Міністерство освіти і науки України

Київський національний Економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Реферат

з дисципліни „Центральний банк та грошово-кредитна політика”

на тему:”Внутрішній державний борг країни і роль центрального банку в управлінні боргом”

Київ 2009

ЗМІСТ

Вступ

1. Внутрішній державний борг країни і роль центрального банку в управлінні боргом

1.1Державний внутрішній борг і його роль у розвитку грошового та фінансового ринку

1.2Роль Національного банку України в управлінні внутрішнім державним боргом

1.3.Структура державного боргу України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У рефераті я хочу докладніше висвітлити поняття проблеми внутрішнього державного боргу та роль, яку відіграє центральний банк у регулюванні та управлінні боргом, так як досить актуальним лишається питання боргових зобов'язань держави та шляхи їх формування. Добре відомо, що при правильному регулюванні, можна запобігти розбіжностей між сумами запозичень і сумами їх погашень.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

До державного внутрішнього боргу звичайно зараховують боргові зобов'язання уряду, органів державної влади, муніципалітетів, а також боргові зобов'язання з безумовною державною гарантією. Такі зобов'язання приносять їх власникам певний, як правило фіксований, прибуток.

Отже далі ми зможемо прослідкувати залежність державного внутрішнього боргу від характеру управління центрального банку, роль цього виду боргу при функціонуванні фінансової та економічної системи зокрема.

1.Внутрішній державний борг країни і роль центрального банку в управлінні боргом

1.1Державний внутрішній борг і його роль у розвитку грошового та фінансового ринку

До державного внутрішнього боргу звичайно зараховують боргові зобов'язання уряду, органів державної влади, муніципалітетів, а також боргові зобов'язання з безумовною державною гарантією. Такі зобов'язання приносять їх власникам певний, як правило фіксований, прибуток.

У розвинених країнах велика частина боргових зобов'язань держави (60-70 %) може вільно обертатися на відкритому ринку. Це так звана ринкова складова внутрішнього державного боргу. Таким чином, боргові зобов'язання водночас із спроможністю приносити фіксований прибуток можуть також обертатися на вторинних ринках. Завдяки цьому такі зобов'язання держави набирають форми цінних паперів. Боргові зобов'язання держави, що обертаються на ринках, утворюють сукупність державних цінних паперів.

Існують і неринкові боргові інструменти, що емітуються державою для залучення коштів дрібних індивідуальних інвесторів (населення) і спеціальних фінансових установ. Кошти населення мобілізуються державою через систему заощаджень -- у формі вкладів в ощадні установи, а також цінних паперів (ощадних сертифікатів, дохідних і депозитних ощадних бон тощо). Через емісію неринкових боргових зобов'язань у національному масштабі акумулюються дрібні заощадження, що утворюють найстабільніший і найбільший кредитний ресурс держави.

Ринкові боргові зобов'язання держави вільно продаються і купуються. За строками погашення ринкові інструменти (державні позики) поділяються на поточні, коротко-, середньо-, довгострокові та безстрокові. Для залучення коштів у межах одного року в більшості країн використовують казначейські векселі.

Структура державного боргу цінних паперів з різними властивостями і строками погашення утворюється в результаті поєднання інтересів держави-емітента та інвесторів -- покупців цих паперів. Основна мета держави -- забезпечити стабільне джерело фінансування державного бюджету в частині витрат, що перевищують податкові та неподаткові надходження, за умови зберігання сталості грошового обігу. Інтерес інвесторів полягає в надійному і ліквідному розміщенні капіталу, а також в одержанні гарантованого відсоткового прибутку. Звідси випливає, що зміна структури позик веде до зміни співвідношення інтересів держави і її кредиторів. А це, у свою чергу, збільшує або зменшує приплив коштів для потреб держави. Отже, з'являється можливість використовувати механізм державного боргу як важіль економічного регулювання.

