2

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни: «Операції з фінансовими деривативами»

Завдання №12 і №40

ЗМІСТ

12. Ринок фінансових ф'ючерсів в Україні: проблеми та перспективи розвитку

40. Аналіз ефективності операцій хеджування

Список літератури

12. Ринок фінансових ф'ючерсів в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Біржі України різноманітні за своєю структурою, складом учасників, правилами біржової торгівлі. При їх становленні засновники, як правило, не ставили перед собою завдання по концентрації біржового обігу для творення ринкових цін на сировину, капітали та валюту. Біржі, особливо товарні, засновувалися як гуртові посередники і, як правило, на них торгували і досі торгують дрібними партіями різноманітних товарів, які у світовій практиці не є об'єктами біржової торгівлі.

Структура біржового обігу України незаперечно підтверджує, що біржі в нашій країні практично виконують роль примітивного посередника. За п'ять останніх років обсяг укладених угод зростає в 11.1.рази, в основному через зростання оборотів на фондовому ринку (у 170 разів), водночас обсяг угод із сільськогосподарською сировиною зменшився у 4,1 рази, валютою у 1,5 рази (www.nabu.rіev.ua). В Україні досі не створена біржа, яка відповідала б своїй ролі регулятора стихійних процесів ціноутворення базових активів. Жодна із функціональних у 2003 році в Україні бірж не відповідає за своєю суттю класичному поняттю біржі ні в економічному, ні в організаційному аспектах. Практика біржового будівництва не створила кола біржових товарів, не запровадила торгівлі стандартизованими контрактами на жоден з базових активів.

Проведений українськими економістами аналіз процесів біржового будівництва в Україні виявив причини кризи універсальної товарної та фондової бірж, до яких віднесені: відсутність єдиної державної політики щодо структурування товарних та фінансових ринків на спотовий та строковий сегменти; недосконалість біржового законодавства; наявність небіржового товару; невизначеність статусу клірингових установ. Біржа як регулятор та індикатор ринків в Україні відсутня, оскільки ринки основних активів також не створені. У формуванні цієї сфери Україна суттєво відстала від своїх найближчих сусідів, не лише Угорщини, Польщі, Чехії, але й Росії. В Україні необхідно створити належні політичні і, головне, економічні умови, які у комплексі можуть дати поштовх у розв'язанні складних питань становлення ліквідних ринків та їх інтеграції до світового простору.

Вченими запропоновано концепцію становлення ф'ючерсних ринків всіх активів одночасно. Ця концепція докорінно відрізняється від існуючих в Україні окремих концепцій становлення ф'ючерсних товарних сировинних та фінансового ринків. Основою цієї концепції є прискорене становлення ринків основних активів з одночасним їх структуруванням на спотовий та строковий сегменти. Головним завданням на зерновому ринку сьогодні є залучення на біржу потужних покупців (резидентів та нерезидентів), що мають великий досвід роботи на міжнародних ринках. Це можуть бути російські, українські переробники, торговельні посередники, що досконало вивчили митні процедури, знають кон'юнктуру ринку. Не можна допустити щоб і надалі в Україні не було жодного потужного зернового трейдера. За таких умов Україна не зможе конкурувати на міжнародних ринках.

Вченими пропонується на основних сировинних ринках України (зерно, цукор, олія, жива худоба, метали) запроваджувати ф'ючерсну торгівлю. Для цього необхідно визначити кілька баз доставки за спотовими, форвардними та ф'ючерсними контрактам (склади, елеватори, холодильники наближені до кордонів та великих міст), використати досвід зарубіжних та вітчизняних бірж, що впроваджують ф'ючерсні контракти, проводять у пресі та Іnternet навчання з питань ф'ючерсної торгівлі, організувати співпрацю уряду, відповідних комітетів Верховної Ради та саморегулівних організацій з питань підготовки кадрів та доопрацюванні нормативної бази.

Ф'ючерсний ринок зобов'язань поставки-прийому стандартного товару у визначеному місці у встановлені строки сконцентрує попит і пропозицію в просторі і часі, зменшить цінові сезонні коливання. Особливо підкреслено важливість організації самостійної розрахункової (клірингової) установи для внесення депозитів, підтримуючої маржі, забезпечення ліквідності біржових угод, що може обслуговувати не лише аграрні ф'ючерсні біржі, але й фондові та валютні.

