Забезпечення фінансово-економічної сфери регіонів банківської системи України

3

Реферат

з курсу «Гроші та кредит»

на тему:

Забезпечення фінансово-економічної сфери регіонів банківської системи України

Зміст

Вступ

1. Рівень територіальної концентрації банківської системи в регіонах України

2. Показник залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ресурсів у регіонах

3. Банківське кредитування регіонів України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

У сучасних умовах банківські система відіграє стратегічну роль у розвитку економіки України. Пов'язано це в основному з нерозвинутістю ринку фінансових посередників у державі. Нині в Україні слабко розвинута ланка інвестиційних посередників -- спеціальних компаній та фондів. Тільки і 01.01-2004 року набрав чинності Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", поле для функціонування недержавних пенсійних фондів. Трохи краще, та все ж недостатньо розвинута ланка страхових компаній. Власне, ці фактори і призвели до домінування саме банківського сектору на фінансовому ринку країни.

Банки істотно підтримують вітчизняну економіку. В основному це виявляється у фінансуванні інвестиційного процесу на підприємствах, наданні коштів для задоволення споживчих потреб населення, розрахункових послуг тощо. Нині в наукових публікаціях приділяється багато уваги особливостям функціонування банківських установ в Україні, розглядаються численні напрями та шляхи вдосконалення їх роботи. Однак сучасна економічна наука майже не досліджує регіональні аспекти діяльності українських банків А проте в умовах усе більшої фінансової глобалізації та регіоналізації це питання є дуже суттєвим і стратегічно важливим для розвитку регіонів.

Протягом І кварталу 2003 року розвиток банківської системи України характеризувався динамічним зростанням обсягів діяльності, певним підвищенням фінансової стабільності, рівня капіталізації, поліпшенням якості активів, кредитного портфеля, незначними змінами в кількісній структурі банків.

1. Рівень територіальної концентрації банківської системи в регіонах України

На сьогодні сталий розвиток банківської системи України стримується значними територіальними диспропорціями щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показником Україна відстає від багатьох інших держав. Так, у країнах ЄС на 100тис. осіб припадає 40--50 кредитних установ, Центральної та Східної Європи -- 7, в Україні 3.2 (в столичному регіоні -- 5.7., на решті території України, без урахування столичного регіону, -- 3.0.

Рівень розвитку регіональних банківських систем значною мірою за від соціально-економічного розпитку регіонів, чисельності населення, розвитку ринкової і транспортної інфраструктури, мережі зв'язку тощо.

За рівнем територіальної концентраті банківської системи ( обсягом сумарних активів банків і філій, розташованих в області) регіони умовно можна поділити на чотири групи (див. додаток А): високої (столичний регіон),середньої (активи банків і філій в області перевищують 1.5 млрд. грн.). незначної ( зазначений показник становить від 500 млн. до 1.5 млрд. грн. ) і низької концентрації (менше 500 млн. грн.).

Група високої концентрації представлена м. Києвом та Київською областю (столичний регіон), де зосередже-10 більше половини діючих банків (85. або 54.1%) і 166 банківських філій (11 8% від їх загальної кількості). Загальні активи банківських установ столичного регіону на 01.04.2003 р. становили 36 423.7 млн. грн. (48.7% від загальних активів по системі), кредитний портфель -- 22 546.0 млн. грн. і (44.5%), капітал (балансовий) -5 859.3 млн. грн. (56.6%). Така висока концентрація банківських активів і капіталу в столичному регіоні характерна практично для всіх країн СНД - Росії. Білорусі та інших.

Група середньої концентрації включає 8 індустріально розвинутих областей(Дніпропетровську, Донецьку, Харківську, Одеську, Запорізьку, Львівську, Полтавську та Автономну Республіку Крим), де сконцентровано близько третини банків України (60, або 38.2%) та 620 філій (44.1%). Як бачимо, ця група характеризується значною кількістю філій, тоді як у групі високої концентрації переважають банки.

