Банківські операції

1. Порядок створення, реєстрації та ліцензування комерційних банків

Комерційні банки - це основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські олераціі для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку.

Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні у 1989 році, було оперативне одержання їхніми засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи одержання кредитів (, вирішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових чи індивідуальних проблем, Одержання максимального прибутку для своїх акціонерів чи пайовиків, а також для власного розвитку.

Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був утворений Укрінбанк.

Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк (попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки.

Це пояснюється тим, що в той час кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні державних підприємств, організацій та установ, а часто і при них. Щоб легше й оперативніше вирішувати питання одержання позичок на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.

Надалі акціонерами або пайовиками комерційних банків усе більше ставали різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо посилився після того, як наприкінці 1992 року державним підприємствам було заборонено виступати засновниками комерційних структур, у тому числі і банків, А в 1993 році було прийнято рішення про перерахування належних зазначеним підприємствам дивідендів у доход відповідно підпорядкованості державного чи місцевого бюджету. Кооперативні банки були зрівняні в правах з комерційними.

Поступово статус комерційних отримали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку (АПБ "Україна" АК, Промбудбанку (

Промінвестбанк. Таке роздержавлення зазначених трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, поставивши в скрутне положення знову організовані банки.

Більш правильним було б за колишніми державними банками залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялася б державна кредитна і фінансова підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так, у більшості країн така підтримка надається сільському господарству, науці, державним підприємствам, житловому будівництву і так далі.

В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в даний час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами.

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу "і інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, Реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992.

Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні та фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особи, які мають судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини.

Необхідно забезпечити банк приміщеннями з обладнаним касовим вузлом, пристроєм охоронної і пожежної сигналізації, спеціальних каналів зв'язку, постом міліції, обчислювальною й іншою банківською технікою і так далі.

Товариство вважається відкритим, якщо його акції поширюються шляхом відкритої підписки чи купівлі-продажу на фондових біржах чи у позабіржовому обороті. Акції банку у вигляді закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть поширюватись шляхом підписки і купуватися чи продаватися на біржі чи в позабіржовому обороті. Після реєстрації із закритого акціонерного товариства він може бути реорганізований у встановленому законом порядку у відкрите акціонерне товариство. При цьому необхідно мати на увазі, що в перші два роки існування банку у виді акціонерного товариства, його засновники зобов'язані бути власниками акцій на суму не менш

25% статутного фонду.

Засновники банку (незалежно від того, у виді якого товариства він організується (повинні укласти між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності, відповідальності перед особами, які підписалися на акції, і третіми особами. Засновники також несуть відповідальність по зобов'язаннях, що виникло до реєстрації банку

Національним банком України.

Якщо банк створюється у виді акціонерного товариства відкритого типу, то засновники повинні зареєструвати інформацію про випуск акцій у

Міністерстві фінансів України. При цьому необхідно представити наступні документи: а (заява на реєстрацію інформації; б (копію платіжного доручення на суму держмита в розмірі 0,1% від загальної суми емісії акцій; в (проспект емісії. Крім реєстрації, інформація про випуск акцій підлягає обов'язкової публікації в органах друку Верховної Ради України (газета

"Голос України" (, Кабінету Міністрів України (газета "Урядовий кур'єр" (і офіційному виданні фондової біржі (газета "Факт" (не менш ніж за 10 днів до початку підписки на акції.

Установчі збори затверджують установчі документи банку

(установчий договір і статут (, обирає раду і правління банку, їхніх голів, ревізійну комісію, затверджує регламенти роботи ради і правління, розробляє положення про неї. Збори можуть частину функцій, що відносяться відповідно до чинного законодавства до компетенції загальних зборів акціонерів, покласти на раду чи правління банку.

