових брокерів. Страховикам не дозволяється також сплачувати посередникам винагороду в будь-якій іншій формі, а посередникам -- отримувати будь-які винагороди від клієнта.

Оскільки страхові посередники вступають у безпосередній контакт зі споживачами страхових послуг, необхідні контроль і регулювання їхньої діяльності з боку держави. Особливо це стосується функціонування страхових брокерів, тому що контроль за діями страхових агентів покладається на страхові компанії.

20 вересня 2000 року в Брюсселі Європейська комісія прийняла Проект Директиви щодо діяльності страхових посередників, яка має заступити чинну Директиву 77/92/ЕЕС. Характерною особливістю цього документа та його значною відмінністю від попереднього є те, що у визначенні терміна «страховий посередник» відсутній поділ на агентів та брокерів.

Ключовою вимогою до всіх без винятку посередників є вимога щодо їх обов'язкової реєстрації (ліцензування цієї діяльності не передбачається). Згідно зі згадуваним проектом у країнах ЄС будуть передбачені санкції до страховиків, що користуються послугами незареєстрованих посередників. Реєстрація вирішує принаймні два завдання: по-перше, вона дозволяє контрольно-ревізійним службам і клієнтам перевірити ділові зв'язки посередників і, можливо, згрупувати їх за чіткими категоріями. По-друге, що ще важливіше, перевірити, наскільки посередник відповідає визначеним критеріям. Сам факт реєстрації посередника визначає наявність попереднього етапу отримування дозволу і попередню перевірку кваліфікації. Усе залежить від критеріїв, яким має відповідати страховий посередник, та від того, наскільки важко пройти реєстрацію. У цьому розумінні реєстрація, що здійснюється без висунення вимог до страхового посередника, -- вельми небезпечна річ. Адже вона хоча й дозволяє вести статистичний облік, проте формує в клієнта хибне почуття захищеності: дає підстави вважати, що посередник володіє кваліфікацією, якої в нього фактично немає, оскільки реєстрація -- суто формальний акт.

Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, комерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об'єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 року пропонує встановити програму навчання мінімальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов'язковим складанням іспитів після курсу навчання.

У тому разі, коли посередники незадовільно виконують свої обов'язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за дії (професійні) своїх агентів. При цьому постає ряд проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо страхових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої професійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов'язковим, є страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депозиту.

У більшості країн законодавство, що регулює посередницьку діяльність у сфері страхування, передбачає тверді вимоги до рівня професійної підготовки, умов реєстрації посередників, необхідності фінансових гарантій покриття відповідальності, що виникає при здійсненні посередництва.

Реєстрацію страхових і перестрахових брокерів в Україні здійснює Державна комісія по регулюванню ринків фінансових послуг (до 26 квітня 2003р. дану функцію здійснювало Міністерство фінансів України), відповідно до Положення про спеціальні умови діяльності страхових брокерів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.99 №747, і Інструкцією про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру страхових брокерів і регулювання їхньої діяльності, затвердженого наказом Комітету зі справ нагляду за страховою діяльністю від 26.10.2000р. №78, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.02.2000р. під номером 95/4316.

При цьому посередницька діяльність на території України по висновку договорів з іноземними страховиками не допускається, крім договорів перестрахування з дотриманням вимог статті 30 Закону України «Про страхування» від 4.10.2001р. №2745-III.

Станом на 1 січня 2003р. в Україні було зареєстровано 68 страхових брокерів, переважна кількість яких знаходиться в Києві - 39, Харкові - 5, Дніпропетровську - 6, Запоріжжі - 3, Іван-Франківську - 2, Маріуполі - 2, Львові - 2, Чернівцях - 2, а також по одному в Луганську, Луцьку, Черкасах, Рівному, Севастополі, Броварах, Красному Лучі та Житомирі. Згідно з даними Державної комісії по регулюванню ринків фінансових послуг найбільшу величину статутного капіталу на 2003р. мали такі страхові брокери: ТОВ «Страховий брокераж» (м. Київ) -50 017,5 тис. грн, ТОВ «Паросток» (м. Київ) - 47 059,9 тис. грн., ТОВ «Брокерська страхова компанія» (м. Київ) - 8 307,0 тис. грн.

На відміну від вимог Закону України щодо мінімальної величини статутного капіталу страховика і порядку його формування, аналогічних вимог до страхових брокерів не передбачено. Таким чином, для них існує можливість формування статутного капіталу за допомогою нематеріальних активів, позикового капіталу.

