Національний банк України та його функції

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

«Гроші та кредит»

Виконала: студентка IIІ курсу

факультету економіки та управління

за спеціальностю «Управління персоналом

і економіка праці» (заочна форма навчання)

групи 36 У

Джижула Оксана Валеріївна

Перевірив:

доцент Зельцер Євгеній Робертович

Київ 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Національний банк України та його функції

1.1 Національний банк України, його створення та завдання

1.2 Функції Національного банку України

Розділ 2 Суть та особливості обігу депозитних грошей

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Перехід до ринкової економіки обумовлений підвищеною увагою до банківської системи. Як і будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку.

Банківська система незалежної України і відповідно Національний банк України створювалися протягом 1991 р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»« цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року.

Згідно із зазначеною постановою Верховної Ради дія Закону України «Про банки і банківську діяльність» поширювалася на всі наявні в нашій країні банки. Було також оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку (Укрпромбанк), Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їхньою мережею, обчислювальними центрами, всіма активами, пасивами, а також Українське республіканське управління інкасації Держбанку СРСР з підпорядкованою йому мережею установ та організацій.

Особливо важливим було те, що окремо, в п. 3 постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» «передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України». Власне, цим пунктом постанови Верховної Ради України організаційно було вирішено питання про створення центрального банку незалежної держави -- України.

В даній роботі розглянемо основні завдання, які поставлено перед Національним банком України (НБУ), виконуючи які НБУ сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності. Також буде викладено функції, які він виконує, зокрема як емісійний центр готівкового обігу, як «банк банків» (тобто формує банківські резерви та регулює діяльність банківської системи) та орган банківського регулювання, який відповідає за монетарну політику. Буде розглянуто проблеми, з якими стикається Національний банк України, і шляхи їх вирішення, низку заходів, здійснення яких сприятиме реформуванню і підвищенню ефективності функціонування НБУ.

РОЗДІЛ 1 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

1.1 Національний банк України, його створення та завдання

Національний банк України (НБУ) - центральний банк України, єдиний емісійний центр держави, державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банками; особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України. Рішення про створення НБУ прийнято (пункт 3 Постанови Верховної Ради України «Про банки і банківську діяльність») 20 березня 1991 р. Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого - банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

Основою правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно с Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів управління.

НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого Радою НБУ кошторису, однак одержання прибутку не становить мету його діяльності. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що належить до державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал НБУ є державною власністю і слугує для забезпечення зобов'язань банку, його розмір визначено Законом «Про Національний банк України» в 10 млн.грн. Згідно з Конституцією України (стаття 99) основною функцією (завданням) НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк України сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.

Створення НБУ було спричинено розпадом колишнього СРСР і його централізованої банківської системи. Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою України в липні 1990 р., проголосила курс на політичну та економічну самостійність України як незалежної держави. Для реалізації цього курсу потрібні були власні банківська система та гроші. «Законом «Про банки і банківську діяльність», прийнятим у березні 1991 р., проголошено створення самостійної дворівневої банківської системи ринкового типу, перший рівень якої становить НБУ, а другий - комерційні банки. Прийнятою одночасно постановою Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону передбачалося: ввести в дію вказаний Закон з 1 травня 1991 р.; проголосити власністю України всі філії банків колишнього СРСР, які діяли на території України, включаючи Український республіканський банк Держбанку СРСР; створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України; розробити до 1 травня 1991 року проект статуту НБУ, визначити структуру та чисельність центрального апарату, мережу установ тощо. Вказаними законодавчими актами були закладені організаційно-правові основи створення і подальшого розвитку НБУ. Формування НБУ в наступні роки відбувалося в надзвичайно складних умовах перехідної економіки, побудови принципово нової системи державного управління, докорінної зміни політичної ситуації в країні, наростання хронічної економічної та фінансової кризи. За таких умов НБУ було дуже складно вирішувати не тільки загальноекономічні та політичні завдання, такі як отримання належного центральному банку статусу і місця в системі державного управління, розробка і реалізація адекватної умовам грошово-кредитної політики, управління грошовим оборотом, регулювання валютного ринку тощо, а й конкретні практичні завдання, пов'язані зі створенням матеріально-технічної бази, формування персоналу, розробкою нормативно-правової бази банківської діяльності. Вирішення цих завдань ускладнювалося ще й тим, що НБУ в своєму розвитку не мав підготовчого періоду і йому доводилося все вирішувати негайно.