Природно, що уряд в особі його фінансових органів (Міністерство фінансів) заінтересований у досягненні короткострокової фіскальної мети, тобто в поповненні державного бюджету. Цей фіскальний орієнтир в окремих випадках може провокувати державу (уряд) на форсування емісії боргових зобов'язань, що часто призводить до надмірного "розбухання" грошової маси (інфляції). Отже, потрібний стримуючий чинник -- противага фіскальним прагненням уряду. Роль такої противаги в ринковій економіці відіграє Центральний банк, що коригує короткострокову мету уряду відповідно до довгострокової мети стабілізації цін, плавного збільшення грошової маси. Таке коригування здійснюється за допомогою виконання Центральним банком функції агента уряду з розміщення боргових зобов'язань та обслуговування державного боргу. Обслуговування полягає в закупівлі та подальшому розміщенні короткострокових боргових зобов'язань -- казначейських векселів. Тим самим Центральний банк є головним кредитором уряду в мобілізації ресурсів на виплату відсотків за довгостроковими позиками, компенсацію флотаційних витрат на випуск нових позик, на покриття тимчасових розривів між витратами і прибутками державного бюджету тощо. Постійна, тобто довгострокова, частина державної заборгованості регулюється урядом через погашення старих і випуск нових позик, конверсію позик тощо.

Державному регулюванню підлягають не тільки реальна дохідна база бюджету і частина податків та неподаткових надходжень, а й структура витрат, що фінансуються через емісію боргових зобов'язань. З огляду на це розрізняють активний і пасивний дефіцит державного бюджету. Активний дефіцит, і відповідно активна політика бюджетного дефіциту, передбачає використання коштів, що перебувають в обігу, понад наявні реальні джерела доходів у зв'язку з підвищенням граничних суспільно необхідних витрат. При цьому акумульовані в бюджеті позикові кошти спрямовуються насамперед у комерційну сферу з метою прискорення обороту капіталу, стимулювання розвитку підприємництва, підвищення темпів збільшення національного доходу. Найчастіше ці кошти набирають форми бюджетних (казначейських) позичок. Тим самим, використовуючи закон зростання вартості, уряд цілеспрямовано регулює соціально-економічний розвиток країни.

Пасивний бюджетний дефіцит формується під впливом інфляційних процесів у зв'язку з потребою підтримання стабільного функціонування соціальної сфери. Причому виникає чітка закономірність: що вищі темпи інфляції, то швидше збільшується державний борг, а грошова емісія стає основним джерелом покриття витрат бюджету. В умовах нестримної інфляції збільшення боргу стає, по суті, нерегульованим. Водночас слід ураховувати, що сучасні грошові системи грунтуються на нерозмінних кредитних грошах і, отже, як необхідний компонент містять елемент інфляції. Звідси випливає, що пасивний бюджетний дефіцит також є об'єктом регулювання в межах активної політики, яка передбачає залучення певної частини грошової маси, що перебуває в обігу, для фінансування інвестиційних і соціальних програм.

Практика регулювання бюджетного дефіциту в розвинених країнах виробила оптимальні структурні співвідношення між реальними доходами і бюджетним дефіцитом, між активною і пасивною формами дефіциту. Так, пасивний бюджетний дефіцит рекомендується обмежувати п'ятьма відсотками. Загальний оптимальний розмір бюджетного дефіциту визначається особливостями національної економіки. Наприклад, наприкінці 80-х років бюджетний дефіцит у Франції становив 9,6 %, у США --11,6, у ФРН --14, в Японії -- 15,6, у Бельгії -- 25,1, в Італії -- 25,2, у Греції -- 31,2%.

Таким чином, змінюючи співвідношення між податковими та іншими реальними надходженнями до бюджету і розміром державного боргу, держава регулює ділову активність у країні.

Центральний банк, купуючи казначейські векселі, забезпечує швидку мобілізацію ресурсів для невідкладних державних інвестицій та інших витрат. Крім того, як посередник між державою і її остаточними кредиторами Центральний банк регулює обсяг грошової маси в обігу. З цією метою Центральний банк продає казначейські векселі за нижчою ціною (порівняно з ринковою), а купує за вищою. Відбувається оперативне розширення або звуження портфеля векселів, що належать Центральному банку, за рахунок зменшення або збільшення ліквідності (вільних кредитних ресурсів) інших кредиторів, в основному комерційних та інвестиційних банків. Зміна ліквідності негайно фіксується в новому значенні депозитного відсотка, динаміка якого визначається динамікою відсоткових ставок (дисконту) за казначейськими векселями. Так за допомогою державного кредиту регулюються банківський кредит і грошова система в цілому.

Отже, доходимо висновку: у країні державний борг виконує роль регулятора економіки. По-перше, з його допомогою стимулюється ділова активність у країні. По-друге, короткострокові папери боргу є ефективним засобом оперативного регулювання кредитної політики комерційних банків і на цій основі -- загального обсягу грошової маси (у складі всіх її агрегатів). По-третє, папери державного боргу (державний кредит) дають певну оцінку ефективності використання позичкових коштів. По-четверте, державні цінні папери -- найнадійніше розміщення капіталу для інвесторів, оскільки вони забезпечуються сукупними державними активами.

