Роль НБУ в регулюванні грошово-кредитної сфери

33

Вступ

Державне регулювання фінансового ринку і грошового обігу - одна з найважливіших і самих складних задач держави. Добре продумана і правильно організована політика в області фінансів - найважливіший фактор успішного розвитку економіки будь-якої країни. Однієї з найголовніших причин нинішньої кризи в нашій країні - непродумана політика держави в області фінансів.

Центральний банк України - Національний банк - було утворено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність».

Стрімкий розвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності центрального банку країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України». Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.

Метою даної роботи є визначення ролі НБУ у регулюванні грошово-кредитної сфери та на економіку країни в цілому.

Головними завданнями цієї роботи є:

· Визначення поняття, структури та становлення НБУ

· Розгляд напрямів діяльності та головних завдань Центрального банку України

· Визначення ролі НБУ у грошово-кредитній політиці країни

1. Становлення, розвиток та структура Центрального Банку України

Центральний банк України - Національний банк - було утворено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність».

Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з нею НБУ надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді. Згідно з чинним законодавством передбачена така система Національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Автономній Республіці Крим, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.

Основні принципи функціонування Національного банку, передбачені законом:

принцип незалежності банку;

принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;

принцип економічної самостійності банку;

принцип централізації системи банку;

принцип єдності системи банку;

принцип вертикальної структури управління банком.

Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Голови Банку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Законом Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політики для інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком.

Принцип централізації системи НБУ означає, що система організована таким чином, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом.

Принцип єдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ

Закон України «Про Національний банк України» визначає основні напрями діяльності банку. НБУ як емісійний центр готівкового обороту започаткував емісію українського карбованця у 1992 р., коли Україна вийшла із співдружності держав, по завершенні грошової реформи у 1996 р. НБУ здійснює емісію національної валюти - гривні і копійок. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП).

СЕП - це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України. У межах цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином:

через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;

із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації;

за кожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валових розрахунків (система брутто);

з ініціативи платника - банку, який дебетує свій рахунок;

у межах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків.

У 2001 р. НБУ запровадив Систему термінових переказів, що працює в режимі он-лайн. Це режим, за якого кошти миттєво переказуються на коррахунок банку-отримувача. НБУ як кредитор комерційних банків поступово освоює методи кредитування, що є загальноприйнятими у світовій банківській практиці.

Починаючи з 2001 р. НБУ здійснює короткострокове (до 14 днів) та середньострокове (до 6 місяців) рефінансування комерційних банків шляхом проведення щотижня кредитних тендерів.

Проблемним банкам, яким загрожує банкрутство, НБУ може надавати стабілізаційний кредит. Умови отримання цього кредиту:

розроблення комерційним банком ефективної програми фінансового оздоровлення;

позитивна експертна оцінка програми службою банківського нагляду НБУ;

наявність забезпечення кредиту у вигляді високоліквідних активів комерційного банку чи гарантії (поручительства) фінансово-стабільного банку.

Мета кредиту - сприяти відновленню платоспроможності та ліквідності банку.

НБУ згідно з Законом «Про Національний банк України» здійснює регулювання діяльності банків та банківський нагляд.

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. Відповідно до Закону «Про Національний банк України» кошти державного бюджету та позабюджетних фондів повинні зберігатися в НБУ, на рахунках Державного казначейства

НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996 р. він кредитує уряд шляхом купівлі державних боргових зобов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу.

НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики.

2. Основні напрями діяльності та завдання НБУ

Призначення центрального банку і його специфічне місце в банківській системі обумовлюють основні напрями діяльності банку. Центральний банк є:

емісійним центром готівкового обороту;

банком банків;

органом банківського регулювання та нагляду;

банкіром і фінансовим агентом уряду;

провідником монетарної політики.

Емісійний центр готівкового обороту. Емісія банкнот в історичному плані - найдавніший вид діяльності центрального банку. Центральний банк, як правило, має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він зазвичай організовує виготовлення грошей, регулює їх оборот, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію.

Готівка, що емітується центральним банком, у багатьох країнах є єдиним законним платіжним засобом на території країни. В Україні емісійним центром готівкового обороту виступає Національний банк України, який із завершенням у 1996 р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту - гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обороту. Для забезпечення стабільності грошової одиниці Національний банк проводить єдину політику у сфері готівково-грошового обігу згідно з макроекономічними показниками та основними параметрами економічного й соціального розвитку України.