Зазначимо, що із впровадженням ф'ючерсної біржі в Україні вже відчутно запізнилися. Як простий гуртовий ринок біржа реального товару не потрібна, оскільки служить не для постачання товарів, а для виконання макроекономічних функцій: ціноутворення, хеджування, інформаційної, стабілізаційної. Біржа потрібна як чутливий барометр, що буде офіційно котирувати (реєструвати) ціни на біржові інструменти, вносячи стабілізаційний ефект в економічну діяльність.

Головними проблемами, які пропонується розв'язати при організації ф'ючерсної торгівлі сировиною, є визначення в законодавчому порядку переліку товарів, на які можна укладати ф'ючерсні контракти. Це має робити Комісія при Кабінеті Міністрів з ф'ючерсній торгівлі або відповідний відділ Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку. У зв'язку з тим, що товарний ф'ючерс є інструментом фінансового ринку, запропоновано доручити регулювати цей ринок саме Комісії з цінних паперів та фондового ринку, відкривши там спеціальний відділ.

Для успішного становлення ф'ючерсного ринку в Україні пропонується на державному рівні не лише внести зміни у біржове та банківське законодавство, але й виробити положення про розрахунково-клірингові установи бірж, де обумовити виняткову діяльність щодо здійснення біржових розрахунків. Ринок фінансових ф'ючерсів та опціонів має розвиватися у двох напрямах: впровадження у біржову практику власних фінансових інструментів та дозвіл українським інвесторам укладати угоди на провідних ф'ючерсних біржах світу.

Основою запропонованої вченими концепції становлення ф'ючерсних ринків є запровадження державного контролю на принципах громадської корисності, гласності та відкритості, довіри, саморегулювання, гарантування прав учасників торгівлі.

Одним із головних завдань держави, і України зокрема, є підтримка макроекономічної рівноваги економічних параметрів. Для вирішення завдань економічної рівноваги держава застосовує важелі фіскальної та кредитно-грошової політики. Однак, по мірі становлення організованого ринкового економічного механізму цих важелів стає недостатньо, більше того, зловживання ними призводить до зворотного ефекту. Потрібні нові елементи державного втручання. В цілому проблема управління економікою, проблема управління економічною активністю, зводиться до управління сподіваннями суб'єктів економіки. Лише підтримуючи у рівновазі сподівання, можна підтримувати спотовий ринок у стані динамічної рівноваги.

Ф'ючерсний (строковий) ринок є органічною частиною сучасної ринкової економіки, його інструменти держави використовують для формування майбутніх сподівань, майбутньої економічної кон'юнктури. Так як ф'ючерсні і опціонні контракти укладаються на основні економічні ресурси, то вплив держави через укладення таких операцій може бути суттєвим. Державне замовлення як одна із форм укладання строкових угод (форвардів) є не гнучким, не еластичним щодо кон'юнктури та досить затратним. Політика України щодо учасників сільськогосподарських ринків за всі роки реформ була саме такою. Активна участь держави в операціях на строковому ринку могла б сформувати систему гнучкого держзамовлення, що буде постійно уточнюватися. Використання такої системи дало би в руки держави додаткові важелі регулювання розвитку окремих галузей, економіки в цілому.

Крім безпосередньої участі на строковому ринку зернових, цукру, енергоносіїв тощо, операції на ринку фінансових ф'ючерсних контрактів (особливо на державні цінні папери) дозволять отримати ще один такий суттєвий важіль, як регулювання відсоткових ставок. Знизити їх можливо шляхом викупу Національним банком державних цінних паперів за більш високими курсами, або зменшити норму резервів для банків, або саму величину облікової ставки. Строкові контракти на державні цінні папери, що їх укладатиме Національний банк, допоможуть вирішити це завдання. Перевагою другого методу є формування майбутньої кон'юнктури без суттєвого посилення інфляційних процесів. Такими є найзагальніші підходи до становлення ф'ючерсних ринків в Україні.