Для реєстрації комерційного банку його рада представляє в двотижневий термін після перевірки фінансового стану засновників у регіональне управління Національного банку України наступні документи: Заяву про реєстрацію статуту банку за підписом голови ради; установчий договір, підписаний засновниками банку і завірений їх печатками (для юридичних осіб (або нотаріально (для фізичних (; статут банку, Затверджений установчими зборами і підписаний головою ради; протокол установчих зборів; економічне обгрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат, прибутку на кінець першого року його діяльності; бухгалтерські баланси засновників, Акціонерів; висновок аудиторської організації, що має ліцензію Національного банку України, про фінансовий стан засновників; відомості про професійну придатність голови правління та головного бухгалтера, Рекомендованих засновниками; копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копію звіту про проведення відкритої підписки на акції зі списком акціонерів; довідку про наявність необхідного приміщення для банку (якщо воно орендовано, те і договір оренди на термін не менше 5 років (. Зміст кожного з документів визначено Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю.

Отриманий від регіонального керування висновок із зазначеними вище документами представляється в Національний банк України для реєстрації, що повинна бути здійснена в місячний термін з моменту отримання заяви.

Комерційні банки можуть відкривати свої філії і представництва як на території України, так і за її межами на підставі письмової згоди регіонального управління Національного банку України. Необхідною умовою їхнього відкриття є повна оплата заявленого статутного фонду банку. І філія, і представництво не є юридичними особами. Це відособлені підрозділи банку, що виступають від його імені і діють на підставі своїх положень, затверджених відповідно до порядку, передбаченого статутом банку.

Реєстрація філії виробляється регіональним управлінням

Національного банку України протягом місяця з дня отримання всіх необхідних документів. Зареєстрованій філії регіональне управління

Національного банку України привласнює шестизначний номер по МФО (код банку (, а якщо він обслуговується однієї і тієї ж розрахунковою палатою, що і головний банк, то філія може користатися номером МФО, привласненим банку, з додаванням ще одного знака.

2. Поточні торговельні операції з іноземною валютою

Організація фінансово-кредитного обслуговування підприємств, організацій та населення, функціонування кредитної системи відіграють винятково важливу роль у розвитку господарських структур. Банки - одна з найдавніших і найбільш поширених груп кредитних установ, які виконують в даний час більшість кредитно-фінансових послуг. До класичних банківських операцій належать: Залучення коштів на розрахункові та поточні рахунки і строкові вклади, надання акумульованих коштів в кредит на умовах платності, терміновості, зворотності, а також здійснення розрахунків.

Операції з іноземною валютою і цінними паперами в іноземній валюті поділяються на поточні валютні операції і валютні операції, пов'язані з рухом капіталу.

Поточними валютними операціями визнаються:

- Перекази в країну і з країни іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу по експорту та імпорту товарів, робіт і послуг, а також для здійснення розрахунків, Пов'язаних із кредитуванням експортно-імпортних операцій на термін не більше 180 днів;

- Отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів;

- Перекази в країну і з країни відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестицій, кредитами та іншими операціями, Пов'язаних з рухом капіталу;

- Переклади неторгового характеру, включаючи перекази сум оплати праці, пенсій, аліментів, а також інші аналогічні операції.

Що залишилася, валютна виручка на поточному валютному рахунку за розпорядженням власника рахунку може бути:

1) перерахована за кордон за імпортними операціями;

2) перерахована зовнішньоторговельним організаціям для оплати товарів, що імпортуються;

3) продана на валютній біржі, аукціоні;

4) переведена в оплату заборгованості за кредитами в іноземній валюті;

5) використана для оплати витрат на відрядження, Поштово-телеграфних послуг;

6) використана на інші цілі з дозволу Міністерства фінансів України, НБУ або уповноваженого банку.

