15

Кафедра світової економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

«Операції з фінансовими деривативами»

Зміст

1.Питання №18

Поняття опціону, його специфікація. Основні види опціонів. Фондові варранти

2. Питання №34

Валютні ризики. Визначення. Причини виникнення

Список використаної літератури

1.Поняття опціону, його специфікація. Основні види опціонів. Фондові варранти (№18)

Опціон -- це угода, яка надає покупцеві опціону право (але не зобов'язання) на купівлю чи продаж базових фінансових інструментів за фіксованою ціною протягом деякого періоду або на визначену наперед дату в майбутньому в обмін на опціонну премію. У перекладі опціон (від англ. option) означає вибір і саме можливість вибору є основною характеристикою опціонів. Предметом опціонної угоди можуть бути різноманітні фінансові інструменти: валюта, акції, індекси, цінні папери, кредити, ф'ючерсні контракти і т. ін.

В опціонній угоді, котра укладається між двома контрагентами, зазначаються кількість і вид базових інструментів, що є предметом купівлі або продажу, дата виконання угоди чи період між двома датами, протягом якого може бути виконана угода, а також фіксується ціна виконання опціону. Одна сторона купує опціон за винагороду, яка називається опціонною премією, одержує право вибору і стає власником опціону. Друга сторона продає або виписує опціон, тобто надає право вибору, за що отримує премію.

Слід підкреслити, що для продавця опціон є зобов'язанням виконати умови контракту, якщо покупець вирішить його реалізувати. Продавець опціону бере на себе ризик зміни ціни активу за компенсацію у вигляді опціонної премії. Зазначимо, що покупець опціону не повністю звільняється від ризику, а лише обмежує його рівень величиною опціонної премії. Покупець опціону може вийти з угоди трьома способами:

- здійснити своє право і пред'явити опціон до виконання;

- продати опціон третій стороні;

- знехтувати правом, наданим опціоном.

Зауважимо, що опціон може бути виконаний лише за тією ціною, яка зафіксована при укладанні угоди і називається ціною виконання опціона, або ціною страйк.

Залежно від умов виконання розрізняють два типи опціонів: американський та європейський. Опціон американського типу може бути здійснений у будь-який день протягом зазначеного періоду, а для опціона європейського типу фіксується конкретна дата його виконання. Зазначимо, що назви опціонів не пов'язані з географічним місцем укладання угоди. У міжнародній практиці більшого поширення набули опціони американського типу як гнучкіші й зручніші для покупців.

Залежно від типу операції (купівля чи продаж), право здійснення якої надано в угоді, розрізняють опціон продажу -- пут (put) і опціон купівлі -- кол (call). Опціон put надає покупцеві опціону право продати обумовлену в контракті кількість базових інструментів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитися від продажу. Таким чином, опціон put захищає від зниження цін на активи. Опціон call надає право купити обумовлену кількість базових інструментів у визначені терміни за ціною виконання або відмовитись від купівлі і захищає покупця від підвищення цін.

Зазначимо, що покупець опціону відкриває довгу позицію (як за put, так і за call опціонами), а продавець опціону займає коротку позицію за даною угодою, незалежно від виду опціону. Операції з опціонами можуть проводитись з метою страхування від ризику зміни цін на фінансові інструменти, за якими учасник має балансову позицію. Такий опціон називається покритим, а позиція -- застрахованою. Опціон, використовуваний з метою одержання прибутку від різниці в цінах купівлі та продажу за відсутності відповідної балансової позиції, називається непокритим.

Як зазначалося, опціони обмежують ризик величиною опціонної премії, але не обмежують потенційних прибутків. Опціон put реалізовуватиметься покупцем, якщо ціна спот базових інструментів стане нижчою за ціну виконання опціону. Прибуток покупця опціону обчислюється як різниця між ціною виконання (М) і ціною СПОТ (S) базового інструменту за мінусом опціонної премії (Ор), виплаченої в момент придбання опціону.

Оскільки ціни на базовий інструмент можуть зростати необмежено, то й прибуток покупця опціону потенційно необмежений. У противному разі, якщо готівкова ціна перевищуватиме ціну виконання, покупець не скористається правом, наданим опціоном put, і його витрати вимірюватимуться величиною опціонної премії, яка не повертається (рис. 1). Отже, опціонний контракт обмежує ризик покупця опціону величиною опціонної премії, яку він втрачає, не скориставшись наданим правом. При цьому за економічним змістом опціонна премія трактується як витрати, пов'язані зі зниженням ризику, а не як збитки.