Проведене вченими дослідження показало, що існуючі в Україні концептуальні підходи щодо становлення окремо ф'ючерсних сегментів на товарних та фінансових ринках виявилися хибними та не призвели до бажаного впорядкування цих ринків. Створені в процесі реформ універсальні товарні та фондові біржі перебувають у кризі, основними причинами якої є: відсутність єдиної державної політики щодо структурування товарних та фінансових ринків на спотовий та строковий сегменти; недосконалість біржового законодавства; наявність небіржового товару; невизначеність статусу клірингових установ. Для досягнення успіху в процесі формування ліквідних ринків вченими запропонована цілісна концепція становлення ф'ючерсних ринків всіх активів одночасно, що включає суттєві зміни державної політики біржового будівництва, які полягають у формуванні системи управління сподіваннями суб'єктів економіки. Вирішення цієї проблеми без становлення ф'ючерсних ринків є неможливим. Основою запропонованої концепції становлення ф'ючерсних ринків є запровадження державного контролю на принципах громадської корисності, гласності та відкритості, довіри, саморегулювання, гарантування прав учасників торгівлі. Реалізація запропонованих у концепції дій та заходів сприятиме реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію у світовий економічний простір.

40. Аналіз ефективності операцій хеджування

Хеджування, втім, як й інші види фінансової діяльності, характеризується певним рівнем ефективності, що визначає доцільність його застосування. Аналіз ефективності операцій хеджування проводиться на заключному етапі і має на меті визначити, наскільки правильним було рішення про їх проведення та чи вірно обрано стратегію хеджу.

У такому контексті під стратегією хеджування розуміють послідовність дій, якою передбачаються певні комбінації операцій купівлі та продажу строкових контрактів з метою забезпечення максимального зниження ризику. Приклади ідеального хеджування, розглянуті вище, демонстрували найпростіший випадок хеджування, коли всі параметри ризикової позиції повністю збігалися з характеристиками ф'ючерсних контрактів найближчого місяця поставки, але повна ідентичність балансової та ф'ючерсної позицій на практиці зустрічається далеко не завжди. Тому у разі, коли тривалість ризикового періоду перевищує найближчу дату поставки ф'ючерсних контрактів, хеджер може застосувати різні комбінації операцій з ф'ючерсами, які дозволяють точніше врахувати динаміку базису, а отже, підвищити ефективність хеджування.

У міжнародній практиці розроблено і застосовується кілька основних стратегій хеджування ф'ючерсами: хедж «без одного»; хедж типу «стрічки»; хедж типу «стрічки, що згортається»; хедж, який згортається (безперервний); спредовий хедж.

Стратегія «без одного» реалізується шляхом проведення операції з ф'ючерсами одного типу (купівлі або продажу залежно від спрямованості ризикової позиції) на той місяць поставки, який знаходиться найближче до дати завершення ризикового періоду. Таким чином, дата поставки ф'ючерсів виявляється найвіддаленішою від дати відкриття ф'ючерсної позиції. Зазначимо: період між цими датами може бути досить значним і досягати року, що негативно впливає на тенденції зміни базису. Практикою доведено, що волатильність базису залежить від тривалості періоду -- чим більший розрив у часі між датою виникнення ризикової позиції (і відповідно початком операції хеджування) та датою поставки ф'ючерсних контрактів, тим більше змінюється базис. Отже, розглянута стратегія характеризується як досить ризикова.

Знизити цей ризик допомагає застосування стратеги хеджу типу «стрічки», яка спрямована на зниження базисного ризику. У даному разі кожен ціновий ризик, який виникає у зв'язку з володінням балансовою позицією, хеджується окремо шляхом проведення серії операцій з ф'ючерсами різних строків дії. При цьому обираються ті контракти, дати поставки яких знаходяться найближче до дати закінчення ризикового періоду і відразу відкриваються позиції за всіма обраними типами ф'ючерсів. Поступово, коли закінчується ризиковий період, позиції за ф'ючерсами закриваються. Однією з проблем, що виникають при застосуванні даної стратегії, є низька ліквідність контрактів віддалених строків дії.