Для більш ґрунтовного вивчення діяльності Національного банку як емісійного центру готівкового грошового обороту необхідно особливу увагу приділити таким питанням:

виготовлення грошових знаків (банкнот і монет);

утилізація непридатних до обігу і неплатіжних грошових знаків;

установлення номіналів і платіжних ознак банкнот і монет;

розроблення дизайну грошових знаків;

визначення системи захисту грошових знаків від підробок;

організація роботи з резервними фондами у Центральному сховищі НБУ;

порядок підкріплення запасів готівки територіальних управлінь НБУ та вивезення її надлишків;

порядок підкріплення оборотних кас установ НБУ та зарахування готівки з оборотних кас до запасів готівки;

порядок касового обслуговування банків;

регламентація готівкового грошового обороту у позабанківській сфері;

прогнозування готівкового грошового обороту за допомогою складання установами НБУ щоквартально прогнозних розрахунків касових оборотів банків;

організація інкасації та перевезення банкнот і монет;

реалізація ювілейних та пам'ятних монет.

Одним із важливих завдань Національного банку під час регулювання грошового обороту є максимальне скорочення обігу готівки. В Україні питома вага готівки в загальній грошовій масі перевищує 40%. Необхідно звернути увагу на чинники, що визначають структуру грошової маси, а саме:

довіра до банківської системи, тобто рівень ризику пов'язаний із розміщенням грошей на банківських рахунках;

очікуваний дохід від розміщення грошей на банківських рахунках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки;

масштаби тіньової економіки, яка базується на спробі ухилитися від сплати податків та державного контролю за законністю бізнесу;

рівень доходів суб'єктів економіки.

Комерційні банки відповідно до нормативно-правових актів Національного банку аналізують готівковий обіг, організують і виконують оперативні функції з реалізації єдиної грошово-кредитної політики.

Основними завданнями комерційних банків в організації готівкового обігу є:

* повне та своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;

* забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям для оплати праці, пенсій, допомоги та для інших цілей;

* створення умов для залучення готівки до кас банків;

* сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари і послуги упровадженням прогресивних форм безготівкових розрахунків.

Регіональні управління Національного банку:

* аналізують і прогнозують готівковий обіг у відповідному регіоні. На підставі прогнозів касових оборотів визначають потрібний обсяг готівки для нормального та безперебійного функціонування економіки регіону;

* контролюють роботу установ комерційних банків щодо дотримання вимог нормативно-правових актів НБУ;

* беруть участь в опрацюванні пропозицій щодо скорочення готівкового обігу в позабанківській сфері, розвитку та розширення безготівкових розрахунків, у тому числі у сфері обслуговування населення;

* інформують місцеві органи виконавчої влади про стан готівкового обігу в регіоні.

* сприяти залученню вільних коштів населення на вклади та розширенню безготівкових перерахувань доходів громадян за їхнім бажанням на поточні (вкладні) рахунки в установах банків;

* встановлювати підприємствам ліміти залишку готівки в їх касах, порядок і терміни здавання готівкової виручки.

Банк банків. Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків.

Враховуючи монопольне право центрального банку на забезпечення платіжного обороту готівкою, комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до центрального банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Операції центрального банку щодо касового обслуговування комерційних банків не приводять до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема частку готівкового компонента грошової бази.

Участь центрального банку у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми, що залежить передусім від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:

через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог та зобов'язань) через центральний банк;

через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один у одного.

Незалежно від характеру і структури платіжної системи центральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функціонування платіжної системи;

організації і проведенні міжбанківських розрахунків;

наданні комерційним банкам надкоротких кредитів (внутрішньоденних - daylight overdrafts і нічних - оvernights) на завершення міжбанківських розрахунків;

ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбанківських розрахунків, наприклад проведення міжбанківського клірингу;

проведенні остаточних розрахунків за операціями між учасниками розрахунково-клірингових центрів.

Центральний банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує:

мінімізацію банківських ризиків;

концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових резервів комерційних банків;

належний рівень безпеки системи розрахунків;

ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків;

нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілізації фінансового стану банків-учасників ринку платіжних послуг;

взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із системою обігу цінних паперів тощо.

В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних міжбанківських розрахунків, що забезпечує здійснення розрахунків на всій території країни.

Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення.

По-перше, кредити центрального банку - це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей.

