Страховий ринок України: сучасні тенденції та перспективи розвитку

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

Тема: Страховий ринок України:

Сучасні тенденції та перспективи розвитку

КИЇВ - КНЕУ - 2008

Вступ

Розвиток нових форм власності, організаційно-правових форм господарювання, розширення самостійності товаровиробників, формування ринкової інфраструктури, різке зменшення державного впливу на розвиток виробничих відносин і розподіл матеріальних благ докорінно змінили процес формування вітчизняного страхового ринка, його зміст, види страхових послуг, які пропонують фізичним та юридичним особам.

У сучасних економічних умовах страхування - чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг. Водночас, незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку, ця галузь забезпечує сьогодні перерозподіл незначної частини внутрішнього валового продукту. Українські страхові компанії ще не акумулювали вагомий обсяг інвестиційних ресурсів, тому їх частина у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Актуальність проблеми розвитку страхового ринку обумовлено необхідністю розробки ефективної стратегічної політики щодо забезпечення страхової діяльності в Україні.

Для розуміння особливостей функціонування системи страхування важливе значення мають роботи вітчизняних та зарубіжних спеціалістів і вчених, а саме: Осадця С.С., Базидевич В.Д., Базидевич К.С., Гуцуляк С., Охріменко О.О., Мних М.В., Коломина Е. В., Турбіної К. Е., Гребєнщикова Є. С., Тайлмайера М., Внукової Н. Н., Плиси В. Й., Дворак М. С., Черняховського В. та багатьох інших. Ці роботи присвячені теоретичному обґрунтуванню та уточненню визначення поняття «страхування», його суті та значення в сучасних економічних відносинах, удосконаленню нормативної бази, підвищенню платоспроможності страхових організацій, удосконаленню порядку оподаткування страховиків, вимогам до створення і діяльності страхових організацій.

Разом із тим багато проблем, пов'язаних з формуванням і розвитком ринка страхових послуг, до кінця не вирішені. Це потребує пошуку ефективних рішень страхового захисту різних груп суб'єктів.

Метою даної роботи є аналіз організаційно-економічних аспектів функціонування страхового ринку України, визначення проблем його ефективної діяльності і, на цій основі, пріоритетних напрямків підвищення ефективності страхового захисту.

Мета роботи -- дослідити та з'ясувати основні проблеми та тенденції розвитку національного ринку страхових послуг.

Розділ 1. Економічна необхідність та сутність страхового ринку

1.1 Необхідність, економічний зміст та розвиток страхування

Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні та об'єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.

Страховий захист може бути забезпечений лише при умові, якщо суспільство має відповідні кошти для попередження і відшкодування матеріальних втрат. Звідси виникає об'єктивна необхідність обособлення для цієї мети частини валового національного продукту, тобто формування страхового фонду, який являє собою резервний запас матеріальних і грошових засобів для забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення і надання допомоги людям на випадок настання надзвичайних подій.

Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу валового національного продукту. На практиці існує три форми організації страхового фонду, в яких суб'єктами власності на його ресурси виступають держава, окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова компанія).

Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим страхування виступає з одного боку засобом захисту виробництва, підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого боку -- як вид діяльності, що приносить прибуток.

Страхування має такі характерні риси, які виділяють його з інших економічних категорій:

· наявність двох сторін: страховика і страхувальника;

· цільове призначення створюваних грошових фондів та їх витрати лише на покриття втрат в завчасно обумовлених випадках;

· замкнутість перерозподільних відносин між учасниками страхування;

· часовий і міжтериторіальний розподіл ресурсів;

· еквівалентність відносин, тобто поверненість платежів, оскільки вони призначені для виплат спільноти страхувальників.

Економічна сутність страхування проявляється в його функціях, які обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Страхування виконує такі основні функції:

1. ризикова, так як страхування пов'язане з ризиковим характером виробництва. В рамках дії ризикової функції здійснюється перерозподіл грошової форми власності серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій;

2. попереджувальна функція. Значна частина перерозподільних відносин пов'язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню страхових ризиків. Разом з тим організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання страхової події;

3. заощаджувальна функція. Довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до закінчення строку страхування.

Сучасні економісти відзначають, що страхування, як економічна категорія, включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об'єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, витрати (збиток) страхувальника, страхова виплата.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку здебільшого продавались товариствами взаємного страхування.

Найбільш інтенсивно всі форми і види страхування розвиваються в ХХ ст. і воно стає невід'ємним атрибутом ринкової економіки при нерівномірному розвитку страхового бізнесу в окремих країнах і континентах.

Революційні події в жовтні 1917 р. внесли і відповідні зміни у ведення страхової справи, так як в 1918 р. вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювалися Головним управлінням державного страхування при Міністерстві фінансів з єдиними правилами і тарифами по кожному виду страхування. За роки радянської влади страхова справа розвивалася нерівномірно, оскільки державна власність становила до 94% вартості майна, що перебувало на балансах господарських формувань.

