Якщо крива дохідності висока і за прогнозом матиме тенденцію до зниження, портфельні менеджери вдаються до придбання довготермінових облігацій, які обіцяють вищий дохід. Зазначимо, що такий підхід не завжди себе виправдовує й може призвести до збитків.

Як метод активного управління портфелем облігацій доволі поширений облігаційний «своп» (операція заміни облігацій), який полягає в постійному моніторингу мінливості ринкових цін з метою виявлення на ринку недооцінених, а в портфелі -- переоцінених активів задля швидкого здійснення заміни переоцінених на недооцінені. Це збільшує дохідність портфеля.

Доволі поширеним за кордоном є такий спосіб пасивного управління, як індексний метод (або метод «індексного портфеля»). Індексний портфель -- це портфель, що відповідає структурі обраного біржового індексу, котрий, на думку менеджерів, достатньо відображає стан ефективного ринку цінних паперів.

Якщо інвестор прагне, щоб портфель був адекватним ринку, він має залучити до портфеля таку частку певних цінних паперів (за вартістю), яку ці папери становлять під час підрахунку біржового індексу. Тобто йдеться про формування портфеля, за структурним наповненням максимально наближеного до структури біржового індексу. Зарубіжні інвестиційні фонди, що формують такий портфель, дістали назву «індексних фондів».

Типовим прикладом індексного методу є певний розподіл інвестицій між портфелем акцій, який повторює структуру зваженого за капіталізацією біржового індексу, та портфелем облігацій, що також відтворює структуру відповідного біржового індексу. Критерієм ефективності індексного портфеля буде відповідність його реальної дохідності й дохідності індексу. Якщо ринок цінних паперів у певний час неефективний, застосування такого методу замість бажаного позитивного результату може завдати суттєвих збитків.

До пасивних методів управління портфелем твердовідсоткових фінансових інструментів належить його імунізація, здійснювана з метою зниження відсоткового ризику. Як показник ризику за імунізації використовують тривалість портфеля, яка відображає середньозважений за виплатами відрізок часу до погашення, оскільки він характеризує відсотковий ризик фінансового активу як мінливість його ціни відносно зміни відсоткових ставок. Чим довше тривалість, тим мінливіша ціна певного фінансового активу, тобто вища його ризикованість. Розподіл інвестицій між різними фінансовими інструментами, тобто врізноманітнення їх, зумовлює у складі портфеля зниження ризику, притаманного кожному інструменту окремо.

Формування портфеля облігацій, який за тривалістю дорівнює плановому горизонту, забезпечує інвесторові страхування від відсоткового ризику, зумовленого непередбачуваними коливаннями відсоткових ставок. В імунізованому портфелі незалежно від напряму змін відсоткової ставки втрати за одними активами компенсуються доходами за іншими активами.

Практичну цінність методу імунізації знижує те, що за певних умов відсоткові ставки можуть змінюватися постійно, для ефективної імунізації треба відповідно, постійно коригувати склад портфеля, що призводить до високих операційних витрат. Утім, навіть такі витрати не завадять широкому застосуванню імунізації у практиці портфельного інвестування з огляду його простоти.

Заслуговує на увагу метод формування портфеля, пов'язаний з інвестуванням у активи, про неефективність яких відомо заздалегідь. Обирають акції з найменшим співвідношенням Р/Е («prise-earnings»), що за певних умов уможливлює за деякий час отримання доходу від спекулятивних операцій на фондовій біржі.

Прикладом реалізації пасивної стратегії може слугувати також метод «сходів» -- рівномірний розподіл портфельних інвестицій між активами різної строковості. Метод «сходів» орієнтує портфельного менеджера на придбання активів різної строковості з повним розподілом за термінами до завершення періоду існування портфеля.

Корисною практикою для багатьох інвесторів є підтримка такої структури розподілу портфельних інвестицій за термінами, яка дає змогу забезпечити постійне рефінансування портфеля. З тією ж метою цінні папери, за якими підійшов термін погашення, замінюють довготерміновими, які, своєю чергою, мірою наближення термінів погашення, стають середньотерміновими та короткотерміновими. Порушення цієї структури виникають головним чином через недостатню наявність на ринку прийнятних цінних паперів з відповідними термінами погашення. У цьому випадку певна група цінних паперів (короткотермінових, середньотермінових і довготермінових) може деякий час переважати в портфелі інвестицій.

За допомогою стратегії «штанти» поєднують короткотерміновий і довготерміновий підходи до інвестування коштів у цінні папери. За цією стратегією інвестор розміщує, з одного боку, переважну частину своїх коштів у короткотермінових високоліквідних цінних паперах, а з іншого -- у довготермінових цінних паперах за мінімальних (чи нульових) вкладень на проміжні терміни. Короткотерміновий портфель забезпечує ліквідність, тоді як довготерміновий призначений для отримання доходу.