Стратегія хеджу типу «стрічки, що згортається» полягає в тому, що хеджер відкриває позицію за ф'ючерсними контрактами з найближчою датою виконання відразу на всю суму балансової позиції, у зв'язку з якою виникає ризик. Як правило, контракти з близькою датою поставки мають високу ліквідність і невеликий базис, адже на дату поставки ф'ючерсна та спотова ціни мають збігтися. По завершенні ризикового періоду або із настанням дати поставки ф'ючерсів хеджева позиція закривається. Натомість відкривається позиція за ф'ючерсами наступного найближчого періоду дії. Повністю ф'ючерсна позиція закривається тільки після закінчення всього ризикового періоду за балансовою позицією. Як бачимо, така стратегія потребує постійного поновлення хеджевої позиції та частого виходу на ф'ючерсний ринок. Водночас вона дозволяє скористатися високою ліквідністю контрактів найближчих строків дії та мінімізувати базисний ризик, у зв'язку з чим може бути охарактеризована як найменш ризикова.

При застосуванні стратегії хеджу, який згортається (безперервного), кожна частина ризикової позиції хеджується по черзі. Спочатку проводяться операції з ф'ючерсами найближчого строку виконання, але не в повному обсязі балансової позиції, як це мало місце в попередній стратегії, а лише в тих обсягах, які за строками відповідають частині ризикової позиції таких самих строків дії. При цьому частина ризику, пов'язана з володінням фінансовими інструментами з віддаленішими строками дії, залишається незахищеною. Після закінчення першої частини ризикового періоду і закриття ф"ючерсної позиції відкривається хеджева позиція на наступний період і так далі. Таким чином відбувається часткове та послідовне хеджування. Ефективність даної стратегії нижча, ніж у попередніх випадках, оскільки на початкових етапах хеджування значна частина ризику залишається.

Стратегія спредового хеджу грунтується на тому, що спред між двома ф'ючерсними контрактами на довгострокові фінансові інструменти еквівалентний прогнозованій короткостроковій ставці відсотка на період між місяцями поставки ф'ючерсів. Наприклад, спред (різниця ставок) між березневими та червневими ф'ючерсними контрактами на довгострокові казначейські облігації вважається еквівалентним відсотковій ставці на період від березня до червня. Це означає, що ризик, пов'язаний зі зміною короткострокових ставок у майбутньому, можна хеджувати за допомогою одночасного проведення операцій з кількома ф'ючерсами на довгострокові інструменти різних строків дії.

Слід зауважити, що стратегія спредового хеджу є альтернативною до стратегії хеджу типу «стрічки, що згортається», але іноді інструменти хеджування, що використовуються в спредовому хеджі (ф'ючерси на казначейські облігації), можуть виявитися ліквіднішими, ніж ф'ючерси за короткостроковими інструментами. Зокрема, подібні тенденції мають місце на ф'ючерсних біржах США, тому стратегія спредового хеджу широко використовується саме на американських ринках.

Вибір стратегії хеджування здійснюється за результатами порівняльного аналізу ряду показників, що характеризують кожну з розглянутих стратегій, таких як ефективність (ступінь зниження початкового ризику); рівень витрат при застосуванні тієї чи іншої стратегії; можливості застосування на конкретному ринку. Зрозуміло, що обрана хеджером стратегія суттєво впливає на ефективність усього процесу хеджування.

Зауважимо, що термін «ефективність» часто вживається в економічній літературі та на практиці, але загальноприйнятого визначення цього поняття не існує. Як правило, під ефективністю розуміють співвідношення результатів (вигід) і затрат, але залежно від мети та специфіки дослідження за основу можуть прийматися й інші характеристики. В даному разі категорія ефективності проаналізована стосовно методики хеджування, сформована система аналітичних показників і формалізована процедура вибору оптимального портфеля хеджера.

При дослідженні проблем аналізу ефективності хеджування відразу слід наголосити на важливому методологічному аспекті, сутність якого полягає в необхідності чітко розрізняти такі поняття, як ефективність хеджування (effectiveness) та ефективність управління портфелем хеджера (іноді як синонім вживається поняття «ефективний хедж» -- efficient hedge).

Ефективність хеджування (Н) показує ступінь зниження цінового ризику і вимірюється коефіцієнтом детермінації.