Держстрах СРСР по суті був монополістом у страхуванні. Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати всі питання організації страхової діяльності. 1991-1996р.- це період створення і прийняття перших законодавчих актів по регулюванню діяльності на страховому ринку. Страховий ринок України функціонував на базі нормативних документів, що регламентують діяльність господарчих товариств узагалі, не з огляду на особливості даної сфери. 7 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про Страхування». Необхідність прийняття даного закону була очевидна, оскільки старе страхове законодавство вже не могло еффективно регулювати діяльність страхових і інших учасників страхового ринку. У період становлення ринкової економіки страховий ринок в Україні значно збільшив свої обсяги і досяг якісно нового рівня розвитку. Кінець 90-х років характеризувався збільшенням кількості страхових договорів, стабілізацією кількості страховиків і їхньою спеціалізацією по видах страхування, розвитком перестрахувальних операцій. Проте розвиток страхової справи ще сильно відстає від рівня країн з ринковою економікою навіть в умовах незалежної держави, що зумовлює необхідність проведення глибоких економічних реформ, складовою частиною яких повинна бути ефективна система страхування фізичних і юридичних осіб.

1.2 Організаційна структура страхового ринку

Ринковій економіці притаманні певні атрибути, без яких вона не може існувати. Одним з таких об'єктивних атрибутів є страховий ринок.

Необхідно особливо відзначити, що різні автори дають своє тлумачення поняття страхового ринку. Ю.М.Журавльов / «Страховий ринок -- система кономічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам». Разом з тим він виділяє і термін «обмежений страховий ринок». Якщо страхування або перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку якої - небудь ішої країни повністю, то такий ринок є обмеженим.

В широкому розумінні страховий ринок являє собою всю сукупність кономічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв'язок між страховиками і страхувальниками і тут здійснюється обов'язкове визнання страхової послуги. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці потреби. Об'єктивною основою страхового ринку є виникнення в процесі відтворення необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку настання непередбачених подій. При цьому основним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

Згідно з кількістю діючих на страховому ринку страхових компаній на ньому складаються специфічні умови, які впливають на відносини страховиків і страхувальників, рівень і методи державного регулювання, способи надання страхових послуг, організаційні особливості страхових компаній тощо.

З точки зору суб'єктів страхового ринку можна представити наступну схему їх взаємозв'язку

Згідно з українським законодавством в Україні можуть створюватися страхові компанії у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних товариств.

Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є акціонерні товариства.

З Таблиці 1.1. можна зробити висновки, що ринки страхування в основному зосереджені у великих промислових центрах, в основному це Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса і Запорожжя. У той же час, у Херсонській і Волинській областях немає ні однієї страхової компанії. У Західному регіоні така маленька кількість страховиків зв'язана з відсутністю в ньому великих промислових підприємств, а також дуже низькою платоспроможністю населення.

Таблица 1.1. Страхові компанії в територіальному розрізі

Регіони	Non-life	%	Life	%
Центральний (Київ, Чернігів,Черкаси, Житомир, Кіровоград)	164	53,08	12	63,17
Східний (Харків, Луганськ, Полтава, Донецьк, Дніпропетровськ,Суми)	68	22,01	4	21,05
Південний (Одеса, Запорожжя, Миколаїв, АР Крим, Херсон, Севастополь)	52	16,82	2	10,52
Західний (Львів, Ужгород, Тернопіль, Вінниця,Івано-Франківськ, Рівне, Чернівці,Хмельницький, Луцьк)	25	8,09	1	5,26
Усього	309	100	19	100

Найбільша кількість компаній займається такими видами страхування, як страхування майна (205), від нещасних випадків (204), вантажів та багажу (177), наземного транспорту (196), від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (204), відповідальності перед третіми особами (92), фінансових ризиків (166). Наведені дані дають підстави стверджувати, що на національному страховому ринку створено конкурентне середовище і елементи організаційної структури, тобто є страховики зі своїми організаційними структурами на територіях окремих регіонів та страхувальники, представлені юридичними та фізичними особами різних сфер діяльності.

Крім цього, до суб'єктів створеної організаційної структури страхового ринку можна віднести також різні об'єднання страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України -- Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв'язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом з тим і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

В цілому можна констатувати, що вже практично створені організаційні і правові основи для формування ринкових відносин у страхуванні, які при виході окремих галузей і підприємств народного господарства з фінансової і економічної кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого функціонування національного страхового ринку і ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях. При цьому в умовах ринкової економіки добровільне страхування стає пріоритетним і в зв'язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як основного партнера страховиків.

Розділ 2. Страховой ринок в Україні

Поступове реформування економіки на ринковий лад об'єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті суб'єктів ринку. Саме наявність розгалуженої системи надання страхових послуг характеризує ступінь розвитку економіки певної країни, дає уявлення про рівень захищеності її фізичних та юридичних осіб.

Нині в Україні функціонує понад 240 страхових компаній, низка посередницьких та інших організацій, причетних до страхової справи. Існує спеціальний орган -- Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює державний контроль за дотриманням чинного законодавства на ринку страхових послуг. Вітчизняний ринок страхових послуг ще молодий, проте вже й тепер відчутно зростають обсяги надання страхових послуг. Це не випадково, бо досвід багатьох країн показує, що добре налагоджена страхова справа активно сприяє розвитку бізнесу і вирішенню соціальних проблем, гарантує високий рівень життя населення.

Отже, страхування -- це об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Ступінь його розвитку є індикатором зрілості ринкових відносин. Тому формування ринку страхових послуг України та забезпечення умов для його надійного функціонування є одним із першочергових завдань на даний період. Вирішення цього завдання потребує активних практичних дій, як з боку держави, так і з боку суспільства в цілому, котрі б ґрунтувалися на засадах наукових досліджень, зокрема статистичних.