Практика банківської діяльності пропонує ще кілька пасивних підходів, які можуть бути альтернативою за певних умов. Це, зокрема, так звана політика короткотермінового акцепту, або стратегія придбання короткотермінових цінних паперів, тобто розміщення всіх інвестицій у межах короткого проміжку часу. Наприклад, управління банку може прийняти рішення інвестувати всі фонди, які не задіяні у кредитних операціях і готівкових резервах, у цінні папери, термін погашення яких не перевищує двох років. За такого підходу портфель розглядають переважно як джерело ліквідності, а не отримання доходу.

Протилежний попередньому підхід -- політика довготермінового акцепту, згідно з якою портфель функціонує як джерело доходу. Банк, котрий дотримується цієї політики, може прийняти рішення інвестувати кошти у цінні папери із термінами погашення від 5 до 10 років. Для задоволення потреб, пов'язаних із ліквідністю, такий банк може значною мірою спиратися на позики на грошовому ринку. На підставі такої політики довготерміновий портфель цінних паперів можна збалансувати відносно короткотерміновим кредитним портфелем[1].

Застосування у чистому вигляді активних і пасивних методів управління портфелем цінних паперів має певні недоліки. У разі пасивної стратегії дохідність портфеля свідомо обмежується з метою зниження ризику. За активного підходу існує великий ризик втрат, пов'язаних з помилковим прогнозом майбутніх відсоткових ставок. Тому нерідко використовують методи, що раціонально поєднують риси активного й пасивного підходів. Прикладом такого поєднання є так звана умовна імунізація портфеля облігацій.

Умовна імунізація -- це динамічна стратегія, мета якої полягає у гарантуванні певного мінімального рівня дохідності за одночасного намагання за допомогою прийомів активного управління (наприклад, свопінгу) досягти високої ефективності. Аналітик у кожен відрізок часу на підставі поточної структури відсоткових ставок має оцінювати фактичну та мінімальну вартість портфеля, необхідну для забезпечення імунізації. Якщо фактична вартість істотно перевищує цей мінімальний рівень, доцільно й далі використовувати активні методи управління портфелем, у противному разі (щоб уникнути втрат) портфель має бути негайно імунізований.



2.4 Контроль за управлінням портфелем цінних паперів

Основними завданнями контролю операцій з цінними паперами є такі:

1. Дотримання вимог законодавства та внутрішніх нормативних документів банку щодо операцій з ЦП, дотримання інвестиційної політики банку.

2. Дотримання економічних нормативів щодо операцій банку з цінними паперами.

3. Забезпечення правильності обліку щодо операцій з ЦП.

4. Забезпечення достовірності, своєчасності та повноти надання звітності щодо операцій банку з цінними паперами.

5. Забезпечення достовірності та повноти інформації, яка передається керівництву банку.

6. Контроль формування резервів за операціями з цінними паперами.

7. Контроль за ризиками.

8. Контроль дотримання встановлених лімітів за операціями з ЦП.

До контролю залучаються:

1. Відповідальні виконавці в межах своїх повноважень під час проведення попереднього та поточного контролю.

2. Заступник головного бухгалтера і начальник відділу робот из ЦП - для проведення перевірки стану обліково-операційної діяльності та дотримання правил проведення операцій.

3. Бухгалтерія /бек-офіс - для контролю за формуванням спец-резервів

4. КУАП, тарифний комітет - для розроблення політики банку на ринку ЦП.

5. Ризик-менеджери- для контролю якості портфеля ЦП та оцінкинаявних ризиків.

6. Відповідальний працівник за фінансовий моніторинг.

7. Внутрішні аудитори - для оцінки системи внутрішнього контролю.

8. Інші працівники, що залучаються до контролю[2].

Державне регулювання випуску та обігу цінних паперів Ухвалений Верховною Радою спеціальний Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 року № 475/96-ВР містить відповідні положення щодо мети і форм державного регулювання ринку цінних паперів, видів професійної діяльності на фондовому ринку й органів, що здійснюють державне регулювання випуску та обігу цінних паперів. У ньому зазначається, що державне регулювання здійснюється з метою:

1. Реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів; 2. Створення умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових ресурсів учасниками ринку цінних паперів з урахуванням інтересів суспільства; 3. Усебічного захисту прав учасників ринку цінних паперів.

До передбачених законодавством форм державного регулювання ринку цінних паперів належать:

1. Прийняття законодавчих і нормативних актів з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

2. Видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів і забезпечення контролю за такою діяльністю;

3. Реєстрація емісії цінних паперів та інформація в засобах масової інформації про випуск цінних паперів;

4. Створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів;

5. Установлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів, а також контролю за їх дотриманням;

6. Контроль за процесом ціноутворення на ринку цінних паперів.

Розглянемо основні принципи внутрішньобанківського аудиту.

Метою внутрішнього аудиту цінних паперів є: 1. перевірка дотримання встановлених вимог при операціях з цінними паперами; 2. перевірка стану обліку цінних паперів.

