Страховий захист суспільства

19

Тема 1. Страховий фонд суспільства як матеріальна основа страхового захисту

1. Необхідність і значення страхового захисту

Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людини ускладнюються й атрибути її безпеки. Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки. Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей. Нещасні випадки - це такі події, котрі через несприятливий збіг обставин призводять до загибелі або втрати здоров'я окремих людей (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди). Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків становить сутність ризику. Поняття "ризик" має кілька значень. Його часто ототожнюють з небезпекою, що загрожує тому чи іншому суб'єктові або об'єктові. Насправді не всяка небезпека може з погляду страхування розглядатись як ризик. До страхових ризиків відносять лише такі випадки небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на підставі історичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів. Такий ризик має бути теоретично можливий, але його настання точно не визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної зацікавленої особи. Суспільне виробництво в цілому, і особливо кожне господарське формування, а також життєдіяльність практично кожної людини об'єктивно мають ризиковий характер, що породжує систему відносин між людьми з метою попередження, подолання, зменшення руйнівних наслідків стихійного лиха та нещасних випадків. Спираючись на свій багатовіковий досвід, людство вживає дедалі ефективніших заходів із протистояння стихійним явищам. Підвищуються вимоги до будівництва об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші інженерні конструкції, вогнетривкі та інші новітні ізоляційні матеріали, споруджуються греблі, пильна увага приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів тощо. Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів, швидкісних і багатотоннажних транспортних засобів, зростання криміногенних явищ призводять до появи безлічі нових ризиків. На долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф - аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала шкоди обсягом понад 140 млрд. доларів. Якщо така аварія є, на щастя, винятком, то пожежі на виробничих, комунальних і житлових об'єктах, травми на транспорті і в побуті, забруднення навколишнього середовища та інші локальні події трапляються в країні практично щодня. Великі ризики зумовлюються також новими хворобами (наприклад, СНІД), епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на виробництві і в побуті. Не можна також не брати до уваги ризиків для юридичних і фізичних осіб, котрі породжуються зростанням злочинності, поширенням наркоманії та алкоголізму. Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активно шукати шляхів послаблення їх негативного впливу на життя людей. За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії "страховий захист". Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю попередження, подолання наслідків події і відшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними втрат. Для того щоб система заходів з попередження, подолання і відшкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства. Зауважимо, що сукупний фонд страхового захисту не має зведеного планового чи звітного оформлення, котре характеризувало б його величину. Не існує й спеціального органу управління цим фондом. До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями, - самострахування), а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового захисту може існувати багато видів фондів цільового призначення. Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників. Насамперед це теоретичні концепції формування фонду; стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо. Відомо, що в країнах соціалістичної орієнтації існувала практика, сутність якої стосовно страхового фонду полягала у віднесенні витрат на страхування за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємств. У країнах капіталістичного світу перемогли погляди, згідно з якими джерелом поповнення страхового фонду є витрати виробництва. Розмір страхового фонду тут розглядається як сума витрат, що їх бере на себе суспільство, компенсуючи шкоду, заподіяну страховими ризиками. За часів Радянської влади власність на засоби виробництва, землю, її родовища, переважний обсяг готової продукції і фінансових ресурсів була державною. Тому в разі стихійного лиха або іншого серйозного надзвичайного випадку збитки, яких зазнали підприємства, відшкодовувались переважно із загальнодержавних коштів. Для цього створювались резервні фонди при урядах СРСР та кожної республіки, які входили відповідно до союзного і республіканського бюджетів. У деяких республіках ці кошти використовувалися насамперед у боротьбі з наслідками землетрусів у високосейсмічних регіонах - Туркменії, Узбекистані, Вірменії, Молдавії та інших. В Україні за рахунок централізованих фондів і досі фінансуються витрати, пов'язані з запобіганням і ліквідацією повеней, зсувів, аварій на шахтах і т. ін. Держава, де доки не розвинені інші форми захисту власності, змушена покривати зі свого бюджету витрати на відновлення пошкоджених чи знищених стихією або через збіг несприятливих обставин підприємств, доріг та інших об'єктів як виробничого, так і соціального призначення. Страховому захисту досить довго значною мірою сприяв державний позичковий фонд. Особливо