По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності

По-третє, кредити центрального банку - це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи. Комерційні банки звертаються до центрального банку як до кредитора у випадках, коли:

банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у зв'язку із зростанням обсягу ВВП;

спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів з банків. Завдяки кредитам центрального банку комерційні банки отримують резерви для регулювання потенційного відпливу вкладів. У свою чергу, центральний банк своїми кредитами запобігає банківській кризі відновлює довіру до банківської системи;

є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок. Центральний банк вирішує проблему надання кредиту у такій ситуації індивідуально у кожному випадку.

виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності. Комерційні банки отримують надкороткі кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов'язкового резервування тощо.

Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків:

надання ломбардних кредитів;

купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО;

редисконтування векселів.

Нині основний спосіб кредитування - це надання ломбардних кредитів під заставу цінних паперів, насамперед державних цінних паперів, що обертаються на організованому ринку. Вартість застави повинна перевищувати суму ломбардного кредиту. Банк-позичальник зберігає право власності на депоновані в центральному банку цінні папери, проте якщо кредит своєчасно не погашається, право власності переходить до центрального банку. Після реалізації цінних паперів центральний банк утримує із виручки суму основного боргу із нарахованими процентами.

Центральні банки використовують два методи надання ломбардних кредитів:

прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;

тендерний (аукціонний) метод. Банки - потенційні позичальники подають кредитні заявки центральному банку, який організовує торги. Тендери бувають кількісні та цінові.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне регулювання центральним банком грошового ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють:

використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

До превентивних заходів, зокрема, належать:

- вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

- вимоги щодо ліквідної позиції банків;

- вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприклад, установлення для банків нормативів, що регламентують максимальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «великих» кредитів);

- обмеження для банків на деякі види діяльності

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить:

рефінансування комерційних банків центральним банком;

створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;

вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків - від моменту створення банків до моменту їх ліквідації.

До основних повноважень центрального банку, як регулятивно-наглядового органу, належать такі:

регулювати доступ до банківської системи

забезпечувати розумне регулювання діяльності банків

регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;

здійснювати інспекційні перевірки в банках;

застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;

брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.

В Україні органом банківського регулювання та нагляду є Національний банк.

Без системи банківського регулювання та нагляду неможливо уявити сучасне суспільство, оскільки її існування пов'язане з необхідністю:

забезпечення державою стабільності грошового обігу;

підтримання довіри з боку суспільства до банків;

гарантування державою збереження заощаджень суспільства, довірених банківській системі;

сприяння зниженню банківських ризиків;

запобігання кризовим явищам в економіці з вини банків;

стимулювання конкурентності в банківському секторі економіки;

підтримання іміджу держави та центрального банку країни.

Регулювання банківської діяльності і нагляд за діяльністю банків мають спільну мету і завдання, вони взаємопов'язані і взаємодоповнюють один одного.

Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і методи регулювання банківської діяльності та банківського нагляду. Основні напрями банківського регулювання:

Порядок реєстрації комерційних банків.

Порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій.

Правила, що регламентують банківську діяльність.

Принципи та стандарти бухгалтерського обліку та звітності.

Порядок страхування банківських ризиків.

Порядок страхування депозитів.

Економічні нормативи, що регулюють банківську діяльність.

Методи банківського нагляду.

Порядок визначення рейтингової оцінки банків.

Механізм реорганізації та ліквідації комерційних банків.

Адміністративне регулювання передбачає встановлення прямих заборон та обмежень щодо якісних і кількісних параметрів діяльності банків, а індикативне - здійснюється непрямими методами через установлення нормативних та коригуючих інструментів впливу на ситуацію в банківській сфері.

Методи адміністративного регулювання застосовуються Національним банком як під час ухвалення рішень про допуск банків на ринок, так і в період їх функціонування. НБУ встановлює вимоги до учасників банку; до розміру та порядку формування статутного капіталу новостворених банків; до процедури реєстрації та отримання ліцензії на здійснення банківської діяльності; правила бухгалтерського обліку; вимоги до форм звітності та порядку їх надання; здійснює нагляд за банківською діяльністю та застосовує адекватні заходи впливу до банків-порушників.

Правила, що регламентують діяльність банків на банківському ринку України, розробляються Національним банком України у вигляді інструкцій, положень, правил, які обов'язково затверджуються постановою Правління НБУ і набувають чинності з моменту їх реєстрації в Міністерстві юстиції України. Нормативно-правові акти НБУ публікуються в періодичних виданнях для широкого кола користувачів, а до відома банків доводяться електронною поштою. Порушення правил, веде до застосування адекватних заходів впливу відносно банків-порушників.