Регулюючі можливості державних цінних паперів можна використовувати тільки за умови цивілізованих відносин державного боргу, що передбачає відсутність прямого кредитування бюджетного дефіциту з боку Центрального банку, оформлення боргових відносин за допомогою емісії цінних паперів, ведення обліку операцій щодо боргу, публікацію звітності про склад і структуру боргу в економічних виданнях тощо. Практика фінансування боргу в Україні не відповідає цим умовам.

1.2 Роль Національного банку України
в управлінні внутрішнім державним боргом

Законом України «Про внутрішній державний борг України» визначено, що внутрішнім державним боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду України в грошовій формі. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити.

Боргові зобов'язання Уряду виступають головним чином у вигляді облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП). ОВДП -- це цінні папери, що засвідчують внесення грошових коштів до державного бюджету і підтверджують зобов'язання уряду відшкодовувати їхнім власникам номінальну вартість цих паперів в обумовлені строки з виплатою доходу, якщо це передбачається умовами випуску.

Загальний обсяг емісії облігацій внутрішньої державної позики установлюється Верховною Радою України в Законі «Про Державний бюджет України» в межах визначеного на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу та дефіциту Державного бюджету. Виходячи з установлених обмежень Кабінет Міністрів України своєю постановою визначає характер і умови розміщення облігацій.

Найбільш поширеною формою випуску облігацій є дисконтні облігації на пред'явника. За дисконтними облігаціями емітент (у даному випадку Міністерство фінансів України) виплачує лише основну суму боргу (номінал облігації), а процент набуває форми знижки (дисконту) до номінальної вартості при первинному розміщенні. Досить рідко Міністерство фінансів України випускає купонні облігації на пред'явника. Процент за купонними облігаціями виплачується емітентом у вигляді фіксованих платежів (купонів) з визначеною умовами емісії періодичністю. Наприклад, наприкінці 2002 р. Міністерство фінансів розміщувало три види довгострокових процентних облігацій Довгострокові (п'ятирічні) облігації зі змінною ставкою доходу, сплачуваною кожні шість місяців (1 лютого та 1 серпня). Ставка за цими облігаціями встановлюється з урахуванням рівня інфляції за останні 12 місяців плюс два процентні пункти. Облігації, за якими передбачається можливість дострокового погашення, коли пройде п'ять купонних періодів. Амортизаційні облігації з квартальним купоном. Погашення останніх починається після 18 місяців обігу і здійснюватиметься рівними частками на дату сплати за купонами..

Облігації внутрішньої державної позики випускаються у бездокументарній формі, тобто вони існують як грошові документи у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

Перший в Україні закритий аукціон з розміщення ОВДП був проведений у Національному банку 10 березня 1995 р. З того часу за станом на 1 липня 2004 р. проведено 2207 аукціонів. Це дало змогу залучити для фінансування дефіциту державного бюджету майже 32 255,2 млн грн. Показники, що характеризують динаміку розміщення облігацій та рівня їх дохідності, наведені в табл.2

Функціонування ринку облігацій неможливе без чіткого розподілу функцій та повноважень його учасників.

Міністерство фінансів України за дорученням уряду виконує функції емітента облігацій і гаранта своєчасного їх погашення та сплати доходу за ними. Основні повноваження Міністерства фінансів України:

визначає час та обсяги розміщення облігацій;

установлює терміни обігу облігацій, дати їх погашення та сплати купонного доходу (для купонних облігацій);

визначає форми розміщення облігацій та порядок проведення аукціонів (в один етап чи в два);

установлює граничний рівень дохідності облігацій;

оформляє випуски облігацій глобальними сертифікатами;

забезпечує своєчасне погашення облігацій та сплату доходу за ними.