характерним це було для сільського господарства та інших галузей, підприємства яких отримували великі суми кредиту під сезонний розрив між витратами виробництва і доходами. На випадок різкого зниження виходу продукції через природні аномалії та з інших причин, не залежних від господарства, підприємствам надавалися тривалі (до 12 років) відстрочки у сплаті позик. Нерідко наприкінці відстрочки борги списувалися за рахунок бюджету. Такий режим використання позик частково спричинювався до заміщення ними потреби у страхуванні. Покладання на кредит не властивих йому функцій призвело до ігнорування основних принципів кредиту: цільового призначення, матеріального забезпечення, терміновості і платності за користування. Зрештою кредит втрачав свої стимулюванні властивості. Майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачених обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки підлеглих їм державних підприємств. Такі фонди створювалися шляхом відрахувань від прибутків підприємств. За рахунок відомчих фондів могла надаватися тимчасова фінансова допомога на поповнення нестачі оборотних засобів, що виникала, як правило, з не залежних від позичальника причин. Часто допомога надавалася на безповоротних засадах. Проте надання такої допомоги не регулювалося чіткими нормами. Тому нерідко кошти йшли на покриття й таких збитків, які зумовлювалися безгосподарністю у виробничих формуваннях, помилковими рішеннями вищестоящих організацій. Централізовані кошти держави, а також фонди відомств становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувалися на страховий захист. Водночас із розширенням прав підприємств зростали можливості самострахування, для чого створювалися внутрішні натуральні та грошові резерви. Такі фонди дозволяють покривати шкоду, завдану дрібними ризиками. Перевага самострахування полягає в тому, що воно дає змогу оперативно вирішити питання відшкодування невеликих збитків. Крім того, не потрібно платити на сторону страхові премії. А вони передбачають витрати не лише на відшкодування збитків, заподіяних стихійним лихом чи нещасним випадком, а й спрямовуються на покриття всіх витрат з утримання офісу на формування прибутку страховика. Доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує самострахування. Така особа завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків. До того ж витрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньо не залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах. Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження і використання резервних коштів виявляються лише в певних межах. Адже при самострахуванні практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті і на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть бути в неліквідній 4юрмі. З викладених тут та інших міркувань цей канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не може посідати визначальне місце у структурі сукупного фонду страхового захисту. Кооперативні, громадські підприємства і населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх матеріальних інтересів на випадок ризику за рахунок коштів фонду, що створювався методом страхування. Цим методом можна було нагромаджувати кошти не лише на захист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасової втрати працездатності, страхування на дожиття, довесільне страхування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвиток зазначених видів страхування. Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсунули страхування на другий план. Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу. Адже процес роздержавлення власності вимагає відповідних змін і в її страховому захисті. Вони мають спрямовуватися на дедалі частіше прийняття рішень про страховий захист на рівні підприємства, розширення меж самофінансування. На підприємствах доцільно мати фонд ризику. Чинне законодавство дозволяє доводити його розмір до 25% від суми статутного фонду. Важливо, щоб кошти фонду постійно перебували в ліквідній формі. Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються і тимчасові фінансові труднощі держави. За значного дефіциту бюджету неможливо передбачити в ньому серйозні резерви. Значно ослабла роль у страховому захисті і - позичкового фонду. Він перестав бути єдиним державним фондом. Перебудова банківської справи на комерційних засадах зумовила появу сотень відносно автономних позичкових фондів. На 1 січня 1998 року в Україні було 228 комерційних банків. Кожний із них володіє самостійними ресурсами. Банки здебільшого не в змозі і не мають економічного інтересу надавати тривалі (на кілька років) та ще й на безвідсоткових засадах відстрочки повернення позик. Не можуть розраховувати підприємства і на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств. Резервні фонди при цих органах ліквідовано. Негативно позначилась на організації самострахування суб'єктів господарювання жорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди. Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок перелічених щойно джерел дуже обмежені. Це означає, що більше навантаження має надалі припадати на фонди, створювані методом страхування. Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програми соціального захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною. З огляду на сказане важливого значення набуває з'ясування витоків і еволюції страхування, його сутності, функцій, основних принципів і ролі в нашому суспільстві.