У групі регіонів середньої концентрації банківських установ загальні банківські активи на 01.04.2003 р. становили 28 978.9 млн. гри. (38 7% від загальних активів системи), кредитний портфель - 20 816.7 млн. грн. (41%), капітал (балансовий) -- 3 886.8 млн. грн. (37.5%).Ця група посідає перше місце за розміром вкладів фізичних осіб (47.7% від загальної суми по системі) та коштів суб'єктів господарювання (46.1%).

До групи незначної концентрації належать 9 регіонів (Луганська. Миколаївська, Волинська. Івано-Франківська. Черкаська. Херсонська. Чернігівська, Сумська та Вінницька області). В перелічених областях діє 10 (6.4%) банків та 391 (27.8%) філія. Загальні активи на 01.04.2003 р. становили 6 687.9 млн. грн. (8.9% від загальної суми, по системі), кредитний портфель --5 223.4 млн. грн. (10.3%). капітал (балансовий) -- 452.5 млн. грн.

До останньої групи -- низької концентрації - входить 7 регіонів (Рівненська, Хмельницька, Житомирська, Закарпатська, Тернопільська, Кіровоградська, Чернівецькі області), в яких розташовано 2 банки (1 3%) та 228 філій (16.2%) Загальні банківські активи у цих областях на 01.04.2003 р. становили 2 743.2 млн. грн. (З 7%). кредитний портфель -- 2 087.0 млн. грн. (3.8%). капітал (балансовий) - 153.9 млн. грн. (15%).

Територіальну нерівномірність розміщення банків в України певною мірою згладжує розвиток мережі філій. Найбільша їх кількість розташована в Києві та Київській області (166), Донецькій (125) і Дніпропетровській (96) областях; у 4 областях (Волинській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій) -- до 30 філій.

Наведені дані свідчать про значні територіальні диспропорції в розвитку банківської системи країни. Тож подальший її розвиток залежатиме насамперед від діяльності банківських установ столичного регіону та індустріально розвинутих областей, де зосереджено близько 90% активів, капіталу ту кредитного портфеля всієї банківської системи країни.

Найефективнішими нині є банківські системи регіонів, що входять до групи середньої концентрації. Володіючи 38.7% активів, вони забезпечують одержання 84 3% загальною прибутку банківської системи країни.

Усунення територіальних диспропорцій та підвищення ефективності банківської діяльності сприятиме стабільному розвитку банківської системи України та посиленню її впливу на економічне піднесення в кожному регіоні.

2.Показник залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ресурсів у регіонах

Аналіз регіональних особливостей по будови банківської системи України засвідчує: значні диспропорції у її розвитку призвели до вимивання коштів з регіонів із низьким рівнем розвитку фінансової інфраструктури та інвестиційної привабливості у регіони (області), розвинутіші та інвестиційно привабливіші (див. додаток Б).

За показником залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ре сурсів у регіонах усі області (регіони) України можна умовно поділити на дві групи:

1) регіони-донори, з яких через банки вилучаються фінансові ресурси;

2) регіони-отримувачі, котрі залучають фінансові ресурси з інших регіонів.

До першої групи слід віднести Автономна Республіку Крим, Донецьку, Житомирську, Івано-Франківську, Київську, Луганську, Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Черкаську та Чернігівську області. Найбільшими донорами в Україна є Донеччина, але це є, швидше за все, тимчасовим явищем, пов'язаним із політичною ситуацією, Львівщина (вилучено 1 180 млн. грн. ) та Луганщина (530 млн. грн.). Явище вилучення фінансових ресурсів з регіону є дуже небезпечним для економіки областей, оскільки в результаті виникає брак коштів, необхідних для інвестиційної діяльності, а це у свою чергу призводить до збільшення ціни на ресурси та загального колапсу інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.

До другої групи належать Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Харківська, Херсонська, Чернівецька області та м. Київ. Найбільшим отримувачем коштів в Україні є Київ, який залучив у свою економіку з інших регіонів 5 537 мли. грн. (!).

Явище вимивання коштів із регіонів потребує особливої уваги, оскільки воно посилює диспропорції у їх соціально-економічному розвитку. Така ситуація спонукає до пошуку нових шляхів стабілізації руху фінансових ресурсів між регіонами. Один із них - підвищення ролі регіональних банків у фінансовому секторі регіонів.