Правила бухгалтерського обліку та звітності розробляються Національним банком України. З початку 1998 р. у банківській системі України запроваджено міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО). Роз'яснення щодо їх змісту та порядку складання доводяться до банків окремими нормативними актами, що регулюють окремі сфери діяльності, та окремими листами НБУ електронною поштою.

Індикативне регулювання впливає на банки опосередковано через використання інструментів грошово-кредитної політики (НБУ впливає на потенціал банків через процентну ставку, механізм рефінансування, операції на відкритому ринку тощо) та встановлення вимог щодо:

дотримання економічних нормативів, які регулюють їх діяльність;

дотримання норм обов'язкового резервування;

обов'язкового створення резервів на випадок необхідності покриття збитків за окремими активними операціями.

Обов'язкові економічні нормативи. Усі нормативи залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, ділять на п'ять груп:

нормативи капітальної бази банку

нормативи ліквідності

нормативи кредитного ризику

нормативи інвестування

нормативи відкритої валютної позиції

Механізм обов'язкового резервування.

По-перше, обов'язкові резерви можуть зберігатись як на окремому депозитному, так і на кореспондентському рахунках у центральному банку.

По-друге, дотримання вимог до обов'язкового резервування означає контроль за наявністю на цих рахунках залишку коштів, не меншою мірою, ніж того вимагає норматив обов'язкового резервування.

По-третє, мінімальні обов'язкові резерви повинні дотримуватись банками в середньому за визначений центральним банком розрахунковий період.

По-четверте. Якщо норма обов'язкового резервування встановлюється диференційовано, то загальний обсяг обов'язкових резервів визначається як сума обов'язкових резервів за окремими видами залучених коштів, виходячи із норми обов'язкового резервування для кожного їх виду.

НБУ встановлює порядок формування та використання окремих видів резервів, що покликані мінімізувати банківські ризики через списання за рахунок цих коштів безнадійних боргів за активними операціями банків. На сьогодні банки в обов'язковому порядку створюють:

резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості;

резерв на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами;

резерв на відшкодування можливих збитків за простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями;

резерв на відшкодування можливих збитків за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами, ліквідуються або зареєстровані в офшорних зонах.

Слід пам'ятати, що всі резерви формуються банками віднесенням на витрати; усі вони створюються з однією метою - для покриття збитків, але кожен з них має свій власний напрям такого покриття - збитки від конкретної активної операції. Збитки від банківської діяльності в цілому покриваються за рахунок резервного фонду банку.

Резерв створюється за:

всіма видами кредитів у національній та іноземній валюті;

строковими депозитами, розміщеними в інших банках;

факторинговими операціями;

гарантіями, акцептами та авалями, що надані банкам і клієнтам;

зобов'язаннями з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Не резервуються:

бюджетні кредити;

кредитні операції в системі одного банку;

операції фінансового лізингу, якщо об'єктом операцій є нерухоме майно.

Для визначення обсягу резерву банки щоквартально станом на 1-ше число кварталу оцінюють ризикованість власного кредитного портфеля за двома критеріями:

оцінка фінансового стану позичальника за методикою банку з урахуванням показників. Фінансовий стан оцінюється в динаміці: на момент укладення угоди, а далі - не рідше одного разу в квартал для клієнтів і одного разу в місяць для комерційних банків. За цим критерієм усіх позичальників класифікують на п'ять класів (табл. 1);

стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості, який оцінюється за трьохмірною шкалою

Порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості. Банки зобов'язані щомісячно станом на 1-ше число визначати рівень ризику дебіторської заборгованості, що обліковується на балансі, а також розрахункову суму резерву за вимогами, що наведені в табл. 2.

Порядок формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами регламентується положенням НБУ. Цей резерв банки створюють для покриття можливих втрат через:

погіршення фінансового стану емітента цінних паперів.

зниження ринкової вартості цінних паперів;

зміни інвестиційної політики самого банку.

Порядок формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків за простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями та резерву за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами, ліквідуються або зареєстровані в офшорних зонах, регламентується положенням НБУ.Ці резерви формуються щомісячно станом на 1-ше число на всю суму прострочених понад 31 день і сумнівних щодо їх отримання доходів, а також на всю суму коштів, розміщених на депозитних рахунках названих банків.

Система гарантування депозитів в Україні регламентується Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

· Вітчизняні банки зобов'язані страхувати лише вклади фізичних осіб, на депозити юридичних осіб система гарантування не поширюється.