Нові реалії ХХІ ст. вимагають нових теоретичних підходів у вивченні тенденції формування та розвитку страхового ринку України. Процеси, які відбуваються в економіці сьогодення, потребують пошуків надійних способів захисту від різноманітних ризиків, зростання яких спостерігається в усіх сферах суспільного життя.

З часу виникнення матеріального виробництва суспільство постійно має справу з його непередбаченими порушеннями. Вони спричинюються як природними стихійними лихами, відвернути які неможливо, так і технологічними -- аваріями, пожежами тощо.

Процеси роздержавлення та приватизації сприяли появі численних власників, котрі потребують захисту своїх майнових інтересів. Основною дійовою силою був, є і буде людський фактор з проблемами існування платної медичної допомоги, ризиками втрати роботи, особистого майна та іншими проблемами. У ситуації, що склалася, саме страхування стане найбільш ефективним засобом захисту юридичних та фізичних осіб від усіх видів ризику. Створення реальної основи для формування страхового ринку в Україні зумовлено багатьма факторами, які визначатимуть формування нової галузі -- страхової індустрії з притаманним їй широким спектром послуг.

У працях багатьох авторів аналізується суть, структура та механізм взаємодії суб'єктів страхового ринку, вивчаються його об'єкти та суб'єкти в умовах перехідної економіки, визначається економічний інтерес страховика та страхувальника і пізнання механізму їх узгодженості. Вирішуються проблеми управління страховою діяльністю зважаючи на реальну практику діяльності страхових компаній та рівень їх платоспроможності, а відповідно, і їхня готовність виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками. Ця проблема набуває в Україні особливої актуальності.

Ринковий механізм господарювання, що починає створюватись в Україні, ефективно діє лише на основі розгалуженої інфраструктури, до якої входять товарні й фондові біржі, комерційні банки, аудиторські й консалтингові фірми тощо. Важливе місце серед них посідають страхові компанії, котрі разом з банківською системою є становим хребтом сучасного ринку.

Розвиток страхових законодавчих та фінансових інфраструктур підвищує загальну страхову культуру в державі, створює «моду» на страхування, яка стає складовою моралі суспільства. Рейтинг страхування зростає, а страхова неосвіченість населення, особливо ділових кіл, невигідна державі. Вона є наслідком економічної нестабільності, бідності суспільства й сама породжує невпевненість в майбутньому, створюючи атмосферу недовіри, загального авантюризму, затримує просування до загальноєвропейських норм.

Економічна природа страхування проявляється у грошовому відшкодуванні збитків, що виникають внаслідок непередбачуваних згубних подій. Завдяки цьому страхування створює економічні передумови для підвищення культури страхового мислення усіх суб'єктів економічного життя суспільства.

Підвищенню культури страхового мислення можуть сприяти такі кроки, як введення різноманітних видів обов'язкового страхування, передусім для людей небезпечних професій, державного майна, операцій підвищеного ризику, наприклад, транспортних, зовнішньоторгових.

Обов'язкова форма страхування передбачає державне визначення об'єктів, суб'єктів та основних умов страхування. Тому за допомогою обов'язкових видів страхування держава, по-перше, підтримує окремі верстви населення та галузі економіки, по-друге, поставить економічні перешкоди перед розвитком небажаних виробництв і процесів, по-третє, надасть підтримку вітчизняним страховикам.

Страхування дозволяє збирати і накопичувати величезні кошти, навіть незначна частина яких могла б створити в Україні повноцінний страховий ринок. Світова практика свідчить, що за рахунок ефективного використання пенсійних та медичних фондів піднялись не тільки страхові компанії, банки, медичні заклади, а й високорентабельні галузі -- будівництво та експлуатація готелів, туризм. Держава повинна створити такі умови, щоб обов'язкове страхування не лише стимулювало розвиток економіки країни, не лише регулювало відносини на страховому ринку, але й знімало б найбільш болючі соціальні питання.

Побутує думка, що обов'язкове страхування суперечить законам ринкової економіки, буцімто воно є прихованою формою податку, але на це можна поглянути з іншого боку. За страховою премією стоїть операція, яка захищає клієнта, нехай навіть примусово, від ризику. Це не податок, а оплата послуги, до того ж, вартість оплати звільнена від податку на прибуток, бо включає собівартість і тариф, як правило, невеликий.

Поки страхова свідомість суспільства знаходиться у зародковому стані, обов'язкове страхування грає виховну та стабілізуючу роль, і за ним майбутнє.

Світовий досвід показує: де створено сучасну систему страхового захисту, там забезпечується більш високий рівень стабільності, досягається соціальна злагода, гарантується високий рівень життя населення.

Повноцінний страховий ринок не може існувати без конкуренції, яка багато років трактувалась нашою економічною наукою виключно як рушійна сила капіталістичної системи. Завдячуючи новому Закону України «Про страхування», прийнятому в квітні 1999 року, на українському страховому ринку з'явилися правила та умови різних міжнародних страхових корпорацій та груп. Це надихає вітчизняних страховиків на втілення нових розробок, активних практичних дій у страховому бізнесі країни, на розвиток здорової конкуренції.