За дорученням громадян банки відкривають поточні рахунки та вклади в іноземній валюті і здійснюють операції з ним. Комерційні уповноважені банки при отриманні заяви громадянина та пред'явленні посвідчення особи відкривають особистий валютний рахунок. Потім підписується договір про поточний рахунок. За розпорядженням власника кошти можуть бути виплачені готівкою, при цьому на прохання клієнта видається дозвіл на вивезення валюти за наявності закордонного паспорта з візою. За розпорядженням власника кошти з поточного рахунку можуть бути перераховані на його ім'я за кордон, на рахунки магазинів, які торгують за валюту на території країни. За розпорядженням власника рахунку кошти можуть бути розміщені на строковий вклад або депозит. За поточними рахунками і вкладах банки нараховують відсотки відповідно до договорів.

Крім валютного обслуговування юридичних і фізичних осіб уповноважені банки роблять продаж та купівлю іноземної валюти за курсами, встановленими зазначеними банками. Різниця між курсами продажу і покупки не повинна перевищувати 10%. За виконання зазначених операцій банки стягують комісійну винагороду згідно з тарифами або не стягують. Купівля та продаж готівкової іноземної валюти здійснюється операційними касами банку або його обмінними пунктами.

На поточному валютному рахунку враховуються кошти, які лишилися в розпорядженні підприємства після обов'язкового продажу експортної виручки.

Поточному валютному рахунку в банку привласнюється номер. Валюта рахунку визначається за бажанням клієнта. Найменування валюти в банку кодується відповідно до існували раніше класифікатора валют. Так, коди вільно конвертованих валют позначаються № 001-199.

В аналітичному обліку комерційного банку за кожного клієнта, що має поточний валютний рахунок, ведеться особовий рахунок. Облік за рахунками ведеться в подвійному обчисленні: В іноземній валюті і в рублях. Перерахунок іноземної валюти в рублі здійснюється за курсом НБУ. У міру зміни курсів іноземної валюти в рублях проводиться переоцінка залишків валюти на рахунках в банку (у рублевому численні). Сума курсових різниць відноситься на результати діяльності клієнтів. Повідомлення про списання та зарахування коштів на рахунок клієнта проводиться за допомогою дебетових і кредитових авізо.

Вступники засоби, як правило, спочатку зараховуються на транзитний валютний рахунок клієнта. Пряме зарахування коштів на поточний валютний рахунок проводиться лише тоді, коли з тексту платіжного документа випливає, що обов'язковий продаж валюти вже здійснена або валютні надходження звільнені за законом від такого продажу.

3. Поняття та сутність кредитоспроможності клієнта банку

Кредитоспроможність клієнта комерційного банку - здатність позичальника повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями (основного боргу і відсотків). На відміну від його платоспроможності вона не фіксує неплатежі за минулий період або на якусь дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Рівень кредитоспроможності клієнта визначає ступінь ризику банку, пов'язаного з видачею позики конкретному позичальнику.

Світова та вітчизняна банківська практика дозволила виділити критерії оцінки кредитного ризику та кредитоспроможності клієнта:

- характер клієнта;

- здатність позичати кошти;

- здатність заробляти кошти для погашення боргу (фінансові можливості);

- капітал;

- забезпечення кредиту;

- умови, в яких відбувається кредитна операція;

- контроль (законодавча основа діяльності позичальника, Відповідність характеру кредиту стандартам банку і органів нагляду).

Під характером клієнта розуміється його репутація як юридичної особи, ступінь відповідальності за погашення боргу, чіткість його уявлення про мету кредиту, відповідність цієї мети кредитної політики банку.

Здатність позичати кошти означає наявність у клієнта права подати заявку на кредит, підписати кредитний договір або вести переговори, дієздатність позичальника - фізичної особи.

Здатність заробляти кошти для погашення боргу в ході поточної діяльності визначається ліквідністю балансу, прибутковістю діяльності позичальника, його грошовими потоками.

Для такого критерію кредитоспроможності клієнта, як капітал, найбільш важливі два аспекти оцінки: Достатність капіталу (аналізується на основі вимог до мінімального рівня капіталу і коефіцієнтів фінансового левериджу); ступінь вкладення власного капіталу в кредитуються операцію (свідчить про розподіл ризику між банком і позичальником).