Ефективність управління портфелем хеджера (Ер) базується на аналізі співвідношення результатів і витрат і визначається ступенем зниження ризику в розрахунку на одиницю вартості хеджу.

Економічний зміст цих понять визначає два напрями проведення аналізу, відповідно до чого формується система показників та методика їх аналізу. Аналіз проводиться з метою встановлення того, наскільки вірним було рішення про створення хеджевої частини портфеля та чи правильно обрана стратегія хеджування.

У процесі ретроспективного аналізу необхідно визначити, наскільки доцільною була заміна цінового ризику на базисний. Порівняльний аналіз базисного ризику, реалізованого протягом дії хеджу, з ризиком зміни валютного курсу чи відсоткових ставок дає змогу виявити, чи приніс процес обміну чистий прибуток для хеджера. Залежність між базисним і ціновим ризиками визначається співвідношенням:

де BR -- базисний ризик;

CR -- ціновий ризик;

p²_BS -- коефіцієнт детермінації, який є квадратом коефіцієнта кореляції між базисним і ціновим ризиками (0 < p²_BS < l).

Коефіцієнт детермінації показує, яку частину початкового ризику вдалося уникнути через проведення операцій хеджування. Наприклад, якщо коефіцієнт детермінації становить 0,8836, то це означає, що на 88,36 % ціновий ризик знижений, але 11,64 % початкової величини ризику ще залишилось. За умови оптимального вибору стратегії хеджування і правильного визначення коефіцієнта хеджування та частина ризику, що залишилася, є базисним ризиком, якого повністю уникнути при хеджуванні неможливо.

Якщо ж стратегія проведення операцій хеджування була обрана невірно, то залишкова частина ризику включає не лише базисний ризик, але й ризик, знизити який не вдалося внаслідок застосування неефективних стратегій, помилок у розрахунках, недостатньої якості коефіцієнта хеджування, неповноти інформації тощо. У такому разі аналізується та частина незадовільних результатів хеджування, яка не пов'язана зі зміною базису, та виявляються причини відхилень від оптимального або очікуваного значення. У процесі такого аналізу важливо виявити помилки методичного характеру, врахування яких у подальшій діяльності дозволить проводити хеджування ефективніше.

Аналіз ефективності стратегій ґрунтується на порівнянні фактичних результатів з теоретичними даними, отриманими на базі реальної інформації із застосуванням різних сценаріїв та способів проведення операцій хеджування. Результати порівняльного аналізу дозволяють виявити найбільш вдалу стратегію хеджування за конкретних умов та врахувати недоліки методичного характеру, але, звичайно, не гарантують оптимального хеджу в майбутньому, оскільки ретроспективні тенденції не обов'язково повторюються.

Оскільки існує принципова можливість уникнення тієї частини цінового ризику, яка залишилась після проведення операцій хеджування і пов'язана з прорахунками методичного характеру, то в процесі набуття певного досвіду та вдосконалення технологій хеджування ця частина ризику прямує до нуля. Отже, в подальшому викладі вважатимемо, що ризик, якого не вдалося уникнути в процесі хеджування, являє собою тільки базисний ризик.

Найчастіше за показник ефективності хеджування приймають коефіцієнт детермінації p²_BS. Якщо базисний і ціновий ризики виміряти за допомогою відповідних значень дисперсій, то формула матиме вигляд:

де ? ²_B -- дисперсія базису;

p²_BS -- дисперсія спот-ціни.

Звідси:

Отже,

Таким чином, ефективність хеджування визначається як одиниця мінус відношення дисперсії базису до дисперсії спот-ціни фінансового інструменту, якого вдалося уникнути шляхом формування хеджевої частини сукупного портфеля. Зазначимо, що на етапі попереднього аналізу критерієм вибору інструменту хеджування слугував коефіцієнт кореляції між спотовою ціною активу, який утворює незахищену балансову позицію, та ф'ючерсною ціною інструменту, тоді як ефективність хеджу визначається за допомогою коефіцієнта кореляції між спотовою ціною та базисом. Зрозуміло, що чим ближче коефіцієнт детермінації до одиниці, тим вища ефективність хеджування.