Страхування -- це важкий, багатогранний економічний процес. Для його нормального функціонування мають збігатися інтереси клієнтів та економіки в цілому.

Фінансові можливості страхових компаній будуть розвиватися, якщо їм дозволити випуск страхових сертифікатів, створення фондів взаємного страхування та перестрахування як самостійних, так і у страхових компаніях, інвестиційну діяльність. Слід зазначити, що збільшення власних коштів та накопичення страхових резервів у страхових компаніях стримується відносно слабким розвитком страхових операцій, що в свою чергу залежить не тільки від удосконалення законодавства стосовно впорядкування обов'язкових видів страхування, розвитку довгострокового страхування життя, пенсійного та взаємного страхування, податкової політики. Адже згідно з чинним податковим законодавством страхові компанії зобов'язані сплачувати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), а також місцеві податки і збори. Щодо останніх, то згідно з внесеними у 1997 р. змінами до Закону України «Про систему оподаткування» передбачається ще 14 зборів, ставки та пільги при їх стягненні і терміни оплати визначаються місцевими органами влади.

Велика кількість податків і зборів викликає багато протиріч і призводить до падіння обсягів грошових потоків, рентабельності, збільшення кількості неплатоспроможних страхових компаній. Тому вивчення та визначення шляхів подальшого вдосконалення системи державного регулювання, в тому числі і податкової, є вагомим при реформуванні ринку страхових послуг.

Важливим показником успішної діяльності страхової компанії є ступінь довіри клієнта до компанії і до її керівництва, наявність складених відносин між страховиком та страхувальником, особисті стосунки їхніх керівників. Окрім страхових фірм на вільному ринку існують страхувальники, орієнтовані на обслуговування інтересів окремих структур. Це так звані кептивні страхові компанії (captіve соmраny). На Заході вони займають значне місце. Їхніми послугами користуються не тільки засновники, а й звичайні клієнти. На українському ринку також працюють кептивні компанії, ВАТ УСК «ГАРАНТ-АВТО» (Київ), ЗАТ АСК «ОМЕГА» (Київ), ВАТ СК «Укргазпромполіс», ЗАТ СК «Єврорезерв» (Київ), «Укрнафтогазова СК» (Кремінець), АТ «Українська пожежно-страхова компанія» (Київська обл.), «Нафтогазстрах» (Одеса), ВАТ СК «Алькона» (Київ). Кептивні компанії мають фахівців, які розуміються на специфіці виробництва і технології підприємств своїх клієнтів, і тому користуються більшою ніж звичайні страхові компанії довірою. У Росії найбільш великі кептивні компанії працюють в галузі енергетики («Энергогарант»), в газовій промисловості («СоГаз», «ЛукОйл»). В Україні відомі страхові компанії спеціалізуються в галузі авіаперевезень, морського транспорту, пожежної безпеки, енергетики. Керівники таких компаній, як правило, більш обережні в обіцянках, які стосуються виплат поворотних сум, відсотків зростання капіталу, обережніше вимірюють і точніше виконують свої обов'язки, що підвищує їх стійкість на своєму вузькому ринку.

Формування повноцінного страхового ринку України ще тільки починається і тут не має і не може бути простих рішень. Стверджуються нові економічні та правові відносини, з'являються нові об'єкти та умови страхування. Держава не може стояти осторонь всіх цих процесів, проте, і не повинна перешкоджати страховикам впроваджувати нові види страхування, перш за все -- нові види добровільного страхування.

Добровільна форма страхування передбачає, що сторони, які укладають договір страхування, мають право вносити свої умови, домовлятися по всіх питаннях, що не суперечать законодавству та професійній етиці. Державне регламентування добровільних видів страхування повинне враховувати реалії сучасного стану суспільства і тому має бути дуже обережним та гнучким.

Усі фахівці, задіяні безпосередньо чи опосередковано в ринку страхових послуг, повинні усвідомлювати, що на кожному етапі страхування з представниками страховика у клієнта має формуватися ставлення до страхування за такою схемою: увага--інтерес--знання--привабливість--попит--укладання договору--впевненість і спокій--вдоволення розміром і сервісом відшкодування (при його проведенні)--вдячність--бажання подальшого страхування. А такого ставлення можна досягти лише за умови високого професіоналізму фахівців усіх рангів страховика -- від вищого керівництва до технічних працівників, які ґрунтуються на достатньому рівні знань зі страхування конкретного і суміжних ризиків, а також на взаємодопомозі і довірі в колективі страховика, чіткому знанні і додержанні виконавцями своїх функцій і повноважень. При цьому виходити з того, що ставлення фахівців чи представників страховика до так званих поточних дрібниць досить точно відбиває та ілюструє клієнтові найбільш імовірний варіант виконання страховиком своїх зобов'язань у майбутньому.

Сьогодні розвиток страхового ринку відбувається на фоні позитивних змін макроекономічної ситуації в державі при зростанні добробуту населення і посиленні державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю.