Під забезпеченням кредиту розуміється вартість активів позичальника і конкретний вторинний джерело погашення боргу (застава, гарантія, поручительство, страхування), передбачений у кредитному договорі. Якщо співвідношення вартості активів і боргових зобов'язань має значення для погашення позики у банку в разі оголошення позичальника банкрутом, то якість конкретного вторинного джерела гарантує виконання позичальником його зобов'язань у строк за фінансові ускладнення.

Умови, в яких відбувається кредитна операція (поточна або прогнозна економічна ситуація в країні, регіоні та галузі, політичні фактори), визначають ступінь зовнішнього ризику банку.

Останній критерій - контроль, тобто. законодавча основа діяльності позичальника, відповідність характеру кредиту стандартам банку і органів нагляду.

Способами оцінки кредитоспроможності клієнта банку є:

- оцінка менеджменту;

- оцінка фінансової стійкості клієнта;

- аналіз грошового потоку;

- збір інформації про клієнта;

- спостереження за роботою клієнта шляхом виходу на місце.

Специфіка оцінки кредитоспроможності юридичних та фізичних осіб, великих, середніх і дрібних клієнтів визначає комбінацію застосовуваних способів оцінки.

Оцінка кредитоспроможності великих і середніх підприємств базується на даних балансу, звіту про прибутки і збитки, кредитної заявки, інформації про історію клієнта і його менеджерах. В якості методів оцінки кредитоспроможності використовуються система фінансових коефіцієнтів, аналіз грошового потоку, ділового ризику та менеджменту.

Процес кредитування супроводжується впливом на позичальника безлічі факторів ризику, які можуть спричинити за собою непогашення або несвоєчасне погашення кредиту, що принесе банку збиток. Подібний результат може бути наслідком дії форс-мажорних обставин, але найчастіше в цьому винна одну з таких взаємопов'язаних ланок: кредитор - банківський продукт - позичальник. Додаткові труднощі в оцінку кредитоспроможності потенційного позичальника за іпотечним житловим кредитом вносять тривалий термін кредитування і порівняно великі розміри кредитів.

Як правило, оцінку кредитоспроможності позичальника банк починає проводити після етапу попередньої кваліфікації. При позитивних результатах попередньої кваліфікації позичальник збирає повний комплект необхідних документів і докладний заповнює заяву-анкету на кредит. На підставі наданих документів банк проводить оцінку платоспроможності та кредитоспроможності позичальника та остаточно визначає, на яку максимальну суму кредиту позичальник може розраховувати. Рішення приймається на основі експертних оцінок співробітників кредитного підрозділу банку - це методика експертної оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи.

Після отримання всіх необхідних документів і заповнення анкети кредитують підрозділ направляє повний пакет документів юридичної служби та служби безпеки банку. Юридична служба аналізує подані документи з точки зору правильності оформлення і відповідності чинному законодавству. Служба безпеки проводить перевірку паспортних даних (даних посвідчення особи), місця проживання, місця роботи позичальника та відомостей, зазначених в анкеті. За результатами перевірки та аналізу документів юридична служба і служба безпеки складають письмові висновки, які передаються в кредитують підрозділ. Оскільки іпотечний кредит розрахований, як правило, на тривалий період часу (5-10 років) позичальникові, як і кредитору, потрібна гарантія своєчасного повернення кредиту. Тому, щоб визначити, чи буде позичальник в змозі виплачувати кредит, які кредитують підрозділу необхідно проаналізувати безліч різної інформації, пов'язаної з позичальником. Звертається увага на стабільність трудової зайнятості, враховується перспективність напрямки роботи позичальника та його фірми в цілому. У сучасних російських умовах стабільність трудової зайнятості практично відсутній, тому банкам доводиться шукати інші гарантії своєчасності повернення кредитних коштів або ж надавати кредити громадянам під гарантії їх роботодавців. Єдиною категорією позичальників, чию стабільність трудової зайнятості банк може більш-менш точно оцінити, є співробітники самого банку, які бажають отримати іпотечний житловий кредит.