Документальними джерелами інформації для аудиторської перевірки є:

1. бланки цінних паперів;

2. проспекти емісії;

3. дані аналітичного обліку (балансового і позабалансового) цінних паперів;

4. первинні документи, що підтверджують рух цінних паперів;

5. обігово-сальдові відомості;

6. журнали реєстрації акціонерів;

7. різні журнали для реєстрації, обліку, руху окремих видів цінних паперів;

8. баланси банку на звітні дати.

Перевірку та її узагальнення рекомендуємо здійснювати на основі детальної програми у вигляді контрольних запитань, які деталізовані й систематизовані за максимально ймовірною кількістю операцій і ситуацій, що можуть бути здійснені з цінними паперами. Ця контрольна програма має вигляд оцінкової таблиці 2.1.

До найбільш поширених типових порушень, що виявляються при

внутрішньобанківському аудиті операцій з цінними паперами, належать:

1. недотримання запровадженого порядку зберігання цінних паперів;

2. неправильне ведення реєстраційних журналів;

3. невірні розрахунки відсотків за доходами від цінних паперів;

4. відсутність резервів під знецінення цінних паперів;

5. несвоєчасність опротестування векселів.



Таблиця 2.1 - Задачи, що вирішуються при аудиті ЦП.

Задачи аудита	Питання, що перевіряються
1.Перевірка стану обліку так контролю за наявністю цінних паперів	Правильність віднесення активів до цінних паперів Перевірка документарного оформлення операцій Правильність оцінки цінних паперів Інвентирізація цінних паперів Співпадання даних бухгалтерського обліку з даними синтетичного та аналітичного обліку
2.Перевірка повноти та правильності синтетичного обліку операцій по руху цінних паперів в бухгалтерському обліку	Відображення прибуття та вибуття цінних паперів Організація аналітичного обліку цінних паперів Відображення операцій по формуванню резерву по операціям з цінними паперами
3. Перевірка повноти відображення доходів по операціям з цінними паперами	Відображення нарахованих доходів

Банковскя діяльність - єдиний вид діяльності, яку можно поєднувати з професійною діяльністю на ринку цінних паперів. Для цього банку необхідно отримати дозволи і ліцензію на відповідний вид діяльності.

На ринку цінних паперів банк здійснює конкретні види професійної діяльності, як-от: торгівля цінними паперами; депозитарна й розрахунково-клірингова діяльність; управління цінними паперами, що належать іншим особам; ведення реєстру власників іменних цінних паперів; організація торгівлі на ринку цінних паперів (переважно надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінних паперів)[22].

Функції прямого регулювання ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка є органом, підпорядкованим Президентові України та підзвітним Верховній Раді України. Вона складається з Голови комісії і шести членів, має відповідний центральний апарат, а також територіальні відділення. ДКЦПФР призначає державних представників на фондових біржах, яких уповноважено здійснювати контроль за додержанням положень Статуту і правил фондової біржі та які мають право брати участь у роботі керівних біржових органів. При ДКЦПФР діє Консультативно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів і бере участь у підготовці та обговоренні проектів законодавчих актів. З огляду на їхню важливість, варто виокремити дві особливі функції ДКЦПФР: 1) видача дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів; 2) реєстрація випусків цінних паперів. Здійснення виключної діяльності з випуску та обігу цінних паперів допускається на підставі дозволу, виданого ДКЦПФР. Дозвіл на здійснення всіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності видається торговцям цінних паперів, які мають попередньо внести у статутний фонд біржі не менше ніж 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для здійснення комісійної діяльності з цінними паперами -- не менше ніж 200 неоподатковуваних Порядок реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств, а також інформації про їхній випуск визначається ДКЦПФР. Ця Комісія веде також загальний реєстр випуску цінних паперів. Цінні папери підлягають реєстрації протягом 30 днів з дня подання заяви з іншими необхідними документами[24].

Дотримання вимог антимонопольного законодавства стосовно обігу всіх видів цінних паперів контролює Антимонопольний комітет України.

Висновки за розділом 2

Інформаційне та організаційне забезпечення управління портфелем ціннних паперів полягає у створенні автоматизованої системи, котра б дозволила безпомилково працювати з портфелем цінних паперів банку та інформації, на основі котрої автоматизована система працювала б.

Основні принципи створення інформаційного забезпечення: цілісність, вірогідність, контроль, захист від несанкціонованого доступу, єдність та гнучкість, стандартизація та уніфікація, адаптивність, мінімізація введення та виведення інформації (однократність введення інформації, принцип введення - виведення тільки змін).

Стосовно методичних аспектів аналізу портфеля цінних паперів підкреслимо, що до основних об'єктів дослідження належить не лише власне банківський портфель, а й фінансовий стан емітента цінних паперів та індикатори ринку.