3. Банківське кредитування регіонів України

Розглянемо можливості банківського кредитування, проаналізуємо регіональні й галузеві особливості розподілу довго- та короткострокових кредитів.

Якщо проаналізувати структуру кредитів за видами, виявимо однозначне домінування короткострокових позичок, які до того ж витрачаються здебільшого на покриття дефіциту обігових коштів. Така тенденція характерна для всіх регіонів держави.

За обсягами наданих кредитів регіони України суттєво відрізняються. У цьому плані лідирують м. Київ і Київська область. За даними Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук України, їх частка у загальному кредитному потоці держави починаючи з ]993 року становить від 38 до майже 48%. Значна частка кредитів припадає, на області Придніпровською регіону (14.5--18.6%). Питома вага позичок, наданих банківськими установами областей Донецького та Східного регіонів, за даними Ради з вивчення продуктивних сил України, становила 17.5% (відповідно 8 2 і 9.3%). У Південному регіоні значення даного показника коливалося в межах від 11.1% (1995 р.) до 8.2% (2000 р.). Зростання (на 0.8%) спостерігалося лише в Одеській області Кредитні ресурси областей Подільського (1.7%) та Карпатського регіонів (5.0%) теж знижуються. Діапазон коливань -- від 0,1 % (Івано-Франківська область) до 0.8% (Вінницька область). Більш-менш сталу ситуацію маємо у Львівській області. Східному регіону (як і Центральному та Придніпровському притаманна тенденція до збільшення обсягу кредитів. Потенціал зростання є результатом успішної кредитної політики регіональних органів влади. На Поліссі спостерігається протилежна ситуація: за даними Ради з вивчення продуктивних сил України, до 2001 року у Волинській та Житомирській областях показник, про який ідеться, мав нульове значення, у Рівненській і Чернігівській -- від'ємне (відповідно --0.9 та--0,4%).

Як бачимо, більшість областей України донедавна мала так звану фол-тенденцію у сфері надання кредитів, лише в окремих із них обсяги позичок стабільно збільшувалися. Зауважимо, що зростання, як правило, спостерігаюся в індустріальних областях, у великих бізнесових (фінансових, інвестиційних, інноваційних) центрах.

Перейдемо до аналізу (в регіональному масштабі) структури кредитів за строками.

Немає потреби доводити, що довгострокові позички(на термін понад 5 років), як правило, спрямовуються на оновлення та розширення основного капіталу, тобто фактично і є інвестиціями. На жаль, саме їх в Україні гостро не вистачає. Серед основних причин -- наявність різких ринкових коливань, відсутність гарантій повернення капіталу, незахищеність кредиторів тощо.

Серед восьми регіонів України найвищіші показники надання довгострокових кредитів мали Центральний регіон (9.4% від загального обсягу), Придніпровський (3.2), Південний (1.8) і Східний (1.3). Найменші значення зафіксовано в Поліському (0.4) та Подільському (0.1%) регіонах. Максимальні значення (в межах регіонів) мали Київська (9.4), Дніпропетровська (2,5) і Харківська (1.0%) області. Довгострокові кредити становили близько 0.1% у Закарпатській, Херсонській, Житомирській і Чернігівській областях. У Луганській, Чернівецькій, Рівненській, Черкаській областях та областях Подільського регіону надання зазначених кредитів протягом дослідженого Радою з вивчення продуктивних сил України періоду не зафіксовано.

На основі даних Національного банку України проведемо аналіз процесу кредитування в часовому вимірі.

Стосовно загального обсягу кредитів, то за період із 1995 по 2003 роки спостерігалася тенденція до їх суттєвого збільшення. Так, упродовж 1999 року приріст загального обсягу позичок порівняно з попереднім роком становив 2 914 млн. грн. (32,84%), протягом 2000 р - 7 787 (66.05%), 2001 р. -8 799 (44.95%), 2002 р. - 13 662 (48.15%), а за станом на І вересня 2003 р. - 13 455 млн. грн. (32-00%) відносно відповідного періоду попереднього року. Це свідчить про суттєве зростання ролі банківської системи у процесах кредитування та в інвестиційному забезпеченні суб'єктів господарювання грошовими коштами, яке простежується останнім часом.