2. Страховий фонд суспільства, його роль і значення

У багатьох країнах світу страхування розглядається як могутній фактор стабілізації економіки, можливості здійснення інвестиційної діяльності, як найбільш престижна сфера діяльності в якій, наприклад, в країнах ЄС число зайнятих перевищує один мільйон чоловік і щорічно ця цифра збільшується в середньому на 2 відсотки. Останнім часом страховий ринок України стрімко розвивається, зростає імідж страхування та попит на страхові послуги. Реформування всієї системи економічних відносин, соціальні перетворення та трансформаційні зрушення, що відбулися в Україні, надають особливої ваги розв'язанню проблем страхового захисту, спонукають до пошуку дієвих механізмів акумуляції ресурсів страховиків і страхувальників та їх ефективного використання під час реалізації страхової події. Страхування посідає важливе місце не лише у конкурентному ринковому середовищі, а й відіграє ключову роль в економічному і соціальному прогресі всього суспільства. Для ринкової економіки характерний вищий ступінь страхового ризику, пов'язаного з можливістю виникнення не тільки стихійного лиха, а й настання економічної кризи, спадів виробництва, інфляції, політичної нестабільності та інших явищ. Страхування забезпечує відшкодування збитків, створює механізм для зменшення та запобігання їм. Безумовно, це можливо лише при наявності чітко відпрацьованої законодавчої бази, потужних страхових компаній, широкого переліку їх послуг, сучасних технологій страхового бізнесу, гарантій своєчасної та в потрібному обсязі виплати необхідних компенсацій і зацікавленості в потенційних клієнтах. 