Підкреслимо, що аналіз ефективності хеджування може проводитися на всіх етапах аналітичного процесу, а не лише після завершення операції. На попередньому етапі порівняльний аналіз ефективності різних стратегій хеджування, проведений на базі минулих спостережень за рухом спотової ціни фінансового інструменту та динамікою базисів різних інструментів хеджування, дозволяє обрати найефективніший варіант формування хеджевої частини портфеля.

У процесі оперативного аналізу ефективності вже обраної та частково реалізованої стратегії виявляються відхилення від очікуваного значення, які виникають за рахунок того, що фактична динаміка цін і базису не завжди відповідає ретроспективним даним, на базі яких було сформовано стратегію хеджування. Різниця між очікуваним і фактичним коефіцієнтами детермінації означає зниження ефективності та слугує сигналом для прийняття коригуючих управлінських рішень.

У процесі формування портфеля хеджер має врахувати ще один важливий аспект проблеми аналізу ефективності, від якого ми досі абстрагувалися. Це -- вартість хеджування. Питання щодо того, чи має хеджування вартість, довго залишалось дискусійним. В цілому загальна думка зводиться до того, що хеджування є відносно дешевим методом зниження ризику, але не безкоштовним.

Звичайно, у разі, коли хеджери мають точно протилежні позиції, можна очікувати, що кожен з них не компенсуватиме виграш іншому. Але оскільки повна відповідність між попитом і пропозицією, створена тільки хеджерами, на ринку скоріше виняток, ніж правило, то сподіватися, що хеджування буде безкоштовним, не доводиться. Перевищення коротких позицій (пропозиція) над довгими (попит) створює потребу в послугах спекулянтів, які приймають на себе ризик хеджерів за відповідну винагороду. Премія за ризик є складовою ф'ючерсної ціни і слугує основою для утворення вартості хеджування.

Вперше припущення про існування вартості хеджування було зроблено Дж.М. Кейнсом. Останні дослідження, які ґрунтуються на використанні вдосконалених методів аналізу, довели, що ф'ючерсні ціни дійсно включають премію за ризик, в результаті чого відбувається переливання капіталу від хеджерів до спекулянтів. Крім того, отримані результати засвідчили, що крупні спекулянти активно прогнозують динаміку цін та отримують від успішних передбачень значні прибутки, які формуються за рахунок дрібних спекулянтів. Таким чином, витрати на хеджування дорівнюють компенсації, яку вимагають спекулянти за ризик, прийнятий від хеджерів.

Друге підтвердження наявності вартості хеджування пов'язане з тим очевидним фактом, що укладання кожної угоди супроводжується певними витратами у вигляді виплати комісійних, брокерських та (або) наявності спреду між цінами продавця і покупця. Хоча для кожної окремої операції хеджування витрати транзакції незначні порівняно з номінальною вартістю контрактів, при застосуванні агресивних стратегій ця стаття видатків не може не враховуватися.

Попередні міркування щодо вибору ефективного варіанта хеджування залишаються вірними за умови, що всі варіанти хеджування мають однакову вартість. Але внаслідок неефективності ринку на практиці часто виникають ситуації, коли доступні варіанти відрізняються не лише за ефективністю, але й за вартістю, яка до того ж не є стабільною протягом періоду хеджування. Таким чином, хеджер у процесі прийняття рішень має аналізувати як ефективність хеджування, так і його вартість, які в поєднанні визначають ефективність управління процесом хеджування та характеризують його якість.

Методика аналітичних досліджень операцій з деривативами має формуватися з огляду на мету здійснення операції. Якщо метою аналізу спекулятивних операцій є визначення рівня їх дохідності, то аналіз ефективності хеджевих позицій здійснюється з огляду на можливість зниження ризику. Цю принципову відмінність між спекулятивними і хеджевими операціями необхідно враховувати при формуванні відповідних методик обліку та аналізу. В процесі аналізу операцій з деривативами, які здійснені з метою спекуляції, їх можна розглядати як вид активних операцій, застосовуючи відповідні методи аналізу. Для аналізу операцій хеджування має застосовуватися особлива система аналітичних показників, основні методичні підходи до формування якої були досліджені вище.