Власник опціону call реалізує своє право, якщо ціна СПОТ (S) перевищить ціну виконання (М) (рис. 2). Опціон call дає право придбати фінансові інструменти в майбутньому за цінами, нижчими, ніж на спотовому ринку, і одержати прибуток. У даному разі опціонна премія -- це максимальний розмір витрат у випадку, якщо покупець опціону не скористається своїм правом.

Рис.1. Результати хеджування для покупця опціону put

Рис.2. Результати хеджування для покупця опціону call

Для продавця опціону максимальний прибуток вимірюється величиною опціонної премії, якщо власник не використає опціон. У разі, коли різниця між ціною виконання опціону та спотовою ціною базового інструменту з урахуванням суми контракту перевищує величину опціонної премії, продавець зазнає збитків.

Залежно від співвідношення поточної ринкової ціни (S) та ціни виконання (М) опціони поділяються на три категорії.

1.Опціони з виграшем -- ІТМ (in the money). Ціна виконання такого опціону вигідніша його покупцеві, ніж поточна ціна базового інструменту. Справджуються співвідношення:

М< S для call, М> S для put.

2.Опціони без виграшу -- ATM (at the money). Ціна виконання дорівнює поточній ціні базового інструменту. У разі негайного виконання не принесе покупцю опціону ні прибутків, ні збитків. Виконується рівність М=S.

3.Опціони з програшем -- ОТМ (out of the money). Ціна виконання нижча за поточну ціну базового інструменту для put і вища -- для call (невигідна покупцю). У разі негайного виконання покупець опціону зазнає фінансових втрат. Справджуються співвідношення:

М> S для call, М < 5 для put.

До варрантів відносять різновиди опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій цього емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами тільки в документарній формі. Термін дії варранта не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емітента варрантів не повинен перевищувати 50% обсягу акцій даного емітента, випуск яких було зареєстровано. Не дозволяється випуск варрантів для покриття збитків від господарської діяльності емітента із зарахуванням надходжень від продажу варрантів як результату поточної господарської діяльності.

Забезпеченість виконання варрантів гарантується:

- емісією акцій, які є базовим активом щодо цих варрантів;

- укладанням договорів комісії з власниками базового активу в кількості, передбаченій умовами випуску варрантів з розміщенням цього базового активу у зберігача;

- викупом у акціонерів належних їм акцій згідно з частиною 4 статті 8 Закону України "Про цінні папери і фондові біржі" та утриманням їх до закінчення терміну дії варрантів.

Емітент варранта зобов'язаний розкривати регулярну та особливу інформацію, передбачену статтями 24 та 25 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та відповідними нормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також фондовій біржі, яка здійснює організацію торгівлі випущеними ним варрантами.

Для реєстрації випуску варрантів емітент подає до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку заяву, зразок сертифіката варранта, зареєстровану інформацію про випуск цінних паперів, які є базовим активом, річний звіт за попередній рік та (за наявності) останній після річного піврічний звіт.

У сертифікаті варранта зазначають повну назву емітента варрантів та його юридичну адресу, кількість цінних паперів, які є базовим активом варранта, загальну кількість варрантів цього випуску, термін розміщення, термін дії варранта, підпис уповноваженої особи та печатку емітента.

Реєстрація випуску опціонів (варрантів) здійснюється центральним апаратом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше ЗО календарних днів після отримання всіх необхідних документів шляхом внесення в державний реєстр.

Зареєстрований примірник сертифіката передається емітенту після внесення ним плати за реєстрацію.

Емітентом ф'ючерсу є створена фондовою (товарною) біржею або TIC клірингово-розрахункова палата або розрахунково-кліринговий банк, зареєстрований Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, з яким ця біржа (TIC) уклала відповідний договір.

2.Валютні ризики. Визначення. Причини виникнення(№34)

Проблема валютного ризику в економічній теорії та практиці вперше постала наприкінці 70-х років XX століття, після підписання країнами -- членами Міжнародного валютного фонду Ямайської угоди (Кінгстон, Ямайка, 1976 p.), відповідно до якої було офіційно визнано демонетизацію золота, скасовано його офіційну ціну і золотий паритет, введено міжнародну розрахункову одиницю СДР (спеціальні права запозичення1), яка мала стати основою визначення валютних курсів національних валют, і введено режим вільного курсоутворення на базі «плаваючих» валютних курсів -- флоатинг.