У міжнародній практиці розроблено кілька методів оцінювання якості цінних паперів. Серед найпоширеніших -- фундаментальний і технічний аналіз, статистичні прийоми оцінки ризиків, комплексні методики визначення інвестиційних рейтингів емітентів, що подаються відомими рейтинговими агентствами.

Процесс оперативного управління портфелем цінних паперів складається з таких основних етапів:

6. Організація постійного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон'юнктури ринку цінних паперів за окремими його сегментами;

7. Оперативна оцінка рівня дохідності, ризику та ліквідності сформованого портфеля цінних паперів;

8. Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів;

9. Реструктуризація портфеля цінних паперів за основними складовими портфеля;

10. Реструктуризація портфеля за конкретними видами цінних паперів



РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ОЦІНКИ РИЗИКУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПОРФЕЛЕМ ЦІННИХ ПАПЕРІВ БАНКУ

Виходячи з попередніх розділів курсової роботи, ми бачимо, що однією з проблем управління портфелем цінних паперів банку є визначення ефективності створенного портфеля та оцінка і запобігання ризикам, що з'являються при його формуванні і обслуговуванні. В цьому розділі ми спробуємо вирішити вищевказані проблеми.

Усі види ризиків, характерні для цінного папера, -- відсотковий, кредитний, діловий, інфляційний, дострокового погашення та ризик ліквідності в сукупності формують загальний ризик даного інструменту, який порівнюється з його дохідністю. Менеджмент має вирішити питання про прийнятний для банку рівень ризику цінних паперів і серед всієї сукупності фінансових інструментів, які задовольняють ці вимоги, обрати найдохідніші.

Розглянемо методи оцінки ризику.

Для визначення міри ризику використовуються різноманітні показники, представлені в основному, статистичними величинами, такими як дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнти кореляції і коваріації. Ці характеристики цінного папера показують, в якій мірі та з якою ймовірністю його фактична дохідність може відрізнятися від очікуваної. Величина ризику визначається за результатами аналізу реальних даних про дохідність цінних паперів за попередні періоди за допомогою статистичних методів.

Для обчислення показників досліджують статистичну сукупність, сформовану зі спостережень за динамікою ринкової ціни цінного папера. Але тут виникає проблема, пов'язана з нестаціонарністю такої сукупності. Тому в процесі аналізу переходять від показників ціни (в абсолютному виразі) до статистичної сукупності, побудованої за показниками дохідності цінного папера (у відносних показниках, як правило відсотках)[29].

Найчастіше в процесі аналізу ризику цінного папера використовують коефіцієнт (бета). Для окремого цінного папера розраховують як відношення коваріації дохідності папера та ринку в цілому до дисперсії дохідності ринку:

де -- бета цінних паперів;

covP,R -- коваріація ціни цінного папера P та ринку R;

-- дисперсія ринку.

Коваріація змінних P i R представлена залежністю:

,

де -- відповідно середні значення ряду.

Коефіцієнт кореляції показує тісноту залежності між двома рядами динаміки і може бути розрахований за формулою:

,

де cov(P, R) -- коваріація змінних P i R;

sP, sR -- стандартні відхилення дохідності цінного папера та дохідності ринку відповідно.

Стандартне відхилення показує, наскільки широкий розрив між значеннями конкретного спостереження та середнім значенням ряду, і обчислюється за формулою:



,

де Рi -- значення доходу за цінним папером в i-му спостереженні;

-- середнє значення ряду;

53

n -- кількість спостережень.

Стандартне відхилення дохідності ринку обчислюється аналогічно. Квадрат стандартного відхилення називається дисперсією.

Для обчислення коефіцієнта b необхідно мати дані про динаміку середньої дохідності фондового ринку. Як правило, показником дохідності фондового ринку вважають фондовий індекс, який користується на ньому найбільшою популярністю. На міжнародних ринках найчастіше використовують індекси компанії DOW JONES, зокрема DJIA (середня ціна акцій тридцяти найбільших промислових компаній), S&P 500 (Standard & Poor's), побудований на основі динаміки цін на акції п'ятисот найбільших компаній[18].

На регіональних ринках застосовуються такі індекси: на ринках Європи -- британський індекс FT-SE, на ринках Японії -- індекс NIKKEI, в Німеччині -- DAX, у Франції -- САС, у Росії -- РТС-Інтерфакс. В Україні -- це ПФТС-індекс, який розраховується за офіційними результатами торгів простими акціями підприємств, що пройшли лістинг у позабалансовій фондовій торговельній системі (ПФТС). Офіційною датою початку розрахунків ПФТС-індексу вважається 1 жовтня 1997 р., базове значення -- 100. Розраховується за принципом ринкового зважування, в основі якого -- метод арифметичної середньої.

Методика розрахунку фондових індексів передбачає формування ринкового портфеля, до складу якого включається від 30 (FT-SE-30) до 500 (S&P 500) цінних паперів різних емітентів. Це дозволяє отримати широкодиверсифікований портфель, дохідність якого є об'єктивним індикатором стану фондового ринку[15].