Найпомітнішими подіями, що визначили розвиток НБУ як центрального банку держави, були: закріплення за ним права на емісію національних грошей України; розробка теоретично-методологічних засад грошово-кредитної політики та організаційного механізму її реалізації; у 1995 р. був створений ринок державних цінних паперів і НБУ одержав у своє розпорядження такий важливий інструмент цієї політики, як операції на відкритому ринку; розмежування емісійної діяльності НБУ і бюджетного процесу Міністерства фінансів, надання взаємовідносинам цих двох фінансових органів держави чіткої визначеності і прозорості; запровадження традиційного для країн із ринковою економікою механізму обслуговування бюджетного дефіциту через ринок державних цінних паперів, національної платіжної системи, міжбанківських розрахунків із застосуванням новітніх технологій переказування коштів на основі електронних платежів; запровадження дійового механізму регулювання валютного ринку, що базується на використанні валютних інтервенцій, запровадження валютного ліцензування та валютного контролю, формування золотовалютних резервів, лібералізації валютного ринку України; проведення грошової реформи та запровадження гривні в 1996 р., створення механізму державного нагляду за діяльністю комерційних банків; введення в дію в 1994 р. Банкнотно-монетного двору, спроможного забезпечити власними силами потреби економіки в готівкових грошах. Визначною віхою в розвитку НБУ стала ухвала Верховною Радою України в 1999 р. Закону «Про Національний банк України» (зі змінами і доповненнями у 2000 р.). Цим, по суті, було підведено риску під етапом інституційного становлення НБУ як центрального банку, законодавчо зафіксовано його місце в економічній системі, чітко окреслено статус, функції та механізми управління відповідно до нових умов та перспектив розвитку України. У ході свого становлення НБУ вдалося добитися подолання беспрецедентної гіперінфляції й утримання інфляційного процесу протягом тривалого часу у допустимих параметрах, обмеження впливу на національну економіку та банківську систему обвальних фінансових криз у 1997-1998 рр., які потрясали грошові ринки багатьох країн; забезпечити відносну стабільність національних грошей, практично безперебійне функціонування валютного ринку тощо.

Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Кримській автономній республіці, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють функції на визначеній території. В центральному апараті організовано функціональні департаменти, в складі яких створено управління й відділи. Департаменти організовують роботу з питань грошово-кредитної політики, готівково-грошового обігу, банківського регулювання і нагляду, валютних операцій, розрахунків, бухгалтерського обліку, звітності, персоналу, фінансів тощо. У регіональних управліннях НБУ структура апарату аналогічна центральному, з певними відмінностями, які випливають зі специфіки їх діяльності. Всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах Уряду, нормативних актах НБУ. Начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно з наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ.

Національний банк в межах, визначених законодавством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує їх статути та положення.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком - Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.

Рада НБУ складається з 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім - Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить:

- розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;

- розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;

- затвердження кошторису доходів і витрат банку;

- затвердження бухгалтерського балансу банку;

- право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;

- інші повноваження.

Правління НБУ - це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які випливають із функцій банку, передбачених у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.

Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п'ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.

Основні принципи функціонування НБУ, передбачені законом:

- принцип незалежності банку;

- принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;

- принцип економічної самостійності банку;

- принцип централізації системи банку;

- принцип єдності системи банку;

- принцип вертикальної структури управління банком.

Завдання, які стоять перед НБУ, визначають його роль та місце в економічній системі України. Як і центральні банки інших країн із ринковою економікою, НБУ покликаний бути емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки; здійснюючи набір конкретних функцій та операцій, впливати на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечувати стабільність національної грошової одиниці. НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної Ради. Згідно із Законом «Про Національний банк України» органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатися у виконання Національним банком функцій, передбачених законодавством. Згідно з Конституцією Національному банку надано право законодавчої ініціативи. НБУ підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення та звільнення Голови НБУ і формування Ради НБУ. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність Національного банку та стан грошово-кредитного ринку в державі.

НБУ взаємодіє з Кабінетом Міністрів, проводить із ним взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики і загальнодержавної економічної політики, підтримує економічну політику уряду, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці. Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. Водночас НБУ заборонено надавати прямі кредити уряду як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування дефіциту державного бюджету України. НБУ не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Протягом усього періоду своєї діяльності Національний банк мав нерозподілені прибутки, які перераховувалися Міністерству фінансів України і використовувались на фінансування потреб держави.

НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил. Ці акти є обов'язковими для органів державної влади, банків, підприємств та організацій незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Вони підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. За час існування Національного банку України прийнято близько 500 короткострокових та довгострокових документів нормативного характеру. На сьогодня чинними є більше 200 нормативних актів. НБУ систематично працює над удосконаленням правового забезпечення банківської діяльності, бере активну участь у законотворчому процесі.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків.