· Гарантування депозитів є обов'язковим для всіх комерційних банків, які залучають вклади від фізичних осіб, крім Ощадного банку України. Вклади у цей банк гарантуються державою.

· Фонд гарантування вкладів відшкодовує залишки вкладів лише у разі їх недоступності через визначені банки-агенти і тільки в межах установленої Законом суми (1200 грн).

У суму відшкодування включаються і нараховані відсотки за вкладом.

Банківський нагляд - це моніторинг усіх процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банківських установ: від створення нових банків і до реорганізації та ліквідації проблемних. Завданням банківського нагляду є контроль за діяльністю банківських установ у рамках створеного регулятивними органами правового поля та застосування адекватних заходів впливу до банків-порушників.

НБУ застосовує санкції адекватно допущеним банками порушенням: від заходів попереднього реагування (письмові застереження, укладення письмових угод) до більш жорстких примусових заходів впливу:

установлення підвищених вимог до економічних нормативів та резервів на покриття можливих втрат за активними операціями;

призупинення виплати дивідендів;

заборона на проведення окремих високоризикованих операцій;

заборона на видачу бланкових кредитів;

накладення штрафів на банк та на його керівників;

відсторонення посадових осіб від виконання обов'язків;

примусова реорганізація;

призначення тимчасової адміністрації;

відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку.

Аспект контролю на стадії реєстрації банків, як за дотриманням вимог до розміру статутного капіталу, який проводиться за напрямами:

мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації має бути повністю сплачений та не може бути меншим законодавчо встановлених вимог;

до дня скликання установчих зборів та державної реєстрації банку його учасники мусять сплатити кошти у розмірі не менше 30% (для ВАТ) і не менше 50% (для ЗАТ) номінальної вартості акцій, але не менше розміру, установленого законом та нормативно-правовими актами НБУ;

повну вартість підписного капіталу учасники повинні сплатити не пізніше 12-ти місяців з часу державної реєстрації;

банк може збільшувати статутний капітал тільки після того, як всі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо його формування.

Контроль за дотриманням економічних нормативів здійснюється із застосуванням до банків-порушників штрафних санкцій. Розміри штрафів за порушення окремих нормативів наведені в табл. 3.

Загальна сума штрафів за порушення всіх нормативів однієї групи (ліквідності, кредитного ризику, інвестування чи валютної позиції), що нарахована за звітний місяць, не може перевищувати 1% зареєстрованого статутного капіталу банку.

За порушення нормативів капітальної бази банку Н1, Н2, Н3 банк протягом одного місяця з дня виникнення порушення повинен укласти з НБУ письмову угоду про виконання плану заходів щодо порядку і строків відновлення рівня регулятивного капіталу (програма капіталізації).

За порушення нормативу Н8 штрафні санкції не застосовуються, а підвищуються вимоги до нормативу платоспроможності Н2: якщо перевищення вимог до Н8 становить менше половини його нормативного значення, то вимоги до Н2 подвоюються, а якщо більше половини - потроюються.

Контроль за резервами на покриття можливих втрат від активних операцій здійснюється щодо повноти та своєчасності їх формування. В разі виявлення факту недоформування одного, кількох чи всіх резервів на суму недосформованих резервів зменшується регулятивний капітал банку протягом поточного місяця до моменту настання звітної дати і надання відповідної форми звітності.

Контроль за дотриманням банками нормативів обов'язкового резервування також має дистанційний характер. Санкції застосовуються за недотримання банком нормативу обов'язкового резервування за другий випадок порушення протягом півріччя. Штраф накладається на банк у розмірі ставки овернайт (ломбардної ставки) від суми недорезервування, але не більше 1% зареєстрованого статутного капіталу банку.

Для рейтингової оцінки діяльності банків НБУ використовує систему CAMEL, методика якої та порядок виставлення рейтингу вітчизняним банкам регламентовані відповідним положенням НБУ, затвердженим постановою Правління НБУ.

Способи реорганізації банків, підстави для їх проведення; порядок проведення примусової реорганізації, призначення та функціонування тимчасової адміністрації; порядок ліквідації банків в Україні-значну роль у виконанні цієї діяльності відіграє служба банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату ця служба представлена комісією з питань нагляду та регулювання банківської діяльності та Генеральним департаментом банківського нагляду. До складу Генерального департаменту входять:

Департамент реєстрації та ліцензування банків;

Департамент інспектування та моніторингу банків;

Департамент реорганізації та ліквідації банків;

кілька управлінь.

Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій.

Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Центральний банк, як правило, веде рахунок міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове обслуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду, враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням.