В аналітичний процес слід включати аналіз кон'юнктури ринку, наприклад аналіз динаміки валютних курсів, фондового ринку чи динаміки фондових індексів. Окрім того, методика аналізу операцій хеджування має доповнюватися аналізом стану валютної позиції, гепу, дюрації активів і пасивів та інших аналітичних показників, за допомогою яких вимірюється ризик хеджера. В процесі аналітичних досліджень доцільно поєднати традиційні методи і прийоми економічного аналізу (структурного, коефіцієнтного, факторного) з методами статистичного та фінансового аналізу, зокрема такими, як регресійно-кореляційний аналіз, застосування аналітичних моделей, фундаментальний та технічний аналіз, імітаційне моделювання та ін. Враховуючи значні розбіжності між окремими видами деривативів і базовими інструментами, аналіз доцільно здійснювати як у розрізі окремих видів деривативів, так і в розрізі інструментів, які є предметом строкової угоди.

Насамкінець зазначимо, що в процесі активізації строкового ринку в Україні проблеми функціонування фінансових деривативів, формування методологічних засад хеджування ризиків, обліку та аналізу похідних інструментів вимагатимуть безперечно подальших досліджень, систематичного наукового пошуку та вдосконалення.

У процесі реалізації методики хеджування застосовуються прийоми попереднього, оперативного та ретроспективного аналізів.

На попередній стадії проводиться аналіз власної позиції потенційного хеджера, у зв'язку з якою виникає ціновий ризик, прогнозується майбутня кон'юнктура ринку на певний часовий інтервал та оцінюється ймовірність реалізації ризику. За результатами аналізу приймається рішення про доцільність проведення операцій хеджування.

Висновок

- У процесі оперативного аналізу процесу хеджування проводиться аналіз динаміки цінового та базисного ризиків, динаміки основних параметрів інструменту хеджування та ефективності різних варіантів коригування хеджевої позиції. При використанні ф'ючерсних контрактів як інструментів хеджування виникає потреба у визначенні оптимального коефіцієнта хеджування. В процесі вдосконалення методики хеджування ф'ючерсами було обґрунтовано кілька підходів до розрахунку коефіцієнта хеджування, кожен з яких характеризується певними перевагами і недоліками. Результати аналізу коефіцієнтів хеджування, проведеного за даними вітчизняного ф'ючерсного ринку, засвідчили доцільність застосування методики кореляційного аналізу та дозволили розрахувати оптимальний коефіцієнт хеджування для внутрішнього валютного ринку.

- Ретроспективний аналіз проводиться з метою визначення ефективності хеджування та виявлення позитивних і негативних чинників, які вплинули на одержаний результат. Подібний аналіз дозволяє оцінити, наскільки вірним було рішення про створення хеджевої частини портфеля та чи правильно була обрана стратегія хеджу.

- У процесі аналізу необхідно розрізняти такі поняття, як ефективність хеджування та ефективність управління портфелем хеджера. Ефективність хеджування показує ступінь зниження цінового ризику і вимірюється коефіцієнтом детермінації. Ефективність управління портфелем хеджера базується на аналізі співвідношення результатів та витрат на хеджування і визначається ступенем зниження ризику в розрахунку на одиницю вартості хеджу. Відповідно до економічного змісту цих понять формується система показників, методика їх аналізу та напрями організації аналітичної роботи. Результати ретроспективного аналізу використовуються при проведенні аналогічних операцій у майбутньому.

Список ЛІТЕРАТУРИ

1. Биржевое дело: Учебник / Под ред. В.А. Галанова, А.И. Басова. -- М.: Финансы и статистика, 1998. -- 304 с.

2. Бурений А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. -- М.: ИНФРА-М, 1996. -- 368 с.

3. Бурений А.Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. -- М.: Тривола, 1995. -- 240 с.

4. Ковни Ш., Такки К. Стратегии хеджирования. -- М.: ИНФРА-М, 1996. --208 с.

5. Примостка Л.О. Банківський менеджмент: Хеджування фінансових ризиків: Навч. посібник.-- К.: КНЕУ, 1998.-- 106с.

6. Сурен Л. Валютные операции: Основы теории и практики: Пер.с нем. -- М.: Дело, 1998. -- 176 с.

7. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками: Навч. посібник. -- К.: Знання, КОО, 1998. -- 444 с.