Страховий фонд суспільства, як матеріальна основа страхового захисту. Зацікавленість людей у страховому захисті - це основа існування страхових компаній, які пропонують різноманітні види страхових послуг і виступають на ринку їх продавцями, маючи на меті одержання прибутку. Якщо немає зацікавленості з боку страхувальників у придбанні страхових послуг, страховик не в змозі існувати. Адже тільки за умови реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви, здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у відносинах з страховиком належить вирішальна роль. Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходяться гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика. Страховик, на відмінну від промислових і комерційних підприємств, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар або послуги, а в обмін на послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових виплат тільки тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця особливість ( тобто «плата наперед» ) потребує певних гарантій щодо здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій є фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі уваги як страховика, так і страхувальника та пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною, перестрахувальною політикою страховика. При оцінці фінансової надійності страховика постає потреба застосувати кілька критеріїв: - розмір власних коштів; - правильність розрахованих тарифних ставок; - наявність збалансованого страхового портфеля; - величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов'язань; - ефективність розміщення страхових резервів; - перестрахувальницькі операції. Фінансова надійність страховика - це спроможність страховика виконати страхові зобов'язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові виконати усі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин. Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Основними вимогами до створення українських страхових компаній є наявність мінімального розміру статутного фонду  1 млн. євро для страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.  Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності. Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхові послуги. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми страховиком. Виходячи з обсягу та рівномірності розподілу ризику, частоти настання страхових випадків, обсягу доходу компанії на основі статистичних даних за кілька років страховиком розраховується тарифна ставка. За добровільними видами страхування страховик самостійно розраховує страхові тарифи і затверджує їх в уповноваженому органі зі страхової діяльності. Також страховий ринок України характеризується демпінговими тенденціями та необґрунтованими цінами на деякі види страхування. Ще один критерій фінансової надійності страховика - достатність страхових резервів, які відображають обсяг страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування. Розмір страхових резервів має бути адекватний прийнятим страховим зобов'язанням. Виконання страхових зобов'язань в першу чергу має здійснюватися за рахунок коштів страхових резервів, а їх достатність обумовлено правильною тарифною ставкою. Акумульовані у страхові резерви премії деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте тимчасово вільні кошти страхових резервів, інвестовані страховиком, підлягають регулюванню з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і мають бути повернуті їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов'язання та повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості. Такі вимоги дають змогу забезпечити своєчасні та в повному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумулятивних коштів; необхідність у інвестиційному доході. Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як перестрахування. При перестрахуванні страховик, приймаючи на страхування крупний ризик, не тільки передає його частку перестраховку, а й продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повному обсязі. Тому страхувальник має право визначити розмір власного утримання зобов'язань. Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто високим , то вразі настання страхового випадку в страховика може бути недостатньо коштів для покриття збитків страхувальників. Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування , а також від характеру та ймовірності ризику, ступені схильності до нього, можливого максимального розміру збитку, обсягу коштів страхової компанії. Одним із найважливіших моментів визначення власного утримання є залежність від обсягу власних коштів: чим більше обсяг власних коштів страховика, тим надійніше виконання його страхових зобов'язань. З метою захисту страхових зобов'язань страховика перед страхувальниками Закон України «Про страхування» передбачається в обов'язковому порядку укладання угоди перестрахування у випадку, коли страхова сума за окремою угодою страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів. Страховики, які взяли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні застрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у пере страховиків. Дотримання страховиком перелічених критеріїв фінансової надійності є гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо страхового захисту. При реалізації ризику людство завжди намагалось здійснити певний захист. Необхідність відшкодування збитків після реалізації ризиків для забезпечення безперервного суспільного буття та процесу суспільного виробництва, для підтримання стабільного рівня життя та стабільності в економіці вимагає активної анти ризикової діяльності, що проявляється у встановленні певних взаємовідносин між людьми з приводу компенсації, репресії та превенції наслідків настання страхових випадків. Саме такі відносини характеризують собою економічний термін «страховий захист». У фінансовому словнику страховий захист визначається як ,,економічні відносини, пов'язані з попередженням, локалізацією руйнівних наслідків стихійних та інших лих, а також із безумовним відшкодуванням завданих збитків. Матеріальним втіленням економічної категорії страхового захисту є страховий фонд. Якщо враховувати тлумачення ,, фонду Ї як ресурси, запаси, нагромадження, то страховий фонд  Ї це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначені для здійснення страхового захисту (не тільки компенсації, а й подолання наслідків реалізації страхового ризику). Може виступати як у натуральній, так і в грошовій формі. Страховий ризик визначається як прогнозний збиток об'єкту страхування в результаті настання страхової події. За сучасними науково-теоретичними уявленнями страховий фонд - це частина вилученого національного доходу і валового внутрішнього продукту. В загальному обсязі страховий фонд вказує на розмір втрат, які мають місце в суспільстві в результаті збитків. Існує декілька теорій страхового фонду. Найбільш поширеними є Марксова та амортизаційна. За Марксовою теорією, страховий фонд розглядається в розрізі суспільно-економічних відносин. Вона ґрунтується на тому, що у страховому фонді на перший план виступає його виробничий характер. Страховий фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва. Отже, призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. У відповідності до такого підходу Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити : страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівносильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимивають національні надбання. Тому на практиці теоретичні погляди марксистів з приводу зазначеної концепції страхового фонду трансформувались в обґрунтування того, що витрати на формування даного фонду здійснюється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. За такою теоретичною позицією, витрати на страхування майна підприємств не входять до складу собівартості продукції, а розмір страхового платежу в планово-дерективній економіці обмежувався 1 % від реалізації продукції, що не відповідало рівню суспільно-необхідних витрат для відшкодування збитків і руйнувань в результаті настання об'єктивних страхових подій. В останні роки вченими-економістами все більше уваги приділяється дослідженню амортизаційній теорії страхового фонду. Фундатори цієї теорії є Вагнер, Шредер, Струмілін. У відповідності до їх вчення, джерелом створення страхового фонду є не збільшення вартості, а оновлення вартості капіталу. Тільки масштабом оновлення частки вартості капіталу в амортизаційному фонді є перенесення зносу на готову продукцію, а у страховому фонд і - міра ризику, якому піддається майно. В сучасних умовах господарювання в Україні згідно Закону про податок на прибуток до складу валових витрат у податковому обліку відносяться будь - які витрати на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку, цивільної відповідальності, пов'язані з експлуатацією транспортних засобів, що знаходяться у складі основних фондів платника податку, екологічної та ядерної шкоди, яку може бути завдано платником податку іншим особам; майно платника податку; кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язану з діяльністю фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку. Стосовно ж бухгалтерського обліку, то крім зазначених витрат на страхування, до загально виробничих витрат включаються витрати на медичне страхування робітників та апарату управління, до адміністративних - витрати на страхування матеріальних необоротних активів, до витрат на збут - витрати на страхування готової продукції, матеріальних необоротних активів, пов'язані зі збутом продукції, робіт, послуг. Тобто витрати на страхування певних видів та об'єктів відносяться на собівартість продукції з метою оподаткування, а певні  витрати на особисте страхування, медичне страхування. Такий підхід в умовах становлення страхового ринку, коли держава не може взяти на себе функції повного фінансування відшкодування витрат у зв'язку з настанням страхових випадків не завжди є виправданим. Наукова та суспільна практика розробила низку організованих форм страхового фонду. В. Райхер обґрунтував троїсту систему страхових фондів анти ризикового спрямування і в своїй класифікації теорії розглянув методи організації цих фондів. ( мал.. 1.3.). Щодо умов функціонування економіки в Україні, можна виділити наступні форми страхового фонду 