Незважаючи на позитивні зрушення у вітчизняній економіці, яке спостерігається на протязі останніх років, страхування у нашій країні не привертало належної уваги держави. Так питома вага чистих страхових премій (без страхових премій, переданих у перестрахування резидентам) у валовому внутрішньому продукті у 2005 році складала 2,5% (табл.1), значення показника невпинно зростає, але ще не відповідає стану розвитку ринку Європейського Союзу, де цей показник дорівнює 8-12%. Загальний обсяг надходжень до бюджетів країн ЄС від страхової галузі порівняний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Таблиця 2.1

Доля страхування у ВВП, %

Показники по рокам	2001	2002	2003	2004	2005
Внутрішній валовий продукт, млрд. грн.	2001,9	220,9	264,2	345,9	433,5
Чисті страхові платежі, млрд. грн.	2,5	3,6	6,9	9,7	11,0
Питома вага чистих страхових платежів у ВВП, %	1,2	1,6	2,6	2,8	2,5
Інфляція, %	6,1	-0,6	8,2	12,3	12,0
Чисті страхові платежі з урахуванням інфляції, млрд. грн.	2,3	3,6	6,3	8,5	9,7

Джерелом аналізу страхового ринку України є розрахунки страхового рейтингу «Insurance ТОР» по даним Держфінпослуг, Мінфіна.

Український страховий ринок ще молодий і перебуває у стадії формування. Але уже сьогодні появляються ознаки того, що страхування стає важливішим сегментом ринкових економічних відносин. Саме страхування в змозі забезпечити не тільки безпеку, стабільність, соціальні гарантії в суспільстві через механізм страхового захисту, але у перспективі може стати серйозним механізмом перерозподілу інвестиційних ресурсів і механізмом вирішення питання занятості населення.

Страховий ринок України в 2001-2005 роках зберіг тенденції щодо збільшення надходжень страхових платежів. За п'ятирічку загальна сума страхових премій зросла у 9 разів - до 19,2 млрд. грн. Це зростання спостерігається за всіма видами страхування. Саме високі темпи зростання обсягів страхових премій зумовила різке зростання загального обсягу сформованих страхових резервів. Горизонтальний і вертикальний аналіз валових страхових виплат наведений у табл.2.

Таблиця 2.2

Горизонтальний та вертикальний аналіз валових страхових платежів

Вид страхування	Абсолютні величини, млн.грн.	Питома вага, %	Зміни
			Абсолютні, млн.грн.	У питомій вазі	У % до величини 2001р.	% до зміни
	2001	2005	2001	2005
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1. Добровільне страхування: а)особисте	154,7	414,6	7,3	2,2	259,9	-5,1	268,0	1,5
б)майнове	1480,6	16612,7	69,6	86,3	15132,1	16,7	1122,0	88,4
в)відповідальності	202,9	1567,2	9,5	8,1	1364,3	-1,4	772,4	8,0
Всього:	1838,2	18594,5	86,4	96,6	16756,3	10,2	1011,5	98,0
2.Обов'язкове страхування: а)державне	51,2	87,8	2,4	0,5	36,6	-1,9	171,5	0,2
б)не державне	238,4	562,1	11,2	2,9	323,5	-8,3	227,4	1,8
Всього:	289,6	649,9	13,6	3,4	360,3	-10,2	244,4	2,0
Разом:	2127,8	19244,4	100,0	100,0	17116,6	-	904,4	100,0

Таблиця 2.3

Горизонтальний та вертикальний аналіз валових страхових виплат

Вид страхування	Абсолютні величини, млн.грн.	Питома вага, %	Зміни
			Абсолютні, млн.грн.	У питомій вазі	У % до величини 2001р.	% до зміни
	2001	2005	2001	2005
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1. Добровільне страхування: а)особисте	111,6	347,6	28,0	22,7	236,0	-5,3	311,5	20,9
б)майнове	184,9	923,6	46,5	60,4	738,7	13,9	499,5	65,3
в)відповідальності	28,9	47,9	7,3	3,2	19,0	-4,1	165,7	1,7
Всього:	325,4	1319,1	81,8	86,3	993,7	4,5	405,4	87,9
2.Обов'язкове страхування: а)державне	46,9	78,5	11,8	5,1	31,6	-6,7	167,4	2,8
б)не державне	25,5	130,9	6,4	8,6	105,4	2,2	513,3	9,3
Всього:	72,4	209,4	18,2	13,7	137,0	-4,5	289,2	12,1
Разом:	397,8	1528,5	100,0	100,0	1130,7	-	384,2	100,0

В структурі страхових платежів добровільне страхування займає домінуюче положення, його питома вага виросла з 86,4% до 96,6%, в той час, як питома вага обов'язкових видів страхування зменшилась з 13,6% до 3,4%. Такі зміни в структурі зумовлені високими темпами зростання страхових платежів по договорам майнового страхування - з 69,6% до 86,3%.Доля цього виду страхування в загальній сумі збільшення страхових платежів за аналізуємий період складає 88,4%. Найбільш високими темпами зростали страхові платежі по договорам майнового страхування - 11,2 рази, відповідальності - 7,7 рази. По договорам особистого страхування страхові платежі збільшились у 2,7 рази, хоч їх доля в загальній структурі знизилась з 7,3% до 2,2%. Це свідчить про те, що сьогодні страховий ринок недостатньою мірою виконує свою соціальну функцію - захист інтересів громадян.

Кількість угод добровільного страхування (особливо укладених фізичними особами) все ще залишається вкрай незначною. Усе це свідчить про сегментарну активність українських страховиків на небагатьох рентабельних напрямках. Достатньо сказати, що розвиток багатьох видів страхування відбувається не з внутрішньої потреби вітчизняних страхувальників, а лише через вимогу міжнародних ринків - страхування відповідальності перевізника, «Зелена карта», страхування вантажів. Великим попитом страхові послуги користуються в експертно орієнтованих галузях вітчизняної економіки.