Найбільшої гостроти проблема валютного ризику набула у 80-х pp. і залишається актуальною на перспективу. Це пов'язано з різким зростанням обсягів міжнародних торговельних і фінансових операцій, непрогнозованими коливаннями валютних курсів, зростанням обсягів валютних спекуляцій, що спричиняє різке збільшення залежності кінцевих фінансових результатів діяльності підприємств і фінансово-кредитних установ від валютного ризику. І головним чинником валютних ризиків є коротко - та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому -- збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення відіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.

Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусім необхідно виокремити такі:

- загальна економічна ситуація в країні;

- політична ситуація;

- рівень відсоткових ставок;

- рівень інфляції;

- стан платіжного балансу;

- система валютного регулювання та ін.

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зумовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи ту валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі й торговельних, постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику. Крім того, підприємства та банки, що працюють на валютному ринку, можуть потерпати і від цілеспрямованих валютних спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Тому визначення характеру і розмірів валютних ризиків і запобігання їм стає однією з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій та міжнародних фінансових розрахунків.

Під валютним ризиком розуміють можливість грошових утрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами. За час існування системи вільного курсоутворення сформовані певні закономірності динаміки валютних курсів, що завдяки впливу на відсоткові ставки, спрямованість експортно-імпортних потоків, конкурентоспроможність товарів на зовнішніх ринках, умови перетікання капіталів тощо призводять до певних економічних наслідків. Головними закономірностями динаміки валютних курсів, що їх слід брати до уваги за організації управління валютними ризиками, є такі:

1. За відносної стабільності внутрішніх і зовнішніх цін коливання курсу національної валюти відображають зміну відносних цін, тобто зміну конкурентоспроможності товарів. Здешевлення (підвищення курсу) національної валюти призводить до того, що товари, вироблені в даній країні, на зарубіжних ринках будуть дешевшими, а іноземні товари на національному ринку -- дорожчими. Це означає, що підвищення курсу національної валюти сприяє збільшенню обсягів експорту і скороченню обсягів імпорту, а зниження курсу (подорожчання) національної валюти, навпаки, сприяє збільшенню обсягів імпорту і скороченню обсягів експорту.

2. Наявність від'ємного сальдо платіжного балансу є відображенням того, що попит на іноземну валюту перевищує пропозицію, а це в свою чергу, призводить до знецінення національної валюти. Позитивне сальдо платіжного балансу, навпаки, характеризує підвищення пропозиції іноземної валюти та сприяє подорожчанню національної валюти.

3. Перетікання капіталів із країни в країну залежить від рівня відсоткових ставок та очікуваних змін валютних курсів. Країни, в яких установлено високі відсоткові ставки й функціонує стабільна грошова одиниця, є привабливішими для іноземного капіталу. Інвестори позбавляються валют, яким загрожує девальвація, і переводять свої капітали у валюти тих країн, де проводиться жорстка грошово-кредитна політика, яка забезпечує високі відсоткові ставки та дорогу національну валюту.

У світовій практиці ризик, пов'язаний з виникненням потенційних збитків, визначають терміном «експозиція». Коли мова йде про певний фінансовий ризик, то кажуть, що підприємство (установа) наражається на експозицію, а відносно валютного ризику вживається термін «валютна експозиція».

З погляду практики виникнення валютного ризику пов'язано зі станом валютної позиції, тобто співвідношенням між вимогами й зобов'язаннями щодо іноземної валюти. У разі закритої валютної позиції, тобто коли вимоги й зобов'язання збігаються, ризик зведено до мінімуму. Коли ж валютна позиція відкрита, суми вимог і зобов'язань не збігаються, через що й виникає валютний ризик. У такому разі банкові доведеться в майбутньому купувати валюту за новим курсом і продавати за старим. Якщо за відкритої валютної позиції сума валютних зобов'язань банку перевищує суму вимог, то це буде коротка валютна позиція, якщо ж навпаки, -- довга. Збитки виникають тоді, коли доводиться відповідно до раніше укладеної угоди продавати валюту за курсом, нижчим від поточного, а купувати (прийняти раніше куплену валюту) за курсом, вищим від нього.