Висновок У підсумку можна зазначити, що страхування - одна з найбільш давніх історичних категорій соціально економічних відносин між людьми, невід ємна частина виробничих відносин. Економічні відносини, які пов'язані з організацією антикризикової діяльності, виражають поняття страхового захисту. Матеріальним втіленням стразового захисту є страховий фонд - сукупність виділених та зареєстрованих запасів матеріальних благ, що призначені для здійснення страхового захисту та реалізації економічних інтересів страховиків. Страховий фонд використовується з метою компенсації втрат, відшкодування збитків, здійснення превентивних заходів при настанні страхових випадків, тобто стабілізації ситуації, а також для отримання страхового захисту за допомогою страхового фонду ще не є страхуванням. Необхідними умовами страхування є: - наявність ризику та його випадковий характер; - розміщення небезпечного характеру подій; - можливість статистичного обліку небезпеки; - наявність та реалізація страхового інтересу у всіх учасників страхових відносин; - наявність страхового фонду, який створюється за рахунок внесків страхувальників; - існування страхових відносин. Отже, страховий фонд призначений для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити, що страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію.

Тема 2. Порівняльна характеристика методів формування страхового фонду суспільства

Методи формування страхового фонду. Щодо умов функціонування економіки в Україні, можна виділити наступні форми страхового фонду: Централізований (резервний) страховий фонд - формується централізованим методом на рівні держави, територіально - адміністративної одиниці, його призначення відшкодування збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів, формується як в натуральній, так і в грошовій формі. Фонд самострахування - формується децентралізованим методом на рівні господарського суб'єкта, його мета - долання тимчасових труднощів та відшкодування втрат в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового використання власних ресурсів, переважно формується у вигляді натуральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму. Також, самострахування як одна із організаційно-правових форм страхування визначається організаційно-правовими умовами, які встановлюються державою. Таким чином, економічне поняття фонду самострахування реалізується у вимогах нормативно-правових актів, спрямованих на регламентацію створення певними суб'єктами господарювання резервного (страхового) фонду (фонду покриття ризиків, страхових резервів) і статутного капіталу. Так, відповідно до положень ст. 75 Господарського кодексу України (далі ГК) державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, зокрема резервний фонд, призначений для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю. Згідно із положеннями ст. 87 ГК і ст. 14 Закону України “Про господарські товариства” від 19.09.91 р. у господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства. Крім того, відповідно до ст. 30 Закону України “Про страхування” від 07.03.1996 р. страховиками утворюються гарантійний фонд і страхові резерви з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування, а положеннями ст. 30 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12. 2000 р. передбачено створення загального фонду покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій з метою використання у разі появи збитків Страховий фонд страховика - формується децентралізованим методом за рахунок внесків страхувальників, його мета - організація страхового захисту у відповідності до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальником при настанні страхового випадку, а також реалізації економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах зазначений страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносини між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд -це, насамперед, гарант виконання зобов'язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні. Для страховика, навпаки, пріоритетом є те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані - засіб виконання зобов'язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат. Зазначене протиріччя вирішується застосуванням одного з основних діалектичних законів єдності та боротьби протилежностей. Всі учасники страхових відносин повинні турбуватись в однаковій мірі про ефективне використання страхового фонду і з приводу його примноження, і з приводу виконання страхових зобов'язань. Тож, фонди страховика представляють собою певні відокремлені фінансові ресурси, що призначені для забезпечення безперервного відтворювального процесу та є однією з особливостей фінансово-господарської діяльності страховика. В сучасних умовах господарювання однією із умов діяльності страховика є  - наявність сплаченого статутного фонду;  - створення резервного фонду (у відповідності до законодавчо встановлених норм); 

- формування специфічних фондів та резервів. 

Практична частина

Задача:

Сільськогосподарське підприємство застрахувало урожай озимої пшениці на площі 400 га. Середня врожайність за останні 5 років становила 30 ц /  га. Середня закупівельна ціна за 1 ц - 70 грн / ц. 

Страховий тариф для господарства визначено в розмірі 8%. Страхова компанія зобов'язується відшкодувати збитки в разі недоотримання врожаю в розмірі 70%. 

Визначте страхове відшкодування сільськогосподарському підприємству при умови, що воно не сплатило страхової компанії внесків на суму 11 500 грн, урожай пшениці склав 8 500 ц.

Рішення:

Розрахуємо плановий обсяг врожаю:  400 * 30 = 12 000 ц

Таким чином, недобір врожаю дорівнює:  12 000 - 8 500 = 3 500 ц 

Перемножім об'єм на вартість 1 центнера і отримаємо:  3 500 * 70 = 245 000 грн 

Визначимо суму страхового відшкодування:  245 000 * 0.7 = 171 500 грн 

Скорректіруем суму на обсяг внесків, які підприємство заплатило:  171 500 - 11 500 = 160 000 грн - сума страхового відшкодування.