Для ринку b-коефіцієнт приймається рівним одиниці, а кожна група цінних паперів має індивідуальний b-коефіцієнт, який є індексом їх дохідності відносно середньої дохідності ринку цінних паперів. За економічним змістом b-коефіцієнт показує, наскільки зміниться дохідність фінансового інструменту за зміни очікуваної дохідності ринку на 1 %.

Для цінного папера з b < 1 зміни кон'юнктури ринку меншою мірою позначаться на його дохідності, тоді як дохідність інструменту з b > 1 зміниться більше порівняно з дохідністю всього ринку. Наприклад, для компаній «Chrysler» і «Bank of America» b = 1,4, тому за підвищення дохідності ринку на 2 % їхні акції зростуть на 2,8 %, а за зниження дохідності ринку на 2 % -- зменшаться на 2,8 %. Для «блакитних фішок» значення b-коефіцієнтів нижчі одиниці, проте здебільшого значення b-коефіцієнтів коливаються в інтервалі від 0,5 до 2,0[29].

Для цінних паперів, які активно обертаються на міжнародних ринках, значення b-коефіцієнтів розраховуються та публікуються аналітичними компаніями. Зокрема такий аналіз проводить банківський дім Merrill Lynch, компанія «Value Line» та ін. Слід зазначити, що єдиної методики розрахунку b-коефіцієнта не існує, зокрема розбіжності стосуються періодичності та кількості статистичних спостережень, тому ці показники, розраховані різними учасниками ринку, можуть відрізнятися.

В Україні аналіз подібних індикаторів ризику ускладнюється через брак історичної інформації. Зазначимо, що для ринку акцій b-коефіцієнти дуже нестабільні, тому портфельні інвестори все частіше аналізують динаміку таких коефіцієнтів як співвідношення ціни акції і доходів або балансової вартості та ринкової ціни акції. Останні дослідження зарубіжних фахівців свідчать, що ці показники, обчислені за даними фінансової звітності емітентів, є надійнішими орієнтирами в процесі прогнозування, ніж b-коефіцієнти.

Отже, за економічним змістом, чим вищі значення показників стандартного відхилення та b-коефіцієнта цінного папера, тим вищий пов'язаний з ним ризик. При цьому стандартне відхилення характеризує ризик цінного папера в абсолютному вимірі (через показники дохідності), а b-коефіцієнт -- у відносному (стосовно ринку). Разом з тим вищий ризик означає потенційну можливість отримання вищих доходів. За результатами аналізу цих показників формують портфель цінних паперів, ризик якого теж вимірюється стандартним відхиленням та коефіцієнтом бета.

Коефіцієнт бета для портфеля в цілому розраховується як середньозважене значення b-коефіцієнтів тих груп цінних паперів, які входять до його складу, з урахуванням їх питомої ваги в структурі портфеля. Тож якщо до банківського портфеля включено різні групи цінних паперів, то для кожної з них окремо визначають коефіцієнт bі (див. формулу 1), після чого знаходять бета портфеля (bр):

,

де bі -- коефіцієнт бета і-ї групи цінних паперів;

gі -- питома вага і-ї групи цінних паперів у портфелі;

n -- кількість груп цінних паперів у портфелі банку.

Відповідно до значення bр-коефіцієнта банківські портфелі цінних паперів поділяють на агресивні (bр > 1) та захисні (bр < 1). Якщо bр = 1, то ризик портфеля збігається з ризиком системи, а портфель називається індексним.

Стандартне відхилення портфеля цінних паперів обчислити складніше, оскільки в розрахунках bi-коефіцієнтів взаємовплив дохідностей інструментів уже враховано через коефіцієнти коваріації та кореляції, а в стандартному відхиленні їх необхідно врахувати окремо. Стандартне відхилення портфеля цінних паперів знаходять за формулою:



,

або

де sp -- стандартне відхилення портфеля;

si,sj -- стандартні відхилення i-ї та j-ї груп цінних паперів у портфелі банку;

gi,gj -- питома вага i-ї та j-ї груп цінних паперів у портфелі банку;

rij -- кореляція дохідностей i-ї та j-ї груп цінних паперів.

Із останнього співвідношення випливає, що портфельний ризик складається з двох частин. Перший доданок відображає ризик, зумовлений тільки дисперсіями дохідностей окремих цінних паперів. Цей ризик називають несистемним, або індивідуальним, оскільки він зумовлений невизначеністю діяльності конкретного емітента цінних паперів. Для зниження несистемного ризику застосовується метод диверсифікації (включення до портфеля різних за характеристиками цінних паперів).