Загальна сума страхових виплат, виконаних за 2005р., склала 1528,5 млрд. грн. (табл.3). У порівнянні з 2001 роком обсяги цього показника збільшились на 1130,7 млрд. грн. (в 3,8 рази).

Зростання страхових виплат відбулось не так стрімко, як надходження страхових премій, але структура і динаміка зростання виплат страхових сум і страхового відшкодування в основному аналогічні страховим платежам.

В цілому на страховому ринку рівень валових виплат (відношення валових виплат до валових платежів) постійно знижався і в 2005р. досяг 7,9%, що на 11,2 пункти менше цього показника в 2001р. (табл.4). Ця тенденція особливо яскраво спостерігається у майновому і особистому страхуванні - тих видах страхування, які в структурі займають домінуюче положення.

Таблиця 2.4

Рівень валових витрат, %

Показники по рокам	2001	2002	2003	2004	2005
1. Добровільне страхування: а) особисте;	72,1	57,8	57,0	49,5	83,8
б) майнове;	12,5	6,6	6,7	5,8	5,6
в) відповідальності	14,2	18,8	15,6	12,5	3,0
2. Обов'язкове страхування: а) державне;	91,6	93,3	94,7	96,3	89,4
б) не державне	10,7	15,3	16,8	27,1	23,3
Всього:	19,1	14,0	12,2	9,4	7,9

Розділ 3. Удосконалення правового регулювання та нагляду за діяльністю на страховому ринку

3.1 Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України

В умовах економічної і фінансової кризи знижується активність на страховому ринку. Для її активізації необхідною умовою є стабільність гривні, завершення процесів приватизації в основних галузях народного господарства. В принципі захистити можна тільки власника і в умовах нормального функціонування фінансової системи. В умовах стабілізації економіки, зміни форм власності та механізму управління в державному секторі економіки потреба суб'єктів господарської діяльності у захисті своїх майнових інтересів та інтересів працівників від різноманітних ризиків зростає. Держава також зацікавлена страховому захисті державного майна та підвищенні соціально-економічної захищеності громадян України. Вирішення цих питань шляхом впровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування та здійснення заходів передбачено Программою розвитку страхового ринку.

Ця Програма розроблена з метою реалізації державної політики у сфері страхування і відповідно до статті 14 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України". У Програмі враховано законодавче розмежування сфер діяльності страхування та загальнообов'язкового державного соціального страхування і передбачено не тільки шляхи реформування ринку страхування, а визначено можливі напрями взаємодії та участі страховиків в обслуговуванні загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Темпи зростання українського страхового ринку продовжують відставати від росту економіки країни і за підсумками 2006 року частка страхування у ВВП склала 2,6 %, що більш ніж у два рази менше показника 2004 року. Незначно збільшилась сума страхових премій яка припадає на одного громадянина з 273,5 грн. у 2005 до майже 275 грн у 2006 р., але це є у відносній мірі результатом поступового зменшення загальної кількості населення України.

Кількість страхових компаній в Україні продовжує поступово збільшуватися, як у галузі страхування життя так галузі ризикових видів страхування. І хоча Держфінпослуг фактично проводить політику стримання зростання кількості страхових компаній, на ринку припиняє свою діяльність менше страхових компаній ніж створюється за аналогічний період. Станом на кінець 2006 року в Україні зареєстровано близько 410 страхових компаній, у тому числі 56 компаній зі страхування життя, у яких працюють близько 50 тис. робітників.

Обсяг страхових премій у 2006 році в цілому залишився на рівні 2005 року, у той же час зросли страхові виплати, це сприяло зростанню їх рівня майже до рівня 18 %

Страховий ринок України має досі не використані резерви. В державі застраховано лише близько 10 відсотків ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник досягає 90 - 95 відсотків. Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,05 відсотка, і це при тому, що Україна становить 7 відсотків населення Європи. Існуюча структура страхового ринку України не сприяє зміцненню соціального захисту громадян та забезпеченню внутрішніх інвестицій. Українські страховики передають іноземним страховикам (перестраховикам) до 90 відсотків страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров'я людей, які від'їжджають за кордон, до 60 відсотків - за "автокаско", до 50 відсотків - під час страхування великих майнових ризиків.

Страхова галузь забезпечує перерозподіл лише 0,9 відсотка валового внутрішнього продукту (цей показник у розвинутих країнах становить 8 - 12 відсотків), що свідчить про потенційні можливості її подальшого розвитку та про те, що страховий ринок не акумулює значного обсягу інвестиційних ресурсів та не справляє відчутного впливу на процес перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Розвиток страхового ринку України потребує розв'язання проблем зі страхування життя, пенсійного медичного страхування та страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страхування життя, як надійне джерело інвестиційних ресурсів, становить на ринку страхових послуг найменшу частку (0,66 відсотка), тоді як у країнах з розвинутою економікою цей показник дорівнює 30 - 40 відсотків. Нормативно-правова база (з точки зору термінів і форм страхування) не сприяє розвитку цього виду страхування. Щороку питома частка платежів із страхування життя в загальній структурі платежів зменшується у 2 рази. Лише 12 страховиків України мають ліцензію на проведення операцій із страхування життя, а реально цим питанням займаються тільки 6 страховиків. Внаслідок нелегальної діяльності іноземних страховиків із страхування життя Україна за оцінками експертів втрачає щороку 80 - 100 млн. доларів США.