У процесі касового виконання бюджету кошти списуються з рахунків платників податків, покупців державних цінних паперів, що відкриті в комерційних банках, і зараховуються на рахунок міністерства фінансів (казначейства), відкритий у центральному банку. У результаті збільшуються депозити уряду і зменшується грошова база. Коли уряд фінансує державні витрати, то процес розвивається у зворотному порядку. Оскільки надходження коштів до бюджету і витрачання цих коштів протягом року у часі не збігаються, депозити уряду в центральному банку характеризуються значними коливаннями і, отже, можуть бути джерелом коливань у грошовій базі. Проте більшість цих коливань має тимчасовий характер і центральний банк може їх передбачити на основі інформації міністерства фінансів про сподівані надходження і видатки, що дає банку змогу вжити відповідних заходів через проведення операцій на відкритому ринку і нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу.

В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проблемою вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:

податкове фінансування. В основі цього методу - підвищення урядом податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету. Податкове фінансування не впливає на грошову базу;

боргове фінансування. В основі цього методу - випуск урядом боргових зобов'язань, виторг від розміщення яких спрямовується до бюджету. Боргове фінансування також не справляє прямого впливу на грошову базу.

фінансування шляхом емісії грошей - отримання урядом кредитів від центрального емісійного банку у формі купівлі банком державних боргових зобов'язань. Емісія грошей, яку таким чином здійснює центральний банк, прямо впливає на грошову базу, а отже і на пропозицію грошей, і може призвести до небажаних наслідків у майбутньому.

Якщо дефіцит бюджету є великим відносно ВВП, має постійний характер і фінансується за рахунок емісії грошей - це спричиняє збільшення пропозиції грошей високими темпами, викликає подальше зростання рівня цін і провокує інфляцію.

У розвинутих країнах намагаються уникати емісійного фінансування бюджетного дефіциту. Добре розвинений ринок капіталів дає змогу урядам розміщувати потрібну кількість державних боргових зобов'язань і таким чином вирішувати проблему державних фінансів/Спілкування уряду і центрального банку стосовно боргових зобов'язань передбачається лише через відкритий ринок, тобто вторинний ринок, на якому центральний банк проводить операції з метою регулювання грошового ринку, використовуючи їх як інструмент монетарної політики.

Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

В Україні Національний банк здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує роль платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу

Потрібно знати обов'язкові умови проведення закритого аукціону з продажу облігацій, а саме:

- наявність заявок з придбання облігацій. Заявки не можуть бути розглянуті до початку проведення аукціону, зміст заявок не підлягає розголошенню;

- критерії задоволення заявок, числові значення яких установлюються під час проведення аукціону.

Необхідно розрізняти два типи аукціонного продажу:

1) на підставі введення цінових умов продажу облігацій внутрішньої державної позики;

2) на підставі введення рівня дохідності за облігаціями.

Міністерство фінансів до терміну, який встановлений у повідомленні про проведення аукціонів, надає Національному банку інформацію щодо попередньої ціни продажу облігацій (попереднього рівня дохідності). Ця інформація засобами телекомунікаційного зв'язку передається учасникам аукціону, і на її підставі учасникам аукціону надається право на коригування (модифікації) конкурентних заявок на придбання облігацій. Варто звернути увагу на те, що в процесі коригування допускається:

збільшення кількості придбання облігацій;

підвищення ціни придбання облігацій у разі проведення аукціону за критерієм цінових умов;

зниження рівня дохідності, якщо аукціон проводиться за критерієм дохідності.

За умовами придбання облігацій заявки можуть бути двох видів: конкурентні та неконкурентні. Слід звернути увагу на те, що у разі проведення аукціону за ціновим критерієм заявки задовольняються для: 1) конкурентних заявок за цінами, які вищі або дорівнюють ціні відсікання; 2) неконкурентних заявок за середньозваженою ціною аукціону. Натомість у разі проведення аукціону за критерієм дохідності, заявки задовольняються для: 1) конкурентних заявок за дохідністю, яка нижча встановленого рівня дохідності або дорівнює йому; 2) неконкурентних заявок за середньозваженим рівнем дохідності.

Потрібно знати, що до облігацій купонної форми випуску буде коректною така формула розрахункової ставки дохідності:

,

де Д - дохідність купонної облігації, визначена у відсотках у розрахунку на рік;

Ц_н - номінальна ціна, або ціна, за якою буде погашено облігацію;

Ц_к - розмір купонної виплати;

п - кількість купонних виплат;

Ц_пр - ціна придбання облігації;

К_об - кількість днів в обігу;

365 - кількість днів у календарному році (базовий рік).