Друга складова показує системний ризик, який є частиною загального ризику системи, залежить від стану економіки в цілому і зумовлюється макроекономічними чинниками, такими як динаміка інвестицій, обсяги зовнішньої торгівлі, зміни податкової політики, стан платіжного балансу, а тому наявний у діяльності всіх суб'єктів господарського процесу. Системний ризик не можна знизити диверсифікацією, тому його називають недиверсифікованим, або ринковим[14].

Отже, диверсифікований портфель характеризується тільки системним ризиком, який вимірюють за допомогою коефіцієнта bp. Ризик недиверсифікованого портфеля вимірюється стандартним відхиленням -- sp.

Питання щодо кількості груп цінних паперів, необхідних для досягнення ефекту диверсифікації, інвестори вирішують по-різному, але вважається, що їх має бути принаймні 20--30. Формуючи диверсифікований портфель, інвестори дотримуються правила, щоб частка цінних паперів однієї групи в обсязі портфеля не перевищувала 5 %. Такий підхід дозволяє сформувати ефективний портфель, тобто такий набір цінних паперів, який взаємно компенсує коливання дохідності за різними інструментами, коли недоодержання доходів за одним цінним папером компенсується підвищеною дохідністю іншого.

Поняття системного і несистемного ризиків дають можливість з'ясувати декілька важливих моментів, які має враховувати менеджмент банку в процесі формування портфеля цінних паперів. По-перше, якщо дохідності цінних паперів не є абсолютно корельовані , то диверсифікація портфеля сприяє зниженню ризику портфеля за збереження дохідності. По-друге, для диверсифікованого портфеля несистемний ризик можна не враховувати, оскільки він наближається до нуля. По-третє, оскільки системного ризику уникнути неможливо, то саме цей ризик і слід оцінювати в процесі формування стратегії управління інвестиційним портфелем банку.

Ефективність управління портфелем цінних паперів банку визначається за співвідношенням дохідності та ризикованості портфеля. Це дає змогу банкові оцінити, чи достатня очікувана дохідність портфеля цінних паперів для компенсації пов'язаного з ним ризику.

Залежність між очікуваною дохідністю та ризиком портфеля цінних паперів досліджують за допомогою моделі оцінки дохідності фінансових активів (САРМ) . Цю модель було розроблено В. Шарпом на базі теорії вибору ефективного портфеля фінансових інвестицій, сформульованої Г. Марковіцем в 1950-х роках. У подальшому цей підхід удосконалили такі вчені, як Р. Трейнор, Дж. Лінтнер, М. Дженсен та інші.

Згідно з основними положеннями моделі САРМ дохідність портфеля цінних паперів (dp) розглядається як функція трьох змінних: системного ризику портфеля (bр), очікуваної дохідності ринкового портфеля (dm) та ставки доходу за безризиковими цінними паперами (d0). Залежність між очікуваною дохідністю та ризиком виражається формулою:

dp = d0 + bp Ч (dm - d0), (3.8)

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, що її банк отримує за ризик, який він узяв на себе, придбавши певні цінні папери в процесі формування портфеля.

На основі моделі САРМ оцінюється ефективність управління портфелем цінних паперів. Коефіцієнт ефективності розраховується як відношення різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та безризиковою ставкою до показника, який відображає ризик портфеля. В теорії управління обґрунтовано декілька коефіцієнтів ефективності, які можуть бути використані в процесі аналізу та прийняття управлінських рішень. У цілому коефіцієнти ефективності управління портфелями цінних паперів мають однакову структуру, але відрізняються за способами вимірювання ризикованості портфеля[29].

Для визначення ефективності диверсифікованого портфеля використовують коефіцієнт Трейнора (kT):

,

де dp -- дохідність портфеля інвестора за період, що аналізується;

d0 -- середня безризикова ставка за той самий період.

Коефіцієнт Шарпа через стандартне відхилення дозволяє врахувати як системний, так і несистемний ризики, властиві даному портфелю. Оскільки несистемний ризик може бути знижений диверсифікацією портфеля, а отже, для широкодиверсифікованого портфеля такого ризику майже немає, то коефіцієнт Шарпа доцільно застосовувати для аналізу недиверсифікованого банківського портфеля цінних паперів (kS):

,

де sp -- стандартне відхилення дохідності портфеля банку.

Висновки за розділом 3

Для визначення міри ризику використовуються різноманітні показники, представлені в основному, статистичними величинами, такими як дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнти кореляції і коваріації. Ці характеристики цінного папера показують, в якій мірі та з якою ймовірністю його фактична дохідність може відрізнятися від очікуваної. Величина ризику визначається за результатами аналізу реальних даних про дохідність цінних паперів за попередні періоди за допомогою статистичних методів.

Ефективність управління портфелем цінних паперів банку визначається за співвідношенням дохідності та ризикованості портфеля. Це дає змогу банкові оцінити, чи достатня очікувана дохідність портфеля цінних паперів для компенсації пов'язаного з ним ризику.