Слабкий розвиток та недосконалість таких соціально важливих видів страхування, як пенсійне і медичне страхування, стримує розвиток страхового ринку.

Законом України "Про страхування" встановлено обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Однак, проведення цього виду страхування стримується відсутністю у відповідних законодавчих актах норм, які регулювали б це питання (у той час, коли в Україні внаслідок дорожньо-транспортних пригод щороку гине близько 5 тис. осіб, а ще 40 тис. отримує травми). Лише незначна частка власників транспортних засобів (2,1 відсотка) залучена до обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні справляють:

відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави,

прояви монополізму;

високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті неможливе;

слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектору економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Метою Програми розвитку страхового ринку України є:

створення привабливого і доступного для страхувальників ринку страхових послуг, перетворення страхування в ефективну складову частину соціального захисту населення;

усунення адміністративних бар'єрів для здійснення окремих видів страхування та створення рівних умов для всіх страховиків;

забезпечення шляхом страхування реальної компенсації збитків, завданих стихійним лихом, катастрофами та аваріями природного і техногенного характеру, що дасть змогу зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети;

збільшення інвестиційних можливостей страховиків, впровадження системи мотивацій їх інвестиційної діяльності, перетворення накопичувальних страхових резервів у надійне джерело інвестування національної економіки;

досягнення високої конкурентоспроможності українських страховиків, приведення вітчизняного страхового ринку у відповідність із світовими стандартами.

В основу розвитку страхового ринку України покладаються такі принципи:

верховенство правового регулювання страхової діяльності;

системність узгодження заходів щодо реформування страхового ринку із заходами і планами інших галузей економіки, обгрунтування можливості запровадження обов'язкових видів страхування, що повинно відповідати майновому стану громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян;

конкурентність, коли держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним) вільний вибір видів страхування та рівні можливості у провадженні діяльності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реалізації права на ефективний страховий захист та вільний вибір страховика;

стабільність забезпечення сталого надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування;

обмеження присутності держави на страховому ринку, коли держава поступово відмовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається в діяльність страховиків, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків;

довіра, що грунтується на моральній та матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правовому захисті страхувальника.

Реформування системи соціального страхування передбачає поряд з вдосконаленням системи соціальних виплат розвиток добровільного страхування, що дасть змогу мобілізувати грошові заощадження громадян, використати їх в національній економіці та забезпечити належний рівень соціального захисту населення України. Для цього необхідно:

створити мережу закладів "Асістанс-Україна", на основі якої буде створюватися система медичного страхування;

розробити прозорі та прийнятні правила і засади діяльності страховиків України, пов'язаної з обслуговуванням системи соціального страхування;

забезпечити поряд із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням розвиток додаткових форм страхування населення від ризиків, які мають соціальне значення, на добровільній основі шляхом їх законодавчого врегулювання, зокрема, впровадження довгострокових видів особистого страхування.

Зважаючи на соціальну важливість розвитку довгострокових (накопичувальних) видів страхування до моменту зниження рівня інфляції (менш як 10 відсотків), необхідно розглянути питання використання вільноконвертованої валюти під час здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування, зокрема питання здійснення страхових платежів у вільноконвертованій валюті, формування математичних резервів у вільноконвертованій валюті та з метою диверсифікації ризиків розміщення резервів в активи інших категорій, не передбачених Законом України "Про страхування".

Враховуючи недостатню капіталізацію страховиків, їх низькі можливості для відшкодування за значними ризиками та зважаючи на тенденції світового ринку страхування до концентрації, необхідно підвищувати фінансову міцність і стабільність страховиків України шляхом:

сплати внесків до статутного капіталу страховика виключно грошима, в тому числі в іноземній валюті;

вдосконалення механізму формування страхових резервів, системи розміщення страхових резервів;

розширення ринку перестраховування, активізації роботи з нерезидентами, щодо взаємного перестраховування;

законодавчого врегулювання питань захисту заощаджень громадян за довгостроковим страхуванням життя, здоров'я та пенсійним страхуванням.

Довіра до страхування як інституту соціально-економічного захисту є однією з необхідних передумов розвитку страхового бізнесу. З метою відновлення довіри до страхової галузі необхідно:

поступово замінити обов'язкове державне страхування безпосереднім відшкодуванням з державного бюджету за рахунок коштів, передбачених на утримання відповідних державних органів;

впровадити нові ефективні та привабливі для населення форми фінансових послуг, зокрема таких, як надання кредитів під заставу страхових полісів тощо;

інформувати населення через засоби масової інформації про стан страхового ринку і рівень державного контролю за його діяльністю;

Перспективи розвитку страхової галузі вимагають докорінних змін у системі підготовки та забезпечення кадрами учасників страхового ринку. Збільшення обсягу страхових платежів до 3,5 - 4 відсотків валового внутрішнього продукту в 2005 році вимагатиме додаткового збільшення чисельності працюючих на ринку страхування до 50 тис. спеціалістів, залучення до роботи висококваліфікованих спеціалістів (менеджерів, актуаріїв, брокерів, страхових експертів, фінансових аналітиків, бухгалтерів, юристів та інших), добре обізнаних з теорією та передовою технологією страхування. У зв'язку з цим необхідно:

визначити кваліфікаційні вимоги до працівників страховиків та страхових посередників;

проводити науково-дослідну роботу з підвищення кваліфікації персоналу страховиків і страхових посередників.