Міністерство фінансів України після отримання остаточних результатів щодо кількості заявок учасників аукціону дає доручення Національному банку, в якому визначаються ціна відсікання та середньозважена ціна аукціону у разі його проведення за ціновими критеріями або встановлені рівень дохідності та середньозважений рівень дохідності аукціону, за умови його проведення за критерієм рівня дохідності

Національний банк України бере участь у затвердженні вимог до розрахункового банку, правил та операційних стандартів грошового клірингу та розрахунків за операціями з цінними паперами, норм та правил обліку цінних паперів, а також спільно з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку надає дозвіл на здійснення депозитарної діяльності комерційним банкам.

Обов'язки НБУ як агента уряду з обслуговування зовнішнього державного боргу, які стосуються організації розміщення позик на міжнародному ринку. Важливим обов'язком НБУ є забезпечення виплат за боргами.

Слід знати, що ефективне управління зовнішнім боргом неможливе без визначення чітких цілей та створення механізму для їх реалізації. Це можна вважати одним з пріоритетних завдань економічної політики України, розв'язання якого дало б можливість зменшити навантаження на бюджет з обслуговування зовнішньої заборгованості та оптимізувати політику залучення нових позик.

Провідник монетарної політики. Найважливішим у діяльності центрального банку є визначення і реалізація монетарної політики. Взагалі всі напрямки діяльності центрального банку тісно переплітаються, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені, проте, безумовно, проведення монетарної політики є вінцем діяльності центрального банку, оскільки саме в цій діяльності найповніше реалізується призначення центрального банку. Разом з тим монетарна політика центрального банку слугує ключовим елементом всієї грошової системи країни. На ній базується весь механізм державного регулювання грошового обороту.

В Україні провідником монетарної політики є Національний банк як центральний банк країни.

Крім розглянутих основних напрямів діяльності, центральні банки здійснюють аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектору економіки на мікрорівні, складають банківську та монетарну статистику, інформують громадськість та дають роз'яснення щодо монетарної політики, представляють інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними.

3. Особливості грошово-кредитної політики НБУ

Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політики держави реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);

Основні засади грошово-кредитної політики - це комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких НБУ передбачає здійснювати управління грошовим оборотом, забезпечуючи економічну та фінансову стабільність, які є основою стабільності національної валюти.

НБУ відповідно до макроекономічних показників загальноекономічної політики держави встановлює цільові орієнтири монетарної політики:

рівень інфляції;

зміна грошової бази;

зміна грошової маси;

зміна обмінного курсу гривні до долара США.

Досягнення встановлених орієнтирів НБУ забезпечує шляхом регулювання грошового ринку за допомогою монетарних інструментів як ринкового, так і адміністративного характеру.

Центральний банк має у своєму розпорядженні комплекс інструментів, використовуваних для реалізації грошово-кредитної політики.

Основними інструментами і методами грошово-кредитної політики Національног Банку України є:

· обов'язкові резерви;

· операції на відкритому ринку;

· рефінансування банків;

· депозитні операції;

· процентна політика.

Для регулювання ліквідності банківської системи Центральний Банк України активно використовує такий інструмент грошово-кредитної політики, як обов'язкові резерви. В основі дії цього інструмента лежить механізм впливу банківської системи на грошову пропозицію через банківський мультиплікатор. Якщо Центральний банк збільшує норму обов'язкових резервів, то це приводить до скорочення надлишкових резервів банків і до мультиплікативного зменшення грошової пропозиції, при зменшенні норми обов'язкових резервів відбувається мультиплікативне розширення пропозиції грошей. Резервні вимоги встановлюються з метою обмеження кредитних можливостей кредитних організацій і підтримки на визначеному рівні грошової маси в звертанні.

Важливим інструментом грошово-кредитної політики є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки або продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів Центральний банк може здійснювати або вливання резервів у кредитну систему держави, або вилучати їх звідти. Коли Центральний банк намагається стримати ріст грошової маси, він прибігає до продажу наявних у його розпорядженні державних зобов'язань. Останні переміщаються до приватних власників, а гроші, виручені в результаті такої операції, витягаються з обігу.