НБУ - інформаційно-аналітичний і статистичний центр грошово-кредитної системи. Він має право безоплатно одержувати інформацію від банків, органів державної влади та суб'єктів господарювання усіх форм власності. Має офіційні видання «Бюлетень НБУ», «Платіжний баланс України», «Вісник НБУ» та річні звіти НБУ. У листопаді 1998 р. відкрито сторінку НБУ в мережі Інтернет українською мовою, з травня 1999 р. - англійською. Законом «Про національний банк України» визначено широкий спектр операцій, які здійснює НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій: відкриває рахунки комерційним банкам, Державному казначейству, міжнародним організаціям і веде ці рахунки; емітує власні цінні папери (депозитні сертифікати), купує та продає державні цінні папери на вторинному ринку з метою регулювання обсягу грошової маси; купує та продає іноземну валюту на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці; купує та продає банківські метали, дорогоцінне каміння, пам'ятні та інвестиційні монети на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування; отримує кредити від МВФ і здійснює погашення кредитів. Операції, які НБУ здійснює з комерційними банками, та іншими контрагентами, є для нього передусім інструментами державного регулювання грошового ринку.

1.2 Функції Національного банку України

Як і центральні банки інших країн із ринковою економікою, НБУ покликаний бути емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки; здійснюючи набір конкретних функцій та операцій, впливати на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечувати стабільність національної грошової одиниці. Для цього НБУ як центральний банк держави здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; процентну політику; рефінансування комерційних банків; операції із цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків.

Функція НБУ як банку держави полягає в тому, що він зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади, веде рахунки Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплати доходу за ними. НБУ виконує роль фінансового консультанта уряду.

Як головний орган валютного регулювання і контролю НБУ видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій з валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку. З метою забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної грошової одиниці НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Згідно з основними засадами грошово-кредитної політики НБУ здійснює формування золотовалютних резервів і управляє резервами, складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування.

НБУ забезпечує безперебійну роботу платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє провідну роль у процесі створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП). Із січня 1994 р. Національний банк України запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних комп'ютерних технологій, до якої нині залучена вся банківська система України. Створені регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві. НБУ організовує та регламентує міжбанківські розрахунки через СЕП, бере участь у здійсненні розрахунків, гарантує надійність і безпеку СЕП, здійснює нагляд за платіжною системою, реалізує програму розвитку національної системи масових електронних платежів.

Одна з важливих функцій НБУ - представляти інтереси України у взаємовідносинах із центральними банками інших держав, з міжнародними фінансовими організаціями. НБУ тісно співробітничає з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Польші, Угорщині, Чехії, Словаччини, Фінляндії, США, а також із провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, має кореспондентські відносини з понад 40 іноземними банками.

Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового обігу на території України. Він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств та організацій.

НБУ започаткував емісію українського карбованця у 1992 р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовували у грошовому обігу рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996 р. Національний банк України здійснює емісію національної валюти - гривні і копійок.

Для виготовлення грошей в Україні створені банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки.

Національний банк України, як центральний банк, має монопольне право на випуск банкнот та розмінної монети, які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для всіх платежів на території України.

За умов золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під зебезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були чітко регламентованими. Це певною мірою забезпечувало належний зв'язок грошової маси х товарним оборотом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.

Тепер банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку (тобто НБУ) для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку - переважно у формі державних боргових зобов'язань.

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов'язання з організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єдиних правил ведення касових операцій у країні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки.

Виконуючи функцію «банк банків», Національний банк України виступає для комерційних банків у ролі кредитора останньої інстанції, здійснює кредитування (рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних кредитів, стабілізаційних кредитів, проведення операцій РЕПО.

З метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку (тобто в НБУ), на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов'язкових резервів у відповідній пропорції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування таких резервів у центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей банків.

Акумуляція цих сум на рахунках у центральному банку дає можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення тимчасового браку коштів. Центральний банк у такий спосіб забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дає змогу запобігти масовому банкрутству банків внаслідок якоїсь несподіваної фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постійну можливість надавати такі кредити, навіть тоді, коли це суперечить іншим цілям його діяльності (наприклад, боротьбі з інфляцією).

У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП) - загальнодержавну платіжну систему, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства. У межаї цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином:

- через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;

- із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації;

- за кожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валових розрахунків (система брутто);

- з ініціативи платника - банку, який дебетує свій рахунок;

- у межах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків.

Проведення коштів через СЕП за кожним пакетом платіжних документів відображається на рахунках учасників розрахунків у режимі реального часу.

Існуюча в Україні система рефінансування комерційних банків спрямована переважно на управління ліквідністю грошового ризику. Що стосується підтримки центральним банком ресурсної бази комерційних банків з урахуванням попиту на середньо- та довгострокове фінансування потреб реального сектора економіки, то ця проблема в Україні не вирішується. Більшу частину грошей (платіжних коштів) НБУ емітує в обіг шляхом проведення операцій з державними цінними паперами (ОВДП), тобто кредитуючи уряд з метою вирішення бюджетних проблем.