До непрямих страхових посередників відносять актуаріїв, діспашерів (аджастерів), аварійних комісарів, сюрвесрів і т.д.

В Україні зареєстрована Асоціація страхових посередників. Основна її мета - сприяння розвитку інституту страхового посередництва в Україні. З розвитком страхового ринку України роль посередників буде постійно зростати, оскільки при цьому буде забезпечуватися відповідне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісного взаємозв'язку між споживачами і виробниками.

Види діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності належать до розділу «Фінансове посередництво». Нині існує третій переглянутий варіант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питань статистичного управління Організації Об'єднаних Націй в 1990 році.

Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових продуктів свідчить той факт, що в більшості країн Європейського союзу понад 50% усіх договорів страхування укладається за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль посередників зростатиме.

У більшості країн світу страховики мають право створювати професійні об'єднання, що ставлять метою захист інтересів своїх членів, а також співробітництво з іншими організаціями і об'єднаннями з питань, що представляють спільні інтереси. За своїм статусом страхові об'єднання не повинні здійснювати комерційної діяльності. Відповідно до Закону України «Про страхування» страховики мають право на створення союзів, асоціацій та інших об'єднань для координації діяльності і захисту інтересів своїх членів, якщо це не суперечить чинному законодавству.

В Україні найбільшим об'єднанням страховиків є Ліга страхових організацій України (ЛСОУ).

ЛСОУ - це організація некомерційного типу, що не має статусу юридичної особи, діє на принципах самоврядування і самофінансування. ЛСОУ не є вищим або законодавчим органом стосовно страховиків. Постанови даної організації носять характер рекомендацій. ЛСОУ не несе відповідальності щодо зобов'язань своїх членів. Членами ЛСОУ виступають близько 100 страхових компаній.

Основні напрями діяльності ЛСОУ:

- сприяння розробки рекомендацій з удосконалення страхового законодавства і методології страхування;

- експертна оцінка нормативних актів, законопроектів, державних програм у сфері страхування;

- захист інтересів членів організації в державних і цивільних установах;

- підвищення кваліфікації членів ЛСОУ шляхом проведення семінарів, конференцій щодо ознайомлення з практикою зарубіжного страхового бізнесу.

При ЛСОУ на правах юридичної особи працює науково-консультаційний центр. Вищий орган управління ЛСОУ - з'їзд членів організації. До компетенції даного з'їзду відносяться питання затвердження статуту, вибір членів правління, затвердження ліквідаційної комісії і т.д. У період між з'їздами робота ЛСОУ здійснюється під керівництвом правління. Члени правління ЛСОУ працюють на суспільних засадах.

Діяльність ЛСОУ проводиться за рахунок добровільних внесків її членів, крім того, ЛСОУ має право одержувати доходи від заняття науковою, консультаційною і викладацькою діяльністю.

В Україні функціонують такі організації страховиків, як Моторне (Транспортне) страхове бюро, Морське й Авіаційне страхові бюро. Основні функції даних організацій:

- координація діяльності страховиків, що проводять дані види страхування;

- спільні дії, спрямовані на організацію перестрахування ризиків за кордоном;

- розробка разом із зацікавленими організаціями системи заходів щодо зниження ризику автотранспортних ризиків, ризиків морських і авіаційних перевезень.

Крім позитивних, в Україні існують також негативні фактори, що стримують розвиток страхового ринку, а саме:

- низький рівень платоспроможності населення;

- недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг;

- неузгодженість багатьох положень діючого законодавства;

- відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкових видів страхування;

- недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування;

- надмірна кількість страхових компаній і недостатній рівень капіталізації страховиків, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;

- використання страхового ринку суб'єктами господарювання для оптимізації оподатковування;

- недостатній рівень кадрового і наукового забезпечення страхового ринку;

- низький рівень страхової культури населення.
Концепція розвитку страхового ринку України до 2010 року,

запропонована Лігою страхових організацій України, яка затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України №369-р від 23.08.2005р., установлює стратегічні підходи, що повинні бути покладені в основу державної політики у сфері страхування, створення законодавчих і економічних умов для стимулювання розвитку страхового ринку.

2. Сучасний стан та розвиток добровільного страхування в Україні

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні -- форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове.

Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах і оформлюються договором страхування. Згідно із Законом України «Про страхування» договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі їх затверджує державний наглядовий орган у сфері страхування, видаючи ліцензію на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення конкретним страховиком того чи іншого виду добровільного страхування. Правила проведення одного й того самого виду страхування різними страховиками можуть бути істотно різними. Тому страхувальник має змогу обрати найбільш прийнятий для себе варіант страхування і, відповідно, -- страховика. Страховик, у свою чергу, не залишається пасивною стороною, він також має право обирати: прийняти на страхування запропонований страхувальником ризик чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються загальні умови страхування, викладені у правилах.

До добровільного страхування належать:

- страхування життя;

- страхування наземного транспорту;

- страхування вантажів та багажу;

- страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

- страхування кредитів;

- страхування інвестицій;

- страхування фінансових ризиків;

- страхування судових витрат;

- страхування водного транспорту.

До інших видів добровільного страхування відносять:

- страхування майна громадян;

- індивідуальне та колективне страхування громадян від нещасних випадків;

- страхування від нещасних випадків дітей, спортсменів, туристів, пасажирів;

- страхування професійної відповідальності;

- страхування інших видів відповідальності (відповідальність виробника за якість продукції, відповідальність роботодавця).

Добровільне страхування побудоване на дотриманні таких принципів:

1. Добровільне страхування діє і згідно з законом, і на добровільних підставах. Страхове законодавство визначає підлеглі добровільному страхуванню об'єкти і найбільш загальні умови страхування. Конкретні умови страхування регулюються правилами страхування, що розробляються страховиком.

2. Добровільна участь у страхуванні для страхувальників. Страховик не в праві відмовитися від страхування об'єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування.

3. Вибіркове охоплення об'єктів страхового захисту, що зв'язано з тим, що не всі потенційні страхувальники бажають взяти у ньому участь.

Обмеження терміну страхування. При цьому початок і закінчення терміну особливо обумовлюються в договорі, оскільки страхова сума підлягає виплаті, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Безперервність страхування можна забезпечити тільки шляхом повторного переукладання договорів.

Дія страхового захисту тільки при сплаті страхових внесків. Договір страхування починає діяти з моменту отримання страховиком страхового платежу чи першого страхового внеску, якщо інше не передбачено договором.

Несплата чергового страхового внеску спричиняє припинення дії договору страхування.

Залежність страхового забезпечення від бажання страхувальника. За майновим страхуванням страхувальник може визначати страхову суму в межах страхової оцінки майна, за особистим страхуванням страхова сума за договором встановлюється за угодою сторін.

Перелік видів добровільного й обов'язкового страхування визначений законом України «Про страхування». Право на здійснення добровільного й обов'язкового страхування страховик одержує при наявності відповідної ліцензії.

Договір страхування - це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв'язків. Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення (а також зміну і припинення) зобов'язань. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визнають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування правового зв'язку його учасників.

Згідно закону України «Про внесення змін до закону України «Про страхування» договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток в межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послуги), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Страховик зобов'язаний:

- ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

- впродовж 2 робочих днів з моменту, коли йому стало відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення документів, необхідних для виплати страхової суми (відшкодування);

- при настання страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування в передбачений договором термін;

- відшкодувати витрати, нанесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання збиткам або зменшенню їх якщо це передбачено умовами договору;

- тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Страхувальник зобов'язаний:

- вчасно вносити страхові платежі;

- надавати страховику достовірну інформацію про ступінь ризику, обставини, які можуть впливати на його зміну та про будь-які зміни стану страхового ризику;

- повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього суб'єкта страхування;

- вживати заходів щодо зниження збитків, спричинених страховим випадком;

- повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші обов'язки страхувальника.

3. Задача

Підприємство отримало від банку кредит на суму 20 млн. гр. од. строком на 4 місяця. Після закінчення терміну страхування позичальник не повернув банку борг та відсотки за користування кредитом. Плата за кредит становить 60% річних. Визначити розмір збитку та страхового відшкодування, якщо банк уклав зі страховою організацією договір страхування ризику непогашення кредиту і відповідальність страховика становить 70%.

Розв'язання:

Так як плата за кредит становить 60% за рік, то за 4 місяці - становитиме 20%. Підприємство повинне було повернути борг в розмірі:

20 млн. 20%=4 млн. гр.од.;

20 млн. гр.од.+4 млн. гр. од.=24 млн. гр. од.

Отже, розмір збитку становить 24 млн. гр. од.

Визначаємо розмір страхового відшкодування:

24 млн. гр. од. 70%=16800 тис. гр. од.