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:

- операційні;

- трансляційні (бухгалтерські);

- економічні.

Операційний ризик пов'язаний з торговельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати під час підписання угод на здійснення платежів або на отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоцінюванням активів і пасивів та прибутків закордонних філій в національну валюту, а також може виникати за експорту чи імпорту інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов'язаний з грошовими потоками чи розмірами сплачуваних сум. Ризик збитків чи зменшення прибутків виникає за складання консолідованих звітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірніх компаній чи філій.

За складання консолідованого звіту про активи, пасиви і розмір прибутків відповідні показники балансів дочірніх компаній, розраховані в окремих національних валютах, перетворюються на провідну валюту консолідованого балансу за місцем розташування материнської компанії.

Найбільш показовим прикладом, що ілюструє виникнення трансляційної валютної експозиції, є переведення чистих інвестицій іноземної дочірньої компанії до материнської. Під такими інвестиціями розуміють балансову вартість засобів материнської компанії та різницю між загальними активами дочірньої компанії та її зовнішніми зобов'язаннями (зобов'язаннями дочірньої компанії іншим фірмам, окрім материнської, та інших компаній групи). Вартість чистих інвестицій, перерахована в національну грошову одиницю країни розташування материнської компанії, збільшується або зменшується відповідно до зміни курсів валют.

Економічний валютний ризик пов'язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, де розташована компанія. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

Економічний валютний ризик підрозділяють на два види:

-- прямий, коли передбачається зменшення прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют;

-- опосередкований (побічний), пов'язаний з утратою певної частини конкурентоздатності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними.

Головним чинником виникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні угоди або валютні операції. Після підписання угоди (укладення контракту) і до настання терміну сплати за угодою економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Опосередкований ризик характеризує можливість виникнення збитків, пов'язаних зі зниженням конкурентоздатності компанії в порівнянні з іноземними товаровиробниками та експортерами у зв'язку зі зміною валютних курсів, високою валютною собівартістю та відносно низькими цінами на виготовлену продукцію.

Якщо ж курс гривні підвищиться на більший відсоток, ніж курс російського рубля, конкурентні цінові переваги будуть на боці українського експортера; якщо навпаки -- то на боці російського. У нашому прикладі підвищення чи зниження цінової конкурентоздатності товаровиробників залежатиме, крім змін курсу долара, ще й від зміни курсового співвідношення між гривнею та російським рублем. У разі підвищення курсу гривні відносно російського рубля цінові переваги будуть на боці російського експортера компресорного обладнання, в разі пониження -- навпаки.

Визначаючи валютні ризики та розробляючи заходи щодо їх запобігання, необхідно чітко уявляти можливі наслідки кожного виду валютної експозиції.

Операційний валютний ризик може спричинити зменшення чистого притоку грошових коштів, прибутків і доходів на одну акцію, а також призвести до скорочення ринків збуту.

Нарахування економічного валютного ризику призводить до зниження конкурентоздатності експортерів на зовнішніх ринках, до зниження рівня рентабельності продукції та прибутковості підприємств.

Трансляційний ризик може призвести до зменшення вартості іноземних активів (або до збільшення вартості пасивів) в іноземній валюті, що стане причиною зниження загальної вартості підприємства (статутного капіталу), а також зниження курсової вартості акцій та їхньої прибутковості.

Основою запобігання трансляційним ризикам є вибір валютного курсу, за яким здійснюється трансляція, -- за поточним (на дату розрахунку) чи історичним (на дату здійснення операції). З огляду на це можуть бути використані кілька методів перерахунку балансу:

- всі поточні операції здійснюються за поточним курсом, а довгострокові -- за історичним;

- фінансові операції обліковуються за поточним курсом, а товарні -- за історичним;

- усі валютні операції здійснюються за одним курсом.

Перевага тому чи іншому методові перерахунку балансу надається залежно від конкретних умов, обсягів операцій та перспектив коливань валютних курсів.

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам і корпораціям застосовувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятний валютний ризик -- ризик, імовірність настання якого є дуже високою. Це пов'язане з тим, що на практиці валютний ризик існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони призводять до збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для існування підприємства чи банку. Найчастіше за чіткої організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму або ж перекрити незначні суми збитків відповідними прибутками.