Крім кредитування й розрахунків, на центральний банк як на «банк банків» досить часто покладаються обов'язки з ліцензування й контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обов'язкові для комерційних банків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, розробляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва працівників банківських установ. Ця діяльність центрального банку має на меті запобігати зловживанням у банківській сфері, забезпечити стабільну роботу кредитних інститутів, безпеку вкладів юридичних і фізичних осіб, зменшення ризику банкрутств у економіці в цілому.

РОЗДІЛ 2 СУТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОБІГУ ДЕПОЗИТНИХ ГРОШЕЙ

Депозитні гроші - це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою формою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.

В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого застосування депозитних грошей. Низька надійність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обороту та функціонування банків.

Електронні гроші - це різновид депозитних грошей, коли переказування грошових сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою комп'ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка - іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп'ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки. Упровадження пластикової картки в розрахунково-платіжну практику значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, включило в неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило витрати обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло відображення в новій назві - «електронні гроші».

ВИСНОВКИ

В даній роботі було розглянуто діяльність Національного банку України, його структуру, функції та завдання, які зараз постають перед ним. З усього вищевикладеного, що Національний банк України (НБУ) є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи свої функції, в тому числі функціх емісійного центру готівкового обліку, «банку банків» та органу банківського регулювання та нагляду, НБУ приходиться вирішувати багато проблем, бо деякі процеси, які в багатьох країнах відбувались роками, десятиріччями, в Україні відбуваються одночасно, і це є ускладнюючою обставиною.

У ході свого становлення НБУ вдалося добитися подолання беспрецедентної гіперінфляції й утримання інфляційного процесу протягом тривалого часу у допустимих параметрах, обмеження впливу на національну економіку та банківську систему обвальних фінансових криз у 1997-1998 рр., які потрясали грошові ринки багатьох країн; забезпечити відносну стабільність національних грошей, практично безперебійне функціонування валютного ринку тощо.

Довготермінова стабільність грошової одиниці, що є одним із найголовніших завдань Національного банку України, - це складний синтез багатьох процесів, які зрештою повинні на стабільно високому рівні підтримувати попит на національну валюту як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Однак стабільно високий попит на національну валюту є лише грошовим віддзеркаленням потужного та швидкозростаючого попиту внутрішніх та зовнішніх споживачів на пропоновані вітчизняною економікою товари, роботи, послуги.

Отже, фундаментом довготривалої стабільності валюти є позитивна економічна динаміка, яка зрештою забезпечує високу конкурентноспроможність української економіки в цілому. Жорстка монетарна політика, яка впроваджується міцною банківською системою, здатна забезпечувати високий внутрішній попит на національну валюту та низьку інфляцію лише протягом відносно коротких часових проміжків. Тому прогнозування інфляції (зовнішня стабільність) має грунтуватися на надійних прогнозах економічного зростання в секторальному та регіональному розрізах. Моделі прогнозу монетарних показників стабільності національної валюти зокрема не дадуть надійних результатів без упереджувального розвитку моделей прогнозу економіки. Будь-яке вдосконалення моделей прогнозування інфляції, обмінного курсу, монетарних показників не компенсує брутальної недосконалості прогнозу економічної динаміки.

Визначено приоритети курсової політики НБУ. При збереженні політики плаваючого курсу стимулюється переорієнтація експорту й імпорту на збільшення у зовнішньому обороті питомої ваги технічної продукції та новітніх технологій. Але як і раніше, завданням стратегічного значення залишається підвищення внутрішнього попиту, забезпечення стійкого поліпшення добробуту населення.

Поряд з розвитком ринкових реформ у національній економіці має відбутися й осмислення проблем однієї з найскладніших галузей - банківської системи, її становища на сьогодні та песпектив на майбутнє.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і в такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий оборот.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 р.

2. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. // Голос України, 22 червня 1999 р.

3. Воронова Л., Мороз А., Пухвкіна М., Савлук М. Національний банк України // Вісник НБУ, 2001. - №5.

4. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

5. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник. - К.: Алеута, 2004. - 478 с.

6. Дмитрієнко Н.Ф., Литвин В.М., Ющенко В.А., Яковлева Л.В. Гроші в Україні: факти і документи. - К., 1998.

7. Кротюк В. Законодавче та нормативне забезпечення банківської діяльності // Вісник НБУ, 1996. - №5.

8. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф.Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 1999.

9. Мороз А. Основы банковского дела. Киев: УФБШ - 1994.

10. Паламарчук А. Вісник НБУ, 2001. - №4.

11. Папуша А. Банківська система України: перспективи розвитку // Вісник НБУ, 2001. - №4.

12. Патрикац Л., Компанієць. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України. // Вісник НБУ, 2001. - №12.

13.Стельмах В. НБУ: Національний банк України: перші десять років діяльності // Вісник НБУ, 2001. - №4.

14. Степаненко А. Система банківського нагляду // Вісник НБУ, 1996. - №5.

15. Ющенко В., Лисицький В. Функції Національного банку України та економічне прогнозування // Вісник НБУ, 1998. - №5.