Залежність між очікуваною дохідністю та ризиком портфеля цінних паперів досліджують за допомогою моделі оцінки дохідності фінансових активів (САРМ).

Згідно з основними положеннями моделі САРМ дохідність портфеля цінних паперів розглядається як функція трьох змінних: системного ризику портфеля, очікуваної дохідності ринкового портфеля та ставки доходу за безризиковими цінними паперами.



ВИСНОВКИ

Банківський портфель цінних паперів -- це сукупність усіх придбаних та отриманих банком цінних паперів, право на власність, користування та розпорядження якими належить банку.

Портфель цінних паперів банку формується для одержання доходів у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Згідно з нормативних вимогами НБУ інвестиції банку в цінні папери для їх оцінки та відображення у бухгалтерському обліку класифікуються так:

1. Операції з цінними паперами в торговому портфелі;

2. Операції з цінними паперами в портфелі на продаж;

3. Операції з цінними паперами в портфелі до погашення;

4. Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

На ринку цінні папери можуть функціонувати в двох формах: документарній (паперовій) та бездокументарній, тобто у вигляді електронних записів на рахунках.

Прагнучи отримати високі доходи, інвестори найчастіше формують мінливий (керований) портфель цінних паперів, яким вони управляють відповідно до своїх інвестиційних намірів.

Під управлінням портфелем цінних паперів слід розуміти мистецтво формувати й розпоряджатися набором різних цінних паперів так, щоб вони зберігали свою вартість і приносили відчутний дохід, незалежний від специфічного ризику. З огляду на оцінку інвестором інформаційної ефективності ринку цінних паперів портфельна стратегія може бути активною або пасивною.

Конкретна портфельна тактика визначається цілями й типом портфеля; станом кон'юнктури ринку, його прозорістю й ліквідністю, ринковими чинниками (динамікою відсоткової ставки та курсової вартості цінних паперів тощо); наявністю законодавчих пільг чи обмежень; загальноекономічними чинниками (станом економіки, рівнем інфляції тощо); необхідністю підтримки прийнятного рівня ліквідності портфеля за мінімізації ризиків, терміном існування портфеля.

Інформаційне та організаційне забезпечення управління портфелем ціннних паперів полягає у створенні автоматизованої системи, котра б дозволила безпомилково працювати з портфелем цінних паперів банку та інформації, на основі котрої автоматизована система працювала б.

Основні принципи створення інформаційного забезпечення: цілісність, вірогідність, контроль, захист від несанкціонованого доступу, єдність та гнучкість, стандартизація та уніфікація, адаптивність, мінімізація введення та виведення інформації (однократність введення інформації, принцип введення - виведення тільки змін).

Стосовно методичних аспектів аналізу портфеля цінних паперів підкреслимо, що до основних об'єктів дослідження належить не лише власне банківський портфель, а й фінансовий стан емітента цінних паперів та індикатори ринку.

У міжнародній практиці розроблено кілька методів оцінювання якості цінних паперів. Серед найпоширеніших -- фундаментальний і технічний аналіз, статистичні прийоми оцінки ризиків, комплексні методики визначення інвестиційних рейтингів емітентів, що подаються відомими рейтинговими агентствами.

Процесс оперативного управління портфелем цінних паперів складається з таких основних етапів:

1. Організація постійного моніторингу умов економічного розвитку

2. країни та кон'юнктури ринку цінних паперів за окремими його сегментами;

3. Оперативна оцінка рівня дохідності, ризику та ліквідності

4. сформованого портфеля цінних паперів;

5. Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації

6. портфеля цінних паперів;

7. Реструктуризація портфеля цінних паперів за основними

8. складовими портфеля;

9. Реструктуризація портфеля за конкретними видами цінних

10. паперів

Для визначення міри ризику використовуються різноманітні показники, представлені в основному, статистичними величинами, такими як дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнти кореляції і коваріації. Ці характеристики цінного папера показують, в якій мірі та з якою ймовірністю його фактична дохідність може відрізнятися від очікуваної. Величина ризику визначається за результатами аналізу реальних даних про дохідність цінних паперів за попередні періоди за допомогою статистичних методів.

Ефективність управління портфелем цінних паперів банку визначається за співвідношенням дохідності та ризикованості портфеля. Це дає змогу банкові оцінити, чи достатня очікувана дохідність портфеля цінних паперів для компенсації пов'язаного з ним ризику.

Залежність між очікуваною дохідністю та ризиком портфеля цінних паперів досліджують за допомогою моделі оцінки дохідності фінансових активів (САРМ).

Згідно з основними положеннями моделі САРМ дохідність портфеля цінних паперів розглядається як функція трьох змінних: системного ризику портфеля, очікуваної дохідності ринкового портфеля та ставки доходу за безризиковими цінними паперами.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Банковское дело [Текст] / Под ред. О. И. Лаврушина // М.: Банковский и биржевой науч.- консульт. центр, 1992. - 428 с.