У разі позитивної тенденції розвитку економіки обсяги надходження страхових платежів збільшуватимуться протягом 2001 - 2005 років. Буде забезпечено зростання частки добровільного страхування з одночасним збільшенням масштабів обов'язкового страхування. Найбільш швидкі темпи прогнозуються для розвитку майнового страхування та страхування відповідальності.

Зростання попиту на страхові послуги, активна державна підтримка страхування, розвиток інфраструктури ринку страхування сприятиме підвищенню інвестиційного потенціалу страхового ринку за рахунок збільшення розміру страхових резервів.

3.2 Напрями підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі

Рентабельність страхових операцій, або показник рівня доходності, по страхових організаціях України, визначається відношенням річної суми рибутку до річної суми платежів (доходів).

Досвід роботи страхових організацій показує, що показник рівня рентабельності страхових операцій не повинен бути високим, оскільки в цьому випадку завищується ціна на страхові послуги і зменшується на неї попит з боку страхувальників. При низьких же показниках обмежуються можливості самоокупності витрат на страхування у страховиків. Становище регулюється двома шляхами: приведенням тарифів у відповідність до фактичного рівня збитковості страхової суми або зміною обсягів відповідальності по окремих видах страхування.

У страхуванні визначення собівартості страхових послуг -- одне з досить складних і найменше висвітлених в економічній літературі питань.

Зумовлюється це перш за все ризиковим (імовірнісним) характером руху і формування страхового грошового фонду. Наприклад, якщо підприємства сервісу заздалегідь знають розмір необхідних витрат, то страхові компанії, беручи на себе відповідальність згідно з договором, досить орієнтовно знають, скільки в кінцевому результаті обійдеться йому страхова послуга, тобто або в суму витрат на ведення справи, або набагато більшу суму з урахуванням обсягів виплат страхового відшкодування. При цьому собівартість страхових операцій являє собою сукупність всіх витрат страховика (включаючи відрахування в резервні фонди), які необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і гарантії виконання зобов'язань перед страхувальниками.

Практика роботи страхових організацій показує, що в страховій діяльності зниження собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення фінансової стійкості страхових операцій і, по-друге, відповідною економією управлінських витрат. Вважається, що найбільш перспективним в реалізації першого напряму є оптимізація страхового портфеля і використання можливостей регулювання ринку за допомогою правильно складеного страхового договору і умов його виконання. При цьому фінансова стійкість залежить перш за все від розміру і складу страхового портфеля та пов'язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи у малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші на страховому ринку. Тобто займатися тими видами страхування, де менша конкуренція і виключені значні ризики.

Іншим напрямом роботи по зміцненню фінансової стійкості різних страхових компаній є оптимізація і конкретика ділового і правового змісту договору страхування. Наприклад, страховик може обумовити страхувальнику певні вимоги, спрямовані на зменшення ризику.

Досвід зарубіжних країн показує, що диференціація ризиків забезпечує більш стабільну ринкову позицію страховика за рахунок комбінування ризиків і стимулювання страхувальників до укладання комплексних договорів за рахунок деякого зниження тарифів. Відповідно при цьому тариф може бути нижчим, ніж при укладанні декількох договорів по одному ризику кожний. При укладанні цього договору економляться і витрати на ведення справи, тобто це взаємовигідна справа. Разом з тим зарубіжний досвід підтверджує, що реальну можливість зменшення ціни на страхові послуги дає участь страховика в комерційній діяльності, яка базується на характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження платежів страховиків на рахунок страховика до їх виплати як страхового відшкодування проходить певний час, який визначається строком дії договору.

Крім того, страховик формує резервні фонди, кошти яких довгий час можуть не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не тільки в комерційних операціях, а й у прямому інвестуванні, враховуючи при цьому мобільність наявних у нього коштів і кон'юнктури ринку.

Як відомо, під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміється постійна збалансованість або перевищення доходів над витратами страховика в цілому по страховому фонду. При цьому в основі забезпечення фінансової стійкості лежать перш за все оптимальні розміри тарифних ставок, а також достатня концентрація коштів страхового фонду, що дає можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація коштів страхового фонду досягається при неухильному зростанні числа страхувальників і застрахованих об'єктів.

Розвиток українського страхового ринку об'єктивно супроводжуватиметься хворобами росту, які на різних етапах були характерні для провідних трахових ринків зарубіжних країн. Це в першу чергу недостатній фінансовий потенціал українських страховиків, низька технологічність здійснення страхових операцій, відсутність нормального конкурентного середовища як фактора постійного підвищення якості страхових послуг. Виходячи з досвіду роботи в галузі страхування Європейськоі Організації Економічного Співробітництва і Розвитку в практиці вітчизняного страхування можна використати ряд найбільш важливих правил формування і регулювання страхових ринків і, зокрема:

1. для забезпечення захисту споживача, захисту економіки в цілому, повинні бути встановлені відповідні в розумних межах регулюючі положення;