За секторами економіки протягом 2003 року домінував нефінансовий -- на нього припадало понад 85% загального обсягу кредитів.

Незважаючи на відносно невисоким рівень ліквідності національної валюти, вона в Україні стала основним платіжним засобом кредитування. За 8 місяців 2003 р частка позичок, наданих у національній валюті сягнула 58.79%.

У розрізі регіонів процентні ставки характеризувалися значною диференціацією Якщо у Хмельницькій області їх значення досягали 20.4%, то в Києві та Львівській області вони часом знижувалися до 12--13%. Тобто розмах варіації досягав 8%.

Дещо інша ситуація склалася щодо регіональної диференціації ставок для фізичних осіб: мінімальний розмір (14.3%) було зафіксовано в Дніпропетровській області, максимальний (21.7%) -- у Чернігівській.

Середні кредитні ставки у більшості регіонів перевищували середню ціну кредитів у країні в цілому. На 1 вересня 2003 р. перевищення було таким: в АР Крим -- на 5.2%, у Вінницькій області -- на 14.4, Волинській -- на 2.9, Дніпропетровській -- на 0.2, Донецькій -- на 2.5, Житомирській -- на 5.1, Закарпатській -- на 1.4, Запорізькій -- на 1.1, Івано-Франківській -- на 1.4, Київській (без м. Києва) -- на 4.4, Кіровоградській -- на 4.8, Луганській -- на 3.8, Одеській -- на 0.3,Полтавській -- на 3.8, Рівненській -- на 4.0, Сумській -на 3.4.,Тернопільській --на 3.2,Харківській-- на 3.0, Херсонській -- на 4.1,Хмельницькій -- на 5.7,Черкаській -- на 2.7, Чернівецькій -- на 4.2, Чернігівській -- на 4.1. Лише у двох регіонах --м. Києві та Львівській області -- середні кредитні ставки виявилися нижчими (відповідно на 2.2 та 3.8%) від загальноукраїнського.

Нижчі ставки за банківськими кредитами в зазначених регіонах пояснюються високою концентрацією банківської інфраструктури, а отже, ширшою пропозицією банківських послуг.

Розглянемо регіональні особливості розподілу кредитів коротко- і довгострокового характеру. Як свідчать дані за вісім місяців 2003 року, в Україні поки що домінують короткострокові позички. Серед них переважають кредити в національній валюті. А серед довгострокових -- в іноземній. Це, очевидно, пояснюється тим, що короткостроковим позичкам притаманний нижчий рівень ризику. Довгострокові ж кредити, розраховані на тривалий період функціонування, потребують максимально надійного грошового забезпечення, тому під час проведення операцій із ними клієнти надають перевагу іноземній валюті.

Диференціація регіонів за показником надання кредитів довгострокового характеру ще вища, ніж за іншими критеріями. Різниця між більшістю областей та, скажімо, столицею або Дніпропетровським регіоном досягає 10 разів. Так, довгострокові кредити, зосереджені в АР Крим становлять 4.40% від їх загальнодержавного обсягу. Відповідний показник Вінницької області -- 1.26, Волинської -- 2.30, Житомирської -- 1.20, Закарпатської -- 1.24, Запорізької -- 4.76,Івано-Франківської-- 2.43, Київської (без м. Києва) --1.68, Кіровоградської--0.84,Луганської -- 3.44, Львівської -- 5. 07, Миколаївської-- 3.01, Одеської -- 3.25,Полтавської - 3.88, Рівненської - 0.96, Сумської - 1.92, Тернопільської - 0.72, Харківської - 3.73, Херсонської - 1.66, Хмельницької - 0.99,Черкаської - 2.23,Чернігівської - 0.82. Дещо вище значення у Донецькій області -7.3%. Найвищі ж мають м. Київ - 17.89, та Дніпропетровська область - 20.31%.