2. Бєлова І.В. Організація контролю в банку [Текст] / Навчальний посібник.- Суми: Університетська книга, 2009. -302с.

3. Бовин, А., Романовский А. Оперативное управление финансами банка [Текст] / А. Бовин, А. Романовский // Банковские технологии. - 1997. - №5.- С. 38 - 40.

4. Борисов, В. Имитационное моделирование в изучении кономических систем [Текст] / В. Борисов // Банковские технологии. 2001. № 2. С. 68 71.

5. Герасимович, А. М. Аналіз банківської діяльності [Текст] / Підручник за ред. А. М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

6. Загородній, А. Г. Фінансовий словник [Текст] / Загородній, А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. // 3-є вид., випр. та доп. - К.: Знання: КОО, 2000. - 587 с.

7. Зайцева, Н. В. Оперативный анализ риска потери ликвидности в коммерческом банке [Текст] / Н.В. Зайцева // Деньги и кредит. - 2000. - № 2. - С. 40 - 49.

8. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України.- 2006.-№36.-ст. 268.

9. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України.-1996.-№51. - ст. 292.

10. Інструкція про порядок регулювання діяльності комерційних банків в Україні: Постанова Правління НБУ від 28 серпня 2001року № 368 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 9 вересня. - С. 6.

11. Кирилюк. А. Казначейство и профит-центры [Текст] / А. Кирилюк // Банковские технологии. 1999. № 9. С. 40 42.

12. Ковальчук, Т. Т., Коваль М. М. Ліквідність комерційних банків [Текст] / Т. Т. Ковальчук, М. М Коваль // Навч. посібник. - К.: Знання: КОО, 1996. - 120 с.

13. Корнієнко, Т. Ліквідність комерційного банку: фактори, що впливають, методи управління [Текст] / Т. Корнієнко // Вісник Української академії банківської справи. - 1999.- №2. - С. 51 - 54.

14. Корнієнко, Т. Імітаційні моделі в управлінні комерційним банком [Текст] / Т. Корнієнко // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наукових праць, т.8, 2002р. - С. 319-325.

15. Костіна, Н.І. Фінансове прогнозування: методи та моделі [Текст] / Н.І.Костіна // К.:Тов-ство “Знання”, 1997.

16. Мелкумов Я.С. Экономическая оценка эффективности инвестиций и финансирования инвестиционных проектов [Текст] / Мелкумов Я.С // Навч. Посібник. - М.: ИКД «ДИС», 1997. - 160 с.

17. Мороз, А. М. Банківські операції [Текст] / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.// Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Мороза А. М. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

18. Павлов, С.Е. Управление риском и информационные системы [Текст] / С.Е. Павлов // Банковские технологии (компьютеры+программы). 1998. № 2. С. 35 42.

19. Панова, Г. С. Анализ финансового состояния коммерческих банков [Текст] /Г.С. Панова // М.: Финансы и статистика, 1996. - 272 с.

20. Пернарівський, О. Аналіз, оцінка та способи зниження банківських ризиків [Текст] / О. Пернарівський // Вісник НБУ. - 2004. - № 4. - С. 44 - 48.

21. Примостка, Л. О. Фінансовий менеджмент у банку [Текст] / Л.О. Примостка // Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

22. Роуз Питер С. Банковский менеджмент [Текст] : Пер. с англ. / П. С. Роуз; М.: Дело, 1997.

23. Сало, І. В. Фінансовий менеджмент банку [Текст] / І. В. Сало, О. А. Криклій - Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. - 314 c.

24. Синки Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках [Текст] : Пер. с англ. / Дж. мл. Синки М.: Catallaxy, 1994.

25. Ситник, В. Ф Імітаційне моделювання [Текст] / В. Ф.Ситник, Н.С. Орленко // Навч. Посібник. К.: КНЕУ, 1998.

26. Смирнов, А.В. Риск-менеджмент и управление ресурсами коммерческого банка [Текст] / А.В. Смирнов // Финансовый бизнес. 2001. № 12. С. 9 15.

27. Струченкова, Т.В. Использование методики VAR для оценки банковских рисков [Текст] / Т.В. Струченкова // Банковское дело. 2000. № 5. С. 2 7.

28. Сушко, В. Ризик-менеджмент торговельних операцій у комерційному банку на основі VaR-методології та stop-out механізму [Текст] / В. Сушко // Вісник НБУ. - 2001. - № 3. - С. 24 - 28.

29. Хелферт Э. Техника финансового анализа [Текст] / Пер. с англ. под ред. Л.П.Белых. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. - 663 с.

30. Шаталов, А. Н. Управление ликвидностью в рамках финансового менеджмента банка [Текст] / А. Н. Шаталов // Финансовый менеджмент. - 2004. - № 6. - С. 101 - 110

31. Щукин, Д. О методике оценки риска VAR [Текст] / Д.Щукин // Рынок ценных бумаг. 1999. № 16(151). С. 61 64