Операції на відкритому ринку, у відмінності від інших методів, роблять швидкий коригувальний вплив на рівень ліквідності комерційних банків і динамікові грошової маси. За допомогою операцій на відкритому ринку Центральний банк здійснює централізоване запозичення державою тимчасово вільних коштів у банків, фінансових і інвестиційних компаній, різних підприємств і в населення. Іншими словами, це правове оформлення позики держави в тих або інших кредиторів. Отримані в такий спосіб гроші використовуються для неінфляційного фінансування дефіциту держбюджету.

Іншим важливим фінансовим інструментом є політика рефінансування, тобто кредитування їм комерційних банків, надання кредитів на поповнення оборотних коштів, збільшення ліквідності, подолання тимчасових утруднень і на інші мети. Центральний банк, проводячи політику рефінансування, надає кредити комерційним банкам по своїй дисконтній ставці. Також Центральний банк може самостійно встановлювати ставку по відсотках по деяких видах кредитів.

З метою вилучення зайвої ліквідності банківської системи Центральний банк активно використовує такий інструмент, як депозитні операції. Ці операції дозволяють оперативно залучати в депозити тимчасово вільні грошові кошти банків і тим самим практично миттєво нейтралізувати їхній можливий тиск на валютний ринок.

Наступним інструментом, за допомогою якого Центральний банк регулює грошово-кредитну політику, є процентна політика по операціях Центрального банку, тобто політика дисконтної ставки. Дисконтна ставка - це відсоток, під яким Центральний банк надає кредити комерційним банкам, виступаючи як кредитор в останній інстанції. Причому Центральний банк надає цей кредит не всім бажаючим банкам, а лише тим, хто має міцне фінансове становище, але терпить тимчасових труднощів. Дисконтну ставку встановлює Центральний банк. Зменшення її робить для комерційних банків позики резервних фондів дешевими. Комерційні банки прагнуть одержати кредит. При цьому збільшуються надлишкові резерви комерційних банків, викликаючи мультиплікаційне збільшення кількості грошей у звертанні. І навпаки, збільшення дисконтної ставки робить позики резервних фондів невигідними. Більш того, деякі комерційні банки, що мають позикові резерви, намагаються повернути них, тому що вони стають дуже дорогими. Скорочення банківських резервів приводить до мультиплікаційного скорочення грошової пропозиції. Зміна ставки рефінансування, викликаючи відповідну зміну ринкового відсотка, відбиває на стані платіжного балансу і валютного курсу. Підвищення ставки сприяє залученню в країну іноземного короткострокового капіталу, а в підсумку активізує платіжний баланс, збільшується пропозиція іноземної валюти, відповідно знижується курс національної валюти. Зниження ставки приводить до протилежних результатів.

Висновки

Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

Основними напрямками діяльності центрального банку визначаються його призначенням. Центральний банк є:

емісійним центром готівкового обороту;

банком банків;

органом банківського регулювання та нагляду;

банкіром і фінансовим агентом уряду;

провідником монетарної політики.

В історичному плані емісія готівки, точніше потреба в її централізації і державній монополізації, дала поштовх до надання одному з банків статусу емісійного. Поступово емісійні банки перетворились у центральні банки.

Глобалізація грошових ринків призвела до тісного співробітництва центральних банків на міждержавному рівні, до їх співпраці з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, а також до створення наднаціональних центральних банків.

Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Згідно з Законом «Про Національний банк України» він здійснює діяльність, яка є традиційно притаманною центральному банку країни.

В умовах ринкової трансформації економіки основними тенденціями у діяльності НБУ стосовно формування і реалізації монетарної політики є:

- переорієнтація цільової спрямованості політики, зокрема, надання переваги цілям макроекономічної стабілізації, і в першу чергу цінової стабілізації;

- поступова відмова від адміністративних інструментів реалізації політики і введення в дію «класичних» ринкових інструментів, а саме: регулювання обов'язкових резервів, процентна політика, операції з цінними паперами та іноземною валютою на відкритому ринку.

Список використаних джерел

1. Пуховкіна М.Ф., Остапішин Т.П., Білошапка В.С. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. - К.: КНЕУ, 2003. - 180 с.

2. Гроші та кредит: Підручник. / За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: кнеу, 2002. - 598 с.

3. Закон України «Про підприємництво» від 26.02.91 №785/ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №14.

4. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 №887/ ХП-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №24.

5. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99 №679-XIV // Голос України. - 1999. - №112 зі змінами, внесеними Законами №1458-Ш від 17.02.2000 // ВВР. - 2000. - №14-15-16. - ст. 121 №1658-Ш від 20.04.2000 // ВВР. - 2000. - №29. - ст. 230 №1919-Ш від 13.07.2000.