Розрахунок суми кредиту, яка може бути видана позичальникові, проводиться на основі стабільного і підтвердженого офіційними документами доходу. Позичальнику необхідно надати документи про отримання стабільного доходу за поточний звітний період і за минулий календарний рік. Це є перешкодою для отримання кредиту для багатьох російських громадян, тому що вони не можуть офіційно підтвердити свої доходи і показати свою платоспроможність. Тому багато російські банки вже не вимагають офіційного підтвердження доходу позичальника при наданні іпотечного житлового кредиту. Особливо це стосується надання кредитів для купівлі квартир у новобудовах. Банки, тісно пов'язані з ріелтерськими та будівельними компаніями, що зацікавлені в якнайшвидшій продажу квартир в кредит, хай і з великим ризиком. Отже, при оцінці платоспроможності потенційного позичальника ключовим моментом є його можливість регулярно і вчасно здійснювати платежі по кредиту, виходячи з документально підтверджених доходів. Розглядається інформація щодо стабільності трудової зайнятості та отримання доходів, а також витрат, на підставі чого робиться висновок про можливості позичальника вчасно погашати кредит. При цьому банком враховуються такі джерела отримання доходів:

- заробітна плата за основним місцем роботи, Включаючи дохід за понаднормову роботу і премії;

- дохід від роботи за неповний робочий день і за сумісництвом;

- дохід у вигляді дивідендів;

- дохід у вигляді відсотків і постійних страхових виплат;

- пенсійні виплати та стипендії;

- чистий дохід у формі орендної плати;

- аліменти та допомоги на дітей;

Крім того, Банк здійснює аналіз витрат позичальника, серед яких виділяються наступні.

Щомісячні витрати, пов'язані з квартирою, що купується на кредитні кошти:

- щомісячні платежі за кредитом (повернення основного боргу і сплата відсотків);

- щомісячні платежі зі страхування (страхування життя позичальника, страхування квартири, Страхування ризику втрати права власності на квартиру);

- щомісячні платежі з податку на майно (по нерухомості, що купується);

- щомісячні платежі по квартплаті за придбану квартиру.

Постійні щомісячні витрати, не пов'язані з купується квартирою:

- зміст утриманців і членів сім'ї позичальника, включаючи самого позичальника (в даний час - мінімум $ 50 на людину);

- щомісячні виплати з аліментів;

- повернення інших кредитів (крім даного іпотечного кредиту);

- обов'язкові податкові платежі (податок на інше майно, Податок на власників автотранспортних засобів);

- інші обов'язкові щомісячні витрати (оренда житла; утримання автомобіля; - - плата за освіту; утримання, обслуговування, страховка іншого рухомого та нерухомого майна; додаткова медична страховка).

Разові витрати позичальника, пов'язані з придбанням житла та отриманням іпотечного кредиту:

- кошти для першого внеску в рахунок оплати вартості квартири (не менше 30% вартості квартири);

- витрати, Пов'язані з укладенням та реєстрацією відповідного договору купівлі-продажу та іпотеки квартири (державне мито за нотаріальне посвідчення і плата за державну реєстрацію відповідно до чинного законодавства);

- плата за незалежну оцінку нерухомого майна, комісія ріелтору і т.д.

Максимальна сума кредиту розраховується за умови, що:

- щомісячні витрати, пов'язані з квартирою, що купується на кредитні кошти (вказані в п. А), не перевищують 35% щомісячних доходів (доходів подружжя);

- щомісячні витрати, пов'язані з квартирою, що купується на кредитні кошти (вказані в п. А) та інші постійні щомісячні витрати (вказані в п. Б) в сумі не перевищують 55% щомісячних доходів (доходів подружжя);

- розмір кредиту, що надається не повинен перевищувати 70% мінімальної з сум оцінки житла, що купується і реальної ціни угоди (про вимоги пред'являються до квартири, що купується на кредитні кошти, см. далі).