Основними елементами оцінки операційного ризику є визначення:

- виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;

- суми валют;

- тривалості періоду валютного ризику;

- виду валютних розрахунків (платежі/виручка).

Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Оптимальним було б використання національної грошової одиниці, оскільки при цьому валютний ризик практично відсутній. Але на практиці ця проблема вирішується по-різному. Так, наприклад, у США 98% експорту і 85% імпорту оцінюються в доларах США. В Англії у фунтах стерлінгів розрахунки ведуться тільки за 76% експорту і 30% імпорту, а в Японії в єнах оцінюється лише 29% експорту і 3% імпорту. Останнім часом у країнах -- членах ЄС навіть серед дрібних підприємців і приватних осіб значного поширення набули розрахунки в ЕКЮ.

Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація експортерів на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої відносно національної грошової одиниці підвищується, а імпортерів -- на слабку валюту, купівельна спроможність якої має тенденцію до зниження.

Період операційного ризику охоплює проміжок часу між укладенням угоди та оплатою контракту, а тому в чисельному виразі ризик буде тим меншим, чим стійкішу валюту вибрано для розрахунків, чим коротший цей період і чим менша сума угоди.

В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик.

Список ЛІТЕРАТУРИ

1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. - 2007. - N 2. - C.67-73

2. Бездітко, Ю.М. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

3. Бойко, К.В. Особливості використання інструментів хеджування ризиків господарської діяльності [Текст] / К.В. Бойко // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - N 6. - C.203-213

4. Валютне регулювання [Текст] : навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

5. Дубовик, В.В. Понятие и классификация кредитных деривативов [Текст] / В.В. Дубовик // Финансы и кредит. - 2009. - N 1. - С. 39-50

6. Иванова, Е.В. Биржевые деривативные сделки в международной банковской практике [Текст] / Е. В. Иванова // Международные банковские операции. - 2008. - N 4. - С. 33-42

7. Іванов, М. Деривативи та криза: міфи і реальність [Текст] / М. Іванов // Фінансовий ринок України. - 2009. - N 2. - С. 13-15

8. Іващук, Н.Л. Методологія оцінювання еластичних опціонів [Текст] / Н.Л. Іващук // Регіональна економіка. - 2007. - N 1. - C.237-245

9. Іващук, Н.Л. Особливості застосування одинарних опціонів [Текст] / Н.Л. Іващук // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - N 4. - C.86-97

10. Кальченко, І. Історичний розвиток деривативів [Текст] / І. Кальченко // Юридична Україна. - 2007. - N 7. - C.69-74

11. Киселев, М.В. Функции деривативов [Текст] / М. В. Киселев // Финансы и кредит. - 2008. - N 3. - C.45-50

12. Плахіна, І.В. Правове положення валютних бірж у системі юридичних осіб приватного права України [Текст] / І.В. Плахіна // Держава і право. - 2006. - N 3. - C.294-301

13. Поєдинок, В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності [Текст] : навчальний посібник / В. В. Поєдинок ; Мін-во освіти і науки України. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 288 с.

14. Покровская, О.С. Дериватив: рисковый инструмент передачи риска [Текст] / О.С. Покровская // Финансы и кредит. - 2008. - N 23. - C.36-47

15. Ринок фінансових послуг [Текст] : навчально-методичний посібник / Держ. вищий навчальний заклад "УАБС НБУ", Каф-ра фінансів ; сост. В.Л. Пластун. - Суми : УАБС НБУ, 2007. - 166 с.

16. Сухарський, В.С. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: теорія, методологія, практика [Текст] : навчальний посібник / В.С. Сухарський, В.В. Сухарський, В.І. Охота. - Тернопiль : Астон, 2005. - 464 с.

17. Шахунян, М.Г. Хеджирование кредитных рисков [Текст] / М.Г. Шахунян // Финансы. - 2007. - N 1. - C.12-16

18. Шевцова, О.Й. Моделювання процесу формування портфеля деривативів на фінансовому ринку [Текст] / О.Й. Шевцова, Є.О. Яковенко // Вісник Української академії банківської справи. - 2007. - N 2. - C.41-46

19. Шевцова, О.Й. Моделювання процесу формування портфеля деривативів на фінансовому ринку [Текст] / О.Й. Шевцова, Є.О. Яковенко // Вісник Української академії банківської справи. - 2007. - N 2. - C.41-46

20.