Національний банк України на підставі угоди з Міністерством фінансів України виконує функції генерального агента з розміщення облігацій та проведення платежів за ними. Основні повноваження Національного банку України:

поширює повідомлення Міністерства фінансів України про розміщення облігацій. Повідомлення є пропозицією Міністерства фінансів учасникам первинного ринку укласти угоду про купівлю/продаж облігацій на визначених у повідомленні умовах (дата розміщення і погашення облігацій, форми розміщення облігацій, порядок проведення аукціону тощо). Національний банк надсилає повідомлення разом із супровідним листом учасникам розміщення облігацій за допомогою задачі «ЛІГА» системи «ОВДП -- online» Система «ОВДП -- online» -- програмний комплекс, призначений для депозитарного обліку облігацій, обслуговування операцій з їх розміщення, обігу, погашення та сплати доходу за ними. Задача «ЛІГА» системи «ОВДП -- online» -- частина програмного комплексу «ОВДП -- online», яка призначена для обслуговування операцій з розміщення облігацій.. Розміщення облігацій здійснюється у вигляді електронних торгів з використанням телекомунікаційної мережі передавання даних;

збирає заявки на придбання облігацій і на їх підставі готує аналітичну інформацію для Міністерства фінансів;

розподіляє облігації між учасниками їх розміщення згідно з умовами, визначеними Міністерством фінансів;

здійснює розрахунки за результатами розміщення облігацій;

зараховує облігації на рахунки в цінних паперах учасників розміщення облігацій;

здійснює облік та зберігання глобальних сертифікатів, якими Міністерство фінансів України оформляє випуски облігацій.

Основними учасниками розміщення облігацій виступають банки -- юридичні особи. Їм надається право придбання облігацій за рахунок власних і залучених коштів, за умови отримання дозволу Національного банку на здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені. Крім того, банки мають право купувати облігації за рахунок коштів клієнтів та за їхнім дорученням за умови отримання дозволу Національного банку на організацію купівлі/продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Для участі у розміщенні ОВДП банки повинні також:

отримати дозвіл Національного банку та ліцензію Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України щодо здійснення діяльності зберігача цінних паперів;

укласти договір з Національним банком про депозитарне обслуговування.

Форми розміщення облігацій:

продаж облігацій шляхом проведення аукціону;

продаж облігацій за фіксованим рівнем дохідності.

При аукціонному розміщенні облігацій учасники їх розміщення, зокрема банки, можуть подавати заявки на придбання облігацій двох типів:

конкурентні заявки, в яких визначається пропозиція щодо кількості придбання облігацій та рівня дохідності їх придбання;

неконкурентні заявки, в яких визначається пропозиція тільки щодо кількості придбання облігацій.

За умови продажу облігацій за фіксованим рівнем дохідності Міністерство фінансів України у своєму повідомленні про розміщення ОВДП зазначає рівень дохідності облігацій, тому учасники первинного ринку за таких умов подають лише неконкурентні заявки.

Кількість заявок на придбання облігацій від одного учасника їх розміщення не обмежується. Але, якщо, наприклад, банк купує облігації за власний рахунок та за рахунок коштів і за дорученням клієнтів, він повинен зазначити пропозиції щодо придбання облігацій в окремих заявках.

Учасники розміщення облігацій надсилають заявки до Національного банку за допомогою задачі «ЛІГА» системи «ОВДП -- online». Національний банк на підставі отриманих заявок та їх перевірки формує:

перелік учасників розміщення облігацій, заявки яких не допускаються до участі в розміщенні облігацій. Заявки цих учасників засобами задачі «ЛІГА» системи «ОВДП -- online» вилучаються, і вони не беруть участі в розміщенні облігацій;

зведені відомості конкурентних і неконкурентних заявок, допущених до участі в розміщенні облігацій;

аналітичну таблицю, що характеризує пропозиції щодо придбання облігацій та можливі варіанти встановлення граничного рівня дохідності облігацій, тобто рівня, вище якого заявки учасників розміщення облігацій не задовольняються.

Підготовлену інформацію (зведені відомості та аналітичну таблицю) НБУ надсилає електронною поштою Міністерству фінансів. Якщо Міністерство фінансів, проаналізувавши отриману інформацію, приймає рішення розмістити облігації, воно визначає обсяги залучення коштів від розміщення облігацій та граничний рівень дохідності за ними і надсилає Національному банку електронною поштою доручення на задоволення заявок Про рішення не розміщувати облігації Міністерство фінансів також інформує Національний банк, а той, у свою чергу, -- учасників розміщення облігацій. Наприклад, у 2003 р. Міністерство фінансів України стосовно 107 аукціонів прийняло рішення не проводити їх, тобто не розміщувати облігації. Підставою для прийняття такого рішення були: або відсутність заявок на придбання державних облігацій, або невідповідність рівня дохідності облігацій, запропонованого постійними покупцями, запитам Міністерства фінансів..