Після розрахунку суми кредиту та перевірки банком наданої позичальником інформації (позичальник надає банку право на перевірку що представляється їм інформації) здійснюється підбір квартири, що відповідає фінансовим можливостям позичальника і вимогам кредитора. Позичальник може підібрати собі житло як до звернення до банку, так і після. У першому випадку продавець житла і потенційний позичальник підписують попередній договір купівлі-продажу житлового приміщення, що передбачає переважне право купівлі даного житла потенційним позичальником за погодженою сторонами ціною на обумовлений сторонами термін. Кредитор оцінює житло з точки зору достатності забезпечення повернення кредиту, а також розраховує суму кредиту виходячи з доходів позичальника, внесеного початкового внеску і вартості житла. У другому випадку потенційний позичальник, знаючи суму кредиту, розраховану виходячи з його платоспроможності, а також з огляду на власні кошти для початкового внеску, може підібрати відповідне за вартістю житло і укласти з його продавцем угоду купівлі-продажу за умови, Що кредитор буде згоден розглядати житло, що купується в якості відповідного забезпечення кредиту.

Задача 1

Складіть графік амортизації кредиту. Якими будуть щорічні суми процентних платежів? Якою вартість використаних коштів, грн?

Вихідні дані:

Сума кредиту, грн	Термін, років	Ставка відсотка, %
23 400	5	13

Рішення:

Сума кредиту за місяць	Щорічна сума погашення	Сума відсотків за рік	Щорічний платіж
390	4680	3042	7722

Сума кредиту за місяць = Сума кредиту

Термін

Сума кредиту за місяць = 23 400 = 390 грн

60

Щорічна сума погашення = Сума кредиту за місяць * 12 місяців

Щорічна сума погашення = 390 * 12 = 4680 грн

Сума відсотків за рік = Сума кредиту * Ставка відсотка

Сума відсотків за рік = 23 400 * 13% = 3042 грн

Щорічний платіж = Щорічна сума погашення + Сума відсотків за рік

Щорічний платіж = 4680 + 3042 = 7722 грн

Задача 2

Розрахувати відсутні дані в таблиці. Розрахунки провести за формулою простих відсотків нарахування доходу.

Вихідні дані:

Сума кредиту, тис. грн	Річна відсоткова ставка, %	Період вкладу в роках	Нарощена сума, тис. грн
42	?	7	56

Рішення.

S = p (1+i * N)

56 000 = 42 000(1+i * 7)

56 000 = 42 000 + 42 000 * 7 *i

56 000 = 42 000 + 294000i

i = 56 000 - 42 000 = 14 000 = 0.04762…

294000 294000

i = 0.04762…

Висновок. Після зроблених розрахунків - річна відсоткова ставка становить приблизно 0.04762

Використана література

1. Банківські операції: Підручник. / За ред. В.І. Міщенко, Н.Г. Словянской.- К.: Знання, 2006

2. Банківські операції: Підручник. / За ред. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2000

3. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. І доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001

4. Банківське право: / Костюченко О.А.: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. І доп. - К.: МАУП, 2000

5. Основи банківської справи: Остапишин Т.П., Курс лекцій.- К.: МАУП, 1999

6. Банківська енциклопедія. За ред. С. І. Лукаш, Л.А. Малютиной - Дніпропетровськ, 1994

7. Про банки и банківську діяльність: Закон України вiд 07.12.2000р. №2121- І І

8. Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті: Інструкція, затверджена Постанова НБУ №492 вiд 12.11.2003

9. Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затверджено Постановою НБУ №46 вiд 12.03.2001