Висновки

Проведений аналіз дає підстави для таких висновків:

1. Основна маса кредитних ресурсів, що останнім часом надаються вітчизняними комерційними банками, припадає на сферу промисловості, торгівлю та громадське харчування (68.9% від загального обсягу кредитів).

2. Довгострокові позички обслуговують основному сферу послуг. Найбільш кредитомісткими нині є сфери зв'язку (45.8%) і транспорту (35.4%). Гостра нестача цього виду кредитів відчувається у промисловому секторі. В даному випадку простежується логічний зв'язок між спрямуванням довгострокових кредитів за видами економічної діяльності та особливостями їх регіональної локалізації, який полягає в тому, що підприємства сфери послуг, розміщуючись у великих містах, "притягують" до себе довгострокові інвестиції.

3. Стосовно спрямування короткострокових кредитів за видами економічної діяльності, то вони домінують у промисловому секторі, протене мають інвестиційного значення.

4. Основна маса кредитних ресурсів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання, локалізується в Центральному, Придніпровському та Східному регіонах. Сумарний показник "їх частки сягає74%. Частка всіх інших регіонів дорівнює приблизно 26%.

Впадає в око "тяжіння" вітчизняних інвестицій до регіонів. Із розвинутою промисловою інфраструктурою та центрів фінансової діяльності. На іншому полюсі залишаються регіони, спеціалізацією яких с сільське господарство, переробна промисловість. Вони мають найнижчі показники щодо кредитування, передусім -- довго строкового.

Основна маса довгострокових кредитів зосереджується у Центральному, Придніпровському, Південному і Східному регіонах. їх частка становить близько 66% від загальноукраїнського обсягу позичок цього виду.

Короткотермінове кредитування зафіксовано в усіх без винятку регіонах України.

7.Значні диспропорції у розвитку банківської системи України призвели до так званого вимивання коштів з регіонів із низьким рівнем розвитку фінансової інфраструктури і низькою інвестиційною привабливістю в розвинутіші та інвестиційно привабливіші регіони. Вилучення фінансових ресурсів є дуже небезпечним для економіки регіону, оскільки спричиняється до браку коштів, необхідних для інвестицій,що у свою чергу призводить до підвищення ціни на ресурси та колапсу інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.

8. Необхідно розробити нові шляхи стабілізації руху фінансових ресурсів між регіонами. Один Із них -- підвищення ролі регіональних банків у фінансовому секторі областей. Кроком до цього має стати підтримка діяльності в Україні регіональних банків місцевими та центральними органами влади, а також створення в Україні спеціалізованих регіональних банків.

Список використаної літератури

1. Грудзевич У.Я. Особливості розміщення та діяльності банків у регіонах України //Регіональна економіка. - 2003. - № 3. - С.127.

2. Другов О. Регіональні аспекти функціонування банківської системи України //Вісник НБУ. - 2004. - № 10. - С.42-45.

3. Патрикац П.І. Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України // Вісник НБУ. - 2003. - № 1. - С.46-49.

4. Пугачова М.В. Обстеження фінансової сфери - джерело статистичної інформації //Фінанси України. - 2003. - № 3.

5. Сундук А., Юрін Я. Банківське кредитування як чинник гарантування інвестиційної безпеки регіонів України //Вісник НБУ. - 2004. - № 1. - С.24-26.

6. Фінанси України. - 2002. - № 8.

7. Фінанси України. - 2002. - № 11.

8. Шлапак О., Пушкарьов В., Корчева Г. Основні тенденції і проблеми діяльності банків України //Вісник НБУ. - 2003. - № 6. - С.2-5.

9. http://www.referats.kiev.ua

10. http:// ukrreferat.com

Додаток А.

Рівень розвитку регіональних банківських систем за станом на 01.04.2003 р.

Джерело: Вісник НБУ. - 2003. - №6. - С. 4-5.

Додаток Б

Залучення(вилучення)фінансових ресурсів у регіон (з регіону) через банківську систему.

Джерело: Вісник НБУ. - 2004. - № 10. - С.45.

Додаток В

Кредити і зобов'язання банків України в розрізі регіонів на 01.07.2004р.

Джерело: Вісник НБУ. - 2004. - № 10. - С.43.