За умови продажу облігацій за фіксованим рівнем дохідності в дорученні замість граничного рівня дохідності облігацій зазначається кількість облігацій, що може бути розміщена.

Національний банк України, отримавши доручення, формує зведену відомість розподілу облігацій між учасниками їх розміщення, а також інформацію про результати розміщення облігацій внутрішніх державних позик, яку надсилає, по-перше, учасникам первинного ринку, заявки яких задоволені, по-друге, усім іншим учасникам розміщення облігацій. З часу отримання учасником розміщення облігацій інформації щодо задоволення його заявок вважається, що Міністерство фінансів та учасник розміщення облігацій уклали угоду про купівлю/продаж облігацій.

Порядок задоволення заявок на придбання облігацій:

конкурентні заявки задовольняються за рівнем дохідності облігацій, якщо він не перевищує граничного рівня дохідності облігацій, визначеного Міністерством фінансів України;

неконкурентні заявки задовольняються за середньозваженим рівнем дохідності облігацій. Цей рівень розраховується як середньозважена величина на підставі рівнів дохідності облігацій та кількості їх придбання за конкурентними заявками, що задовольняються. Якщо конкурентних заявок немає, то неконкурентні заявки задовольняються за граничним рівнем дохідності облігацій.

Міністерство фінансів України виходячи із поточних потреб фінансування Державного бюджету України може встановлювати обмеження на обсяг розміщення облігацій. У такому випадку встановлюються особливі правила задоволення заявок. Наприклад, якщо попит на облігації за неконкурентними заявками перевищує їх пропозицію (виходячи з установлених обмежень), то неконкурентні заявки задовольняються не в повному обсязі, а пропорційно кількості облігацій, що зазначена в цих заявках. Аналогічний підхід застосовується і при розміщенні облігацій із фіксованим рівнем дохідності, коли вводяться обмеження на обсяг розміщення облігацій.

Аукціони з розміщення облігацій можуть проводитися в один етап (згідно з розглянутим порядком) і в два етапи. У разі проведення аукціону у два етапи Міністерство фінансів на першому етапі на підставі аналітичної інформації Національного банку щодо отриманих заявок визначає попередні умови розміщення облігацій, зокрема граничний рівень дохідності облігацій, і інформує про ці умови НБУ, а той, у свою чергу, -- учасників розміщення облігацій. На другому етапі проведення аукціону його учасникам згідно з доведеними попередніми умовами розміщення облігацій дозволяється:

скоригувати конкурентні заявки. При цьому дозволяється коригувати конкурентні заявки тільки у бік збільшення кількості придбання облігацій або зниження рівня дохідності облігацій. Якщо учасник розміщення облігацій не подає скоригованої конкурентної заявки, то остаточною вважається заявка, що була подана на першому етапі проведення аукціону;

подати нові конкурентні заявки, якщо такі заявки не подавалися на першому етапі проведення аукціону;

подати неконкурентні заявки, в яких передбачено збільшення кількості придбання облігацій.

Після розміщення облігацій не пізніше наступного робочого дня Міністерство фінансів і Національний банк України надсилають один одному оригінали документів у паперовій формі, які раніше були надіслані засобами електронної пошти, а саме: повідомлення про розміщення ОВДП, доручення на задоволення заявок на придбання ОВДП, зведені відомості конкурентних та неконкурентних заявок, аналітичну таблицю щодо задоволення заявок, зведену відомість розподілу облігацій між учасниками розміщення облігацій.

Національний банк України організовує розрахунки за результатами розміщення облігацій. Він перераховує кошти, що наді-
йшли за придбані облігації від учасників їх розміщення, Державному казначейству України. Після оплати облігацій Національний банк зараховує їх на рахунки в цінних паперах, які відкриті учасникам розміщення облігацій у Депозитарії НБУ.

Якщо між учасниками розміщення облігацій та Державним казначейством України існують взаємні грошові зобов'язання, строки погашення яких збігаються (наприклад, з одного боку, це зобов'язання за придбаними облігаціями, а з іншого -- зобов'язання щодо погашення облігацій та сплати доходу), то відбувається взаємозалік грошових зобов'язань. З цією метою НБУ формує клірингову відомість про здійснення взаємозаліку грошових розрахунків за результатами розміщення облігацій та виплатами за облігаціями, яка надсилається Міністерству фінансів України і Державному казначейству України. Крім того, клірингова відомість складається за окремими учасниками розміщення облігацій і надсилається кожному з них.

За порушення термінів перерахування коштів за облігації Міністерство фінансів України застосовує до учасників розміщення облігацій заходи впливу, зокрема, тимчасове усунення від участі у подальших розміщеннях облігацій, стягнення пені від простроченої заборгованості за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Національний банк України як учасник Національної депозитарної системи здійснює депозитарну діяльність із державними цінними паперами, що допущені до обігу у цій системі. Він виконує функції депозитарію та зберігача державних цінних паперів. Національний банк може здійснювати такі види депозитарної діяльності:

обслуговування операцій емітента щодо випущених ним державних цінних паперів;

зберігання та обслуговування обігу державних цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

кліринг і розрахунки за угодами щодо державних цінних паперів.

1.3 Структура державного боргу України

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції: а) фіскальна - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. Ретроспективний аналіз засад формування і обслуговування державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити кілька етапів цього процесу.

Структуру державного боргу України (у вартісному обчисленні) показано в таблиці 1. Як бачимо, зовнішній борг значно перевищує внутрішній. Спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги зовнішнього боргу в загальній сумі державного боргу України.

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики, яка нагромаджується.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміни. А другий - це номінальний борг плюс непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню, пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов'язані з сучним станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Україні.

Більше того: кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу свідчать, що зменшення по роках величини бюджетного дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки - цей борг зростав. Фактом існування таких “ножиць” підтверджується зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище само відтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, з характерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями. Надмірний податковий тягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе це стримує внутрішній попит і економічну базу зростання.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційні процеси. Так, надвисока доходність ОВДП призвела до того, що кредитна система відокремилася від виробництва, і вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП, обминаючи реальний сектор економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях. Внаслідок піраміди ОВДП відбулося трансформування інвестиційних ресурсів у фонди споживання - витрати в соціальній сфері фінансувалися за рахунок позикових, а не продуктивних схем.

Явище уповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного державного запозичення, має назву “ефект витіснення”. Внаслідок високої вартості позичкового капіталу підприємства не можуть реалізовувати інвестиційні програми з належним рівнем рентабельності чи внутрішньою нормою доходності. Витіснення державними позиками приватних інвестицій справедливо трактується як справжній тягар державного боргу.

Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних термінах погашення. Валютна доходність зовнішніх функціональних позик сягає 21% річних.

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу. Якщо при характеристиці учасників зовнішнього ринку це природно, то для ринку ОВДП переважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій стабільності та економічній безпеці держави.

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію. Інакше кажучи, має місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій, яке дається взнаки виключно з негативного боку.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не з'явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування бюджетного дефіциту.

Неефективна податкова політика не змогла на противагу борговим негараздам вирівняти дисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах. За умов відсутності фіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.

По-п'яте, з проблемою наявності державного боргу пов'язане недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних правових рамок функціонування. За обсягом запозичень і капіталізацією цей ринок вийшов за межі національної економіки, став міжнародним, але разом з тим зберіг “придворний” характер управління, притаманний йому з самого початку. Фактично правовий режим цього ринку є “ручним” і визначається періодичними публікаціями постанов Кабінету Міністрів України, НБУ, наказів Мінфіну України про випуск і обслуговування чергових зобов'язань держави в рамках визначених бюджетним законодавством граничних розмірів боргу на поточний рік.

Висновок

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми внутрішнього державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.

Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових інструментів і депозитних ставок банків.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання капіталу на внутрішніх боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов'язань між різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет.

Список літератури

1.Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: А.М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 556 с.

2.Казначейська система: Підруч.для студ. вищ. навч. закл. / С.І.Юрій, В.І.Стоян, О.С.Даневич. - Т.: Карт-бланш, 2006.

3. Фінанси: Навч. посібник / За ред. В.П.Кудряшова. - Херсон: Олді-плюс, 2002.

4. Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І., Пахомова Т., Романюк О., Сніжко А., Сніжко О. Мікроекономіка і макроекономіка. - К.: ОСНОВИ, 2003.

5. Перша фондова торговельна система. Річні звіти.

6. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономiка. - К.: Основи, 2000.

7. Словник термінів ринкової економіки. К.: Глобус, 1996.

8.УНИАН: Информатика, связь, технологии. №1, 2000.